Коментар до тексту Шрі Рамани Махарші «Будь тим, хто ти є», глава «Природа Бога»
«Питання: Бога описують як проявленого і непроявленого. Кажуть, що Він включає світ як частину Свого Буття?
Махаріші: Перш ніж вирішувати питання, що стосуються природи Бога і світу, пізнайте себе.
Питання: Моє самопізнання включає пізнання Бога?
Махаріші: Так, тому що Бог — усередині вас.
Питання: Що ж тоді стоїть на шляху пізнання мною себе або Бога?
Махаріші: Ваш блукаючий розум і викривлений спосіб життя».
Теологія або схоластичні міркування про Бога дуже розвинені в християнстві, в католицизмі. У середньовічній Європі були найвидатніші мислителі, наприклад Августин, Оріген, Майстер Екхарт, які створили величезну кількість теорій, що обґрунтували природу Бога, пізнавальну здатність людини, наскільки людина володіє свободою волі на шляху пізнання Бога і наскільки ця свобода волі відсутня.
Однак Махаріші тут говорить: «Перш ніж вирішувати такі питання, пізнайте себе». Іншими словами, коли ми намагаємося обговорювати абсолютну Істину концепціями, ми від самого початку робимо помилку. Коли ми мислимо цю абсолютну Істину поза собою і намагаємося своїми думками її описати, то ми вже з самого початку перебуваємо в помилковому стані. Одне з правил лайя-йоги говорить, що все потрібно зводити до розуму. Це означає, що, не звертаючи уваги ні на які концепції, навіть такі великі як Бог, треба шукати те, що знаходиться вище концепцій – Свідомість. В іншому разі ми ризикуємо загрузнути в розсудковому розумінні Бога. Ми ризикуємо створити якогось розсудкового Бога, який не має нічого спільного з істинною Реальністю. Усі великі теологічні теорії — це думки, тобто насправді вони зумовлені концепціями. І коли ви спробуєте з авторами цих теорій поговорити про те, що знаходиться за межами цих думок, то вони відчують, що їхні теорії руйнуються. Святі стверджують, що доти, доки ми не подолаємо план думок і не вийдемо за концепції, щоб виявити те незбагненне і не схоплене людською логікою, ми по-справжньому навіть не доторкнемося до того, що називають Богом. Ми не можемо розраховувати на якесь навіть найменше пізнання. Тому святі говорять, що, попри всі теорії, настає момент, коли ти починаєш відчувати Бога як власну свідомість. З цього моменту і починається вчення лайя-йоги.
Зазвичай релігійні люди прив’язуються до думок і концепцій, особливо якщо це концепції Бога. Для них це дуже дорогі концепції, тому вони готові стояти за них насмерть. Так виникають релігійні чвари. Але це всього лише ментальні конструкції, які безуспішно намагаються описати абсолютну Реальність. Але нікому з них ще не вдалося описати абсолютну Реальність із повним успіхом. Ми ж із самого початку ставимося поблажливо до концепцій, тобто ми їх використовуємо, але не збираємося віддавати за них своє життя. Ми не можемо відкидати концепції, у нас немає неприязні до них, тому що використовувати їх зручно. Відкидати думки й концепції — це означає породити неприйняття їх, тобто якесь ставлення. Принцип «усе зводити до розуму» означає, що ми шукаємо джерело всіх концепцій і виявляємо, що воно полягає в нас самих: «Той, хто думає про Бога, — це Я». Якщо ми хочемо пізнати абсолютну Реальність, нам не потрібно думати про неї, а потрібно знайти це «Я». Пильно вдивившись, нам треба точно зрозуміти, що собою являє «Я».
Рамана тут говорить, що кожна людина — це Бог, тільки такий, що забув про це, не розуміє цього, загубився у відображеннях. Людина ще не набула глибини свідомості й такої ясності, щоб розпізнавати свою божественну природу, тому вона й загубилася у відображеннях. Проте ніхто не може позбавити Бога божественного походження, первородства, навіть якщо Він загубився у відображеннях. Це подібно до того, як якщо народився спадкоємний принц, то він не може втратити свою спадщину, якщо він єдиний спадкоємець, тому що не можна запровадити закон, який мав би зворотну силу дії. Таким самим чином святі говорять, що навіть якщо жива істота загубилася в ілюзіях, проте її божественне первородство ніким не може бути оскаржене. Навіть якщо вона зазнає страждань і перебуває в гущі оман, вона ніколи не втрачала свого божественного походження.
Природа особистісного Бога
«Питання: Бог — це особистість?
Махаріші: Так, Він завжди — перша Особа, Я, що постійно стоїть перед вами, але через те, що ви віддаєте перевагу мирському, здається, що Бог віддалився від вас. Якщо ж ви все відкинете й шукатимете тільки Його, то Він один залишиться як Я, Атман».
Концепцію особистісного Бога багато хто розуміє неправильно. Дехто каже, що їм легше сприймати Бога у формі Ісуса Христа або пастушка Крішни, що їм звичніше встановити взаємини з певною особистістю, тому вони вшановують особистісного Бога. Однак святі кажуть, що ці методи підходять для духовно недорозвинених. Це не я сам кажу, а буквально цитую одного з найвеличніших святих, який досяг райдужного тіла. Сміючись, він казав: «Якщо тобі хочеться обійматися зі своїми проєкціями, ти можеш це робити, але знай, що це лише частини твого ж розуму, а не щось зовнішнє». Святі спеціально роблять такі шокуючі заяви, щоб оголити природу абсолютної Реальності.
Насправді в практиці з формою немає чогось поганого. Ми теж використовуємо форму. Однак важливо те, як ми до неї ставимося. Є два принципово різні ставлення до форми: двоїстість і недвоїстість. Двоїстість передбачає вважати себе суб’єктом, а форму, якій ти поклоняєшся, — об’єктом. Однак Шанкара принципово займав таку позицію: «Той, хто поклоняється зовнішній формі, не розуміючи, що вона єдина з його розумом, потрапляє в чергові ілюзії». Чому? Тому що це чергове тонке невідання, тонка двоїстість. Така людина не може досягти звільнення. Ті, хто поклоняється божествам у двоїстості, впадають в ілюзію або в залежність так само, як тварини потрапляють у залежність від людей.
Другий спосіб ставлення — це розуміння нероздільності, єдності. Коли ми бачимо певну божественну форму, звісно, у нас виникає захоплення або почуття благоговіння, почуття піднесеного. І коли ми перебуваємо в єдності, це означає, що ми розпізнаємо цю божественну форму як прояв нашої власної чистої енергії, нашого власного «Я». Між нами немає дистанції. При цьому слід зауважити, що тут немає якоїсь егоїстичної гордості. Ми не думаємо так: «Я — Брахман, а ці боги — це взагалі ніщо». Коли ми споглядаємо, то в істинному сенсі розуміємо недвоїстість. Ми з повагою ставимося до тонких станів розуму, проявлених як божества, однак ми розпізнаємо їх як прояв власної свідомості, тому що це наші найпіднесеніші почуття, наші найпіднесеніші енергії.
Інший підхід до особистісного сприйняття абсолютної Реальності полягає в простій присутності. Ми розуміємо, що ця особистість — це ми самі, а отже, коли ми особистісно переживаємо недвоїстість, ми входимо в глибинний контакт із цією абсолютною Реальністю. Коли ми споглядаємо, перебуваємо в присутності, тоді ми починаємо відчувати її як те, що проявляється всередині нашої особистості, як щось глобальне й глибинне, що починає розчиняти нашу особистість доти, доки вона повністю не розчиниться.
Коли ми переживаємо досвіди блаженства, ясності або порожнечі, усі вони здаються притаманними тільки нам. Але насправді в цей момент ми просто стикаємося з океаном безмежної свідомості. У цей момент ми стикаємося з великим трансцендентальним вселенським космічним полем свідомості й на деякий час переживаємо спалахи цього вселенського поля свідомості. Тоді ми кажемо: «Я переживав досвід третьої дг’яни» або «У мене був досвід порожнечі». Але в нас усе ще залишається невідання, ми кажемо: «Це я переживав». Насправді ми стикнулися з цим глобальним полем свідомості, і на деякий час наші ілюзії були усунені.
У буддизмі взагалі не вживається слово «Бог», а йдеться лише про нірвану, причому при її описі використовуються якості тільки з позиції заперечення («неті»). З погляду адвайти, абсолютна Реальність описується і в термінах «неті» (відсутності чогось), і «іті» (наявності чогось). Багато хто каже, що існують відмінності між позитивним описом абсолютної Реальності та її запереченням. Насправді так кажуть ті, хто не надто багато читав писання або надто зациклений на своїй школі. У палійському каноні стхавіравади є сутри, які говорять про Атмана, і є сутри, які говорять про єдину свідомість. Оскільки ці сутри дуже давні й авторитетні, попри те що вони повністю проводять ідею веданти, буддисти не могли їх ігнорувати. Інший же канон тхеравади її заперечує. Буддизм махаяни й ваджраяни говорить про світлоносний Ум, який проникає в усі форми. Якщо ви порівняєте це з писаннями упанішад, то тут немає жодної різниці. Нарешті, найвище вчення в буддизмі — це нінгмапінський дзогчен, який відповідає лайя-йозі ануттара-тантри.
Якщо простежити історію того, як з’явився і бонський, і нінґмапінський дзогчен у Тибеті, то вона приблизно така. Бонські шамани за часів свого занепаду, коли серйозно захворів їхній цар, запросили індійських йогів-шиваїтів. Вони запросили трьох сіддхів, один із яких умів ворожити, другий – зцілювати й розрізати камінь пером, третій – літати. Вони приїхали, зцілили царя й справили велике враження на бонських шаманів. Вони також виклали доктрину адвайта-веданти. Так у боні з’явилися ступи з тризубами та свастикою. І тоді бон зазнав реформації, вони асимілювали в себе вчення адвайта-веданти й значно піднеслися завдяки цьому. Місцеві тибетські буддисти також почали переймати вчення адвайта-веданти, оголосивши його у себе вищою школою. Через деякий час цар Тибету Шиваот, побачивши, що вчення, яке почало поширюватися в тибетському буддизмі, відрізняється від звичних шкіл сутри й тантри, оголосив його єретичним і навіть хотів заборонити. Тому тексти ануттара-тантри, що говорять про велику досконалість спонтанної реалізації, почали ховати. Багато хто критикував тибетську ануттара-тантру як не буддистське вчення, а як суміш бону й індуїзму, що прийшла з Індії. Насправді це адвайта-веданта, лайя-йога упанішад і вчення сіддхів, які проникли до Тибету.
Атман як Бог
«Питання: Бог – осторонь від Атмана?
Махарші: Атман – це Бог. «Я є» – це Бог. Таке питання виникає тому, що ми прив’язані до его. Воно не постане, якщо ви тримаєтеся за істинне «Я», бо Воно не хоче й не може ні про що запитувати».
Атман буквально перекладається як самість. Почуття «Я» всередині нас і є цим Богом. Коли ми прив’язані до его, ми відчуваємо себе осторонь від абсолютної Реальності, можна сказати, що ми її ніколи не покидали, але надто вже ми прив’язані до своїх уявлень. І чим ми постійно займаємося? Ми просто розглядаємо свої уявлення. Це ніби позаду нас був би вівтар або дуже красиві зображення, але ми сиділи б до них спиною. Тоді навіть якщо позаду нас є щось чудесне, то ми просто сидимо до цього спиною й нічого не бачимо.
«Питання не постане, якщо ви тримаєтеся за істинне «Я», бо Воно не хоче й не може ні про що запитувати. Якби Бог був осторонь від «Я», то Він мав би бути Богом без «Я», а це абсурдно. Бог, який здається людині неіснуючим, один-єдиний існує, тоді як індивідуальність, що вважається реальною, ніколи (насправді) не існує. Мудреці кажуть, що той стан, де пізнається власне небуття (шунья), один є величним найвищим Знанням».
Святий старець Йосиф Афонський писав своїм учням: «Коли я безперервно перебуваю в умному діянні, я є Богом за благодаттю». З погляду християнства, це єресь. Він каже: «Я є Богом за благодаттю». Таке висловлювання, мабуть, більше відповідає індуїстському святому, ніж християнину. Однак досвід усіх святих подібний. Зрештою, коли хибне «я» розчиняється практикою споглядання й самовіддачею, ми виявляємо, що в цьому тілі проявляється абсолютна Реальність, причому крім цієї абсолютної Реальності немає нічого.
Подолання ідеї відокремленості
«Зараз ви думаєте, що є індивідуальністю, що існує Всесвіт, а Бог перебуває поза космосом. Тому є ідея «відокремленості». Вона має зникнути, бо Бог не відокремлений від вас або космосу».
Коли ми думаємо, що є індивідуальністю, то це найбільша помилка. У цьому вся суть. Коли ми індивідуальність, то ми потребуємо чогось, ми відчуваємо бажання. Я маю на увазі не лише бажання, пов’язані з потребами тіла або потребою в їжі, захисті та іншому. Я маю на увазі психологічні потреби. Ми почуваємося такими, що потребують багато чого, крім тілесних потреб. Тілесні потреби, наприклад прасад, дах над головою, одяг, забезпечити дуже легко. Психологічні потреби – це потреба у співрозмовнику, у знаннях, у психологічній безпеці, у задоволенні ілюзій, бажань і всього іншого. Чому ми відчуваємо психологічні потреби? Тому що відчуваємо себе індивідуальністю. Але святі кажуть, що індивідуальність – це і є той мара, який тримає нас в ілюзіях. Якщо ідея відокремленості зникає, то всі психологічні потреби разом зникають. Це не означає, що ми не маємо жодних потреб, просто ми володіємо настільки величезною потенцією, що можемо задовольняти потреби інших. Якщо ми – індивідуальність, то ми страждаємо, плачемо, мріємо, маримо. Якщо ж відокремленість зникла, то ми є Бог, ми включаємо в себе все. Що ж тоді ми можемо робити? Які в нас можуть бути бажання і потреби, якщо ми володіємо безмежним щастям? Максимум, що ми можемо робити, – це ділитися з іншими. Проблема полягає саме в цій відокремленості.
Святі перебувають у такому великому блаженстві, що його навіть важко уявити звичайній людині. Вони розумом і тілом відчувають: «Який я щасливий! Це невимовно чудово! Як шкода, що інші цього не бачать. Які ж вони нещасні, які вони втомлені й заклопотані. Цей нектар падає з неба і на них також, він у них під ногами, це – золото й алмази на деревах і стінах. Але вони наче сліпі. Які ж вони бідні! Як же вбого вони живуть! Я повинен зробити все можливе, щоб відкрити їм очі на абсолютну Реальність». Святі думають: «Незважаючи на те, що цей нектар і зверху, і знизу, і під ногами, і що живі істоти п’ють його й купаються в ньому, проте вони його наче не помічають. Замість того щоб танцювати в безперервній шаленій радості й співати, перебуваючи в сахаджа-самадхі, вони перебувають у своїх думках, мареннях, стражданнях та іншому».
У того, хто розчинив свою індивідуальність, у кого зникло відчуття відокремленості, у нього більше немає жодних запитань, у нього є лише відповіді. У нього немає особистих потреб, а є бажання допомагати іншим. У нього немає бажання психологічної безпеки, спілкування, співрозмовника, друзів і чогось іще, тому що він не бачить нічого, крім себе й абсолютної Істини, а «Я» і абсолютна Істина злиті.
Бог як всезагальне Джерело
«Таким чином, Бог живе не лише в серці кожного. Він – опора всіх, джерело всіх, всезагальне місцеперебування і фінал. Усе походить із Нього, перебуває в Ньому й остаточно розчиняється в Ньому. Отже, Він не перебуває осторонь».
Навіть якщо ви ще не освоїли споглядання, необхідна віра в це абсолютне Джерело. Якщо у вас немає віри, а є лише егоїстична спрямованість або рішучість, вам треба бути дуже мужньою людиною. Якщо у вас немає розуміння, а ви практикуєте асани, пранаями й концентрацію на власних внутрішніх даних, на власній рішучості, як певна відчайдушна людина, ви можете зрештою досягти реалізації. Однак вам нема на що більше сподіватися, і коли ваша воля зазнає невдачі (а вона колись обов’язково зазнає невдачі), коли ваше его в чомусь помилиться, у вас нічого не залишиться, тому ви також як практик можете зазнати невдачі. Якщо ж у вас є сильна віра, ви ніколи не зазнаєте невдачі як практик, тому що вона не залежить ні від зовнішніх умов, ні від ваших особистих якостей. Коли ж ми поєднуємо рішучість і віру, ми у всеозброєнні дхарми.
Доти, доки споглядання не освоєно, віра, можна сказати, несвідома, сліпа. А коли споглядання освоєно, тоді віра – це переживання вами присутності за межами концепцій, тоді ви вже чітко усвідомлюєте свій об’єкт віри. Ви знаєте, що це ваша власна усвідомленість і ніщо інше. Ви не сумніваєтеся і не шукаєте її деінде, окрім як у самій усвідомленості. Ваша віра – це вже не віра, а впевненість у розумінні.
«Питання: Я розумію, Брахман, звичайно, неподільний.
«Махаріші: Суть у тому, що Брахман є все і залишається неподільним. Він завжди реалізований, однак людина не усвідомлює цього і має прийти до такого знання. Знання передбачає подолання перешкод, які заважають відкриттю вічної істини, що Атман тотожний Брахману. Ці перешкоди, взяті разом, формують вашу ідею відокремленості як індивідуальності».
Природа індивідуальності та перешкод на шляху
Коли виникають такі перешкоди? Коли виникає така ідея індивідуальності? Коли вмикаються концепції, коли є опора на сформований досвід. А коли вмикаються концепції та сформований досвід, тоді втрачається споглядання. Якщо споглядання не втрачається, то концепції не шкодять. Однак якщо споглядання не було або ж було, але втрачається, тоді виникає ідея індивідуальності.
Практика зводиться до того, щоб викорінити ідею індивідуальності. Не те щоб викорінити саму індивідуальність, а викорінити ототожнення з нею, зрозуміти, що індивідуальності як такої ніколи не було. Насправді це складніше, ніж ми думаємо. Навіть коли ми дуже жорстко контролюємо індивідуальність, вона схильна дуже тонко проявлятися і вириватися з-під нашого контролю. Індивідуальність проявляється через оцінки й міркування, через розсудкову діяльність, яка спирається на минулий досвід.
Якби зараз у просторі виникла величезна золота мандала розміром три на п’ять кілометрів, уся із золота, то у вас виникло б захоплення, ви б подумали: «Оце чудово! Це божественно, це якийсь чудесний знак!» Однак у цей час просто вмикається ваш сформований досвід. Ви точно знаєте, що це хороша річ, бо ви вже засвоїли, що є добре, а що є погано для вас. Але в абсолютному сенсі немає ні хорошого, ні поганого. Якщо ж з’явиться щось погане, непривабливе, то ви обов’язково оціните його як відчуття поганого, неправильного, непривабливого. Якщо ви побачите труп розкладеної кішки чи собаки, ви подумаєте: «Це погане, скверне». Чому? Тому що у вас уже є критерії оцінки на основі минулого досвіду. Однак святі кажуть, що коли труп кішки чи собаки для вас стане мандалою, коли ви все бачитимете абсолютним, тоді ви зітрете свій сформований досвід.
Історія Асанги та Майтреї
Асанга в Гімалаях молився і медитував на Майтрею, дванадцять років начитуючи мантри. Майтрея не з’являвся йому, попри те, що той виконував практику дванадцять років. Зневірившись, Асанга покинув місце для ритриту й пішов на ринок. Там він побачив собаку, у якого гноїлася рана, а в рані були черви. Він подумав: «Рану треба залікувати. Але якщо витягувати червів, то їм можна завдати шкоди». Тоді він почав злизувати червів своїм язиком, щоб не завдати їм шкоди й залікувати рану собаці. Раптом собака перетворився на Майтрею, який сказав:
— Ну, нарешті, ти зміг побачити мене!
Асанга обурився:
— Я дванадцять років читав мантри й практикував, а ти навіть не натякнув про себе. У тебе немає співчуття!
Майтрея відповів йому:
— Я завжди був із тобою, я намагався тобі показатися, але ти не помічав мене. Я з’являвся тобі то в одному, то в іншому вигляді. Але твоя подвійність не дозволяла побачити мене. І навіть зараз ти помітив мене в образі собаки лише тому, що в тебе зникло розрізнення на чисте й нечисте, ти здобув таке співчуття, що зміг злизувати червів із рани собаки, щоб не завдати шкоди живим істотам. Тому тільки зараз я зміг проявитися.
Іншими словами, Асанга породив чисте бачення. Завдяки своїй практиці він відсік розрізнення на чисте й нечисте. Він подолав у собі всю подвійність, і тільки тоді Майтрея зумів проявитися в його потоці ума.
Чисте бачення та подолання подвійності
Коли ми говоримо, що потрібно урівняти чисте й нечисте — це не означає, що мандалу потрібно бачити як труп собаки. Радше труп собаки у сприйнятті стає таким самим чудесним, як мандала. Усе стає досконалим, усе стає абсолютно чудесним.
Спочатку ми розуміємо, що досконалі, чудесні й чисті лише деякі речі, наприклад мандала, духовна практика, переживання самадхі тощо. Нейтральні речі — це звичайні побутові речі: робота, миття посуду, рубання дров, спілкування тощо. Також є скверні речі — це те, що за межами нашої людської енергії: страждання, страх, біль, смерть, демони, духи, хвороби, бруд, отруйні комахи тощо. У нас є чітка градація одного й іншого. Коли ми відчуваємо запах пахощів — це чудесні речі. Запах прасаду — це нейтральні речі. Скверні запахи — це те, що сприймається як нечисте.
Однак, коли ми перебуваємо в істинному спогляданні, поступово в нас усе вирівнюється, усе стає чудесним, чистим і досконалим. Тому кажуть: «Для істинного практика кожна гора — Кайлас, кожен ліс — Вріндаван, кожен монах — Будда, кожен звук — звуки мантр, кожна дія — ліла божеств». Ми не спеціально навіюємо собі таке бачення, а це відбувається спонтанно, природно, коли ми, перебуваючи в спогляданні, усуваємо чіпляння за свої уявлення. Це так уже прямо зараз, але наш фіксований розум уперто ділить реальність на те й це. Ми вперто тримаємося своєї подвійності.
Коли ж ми натреновані у звільненні, у нас починає зростати дева-бхавана. Дева-бхавана — це піднесені почуття чистоти, величі, відданості, самовіддачі, незбагненності — одночасно, відчуття абсолютності всього, кожного міліметра у Всесвіті. Тоді раптово ми починаємо відчувати, що всі буденні речі занурені в Абсолютність, ми цього просто раніше не бачили. Отже, їхні зовнішні якості не відіграють жодної ролі.
Наукове розуміння абсолютної природи
Якщо ви трохи вивчали теорію фізики, то можете зрозуміти навіть із цієї точки зору. Усі речі складаються з атомів, а атоми — з елементарних частинок: нейтронів, позитронів, кварків. Ці елементарні частинки складаються з гіпотетичних частинок. Тобто кожен предмет — це мікрокосмос, мікровсесвіт. Усі речі, з точки зору фізики, незбагненні — це нескінченність. Так само й макрокосмос — це теж нескінченність. Земля — це пилинка в усій галактиці, а галактика — це пилинка в усьому величезному просторі. І все це ніби ширяє посеред як внутрішньої, так і зовнішньої нескінченності. Порівняно з цією нескінченністю, в якій ширяють усі речі, зокрема й ми самі, вторинні якості не відіграють жодної ролі.
З точки зору фізики, усі предмети мають природу світла й випромінюють енергію. Саме про це йдеться у квантовій фізиці. Але ріші упанішад відкрили це задовго до квантової фізики, тому в цьому немає чогось нового. Чисте бачення — це розпізнавання квантової хвильової природи всіх речей. Ми сприймаємо їх уже не крізь призму власних оцінок, поділу на чисте й нечисте, те, що подобається і не подобається, правильне й неправильне, а з точки зору такої абсолютної природи.
Атман як істинна природа Бога
«Питання: Бог — це те саме, що й Атман?
Махаріші: Атман відомий кожному, але не виразно. Ви завжди існуєте. Це Буття є Атман. «Я єсмь» — ім’я Бога. Пізнанням Атмана пізнається Бог. По суті, Бог є не що інше, як Атман.
Пізнайте, що ви є досконале сяйливе світло, яке не лише робить можливим існування царства Божого, але також дозволяє йому бути видимим, немов якісь дивовижні небеса. Це знання одне й є джняна. Отже, царство Боже — всередині вас. Безмежний простір тур’ятіти, який раптово засяє в усій своїй повноті всередині Серця чудово підготовленого шукача в період досконалого поглинання розуму як свіже й раніше невідоме переживання, є рідко досяжна й істинна Шива-лока, що сяє світлом Атмана».
Коли ми зможемо розпізнавати це досконале сяйливе світло? Коли наше безперервне усвідомлення, утримуючись, почне поширюватися. Коли нам вдасться так на ньому сконцентруватися, щоб воно набуло глибини. Тоді раптово ми починаємо захоплюватися цим усвідомленням і його глибиною. Тоді більше нічого не потрібно робити, бо ця глибина сама по собі розчиняє всі наші звичні враження.
Коли ми не перебуваємо в спогляданні, світ постає грубим і буденним через те, що ми самі буденні. Коли ж ми перебуваємо в спогляданні, усе стає абсолютним. Що означає «усе стає абсолютним»? Це означає, що стіни дають учення, корови оспівують бгаджани, а на кухні Будда готує прасад.
