Коментар до тексту «Йога-васиштха», глава 6, «Про звільнення».
О святий, слухаючи твої мудрі слова, світ, що здавався зовнішнім, утратив свою матеріальність, і мій розум зупинився.
Коли ми читаємо тексти про просвітлення Рами, ми читаємо тексти про своє можливе просвітлення, про своє можливе майбутнє. Лінія передачі, священні тексти дуже важливі, тому що вони показують нам шлях, яким треба йти крок за кроком.
Уявіть таку ситуацію: є непрохідне болото, трясовина, вам треба переправитися через нього. Іде група людей, попереду провідник, у всіх палиці, і він каже: «Я йду першим, а ви йдіть крок за кроком слідом за мною, щоб пройти через це болото. Будьте уважні, не дивіться на всі боки, якщо провалитеся — будемо вас витягати». Сансара уподібнюється болоту, ми йдемо за провідником, і в цьому випадку провідник — це Прихисток. Треба йти дуже уважно крок за кроком доти, доки не вийдемо на твердий ґрунт. Коли вийдемо на твердий ґрунт, можна розслабитися, там уже неможливо провалитися, там можна йти вже без палиць, без опор. Але поки ми ще не вийшли на твердий ґрунт, це дуже важливо — це і є принцип Прихистку.
Для нас у цьому випадку «Йога-Васиштха» — це провідник, і пробудження Рами вказує на те, яким шляхом іти. Дуже багато філософії в цьому світі, дуже багато вчень, багато оригінальних мислителів. Якщо ми подивимося на всю історію західної філософії: Платон, Аристотель, Сократ, Епікур, Демокріт, Діоген — більше того, у ті часи кожен жив відповідно до своєї філософії, тобто Діоген реально жив у бочці. Епікур віддавався епікурейству, відповідав своїй філософії, так само як і давні садху. Тоді суспільство ще не так контролювало людей, воно дозволяло їм жити так, як вони хотіли. І дуже багато мислителів: Аквінський, Декарт, Спіноза, К’єркегор, Ніцше, Фрейд, Фромм, Бердяєв, Шопенгауер.
Але для нас дуже важливі саме ті погляди на життя, ті погляди на світ, які привели до звільнення, які дарували шлях просвітлення. У цьому сенс Прихистку, лінії передачі — ми намагаємося зайняти точку зору святих, а це дуже важливо.
Втрата матеріальності світу
О святий, слухаючи твої мудрі слова, світ, що здавався зовнішнім, утратив свою матеріальність, і мій розум зупинився.
Як зробити так, щоб світ, який здавався зовнішнім, утратив свою матеріальність? Для цього є традиційна формула, яка звучить так: «Увесь зовнішній світ треба занурити в індрії». Це означає, що свою свідомість, яка усвідомлює зовнішній світ, треба втягувати — це називається пратьяхара, як черепаха втягує свої члени, — і зрозуміти, що об’єкти ми сприймаємо за допомогою джняна-індрії.
Потім індрії треба втягнути ще глибше, у манас, дозволити індріям — сприйняттю зору, слуху, нюху, дотику — відчути залежність від свідомості й втягнутися в манас, в ум, свідомість, якою ми сприймаємо все. Потім треба ще глибше втягнути свідомість — манас слід втягнути в буддхі. Виявляється, і манас, ум, який усе сприймає, відчуває, оцінює, контролюється вищим органом усвідомлення, мислення і духовним розумом.
Це щось усередині нас, що саме по собі безоціночне, але все оцінює; саме воно поза судженнями, але воно генерує чудові судження високого рівня, як наш внутрішній усвідомлювач, внутрішня совість — це все буддхі, те, що по-справжньому пізнає в нас. Ця тонка свідомість живиться світлом вищого «Я», Атмана. Наступне втягування, яке треба зробити, — буддхі втягнути в Атман, навіть буддхі не є самостійним. Буддхі залежить від вищого, чистого, безсмертного, пробудженого «я».
Цей інструмент починається зовні, потім переходить усередину, і цей момент перетину межі, коли зовнішнє переходить у внутрішнє, дуже важливий — тоді світ починає втрачати свою матеріальність.
Ще це звучить як усім відома п’ятичленна формула: світ звести до ума, ум до порожнечі, порожнечу до ясного світла, ясне світло до недвоїстості, а недвоїстість до блаженства.
Це формула тантричної традиції, вона заходить трохи з іншого входу, але це те саме. Перша формула — це ведантична, традиція Вед, упанішад, друга — тантрійська, тантри махасіддхів. Ми повинні поміркувати над обома цими формулами, щоб зрозуміти цей механізм, як зовнішній світ має втратити матеріальність.
Погляд як стратегічний напрям ума
Рама далі каже: «Мій ум зупинився». Фокус нашої свідомості завжди перебуває десь, це як певна точка фокусування, куди спрямовується наш ум. Дуже важливо встановити, стежити за умом, куди він спрямовується, і встановити для нього головний стратегічний напрям. Потім зрозуміти, як тактична частина ума має взаємодіяти.
У ума є стратегічна частина і тактична:
- Стратегічну частину ми називаємо — погляд (джняна-дришті)
- Тактичну частину ми називаємо — поведінка (крійя)
- А та, що між ними, — це споглядання
Важливо зрозуміти, куди спрямувати стратегічну частину, ми не повинні в цьому помилитися — це і є погляд (джняна-дришті). Часто під поглядом мають на увазі світогляд філософії адвайта-веданти, сформульований у «Веданта-сутрі», у головних упанішадах, в «Авадхута-гіті», оформленій Шрі Шанкарачар’єю з його коментарями до «Веданта-сутри», упанішад канону мукх’я. В інтелектуальному, філософському плані це так, саме цей погляд для нас є головним.
Але в практичному плані погляд — це ваш конкретний досвід, куди пускати стрілу свідомості, і тексти знати треба, але цього мало. Наприклад, якщо ви прочитаєте багато текстів зі стрільби з лука, це не зробить вас чудовим лучником, ви також будете мазати повз ціль, якщо вас не навчать, як тримати лук, як пускати стрілу.
У практичному сенсі погляд — це дуже ясно, без жодних сумнівів розуміти, в якому напрямку має рухатися мій ум, у якій точці він має утвердитися, куди пускати стрілу свідомості. Тому кажуть, що: «Ум подібний до стріли, а Брахман подібний до цілі».
Ми повинні на основі писань зробити певні висновки і зрозуміти персонально, особисто для себе: де Бог, який він, які його якості, де він перебуває, яким є мій зв’язок із ним — і потім пускати стрілу свідомості, щоб вона долетіла до Абсолюту. Тут дуже багато персональних питань, які ми повинні розв’язати. Це не філософські питання — філософські питання чудово можна розв’язати на рівні ума, кожен послушник може написати добрий трактат із філософії. Це екзистенційне питання, тобто це питання нашого розуміння і переживання, як особисто ми майстерно пускаємо стріли свідомості.
Тоді ми починаємо пошук, і ми здійснюємо певний пошук, щоб зрозуміти, куди спрямовувати стрілу своєї свідомості, де має бути стратегічний напрям мого ума.
Любов до Бога як основа духовного шляху
Як я повинен усвідомлювати і споглядати абсолютну істину, як я повинен правильно любити Бога? Виявляється, я повинен любити Бога, тому що ви не можете тривалий час шукати те, що ви не любите, — це неможливо. Чи будете ви з почуття обов’язку роками, покинувши дім, дотримуючись правил, слідуючи традиції, робити те, що вам не подобається, — це неможливо. Зі страху — довго це неможливо. Ніхто не може тривалий час виконувати складні речі, якщо його не змушують, а вас же ніхто не змушує.
Добровільно відмовляючись від радості життя, робити те, що вам не подобається, — це неможливо. Ви повинні любити це, ви повинні бути відданим цьому всім серцем, усією душею, інакше вашого запалу і прагнення надовго не вистачить. Буває перший сплеск: «О, просвітлення, о, звільнення, о, Гуру такий хороший, монахи такі хороші, учення таке прекрасне, і я хочу».
Так, це може бути — якісь вітри, карми, щось зрезонувало, забилося серце — рік, два, три, п’ять. Але цього мало, щоб усе життя йти, потрібно щось глибше. Тут постає питання: «А чи люблю я Бога?» або «Чи настільки вже я його люблю, щоб присвятити йому своє життя?» — тому що у світі є багато інших речей, які люди люблять. «Це дуже добре, може, мені ще когось, щось полюбити» — ось его, воно завжди такі черв’ячки сумніву може посилати, якщо ви не утвердилися в правильному погляді.
Тоді велике питання, тому що ви не можете спрямовувати свій ум на те, що ви пристрасно не любите. Це має бути вашою пристрастю, те, що притягує всю вашу істоту, що ви визнаєте як абсолютні цінності, заради чого ви можете дуже багатьом жертвувати.
Коли ви зрозуміли, що ви саме так любите Бога, але вам ще бракує розуміння: «Де ж він знаходиться? Так, я зрозумів, що я так його люблю, я зрозумів, що так прагну, але ось ще знайти його треба». Це як дуже прагнути якоїсь речі, і ви дуже впевнені, що саме вона вам потрібна, але ви ще не знаєте, де її шукати, тобто вам бракує фокусування, ясності, потрібен телескоп, щоб його ще побачити.
Мало його любити — тобто любити, пристрасно прагнути до нього — це один бік, а другий бік — потрібен фокус, потрібно зрозуміти, де саме його знайти, як із ним з’єднатися, і це і є воззріння. Тоді даються методи, що саме за допомогою цього методу ти можеш цей фокус виставити правильно, ти можеш знайти те, до чого ти так прагнеш.
Коли ми утверджуємося у своїй любові до Бога, кажуть, що в нас є віра, що в нас є Прихисток, і з неї треба починати. Не треба починати з акробатичних асан, не треба починати зі складних технік візуалізацій, тантричних мантр якихось. Усе це треба починати з віри, з непохитної ваджрної віри, яка не коливається, з виховання віри.
Тому традиція давньої школи така, що учень приходить до вчителя, і він нічого не отримує на початку, тобто взагалі нічого. Не так, що проводяться семінари, ретрити, даються передачі, а він приходить, і вчитель каже йому: «Живи тут, залишайся, побудь трохи, подивимося, познайомимося, там у корівнику багато роботи, тобі ж треба щось їсти, жити». Це як Марпа Міларепі сказав: «Я буду або тебе забезпечувати, або навчати, але не відразу двома. Хочеш, я тебе годуватиму, залишайся, або я тебе навчатиму, але тоді ти маєш собі щось заробити».
Переживання недвоїстості
Я безмежно спокійний, сприймаю світ таким, яким він є, як безмежну свідомість, що безмежно простяглася переді мною. Усі мої сумніви зникли. Я вільний від потягів і протидій.
Можна сказати, що Рама пережив стадію зачаття, або реалізував як мінімум четверту землю мудрості. Хоча складно визначати, напевно були переживання, наростання, кульмінація й утвердження в них. Досконала віра в поєднанні з умінням спрямовувати свій розум і розрізняти, куди потрібно спрямовувати свій розум, дають результат. Цей результат є пратибха (осяяння).
Спочатку наш розум осяюється недвоїстим розумінням: «Так ось що є справжня сутність Бога, так ось що є моя справжня чиста сутність» — і такі осяяння називаються швидкоплинні самадхі. Нам потрібно накопичувати багато таких швидкоплинних самадхі, одного разу не вистачить, тому що, щоб вивчити сонце, ви маєте бачити його постійно. Це не так, що сонце вийшло з-за хмар, ви побачили і все: «Тепер я знаю сонце».
Ви знаєте, що воно кругле й помаранчеве, але вчені роками дивляться через телескоп на сонце, вивчають спалахи, циклічність, магнітну активність. Таким самим чином ми маємо стати спеціалістами у вивченні сонця Абсолюту, і таких спалахів має бути дуже багато.
Рано чи пізно осяяння переростає в прозріння, коли ми проникаємо в природу Бога, проникаємо в природу Абсолюту достатньо глибоко. Коли ми проникаємо в природу Абсолюту достатньо глибоко, це змінює нас, тому що ви не можете глибоко проникнути в природу Абсолюту, не змінившись самі — це знання вас також змінює. Ваші двоїсті уявлення розчиняються, ваше уявлення про его також відходить, тому що ви розумієте, що природа Абсолюту перебуває також усередині вас, вона є вашою власною природою, а его не є вашою власною природою.
Переоцінка цінностей, зміщення фокуса розуміння з его на Абсолют — це важливо. Коли одного разу ви усвідомлюєте: «Я тут ходжу, щось роблю, я людина, мене звати так-то, але я — це величезна, безмежна чиста свідомість, яка в якійсь точці дотикається до тіла, але до нього взагалі не має стосунку, вона ніби використовує тіло і начебто сфокусована, але я щось зовсім інше, настільки велике, незбагненне, чисте й досконале, що воно навіть мало дотикається до цього світу, воно взагалі окремо».
Коли осяяння переростає в прозріння — це повноцінна стадія зачаття, і слідом за цим відбувається виношування. Прозріння можна сказати іншими словами — просвітлення. Просвітлення означає, що ми встановили зв’язок із божественним Джерелом, ми усунули невідання, що стосується розуміння Абсолюту.
Шлях від просвітлення до звільнення
Ми ще не усунули карму, карма також є, тобто всі тонкі області самскари й області тонкого світу вони також є, тому що звільнення ще не настало. Але просвітлення означає, що ми встановили зв’язок із божественним Джерелом, ми прозріли його природу, зокрема як свою власну. У нас є неперервний стійкий взаємозв’язок, принаймні це перше початкове просвітлення.
Тепер належить пройти певний шлях просвітлювальної милості, щоб розчинилися наші карми, щоб було реалізовано звільнення, тому що в тонкому тілі є васани, самскари, і необхідна васанакшая (руйнування васан).
Є ментальний апарат, апарат его (антахкарана), і необхідна манонаша (руйнування), ототожнення з цим ментальним апаратом, і повна його переробка. Можна сказати, це і руйнування, і ототожнення, і руйнування самого старого ментального апарату на новіший. Це подібно до того, як ви змінюєте операційну систему — це не те, що ви не ототожнюєтеся з розумом, але у вас, як і раніше, такий закостенілий, якийсь зумовлений, консервативний розум. Консервативний розум теж має бути зруйнований, але сама функція і здатність розуму не руйнується, вона стає яснішою.
Отже, згідно з Відьяраньєю у «Веданта-панчадаші», три умови для звільнення:
- Просвітлення (боддха, пратібха, удьяма)
- Васанакшая (руйнування васан)
- Манонаша (руйнування старого ментального апарату та ототожнення з ним)
Утвердження у вищій свідомості
Я утвердився в сутності, вищій свідомості, і я щасливий, я є Рама, у якому світи знайшли свій Прихисток. Шана собі, шана тобі. Розумові обмеження закінчилися, розум припинив усі дії. Я бачу себе як усе-в-усьому. Коли я думаю про минуле, я сміюся з дурних ідей подвійності, які в мене були. Усе це — завдяки твоїм словам, духовним настановам, які сповнені нектару.
Коли людина прозріває свою істинну природу, вона прозріває природу Бога в самій собі, і вона сміється зі своїх старих уявлень. У традиціях різних шкіл є така приказка: «Якщо минає кілька років, і ви над собою не смієтеся, значить, ви не зростаєте» — і ви ще не раз будете сміятися зі своїх старих уявлень про духовне життя, про самого себе, про святих, про всесвіт, про Бога.
Сміх означає усвідомлення абсурдності, усвідомлення повної нереальності, усвідомлення вигадки наших старих уявлень, усвідомлення дурості, яка стоїть за ними. Приблизно добрий садху раз на п’ять років усвідомлює всю дурість і абсурдність своїх старих уявлень, повністю їх переглядаючи — це нормально. У дзен узагалі є приказка: «Не бачив три дні людину — ознайомся заново» — але три дні для цього треба дуже добре медитувати.
За три дні такий духовний прогрес, що він переродився всередині заново. За моїм спостереженням, потрібно років п’ять із поправкою на калі-югу. Це подібно до заміни операційної системи або до заміни старої моделі айфона на новішу. Якщо візьмете айфон перший і сьомий «S», то, звісно, перший узагалі виглядає смішно, він виглядає як пародія, як якесь технологічне непорозуміння, довго завантажується, а свого часу він вважався: «О, айфон» — адже порівняно з «моторолою», «нокіа», усіма цими кнопками він вважався чимось видатним. Приблизно те саме ми спостерігаємо, коли в нас вирощується нове розуміння, ми отримуємо ментальний апарат усвідомлення нового покоління, порівняно з яким старе виглядає смішним.
Це усвідомлення пов’язане з близьким переживанням Бога, з близьким стоянням перед всевишнім Джерелом, просвітленням усіх тонких, кармічних структур, ментальних структур, освітленням тонких тіл, поглибленням чистого бачення, сакрального бачення, єдиного «смаку» і розкриттям потенціалу внутрішньої божественної величі. Бог (божественне Джерело) стає дедалі важливішим і головнішим, а его стає дедалі менш головним. Відданість Богові, любов до Бога, усвідомлення Бога стає дедалі важливішою частиною душі.
Гнів, прив’язаність, невідання, хіть, жадібність, гордість, заздрість — усі клеші, усі затьмарені стани, усі незадовільні стани — витісняються на периферію, втрачають свою силу і теж преображаються. Деякі згасають, інші, виявивши порожнинність, просто втрачають свою силу і розчиняються, а треті, маючи за собою певну силу, повністю преображаються в чистих божеств, в ігрові енергії та прикраси.
Преображення душі та єдність із Богом
Головним почуттям стає бажання бути з Богом, відданість Богові, любов до Бога, бажання служити Богові, бажання бути поруч із Богом, бути в Богові й усвідомлення своєї єдності. Енергії, які походять з усвідомлення цієї єдності, теж проявляються як повністю чисті, порожнинні, ігрові, недвоїсті.
Тоді через деякий час ви виявляєте себе в дивовижному світі, у дивовижному вимірі, у прекрасному й чистому світі. Виявляється, можна душею жити у світі щастя, удачі, постійного везіння, радості, гармонії, чистоти, краси, любові, позамежності, глобальності, масштабності, переживання світла, різних рівнів самадхі, цвітіння, краси, витонченості, піднесеності. Починають багаторазово розквітати в усіх напрямах душі, як квіти, різні чудові якості.
Таке цвітіння чудових якостей означає, що ваші клеші, затьмарення починають зникати й перетворюватися — деякі зникають, а деякі розкривають себе як мудрості. Проявляються чисті світлоносні, саттвічні якості, і пропорція душі в плані саттва, раджас, тамас змінюється. Саттва надзвичайно збільшується, тамас зменшується, раджас зменшується, а ті, що залишаються, теж преображаються.
Тоді ви раптово розкриваєте, що можна жити в прекрасному баченні світу, що можна жити в глибокому усвідомленні світу, можна жити в неприв’язаному, дуже чистому стані завжди при Богові, завжди поруч із Богом, купаючись у променях його милості й любові, у найглибшому усвідомленні. Єдина ваша мета, єдине бажання, єдина місія — це залишатися, перебувати й поглиблювати, і бути провідником того, що вам відкрилося. Провідником того світу святості, світу променистості, світу любові, світу божественного блаженства, божественної краси й глибокого усвідомлення та гри.
Звільнення від соціальних зв’язків і розкриття самадхі
Більше немає жодних обов’язків у цьому світі, жодних пов’язаностей, жодних амбіцій, жодних бажань, жодних боргів ні перед ким. Більше нічого немає, крім зв’язку з Богом — усі соціальні борги злітають, як сухе листя з дерева, усі прив’язаності й бажання теж залишають таку людину. Залишається перебування в божественному Джерелі, яке все глибше веде шляхом пізнання Бога й божественної любові. Глибше шляхом сахаджа-самадхі, нірвікальпа-самадхі, сварупа-самадхі — таємні шляхи самадхі починають розкриватися.
Виявляється, ми починаємо дізнаватися, що самадхі — це нормальний спосіб сприйняття світу, що це єдино нормальний спосіб сприйняття світу, особливо сахаджа-самадхі. Найприродніше — бути в самадхі; не бути в самадхі — це збоченість, це неприродність, це морок свідомості, це невроз, тому всі люди невротичні, бо не усвідомлюють самадхі.
Усі ці стосунки, прив’язаності, амбіції, гордість — це форми такого розуму, що заблукав і захворів на сансару. Усі божественні істоти, усі святі — вони нормальні, вони божественно-нормальні, а не банально нормальні по-людськи. Вони нормальні в божественному, тому що бути божественним нормально, тому що світ божественний від початку — він святий, від початку він чистий, і це нормально, а бути сансарним — це ненормально.
Ми позбавляємося всіх цих ненормальних вимірів ума, і відповідно наша карма теж залишає нас, тому що карма була побудована на тому, що ми ненормально бачили світ, що ми не були в сахаджа-самадхі. Соціальні борги, соціальні обов’язки, людські прив’язаності, амбіції, его — чи можуть вони бути в сахаджа-самадхі? У святих, у Даттатрейї — ні, звісно.
Служіння Богові як природа душі
Залишається тільки одне — це служіння, але це не борг і не обов’язок, це добровільна тапасья, прийнята душею. Іноді це тапасья, іноді це наслідок природної спонтанної самовіддачі без будь-якої мотивації в силу природи душі.
Служіння Богові — це вічна нітьятва, це її природа. Це не називається ні кармічним боргом, ні зумовленістю — вічна природа душі — служіння Богові, доки душа з Богом повністю не розчинилася. Коли душа повністю розчиняється з Богом, це служіння замінюється принципом спонтанної маніфестації пробуджених енергій, тобто Абсолют маніфестує, випромінює із себе енергії, і ці енергії поширюються спонтанно в силу самої своєї природи.
Вони перетворюються на душі, на живих істот, на ілюзорні тіла, і вони вважають, що служать Богові зі своєї відносної точки зору. Для Бога, для Брахмана це спонтанна маніфестація ілюзорних тіл. Наприклад, ми прямо зараз — ми спонтанна маніфестація, ми ілюзорні тіла Абсолюта Ішвари. Але оскільки ми себе не ототожнюємо з Ішварою, ми так не вважаємо — ми вважаємо себе окремими людьми, але ми намагаємося служити Богові зі своїх двоїстих позицій.
Настанови Васіштхи про подолання двоїстості
Усе ще живучи в цьому світі, я також перебуваю і у світі світла. Завдяки променям світла, що виходять із твого просвітленого серця у вигляді слів найвищої мудрості, я занурений у найвище блаженство тут і зараз.
Васіштха продовжив:
— О Рамо, ти дорогий мені, тому я повідаю тобі про істину ще раз. Слухай уважно. Слухай, хоча для цього тобі й доводиться припустити існування множинності. Твоя свідомість розшириться, і істина, яку я роз’яснюю, врятує від страждань навіть тих, хто ще не до кінця пробуджений.
Васіштха каже: «Слухай мене, хоча тобі для цього навіть треба припустити свідомість множинності». Рама, очевидно, реалізував не просто зачаття, а й стадію народження, можливо, четверту, п’яту землю мудрості. На цих стадіях, на цих землях мудрості немає множинності, немає подвійності, більше немає суб’єкта, немає об’єкта, немає суб’єктно-об’єктних відносин. Є лише одне переживання єдиного Абсолюту, відповідно процес пізнання завершений, і кожен втрачає статус шукача та здобуває новий статус того, хто знайшов.
Сам факт спілкування теж стає абсурдним — якщо ти усвідомив усю єдність, то в чому сенс спілкування? Це як підійти до дзеркала, сказати: «Вітаю, як поживаєте?», обмінятися репліками — це абсурдно.
Усі святі усвідомлюють цю абсурдність, їм дуже смішно спілкуватися, бо вони бачать себе в кожній людині, ніби розмовляють самі з собою на сутнісному рівні. Але вони долають цей абсурдний стан, свідомо силою волі пригнічують свій сміх, роблять серйозне обличчя, вмикають розум і виконують свій обов’язок. Спілкуються з учнями, обговорюють серйозні проблеми і так далі, нібито.
Так само і Васіштха порекомендував Рамі на якийсь час подолати цей стан на благо інших живих істот, щоб Рама знову допустив стан подвійності. Тоді є Рама, є Васіштха, Рама — вічний учень, Васіштха — вічний учитель, між ними гра в діалог відкриття, пізнання істини, ставлення запитань. Так ця ліла триває, «Йога-Васіштха» пишеться, і інші живі істоти можуть отримати з цього користь — ось єдиний сенс усього цього.
Органи чуття: вороги чи друзі
Поки людина не розуміє, вона дотримується хибних понять, що є тілом, і її власні чуття стають її найгіршими ворогами. З іншого боку, того, хто володіє самоусвідомленням і знає істину, насолоджується дружбою своїх чуттів, задоволених і приємних, вони не знищують.
У хибному стані розуму органи чуття є розбійниками, ворогами, що забирають нашу життєву силу, забирають наше сприйняття. Об’єкти чуттів дуже вражають, органи чуття передають сильні враження розуму, розум, не маючи відданості внутрішньому центру, виходить назовні, прилипає до об’єктів, і в цей момент — цап-царап. Він потрапляє в клітку, у сильця, він стає залежним від об’єктів чуттів і втрачає свою свободу. Він відчуває, що попався, але зробити нічого не може, бо прана вже вийшла і прилипла до об’єкта.
Так кажуть, органи чуття грабують людину. Грабують означає відбирають нітьятву (відчуття вічності), тому що воно не дуже усвідомлюється, воно не глибоке. Відбирають пурнатву (відчуття цілісності, божественної повноти й завершеності). Відбирають сватантрію (відчуття божественної повної свободи), сарваджнятву (відчуття всевідання) — усе це існує, але в дуже тонкому стані.
Розум, якби він не відволікався, то, насичуючись цими відчуттями, рано чи пізно здобув би просвітлений стан. Але органи чуття грабують його. Але святі можуть насолоджуватися органами чуття — вони їм не завдають жодної шкоди. Тобто коли пробуджений дивиться на сонце або на хмари, і непробуджені — вони дивляться по-різному. У випадку непробудженого органи чуття грабують, у випадку пробудженого органи чуття постачають підношення для маха-яг’ї, для великого жертвоприношення у вогонь усвідомлення.
Маха-яг’я: велике жертвоприношення сприйняття
У казані або в кунді тіла, ума відбувається маха-яг’я (велике жертвопринесення), або в тиглі прани й ума відбувається алхімічне перетворення. Що це означає? Маха-яг’я означає, що в той момент, коли пробуджені бачать хмари, дерева, інших істот, чуттєве сприйняття або чують, бачать, нюхають чи відчувають на дотик, смакують, вони спрямовуються не до манаса (не до ума), а спрямовуються до буддхі й Атмана — вони підносяться, жертвуються, розчиняються і самозвільняються.
При цьому вітри замість того, щоб іти назовні слідом за умом, ідуть усередину, ум іде всередину, і вітри йдуть усередину, і в чакрах замість засмічень виникає переживання пустотного блаженства. Прани наповнюють сушумну — тобто принципово інший тип взаємин зі сприйманим всесвітом. І тоді брахма-ананда не зменшується, оскільки ніхто не грабує, органи чуття не грабують. Не втрачається пурнатва, брахма-ананда, сарваджнятва, сватантрія, нітьятва — найвищі якості Абсолюту, а блаженство Абсолюту лише поглиблюється, лише збільшується, тому що його переживання отримують просто ще додаткові імпульси енергії.
Енергії завдяки взаємодії з Пракриті, з енергією зовнішнього світу, тому сахаджа-самадхі — це не заперечення, це свідомість всеприйняття, але не чуттєвого мирського всеприйняття, а всеприйняття в Богові, свідомість єдиного «смаку» і зануреності в ананду.
Вища свідомість і тіло
Той, у кого немає нічого, крім відрази до фізичного тіла та його функцій, звичайно, не насолоджується ними і тому страждає. Вища свідомість не зачіпається тілом, а тіло жодним чином не пов’язане з вищою свідомістю. Вони подібні до світла й темряви. Вища свідомість, що перевершує всі зміни й спотворення, не приходить у життя і не йде, що б не сталося, трапляється з цим тілом, яке інертне, дурне, несвідоме, обмежене, смертне й невдячне.
Вища свідомість не приходить і не йде. У нас є низка хибних, оманливих концепцій, наприклад, концепція того, що ми прийшли — прийшли означає народилися. Ми вважаємо, що вже точно народилися, і що ми живемо, і в нас є свідоцтво про народження, яке про це говорить, і є свідчення матері, батьки, які кажуть, що ми народилися. Це аксіома в людському світі — ні в кого не викликає сумніву, що всі ми народилися, і всі ми живемо, і ми є собою саме тому, що ми народилися, і якби ми не народилися, нічого б цього не було.
Але чому ж тоді майстри знову й знову говорять учням: «Ти маєш виявити своє обличчя до народження»? Отже, доти, доки ми не народилися, було якесь наше обличчя — це було обличчя усвідомлення. Це наше істинне обличчя на відміну від тіла, ума й его, які, народившись, були виховані й були створені нашими зусиллями.
Та свідомість, яка була до народження, вона не народилася, і в той момент, коли ми її розкриваємо, коли ми її усвідомлюємо як свою власну, ми розуміємо, що, звичайно, ми отримали тіло, але ми ніби не зовсім народжувалися — що ця свідомість і не народжується, і не вмирає, вона наче завжди існує, і це ілюзія, що вона народилася. Ум, який сприймає цю свідомість, може входити в тіло, тонке тіло — так, але ця сутнісна свідомість завжди сама по собі, і вона зараз теж сама по собі.
Наскільки ми її усвідомлюємо, наскільки ми з нею себе ідентифікуємо — від цього й залежить наше просвітлення, наше звільнення, тому що звільнення — це якраз стати вільним від усього народженого. Від усього того, що має звичку народжуватися і вмирати. Звичка народжуватися і вмирати є в ума, тонкого тіла, фізичного тіла, але вільна безкінечна свідомість не має такої звички. Вона має звичку завжди бути вільною і не пов’язувати себе з інертною матерією.
Шлях до природного перебування у свідомості
Розпізнати цю свідомість у собі й відокремити її від п’яти оболонок, відчути себе невимушено в ній — не так, що ми, напружившись, якось досягаємо якогось піку медитативного досвіду раз за двадцять років, а так, що ми невимушено почуваємося природно в ній, ніби ми завжди нею були. Ми в ній говоримо, ходимо, розмовляємо, граємо, їмо, працюємо, ніби для нас це найзвичайніша справа. Це і є шлях святих, подібних до Рами, якому й навчає Васіштха — шлях сахаджа-самадхі лайя-йоги, шлях сахаджа-самадхі маха-сіддхів.
На початку ми повинні докладати зусиль, волю, і ми дуже повинні старатися, щоб очистити себе й здобути переживання цієї свідомості — без зусиль це неможливо. Але в міру прогресу така невимушеність, розкутість зростатиме. Вона має стати нашою новою особистістю, новою натурою, нашою новою природною сутністю. І сприйняття людини, яка ніколи не переживала, і того, хто почувається невимушено й розкуто в цій безмежній свідомості, дуже сильно відрізняється, як сприйняття інопланетних істот від людей.
Природа безмежної свідомості
Але як це тіло може розуміти почуттям чи розумом безмежну свідомість? Адже якщо одне бачиться як реальність, інше не бачиться.
Часто говориться «свідомість» і «безмежне». Свідомість означає, що вона присутня всередині нас як щось найтонше й пізнаюче, що це відмінне від матерії, відмінне від тіла. Безмежне означає, що воно не має обмежень, кінця, краю, середини — воно розпростерте й нічим не обмежене.
Однак у безмежної свідомості багато аспектів, багато атрибутів, тому що вона божественна — божественність має незліченну, безмежну кількість атрибутів, тому цю безмежну свідомість можна описати і як божественну свідомість, і як чисту, блаженну, як таку, що є суттю буття, і багато дуже інших визначень дано в упанішадах. Ми не повинні лише пов’язувати її з принципом протяжності, тому що Брахман включає в себе весь спектр енергії, весь спектр станів, які ми переживали й не переживали.
