Шлях до свободи: відмова від его та бажань у «Йога-Васіштсі»

Коментар до тексту «Йога Васіштха», «Історія Манкі»

Васіштха продовжує давати настанови Рамі. Він говорить:

«Коли власними зусиллями та за допомогою товариства мудрих досягається мудрість, цей удаваний світ не розростається у свідомості. Поняття виникають у свідомості й під час виникнення протилежного поняття зазнають радикальних змін. Повне залишення всіх понять або ідей є свободою, і така відмова від них можлива лише тоді, коли припинилася гонитва за бажаннями. Поняття та ідеї поступово перестають виникати й розростатися в людині, яка рішуче відмовляється надавати словам значення у своєму розумі — як словам інших, так і словам, що виникають у власному розумі.

Відмова від почуття его є припиненням невігластва. Лише це і ніщо інше є звільненням».

Природа сансари та звільнення

Коли ми ставимо запитання: «Що таке звільнення? Від чого звільнення? Що це за пов’язаність така?», то виникає відповідь: «Звільнення від сансари». Тоді ми ставимо інше запитання: «А що ж таке сансара?» Можуть відповісти так: «Сансара — це зовнішня реальність, де ми народжуємося, страждаємо й помираємо, коло народження та смерті, де ми залучені до тілесних суб’єктно-об’єктних відносин». Але якщо глибше дослідити, що ж таке ця сансара, то все зведеться до розуму, до свідомості, тому що сансара — це феномен свідомості. Поза нашою свідомістю сансари немає. Так само як якщо ясновидець бачить світ сновидінь, то цей світ є лише в його розумі, ніде більше, цей світ є лише в його психічній свідомості.

Як сновидець бачить світ сновидінь, а цей світ виявляється в його розумі, так само і сансара виявляється в нашому власному розумі, вона завжди зводиться до розуму. Але коли ми починаємо досліджувати розум, то бачимо, що сансара існувала через его. І коли досліджуєш його глибше, его як таке не виявляється, воно зникає. Саме зі зникненням его зникає і сансара. Від самого початку це було чимось нереальним, вигаданим.

Якщо людина задрімала й уві сні почала грати якісь ролі, то як би довго вона їх не грала, від самого початку все це було лише її уявою. Так само і сансара — це уява нашого его, нічого більше. Як не розмірковуй, це дуже шокуюча істина.

Два типи хвороб і необхідність самоусвідомлення

Проте Васіштха говорить:

«Для всіх втілених істот існує два типи хвороб: перший стосується цього світу, а другий — світу іншого. Для хвороб, пов’язаних із життям у цьому світі, люди, які не розуміють, намагаються знайти ліки, доки їхнє життя ще не закінчилося. Але немає таких ліків від хвороб, пов’язаних із життям в іншому світі. Немає надії на їхнє зцілення в іншому світі, тому що й в іншому світі немає таких ліків. Якщо людина не може знайти ліки від жахливої хвороби, що називається невіглаством, у цьому світі, безсумнівно, вона не знайде ліків і після того, як залишить цей світ. Тому не витрачай свій час, намагаючись знайти непотрібні ліки від проблем, пов’язаних із твоїм життям у цьому світі. Самоусвідомленням позбудься проблем майбутнього життя. Немає часу, який можна втрачати, тому що життя скорочується з кожною миттю.

Якщо ти не витягнеш себе з цього болота задоволень, ти не зможеш знайти жодних інших ліків. Дурень, загрузлий у задоволеннях, очікує на страждання та невдачі. Як сила дорослої людини вже проявляється в енергії дитинства, так і повнота досконалості (нірвана) починається з ефективності самодисципліни або відмови від гонитви за задоволеннями. Життя того, хто знає істину, плине в гармонії, а життя дурня сповнене порогів і вирів.

Всесвіти виникають у нескінченній свідомості, як бульбашки на поверхні океану. Але вони не відрізняються від необумовленого існування. Брахман перебуває поза будь-яким описом і навіть не має «природи», про яку можна було б думати; тому безглуздо припускати, що прояв всесвітів — його природа! Творення, світ, рух свідомості тощо — лише слова, позбавлені сенсу».

Насправді навіть творення всесвітів, коли ми говоримо про активний аспект Абсолюту, — це лише поняття, які виникають у нашій людській свідомості, у нашому кармічному баченні. Для Абсолюту не існує таких речей, як творення та руйнування. Вони існують лише для нас — людських істот, наділених кармічним баченням. Це подібно до того, якби одна людина уві сні побачила, що її вкусила змія. Прокинувшись, вона підійшла до іншої людини й запитала: а тебе хіба не вкусила змія? Ця друга людина може сказати: «Це твої сни, я цього не бачив». Так само творення, руйнування та підтримання всесвіту — це також певні сни розуму.

Природа бажань та їхнє джерело

Далі Васіштха каже:

«Той, хто має бажання, проходить через приємні та неприємні відчуття. Якщо є бажання позбутися хвороби, подібної до цих відчуттів, єдиний шлях до цього — через звільнення від бажань».

Саме по собі звільнення від бажань передбачає пошук їхнього джерела. Саме по собі бажання, не зумовлене простою природою тіла, є невіданням, проявом необізнаності. Є бажання, зумовлені природою тіла. Це бажання їсти, спати, тобто щось природне; їх неможливо відкидати, оскільки ці бажання становлять основу життя. Але інші бажання пов’язані не з природою тіла, а з розумом, з его. І саме ці бажання є проявом невідання. Відмова від цих бажань можлива лише через дослідження їхньої природи — того джерела, з якого вони виникають.

Єдина свідомість та ілюзія розділеності

Васіштха продовжив:

«У найвищій свідомості немає омани, що «я» і «світ» існують. Хто вигадав ці вислови й наклав їх на чисте ніщо, яке є безмежним спокоєм? Немає ні «мене», ні «світу», ні навіть «Брахмана». Усе це — лише слова. Єдина реальність — безмежний спокій. Оскільки це є всім, у ньому немає розрізнення і немає того, хто його відчуває. Визначення вигадуються для навчання. Єдина істина — у свідомості, і існує лише ця свідомість. Але як відрізняються сни двох людей, які сплять на одному ліжку, і неможливо побачити сон іншого, так розуміння та внутрішнє переживання кожного є індивідуальними й неповторними.

Безсумнівно, що свідомість як свідомість усвідомлює все у всесвіті. Тому я — це свідомість; я, світ і всі предмети в ньому не відрізняються від свідомості. Єдина свідомість здається багатьма, але через невідання та виняткову тонкість свідомості вона не сприймається як така. Ця свідомість бачить всесвіт у собі, ніби всесвіт має форму, хоча насправді він не має форми. Усі відмінності, такі як свідоме, несвідоме тощо, хоч і нереальні, використовуються лише для навчання».

В абсолютному сенсі все це лише єдина свідомість, яка не знає розмежувань.

«Поняття «я» виникає в Брахмані випадково (як ворона, що сідає на пальму, і кокос, який падає з дерева, без будь-якого причинного зв’язку між ними). Насправді я є Брахман, світ є Брахман, і немає ні кінця, ні початку. Тому чи є причина страждати або радіти? Оскільки Бог всемогутній, деякі предмети здаються свідомими, а інші — несвідомими. Але в Брахмані немає такого розділення.

Подвійне сприйняття є несвободою, а звільнення — це відмова від подвійного сприйняття. Якщо його залишити, усі розділення між спостерігачем (суб’єктом) і спостережуваним (об’єктом) припиняються. Рух у свідомості вважається творенням; і коли цей рух сприймається як фальшивий та неіснуючий, залишається нірвана. Брахман необумовлений і незмінний. Увесь всесвіт є абсолютним Брахманом без жодних розділень».

Пратібімба-вада: теорія відображень

Далі Васіштха продовжив:

«Нескінченна свідомість, о Рамо, існує всюди й тому здається такою, що переходить з однієї частини всесвіту в іншу в одну мить. Яким би не було заняття, у яке ти занурений, залишайся в необумовленій свідомості. Характеристика невігластва полягає в тому, що невігластво зникає, якщо його досліджувати; якщо його можна побачити й спостерігати, то воно стає знанням. Отже, невігластво не існує, і поза сумнівом, у свідомості немає жодних розділень.

Існує лише Брахман, ніби він є світом, єдиним і ніби розділеним, чистим і ніби нечистим, повним, як порожній, порожнім, як повний, рухомим, як нерухомий, і навпаки, незмінним, як мінливий, спокійним, як неспокійний, реальним, як нереальний, свідомим, як інертний, собою, як об’єкт, не-собою, як собою, вічним, як минущий, непізнаваним, як пізнаваний, очевидним, як прихований у темряві, — і хоча Брахман є всім існуванням, його важко побачити.

Нескінченне не обумовлене й тому не здається таким, що існує в якомусь певному місці. У ньому немає різниці між виконавцем, дією, інструментом і причиною. Воно існує як усе, завжди й усюди. Воно невидиме, хоча й перебуває прямо перед тобою. У ньому немає різниці між свідомістю та інертністю».

Навіть несвідомий камінь і свідомість божества, по суті, є одним і тим самим.

Васіштха говорить:

«Я є, і я є навіть поняттям «мене немає», і якщо є хтось інший, то це теж я.

Усі ці всесвіти здаються такими, що існують у нескінченній свідомості, хоча в самій ній таке виникнення або розділення неможливе. Це так, ніби свідомість побажала побачити себе й таким чином стала власним дзеркалом, у якому вона відобразила себе без жодного такого наміру».

Це знаменита філософія Васіштхи, яка називається «пратібімба-вада» (теорія відображень).

«Так чисте існування стає власним інертним відображенням — всесвітом. Нескінченна свідомість сама відома як світ.

У ній виникають усі субстанції або матеріальні створіння; вони існують у ній і в неї повертаються. Увесь світ є картиною, а сама свідомість є чистою та безбарвною фарбою, якою намальований цей світ. Об’єкти здаються створюваними й руйнованими, але свідомість вічна й не обумовлена. Хоча тисячі світів, здається, виникають у свідомості, вона залишається спокійною, бо в ній немає наміру творити, так само як дзеркало не зазнає впливу численних відображень, видимих у ньому. Ця нескінченна свідомість є мимовільною й ненавмисною (не-)причиною появи світу зараз і майбутніх світів. Коли вона відкриває очі, світи виникають, а коли вона заплющує очі, світи зникають».

Але сама вона їх не творить.

Практика інтеграції та самозвільнення

Васіштха продовжує:

«Як дитячі фантазії нереальні для мене, але реальні для дитини, так і в моїй свідомості немає творіння. Оскільки форми, бачення та інтелект, який їх відчуває, є чистою свідомістю, існує лише вона, а не всесвіт. Я не відчуваю почуття его тощо, але усвідомлюю існування чистої свідомості або досконалого спокою. Знай, що навіть ці мої слова є чистою свідомістю, що цей діалог існує лише в просторі твоєї власної свідомості.

У найвищому стані бажання не виникають. Мудрець, вільний від бажань, діє так, ніби він зроблений із дерева. Він відчуває чисте ніщо всередині й зовні, для нього світ подібний до порожньої тростини. Той, хто не зачаровується цим світом і чиє серце насолоджується космічним існуванням, перебуває в безмежному спокої й подолав цей океан сансари. Подолавши бажання та залишивши приховані тенденції або ментальні обумовленості, говори те, що має бути сказане, торкайся того, чого маєш торкнутися, відчувай різні смаки, дивися на різні сцени й відчувай різні запахи».

Васиштха дає Рамі настанови щодо практики перебування в природній усвідомленості та інтеграції. Інтеграція означає, що ми дозволяємо почуттям бути відкритими, розпростертими. Ми об’єднуємося з усіма переживаннями, які є, привносячи туди чинник усвідомленості. Завдяки такому об’єднанню будь-які переживання само­звільняються. Вони самозвільняються не через зречення, відмову чи візуалізацію, не завдяки практикам, а це відбувається само собою саме завдяки перебуванню в природному стані.

Самозвільнення означає, що почуття перестають функціонувати у звичний спосіб. Об’єкти перестають функціонувати й впливати у звичний спосіб. Зникає дуалізм, дихотомія між «я» і «не-я». Тепер «я» — це і «інші». Я — це і стіл, і дерево, і земля, і камінь. Усе це — моє велике тіло, якщо я перебуваю в спогляданні. Між мною та реальністю більше немає конфлікту, тому що я інтегрований у реальність. І тоді все, що відбувається в реальності, відбувається в полі моєї ж власної свідомості. Це я сам. Немає прив’язаності ні до чого, а є лише безмежна любов, блаженство й усвідомлення.

Чому виникає прив’язаність? Якщо ви дивитеся на щось, у розумі створюється відбиток. І коли ви багато разів дивитеся на це, розум бажає повторення цих відбитків. Тоді він звужується й входить у стан прив’язаності. Але в стані інтеграції, що б ви не сприймали, на що б ви не дивилися, що б ви не відчували, прив’язаність не виникає, тому що розум, замість того щоб звужуватися, перебуває у розпростертому стані й постійно перебуває у Джерелі. І тоді під час контакту із зовнішніми об’єктами чуттів немає транспортуючої прани, яка витікала б із вас. Зазвичай транспортуюча прана доносить від свідомості тонкий вітер, і тоді відбувається наче дотик до предмета, завдяки чому виникає зворотне відчуття.

Наприклад, якщо ви добре інтегруєтеся під час прослуховування музики, ви можете відчути, як тонка вібрація музики виникає у просторі, в районі ваших вух, барабанних перетинок. А потім, якщо ваша витонченість поглибиться, ви побачите, як музика відгукується у вашій анахата-чакрі. Саме анахата пов’язана зі звуком. І ця вібрація в анахата-чакрі буквально торкається вашого тонкого тіла, якщо це музика високого рівня — саме так ви це відчуваєте. І тоді ви вже не можете сказати, чи то музика ллється з динаміка, чи з інструмента, чи вона у вас у вухах, чи в анахата-чакрі, чи вона у вас в астральному тілі, чи вона взагалі у вашій свідомості. Це такий єдиний недуальний процес, де між вами та музикою немає різниці. Саме тому практика бхаджан-мандали є цінною як споглядальна практика інтеграції.

Саме таким чином і сприймаються всі відчуття та предмети. Більше немає прани, яка забирала б вашу свідомість під час сприйняття зовнішніх об’єктів. Оскільки ваш розум розпростертий і ви перебуваєте у Джерелі, сприйняття об’єктів не є проблемою. Ви перебуваєте у Джерелі, об’єкт перебуває у Джерелі, процес взаємодії також перебуває у Джерелі. І у вас більше немає обмежень, пов’язаних із вашим власним тілом. Увесь всесвіт перебуває всередині вас. Вашим тілом є весь світ. Відповідно, якщо вашим тілом є весь світ, то немає жодної прив’язаності.

Справжнє припинення бажань

Васиштха далі говорить:

«Лише розумінням безсутнісної порожнечі об’єктів відчуття можна звільнитися від хвороби бажань. Виникнення бажання є стражданням, а припинення бажання є найвищим блаженством; немає страждань і блаженств, порівнянних із ними, навіть у раю чи пеклі. Розум є бажанням, а припинення бажання є звільненням — у цьому суть усіх писань».

Справжнє звільнення — це і є припинення бажання внаслідок інтеграції та самозвільнення.

Якщо хтось навчився припиняти бажання просто силою волі, блокуючи його, то це ще не гарантує, що приховані тенденції карми випалені, що бажання не виникне. Наприклад, людина перемогла прив’язаність, вона вирішила: «Все! Я вириваю з коренем із серця прив’язаність. Я вже втомився від цього». Поки існує зовнішнє сприятливе середовище, ця прив’язаність справді не затьмарює її. Але якщо вона зупиниться на цьому й подумає, що вже вільна від прив’язаностей, то це ще не гарантує, що вона досягне звільнення, тому що середовище може змінитися, її розум також може змінитися, і тоді прив’язаність, яку просто усунули без розв’язання проблеми, може виникнути знову.

Справжня ж перемога над прив’язаністю полягає в абсолютно новому світогляді. Світогляд, у якому прив’язаність у принципі не може виникнути, — це перебування в джерелі всякої прив’язаності. Це подібно до того, як якщо ви знайшли дуже чисту воду з джерела, то вас уже більше не тягне пити воду з калюжі, це просто безглуздо.

Так само, коли ми занурили свою свідомість у Джерело завдяки самодослідженню, прив’язаність у принципі не може нас наздогнати. Ми бачимо, що це просто дитинство, що бути прив’язаним — це навіть дуже смішно, це незрілість, і ми більше ніколи не впадемо в цю незрілість.

Поступовий шлях подолання бажань

Далі Васиштха говорить:

«Якщо бажання не може бути припинене власними зусиллями, то воно, безсумнівно, сильне й не може бути подолане нічим іншим! Якщо ти не можеш повністю подолати бажання, тоді розбирайся з ним поступово. Мандрівник не сумує через довгу дорогу, що лежить перед ним, а робить один крок за іншим. Лише бажання є сансарою або світом, що здається, який є продовженням чи проекцією власного бажання; його невпізнавання є звільненням».

Багато хто несвідомо вірить у цей світ, в еволюцію, у прогрес тощо. Це існує на нижчому рівні, але насправді цей світ — лише бажання, таке саме бажання, як і уві сні. І дуже швидко можна досягти високої стадії, якщо просто позбутися цього бажання. Позбутися цього бажання — означає зазирнути в його корінь і знайти його джерело.

Васиштха говорить:

«Лише бажання є сансарою або світом, що здається, який є продовженням чи проекцією власного бажання; його невпізнавання є звільненням. Тому треба старанно прагнути подолати бажання; все інше марне. Навіщо без користі вивчати писання чи слухати пояснення вчителів? Немає звільнення без припинення бажань! Якщо хтось виявляє, що не може власною мудрістю здолати бажання, чи допоможе йому вивчення писань або настанови вчителя? Коли це занепокоєння, спричинене бажанням, заспокоюється, тоді дуже невеликим зусиллям досягається самоусвідомлення. Тому нехай кожен прагне будь-яким способом подолати бажання, яке є зародком народження, старості та смерті. З виникненням бажання виникає несвобода; і з припиненням бажання несвобода припиняється. Нехай зерно бажання буде спалене в серці вогнем спокою, рівноваги та самоконтролю».

Васиштха знову дає настанови Рамі:

«Йога — це позбавлення від отрути бажань».

Природа бажання та його подолання

Що ми маємо на увазі під бажанням? Бажання — це зв’язування розуму, стискання розуму й прилипання до чогось унаслідок неправильного сприйняття об’єкта. Це може бути будь-яке бажання: від егоїстичного бажання подобатися іншим і мати гарний вигляд перед іншими до бажання якихось звичайних побутових речей або бажання прив’язаності. У той момент, коли розум звужується й фіксується на якихось об’єктах і в результаті цього виникає прилипання, це називається бажанням.

Самі об’єкти не є бажаннями. Переживання, відчуття об’єктів також не є бажаннями. Бажанням є втрата сприйняття нескінченної свідомості в момент контакту з об’єктами. Саме скукожування розуму під час сприйняття будь-яких об’єктів, під час переживання — це і є велика проблема.

Мудрець не відчуває мирських бажань, навіть коли він може бути занурений у чуттєві задоволення. А розум дурня, навіть якщо він виконує аскетичну практику або сидить у суворому усамітненні, може бути переповнений бажаннями. Різниця тут у тому, чи існує тонке розпізнавання джерела бажань, чи є довіра до цього джерела бажань, чи є це джерело всіх бажань трансформувальною силою.

Васіштха говорить:

«Навіть якщо ти бажаєш мати щось, немає нічого, крім найвищої свідомості. Чого можна побажати? Свідомість тонка, подібна до простору й неподільна; вона сама є світом. Як і що ти можеш побажати? Немає об’єктів, яких можна було б побажати».

Адвайта як вершина духовного шляху

Ви повинні знати, що світогляд адвайти — це вершина філософської думки. Це трансцендентна філософія та вчення для людей із надзвичайно розвиненими здібностями, тому що в той момент, коли ви стикаєтеся з ним, воно змінює у вас усе. Дотик до філософії адвайти — це безстрашний прямий шлях, що дає змогу досягти реалізації за одне життя.

Цей шлях полягає в набутті та розумінні. Саме це розуміння відкриває нам новий світ, нове бачення, нові знання й дає змогу будувати своє життя на основі цього нового бачення. Це розуміння, скільки б ви його не вивчали, завжди є для вас неймовірною таємницею, до нього ніколи не можна звикнути. Скільки б ви його не вивчали, у вас завжди виникає благоговіння, коли ви його вивчаєте. Поступово перейматися цим розумінням — це і є вихід із сансари та становлення божеством.

Свідомість як творець реальності

Васіштха говорить:

«Про що ти думаєш протягом тривалого часу, те ти й бачиш».

Наша свідомість матеріалізується. Цей світ лише здається незалежним від свідомості, лише здається таким, що існує сам по собі. Насправді ми самі — творці цієї реальності.

Васіштха говорить:

«Якщо людина дуже довго думатиме, що на небі два місяці, через деякий час так і станеться: на небі з’являться два місяці. Просто потрібно довго думати».

Він говорить ще одну цікаву річ:

«Можливо, у баченні інших людей двох місяців не буде, оскільки вони так не думають».

Але в баченні цієї людини на небі з’являться два місяці. Чому так? Тому що немає одного світу для всіх. Кожен живе у власному тунелі реальності й створює його саме своїм баченням.

Повчаючи Раму, Васіштха говорить:

«Ти бачиш те, про що думаєш протягом тривалого часу. Зрозумій: так само, як у сновидінні, коли ти довго про щось думаєш, то уві сні починаєш бачити це навколо себе. Так само і в цьому світі реальність перебудовується, коли ти на чомусь концентруєшся. Те, про що ти думаєш протягом тривалого часу, те ти й бачиш».

Практика споглядання божественної природи

Якщо ми розуміємо цей принцип, то практика стає зрозумілою.

Перебуваючи в усвідомленні, ми думаємо протягом тривалого часу. І про що ми думаємо? Ми думаємо: «Я є Брахман, я є найвищим Джерелом». Ми вростаємо у бачення божества день у день, звикаємо бути божеством, звикаємо до чистого бачення, до єдиного «смаку». Ми постійно про це думаємо, якщо споглядаємо по-справжньому. Можливо, звичайно, хтось узагалі про це не думає. Але я, наприклад, точно думаю і вам теж рекомендую. Я знаю, що все залежить від мене: що я надумав, те й буде. Якщо я не думатиму про це, то нічого й не проявиться.

Коли ми говоримо «думаю», це не означає, що ви створюєте інтелектуальну побудову, інакше це буде нижчим видом мислення. Під думанням ми тут маємо на увазі бгаву, споглядання, перебування у належному стані розуму.

Таким чином, ми день у день, місяць за місяцем, рік за роком постійно думаємо, що ми є божеством. Зараз ми думаємо «Ахам Брахмасмі», через три роки ми думаємо «Ахам Брахмасмі», через двадцять років ми теж думаємо «Ахам Брахмасмі». І з роками ми виявляємо, що ця формула «Ахам Брахмасмі» стає живою, починає розгортатися, реальність поступово змінюється, ми змінюємося. Ми бачимо, що із сухої формули вона перетворюється на настільки запамежне, глобальне й величне переживання, що всі наші уявлення про себе трансформуються.

Три основи божественного бачення

Ми звикаємо бути божеством. Ми думаємо так день у день, підтримуючи божественну гордість (див’я-бгаву) і чисте бачення. Ми думаємо: «Цей світ є мандалою, усі події, що відбуваються, — це лілú, люди навколо — божества». Знову ж таки, ми думаємо про це не інтелектом, а на рівні бачення. Також ми думаємо про єдиний «смак» (сомарасью): «Чисте й нечисте — усе це є проявом одного. Усе це єдине». І ми прагнемо сприймати це саме так.

Ці три категорії: божественна гордість (див’я-бгава), чисте бачення (шуддха-видья), єдиний смак (сомарасья) — це і є ті відчуття, які ми день у день, рік у рік вирощуємо в собі.

Осягнення природи божеств

З часом ми починаємо розуміти, що ми як людина, наша самооцінка й сприйняття почали змінюватися, що ми — це вже не те, що раніше думали про себе. Ми починаємо тонко розуміти закони богів, їхнє бачення, їхнє мислення. Наприклад, якщо раніше стан божества був для нас цілковито невідомим, то ми поступово починаємо розпізнавати, що божества мають присутність, що всі вони перебувають у містичній свідомості.

Вони живуть кожен у своєму тунелі реальності, у власному всесвіті, у мандалі. Вони самі силою свого розуму створюють світ, у якому живуть. У них немає звичайних мирських взаємин, а всі їхні взаємини побудовані на основі самайї, священного зв’язку. У божеств не одне тіло, а безліч, вони мають велику кількість тіл. Божества перебувають не лише в одній реальності, а у великій кількості реальностей, вони можуть обирати реальність. Божества завжди безсмертні, над ними не владні час і простір. Божества не діють, вони грають, на них не впливає закон причин і наслідків. Божества переповнені бгавою, божественною містикою, відчуттям величі.

Усе це розкривається нам у міру того, як ми утверджуємося у стані божественної гордості й чистого бачення.

Остаточне осягнення Брахмана

Зрештою ми приходимо до висновку, що навіть стан божества — це чистий стан, за яким є щось, що перевершує його. Це сам Брахман як чиста свідомість. І коли ми утверджуємося, завжди безперервно так думаючи, перебуваючи у стані адвайти, раптом на певному етапі ми приходимо до висновку: «Так воно і є, ніким іншим я ніколи й не був. Так воно і є, ні чим іншим світ ніколи й не був. А те, що я раніше думав про себе, було дуже великою помилкою».