16 стадій наростання місяця внутрішнього усвідомлення
Тепер можна поговорити про вчення шістнадцяти стадій звільнення.
Коли ми підходимо до будь-якого вчення, із самого початку важливо встановити дух самаї. Дух самаї означає принцип чистого бачення. Ви встановлюєте священний зв’язок з учителем, з ученням, з братами й сестрами по дхармі (із сангхою). Коли ці три священні зв’язки встановлено, то кажуть, що у вас є самая. Поки священний зв’язок не встановлено, духовна практика не принесе користі.
Передача завжди пов’язана зі священними взаєминами; це не щось, що може бути передане просто як певна техніка. У деяких тантрах використовується такий вислів: «Не стався до духовного вчителя, як жадібний мисливець до мускусного оленя». Мускусний олень тут уособлює тварину, роги й субстанції якої дуже цінуються на ринку, тому мисливець хоче її впіймати, щоб видобути з неї мускус, роги й на цьому добре поживитися. У цьому випадку в тантрах дається застереження учневі, щоб він мав інше бачення духовного шляху та взаємин із духовним учителем. Іншими словами, взаємини з духовним учителем не можуть розвиватися за типом сценарію: «Духовний учитель передасть мені техніку, я зроблю йому за це пожертви, і на цьому наші стосунки закінчаться. Далі я сам практикуватиму й досягну звільнення». Усе тут пов’язане з містичним зв’язком, тому що процес передач і духовного навчання — це священнодійство, це магія, де діють тонкі закони та взаємини. Один із таких законів пов’язаний із чистим баченням.
Чисте бачення означає, що ми прагнемо сприймати піднесеними очима вчення, процес практики, практикуючих поруч із нами братів і сестер по дхармі. Якщо нам вдається підтримувати чисте бачення, наявні ознаки духовного зростання: збільшується наша гармонія, любов, співчуття, збільшується наше розуміння вищих світів, наша свідомість духовно очищується.
У таких текстах як «Махабхарата», говориться, що чисте бачення — це не якийсь вигаданий процес чи штучний. Якщо ми намагаємося на рівні розуму щось штучно створювати, думаючи так: «Це все мандала, це все божества, це все ліли», то це не чисте бачення. Споконвічно чисте бачення — це глибший погляд на реальність. У «Махабхараті» сказано, що всі живі істоти є проєкціями якихось божественних енергій, тому в самому чистому баченні немає нічого незвичайного, воно природно притаманне реальності.
Божественні проєкції в повсякденному житті
У «Мокша дхармі» говориться про те, що духовний учитель є проєкцією Абсолюту, самого Брахми, і питання в тому, чи побачиш ти в ньому людину, проєкцію Брахми, сиддхів, Даттатрєї чи просто звичайну істоту — усе залежить від твого сприйняття. Навіть мирські люди обов’язково є проєкціями якихось божественних енергій.
Наприклад, батько — це проєкція божества у світі Праджапаті, тобто божества, відповідального за збільшення роду. Якщо ти здатен так бачити свого батька, очищуються всі затьмарення, пов’язані з родинними взаєминами.
Гість, який входить до дому, це проєкція божества, пов’язаного зі світом Індри. Іншими словами, на фізичному рівні — це людина, але на тоншому рівні через неї діють божественні енергії світу Індри, вона є просто проєкцією цих божественних енергій.
Учений-монах, знавець ритуалів або дхарма-шастр є проєкцією божества зі світу богів.
Звичайно, наша здатність до чистого бачення залежить від нашої ясності. Що ми побачимо в старій жінці, яка проходить вулицею? Побачимо ми в ній нещасну людську істоту або божество (наприклад, дакіні рівня Дхумаваті) — усе залежить від нашого бачення. Що ми побачимо, дивлячись на людину, яка проходить повз і поводиться якось дивно? Побачимо ми в ній просто недорозвинену істоту чи Даттатрею, який намагається пробудити нашу свідомість, давши нам таким чином даршан? Принцип чистого бачення полягає саме в тому, що ми намагаємося розпізнати тонші енергії, які діють через різних істот.
Знайомий, якого ми зустрічаємо, є проєкцією божеств, пов’язаних з іншими всесвітами, пов’язаних із вселенськими силами.
У сім’ї невістка є проєкцією божества рівня апсари. Апсари — це божества, пов’язані з елементом води, зі свадхістана-чакрою; це надзвичайно творчі божества, що мають жіночу природу й володіють прабхава-сиддхі (здатністю приваблення, сексуальною магією).
Домочадці та родичі — це проєкції владик сторін світу. Якщо ви бачите у своїх родичах і домочадцях обмежених людей, породжуючи щодо них критику, лихослів’я тощо, то це, звичайно, не можна назвати чистим баченням. Але якщо ви намагаєтеся прозирати в них найкращі сторони й бачите, що ці сторони є божественними, ви насправді можете виявляти в них проєкції певних божественних якостей.
Мати та її брати, тобто дядьки по материнській лінії, є проєкціями божества землі (Прітхіві Деві).
Старі, діти, хворі та виснажені пов’язані з божествами елемента простору, оскільки п’ять елементів усередині них діють слабо або майже не діють. Чи зумієте ви розпізнати даршан божества елемента простору, пов’язаний із відстороненням, зреченням, аскезою та спогляданням? Часто спонтанність дітей наводиться як приклад спонтанної свідомості йогіна, зануреного в недвоїсте споглядання, а відстороненість старих наводиться як приклад спостережної свідомості, що зайнята споглядальною присутністю.
Далі говориться, що старший брат продовжує проєкцію батька.
Дружина і син є енергіями, пов’язаними з проєкціями власного тіла.
Оточення, яке перебуває в залежності від вас, є проєкцією (маніфестацією) ваших власних енергій.
Дочка є проєкцією вищого співчуття, енергії бодхічитти.
Я цитую це з тексту «Мокша дхарма», розділ 243.
Принцип чистого бачення дозволяє зрозуміти, що світ навколо нас споконвічно досконалий, що через будь-яких живих істот діють різні божественні енергії. Питання в тому, наскільки ми можемо відкривати й упізнавати ці божественні енергії. Коли ми займаємо такий принцип чистого бачення щодо вчення, це найкращий спосіб спілкуватися й отримувати користь від духовного вчення.
Кармічні борги та кредитори
За допомогою духовного вчення ми звільняємо свою свідомість від різних кармічних боргів. Часто людина говорить: «Розумом я все розумію, але щось не дає мені займатися духовною практикою. А що саме — сам не збагну». Я можу точно сказати, що духовною практикою не дають займатися кармічні борги та кредитори.
Вважається, що ми прийшли в це життя саме тому, що в нас були певні кармічні борги. Ми увійшли в жіноче лоно матері й народилися з нього простою смертною людиною через наявність багатьох різних боргів, які ми не встигли віддати в минулому. Вважається, що той, хто залишається боржником, тобто винен щось самому собі, богам, гостям, слугам, предкам, зобов’язаний народитися знову, а тому йогін, який прагне звільнення, намагається позбутися кармічних боргів і кредиторів у цьому житті, бо, не розрахувавшись із цими боргами, неможливо досягти звільнення. Навіть якщо людина помре, це не звільнить її від боргу, тому вона переродиться, щоб продовжити віддавати свій кармічний борг. Так стверджується у священних текстах.
Що це за борги? Наприклад, борг богам, пов’язаний із здійсненням ритуальних підношень. Боги уособлюють тонкі творчі енергії, які містяться всередині нашого тіла, і ці тонкі творчі енергії живляться або підношеннями, або інтуїтивною свідомістю. Борг ріші, святим — вивчення дхарми. Борг предкам — здійснення посмертних ритуалів або підношень. Борг підлеглим і слугам пов’язаний із повагою та допомогою в розкритті власного потенціалу.
Також існує ще такий неприємний бік духовного життя, як кармічні кредитори. Кармічні кредитори — це певні живі істоти, яким ми в минулих життях заборгували. Наприклад, у минулому житті ви вбили тварину, а це означає, що ви таким чином дали право тварині вбивати й вас. Оскільки у всесвіті всі рівні, тварини мають право претендувати на те, щоб зробити те саме з вами. Це один із різновидів кармічних кредиторів. Або ви випадково образили якогось духа, наприклад через невідання зруйнували якийсь будинок, щоб побудувати новий. У цьому старому будинку п’ятсот років дух мешкав, а ви купили ділянку й просто зруйнували його. Ви думаєте, що духу це сподобається? Він буде ображений, і доки ви його не умилостивите, він може приходити до вас у снах і висловлювати свої претензії. Або ви розорали город і тим самим потурбували нагів (підземних жителів). Їм це не сподобалося, вони вважали, що ви неповажно до них поставилися, тому почали насилати на вас або хвороби, або погану погоду, або неврожай.
Річ у тім, що людина як жива істота — це частина всесвіту. Доки вона не володіє духовним знанням, вона не знає, як жити в гармонії зі всесвітом, і через своє невідання чинить багато необачних вчинків, порушуючи цю гармонію. І коли таке відбувається, звісно, інші живі істоти цілком логічно й закономірно висувають їй претензії. За наші минулі втілення ми здійснювали доволі багато різних необдуманих дій. І є група істот, яких заведено називати «кармічні кредитори». Оскільки наше людське життя дуже коротке за тривалістю порівняно з життям цих істот і духів, вони не забувають про наші борги перед ними і через триста років, і через п’ятсот років. Щойно ми починаємо займатися духовною практикою, рівень нашої енергії підвищується, і ми стаємо якоюсь вагомою фігурою, вони приходять і кажуть: «Бачиш, ти просунувся в практиці (тобто ти став багатим у духовному сенсі). Чому б тобі не віддати нам наші борги?» Немає нічого дивного в тому, що під час занять медитацією у практикуючих виникають різні труднощі й проблеми. Причина цього в тому, що в цей момент активізуються їхні кармічні кредитори. Буває, що така людина хоче поїхати в тривалий ретрит, але раптово щось відбувається, тому це в неї не виходить. Це цілком може бути проявом діяльності кармічних кредиторів.
Усмирення кармічних кредиторів через духовну практику
Святі кажуть, що кармічні борги роздаються, коли ми старанно займаємося спогляданням і накопичуємо заслуги. Наприклад, коли ви читаєте Брахма-мантру, багато живих істот прощають вам ваші кармічні кредити, отримуючи частину вашої заслуги від читання Брахма-мантри. Фактично живим істотам потрібні не якісь конкретні підношення чи вибачення, а їм потрібно просто змінити своє становище, припинити страждати й трохи поліпшити своє життя. Виходить так, що для поліпшення власної долі ми маємо бути здатні допомогти іншим. Коли ми накопичуємо достатньо світла усвідомлення, прани й саттви та можемо передавати світло свого усвідомлення іншим живим істотам у тонкому світі, ми їх умиротворюємо й насичуємо. Таким чином ми виплачуємо всі наші кармічні кредити.
У давнину сіддхи описувалися як ті, хто усмиряв живих істот. Наприклад, говориться, що Падмасамбхава усмирив усіх злих духів і демонів Тибету, привнісши буддизм. Монах, який був до нього, не зміг цього зробити, він сказав, що не може з цим упоратися. Однак, коли Падмасамбхава прийшов до Тибету, він силою своєї духовної практики не лише усмирив усіх демонів, а також пов’язав їх обітницею служити дхармі й не перешкоджати будівництву храмів.
Як відбувається усмирення? Усмирення відбувається завдяки силі свідомості йогіна, коли духи, що входять у його поле, відчувають задоволення й блаженство, отримуючи від нього передачу світла або настанови в дхармі. Іншими словами, вони захоплюються пробудженою свідомістю йогіна й залишають його в спокої.
Один із прикладів кармічних кредиторів — це зустріч Міларепи з духом жінки, яка переродилася як демон, що штовхав людей на гріховні дії. Коли цей демон схопив Міларепу за ногу, спричинивши порушення вітру, Міларепа усмирив його, заспівавши йому пісню про самозвільнення, про природу Ума, порожнечу та ілюзорність усіх явищ, про дхарму. Оскільки ця жінка-демон теж у минулих втіленнях була практикуючою, вона йому відповіла: «Міларепа, я це все й сама знаю. Усі, кого я мучу, мають свою карму, і я дотримуюся свого обов’язку». На це Міларепа відповів ще глибшою піснею, яка захопила демоницю, і вона залишила його в спокої. Ба більше, вона прийняла в ньому прихисток, стала його ученицею і зобов’язалася йому служити. Саме таким чином ми розраховуємося з кармічними кредиторами.
Святі кажуть, що найкращий спосіб закрити всі кармічні борги — реалізувати природу Ума й увійти в природне самадхі. Якщо ми спробуємо розраховуватися з кармічними боргами потроху, роблячи ритуали, роблячи те й це, на це піде величезна кількість часу, на це не вистачить одного життя. Найпростіший спосіб — це реалізувати вищий стан природного споглядання, який очищатиме нашу карму й допомагатиме іншим живим істотам — саме про це говорить учення про 16 стадій наростання місяця внутрішнього усвідомлення.
Перші стадії духовного шляху
Отже, на першій стадії, яка називається «незадоволеність», ми, розмірковуючи над сенсом життя, усвідомлюємо свої обмеження. Наприклад, ми доходимо висновку, що ми є смертними істотами і маємо обмеження, пов’язане з непостійністю. Це означає, що наше життя не безкінечне, що з моменту народження тривалість нашого життя постійно скорочується, а не збільшується. Не буває так, що минуло кілька років, а ми помолодшали; минуло ще кілька років, а ми ще більше помолодшали. Закони такі, що наше життя зменшується з плином часу доти, доки не закінчиться повністю; ми живемо лише доти, доки не зустрінемося з обставинами смерті.
З погляду усвідомлення непостійності єдине, чим варто займатися в цьому житті, — пошуками безсмертя. Влада, багатство, сім’я, робота — усе це безглузде з погляду смерті. Наприклад, якщо запитати людину: «Чи зможеш ти зустріти Новий рік у 2080 році?», вона може сильно замислитися. Проте, не усвідомлюючи непостійності, люди настільки зайняті повсякденними турботами, що їм ніколи займатися духовною практикою. Це відбувається тому, що їхні уми недалекоглядні, вони не проникають хоч трохи вперед. Але якщо ви пройшли цю стадію й усвідомили свої обмеження, у вас, зрозуміло, виникає стан незадоволеності.
Незадоволеність означає, що ви доходите висновку, що вас такий варіант не влаштовує. Одна людина якось сказала мені:
— Я не боюся смерті. Що в цьому такого? Це ж закон природи.
Я запитав його:
— А якби тебе на все життя примусово депортували до Китаю, забравши при цьому в тебе все, що ти зараз маєш? Тобі б це сподобалося? Тебе б це не збентежило?
Він замислився, а потім відповів:
— Так, це мене б сильно збентежило.
Я сказав:
— Тож уяви, що смерть — це те саме, тільки в тебе забирають ще більше. Чи варто тоді так легковажно ставитися до неї чи ні? Адже це щось, що суперечить твоїй волі, що протидіє твоїй свободі й забирає її.
Коли ми замислюємося над цим і розуміємо, що нас це не задовольняє, і настає стадія незадоволеності. Тобто ми ніби говоримо: «Нам це не підходить, нас це не влаштовує».
На наступній стадії, яка називається «пошук», ми займаємося пошуком, тобто намагаємося якось розв’язати цю проблему, знайти вихід. Наприклад, ми або шукаємо духовну практику, якою могли б займатися, або намагаємося розробляти нові технології, щоб навчитися бути безсмертними у фізичному тілі.
Наступна стадія — це зустріч із проявом вищих енергій, наприклад, зустріч із ученням і вчителем. Вона називається «зустріч зі світлом», або шактипатха. Така зустріч не є чимось буденним, ця зустріч завжди означає цілком конкретну річ: у ваше життя входять вищі енергії, і від того, як ви себе поведете, залежить ваша подальша доля. Зустріч із ученням, із дхармою — це завжди прояв енергій Абсолюту, які входять у вашу долю. Здобувши зв’язок із духовним учителем, ви намагаєтеся вивчати вчення, працювати з вітрами й каналами, займатися концентрацією та медитацією.
Наступна стадія називається «передача». Передача полягає в тому, що ці енергії справляють на вас певний позитивний вплив; ваш розум із ними синхронізується, і ви входите у бачення цих енергій. Зазвичай передача полягає в тому, що духовний учитель пояснює учневі принцип споглядання, даючи йому настанови доти, доки учень сам не навчиться автономно перебувати в присутності. На це зазвичай іде багато років.
Наступна стадія називається «зачаття». Коли відбувається передача, то, подібно до того, як зачинається дитина внаслідок любові між батьками, відбувається зачаття нашого природного стану. Це називається раса (смак). А коли відбулося зачаття нашої здатності до споглядання, далі ми повинні його осмислити. Навіть якщо таке зачаття відбулося, але ми його не обдумали, це може не принести нам великої користі.
Тому слідом за цим ми його виношуємо. Ця стадія так і називається — «виношування». Як жінка дев’ять місяців виношує дитину, так само й ми повинні виносити цей стан усередині себе, щоб він дозрів; ми повинні добре його обдумати. Таке виношування в деяких триває короткий час (усього кілька місяців), а в деяких може тривати кілька років.
Стадія народження
Коли етап виношування завершується, настає стадія, яка називається «народження». Народження означає, що ми по-справжньому відкриваємо принцип недвоїстості й входимо в стан сахаджа. Це подібно до того, як дитина нарешті вийшла з утроби. Народження — це в певному сенсі повне переродження нас як особистості. До народження ми ніби спали, а в момент народження природного стану все наше життя, сприйняття, відчуття, світогляд радикально змінюються. Це ще не можна назвати повним просвітленням, радше це стан, дуже схожий на дзенське саторі.
Є давня історія про брахмана Джаджалі, який дуже прагнув просвітлення. Він вирушив на берег священної річки Ганги і, харчуючись самими коріннями й повітрям, виконував аскетичні практики: взимку він здійснював обмивання в крижаній воді, а влітку сидів, обпалюваний чотирма вогнищами й сонцем. Він вів дуже сувору духовну практику, займаючись постом, йогою та медитацією. Коли він одного разу, сидячи під водою, увійшов у самадхі, його тонке тіло вийшло з фізичного й полетіло над водою. У нього виникла гордість: «Треба ж! Я досяг такого високого рівня! Це, мабуть, і є найвищий шлях. Я справді великий!» Таке в нього з’явилося самовдоволення. Щойно він про це подумав, прийшли духи й сказали: «Брахмане, не надто-то уявляй про себе. Навіть купець Туладхара такого про себе не говорить, а він уже точно вищий за тебе».
Насправді Джаджалі був дуже просунутим йогіном, займаючись дуже аскетичними практиками. Наприклад, одного разу, коли він довгий час перебував у медитації та самадхі, на його голові птахи звили гніздо й стали висиджувати яйця; боячись їх сполохати, він вирішив залишатися в стані самадхі, не рухаючись. Так минуло багато часу. Пташенята вилупилися, виросли й уже почали відлітати на деякий час. Спочатку вони відлітали на один день, потім на тиждень, але брахман і далі не ворушився, щоб не зруйнувати гніздо, знаючи, що пташенята прилетять назад. І лише тоді, коли пташенята відлетіли на місяць, він зрозумів, що вони вже достатньо виросли, і поворухнувся. Унаслідок таких аскетичних подвигів у нього виникло велике самовдоволення.
Коли Джаджалі дізнався від духів, що простий купець вищий, ніж він сам, це його дуже зацікавило. Його з’їдала заздрість і навіть гнів через це. Через деякий час йому вдалося знайти купця Туладхару, який у своїй крамниці торгував пахощами. Коли він туди прийшов, Туладхара сказав йому: «Брахмане, ти навчився сидіти під водою й вирощувати птахів на голові, уявивши, що це і є дхарма. А тепер ти з великим самомнінням прийшов до мене. Чого ти хочеш від мене?» Раптово Джаджалі стало соромно, що Туладхара прочитав його думки. Він зі смиренням підійшов до нього й попросив дати йому настанову. Туладхара передав Джаджалі вчення про шлях усвідомленості та шлях єдиного «смаку» всіх явищ, завдяки якому він сам реалізував справжнє просвітлення.
Отже, на стадії народження ми реалізуємо цей стан. Народження означає, що тепер наш ум рівнісно сприймає чисте й нечисте, добро і зло, правильне й неправильне, внутрішнє й зовнішнє, минуле й майбутнє.
Велике рішення та стадія плекання
Коли таке народження відбулося, йогін приймає «велике рішення» увійти в споглядальне недіяння й залишатися в ньому, не покидаючи його протягом усього життя. Тепер він робить, не роблячи, говорить, не говорячи, думає, не думаючи. Здається, що він робить, говорить і думає, але насправді всередині нього є внутрішній центр, який нічого не робить, нічого не говорить, ні про що не думає, а перебуває на місці. Така людина діє неприв’язано, не будуючи мети й не прив’язуючись до жодних результатів. Її дії просто нагадують гру. Однак недостатньо просто залишитися в цьому стані, оскільки його необхідно плекати.
Далі настає стадія, що називається «плекання», коли ми вчимося утримувати цей стан односпрямовано й безперервно. Той факт, що він відкрився, ще не означає, що це кінцева стадія. Тут йогін застосовує метод, який називається «залізний ланцюг». «Залізний ланцюг» означає, що він, перебуваючи в односпрямованій споглядальній присутності, постійно підтримує її під час стояння, сидіння, ходьби, розмови, роботи або лежання. Коли йому вдається утримувати цей стан безперервно, то вважається, що дев’ята стадія наростання місяця пройдена. Місяць внутрішнього усвідомлення — це і є наша усвідомленість, яка народжується в результаті споглядальної практики. Як фізичний Місяць має фази наростання, так і наше внутрішнє усвідомлення поступово зростає в результаті нашої практики.
Стадія виховання
Наступна стадія, десята, називається «виховання». Виховання полягає в тому, що людина має зробити цей стан гнучким і навчитися поєднувати його з повсякденним життям. Тобто мало просто утримувати його на ходу або під час якихось дій; важливо зробити його безперервним і навчитися поєднувати з усіма діями. Буває так, що людина, сидячи в медитації або під час ходьби в ретриті, навчилася утримувати певний рівень присутності, але щойно вона переходить у звичайне життя, все це втрачається — це означає, що їй бракує здатності до інтеграції. Їй потрібно цілеспрямовано продовжувати займатися вихованням.
Це подібно до того, як у людини народилася дитина. Ви її вигодували, вона вже не немовля, але цього мало — їй треба дати хороше виховання. Якщо ви не дасте їй виховання, вона все одно залишиться ще звичайною дитиною.
Як правило, на стадії виховання багато майстрів рекомендують учневі не практикувати медитацію, залишити ретрит, а займатися чимось, що могло б проявити його в повсякденному житті (наприклад, служінням або якимись повсякденними справами), щоб він міг навчитися утримувати споглядальну присутність не в сприятливих умовах ретриту, а зазнаючи впливу відволікаючих факторів.
Є така історія. Один монах навчився добре медитувати в ретриті, перебуваючи в гірському затворі. Коли вчитель запитав, як у нього йдуть справи в духовній практиці, він гордо сказав:
— Я бачу майбутнє на три дні вперед, а іноді навіть на місяць. Мій ум дуже ясний. У медитації я не залишаю другої і третьої дг’яни. Я почуваюся дуже щасливим.
Але вчитель, вислухавши його, сказав:
— Яка жалість.
Монах подумав: «Що це таке він говорить?»
Через деякий час він знову розповів учителю про свої досвіди:
— Я не відчуваю тіла під час медитації, мої сни дуже ясні, я можу передбачати майбутнє, мій ум нерухомий. Я досяг дуже стійкого споглядання.
Учитель вислухав його і знову сказав:
— Яка жалість.
Монах розсердився і подумав: «Може, він не має таких самих досягнень? Може, він просто заздрить мені?»
Але потім він опам’ятався, пішов до іншого монаха і запитав:
— Що вчитель мав на увазі? Чому він так говорить?
Монах відповів:
— Я не знаю. Але цей учитель дуже досвідчений, просто так він нічого не скаже. Тобі слід дуже уважно прислухатися до його слів, якщо ти хочеш отримати користь від спілкування з ним.
Тоді цей монах став просити настанов у вчителя, і вчитель сказав йому так:
— Взагалі не медитуй. Припини медитувати, а просто живи і роби, що хочеш, але при цьому займайся спогляданням.
Оскільки монах дуже звик до медитації, для нього це було справжньою мукою, тобто він навіть не знав, як можна споглядати, не медитуючи. Учитель дав йому завдання збирати хмиз, варити їжу, просто сидіти, дивлячись у небо, і т.д. Лише через два роки монах зрозумів, що означає не медитувати, і увійшов у стан йоги не-медитації.
Справжня лайя-йога починається саме з цієї стадії, тобто приблизно з десятого рівня. Усе інше — це лише підготовка до того, щоб зайнятися лайя-йогою. Джняна-йога, хатха-йога, раджа-йога, кундаліні-йога — усе це ще не лайя-йога. По-справжньому ми практикуємо лайя-йогу, починаючи з «йоги не-медитації», коли можемо утримувати споглядальну присутність незалежно від того, зупиняємо ми думки чи ні, перебуваємо ми в правильній позі чи ні.
Стадія загартування
Нарешті настає момент, коли ми вже виховали свою внутрішню дитину усвідомлення, але нам її ще треба загартувати. Ця стадія називається «загартування». Загартувати означає, що наша присутність односпрямована й завжди підтримується, проте ми знаємо, що в особливих ситуаціях (наприклад: у момент стресу, болю, якихось жорстких енергій тощо) ми можемо її втратити, що вона ще не настільки сильна. Загартування полягає в тому, що ми повинні відсікти останні надії, страхи й чіпляння, ставши віч-на-віч із якимись своїми підсвідомими демонами, витримати цю протидію й зберегти нашу споглядальну присутність. На цій стадії учневі даються вельми незвичайні завдання й духовні практики. Наприклад, вирушити в місце сили в горах і займатися приборканням духів місцевості. Або іноді вчитель провокує певні мирські бажання учня, що містяться в його тонкому тілі, допомагаючи зіштовхувати його споглядальну присутність і ці бажання.
Наприклад, Тілопа дав завдання Наропі одружитися на цій стадії. Наропа виконав вказівки духовного вчителя, він справді одружився. Але дружина йому трапилася така, що гірше, ніж пекло. І тоді він зрозумів, що гуру дав йому це завдання не для того, щоб він міг зазнати любовних утіх, а щоб пройти через це пекло. Коли Наропа пройшов це випробування, він зумів змінити себе, щось усередині нього розчинилося.
На стадії загартування ми повинні справді працювати з якимись нашими власними емоціями, з внутрішніми страхами, з підсвідомими прихованими бажаннями й затьмареннями, доки вони всі не приборкаються. Коли ми це зробили, можна сказати, що ми повністю очистили свій ум від усіх двоїстих, затьмарених станів. І тоді ми можемо по-справжньому розслабитися й відпустити свою свідомість на свободу.
Відпускання на свободу і стадія гри
Дванадцята стадія так і називається — «відпускання на свободу». Це означає, що більше немає потреби виконувати духовну практику із зусиллям, що все духовне життя тепер полягає в підтриманні беззусильної присутності. Замість того щоб займатися методом, йогін у цей час практикує йогу не-методу. Тобто всі практики, пов’язані з методом, більше не потрібні, а потрібно лише розслаблятися, відпускати себе й перебувати в беззусильному стані. Відпускання на свободу ще називається «самадхі поточної ріки». Йогін на цій стадії живе, просто відгукуючись на речі та події. Його практика більше не формальна, а має, радше, спонтанний або ігровий характер.
Коли відпускання на свободу відбулося, йогін переходить у стан гри. Наступна стадія, тринадцята, називається «гра». Гра, якщо перекласти на санскрит, — це ліла. Термін ліла, згадуваний у пуранах, упанішадах, стосується не людини, а Брахмана, Абсолюту. Ліла — це спонтанна творча маніфестація Абсолюту, яка проявляється як всесвіт, живі істоти тощо. Але тут термін «ліла» застосовується саме до йогіна, до практика, тобто йдеться про те, що йогін виходить на ступінь гри, коли його власний стан свідомості злився з Брахманом, і Брахман грає через його тіло, Абсолют грає за допомогою його енергії. Це надзвичайно високий щабель досягнення. Зазвичай кажуть, що в стані ліли перебувають святі, махасіддхи, наприклад авадхута Даттатрея, який дуже любив саме цей принцип і через гру давав даршан своїм учням.
Наприклад, один із прихильників адвайта-веданти прийшов на ведичний ритуал, де багато брахманів виявляли пошану Даттатреї, а сам Даттатрея поводився зовсім не свято: гладив собаку, жартував і поводився цілком несерйозно. У брахмана це навіть викликало роздратування, він подумав: «Він такий молодий, але йому вклоняються багато поважних старців! У чому тут, узагалі, річ?» Але коли він зрозумів велич розуму Даттатреї, усе його замішання розвіялося. Він запитав:
— На якій стадії ти перебуваєш? Є чотири стадії: брахмачар’ї (учні), ґріхастхи (домогосподар), ванапрастхи (ті, хто відійшов від справ) і санньясі (відлюдники, аскети), а ти на якій стадії?
Даттатрея усміхнувся і відповів так:
— Я перебуваю на п’ятій стадії, яка поза всіма цими.
Брахман здивувався:
— Але ні у ведах, ні в упанішадах не йдеться про п’яту стадію.
Даттатрея сказав:
— Про неї не говорять тексти. Це стадія за межами концептуальних дхарм. Вона випливає з внутрішньої реалізації. Я перебуваю в стані гри. Зараз я граюся з собакою, завтра я п’ю розпечений метал. Сьогодні я жартую з жінками, а завтра подорожую на інші планети. Для мене немає людських обмежень.
Приблизно такою є стадія гри. Йогін проявляє внутрішню спонтанність як маніфестацію самого Абсолюту. Однак стадією гри все не вичерпується.
Творення мандали і перехід у вимір мандали
Наступний, чотирнадцятий ступінь, називається «творення мандали». Коли йогін, занурений у споглядальну присутність, так поглиблює свою енергію, що вона починає виробляти еманації, окремі від нього, ця енергія творить мандалу. Мандала — це зміна простору навколишньої реальності, його очищення і сотворення нового простору.
Який можна навести приклад? Наприклад, коли музикант створює музичні твори, можна сказати, що вони емануються (походять) із нього. Коли музикант створює безліч прекрасних мелодій, записує їх, а потім вони звучать на концерті, то саме це прекрасне оточення є прикладом мандали, а музикант є прикладом божества в центрі такої мандали. Іншими словами, з музиканта еманували його творчі енергії, які змінили простір навколо нього; він силою свого таланту сотворив інший вимір. Це приклад створення чистої реальності — мандали.
На цій стадії йогін створює навколо себе повністю чисту реальність, а сам він є божеством у центрі цієї реальності. Ця нова реальність походить тільки від йогіна, ні від кого іншого. Навіть духовний учитель не може за учня створити таку мандалу. Мандала твориться самим учнем із його власної свідомості.
Стан мандали — це світ, у якому реальність еманує зі свідомості, тому повністю керована. Йогін ніби перебуває в центрі цього світу, цього всесвіту, а його енергії утворюють (створюють, проявляють) цей самий всесвіт. Він є владикою, повелителем цієї мандали, створеної силою свідомості, тобто її мандалешварою.
Наприклад, усі святі й сиддхи зображуються в оточенні дуже красивих візерунків, райдужних розводів. Це не просто данина іконографічній традиції, а це вказівка на їхній потенціал, що розгортається, на їхню творчу енергію, яка еманує з їхньої глибокої свідомості. Вони завжди перебувають у центрі цієї енергії як центральне божество (мандалешвара). А енергія, яка тут зображена у вигляді красивих візерунків, — це і є принцип мандали. Вони є повелителями або владиками власних мандал. Усі святі, махасиддхи (Даттатрея, ріші Тірумулар, Боганатар, Матсіендранатх, Горакшанатх та інші) мають свою власну мандалу — царство, у якому вони є творцем, повелителем, підтримувачем тощо. У ці царства (мандали) можуть входити кармічно пов’язані з ними учні.
Наступна стадія називається «перехід у вимір мандали». Коли силою свідомості створена така мандала, то навіть фізичне тіло переходить у цей світ, повністю створений лише з творчих енергій. У йогіна більше немає зв’язку з нечистим кармічним виміром (сансарою), тобто зі світом людей. Він опиняється оточеним з усіх боків тільки чистими проявами. Такою є п’ятнадцята стадія.
Є розповідь про ткача, який, отримавши посвячення у віці близько сімдесяти років, дуже старанно займався духовною практикою. Через деякий час його діти побачили, що ночами в саду, де жив ткач, запалюється світло, а навколо ткача з’являється безліч прекрасних жінок, які служать йому, підносячи страви, напої та інше. Син, побачивши це, подумав, що це щось демонічне, не людської природи. Але потім з’ясувалося, що ткач досяг високої духовної реалізації. І світло, і дівчата, які служили йому, — це було проявом його власної свідомості. Це один із прикладів того, як може проявлятися мандала.
Коли ця мандала набирає сили, йогін, якщо в нього більше немає наміру перебувати в нечистому кармічному вимірі сансари, здійснює перехід у цей вимір, зникаючи зі світу людей і повністю переходячи жити в чистий вимір, створений силою тільки його власної свідомості. У цій мандалі він стає владикою реальності — мандалешварою.
Велика межа
Коли ж мандала набирає ще більшої сили і йогін, який є її центральним божеством, також набирає значного потенціалу духовної сили, відбувається розширення мандали до розмірів всесвіту. Це цілий окремий тунель реальності, цілий світ, який створюється силою йогіна. Це завершальна, найвища, шістнадцята стадія, яка називається шодашанта («велика межа»). Коли «велика межа» досягнута, на цьому, власне, практика вчення вичерпана. Іншими словами, йогін здійснює шлях трансформації від простої заблудлої людини до бога-творця всесвіту, займаючи приблизно такий рівень, який займають великі боги Брахма, Вішну, Шива тощо.
Вчення про 16 стадій зростання місяця внутрішнього усвідомлення є фундаментальним способом задати напрям свого духовного життя й визначити щабель, на якому наразі перебуваєш.
Якщо ви практикуєте відповідно до того, як тут викладається вчення, то, безсумнівно, зі звичайної обмеженої людини ви стаєте йогіном, садху — тим, хто практикує садхану (духовну практику).
Із садху, тобто досвідченого практика, ви стаєте майстром — тим, хто здобув певний досвід і дуже досвідчений у духовному житті.
Із майстра ви перетворюєтеся на святого (сиддха) — того, хто не лише знає, як вести практику або споглядати, а й довів усе це до досконалості.
Із сиддха ви перетворюєтеся на махасиддха — того, хто довів себе, свою енергію, свій розум до великої досконалості.
Із махасиддха ви перетворюєтеся на божество — того, хто повністю перейшов на рівень найтонших творчих енергій і більше не пов’язаний путами сансари.
Із божества ви перетворюєтеся на велике божество, що творить всесвіти. Не на просте божество, яке опікується якимось ученням, наукою чи країною, а на велике божество, яке оперує масштабами галактик або всесвітів. Коли ви проходите цю стадію, вами реалізується стан давніх ріші, описаних у ведах та упанішадах:
«Йогін повністю звільняється від усіх обмежень, перевершує страждання, старість, хвороби й смерть, ілюзії, невідання, пов’язане із законами сансари. Тепер він більше не підвладний законам сансари, він сам установлює ці закони, виходячи з власного усвідомлення».
