Алегорія про Царя і Міністра: підкорення розуму та пізнання Я

Васіштха дає такі настанови Рамі:

Рамо, зміни свій розум, як це зробив цар Балі. Я розповім тобі казку про Балі, слухаючи яку, ти здобудеш знання вічної істини.

Васіштха продовжив:

Десь у всесвіті є світ під назвою Патала. У ньому живуть невимовно красиві дияволиці, дивні рептилії з багатьма головами, демони з величезними тілами, слони чудовиського розміру; там є місця, залиті нечистотами, де в повітрі чути страшні звуки, є печери, повні дорогоцінного каміння, є місця, де подорожував і цим освятив їх святий Капіла, і є місця, де був сам цар Хатакешвара, якого любили небесні німфи.

Володів цим світом цар Балі, син Вірочани, родом із демонів. Сам володар усього всесвіту, Шрі Харі, був покровителем Балі, тому Балі поважав навіть цар раю, Індра. Від величі Балі могли б висохнути океани, і одним своїм поглядом він міг рухати гори. Володів він своїм світом дуже довго.

Духовна криза царя Балі

Одного разу царем Балі оволоділа нудьга, і такі думки відвідали його: «Скільки мені ще правити цим царством, скільки мені ще блукати у владі трьох світів (мається на увазі світ підземний, земний і небесний)? Що мені в цьому правлінні? Усе тут колись загине й зруйнується, як тут можна знайти щастя в усьому цьому? Знову і знову одні й ті самі остогидлі насолоди, ті самі проблеми день у день — і як це ще не набридло мудрецям? Той самий день і та сама ніч, знову і знову, життя в цьому світі схоже на вир. Роблячи одне й те саме щодня, як вийти з цього виру? Як довго нас має крутити в цьому вихорі і який сенс усього цього?»

У такому стані він згадав одну давню розмову:

«Ага, я пам’ятаю, що одного разу сказав мені батько Вірочана. Я його запитав: «Батьку, яке призначення цього видимого світу й повторюваного існування? Коли настане йому кінець? Коли припиняться омани розуму? Чого треба досягти, щоб стати цілковито задоволеним, що треба побачити, щоб уже більше нічого не шукати? Я бачу, що цього неможливо досягти втіхами цього світу й добрими справами. Вони, навпаки, заплутують усе більше й більше! Благаю тебе, відкрий мені спосіб, як назавжди опинитися в позамежному блаженстві».

Учення Вірочани про найвищу реальність

Вірочана відповів:

Сину мій, є величезна реальність, достатньо величезна, щоб поглинути всі три світи. У ній немає озер, немає океанів, немає гір, немає лісів, немає річок, немає землі, немає неба, немає вітру, немає місяця, немає богів і напівбогів, немає демонів, немає рослинності, немає понять високо чи низько, немає слів, немає мене і немає навіть таких богів, як Вішну. Тільки одне там є, і це — вищий Світло. Він може все, він усюди, він — це все, і він завжди безмовний і бездіяльний. Він — могутній правитель. При ньому є міністр. Спонуканий правителем, міністр постійно працює — те, чого не було раніше, він робить, а те, що вже було, змінює. Цей міністр не здатен відчувати задоволення від своєї роботи чи від чогось іншого, і він зовсім нічого не знає; але хоча він тупий і безчуттєвий, він робить усе заради свого правителя, Царя всього. А Цар перебуває в безмовності у найбільшому блаженстві.

 «Батьку, що це за реальність без хвороб? Хто цей міністр і хто є Цар? Історія дивовижна й нечувана, прошу тебе, поясни мені все в деталях».

Вірочана відповів:

Усі боги й усі демони разом, і навіть якщо їхні сили помножити в сто крат, не можуть навіть зрушити цього міністра з місця. Він не Індра, цар усіх богів, не бог смерті, не бог багатств, узагалі не бог і не демон, з яким можна битися. Хоч і кажуть, що бог Вішну вбивав демонів, але насправді демонів перемагав цей міністр. Насправді сам Вішну був переможений цим міністром і потім був знову народжений. Любов бере свої сили в цього міністра. Гнів теж черпає свої сили в цього міністра. За бажанням цього міністра добро завжди протистоїть злу.

Цього міністра може перемогти лише його правитель і ніхто інший. Коли в серці правителя виникає таке бажання, міністр стає легко вразливим. Він найсильніший у всіх трьох світах, усі три світи — це його видих! Перемогти його може лише справжній герой.

При появі міністра всі три світи стають явними, як квітка лотоса розкривається на сході сонця. Коли він віддаляється, засинають і всі три світи. Перемогти його може лише справжній герой з розумом гострим і повністю звільненим від дурості й обману. Якщо міністра переможено, усі світи й усе в них — теж твої. Якщо його не переможено — нічого не завойовано, навіть якщо ти думаєш, що досяг того чи іншого в цьому світі.

Тому, мій сину, щоб досягти абсолютної досконалості й неминущого щастя, доклади всіх зусиль усіма відомими способами для перемоги над міністром, незважаючи на всі складнощі й труднощі.

«Отче, як же перемогти цього могутнього міністра?»

Розумний підхід до підкорення ума

Вірочана відповів:

Хоча цей міністр майже непереможний, мій сину, я тобі розповім, як здобути над ним перемогу. Його можна перемогти в одну мить, якщо схопити його розумною хваткою; без цієї хватки розуму він спалить усе довкола, як отруйна змія. Той, хто розумно до нього підійде, пограється з ним, як граються з дитиною, і в грі послабить його, той зможе побачити самого царя й утвердитися у вищому стані. Тому що міністр беззастережно підкоряється тому, хто одного разу побачив царя; а коли міністра підкорено, царя видно без перешкод. До того, як ти побачиш царя, міністр не підкорений насправді, а доки він не підкорений, царя не побачиш! Доки царя не побачено, міністр створює хаос і примножує скорботу; доки не підкорений міністр, неможливо побачити царя. Тому розумний підхід одночасно має бути з двох сторін: побачити царя й підкорити міністра. Напруженим зусиллям і постійною практикою можна досягти і того, й іншого, і тоді ти ввійдеш у ті сфери, і ніколи страждання не пануватимуть над тобою. Цей простір населений праведними, які досягли нескінченного спокою.

Мій сину, я тепер усе поясню тобі докладно! Цей простір, про який я говорив, — це стан звільнення від усіх страждань. Цар — це вище «Я», нескінченна реальність, яка перевершує всі інші реальності й стани свідомості. Міністр — це ум, який сотворив увесь цей світ, як горщик із глини. Коли цей розум переможений, усе переможено. Пам’ятай, що розум майже непереможний, окрім як розумним підходом.

Розумний підхід — це джняна-йога, а квінтесенція, серцевина джняна-йоги — це праджня-янтра, вчення лайя-йоги про споглядання. Розумний підхід означає, що ми одночасно діємо двома способами: ми намагаємося підкорити міністра, тобто вгамувати ум, і намагаємося побачити царя, тобто із самого початку проникнути в бездоганний погляд. Доти, доки ум не підкорений, міністра нескінченного усвідомлення неможливо побачити, що б ми не фантазували, не вигадували, які б практики не виконували. Тому що є дхарма з непідкореним умом, і є дхарма з підкореним умом. І ці дві дхарми відрізняються так само, як небо і земля. До якої б дхарми ви не належали, вся справа лише в цьому.

Часто людина не розуміє цього: вона намагається шукати те чи шукати це, робити те чи це, думаючи, що там вона, напевно, щось знайде. А насправді вона знайде все, варто їй лише підкорити свій ум. Оскільки вся справа саме в тому, щоб підкорити цього міністра. Але яким же чином можна його підкорити? Говориться, що міністра може бути підкорено лише тоді, коли цар справить на нього вплив або коли ви побачите царя. Істинне підкорення ума настає на тій стадії, коли ми стикаємося з тим, що перевершує цей ум. Коли ми прориваємося крізь пелену концептуального усвідомлення і входимо в чистий недвоїстий простір та, утвердившись у ньому, займаємо керівний статус щодо ума, ми стаємо серцем ума, і тоді ум природно сам вгамовується й знаходить Прихисток у цьому вищому стані.

Усе це здається дуже тонкими речами, але знайте: від того, чи вирішите ви ці тонкі речі чи ні, залежить уся ваша доля, усе ваше майбутнє. Воно вирішується прямо в цих роз’ясненнях, у цих словах. І все ваше життя полягатиме в тому, що знову й знову ви намагатиметеся підкорити цього міністра й побачити цього царя. Усе ваше майбутнє стоїть на кону, усі ваші наступні життя, усі ваші карми, тіла, які ви приймете чи не приймете, усе залежить від цього. Це дуже важливі істини. Навіть боги з великим благоговінням ставляться до цих істин.

Наш розумний підхід полягає в тому, що ми намагаємося підкорити розум і одразу проникнути в стан царя, щоб здобути певне розуміння й духовну силу. Якщо ви хоча б раз побачили царя, ваші ілюзії спадають, хоча ще залишається безліч карм, самскар, васан, але ви вже відрізняєте перше від другого. Фундаментальні ілюзії більше не здатні затьмарити ваш розум. Поки ви не побачили царя, ваш ум ще може серйозно помилятися. У цьому різниця між тим, хто отримав «народження» і не отримав, або хоча б отримав «смак» і не отримав.

«Батьку, розкажи мені, будь ласка, про цей розумний підхід, яким можна перемогти розум».

Свобода від бажань як шлях до звільнення

Вірочана відповів:

Найкращий спосіб, яким можна перемогти розум, полягає в повній свободі від бажань, надій і очікувань щодо будь-яких речей у будь-який час.

«Повна свобода від бажань, надій і очікувань щодо будь-яких речей у будь-який час» – це фраза, яку можна було б десь викарбувати золотими літерами.

У нас завжди існують бажання й очікування щодо багатьох речей. Деякі бажання зумовлені тілом, тобто даністю, прарабдха-кармою. Але деякі зумовлені саме нашим оманливим розумом. Задоволення цих бажань – це не що інше, як продовження цих оман. Але вся суть полягає в тому, щоб знайти того, хто бажає, і звільнитися від такої залежності.

Вірочана каже:

Саме таким способом цей могутній слон (ум) може бути приборканий. Цей спосіб водночас дуже легкий і неймовірно важкий, мій сину — він дуже важкий для того, хто не практикує серйозно, але легкий для того, хто щирий у своїх зусиллях.

Вірочана говорить про залишення чіплянь, прив’язаностей, надій, сансарних очікувань і утвердження у своїй природі.

Уявіть, що все решту життя вам належить провести в темному ретриті або в суворому ретриті. Або уявіть, що ви більше ніколи, жодної секунди не проведете в ретриті. Для одного «тортурами» є одне, а для іншого – інше. Але якщо ваш розум сприйматиме це рівнісно, знаючи, що і те, й інше, у принципі, – це явища одного порядку, якщо ніщо в ньому не ворухнеться, якщо він не зможе цим зачепитися й продовжить своє споглядання, то це означає свободу від бажань щодо будь-яких речей у будь-який час.

Мати перспективи або не мати їх узагалі, мати чудесне майбутнє й планувати його або не мати його взагалі ніякого, мати прекрасне минуле або мати негативне. Відсікти всі надії й бажання можливо тільки в тому разі, якщо ви піднімаєтеся над ними й утверджуєтеся в ще тоншому – у тому, що є їхньою сутністю, але не пов’язане з ними, у тому, що є позамежним щодо них. Якщо ви можете в цьому утвердитися, то з цим немає жодних проблем, тому що ви побачите, що всі ваші надії, плани, уявлення були нічим іншим, як оманою, тому не велика проблема, якщо вони йдуть. Коли ми не розуміємо це як оману – це проблема. Але коли ми піднімаємося й утверджуємося в тоншому баченні, то бачимо, що це справді омана, що в цьому від самого початку не було проблеми.

Це подібно до того, як уві сні людина вирішила купити склянку води, за яку в неї попросили мішечок золота. Вона купила воду, оскільки була спека, і їй стало добре. Але потім у неї виникла жадібність, вона почала думати: «Я віддав мішечок такого дорогого золота всього лише за склянку води!» Хоча мішечок був маленький, але ж усе одно це було золото. І ця думка не давала їй спокою, вона просто з’їдала її. А потім вона прокинулася й побачила, що не купувала воду, що не було мішечка золота; їй усе просто наснилося, тому вона просто розсміялася – від самого початку проблема була вигаданою, ілюзорною. Так само, коли ми утверджуємося в цьому надтонкому усвідомленні, ми бачимо, що всі бажання, усі плани, усі дії, усі сприйняття, усі способи погляду, усі ідеології, усі побудови, усі види світів подібні до цього. І тоді ми стаємо повністю вільними від них. Це не означає, що ми не діємо або не можемо діяти. Ми можемо діяти, але тепер це зовсім інакше: тепер це не зумовлена причинно-наслідкова діяльність, а прояв гри енергій. Тобто тут є велика різниця.

Відмінність між дією в невіданні та дією в мудрості

А в чому саме різниця? Різниця в тому, що ми починаємо жити за настановами Васіштхи, ми розуміємо, що причина не створює наслідок. Виникає ілюзорне бачення, ніби наслідок іде за причиною так само, як ворона, що сідає на лист пальми, і водночас згори падає кокос. Коли є закон карми, є причини й наслідки, є жорстка пов’язаність, лінійна залежність. Коли закону карми немає, а є ліла, немає жодних причин і наслідків. Світи миттєво творяться і знищуються, а іншим людям здається, ніби причинно-наслідкові ряди взаємозалежні й ув’язані, що наслідок іде за причиною. А насправді в стані гри може бути й кільцева причинність, може й наслідок породжувати причину, або між ними може не бути зв’язку. Тобто все бачиться випадковим.

Дія в такому стані – це маніфестація, цвітіння енергії, це міністр, який діє за наказом царя. Дія в невіданні – це міністр, який діє свавільно, самостійно, нерозумно й небезпечно. Бути в невіданні, не контролювати розум і не бачити царя – це означає діяти безрозсудно, нерозумно й небезпечно. І, навпаки, той, хто бачить царя й підкорює міністра, діє найкращим чином. Він діє сприятливо для всіх живих істот. Усі живі істоти, які не бачать царя й не контролюють ум, діють безрозсудно, нерозумно й небезпечно. Це так, оскільки їм завжди доводиться страждати й перероджуватися внаслідок своїх безрозсудних дій. Усі ті, хто виявляють царя й підкорюють міністра, справжні герої. Їхні дії завжди сповнені блага для живих істот.

Необхідність постійної практики

Вірочана говорить:

Не можна зібрати врожай, не засіявши поле – не можна підкорити розум без постійної практики. Тому займися-но практичною відмовою від бажань. Поки не відвернешся від задоволення своїх органів чуття тут, продовжуватимеш блукати в цьому світі розчарувань. Навіть найсильніший із людей не дійде до своєї мети, якщо він не йде в напрямку до неї. Ніхто не може досягти стану нескінченного спокою без наполегливої практики.

Практична відмова від бажань означає, що ми припиняємо тенденцію ума слідувати за фантазіями, за ілюзіями, за неконтрольованими енергіями. Власне, взагалі припинити бажання як такі, поки у вас є тіло, неможливо. Принаймні, у вас є бажання їсти, спати тощо. Але річ у тім, що ми не намагаємося припинити функціонування енергій; навпаки, енергії повинні рухатися вільно й не затискатися. Ми намагаємося припинити тенденцію ума прилипати до різних рухів енергій і створювати непотрібний рух енергій – це і є мистецтво самозвільнення. Задоволення чуттів у цьому випадку означає бачити чуттєвий об’єкт, чути, нюхати його або відчувати дотиком і при цьому, замість того щоб споглядати, потрапляти під вплив видимого, чутого, нюханого. Незадоволення чуттів у даному випадку означає продовжувати споглядати на тлі нюху, дотику тощо, тобто, замість того щоб підпадати під енергію об’єкта органів чуття, поєднувати з ним своє споглядання й самозвільняти сприйняття, що виникає в тілі, залишати розум чистим.

Також це стосується коливань ума. Якщо ми дозволяємо думкам рухатися, але не самозвільняємо їх, вони залишають відбитки в нашому розумі. Якщо ми самозвільняємо наші думки — наш розум очищується. Той, хто має самозвільнений розум, ніколи не має проблем. Він рухається шляхом легко, природно, його розвиток відбувається сам собою. Той, хто не самозвільняє рух думок, робить багато помилок, а іноді тупцює на місці.

Підкорення міністра і бачення царя

Коли ви оволоділи способом самозвільнення, це означає, що ви підкорили міністра. Але лише цього недостатньо, тому що також слід постійно бачити царя. Постійно бачити царя означає поклонятися вищому «Я» нижчим умом (манасом), здійснювати безперервну самовіддачу цьому вищому «Я» доти, доки не відбудеться самотрансценденція, перебувати в постійній відданості й медитації на вище «Я», відкриватися низхідній силі та світлу його милості, купатися в цій милості, просякатися цим світлом, усуваючи останні засмічення карми.

Духовних проблем немає в того, хто купається в цьому світлі й просякається ним, оскільки він постійно живе під благословенням. Той же, хто намагається лише приборкувати міністра, але не знає, що також потрібно медитувати на царя, перебуває на рівні власної волі. І навіть якщо його ум приборканий, він ще не перебуває під благословенням. Його власні уявлення про себе як про его ще не розчиняються. У цьому сенс переходу до другої стадії споглядання — самотрансценденції.

Той, хто підійшов до самотрансценденції, упевнено рухається до просвітлення. Хто приборкав ум, але не підійшов до самотрансценденції, ходить навколо та навкруги; він не може впоратися з глибинними, тонкими шарами карми. І зазвичай такі люди кажуть: «Я все розумію, але самозвільнити не можу». А ти від початку не зможеш самозвільнити, оскільки ти — дуже маленька особистість, а енергії, які діють через тебе, можуть зрівнятися з космосом. Як же ти можеш самозвільнити те, що тебе перевершує? Але вся справа в тому, що тобі й не потрібно все це самозвільняти, тобі потрібно просто відректися від свого «я» і доручити все це всевишньому Джерелу. У результаті такого зречення самозвільнення відбудеться природно.

Способи бачення царя

Яким же чином можна бачити цього царя? На рівні ума це означає сказати: «Треба постійно думати про Бога, про всевишнє Джерело, Абсолют». Але з погляду лайя-йоги це не зовсім правильно, тому що для нас думати — це, радше, перебувати в неконцептуальному й споглядати. Але якщо вам це не вдається, то ви можете хоча б спрямовувати свій ум і думати, щоб у процесі такого думання переходити до більш високого споглядання. Чим би ви не були зайняті, ваша тонка сутність повинна постійно думати про всевишнє Джерело. Як людина, яка багато думала про місяць, іноді сама відчуває, що трохи стала місяцем, як бджола, що мріє про квітку, іноді виявляє, що сама стала схожою на квітку, так само й йогін, який постійно спрямовує свій ум на Всевишнього, сам безперервно ототожнюється з Всевишнім.

Для того, хто безперервно думає про всевишнє Джерело, спрямовуючи свій ум, немає бід, немає страждань, немає проблем, немає сум’яття, немає з’ясування стосунків, немає поганого або прив’язаності до доброго. Для нього є лише велика радість проникнення в це й постійне поглиблення садхани. А для того, хто цього не зрозумів, є багато сумнівів, оман і відхилень у практиці.

Розвиток духовної сили

У процесі такої медитації безперервного думання зростає не лише споглядання, але також зростає і ваша духовна міць, духовна сила. Недостатньо витончувати й розвивати споглядальне усвідомлення, важливо набирати цю духовну міць і духовну силу. Тобто практик — це не якийсь витончений, зніжено-вередливий споглядач, якого здуває, наче вітром, за якихось найменших переживань. Практик, який правильно споглядає, також обов’язково є шактиманом — володарем великої духовної сили (шакті). Якщо треба, ця духовна сила підкорить духів, приборкає демонів, надихне інших або проявиться в реальній зовнішній дії. Вона протистоятиме перешкодам, різним негативним енергіям або може створити мандалу — усе що завгодно. І набуття такої духовної сили — це друга частина процесу споглядання.

Стати шактиманом, володарем величезної, позамежної сили (шакті), яка дарує й розкриває сіддхи, усуває перешкоди, заряджає санкальпу великою силою реалізації, втілює всі твої наміри, – це і є наступне завдання практика, який відкрив своє споглядання. Якщо ви володієте шакті, ви можете чудово медитувати, у вас немає перешкод, ваші слова збуваються, ваше здоров’я міцне, життя довге, а в перспективі – нескінченне. Це принцип володіння енергією.

Ця енергія виникає завдяки односпрямованому перебуванню в Джерелі та поєднанню споглядальної присутності з його активним творчим боком (із червоною краплею) і з різними вселенськими силами. Той, хто може це робити, стає шактиманом. Усі сіддхи є шактиманами, тобто тими, хто володіє шакті. А великі боги, такі як Вішну і Шива, є найбільшими з шактиманів. Стати шактиманом, подібним до Брахми (творця всесвіту) або Вішну (охоронця світу), – це завдання йогіна.