Страждання (обмеження сансари) такі, що чи ти людина, чи сансарний Бог, чи багатий і дуже щасливий — нікуди не подітися від обмежень сансари у вигляді карми, старості, хвороби й смерті, обмежень фізичних законів. Це треба дуже глибоко усвідомити, щоб породити намір зречення сансари, відразу до сансарного способу мислення.
Сансарний спосіб мислення означає несвідомий, заснований на клешах, на умі. Поки такого бажання зречення не буде, ми й надалі будемо у владі сансари, тобто треба усвідомити сансару як сансару.
Наприклад, якщо є хвороби і ми думаємо, що хвороба — ну нічого, нормально, я ж здоровий, але невчасно розпізнана хвороба фатальна. І сансара — це хвороба, невчасно розпізнана — вона фатальна, тобто треба її вчасно розпізнати. Коли ми не розпізнаємо отруту як отруту, ми думаємо: «Та нічого, можна ж їсти, нормально».
У дитинстві мені бабуся розповідала: «Не їж багато солі, буде поганий зір», — я їй відповідав приблизно так: «Ну я їв сіль і нічого, зір же нормальний», — у п’ять років, тобто в мене були якісь свої уявлення. А потім, коли я подорослішав, мене це питання цікавило, бо бабуся так сказала. Я почав вивчати, читати — так, виявляється, якщо багато їсти, судини можуть засмітитися, вона мала рацію. Тобто мого дитячого досвіду не вистачило, щоб зрозуміти: якщо я їв сіль один рік, я думав — нічого, зір же не погіршився, я знаю, що таке сіль.
Так само і з сансарою, ми кажемо: «Ну нічого, я ж жив і живу, що тут такого в цій сансарі, ось вона, нічого в ній страшного немає». Однак ми повинні зрозуміти деякі факти про сансару. Наприклад, взяти статистику народжень і смертей, сходити в морг або на кладовище, скільки народжується, скільки помирає, подивитися на своїх родичів у похилому віці, кому за дев’яносто, де вони всі, знайти своє місце в цьому ланцюжку, де ми.
Це великий-великий конвеєр, і кажуть: «Велике бачиться на відстані». Коли конвеєр рухається, ми не зовсім розуміємо, куди він рухається, своє місце не дуже оцінюємо, а коли відійти далеко, то видно, куди він рухається, куди всі живі істоти в цьому конвеєрі. Здається, ніби ми займаємося багатьма речами: створюємо сім’ї, політикуємо, мітингуємо, розважаємося, а насправді це все такі поверхові речі.
Є певний конвеєр, він рухає душу в певному напрямку, і коли ми подивимося трохи ширше, не з дитячого знання, а з ширшого, ми розуміємо, що таке сансара. Сансара — це світ, де душі постійно народжуються і помирають, де вони народжуються і знову інкарнують, знову перероджуються. Ось у такий світ ми потрапили, і треба це визнати. Тобто це світ, де є старість, а що таке старість? Це забиті канали, тремтячі руки, погана пам’ять, погане травлення, слабкий розум, слабкі сили, тобто це згасання, це страждання. Це слабкий імунітет, це схильність до хвороб — ось це майбутнє, це реально майбутнє для цього тіла.
Коли ми так замислюємося, ми думаємо: «Мені щось не дуже подобається такий світ, я хотів би бути вічно здоровим, щасливим, молодим, безсмертним і не мати цих проблем та не реінкарнувати взагалі» — ось це і є практика дхарми. Тоді ми починаємо думати: «А чи не можна мені знайти такий світ, де б ця сансара так не впливала? І що є сансара — це природа чи стосунки з іншими, чи це каміння, дерева, земля, що таке сансара?»
Святі кажуть: «Річ не в самій природі, а річ в умі — це наш ум, що має прив’язаності, це наше невідання». Один майстер так казав: «Ті, хто має невідання, живі істоти, волочать стражденне існування». Тут, якщо ми не хочемо волочити стражденне існування, потрібне не маленьке бажання звільнитися від сансари, а дуже глибоке, дуже сильне — зректися сансари.
Це не має бути такою поверховою відразою, коли ми починаємо негативно дивитися на світ, думаємо: «Ну як я ненавиджу цю сансару, як вона мені набридла», — і затьмарюємося ще більше. Такий підхід не спрацює. У нас має бути розуміння сансари як невідання ума, і бажання звільнитися від нього та пробудити істинне знання, пробудити істинну мудрість, пробуджену свідомість. Ми повинні весь час думати про пробуджену свідомість і будувати своє життя так стратегічно, щоб воно все стало спрямованим на пробуджену свідомість, і щоб ми дуже обережно ставилися до різних форм сансарної поведінки, сансарних проявів тіла, мовлення, думки — це аналітична медитація про страждання сансари.
Правильний розвиток вайраґ’ї
Багато святих дуже тривалий час виконували медитацію про страждання сансари, щоб зародити вайраг’ю (відречення). З вайраг’єю теж треба бути дуже обережним, не треба поспішати зароджувати вайраг’ю на зовнішньому плані. Наприклад, людина каже: «Усе, я зародив вайраг’ю, у цій сансарі робити нічого, я розпродаю своє майно, я буду відлюдником», — у принципі мотивація і поведінка похвальні, або: «Я йду в монахи», — похвально. Але коли це робиться різко, це викликає настороженість. Цього не слід робити різко, тому що можна переоцінити свій порив і прийняти його за довгострокову стратегію життя, а це може бути поривом, тобто ви повинні перевіряти свій порив роками.
Коли людина так швидко, у мене це викликає підозру: якщо вона швидко змінила свою точку зору, значить, вона і в протилежний бік теж може швидко змінитися, тому всі майстри перевіряють учнів. На духовному шляху пориви — це не те, що треба слухати, пориви розуму. Треба займати таку зважену, консервативну позицію, тобто якщо вже йти шляхом відречення, то треба йти як танкер або як криголам — дуже надійно, але назавжди, трощачи все на своєму шляху, усі крижані тороси.
Є така розповідь: один чоловік з індійської родини весь час говорив, що хоче відректися від світу, а інший був домогосподарем. Дружина цього домогосподаря говорила: «Бачиш, який ось чоловік, сусід, каже, що хоче відректися від світу і скоро відречеться від світу», — а цей чоловік говорив: «Та насправді він тільки говорить, якби він хотів реально відректися від світу, він би давно відрікся». Ця дружина говорила: «Ти просто заздриш, ти просто прив’язаний, сам не можеш», — вона пару років так говорила. Одного разу він прийшов, сказав:
— Усе, я відрікаюся від світу, я пішов.
— Як, ти куди? Той сусід ще не пішов, він говорив, що раніше за тебе відречеться.
Той сказав:
— Якщо ти відрікся — ти вже відрікся, мені вже нема про що розмовляти, пішов і пішов, прийняв санньясу.
Бажання відречення від світу, бажання вайраг’ї спочатку треба виростити всередині як ставлення, тобто ця людина всередині виховала в собі ставлення. Вона вже давно виховувала в собі вайраг’ю на внутрішньому рівні, і коли вона дозріла — це відбулося зовні. Але спочатку не слід робити якихось різких рухів, а всередині виховувати вайраг’ю.
Внутрішня вайраг’я означає: ми діємо таким самим чином у тому статусі, який є, нічого зовні не змінюючи, виховуємо інший світогляд і перевіряємо цей світогляд у житті, виявляємо всі свої слабкі місця і працюємо з вихованням цього світогляду цілеспрямовано. Наприклад, ми переглядаємо довгострокову стратегію нашого життя, тобто якщо я зрозумів згубність сансари, то яка там може бути слава, які можуть бути гроші, яка може бути там шана, які можуть бути пошуки нових партнерів і подружжя і так далі. Це ж зовсім інші цілі, тому що звільнення від сансари — що це? Це досвід, це самадхі, а це серйозний досвід, треба його довго шукати. А досвід самадхі — це що? Це садхана. Причому садхана в певних умовах, доволі глибока, інтенсивна, а отже, як я можу цей досвід отримати, як я можу пройти садхану?
Це або відлюдник, або ванапрастха, або монах-санньясі, або гібрид із усього цього, а якщо це певна зміна статусу, або це у своєму статусі карма-санньясі, але теж та сама садхана. Садхана за розкладом, садхана методу, ретритна садхана, садхана в повсякденному житті з тапасьєю, з обмеженнями — це вибудовування такої довгострокової стратегії. Це зміна цінності життя, вибудовування стратегії.
Крім цього, це певний світогляд щодо світу, наприклад, бачення світу як ілюзії — це внутрішня вайраг’я. Крім цього — це вміння ретельно відсікати бажання, прив’язаності, егоїстичні надії та поповзнення — це теж вайраг’я, тобто таке неприв’язане, іронічне ставлення до власних бажань і рухів душі. Коли аналіз власних бажань і рухів душі розглядається з точки зору відречення від сансари, звільнення і реінкарнації.
Коли ми таким чином виховуємо в собі внутрішню вайраг’ю, раптово ми виявляємо, що прив’язаності слабшають, чіпляння за думки, за бажання залишають, а сила духовного життя зростає, посилюється. Ця внутрішня вайраг’я поступово починає заповнювати і переростати в практику, методи, у практику усвідомленості — це правильний підхід. Тоді наша поведінка природно змінюється слідом за світоглядом, наша усвідомленість природно зростає.
Така вайраг’я має зародитися внаслідок аналітичної медитації, роздумів над стражданнями сансари. Не слід розуміти так, що роздуми над стражданнями сансари мають вкидати нас у депресію: «Ми такі засмучені, сансара, самі страждання, у житті мені вже нічого не цікаво». Насправді зовсім ні. Роздуми над стражданнями сансари заряджають величезною бадьорістю й оптимізмом, тому що вони показують шлях, як бути вільним, як бути щасливим і радісним. Вони заряджають величезним натхненням, це зовсім не шлях до такого страждального стану. У християн, можливо, є таке — скорбота, робити таке скорботне обличчя, скорбіти, але на шляху Санатана дхарми, на шляху сиддхів роздуми над стражданнями сансари мають повернути до необумовленого щастя, до свободи розуміння того, що щастя всередині тебе.
Медитація про закон карми
Наступна аналітична медитація — це закон карми. Ми маємо зрозуміти, як наш ум створює різноманітні причини, що приводять до різноманітних наслідків, зрозуміти весь цей ланцюжок, увесь цей механізм. Ум можна уподібнити до такого чарівного 3D-принтера, який роздруковує будь-які події, будь-які ситуації, і в ума є тенденції, і на основі цих тенденцій він діє.
Роздумувати над законом карми — це, звичайно, роздумувати над своїм умом. Багато хто вважає, що треба роздумувати, хто що зробив і ким він переродився: той гнівався, чинив погані речі, він у пеклі переродився — таке теж є, зовнішнє розмірковування, або той робив добрі вчинки, він переродився в небесному вимірі, накопичував заслуги, причина дозріла в наслідку.
Але глибше розмірковування над законом карми — це розмірковування над своїм умом: як ум на основі минулих тенденцій створює різноманітні тунелі реальності, і як наша свідомість ними захоплюється, що наш ум породжує різноманітні причини, і ці причини обов’язково переростуть у наслідки, обов’язково, і наслідки будуть саме такими, які були породжені причинами, жодними іншими.
Наприклад, якщо ви сієте горох, неможливо, щоб зійшли троянди, такого не буває. Це тільки сиддхи можуть так перетворювати — горох дасть саме сходи у вигляді стручків гороху, а троянди не зійдуть. Коли ми розуміємо, наскільки ми підвладні впливу причин, наслідків і наскільки ум у цьому бере участь, ми стаємо обережними з кожною думкою, з кожним словом, з кожною дією. Ми ставимо собі питання: як зробити так, щоб ум більше не породжував жодних причинно-наслідкових зв’язків?
Про ум звичайної людини кажуть так, що коли вона думає, вона наче займається різьбленням по каменю — висікається на віки, створюється відбиток. Про ум пробуджених, святих людей кажуть, що коли вони думають, це подібно до кіл на воді — жодних слідів не залишається. Роздуми над причинами, наслідками, над законом карми мають привести нас до такого бажання: як мати такий ум, у якому вчинки тіла, мови й ума були б подібні до кіл на воді, а не подібні до різьблення по каменю. Як очистити свій ум, як виявити природу ума, щоб зовнішні дії не створювали жодних нових причинно-наслідкових зв’язків.
Іноді в текстах ми читаємо історії, як святим людям зустрічаються брахмаракшаси (падші брахмани). Вони володіють знанням філософії, знанням тантричних ритуалів, але тим не менш вони мають тіла брахмаракшасів — такі падші духи, тому що в них була гордість, вони неправильно займалися духовною практикою. Коли вони померли, вони переродилися брахмаракшасами. Вони знають Веди, можуть цитувати писання, знають багато мантр, але ось доля така, тіло таке, тому що під час практики вони відчули образи на когось, заздрість або гнів, або, можливо, через те, що їхніми знаннями знехтували. Вони припустилися якоїсь кармічної помилки, і ця помилка створила їм таке тіло, допустили затьмарений стан.
Навпаки, є люди, які мають заслуги з минулих життів. Здавалося б, не через якісь причини, але якщо проаналізувати причини їхніх заслуг — це в тому, що вони накопичували заслуги, здійснюючи щось дуже добре щодо священних об’єктів.
Роздуми над законом карми приводять до аналізу власної карми, тому що ми, наше тіло, наше оточення, наш розум — це і є уся наша карма як вона є, причому спроєктована в даній точці часу й місця. Ми не можемо бачити повністю всю карму, звичайно, якщо зазирнути в тонке тіло, її можна побачити, але видима частина карми — це ми зараз: оточення, наша зовнішність, наш розум, наш настрій, наша доля.
Наприклад, коли ми їдемо поганими дорогами, в Україні особливо — це повернення карми лихослів’я. Я кажу монахам: «Ну, не треба було лихословити». Коли ми живемо в заболоченій місцевості — це повернення карми нечистого елемента води, перелюбства, тобто якихось затьмарених станів із цією темою. Коли ми живемо в гористій місцевості, у пересіченій — теж повернення карми злої мови. Коли ми живемо в пустелі, де нічого не росте, де погане місце проживання, немає води — це повернення карми жадібності. Тобто що таке карма жадібності або злої мови — це все тенденції розуму, отже, були зароджені якісь затьмарені тенденції розуму.
Коли ми живемо в красивій, чистій місцевості — це повернення чистих думок, накопичених заслуг. Коли нас оточують гармонійні брати й сестри — це повернення гармонійних стосунків.
Фактори впливу карми
Вплив карми залежить від кількох факторів:
- Від самої дії
- Від того об’єкта стосунків, щодо якого було здійснено дію
- Від мотивації, що стоїть за дією
- Від подальшого задоволення
Тобто здійснити якусь дію щодо великого духовного об’єкта, за свідомістю, за питомою вагою у всесвіті, і малого — різні кармічні наслідки. Наприклад, убити сто слонів і вбити мураху — різні кармічні наслідки, карма різна. Або зробити підношення святому чи зробити підношення жебракові — тобто різні об’єкти. Вклонитися жабі чи вклонитися статуї — теж різне.
І подальший стан розуму: чи було після цього задоволення, закріплення, або ж каяття, бажання не повторювати — усе це теж впливає на наслідки, які будуть. З мотивом допомогти або з мотивом байдужості, або з мотивом показати, який я великий, була здійснена дія, чи навпаки з мотивом заздрості — тобто тонкий мотив, що лежить в основі дії, — це теж закон карми впливає.
Є результат, який позначається на лоці, на місці переродження, на тілі — дає певне тіло з певними чеснотами, і на умонастрої, який дає розум, що бажає рухатися в певному напрямку. Якщо завдавав шкоди, і не було каяття, і створювалася ще негативна мотивація, створюється розум, який продовжує бажати в майбутньому завдавати шкоди й отримує від цього задоволення, і створюється тіло для цього з відповідними причинами-наслідками.
Якщо було бажання робити підношення божественним істотам і була зароджена добра мотивація на це, і подальше бажання присвячувати заслуги на благо всіх живих істот, то створюється тіло, подібне, наприклад, до тіла сансарного божества, намір далі присвячувати заслуги всім живим істотам, і результат позначається на лоці, на місці переродження, наприклад, Індра-лока або чиста країна. Так різні мотиви, дії впливають на наші причини-наслідки в розумі.
Медитація про непостійність
Нарешті, непостійність — третя тема. Непостійність означає, що ми повинні аналізувати перебіг речей таким, яким він є, що зовнішній матеріальний світ підвладний калашакті. Калашакті — це сила часу, те, що породжує зміни, те, що трансформує нас і світ трансформує разом із нами.
Коли ми зосереджуємося на принципі калашакті, то можемо відчути її як кармічну субстанцію, що рухає всім світобудуванням і відчувається нашим тонким тілом. Особливо вона впливає, коли діють негативні планети, наприклад, період саде-саті — це час, коли калашакті повертає нам усі борги. Вважається, що в кожної людини в житті є три такі періоди саде-саті. У перший період іде дідусь або бабуся, можливо більше по материнській лінії. У другий період — батьки, із ними можуть бути проблеми, коли це є в гороскопі людини. Третій період життя — у нього самого можуть бути проблеми, тобто третій період саде-саті — це вже старість, коли Сатурн активно транслює негативну карму в гороскопі — це дія калашакті. Калашакті — це сила часу, яка ніби здуває живу істоту, видуває її тонке тіло з каналів, із пран фізичного. Якщо душа слабка, мотивація слабка, візуалізація, концентрація або прани слабкі, життєва сила слабка, то і тривалість його життя теж слабка.
Буває душа сильна, карми сильні, прани сильні, але гріхів накопичено багато, тобто калашакті дуже тамасична, раджасична, дуже жорстка, вона тисне на таку людину. Така людина, можливо, житиме довго, але страждатиме або хворітиме, або зазнаватиме різних проблем. Якщо душа сильна, життєва сила сильна і карма чиста, багато заслуг, життя такої душі буде тривалим і вона буде щасливою, тому що приходитиме багато світла, багато любові, багато радості, багато щастя, багато благих переживань, і калашакті на каналах не позначатиметься. Буває ще, що душа проживає мирське життя, матеріальне, щасливе й тривале, але в невігластві, у незнанні, духовної інформації немає. Буває душа не дуже навіть щаслива, але вона перебуває поруч із дхармою, і на енергетичному, на матеріальному рівні вона не переживає якихось блаженних станів, доброго оточення, грошей, просто могутнього здоров’я, надінтелекту. Але зате вона в дхармі, і всередині неї виховується усвідомлення, тонке усвідомлення, яке дозволяє рівно ставитися до всього цього, усе це вплив калашакті.
Звільнення від влади часу
Коли душа розвинена, сильна й мудра, калашакті не може мати влади над нею, тобто над тілом вона все одно матиме, над праною, від цього нікуди не подінешся, але над свідомістю вона не може мати влади. Здатність виявити усвідомлення, займатися спогляданням, розвинути вайраг’ю, вівеку й перебувати в усвідомленому стані — це свобода від калашакті. Калашакті діє на моє тіло, але я не моє тіло, я — свідомість. Сила часу непостійності діє на мої прани, але я не прани, я — свідомість, подібна до простору. Сила часу діє на моє тонке тіло, на моє оточення, але я не тонке тіло, не оточення, я — небоподібна просторова присутність чистої свідомості, я можу спостерігати все це, але це не я. Таким чином початок звільнення — це розвиток у собі цієї свідомості, яка не залежить від калашакті.
Є така відома розповідь, коли Індію завойовували, її багато разів завойовували, найближче завоювання — це британське, а до цього династія великих монголів, Александр Великий, мусульмани, хто її тільки не завойовував. Коли Александр одного разу її завоював, він сказав привезти до нього санньясина, він хотів подивитися на індійських мудреців.
Коли солдати хотіли привезти, сказали, знайшли якогось садху, вони прийшли, сказали: «Санньясі не хоче до тебе йти, він хоче, щоб ти сам до нього прийшов». Він дуже розлютився: «Я великий цар, тут ще якісь голі, злиденні будуть мені так відповідати», — але він усе-таки прийшов. Він сказав: «Ти що, не розумієш, ти в моїй владі, захочу — ось я відрубаю тобі голову». Садху сказав: «Ну відрубаєш ти, ну і що, а я буду дивитися на це. Я ж не моє тіло, я можу спостерігати це, я вже давно вийшов за межі страху і за межі тілесної концепції, а ось ти цар, начебто могутній, а ще не вийшов, тому тобі треба боятися, а не мені». Це вразило Александра, і як усі кшатрії, раджасичним кшатріям легко підлестити й завоювати їхню довіру, так він надихнувся і спитав: «Ну чим я можу тебе нагородити, що я для тебе можу зробити?», — так покровительськи: «що я можу тобі дати», — як дарувальник уже вступив. Садху сказав: «Ну що ти можеш мені дати, відійди трохи, сонце не затуляй, ось що ти можеш мені дати».
Тантричний шлях подолання калашакті
Виховання спостерігаючої свідомості — це і є початок свободи від калашакті, але це ще не все, тому що зі спостерігаючої свідомості можуть народитися сили, може народитися ілюзорне тіло, може народитися велика прана, і все це становить божество, мандалу, свиту божества. Енергія не тільки свідомості, але енергія, тому що ідеалом традиції сиддхів, шайва-сіддханти, в інших традиціях сиддхів сахаджаяни — це бути не тільки тим, хто володіє мудрістю (джняною), але й володарем шакті (шактіманом). Розкриття в собі недвоїстого усвідомлення — це свобода від калашакті через усвідомленість, а розвиток своєї енергії в образі божества — це свобода від калашакті на рівні енергії. У тантрі шляхом є не тільки свідомість, але й енергія, тобто енергія нероздільна з усвідомленням порожнечності.
Наприклад, коли ви практикуєте візуалізацію, йогу ілюзорного тіла, мантра-йогу і ви постійно впевнені, що ваш ум — це ум божества, ваше тіло — це тіло божества, ваша прана — це мова божества, і володієте добрим начитуванням мантри, майстерними методами візуалізації, ключовими точками, і ваша садхана розкриває знаки реалізації — це теж подолання непостійності, подолання калашакті.
Але результатом аналітичної медитації на непостійність мають бути дві речі: розчарування в сансарі як сфері постійних змін і розуміння абсурдності будь-якої прив’язаності, а також набуття усвідомлення, яке перебуває поза впливом калашакті, поза впливом Бога часу.
Історія мудреця Акашаї
Є така розповідь у «Йога-Васіштсі» про мудреця, якого звали Акашая: коли слуги Ями прийшли по нього, вони не могли підійти до нього, бо він був оточений полум’ям з усіх боків, колом із полум’я. Вони спробували пробратися вдруге, але не могли наблизитися до нього, тоді вони пішли обговорювати це питання зі своїм наставником, божеством центру, мандали Ямараджі. Ямараджа теж прибув туди, і він також не зміг подолати захист цього мудреця, і тоді він звернувся із запитанням, здається, до Вішну або до Шиви, і Вішну відповів йому. Ямараджа сказав: «Що це за безлад, закон всесвіту не виконується, я не можу забрати душу цього мудреця, щоб спрямувати її або до нової реінкарнації, або до звільнення, він живе вже тисячі років, і навіть мої слуги не можуть до нього підійти, не те що забрати його душу. Він оточений язиками полум’я, оточений силовим полем свого розуму».
Вішну сказав: «Ти не тільки не зможеш забрати його душу, ти його навіть побачити не можеш, бо він повністю розчинив свій розум у недвоїстості, бо він звільнився від усіляких уявлень про его, від особистості. Це лише ігрова, ілюзорна видимість, він уже давно звільнений, він дживанмукта, він не у твоїй владі, тож, Ямараджа, навіть не розраховуй тут наблизитися до нього, такі мудреці, як Акашая, повністю вільні».
Практика йоги ілюзорного тіла
У йозі ілюзорного тіла, коли ми виконуємо різні садхани, здійснюємо візуалізацію захисних кіл, п’яти елементів, ваджрного шатра, тобто встановлюємо мандалу, потім породжуємо палац божества, візуалізуємо себе в образі божества. Зарожуємо ключові точки й поступово насичуємо це розумінням порожнинності, духовної сили, тобто медитуючи на ключові точки. Якщо брати практику з позиції не ануттара-тантри, а з позиції тантричної візуалізації, то в міру такої візуалізації ми дедалі більше й більше звикаємо до думки, що наш розум і розум обраного божества нероздільні; якщо розум Даттатреї безмежний, то наш розум також безмежний. Наше тіло подібне до тіла обраного божества: якщо це тіло чисте, порожнинне, подібне до веселки, і воно відтворюється з чистого світла, то й наше тіло таке саме.
Поступово, у міру садхани, отримання благословення, отримання передач — усе це прояснюється, стає дедалі яснішим. Спочатку ми привчаємося робити коротку візуалізацію, начитування мантри й візуалізацію ключових точок, перетворюватися на щось дуже просте. Ми тренуємося розпізнавати візуалізацію як нероздільну з порожнечею, підтримувати гордість божества, підтримувати присутність, подібну до неба, як розум божества, і підтримувати мантру. У міру садхани візуалізація, підтримання ключових точок стає природним і об’єднується з нашим життям, і тоді ми переходимо до йоги поведінки. Що це означає? Це означає, що під час приймання прасаду ми практикуємо йогу куштування, під час омовіння — йогу омовіння, під час потреб тіла практикуємо йогу потреб тіла. У всіх цих аспектах життя ми виконуємо відповідне перетворення, підношення й візуалізацію себе в образі ілюзорного тіла. Тоді не залишається необожествленим жоден аспект життя, жодна секунда життя не залишається необожествленою. Здатність обожествляти всі аспекти свого життя природно через візуалізацію, мантру й підтримання присутності — це і є сутність тантричного шляху, трансформації, коли світ перетворюється на мандалу, ми самі — на божество, а наш розум — на розум божества.
Переміщення свідомості в саттвічну майю
Поєднуючи два шляхи, шлях споглядання ануттара-тантри і шлях ілюзорного тіла, ми звільняємося від калашакті, тобто калашакті так само, як посланці Ямараджі, не змогли дістати мудреця Акашаю. Так само енергія непостійності не здатна завдати нам шкоди. Чому? Тому що ми переміщуємо головний фокус своєї свідомості із сансарної сфери; а що таке сансарна сфера всесвіту — це тамасі-майя і раджасі-майя (тамасична пракріті й раджасична пракріті), тобто світи грубих форм. Ми переміщуємо свою свідомість у саттвічну майю, в область Ішвари, ту частину всесвіту, де діє світлоносна, чиста пракріті. Там створюємо собі тіло, психологічну безперервність і оточення мандали й продовжуємо в ньому жити.
Досвідчені садху за життя володіють такими ілюзорними тілами, палацами в саттвічній майї, мандалами, і за життя можуть жити як тут, у цьому світі, так і в саттвічній майї, у своїх божественних палацах. Це означає, що на фізичному плані ми бачимо такого садху, ми бачимо його тіло, він може весь час сидіти в кімнаті або навчати, передавати дхарму, але в нього є тіло в області Махар-локи або в області Сварга-локи, або в області Джана-локи, у нього є мандала. У нього є божественний палац, у нього є ілюзорні тіла в образі божеств почту, і він живе повноцінним життям у цьому другому тілі.
Нарешті, крім цього другого тіла, у нього є тіло мудрості, подібне до чистого простору світла, у якому він перебуває уві сні без сновидінь, таким чином у його житті реалізовані три тіла. Хоча нам видно лише одне його тіло — це і є реалізація трідеха (реалізація трьох пробуджених тіл). Реалізація трьох пробуджених тіл — це вправний метод тантри, щоб звільнитися від непостійності.
Двадцять чотири аналітичні медитації
Слідом за цим є ще двадцять аналітичних медитацій — це перші чотири з двадцяти чотирьох тем. Вони включають розмірковування над унікальністю людського народження, величчю шляху звільнення, важливістю Прихистку, аж до отримання вищих досвідів, самовіддачі та самовпізнавання. Ці двадцять чотири теми, якщо у вас їх немає, монахи можуть вам їх дати. Я рекомендую виконувати завжди, коли є вільний час або коли ви виконуєте медитацію, перші п’ять хвилин для того, щоб створити правильну мотивацію на медитації. Попри те, що сама медитація — це шлях не розуму, вона не суперечить аналітичним медитаціям. Аналітичні медитації змінюють напрям нашого розуму, рухаючи його в бік звільнення.
Ілюзорність і порожнечність Всесвіту. «Йога-Васіштха» глава 4, «Про існування».
Васіштха продовжив:
— О Рамо, хоч цей всесвіт і здається існуючим, воістину ніщо не існує. Це лише зовнішній вигляд, або відображення безкінечної свідомості, яка і є єдиною реальністю.
Розмірковування над ілюзорністю та порожнечністю Всесвіту — це аналітична медитація, яка здатна привести до одного з рівнів прозріння, до швидкоплинного самадхі або такого тимчасового просвітлення. Ми повинні приділити достатньо уваги такому розмірковуванню. У якому сенсі Всесвіт ілюзорний або порожнечний? Є кілька аспектів, над якими потрібно розмірковувати. Розуміння порожнечності, ілюзорності всесвіту надзвичайно важливе для духовного йогіна, тому що без цього наша карма не позбудеться влади над нами. Наша карма, наші бажання, прив’язаність і думки мають над нами владу саме тому, що ми не розпізнаємо їхній ілюзорний характер, їхній порожнечний характер.
Наприклад, якщо ви бачите іншу людину, а інша людина може сказати вам щось образливе, то ви вірите в її образливі слова й ображаєтеся. В основі вашої реакції лежить віра в те, що людина реально існує, а отже, її слова реально існують. Але якби ви розпізнали її порожнечний характер, її ілюзорний характер, то ви б сказали: ну це все одно, якби відображення в дзеркалі вам щось сказало, ну посміялися б із цього, тобто самозвільнення природно б відбулося і жодних реакцій не було б.
Якби ви вірили, що це ваш власний прояв, ви б сказали: «О, привіт, що ти там таке цікаве говориш», — ви подивилися б як на самого себе. Ось така проста реакція, а їх за день накопичується дуже багато, вони всі виникають унаслідок нерозпізнавання цих речей. Це означає, що доки в нас немає духовного досвіду пробудження, який дає природний досвід цього, ми повинні вправляти свій розум в аналітичних медитаціях, щоб розпізнавати таким чином, перестати зумовлено реагувати.
Наприклад, якщо ми чогось бажаємо в матеріальному світі, це ж теж нерозуміння деяких речей. Для зручності можна бажати, але коли вже йдеться не про зручність, а йдеться про престиж, про багатство, про славу, про те, що вже йде від еґо, — це означає, що ми теж не розпізнаємо порожнечний, ілюзорний характер того, що приходить. За ілюзіями ганяються лише дурні люди, істинні люди збирають багатство в іншому місці. Якщо запитати садху, у чому багатство, у чому сила, він скаже: «Чисті канали прани, хороша візуалізація, мантри, переживання чистого світла сновидінь, чисті саттвічні якості, контроль пран, ілюзорне тіло, реалізований божественний палац у Сварга-лоці».
Ось це серйозне багатство, а чим хваляться царі, бізнесмени, мільярдери — матеріальними багатствами, чому, тому що не розпізнають ілюзорності й минущості всього цього. Від розпізнавання ілюзорності та минущості залежить напрям нашого життя, і як проявляється ілюзорність всесвіту?
- Те, що він минущий у цьому — раз
- Те, що він є проявом нашого розуму — це два
- Те, що в основі всіх явищ лежить порожнеча, недвоїстість, порожнеча — це три
Методи тренування розуму в розпізнаванні ілюзорності
Якщо ми медитуємо на ці три ключові точки — це допоможе нам трохи. Є метод, коли ми вправляємося розглядати всі явища, розчиняючи їх у стані райдужного кольору. Наприклад, беремо склянку, візуалізуємо її й уявляємо, як вона розпадається на частинки райдужного кольору в порожнечу, потім знову її відновлюємо, але вже пам’ятаємо, що ця склянка була створена з частинок райдужного кольору, тобто вона складається зі світла; так робимо з усіма об’єктами в кімнаті. Це вправа для попереднього тренування розуму, де ми вправляємося в розгляданні світу як ілюзії. Із практики праджня-янтри є санкальпа: усі дхарми є ілюзія, сон, де ми вправляємося в баченні світу як сновидіння.
Є один практик, він казав: «Я практикую, і коли практикую санкальпу Сон, я починаю засинати, мені хочеться спати». Але насправді практика має вести до того, що розум повинен ставати дедалі яскравішим і яснішим. Це не самонавіювання, де ми налаштовуємося на сноподібний стан, навпаки, розглядаючи всесвіт як сновидіння, ми зароджуємо таку алертну, готову, допитливу, яскраву й ясну свідомість, дуже яскраву, дуже ясну. Адже якщо це сон, то це надзвичайно захопливо щонайменше, це надзвичайно цікаво, і ми ставимося вже не як до буденної реальності, а з підвищеним станом усвідомлення. Підтримання такої яскравої, ясної свідомості з розумінням нереальності — це правильний підхід у санкальпі Сон.
Є інші проблеми: коли людина практикує санкальпу Сон, вона починає відчувати, що губиться в переживанні ілюзорності й втрачає зв’язок із реальністю. Тут потрібно бути дуже пильним, і адекватність сновидіння має зберігатися анітрохи не менше, ніж у фізичному світі, бо навіть якщо ви усвідомлюєте, що це сон, але їде вантажівка, ви не можете сказати: це вантажівка, це сновидіння.
Розпізнавання ілюзорності всесвіту як духовна практика
Розпізнавання порожнинності, ілюзорності Всесвіту — це і аналітична медитація, і практика, попередня практика йоги ілюзорного тіла та йоги споглядання. Розпізнаючи світ як сновидіння, ми не повинні втрачати свою адекватність, правильні зв’язки, стосунки, навпаки, усе це має очищатися. Якби ми не розпізнавали всесвіт як сон, то мали б право гніватися, проявляти егоїзм, але якщо ми розпізнаємо, то дуже легко можемо любити інших, прощати, бути гнучкими, відсторонюватися від негативних емоцій. Навпаки, наш рівень адекватності сприйняття всесвіту лише підвищується, ми перестаємо переживати щодо чого б то не було, і це дає нам здатність бути дуже гнучкими, дуже адекватними й ясними.
Розпізнаючи ілюзорність всесвіту, тим не менш треба розуміти — він, цей сновидний всесвіт, діє за певними законами, і ми частина цих законів, і доки ми не звільнені, ми все одно несемо відповідальність за ці закони. Це як у сновидінні: навіть коли ви дієте в усвідомленому сновидінні й пам’ятаєте, що це все сон, тим не менш ви розумієте, що сновидіння так влаштоване, що ви не повністю в ньому вільні, що там є якісь енергії, які можуть на вас вплинути.
Один доволі просунутий монах мені якось скаржився, казав: «Гуру, я можу бути усвідомленим у сновидінні, повністю пам’ятати себе, коли тривають сновидіння, але іноді я потрапляю в такі області, де я усвідомлений, але нічого не можу зробити, сновидіння відбувається поза моєю волею, я лише усвідомлюю, а те, що відбувається, я не можу контролювати, я не можу змінювати. Я одного разу потрапив у світ претів, у світ голодних духів, мене силоміць посадили за стіл і почали пригощати мене булками проти моєї волі, просто пхати». Так поверталася якась заслуга, тобто зазвичай у голодних духів відбирають усе, а монах був достатньо заслужений. Він казав: «Я нічого не можу зробити, я не контролюю, я все усвідомлюю, розумію, що це ілюзія, але енергія сильніша за мене».
Обмеження усвідомлення і статус Ішвари
Так само, коли ми в матеріальному світі достатньо усвідомлені й пробуджені, розглядаємо світ як ілюзію сновидіння, тим не менш наше усвідомлення не дозволяє керувати цією реальністю, тому що ми ще не шактимани, тому що керувати цією реальністю може той, хто має статус Ішвари, той, хто створив цей всесвіт.
Одного разу в Нім Каролі Баби була одна учениця, його віддана, і він іноді любив жартувати з учнями. Якусь європейську матаджі, у якої був довгий ніс, він постійно хапав за ніс і так крутив. Вона сказала: «Бабо, якщо ти можеш змінити цей ніс, то краще зміни його або не чіпай його». Він, сміючись, сказав: «Тільки той, хто його створив, може його змінити» — тобто тільки Ішвара.
Стати Ішварою — це означає стати шактиманом у цьому сновидному всесвіті, тобто повний контроль над всесвітом має тільки Ішвара, тобто творець всесвіту. Ми є його частинами, ми поки що не володіємо повним контролем, незважаючи на те, що наша свідомість тотожна Ішварі. Але як дживи ми значно поступаємося силою Ішварі, тому що Ішвара володіє айшвар’єю (божественною всемогутністю), сарва-джняною (всевіданням), в’япакатвою (всепроникненням), сватантрією (свободою волі), нітьятвою (вічністю) і пурнатвою (божественною цілісністю).
Ми як дживи поділяємо частину сновидіння Ішвари, ми перебуваємо в його сні, але ми не володіємо цими силами Ішвари. Ми рухаємося до того, щоб стати Ішварою.
Правильна поведінка під час практики санкальпи Сон
Це треба врахувати, коли ми практикуємо санкальпу Сон, щоб у нас не було безвідповідальної поведінки, тому що якщо ви тривалий час, особливо в усамітненні, практикуєте санкальпу Сон, у вас може виникнути такий дуже веселий настрій: «Ха-ха, це ж усе сон, як чудово, тепер я вже майже вільний, я Будда, мабуть, я бачу весь світ як ілюзію, як сон». Але ці тимчасові прозріння не слід приймати за якусь реалізацію, тому що сансара в таких випадках може швидко поставити нас на місце.
Натомість треба, підтримуючи стан усвідомленості, враховувати принципи законів цього світу, тому є розділ учення, який називається — поведінка, де ми повинні зрозуміти, як слід поводитися садху на такому-то рівні, у такому-то статусі. Зрозуміло, усі хотіли б поводитися абсолютно вільно, усі хотіли б одразу поєднати погляд і поведінку, усі хотіли б поводитися як Авадхута Даттатрея — спонтанно, природно і за межами всіх мислимих і немислимих обмежень.
Але не вийде. Тобто ми в душі можемо мати вільний погляд, абсолютно вільний, у душі ми повинні вважати себе повністю вільними, тобто погляд не повинен мати жодних обмежень. Але у відносному житті весь час доводиться враховувати закони сансари, закони карми, тому є дев’ять типів тантричної поведінки.
Ми не починаємо з поведінки собаки-свині або з поведінки лева. Ми починаємо з поведінки бджоли, потім з поведінки голубки, потім з поведінки оленя, потім з поведінки німого, безумця, лева, а тільки потім уже переходимо до собаки-свині. Є різні люди, які люблять практикувати тантризм, які, не пройшовши шлях німого або оленя, одразу кажуть: «А я вже за межами, а я вже практикую собаку-свиню» — не все це так просто. Є чотирнадцять обітниць самаї, які говорять нам, як виховувати внутрішні стосунки в поведінці.
Є розділення погляду і поведінки двох істин, і тому ми ніколи не змішуємо погляд і поведінку, тобто змішати погляд і поведінку — означає поставити себе в дурне становище, тобто не враховувати відносну реальність. А що ми робимо? Ми плавно привносимо погляд у поведінку, дуже плавно, тому є приказка: «Нехай твій розум, навіть якщо він безкраїй як небо, нехай поведінка буде ретельною, обдуманою». «Навіть якщо твій розум як у Будди, поводься як звичайна людина» — багато таких настанов.
Тим не менш прагнути плавно поєднати погляд із поведінкою правильно, але це має бути плавно, і що таке плавно — означає в рівновазі (у самйозі) — це означає ніде не порушується баланс пропорції енергії, ми не полишаємо рівноваги. Виховання в собі відчуття рівноваги (самйоги) — це велике мистецтво для садху.
Учення про розум як творця світу
У цій свідомості творіння проявляється як уві сні. Тому реальним є лише те, у чому воно проявляється, — це нескінченне ніщо. Ти бачиш світ, бо очі (або інші органи чуття) сприймають світ; так само, якщо ти думаєш, або віриш, або знаєш, що світ існує, то це відбувається лише тому, що твій розум так думає. Розум створив це тіло для того, щоб самому в ньому перебувати. Усі сили, властиві розуму, якими створюється цей світ, перебувають у нескінченній свідомості, тому мудрі проголошують, що розум — всемогутній. Усі ці божества, демони й люди були викликані до життя розумом; коли розум більше не дотримується подібних понять, вони припиняють існування, як лампа гасне без олії.
Отже, є дві головні складності — це етерналізм і нігілізм. Етерналізм означає бачити світ як реальний, окремий від себе й увічнювати, вірити в те, що він самоіснуючий. Нігілізм означає заперечувати закон карми, заперечувати світ як енергію та його вплив на себе й не враховувати. Коли ми вільні від етерналізму й нігілізму, ми йдемо посередині, серединним шляхом, який називається — шлях сиддхів.
Ще один аспект ілюзорності світу полягає в тому, що він створюється розумом, діє таке правило: ми стаємо тим, що ми про себе думаємо, про що ти думаєш, тим ти й стаєш, де б і що б не задумала свідомість, те й проявляється. Тривалий час розмірковуючи над цим, поступово ми приходимо до вчення, яке називається — санкальпа-відья. Санкальпа-відья означає здатність змінювати реальність силою наміру.
Для нас санкальпа-відья полягає в тому, щоб змінити свою власну реальність на чистішу, обожествити її, здобути тіло й просвітлений ум божества. Ми не прагнемо надто старатися, щоб силою наміру отримати матеріальні блага, якийсь успіх або магічні сили, хоча це теж можливо.
Поклоніння божествам Санатана Дхарми можливе завжди у двох варіантах: у варіанті теургічному, коли поклоніння здійснюється заради милості божества, його просвітленої мудрості, заради самого божества; і варіант тавматургічний, коли поклоніння й закликання, вшанування здійснюється заради досягнення цілей, мирських цілей або інших — це тавматургія. Тавматургія — це магія, це: «Боже, зроби так, як я хочу», а теургія: «Боже, пошли мені милість, щоб я помудрішав».
Аналіз прив’язаностей до об’єктів
Мудра людина знає, що всі об’єкти у світі нереальні, і не вважає їх чимось, до чого варто прагнути. Той, хто женеться за об’єктами, створеними розумом, безсумнівно, приходить до страждань. Цей позірний світ втілився через бажання, і він перестає існувати лише з припиненням бажань.
Тут треба проаналізувати, за якими об’єктами в цей момент женеться мій розум, чи женеться він узагалі, і найгрубіший рівень — це погоня за зовнішніми об’єктами. Наприклад, ми бажаємо щось придбати в матеріальному світі або здобути прихильність якоїсь людини, або досягти чогось у матеріальному світі, і це сильно нас займає.
Якщо в нас достатньо вайраґ’ї (неприв’язаності), мудрості, то ми не женемося за об’єктами матеріального світу, тоді настає черга об’єктів внутрішнього світу. Буває так, що людина взагалі не прив’язана до матеріальних речей, до чогось, але вона може бути прив’язана до свого акаунта в соціальній мережі. Уся її власність, усе її багатство — це не матеріальні активи, а віртуальні — до свого блогу, до своєї творчості, де вона записує на скрипці й дбайливо записує купи дисків і вважає це своїм внутрішнім капіталом. Усе це тонкі внутрішні прив’язаності до внутрішніх об’єктів, до різних здібностей, тенденцій, мирських тенденцій ума, усе це погоня за різними об’єктами. Це теж об’єкти, хоч і тонко матеріальні, якісь знайомства в тонкому світі.
Мені траплялися різні люди, один казав: «Ось я дружу з духом, у мене є свій барабашка, я не можу без нього жити», — і він там показував, хто до нього в гості ходив, він там двері відчиняв, шумів і так далі.
Ми повинні проаналізувати, до яких об’єктів прагне наш ум, до яких зовнішніх чи внутрішніх об’єктів у нас є прив’язаність, у чому її причина, коли вона народилася, можливо, дуже далекі причини. Такими об’єктами можуть бути й ваші спогади, тобто дуже багато людей тягнуть енергію з минулого, живуть минулими спогадами, живляться цією енергією, або надії. Багато людей живуть надіями, вони можуть бути цілком нездійсненними, але вони можуть живитися цими надіями. Є навіть така фраза: «Надія юнаків живить», — є навіть люди, які не юнаки, але живуть химерами, міражами, щось уявляють і зігрівають це щось.
Ми повинні ретельно виявити, де в нас є прив’язаність до зовнішніх чи внутрішніх об’єктів, куди вона приведе, якщо її розвивати, у чому її причина. Коли ми проаналізуємо, ми виявимо, що її причина — це невідання, нерозуміння порожнинної сутності цих об’єктів, нерозуміння порожнинної сутності «я», а порожнинної — це означає не небуття, порожнинний означає божественний, абсолютний і нереальний водночас, і нерозуміння зв’язків, відносин із цими об’єктами, і наслідки, до яких це приводить, можуть бути різноманітними.
Шлях до звільнення від прив’язаностей
Аналіз таких прив’язаностей має привести до зародження вайраг’ї, коли ми хочемо сказати: «Я більше не віддаватиму владу над своїм розумом, над своєю душею жодним об’єктам, я віддам свою душу під владу тільки Богові». Віддати душу під владу Богові означає перебувати в живому сприйнятті божественної реальності, в усвідомленні, подібному до неба, у чистій світлоносній ясності, у переживанні всеосяжної порожнинності, нероздільно з енергією.
Це стан усвідомленості без будь-яких концепцій, без фіксацій, без візуалізації, спогадів, страхів, надій, концепцій, приписування самобуття будь-чому взагалі. Це найширший, найрозкритіший, найвільніший і найтонший стан, стан, із якого можливе переживання єдності з Богом. Це і є те, що називають джняна-дрішті, погляд адвайти, погляд, світогляд сиддхів.
Джняна-дрішті, коли ми до нього звикаємо, підтримуємо постійно, воно плавно переростає в споглядання, у наш природний стан (у сахаджу), а сахаджа, коли проникає в усі побутові аспекти, дії, стає нашою поведінкою. Таким чином три виміри поєднуються, і тоді наш погляд перетворюється на джняна-деха, тобто з погляду народжується наше тіло мудрості, з єдності погляду нашого ума народжується прана-деха (тіло в образі божества). З єдності погляду, споглядання і нашого фізичного тіла народжується сиддха-деха (здатність безперешкодно проявлятися в будь-якому матеріальному вимірі сансари чи інших світів).
