Низхідна сила Ануграха
Принцип Ануграхи, шактипатха — це ознака низхідної просвітлювальної сили, спільної для всієї адвайти. У деяких традиціях на ній робиться акцент, а деякі її лише відзначають — і все. У кашмірському шиваїзмі на неї зроблено свій акцент, у лайя-йозі вона також розглядається як важливий принцип садхани беззусильного стану.
Спочатку ми не докладаємо зусиль до просвітлення, перебуваючи в невіданні. Потім, звісно, ми починаємо їх докладати, вважаючи, що якщо ми їх не докладемо, якщо ми не будемо старанно медитувати, практикувати усвідомленість, ніхто за нас не досягне просвітлення. Ми знаємо, що наше щастя в наших руках. І святі кажуть, що Вчитель показує дорогу, але шлях ми маємо пройти самі. Ніхто за нас не зможе його пройти, тому ми починаємо старанно ним просуватися. Ми знаємо, що від нашої волі та санкальпи, від того, чи можемо ми її проявити чи ні, залежить у цьому житті дуже багато. Коли ми стаємо віра-йогіном, ми є уособленням такої волі, йогічної санкальпи. Тобто ми можемо виконувати суворі техніки й будь-які завдання. Шістнадцятигодинна садхана — це для нас як жарт, оскільки ми маємо справжні якості віра-йогіна. Це певний етап у духовному житті, і той, хто не може вийти на цей рівень, ще десь далеко.
Завдяки силі волі та санкальпі ми реалізуємо самадхі, або дг’яну, або оголене усвідомлення. А потім нам кажуть, здавалося б, дивні речі: тепер треба залишити зусилля і перебувати в недіянні, оскільки тепер зусилля буде перешкодою. Ба більше, святі й учення говорять нам, що від нас це більше не залежить, що наше духовне життя в руки бере вища сила, а нам треба лише розкриватися їй і віддаватися. І тоді настає наступний етап — етап беззусильного недіяння, який новачкам не підходить. Він підходить лише тим, хто досяг успіху в медитації й розвинув стабільне перебування в спогляданні із зусиллям. Далі слід залишити зусилля, а потім — самого споглядача.
Коли ми залишаємо зусилля, то це ще зрозуміло. У стані за межами зусилля споглядання може продовжитися, якщо ви досвідчений практик. Наприклад, досвідчений плавець може розслабитися й пливти за течією на спині, ловити висхідні потоки води; птах може планерувати, спираючись на тонші потоки повітря. Сахаджа-самадхі — це те саме, адже йогін спирається на тонкі потоки свідомості. Однак залишається ще его, я, яке теж треба залишити. І що тоді відбувається? Тоді садхана перевертається на сто вісімдесят градусів. Тоді вже не йогін практикує, а абсолютний Ум сходить. Недвоїстість передбачає, що ми маємо реалізувати стан, де немає дживи, яка прагне до Атмана, а все є лише Брахман. Шактипатха, принцип сходження, описує цей процес, тому це дуже позамежна тема, і коли ви слухаєте це вчення, у вас відбувається переворот у свідомості.
П’ять дій Абсолюту
«Філософи Кашміру своєрідно підходять до цього питання. Абсолют уявляється їм безкраїм океаном блаженної свідомості. Вони описують його волевиявлення як хвилю блаженства, за допомогою якої він виявляє свою природу або божественну сутність. Це проявлення божественної природи представлено п’ятьма діями: творенням, збереженням, руйнуванням, затьмаренням і розкриттям».
Серед цих п’яти сил для нас найбільш цікава сила саморозкриття — Ануграха. Є також інші сили, сила приховування (тіродхана) або руйнування (самхара), але ми не приділяємо їм особливої уваги. Для нас важлива Ануграха, тобто сила саморозкриття абсолютної свідомості. Коли ми говоримо про саморозкриття абсолютної самосвідомості, ми завжди маємо на увазі розкриття абсолютного уму, а не Абсолюту, що перебуває десь за межами «Я». І навіть коли ви чуєте дуже піднесені концепції, слід розуміти, що ці концепції — це лише вказівка на те, що відбувається за межами слів, на процес просвітлення тонких шарів уму, на сходження Ясного Світла в грубіші шари уму. В абсолютному сенсі немає чому сходити й нікуди проявлятися, тому що все недвоїсте. Проте ми оперуємо концепціями, щоб указати на цей процес, бо цей процес глобальний. Є поняття «саттарка-логіка». Це не логіка у звичайному сенсі, яка спирається на закони формальної логіки, а вища логіка, що походить з інтуїтивного містичного досвіду. Термін «саттарка» ввів святий Абгінавагупта. Наприклад, учений керується звичайним логічним знанням текстів, законами формальної логіки. А святий керується логікою іншого порядку — саттарка-логікою, яка випливає з містичного досвіду. У цій логіці двічі по два може дорівнювати п’яти.
«Усе суще перебуває в ньому у формі чистої блаженної свідомості. Тут доречне порівняння з молочними продуктами, потенційно присутніми в молоці. Дотримуючись своєї волі, він проявляється у вигляді матеріального світу».
Усе існуюче в потенції вже присутнє в абсолютній свідомості. Коли щось твориться і проявляється, насправді воно не твориться в повному сенсі слова. Можна сказати, що воно висувається на перший план. Минуле, теперішнє і майбутнє існують одночасно. У вигляді насіння всі вони існують разом, однак на якийсь період часу активізується певний ланцюг подій, який висувається в даний момент. В абсолютному ж стані часу немає.
Творчий акт Абсолюту і виникнення невідання
«У момент творення його незалежна грайлива воля безперервно матеріалізується, миттєво проявляючись у її матеріальному аспекті. Під час цього творчого акту Абсолют не зазнає жодної трансформації, а просто проявляється як кристал, набуває різних відтінків, відображених у ньому. Таким чином, він виступає як обмежений суб’єкт і об’єкт у незліченному різноманітті форм. У той час, діючи таким чином, він приховує свою божественну природу. Саме ця божественна дія, затьмарення, стоїть біля витоків окремої людської особистості».
Існує єдине вселенське Джерело — Ум, подібний до простору. Але у відносному вимірі він проявляється як суб’єкт (людина) і зовнішній відносний світ. Тоді проявляється невідання.
«Це невідання зростає і розгортається, ведучи до нескінченного психологічного різноманіття цього світу. Згідно з кашмірським шиваїзмом, виникнення невідання та його подальше перетворення на різноманіття світу є першим ступенем божественної гри».
Перший прояв, якщо дивитися з точки зору недвоїстості, увесь феноменальний світ є грою Абсолюту. Ми вважаємо, що живемо і практикуємо, але в Абсолюту інша думка. Для нього немає нас, як і немає інших живих істот, а є лише Він сам, оскільки тільки Абсолют і існує. Цей Абсолют не є якимось супер-розумом десь у центрі галактики. Це наше власне вище «Я», що перебуває в центрі нашого серця. Звільнення — це не що інше, як радикальна зміна нашої самоідентифікації. Коли наші погляди починають збігатися з поглядами Абсолюту. Зв’язаність — це коли наші погляди і погляди Абсолюту сильно відрізняються. Ми є людиною, тобто смертною істотою, а Абсолют недвоїстий, неконцептуальний, просторовий. По суті, вся наша духовна практика полягає в тому, що ми намагаємося домогтися збігу власних поглядів і поглядів Абсолюту. Поки збігу не відбудеться, то й звільнення також не буде. Ум усіх святих однаковий. Є така приказка: «Якщо ти зануриш палець на початку океану, близько до берега чи подалі, він завжди матиме однакову солоність». Ум святих завжди однаковий, оскільки святі, реалізувавши найсутніснішу частину ума, прийшли до одного й того самого переживання, що его немає, а є лише Абсолют.
Звісно, це не означає, що святі не мають індивідуальності, говорять однаково. У відносному вимірі їхні уми різні. Це залежить від карми, нації, стилю, епохи, мови. Але це лише манас, ум, его, ахамкара. А коли говориться, що уми святих однакові, то мається на увазі їхня сутнісна частина, тобто природа Ума. Святими реалізується стан єдності, тому вони завжди розуміють одне одного абсолютно, тобто вони розуміють, що, по-перше, розуміти нічого, по-друге, що їх немає, а є лише Абсолют, по-третє, що все це сон, усе пустотне, ніщо не існує саме по собі.
Проте відносне не можна заперечувати, тому що воно все одно проявляється, оскільки природа енергії полягає в тому, щоб проявлятися. Але вона пустотна, і якщо вона пустотна, то це означає, що це просто творче, нічим не зумовлене проявлення, що це просто гра. Увесь світ — це гра (ліла), і вони просто в ній актори. Святі розуміють, що це гра, тому просто підіграють одне одному або іншим людям, тобто вони гравці, які йдуть життям. Люди живуть, а святі грають, знаючи цей секрет. Тому просвітлення — це не що інше, як відкриття таких поглядів і включення в цю гру.
Другий ступінь божественної гри — просвітлення
«На другому щаблі він посилає людям просвітлення і відкриває істинну божественну природу. Завдяки такому просвітленню ці душі усвідомлюють свою єдність з Абсолютом. Вони сприймають своє «Я» єдиним з усім і розуміють, що все найбагатше різноманіття всесвіту є насправді їхнім власним творінням, створеним їхньою власною волею. Для таких просвітлених душ увесь всесвіт стає шоу, грою, драмою або ж відображенням».
Увесь світ є проявом колективних умів людей, об’єднаних спільними кармами. Тема свободи волі, милості та особистого зусилля найскладніша. Європейські схоласти ламали над нею голову не одне тисячоліття, так і не дійшовши остаточного висновку. З одного боку, є наше зусилля, але якщо все недвоїсте, то врешті-решт бачиться, що нас немає. То яку ж тоді роль відіграє наше зусилля? Отже, є щось трансцендентальне, що вище за нашу волю, що називають милістю, нисходженням, волею Абсолюту. І тоді виникає питання: де закінчується наше зусилля, а де є воля Абсолюту? Воля Абсолюту згори, наше зусилля знизу. Докладання нами зусиль — це результат прояву нашої волі, але можна сказати, що це теж воля Абсолюту, адже в його силі зробити нас такими, що докладають зусилля, або затуманити нам свідомість, щоб ми такого зусилля не докладали. Деякі школи вважають, що все залежить тільки від нас. Наприклад, такої позиції дотримується ортодоксальний буддизм тхеравади, де говориться, що все досягається лише нашими особистими зусиллями. На певному етапі це так, але коли «я» зникає і реалізується недвоїстість, то ми дивимося вже з іншого боку. Якщо нас уже немає, «я» немає, то чиї це будуть зусилля? Про які «наші» зусилля можна говорити, якщо все недвоїсте, якщо від самого початку нас не існувало?
Коли ж ми розбираємося в усьому і вивчаємо вищі зусилля, то виявляємо, що ілюзія еґо, «я» спочатку приймається умовно, тобто як умовна істина. На вищих стадіях (рівнях) усе бачиться недвоїсто, тобто як прояв єдиного Абсолюту. Це дуже велична картина. Абсолют сам грає із собою. Його милість іде згори як Ануграха, як потік його енергії. Воля, яку докладає джива (індивідуум), що здається чимось окремим, насправді теж є частиною його гри, тільки під іншим аспектом. Це теж Ануграха, але така, що приймає роль прихованої, огортає себе іншими шакті (енергією приховування), бере на себе авідью, творить еґо, ахамкару, манас, читту і буддхі як робочі інструменти та створює ілюзію особистого зусилля і прагнення вгору. Таким чином, одна енергія йде згори, проявляючи себе як інтуїція, шактипатха, Ануграха, а друга — знизу, проявляючи себе як санкальпа і пуруша-кара. Вони йдуть назустріч одна одній, інтуїтивно шукаючи одна одну, як два розряди блискавки, спрямовані згори і знизу. Коли ж вони знаходять одна одну і з’єднуються, то відбувається квантовий спалах, просвітлення, відновлення недвоїстості. Абсолют упізнає сам себе в самому собі, і таким чином виявляється гігантська ліла.
Природа божественної милості
«Такого роду осяяння не може зійти на людей лише завдяки їхньому особистому зусиллю. Зусилля і цілі людей від початку обмежені, оскільки можуть бути спрямовані на щось заздалегідь відоме. Оскільки людина не в змозі повністю пізнати природу Абсолюту, це пізнання ніколи не може бути метою чиїхось зусиль. Як невідання, так і розкриття надихаються Абсолютом. Це натхнення божественного знання відоме як його благодать, Ануграха, або нисходження його сили, шактипатха. Тільки ті, хто отримав істинну шактипатху, виявляють інтерес до істинного знання».
Коли ми вступаємо на духовний шлях, то за нашим прийняттям рішення стоїть щось більше, ніж наша індивідуалізована воля. Це саме нисходження абсолютного Світла, яке штовхає нас приймати якісь рішення, робити вибір, вірити тощо. Було б дивно, якби за цим не стояла абсолютна Свідомість, адже вона стоїть за всім. Зрештою ми приходимо до висновку, що за всіма нашими почуттями, бажаннями, волею, думками і найнікчемнішими коливаннями стоїть абсолютна свідомість, оскільки крім неї нічого більше й немає. Тому кажуть, що спочатку абсолютна свідомість стоїть за нашим духовним пошуком.
«Саме його благодать пробуджує в людях відданість, завдяки якій, зосередившись на любові до нього, люди досягають найвищої досконалості. Шактипатха не залежить від жодної іншої причини, окрім милостивої і повністю вільної волі Абсолюту».
Поняття милості — це щось безпричинне, щось незалежне від обмежень особистості, це те, що дається майже задарма. Можна сказати, що наше зусилля необхідне радше для очищення, щоб притягнути цей потік низхідної милості. Звісно, можна подумати, що коли все є милість, усі отримають просвітлення (шактипатха сходить, Ануграха розкривається), то можна притулитися до стіни й витягнути ноги, повністю розслабившись. Однак ми зі свого боку теж виявляємо зусилля, особисту волю, тому що це можливість через нашу свободу волі проявити знизу цю низхідну силу.
Є така розповідь про те, як один чоловік їхав на возі, навантаженому мішками із зерном, поганяючи осла. Віз розвалився, зерно висипалося. Цей чоловік почав молитися Богові, щоб його віз полагодився. Він довго молився, але нічого не відбувалося. Тоді він розсердився і сказав собі в серцях: «Я так молився, але жодного результату! Що ти за Бог?» Тоді перед ним з’явився ангел і сказав: «Але якраз Бог і дав тобі інтелект, руки, творчі сили, щоб ти зміг усе це зробити. Чому ти відмовляєшся від його дару і не застосовуєш це? Він давно тобі все це дав, і тепер ти маєш проявити все це».
Сила саморозкриття знизу враховує нашу волю і наші якості. Вона створила їх спеціально, щоб, оперуючи ними, розкритися. У цьому наша свобода волі. У цьому сенс індивідуального зусилля й особистої волі.
Незалежність божественної благодаті
«Абхінавагупта виражає це такими словами: «Тому божественна благодать не залежить від жодної зовнішньої причини». Повноваження необмеженої сили благодаті Абсолюту було визнано філософами, оскільки стан досконалого звільнення не може бути досягнутий інакше. Таким чином, такі шастри, як пурани, говорять, що сила Абсолюту незалежна. Її залежність означала б нестачу божественної суті в ньому. Упанішади також погоджуються з принципом незалежної шактипатхи. У Катха-упанішаді говориться: «Суть «Я» не можна усвідомити ні в дискусіях, ні за допомогою інтелекту, ні старанним вивченням трактатів. «Я» може бути усвідомлене тільки тим, кого воно обирає для цієї мети, і тільки йому відкриває свою істинну суть». У «Каушитакі-упанішаді» говориться: «Саме Він спрямовує до здійснення добрих справ тих істот, яких Він хоче вивести за межі мирського існування, і до здійснення недобрих учинків тих, кого хоче скинути». Однак відданість (бхакті) дуже високо цінується такими великими філософами, як Утпаладева. У «Шивастотравалі» він описує взаємозв’язок відданості й шактипатхи такими словами: «О Господи! Тебе радує наша відданість Тобі, вона ж залежить від твого бажання. І тільки Тобі відомо, як ця взаємозалежність здійснюється». Це можна пояснити так: виникнення почуття відданості Абсолюту залежить тільки від його благодаті. У міру того, як це почуття відданості зростає, воно спонукає Абсолют посилати потужнішу шактипатху, що, своєю чергою, посилює почуття відданості і так далі».
Це наростальний процес. Абсолют нас обирає, тому ми ніби вступаємо на шлях. Чим сильніше ми вступаємо на шлях, тим більше виникає в нас прихильності до шляху й Абсолюту. Чим більше виникає прихильності до шляху й Абсолюту, тим більшу милість він посилає. А володіючи величезною низхідною силою, шактипатхою, ми здатні здійснювати неймовірні зусилля. Зрештою вони зустрічаються. Це як замикання електричного кола, унаслідок чого его згорає.
«Перебуваючи в такій взаємній залежності, благодать і відданість стають досконалими. Утпаладева точно описує в іншій частині своєї праці: «Достатньо малої дещиці благодаті Абсолюту до мене, як у мені пробуджується відданість. Коли ж і благодать, і відданість зростуть у їхньому взаємному злитті й досягнуть бажаної досконалості?» Згідно з Утпаладевою, досконала відданість — це і найвище знання, і йога, і справжнє звільнення. Він говорить: «Відданість Тобі — найвищий аспект істинного знання і найвищий рівень йоги».
Відданість як самотрансценденція
Відданість для нас означає стадію самотрансценденції. Для бхакті вона більше пов’язана з формою і з бхавою, присвяченою формі. Для нас вона пов’язана з неконцептуальним безформним спогляданням і самотрансценденцією, коли его спрямовується на Абсолют, подібний до простору. Его стає у формі усвідомлюючого поверхневого розуму (манаса) і буддхі стрілою, яка завдяки односпрямованому підтриманню споглядання летить у світлоносний простір, нікуди не відхиляючись.
«Звільнення називається досконалою відданістю Тобі. Тому, піднявшись на її початковий щабель, ми спрямовуємося до звільнення». Поступовий розвиток такої відданості, що досягає своєї кульмінації в стані повної досконалості, залежить від благодаті, яку постійно посилає Абсолют».
Можна відразу побачити, чи осінена людина цією благодаттю шактипатхи, чи не дуже. Той, хто нею осінений, завжди перебуває під нею. У нього світло на душі, його серце співає, оскільки його верхні чакри розкриті. Він не надто серйозно сприймає цей світ, своє его, гордість. Він постійно живе під Богом, тому не надто ототожнюється з дрібницями та іншим. Він завжди бачить над головою величезний стовп світла (можливо, не буквально, але в духовному сенсі точно), і це завжди його зігріває, націлюючи на подальшу практику.
Гра Абсолюту і низхідна сила
«Оскільки вся вистава звільнення і зв’язаності відбувається з волі Абсолюту, і немає нічого в усьому всесвіті, що відрізнялося б від нього, і він є все, то не може бути питання про його упередженість у тому, як саме він посилає шактипатху самому собі. Упередженим його може вважати тільки той, хто відмінний від нього. Філософи бачать єдину причину стану зв’язаності й звільнення у вільній волі Абсолюту, який грайливо розгортає цю виставу за своїм безмежним волінням».
Сила просвітлення посилається кожному (кожному собаці, людині та іншим), але бути їй розкритим і сприймати її або не відчувати її — це залежить від карми, кармічних умов. Тому наша практика, пов’язана із зусиллям, спрямована на накопичення достатньої кількості заслуг, очищення клеш і затьмарень, щоб ми змогли стати відкритими до цієї низхідної сили.
«Також хтось може запитати, навіщо Абсолюту захоплюватися цією грою зв’язаності й звільнення, грою, наповненою болем і стражданням. Філософи розглядають це питання з двох боків. По-перше, вони вказують на те, що Абсолют перебуває в стані повної незалежності й свободи, де питання «чому?» просто недоречне. По-друге, безперервне залучення Абсолюту до п’яти божественних дій творення, збереження, затьмарення, розчинення і пригадування себе і є самою його природою. Абсолют, позбавлений цієї незалежності й гри цих аспектів, перестав би бути Абсолютом. Якби Абсолют спочивав лише в межах одного свого аспекту, трансцендентальної свідомості, він перестав би бути Абсолютом і свідомістю, і став би подібним до неживого предмета».
Тобто якби Абсолют був тільки непроявленим і не проникав як проявлене в усе суще, в усі енергії, то це був би не повний Абсолют. Це був би логічний парадокс, тому що неповним Абсолют бути не може, оскільки Абсолют — це завжди пурна, завжди ціле.
Передвизначення і вільна воля
«Якщо інтерес до звільнення і зусилля на шляху до реалізації залежить тільки від милостивої волі Абсолюту, навіщо людям турбуватися про те, як вони живуть? Чому б нам не їсти, пити, веселитися, залишивши всю справу звільнення Абсолюту? Абхінавагупта відповідає на це у своїх поясненнях: «Людина не вільна робити чи не робити чого-небудь. Люди неминуче приречені робити те, що передвизначено. Ми змушені діяти певним чином, згідно з нашою природою, даною Абсолютом».
У відносному сенсі ми є продуктом закону карми. Тобто ми робимо те, що створили в минулих життях. Якщо ми накопичили заслугу і практикували, то ми створили таку карму. Нині ж ми її втілюємо.
«Якщо це так, який сенс займатися марною діяльністю на кшталт збирання священних праць, їх читання, обговорення їхнього змісту, роз’яснення і розмірковування над ними. Потрібно скинути цей важкий тягар і зануритися в мовчання. Воля Абсолюту сама винесе на берег людину, якій призначено бути винесеною. Відповідь на це висловлювання така: «Та сама милостива воля Абсолюту приводить нас до таких роздумів. Отже, ми не повинні прагнути насолоди стравами й солодким сном без споглядання себе або ж дискусії з гідними людьми, відзначеними вищою благодаттю Абсолюту і такими, що володіють мудрістю».
Попри те, що Абсолют усіх веде до просвітлення, Він проявляється через нашу волю і наші тонкі якості. Це Абсолют говорить нам словами Гуру, Абсолют наставляє нас у спогляданні та медитації, спонукає очищати себе, бути уважними, тренуватися в практиці, відрікатися від бажань. Тобто на певному етапі розвитку, коли его достатньо зріле, Абсолют делегує свої функції, надає повноваження і свободу волі душі.
Види шактипатхи
«Коли на практика сходить божественна благодать, він повинен продовжувати рух на шляху самореалізації та подальшого звільнення. Йому судилося досягти тієї найвеличнішої вершини реалізації, коли благодать Абсолюту і відданість практикуючого досягнуть повної досконалості. Щойно приходить ясне розуміння того, що всі взаємодії, стани зв’язаності й звільнення — це лише гра Абсолюту, життя може бути сприйняте як дивовижна драма. Якби Абсолют проявляв свою милість і гнів відповідно до якогось обмеженого плану для кожної людини, всесвіт наповнився б нескінченним промисловим комплексом, що виробляє комплекти людей різних видів, схожих за характером і природою, подібно до фабричних виробів. Але оскільки всесвіт є божественною грою Абсолюту, у кожної дійової особи своя індивідуальність, вільна від будь-якого повторення. Бог створює дивовижне розмаїття персонажів цієї божественної драми за допомогою нескінченних варіацій двох видів своєї активності: затьмарення (ніграха) і розкриття (ануграха). Як ми вже говорили, Він здійснює розкриття через шактипатху, яка ниспосилається багатьма способами. Так підтримується ця дивовижна нескінченна драма. Абхінавагупта поділяє шактипатху на три основні види: тівра — інтенсивний або швидкий; мадхья — помірний, манда — повільний. Кожен із цих видів далі поділяється на підвиди».
Ці види поділяють не саму низхідну силу, а людей. Тобто існують ті, які швидко її сприймають, середнім чином і сповільнено. Наприклад, були святі, які отримували передачу від учителя, одразу просвітлювалися і реалізовували райдужне тіло. Було так, що наприкінці лекції учні, прослухавши її, проходили крізь стіни. Але це дуже рідкісне поєднання якостей. Я читав у джерелах про такі випадки, які, як описується, відбувалися приблизно тисячу років тому. Це принцип, коли шактипатха торкається миттєво: передача ума — клац — усі двоїсті стани й карми розсіюються, простір сяє.
