Коментар до тексту Шрі Рамани Махарші «Шлях Шрі Рамани»
Текст Шрі Рамани Махарші «Шлях Шрі Рамани» присвячений теорії та практиці самодослідження. Атма-вічара є практикою, спільною в традиції веданти для всіх шкіл. Це дуже важлива тема, також вона є складовою частиною праджня-янтри. Коли ми оволоділи атма-вічарою, ми створили потужний, міцний фундамент для нашої подальшої практики споглядання. Навпаки, спроби споглядати без атма-вічари завжди викликатимуть сумніви — чи то ми споглядаємо, чи щось інше.
«Отже, ум, зосереджений на істинному «Я», більше не є умом. Це усвідомлювальний аспект істинного «Я», атма-чит-рупа. Так само, доки він звернений на об’єкти другої та третьої особи, на світ, він не є усвідомлювальним аспектом істинного «Я».
Що таке усвідомлювальний аспект істинного «Я»? Це буддгі. Коли за допомогою атма-вічари пронизується чит-джада-грантхі, пронизується его, залишається принцип усвідомлення — усвідомлювальний аспект істинного «Я».
Спочатку ми повинні зрозуміти теорію атма-вічари інтелектуально. Наш інтелект має бути не притупленим, а гострим, ясним і допитливим, пізнавальним. Допитливим не щодо мирських речей, а щодо осягнення дгарми. Після цього ми повинні взятися до практики, ми повинні знати, як поєднати практику з життям.
Атма-вічара — це не лише коли ми ходимо в чанкранаманам або сидимо. Атма-вічара — це завжди поєднувати практику з життям. Вона полягає в тому, щоб зосереджуватися на внутрішній суб’єктивності, відводячи ум від об’єктів третьої особи та другої особи.
Три особи сприйняття
Що таке об’єкти першої особи? Об’єкт першої особи — це я сам. Об’єкт другої особи — це ти, це стосунки: я є я, і є вже ти, і між нами, з тобою, вічно якісь непорозуміння. Об’єкти третьої особи — це вони. Я їх не знаю, у мене щодо них є певні оцінки, судження. Це ще далі, це зовнішні об’єкти. Наприклад, інопланетяни — це вони, тварини — вони, якісь чужорідні люди в якихось чужорідних країнах теж вони. Тому для нас світ поділений на три особи.
Атма-вічара, коли говориться, що треба зосередитися на принципі першої особи, не означає, що ми відсікаємо третю особу і другу особу та замикаємося, як рак у мушлі, на собі — це неправильно. Це означає, що ми виявляємо за допомогою вічари внутрішню суб’єктивність усвідомлення «я єсмь», чисте усвідомлення «я єсмь».
За допомогою вівеки ми виявляємо це усвідомлення «я єсмь» у другій особі та в третій особі. Тобто в істотах другої особи ми виявляємо першу особу. В істотах третьої особи ми також виявляємо першу особу. Таким чином, атма-вічара не означає, що ми повністю скулилися, взагалі від усього відгородилися. Навпаки, вона означає, що ми виявили першу особу, а потім ввели в стан першої особи весь всесвіт.
Це означає, тепер для нас «я єсмь», моя власна суб’єктивність — це і навколишні люди, і НЛО, і звірі, і взагалі всі далекі люди чужих культур, вірувань, менталітетів, істоти різних видів сансари — бгути, прети, піша́чі, гандгарви, відьядгари, великі істоти махамантрешвари. Усе це об’єкти першої особи насправді для мене, якщо я перебуваю в спогляданні адвайти. Усе стає суцільною першою особою, весь всесвіт має стати першою особою.
Коли він стає першою особою, немає жодних проблем. Наприклад, одразу виникає взаєморозуміння, бо це ж я єсмь — як я не можу зрозуміти себе? Легко інтегруватися, легко бачити вище «Я» в іншому. Тобто з істотами другої особи все легко. Істот третьої особи ти також розумієш, бо ти всередині них бачиш ту саму первинну свідомість. Первинна свідомість виходить на перший план, і крім неї ніщо не є головним.
Первинна свідомість як Абсолют
Цю первинну свідомість ми не повинні привласнювати, ми не повинні вважати її власною суб’єктною свідомістю. Ця первинна свідомість є сам Парамашива, є Парабрахман, Абсолют. Тому ми повинні з нею добре розібратися. Її не можна приписувати п’яти кошам, особистісно сприймати її, привласнювати.
Це як інтернет. Спочатку здається, що ваш комп’ютер — комп’ютер стоїть на столі, звісно, він ваш, і ви маєте право сказати: «Він мій». Там усередині є різні операційні системи, ви їх теж купили, вони ваші. Потім ви думаєте: «Отже, й інтернет мій». Але коли ви входите в інтернет, він же всередині вашого комп’ютера, та ви раптом розумієте, що інтернет не ваш. У той момент, коли ви ним користуєтеся, він ніби ваш, але загалом він не ваш. Що це певна глобальна система, а ви можете лише сприймати її частину, що це щось таке, що не належить вам і належить усім.
Таким самим чином усвідомлення — це глобальний мета-розум Абсолюту, який належить усім, омивається в усіх, усередині кожної душі. Він не належить лише вам. Якщо ви думаєте, що це щось тільки ваше, звичайно, ви помиляєтеся. Це означає, що ви сприймаєте атма-вічару без панча-коша-вівеки. Ви сприймаєте її в ототожненні з ахамкарою, з ментальною оболонкою, з чимось особистісним. Це треба враховувати під час практики атма-вічари.
Такі труднощі виникають з однієї причини — просто немає атма-вічари. Чому? Тому що, коли є атма-вічара, труднощів немає ні духовних — ну, можуть бути матеріальні, але матеріальні — це не найбільша проблема. Якщо є атма-вічара, то вони легко вирішуються. Але духовних, психологічних, інших труднощів, дгармічних, їх немає. Тобто, якщо у вас є труднощі, напишіть собі: «Труднощів немає, є погана атма-вічара», тому що хороша атма-вічара позбавляє самі труднощі основи буття. Вона відкриває вам правильний вимір дгарми, вона універсальний перетворювач труднощів на духовні перемоги. Вона безперервна і прямо веде вас до осягнення Бога, до самбандхи — зв’язку з Богом.
Атма-вічара як недіяння
«Це ум як відображена форма свідомості чіт-абхаса-рупа. Отже, увага до істинного Я, я-увага не є ні робленням (крія), ні дією (карма). Тобто реалізувати істинне Я може тільки істинне Я. Его не може цього зробити».
На початку нам здається, ніби атма-вічара — це щось робити. Ми не були в атма-вічарі, і ми починаємо її робити, і в нас виникає відчуття, немов ми її робимо. Ми сідаємо у важливу позу, заплющуємо очі й починаємо якийсь процес, запускаємо його — це роблення. Але насправді істинна атма-вічара відбувається з недіяння. Коли ми переходимо до недіяння, це означає, що наша атма-вічара поглибилася.
Якщо ви в атма-вічарі, то ваш ум більше нікуди не біжить. Він може бігти тільки тоді, коли у вас немає атма-вічари. Немає атма-вічари — означає, я хочу чогось зовні, я хочу щось отримати, я хочу щось дізнатися, я хочу чогось від другої особи, від третьої особи. Але коли є атма-вічара, я хочу тільки самої атма-вічари, я більше нічого не хочу.
Ви можете проаналізувати свій ум і свої бажання: чого я цієї миті хочу? Я хочу чогось іще, чи я хочу тільки однієї атма-вічари? Якщо я хочу тільки однієї атма-вічари, то я можу розслабитися, тому що для досягнення атма-вічари нічого не треба — вона з вами є, якщо ви просто уважні до неї. Ось вона прямо тут, прямо зараз, навіть книги не треба вивчати, якщо ви отримали передачу від Гуру.
Тому атма-вічара — це найвищий спосіб здійснювати Гуру-йогу, ішта-девата-йогу, входити у вимір Садгуру всередині себе. Але коли я ще чогось хочу, це означає, що я незадоволений, не дуже щасливий у своїй атма-вічарі, тому що в мене її немає, тому я шукаю багато чого, чого хочу.
Якщо є атма-вічара, я покладаюся тільки на атма-вічару. Але якщо її немає, я покладаюся ще на різні речі, тому що атма-вічара на якомусь рівні глибини стає принципом Садгуру, вона проявляється як ішта-девата, і вона проявляється навіть як сам Бог. Це питання довіри до цієї практики.
Атма-вічара є входженням у природний стан. Споглядати природний стан, не оволодівши атма-вічарою, — це все одно що намагатися їздити на коні без сідла, без стремен і без вуздечки — це неможливо. Щойно ви залізете на цього коня, ви впадете. Але коли у вас є хороша база практики атма-вічари, споглядання приходить саме, інтуїтивна мудрість усвідомлення проявляється сама.
Дозрілий ум і вайраг’я
«Ум, що досяг пристрасного бажання звернення уваги на істинне «Я», запитування істинного «Я» вважається повністю дозрілим (паква-манас). Оскільки тепер він зовсім не схильний концентруватися на об’єктах другої та третьої особи, можна сказати, що він досяг вершини неприв’язаності (вайраг’ї)».
Отже, вічара, атма-вічара означає, що ми породжуємо вічара-спанду — тобто наша свідомість породжує особливу дослідницьку активність, це ніби спрямованість. Можна сказати, цікавість. Вічара-спанда має двояку спрямованість. Одна спрямована назовні — це бахір-вічара, спрямована на зовнішній об’єкт. Друга спрямована на відчуття «я є».
Зовнішня бахір-вічара необхідна для життя. Наприклад, якщо ви готуєте суп, вам треба зрозуміти, скільки покласти крупи, скільки води. Але внутрішня атма-вічара призначена для пробудження. Коли ми перебуваємо у внутрішній атма-вічарі, розвивається вівека. Вівека означає, що ми можемо, освітлюючи оболонки (коші) внутрішнім дослідженням, відрізняти їх від Атмана, і ми маємо одну за одною їх відкинути.
Атма-вічара як мистецтво стрільби з лука
Тому атма-вічару можна порівняти зі стрільбою з лука. Вічара-спанда — це стріла, наша свідомість — це лук, а ціль — це тур'я, Брахман, і ми маємо влучити в цю ціль. Ми повинні постійно влучати в цю ціль. Якщо наша ціль — Брахман, ми не повинні промахуватися, ми маємо стати добрим лучником. Це настанова з упанішад. Там говориться: «Візьми найвеличнішу зброю упанішад — тобто знання, візьми лук, загострений медитацією, зосередься і влуч, наче в ціль, о дорогий, у вічність» — тобто в Брахмана, тур'ю.
Передача Гуру, пряме введення або пояснення методу атма-вічари — це не що інше, як пояснення майстерності в атма-вічарі. Гуру дає настанову, як дає майстер стрільби з лука: «Так, візьми вище, візьми лівіше. Це взагалі не ціль. Стріляй! Мимо. Стріляй! Мимо. Стріляй! О, чудово, добрий постріл, ось так продовжуй».
Зрештою, коли ви набуваєте майстерності, спочатку ви влучаєте зі ста один раз, але поступово ви влучаєте частіше. Потім ви влучаєте з трьох один, потім ви влучаєте з двох один, і потім ви влучаєте з одного один. Коли ви влучаєте з одного в один — це означає, що ви можете споглядати атма-вічару у звичайних умовах безперервно. Але це ще не є справжньою майстерністю.
Був один великий лучник, і він славився на всю Піднебесну — тобто Китай. Але один інший чоловік знайшов його і сказав:
— Ти майстер?
Той сказав:
— Так.
— Ходімо, я тобі дещо покажу.
Вони піднялися на гору, і він сказав:
— А тепер стань із заплющеними очима спиною — а там прямовисна гора, вершина — підійди до самого краю, а тепер стріляй.
Але той не міг навіть поворухнутися, ноги підкошувалися, тому що він не міг стріляти в таких умовах.
Справжня майстерність означає, що ви можете влучати десять із десяти в будь-яких умовах, навіть складних, як Арджуна. Коли Арджуна стріляв, він цілився в око рибі, яка була підвішена десь під дахом, стоячи спиною, дивлячись у посудину з водою — тобто цілячись у відображення. Такого рівня лучником, такої майстерності був Арджуна, вихований Дроною.
Так само ви повинні набути майстерності в духовній стрільбі, в атма-вічарі, як в Арджуни. Це означає, що ви повинні влучати в ціль під час ходьби, їжі, роботи, під час бою, під час насолоди, у складних умовах, під час ментальної активності, під час фізичної активності, під час диспутів із філософії, під час мирських розмов, під час внутрішніх страждань, коли гороскоп у вас не дуже сприятливий, під час містичних переживань — завжди.
Тоді це буде майстерність. Ви не повинні її полишати, також повинні успішно влучати, як успішний лучник може із заплющеними очима з будь-якого положення влучити в потрібну ціль. Нарешті, така майстерність має проникати в сон зі сновидіннями і в сон без сновидінь. У цьому сенс тренування, роботи із санкальпою.
Коли ви виховали свою практику з атма-вічарою, інші санкальпи даються легко. Фактично вам уже не треба в них тренуватися, ви просто їх практикуєте, і вони працюють. Тому головне тренування стосується санкальпи атма-вічари, а решту санкальп ви природно застосовуєте, коли вже натренувалися.
Подолання сумнівів через атма-вічару
Тому той, хто оволодів атма-вічарою, не має сумнівів. На що вказують сумніви? Що людині бракує розуміння, що треба поставити певне запитання. Наприклад, вона сумнівається, а досвідчений практик скаже:
— А хто сумнівається?
— Я.
— А хто я?
Понятійний розум зупинено, відбувається прорив надсвідомості. А недосвідченому практику — йому не спадає на думку виконати цю нехитру операцію. Досвідчений практик навіть не ставить таких запитань, він просто прямо перебуває у вимірі недвоїстого «я» без усіх цих маніпуляцій «хто сумнівається», «а хто я» — це для початківців. Потім прорив — він уже перебуває у вимірі прориву без ментальних операцій. Але на початку вам це необхідно, тобто як мінімум ви повинні це згадати.
Так само, як буває у сновидінні: з нами відбуваються якісь дивні речі, нам навіть не спадає на думку хоч трохи критично осмислити себе й ситуацію, ми потрапляємо в неї, робимо якісь дурниці. Щойно ми б згадали, що це сон, і поставили запитання, що відбувається: «А це сон, і де я?» — усе це зникло б, усе змінилося б. Абсолютно те саме, тільки трохи ясніше, відбувається і в матеріальному світі, у цьому житті.
Щойно ми починаємо виконувати цю роботу, раптово карма, кармічні вузли, в які потрапила наша свідомість, вивільняються, ми зітхаємо вільно. Кажуть: «Самозвільнення» — тобто ми самі звільнили себе, ми звільнили себе за допомогою своєї майстерності в спогляданні.
Багато хто думає: «Мене звільнить Даттатрея» або «мене звільнить Шива». Ну ось він до вас прийшов і розповідає. Або ви думаєте, як він вас звільнятиме? Або ви думаєте, він за вас робитиме атма-вічару? Так, він посилає милість, але ж він не прямо це робить. Він робить це або через Гуру, або через мурті на вівтарі, або через упайю (метод), або як внутрішній Садгуру, або як внутрішнє світло всередині. Але ви також повинні щось зробити самі.
Духовний шлях, шлях звільнення, передбачає нашу певну уважність, внутрішню активність і усвідомленість. Ця активність, уважність і усвідомленість — це і є вічара-спанда. Він передбачає нашу певну правильну позицію, яку ми навчилися займати завжди і всюди — це і є споглядання. Споглядання — це правильна позиція розуму.
Важливість правильного стану свідомості
Якщо людина не перебуває в усвідомленому стані, що б вона не говорила — припустімо, вона обурена, вона шукає правду, вона шукає чогось іще — ви можете сказати: «А все це марно, а ви просто перебуваєте в неправильній свідомості». Спочатку поверніться в правильну свідомість. Усі ваші домисли, усі ваші уявлення, усі ваші оцінки — це не має значення, просто спочатку поверніться в правильну свідомість. Щойно ви повернетеся в правильну свідомість, усе це піде, тому що в правильній свідомості є тільки щастя, спокій, мир, ананда і гра.
Це найкраща відповідь. Не треба нічого з’ясовувати. Дев’яносто відсотків речей, які ми з’ясовуємо у стосунках, та й самі з собою, зі своїм розумом, — це просто перебування в неправильному стані свідомості. Поверніться в правильний стан свідомості — усе саме вирішиться. Тому атма-вічара — це мистецтво повертатися в правильний стан свідомості.
Наприклад, коли є людина сп’яніла, марно укладати з нею договори, говорити, укладати бізнес-угоди — усе це марно, ніхто не буде цього робити. Марно брати з неї клятви, обіцянки — вона неадекватна, вона просто не твереза. Марно обговорювати з нею якісь питання — усе це неможливо. Їй не можна вірити, їй не можна довіряти. Тому, коли людина не перебуває в усвідомленні, з нею треба так само обережно.
Правильне розуміння атма-вічари
Це як: «Ти спочатку протверезій, а потім поговоримо», — так же в миру кажуть. «Тобі треба просто піти виспатися», — у миру кажуть, а у випадку із садху: «тобі треба просто позайматися атма-вічарою, тобі треба просто увійти в правильний стан розуму». Звісно, так ми не говоримо, коли спілкуємося з тими, хто не усвідомлений, але це мається на увазі.
Так само всередині ми повинні вміти так говорити своєму розуму. Коли наш розум сильно прив’язується, переживає, непокоїться, проєктує щось, створює оцінні судження, ми повинні сказати розуму: «Тобі треба просто трохи увійти в правильний стан, в атма-вічару, а потім уже подивимося». Щойно ми входимо в правильний стан, багато речей зникають, багато розчиняються, а інші стають грою, і залишається дуже мало невирішених питань.
«Хіба не спрямовані всі наші бажання й прив’язаності лише на об’єкти другої та третьої особи? Цей розум тепер дуже добре розуміє, що джерелом справжнього й абсолютного щастя може бути лише свідомість, що сяє як "я". Тепер цей розум шукає істинне "Я", тому що в нього є природне бажання щастя. Це сильне бажання, звернення уваги на істинне "Я" насправді є найвищою формою відданості (бгакті)».
Помилки в практиці атма-вічари
В Одесі я читав лекцію на цю тему. Шукати істинне «Я» не означає зіщулити ум, зосередитися на самому собі й думати приблизно так: «Відійдіть, ви мені заважаєте, я зосереджений на істинному "Я"», — тобто це не привід дедалі більше ставати зацикленим на собі, не привід дедалі більше й більше ставати егоїстичним. Якщо ви стаєте дедалі більш егоїстичним, саме тоді ви припускаєтеся помилки.
Часто можна бачити, як практикуючі саме атма-вічару стають такими дуже сконцентрованими егоїстами, не зовні, а всередині, тому що вони закупорюються у відчутті «я», але це «я» вони не відокремлюють від п’яти оболонок, а проєктують на п’ять оболонок, і виникає найсильніша пов’язаність із ментальним тілом, з астральним тілом, з ахамкарою.
Відчуття «я» означає відсторонюватися від цих оболонок, від себе, відокремлювати їх від свого «я», а потім розкривати своє відчуття «я» на всі аспекти життя, поєднувати з усіма аспектами життя, бачити своє відчуття «я» всюди, і що буває тоді? Тоді людина каже: «Я не відчуваю радості від упасани (поклоніння), я відчуваю все це марними речами, чому?», — звичайно, вони будуть марними, тому що ум пішов усередину, я перебуваю немов у шкаралупі, а зовні я не вважаю, що воно взагалі здатне щось у мені викликати.
Тоді я сиджу перед божествами, перед мурті, але все це формально, а ум тільки всередині. Я не дозволяю уму торкнутися бхави божества, увійти в настрій, і жодного контакту немає, тоді упасана не має жодного благословення. Але атма-вічара означає, що я бачу першу особу і в мурті божества, що я розкриваю своє «я» до рівня божества, і через цей інтуїтивний рівень можливий істинний контакт, або відчуваю, що зовнішнє нічого не дає мені задоволення, я відчуваю, що все марне.
Це означає, що органи чуття заморожені, але істинна атма-вічара означає, що ми розкриваємо відчуття «я» до зовнішнього і привносимо усвідомлення в дію. Тоді дія стає грою, способом споглядати, способом об’єднуватися, тому ключовий момент тут — об’єднання, інтеграція, ми повинні навчитися об’єднуватися під час атма-вічари, не заморожувати органи чуття. Включати зовнішній світ у внутрішнє усвідомлення, бачити зовнішній світ як першу особу, тому що зовнішній світ і внутрішній — це все одна свідомість. Коли ми піднімемося до того рівня, де зовнішнє і внутрішнє об’єднуються, — це тур’я, а якщо вони ще не об’єднуються — джаграт, свапна, сушупті максимум, це аннамайя, пранамайя, маномайя, віджнянамайя-коша, це все коші (оболонки), це ще не те, не те.
Три аспекти істинної атма-вічари
«Практика запитування "хто я", яку дав світові Бхагаван Шрі Рамана, тільки тоді може бути названа істинною, коли ум, повністю дозрілий завдяки такій відданості й неприв’язаності до мирського (бгакті-вайраг’я), звертає увагу на істинне "Я"».
Отже, три аспекти — відданість, бгакті, має бути відданість, тобто ваша атма-вічара — це ваш спосіб поклоніння (упасана), це ваш спосіб спрямованості до Бога. Ви не до себе прагнете, тобто здається, ніби ви до себе прагнете, до свого істинного «Я», до якогось свого особливого «я», звичайно, зрозуміло, ви заплющили очі, ви зосередилися на «я», начебто ви до себе прагнете, куди ж іще. Але насправді мета атма-вічари — зовсім не ви самі, мета атма-вічари — Бог, і його пізнати можна через тур’ю, тому вічара — це форма упасани, відданості, і ми говоримо, що ми поклоняємося.
Це для нас спосіб поклоніння Даттатрєї у формі дігамбара (одягненого в сторони світу) у вигляді простору, тому що, коли ви досліджуєте відчуття «я», ви виявляєте простір, найтонший елемент. Ви відокремлюєте себе від землі, від води, від вогню, від вітру, і залишається простір. Коли ви починаєте відчувати простір — це ознака, що у вас є успіхи в атма-вічарі, — це відданість.
Другий аспект — вайраг’я (відречення). Поряд із бгакті, зі спрямованістю має бути здатність відсторонюватися. Ми повинні мати мудрість і силу ігнорувати нижчі оболонки, ігнорувати ум, ігнорувати відчуття, ігнорувати думки, відокремлювати себе від того, чим ми не є. Наприклад, складно відокремити себе від ума, комусь складно відокремити себе від емоцій, від тіла дуже складно відокремити. Але вайраг’я означає, що ми породили таку усвідомленість, яка існує окремо як альтернативна реальність, і ми утвердилися в цій альтернативній реальності свідомості. Ми розуміємо, що п’ять оболонок ми використовуємо, але це інструмент. Коли при цьому є спрямованість на відчутті «я» — це ті умови, за яких атма-вічара можлива.
Розчинення его в процесі самодослідження
«Отже, чи досягне реалізація істинного "Я" у зрілий ум, що зустрів на своєму шляху Шрі Раману і бажає утримувати увагу на істинному "Я", перебувати в я-увазі. Ні-ні, він приречений на невдачу, пославшись на самогубство, він сходить на ешафот шляхом звернення уваги на істинне "Я" і буде принесений у жертву, чому? Доки він спрямовувався на об’єкти другої та третьої особи, тобто називався умом, але щойно він звертає увагу на істинне "Я", то втрачає своє ім’я, ум і форму, думки».
Отже, наше его живе в ототожненні з другою та третьою особою. Щойно ми починаємо переводити сприйняття на дослідження суб’єктивності й на першу особу, це его виявляє, що воно втрачає свою форму, воно виявляє елемент простору. Відбувається відсторонення від тих форм егоїзму і від тих способів здійснення свого егоїзму, які були нам властиві.
У цей час, якщо практик не зовсім навчений, його охоплює така туга, вселенський смуток, він починає ні з того ні з сього трохи сумувати. Він відчуває, що розлучається з якимось своїм минулим і вже безповоротно не повернути, шляху назад немає, а попереду незрозуміло, йому шкода цього минулого. Це вірна ознака того, що ви вийшли на елемент простору, такий вселенський смуток.
Але ви не повинні засмучуватися, якщо ви добре практикуватимете, на вас чекає вселенська ананда, потрібно лише мати віру, самовіддачу і продовжувати духовну практику. Духовна практика пробудження — це справді шлях безстрашних. Звичайні люди сплять, це зрозуміло, тому що вони перебувають у своїх ототожненнях і навіть ставити питання про сенс життя страшно. Віруючим будь-якої релігії треба бути безстрашним, тому що ставити питання про природу Бога, сенс життя і займатися самодослідженням — це завжди долати обмеження. Подолання обмежень завжди змушує замислюватися, наскільки не просте це життя, наскільки не простий цей світ, легко спати, легко думати про дрібні речі, легко бути зануреним у думки.
Досліджувати складно, кидати виклик своїм обмеженням — треба бути безстрашним. Але тут ви можете бути безстрашним, тому що за вами стоїть лінія передачі святих, за вами стоїть ішта-девата, за вами стоїть Парамгуру, Даттатрейя, у вас є потужна група підтримки. Усі вони давно пройшли цей шлях, мільйони садху пройшли цей шлях, вони залишили досвід, священні писання, ви не самотні на цьому шляху, тому щоразу ви можете черпати натхнення, у вас є Гуру, самайні брати, тому можете черпати натхнення, щоб долати це збентеження і безстрашно йти далі.
Тому щоразу, коли ви сумніваєтеся, як іде ваша атма-вічара, учень прояснює у Гуру, він прояснює у священних текстах або він просто розмовляє з досвідченим монахом, який, що називається, на атма-вічарі теж не одну собаку з’їв, хоч і вегетаріанець.
Істинна природа самодослідження
«Уже не можна сказати, що увага на істинне "Я", я-увага або запитування істинного "Я" саме запитування здійснюється умом. Те, що звертає увагу на істинне "Я", не є умом, так само й природна спонтанна я-увага усвідомлюючого аспекту істинного "Я" (атма-чит-рупа) не є умом, вона не є діяльністю. Якщо хтось заявить, що він практикував самодослідження, глибоко занурився всередину себе і нарешті реалізував істинне "Я", знайте, що це абсолютна брехня, не для знання, а для смерті ні на що придатного его. Лише Аруначала (істинне "Я") знає істинне "Я"».
Шрі Аруначала Венба
Отже, є багато розмов про те, що треба вбити его, що треба його відкинути, що воно має якось відпасти. Справді, его не може осягнути Атман, его не може осягнути Брахман. Це як соляна лялька у прикладі Рамакрішни: соляна лялька вирішила виміряти глибину океану, вона увійшла в океан, але щойно вона увійшла, вона почала в ньому розчинятися. Поки вона пройшла далі кілька кроків, від неї нічого не залишилося. Его як форма ототожнення (ахамкара), як той ментальний апарат, має розчинитися, і це добре. Це називається манонаша — розчинення механізму ототожнення з умом. Також наші васани, клеші, відбитки минулих життів, з якими ми себе ототожнювали на додачу до своєї особистості, теж мають розчинитися, і це добре, це називають — васанакшая.
Це не означає, що наші когнітивні здібності, наш операційний інструмент (ахамкара) мають зникнути. Вони залишаються, але існують в іншій формі, як мотузка, що згоріла і не може нікого зв’язувати. Ми можемо також користуватися, наша особистість залишається, але вона залишається ніби вже несправжньою, вона ігрова. Ми можемо нею користуватися, можемо не користуватися, як інструмент.
Наприклад, якщо у вас є плоскогубці — це добрий інструмент, вам не спадає на думку говорити: «Я — це плоскогубці», — і ви не страждаєте, коли по плоскогубцях треба вдарити молотком, це просто ваш інструмент. Ви, коли треба, можете покласти їх убік і піти куди вам потрібно, а коли треба, можете взяти й закрутити шуруп або зробити щось інше.
Таким чином ваше его відіграє роль такого інструмента, ви не страждаєте, не ототожнені з ним — ось що означає відкинути его. Ми не ламаємо плоскогубці, ми просто відкладаємо їх убік і вчимося брати їх, коли потрібно, і працювати з ним так, як потрібно, нам більше не спадає на думку ототожнювати себе з інструментом. Що стосується непробудженої людини, яка не пройшла процеси васанакшая і манонаша, вона вважає, що вона і є плоскогубці, ось такі є ідеї. Ці два процеси ведуть до просвітлення, до боддгі. Це означає, що ми сприймаємо Атман прямо за допомогою буддгі. Буддгі — інтуїтивна свідомість, пов’язана зі сприйняттям причинного тіла (ананда-майя-коша). Тому той, хто здобув пробуджену свідомість, перебуває в ананді, бо він знає, що він не его, він не інструмент.
Чиста і змішана свідомість
«Відчуття "я є" знайоме всім без винятку, у цьому "є" полягає свідомість або знання. Це знання не чогось зовнішнього, це знання себе — це чит. Ця свідомість — ми. "Ми воістину є свідомістю", — говорить Шрі Бхагаван у поемі "Упадеша Ундіяр". Це наше буття, наше істинне існування або сат. Це те, що називається те, що є — уладу. Таким чином у фразі "я є", "я — це буття" — сат, а є свідомість — чит. Коли істинне "Я", наша природа буття свідомості сат-чит-сварупа, сяє не як чиста свідомість "я є", а як суміш чистої свідомості й поєднаного з нею доповнення упадхі "я людина", "я Рама", "я такий-то і такий-то" — це змішана свідомість і є его».
Отже, у нас є дві можливості бути в чистій свідомості й змішаній. Змішана свідомість означає, що чиста свідомість не виходить на перший план, а перебуває на периферії, слабо усвідомлюється або взагалі не усвідомлюється. Є свідомість его. Повністю така нечиста свідомість, у якій его домінує, а почуття «я» не усвідомлюється — це стан кармічної людини, тобто непробудженої людини. Потім іде низка змішаної свідомості, коли до усвідомлення «я єсмь» домішується его, іноді его перемагає, іноді усвідомлення «я єсмь» перемагає.
Нарешті, коли вайраг’я настала внаслідок вівеки й вічари, приходить момент чистої свідомості. Це усвідомлення «я єсмь» домінує, а его має підпорядкований характер, і що тоді відбувається? Через усвідомлення «я єсмь» приходить благословення чистих таттв — Шива-таттва, Шакті-таттва, Садашива, Ішвара, Садвідья, різні таттви проявляють своє благословення. Вищі елементи всесвіту починають резонувати, тобто в людини пробуджуються чит-шакті, ананда-шакті, іччха-шакті, джняна-шакті, крійя-шакті, вона стає по-справжньому провідником божественного знання.
Він не діє, але шакті через нього грають, тоді й він стає божественним гравцем, із карми він виходить і входить у вимір ліли. Це відбувається не завдяки мантрам і візуалізаціям, як у тантричному преображенні, а завдяки прямому осягненню вищого «Я». Коли він відчуває себе інструментом божественних енергій, інструментом божественної мудрості, божественної волі, божественних діянь і божественної свідомості.
Наприклад, був один майстер дзен, здається, Банкей, коли він хотів їсти, він так казав: «Буття жадає в мені». Чому б йому не сказати просто: «Я хочу їсти», — йому б усе одно принесли монахи, учні, він говорив: «буття жадає», — тому що він не міг говорити «я» щодо тіла, бо його «я» розчинилося, відбувся процес манонаша. Це означає, що буття чистого «я єсмь», змішавшись із тілом, виконувало свою природну гру.
Природа думки і чистої свідомості
«Ця змішана свідомість може виникнути лише отримавши ім’я та форму. Коли ми відчуваємо: "Я людина, я Рама, я сиджу, я лежу", — хіба не очевидно, що ми помилково приймаємо своє тіло за "я", а його ім’я та його положення в просторі за "я є це", "я такий-то". Відчуття "це" і "такий-то" виникають у суміші з чистою свідомістю "я є" (сат-чит). Це і є те, що називається думкою, це перша думка. Відчуття "я — людина", "я такий-то і такий-то" — лише думка, але свідомість "я є" — це не думка, це сама природа нашого буття. Змішана свідомість "я є це", "я є те" — це думка, що виникає з нашого буття. Лише після виникнення цієї думки змішаної свідомості, суб’єкта першої особи, виникають усі інші думки, що являють собою знання об’єктів другої та третьої особи».
Отже, чиста свідомість знає лише першу особу. Для чистої, пробудженої свідомості існує лише перша особа. Для змішаної свідомості існують ще друга й третя особа. Хтось може сказати: «Як же джняні, святі можуть існувати, коли для них є лише перша особа? Адже ми бачимо різних майстрів, знаємо історії сиддхів, що вони спілкувалися з іншими, вони говорили іншим "ти" або "ви", вони були в різних зв’язках, починаючи від аватарів Вішну, Шиви, Крішни. Шива одружився з Парваті, тобто Крішна воював на полі битви Курукшетра і був другом Арджуни, Даттатрея навчав учнів, розмовляючи з Парашурамою, Васіштха навчав Раму. Адже всі вони начебто визнавали наявність об’єктів другої та третьої особи. У когось із них були друзі варги, дружини, сім’ї, учні тощо. Усі вони проявляли активність, як це можна поєднати?».
Природа просвітленої свідомості
Відповідь тут проста: для них у їхньому суб’єктивному баченні була лише перша особа. Для них не було другої й третьої особи. Звісно, вони вдавали, ніби для них є друга й третя особа, але це була форма їхньої ліли (гри). Насправді для них була лише перша особа, тобто Крішна, говорячи з Арджуною, розмовляв сам із собою, на полі битви Курукшетра він також воював сам із собою. Шива одружився сам із собою, оскільки, перебуваючи в єдиній свідомості, вони перебували в граничній суб’єктивності. Для них не було другої особи, третьої особи як самобуття — вони реалізували істину «все є Брахман». Як гру, зрозуміло, вони використовували у відносній поведінці різні моделі поведінки, моделі спілкування, прийняті стереотипи. Для чого? Для того щоб мати можливість допомагати іншим живим істотам.
«Лише якщо існує суб’єкт першої особи, існують об’єкти другої та третьої особи» («Уладу Нарпаду»). Ця змішана свідомість, суб’єкт першої особи, називається виникненням нас або виникненням его. Це первинний розумовий процес (аді-вритті), таким чином мислення — це розумовий процес (вритті). Буття ж не є розумовим процесом («Атма-вічара-патика»).
Практика недвоїстого споглядання
Практика споглядання в лайя-йозі в недвоїстій свідомості означає, що ми знаходимо той момент, де минула думка пішла, а нова перша, первинна думка ще не виникла, і ми намагаємося дуже тонко перехопити цей момент. Дуже тонко увійти в нього в стані усвідомленості, і, одного разу увійшовши, залишатися в ньому, не маючи жодних сумнівів і відволікань. Коли ми вперше отримуємо передачу від Гуру, ми повинні дуже тонко увійти в цей момент, коли первісна аді-вритті ще не з’явилася.
Багато хто може подумати, що це бездумність — не зовсім так. Це стан, коли вритті не з’явилося, але потім, коли воно вперше з’являється, і ми не йдемо за цією вритті, а залишаємося в присутності — це воно і є. Після цього нам потрібно продовжувати залишатися в цьому стані, оскільки він найближчий до нашої природи і в ньому немає жодних дій — він називається сахаджа, оскільки він поза думками — він називається аманаска.
«Чисте буття-свідомість «я є» — це не думка. Ця свідомість є самою нашою природою (сварупа). «Я — людина» — це нечиста свідомість — це лише думка. Таким чином, кожен шукач насамперед має зрозуміти різницю між нашим буттям і нашим виникненням, тобто між існуванням і думкою. Бхагаван Шрі Рамана рекомендував практикувати запитування себе або у формі «хто я», або у формі «звідки я»».
Метод атма-вічари
Коли ви в Індії здійснюєте паломництво, подорожуєте в Непалі, найпоширеніше запитання, яке вам ставлять, це: «Веар фром?» (звідки ви) — така собі атма-вічара. Але ми в атма-вічарі використовуємо метод «хто я?», тобто нам потрібно звернутися до почуття «я» і ідентифікувати його з чимось. Якщо нам не вдається його ідентифікувати, ми повинні переконатися, що це так, ми повинні визнати це — нічого страшного, так і має бути.
Учень каже: «Не можу його знайти, не можу його ідентифікувати».
Гуру каже: «Шукай краще».
Він знову шукає, на третій день каже: «Все одно не можу знайти, це щось невловиме».
Гуру каже: «Так, усе правильно, так і є, вітаю, молодець».
Потім він запитує: «А хіба ти не перебуваєш щосекунди, щомиті прямо в ньому зараз?»
Якщо учень пильно практикує, він каже: «Так, перебуваю, це так, воно щосекунди присутнє».
Потім він запитує: «А хіба ти в цій невловимій свідомості не присутній?»
Учень замислюється, каже: «Так, присутній».
«Усе правильно, отже ти на правильному шляху, перебувай щомиті, щосекунди в цій присутності, у цій невловимій свідомості. Безперервно досліджуй далі. Породжуй дослідницьку активність, проникай усе глибше в неї, утверджуйся в ній, а коли прийдуть сторонні думки — відсікай їх. Не заморожуй органи чуття, учись поєднувати цей стан з усіма переживаннями».
Стадії духовної практики
Це є манана — прояснення, відсікання різних неясностей і сумнівів. Багато разів у мільйонах ситуацій, у які потраплятиме учень, він має цей самий стан прояснити, виокремити, висікти як іскру. Коли він прояснить і більше не залишиться жодного сумніву, що він уже не втратить, він отримує право на нідидг’ясана-йогу. Він проривається до числа душ, які досягнуть звільнення, які досягнуть просвітлення. Він завершує процес манани й переходить у нідидг’ясану.
На стадії нідидг’ясани в певному сенсі нічого не важливе з духовних речей, що не стосуються нідидг’ясани прямо. Це не означає, що ви їх відкидаєте, але означає, що тепер вони мають другорядну природу, тому що сама нідидг’яcана — це як цариця, а все інше: мантри, ритуали, закликання, дії, візуалізації — вони є почтом цієї цариці, тому що найголовнішим є пряме перебування в самій нідидг’ясані.
Коли ти перебуваєш у Богові, чим би ти не займався, ритуали тобі не допоможуть і не зашкодять. Мантри радикально нічого не змінять для того, хто перебуває в Богові, тому що мета ритуалів і мантр — щоб ти занурився в Бога, а коли ти в нього занурився, вони втрачають своє значення для тебе саме з погляду пізнання абсолютної істини. Але вони зберігають своє значення для тебе у відносній істині, тому багато святих і на стадії нідидг’ясани читають мантри, здійснюють ритуали, але вже з іншими цілями: з цілями шакті, залучення шакті, допомоги іншим, зцілення, усунення перешкод, реалізації санкальпи, залучення благодаті.
Але для їхньої власної нідидг’ясани це не зашкодить і не допоможе, тому що вони вже перебувають у вимірі ритуалу або у вимірі мантри. Ми виконуємо ритуали від самого початку таким чином, ніби ми вже перебуваємо у вимірі ритуалів, тобто поряд із ритуалом ми перебуваємо в недвоїстому спогляданні. Так само ми читаємо мантру, стараємося. Навіть якщо ми не перебуваємо в такому вимірі, але ми стараємося це робити, вчимося.
Помилки в практиці самодослідження
«Щодо цих питань існують найрізноманітніші думки, і багато людей не можуть розібратися, що з цього слід практикувати і як. Навіть серед тих, хто вважає, що ці два питання про одне й те саме, є багато людей, які розуміють їх поверхово і навіть не намагаються розібратися, чому вони про одне й те саме. Деякі практики, які ставлять собі перше питання, просто повторюють уголос або подумки, немов папуги: «Хто я? Хто я?» — наче це мантра-джапа.
Це абсолютно неправильно. Перетворювати запитування «хто я» на джапу анітрохи не краще, ніж начитувати махавак’ї або медитувати «я є Брахман», тим самим втрачаючи саму мету запитування. Сам Шрі Бгаґаван неодноразово говорив: «Хто я» — не для повторення джапи. Інші, думаючи, що вони практикують запитування другої формули «звідки я», намагаються концентруватися на правому боці грудей, де, згідно з їхніми уявленнями, знаходиться якесь духовне серце, і очікують почути у відповідь щось на кшталт: «Я звідси». Це нічим не краще за давній метод медитації на будь-якому з шести йогічних центрів у тілі (шат-чакр)».
Іншими словами, атма-вічара — це не шат-чакра-йога. Вона може переживатися в будь-якій із чакр, але вона не пов’язана з оболонками (кошами), вона пов’язана з перевершенням оболонок.
«Хіба концентрація на якомусь місці тіла не є концентрацією на об’єкті другої особи? Перш ніж приступити до техніки самодослідження, дуже важливо позбутися всіх хибних уявлень. Тож давайте з’ясуємо, як їх усунути. У санскриті є два слова для передання ідеї «я» — Атман і ахам. Термін атма-вічара вказує на те, що увага прагне з’ясувати «що є це я». Можна також назвати його я-увагою — увагою на істинному «Я» або перебуванням в істинному «Я». Тут я-свідомість — це відчуття суб’єкта першої особи, але, як уже було сказано вище, слід розуміти, що свідомість у суміші з поєднаним доповненням «я є це» або «я є те» — це его (ахамкара) або індивідуальна душа (джива). Тоді як чиста свідомість, вільна від домішок і доповнень, єдине суще і сяюче як «я-я» або «я є те», «я є» — це істинне «Я-Атман», Абсолют, Брахман або Бог, Ішвара».
Пошук бездомішкової свідомості
Коли відчуття «я єсмь» стане переживанням Абсолюту? Звичайно, не всяке відчуття «я», «я єсмь» є тим, на що можна спиратися. Це подібно до того, як якщо ви шукаєте золото, але не кожен камінець стане справжнім золотом. Наприклад, якщо ви шукаєте золото, у вас цілий кошик піску, але коли ви його просіюєте, там залишається один грам. Так само, коли ви переживаєте різні форми «я єсмь», ви повинні відсіювати все, що стосується тіла, ума, думок, тонкого тіла, ментального тіла і навіть причинного тіла. Коли ви відсіюєте, залишається бездомішковий вимір тур’я.
Бездомішковий вимір тур’я може переживатися в будь-якому зі станів: у неспанні, уві сні, у сні без сновидінь — тоді це називається джаграт-тур’я, свапна-тур’я, сушупті-тур’я. Коли вона переживається в неспанні, вона називається швидкоплинним самадхі. Коли вона переживається у сновидінні — це форма самадхі, що переживається, коли тур’я переживається тонким тілом. Коли воно переживається в причинному тілі — це форма нірвікальпа-самадхі, яке переживається причинним тілом. Нарешті, коли воно переживається тур’я-тур’я, чиста свідомість переживає саму себе — це бездомішкова форма нірвікальпа-самадхі. Коли воно без зусиль охоплює всі аспекти вашого життя: неспання або уві сні — це називається сахаджа-самадхі.
Ключовий момент: ви можете сказати, що ваше відчуття «я» є Атманом, Брахманом, єдине з Атманом лише тоді, коли ви переживаєте тур’я через це «я», тобто ваше «я» повинно показати вам тур’я.
Якщо ви запитуєте своє «я», а ваше «я» показує вам ментальний образ «я» — це не тур’я, або воно показує концепцію «я» — це не тур’я, або воно показує вам просто відчуття, наприклад у вас відчувається вібрація десь — це пранічне тіло, це не тур’я, або воно показує вам певну форму усвідомленості, але в цій усвідомленості є ще домішки подвійності — це теж не тур’я. Аналіз цих домішок — дуже важливе завдання в процесі тестування учня. Коли майстер тестує учня, він саме шукає: є тур’я чи там є домішки — доти, доки учень не відсіче всі ці домішки.
Істинне і хибне «Я»
«Хіба це не рівнозначно тому, щоб сказати, що свідомість суб’єкта першої особи «я» може бути або его, або істинним «Я»? Оскільки всі люди зазвичай приймають за «я» відчуття тіла «я є тіло». Деякі шастри досі називають его «я-Атман» і позначають його як індивідуальне «я» (дживатма). Лише з цієї причини шастри навіть спрямування уваги на его, що «це» або «хто це», також називають самодослідженням (атма-вічарою). Але хіба не очевидно, що істинне «Я», буття-свідомість не потребує дослідження і не може бути піддане запитуванню? Саме для того, щоб виправити цю помилку, Бхагаван Рамана називав практику «хто я» замість того, щоб використовувати давній термін самодослідження — атма-вічара. Его, відчуття «я», яке зазвичай приймають за свідомість суб’єкта першої особи, насправді не є істинною свідомістю суб’єкта першої особи. Лише істинне «Я» являє собою суб’єкт першої особи».
Дуже важливо: справжній суб’єкт першої особи — це Атман, це не наша особистість, тому практикувати атма-вічару означає знаходити не власну особистісну суб’єктивність, а знаходити граничну суб’єктивність. Ваша особиста суб’єктивність — це тонке тіло, що містить карми і васани. Ваша гранична суб’єктивність — це Брахман. У цій суб’єктивності немає дихотомії, подвійності, немає поділу на суб’єкт і об’єкт, поділу на внутрішнє і зовнішнє.
Тому атма-вічара плавно переростає в сахаджа-стхіті (природний стан) усвідомленості, єдиний «смак», самарасью, у божественну гордість, у божественну велич, у див’я-мана — не у вашу власну. Атма-вічара після виявлення цієї граничної суб’єктивності стає безперервним тлом чистого усвідомлення, в якому ви починаєте жити як риба у воді.
Риба відчуває воду як своє середовище — таким самим чином чисте усвідомлення ви починаєте відчувати як середовище, в якому ви безперервно живете. Якщо раніше ви відчували, що це середовище обмежене, що воно є тільки всередині вас, то тепер ви відчуваєте його як таке, що воно всередині, зовні, в інших людях, і воно всюди, і все перебуває в цьому середовищі. Тому свідомість часто порівнюють з океаном — це справді океан чистої свідомості.
Для нас це Господь Даттатрея в аспекті дігамбара, тобто не одягнений ні в що. Неодягнений — це означає не те, що не одягнений у штани, сорочку, це означає, що на ньому немає жодних оболонок, нічим не обмежений, тобто на чистій свідомості Даттатреї немає оболонки землі, оболонки води, вогню, вітру і навіть простору — це лише натяк на цю чисту свідомість.
Перебування в цій чистій свідомості — це для нас форма упасани ішта-девати, упасани Даттатреї та упасани Шиви. Вона є порожнечею на початку, як здається, але потім ми виявляємо його активну частину у формі шакті, і воно здатне маніфестувати, випромінювати безмежні енергії. Тому початківці шукають порожнечу, шукають граничну суб’єктивність, ті, хто її знайшов, досягли просвітлення — вони вправляються у здатності до еманацій різних видів шакті, вони тренуються бути шакті-манами, уттама-пурушами.
Зникнення его і виявлення істинного «Я»
«Відчуття его, яке є лише його тінню, — це хибна свідомість суб’єкта першої особи. Коли людина досліджує це его, з’ясовуючи, що це або хто це, воно зникає, бо насправді його не існує, і дослідник, якому більше нічого не залишається, укорінюється в істинному «Я» як істинне «Я». Оскільки хибна свідомість суб’єкта першої особи з істинного «Я» повинна мати місце і час для свого виникнення, тому питання «звідки я» означає лише «звідки виникає его». Місце виникнення може бути лише в его, в істинного «Я» не може бути конкретного місця чи часу виникнення, оскільки воно не виникає і не зникає».
У вищого «Я» немає місця виникнення, немає часу виникнення, але є час лише тоді, коли ми пізнаємо цей процес. Безмежна свідомість існувала завжди, у неї немає локалізації, але в нашому житті може бути час, коли ми з нею з’єднуємося — тоді про людину кажуть: «Він досяг просвітлення». Але насправді не те щоб він досяг просвітлення — його невідання зникло, його поняття «як він» зникло, а просвітлення завжди було і чекало на нього. Але воно не могло його дочекатися, доки його розум не міг зникнути. Коли його розум зник, залишилося лише одне просвітлення, залишилася лише одна безмежна свідомість.
Тому, коли кажуть: «Він досяг просвітлення», правильніше говорити: «він зник, а просвітлення виявилося», тому що ніщо більше йому не заважало. Він існував довгий час і закривав собою просвітлення — просвітлення було завжди поряд разом із ним. Завдяки практиці він зник, тому що він — це третя особа — був невіданням, був ілюзією. Просвітлення як було, так і залишилося, з ним нічого не сталося — просвітлений вимір безмежної свідомості був завжди. Оскільки він зник, воно виявило свою природу в усій її повноті не одразу, а поступово.
Коли просвітлене усвідомлення виявляє природу в усій повноті — це сходження благодаті, прояв різних чистих таттв: сватантрія (свобода), пурнатва (повнота і цілісність), ананда (радість), здатність перебувати в божественних діяннях, бути провідником божественної волі (іччха і крійя-шакті), мудрість, природна ясність (джняна-шакті).
Усі ці види шакті походять із пробудженої свідомості в той момент, коли ілюзія «я» зникає. Але не так, що він досяг просвітлення — він не може досягти просвітлення, бо поки є він, просвітлення немає, коли є просвітлення — його немає, отже фраза «він досяг просвітлення» є не більш ніж фігурою мови, вона не несе за собою жодного сенсу, вона безглузда. Але як данину стереотипам і шаблонам розуму, лексики, синтаксису майстри кажуть: «Він досяг просвітлення», але це завжди із застереженням. Ніхто ніколи не досягав просвітлення, ніхто ніколи не може досягти просвітлення.
Просвітлення існує завжди, але на шляху его зникає, і залишається одне просвітлення в цьому тілі, і оскільки ніщо більше не перешкоджає йому, воно проявляється — тоді інші кажуть: «Він досяг просвітлення». Що ж тоді проявляється, що є просвітлення? Просвітлення є маніфестацією Парамашиви, є маніфестацією Бога, тобто це не якесь наше особисте власне просвітлення — це божественний вимір, який існував завжди. Просто воно усвідомлюється в даному тілі, у даному часі, обставині у відносному, у даній свідомості.
«Ми є єдине зараз, потім і завжди. Ми є єдине в просторі, тут, там і всюди».
