Пильний розум: відмінність між сном, самадхі та самореалізацією

Коментар до тексту «Трипура-рахасья», глава 16 «Про свідомість, приборкання розуму та сон», продовження бесіди царя Джанаки й Аштавакри.

«Хіба поліно, перед яким перебуває один-єдиний об'єкт, а всі інші усунені, відображає цей об'єкт лише тому, що всі інші усунені? Відображення може виникнути лише на поверхні, здатній відображати».

Тут Джанака каже, що усунути сприйняття зовнішніх об'єктів недостатньо — має існувати праджня, тобто пізнавальна активність. Поліно тут уособлює відсутність пізнавальної активності. Праджня — це наша розпізнавальна свідомість; можна сказати, що це здатність манаса сприймати світло буддхі та зливатися з ним, а також здатність буддхі сприймати світло Атмана. Коли ці три здатності зливаються воєдино, це стає пізнавальною активністю свідомості, яка приводить до реалізації.

Доки манас грубий, він не вловлює світло буддхі, його пізнавальна активність дуже примітивна, він працює в режимі прийняття й відкидання, у режимі оцінювання «погано — добре», «так — ні», «подобається — не подобається».

Коли ми займаємося спогляданням, ми активізуємо буддхі, який пов'язаний із волею, тапасом, самовіддачею, спогляданням, простором, і тоді поступово манас починає відчувати над собою вищу інтуїтивну свідомість та живитися її світлом. Буддхі — це джерело всього творчого в людині; за допомогою буддхі людина ухвалює рішення, вибудовує систему цінностей. Якщо людина не має визначеного сенсу життя, якщо її цінності чітко не визначені, то кажуть, що її буддхі нерозвинений.

Наприклад, якщо ви запитаєте якусь людину: «У чому сенс твого життя?», а вона довго розмірковуватиме над відповіддю, це означає, що її буддхі нерозвинений. Навпаки, якщо людина має філософський склад розуму, глибоко розпізнає істину й хибні цінності, то явно видно, що її буддхі працює добре.

Але сам буддхі (інтуїтивний розум) — це лише відблиск істинного «Я». Коли буддхі очищується завдяки спогляданню, він починає відчувати величезну глибину, яка перебуває за інтуїтивною свідомістю. Це і є процес очищення розуму. Він надзвичайно тонкий, і дуже важливо пройти його, не припускаючись помилок, оскільки навіть від якихось дрібниць залежить ваше майбутнє. Правильно щось зрозумівши й реалізувавши, ви можете пройти духовний шлях за короткий час, а неправильно щось зрозумівши, можете змарнувати двадцять або навіть тридцять років.

Історія ріші Сатьї та його дружини

У ріші Сатьї була дружина Пушкарадхаріні. Він жив у лісі й був відомий тим, що харчувався корінням і колосками. Дружина служила йому, але робила це просто тому, що таким був її обов'язок. Вона знала, що Сатья — могутній мудрець, і думала, що, якщо погано служитиме йому, він може її проклясти. Тобто це була не самовіддача, а просто почуття обов'язку (ріші або брахман на стадії ванапрастхи за правилами варнашрама-дхарми йшов у відлюднення разом із дружиною, яка йому служила, а він узагалі не звертав на неї уваги й медитував).

Це помітив інший ріші, інший святий, і вирішив змінити це становище, тобто допомогти Сатьї та його дружині. Він увійшов у тіло лані й, прийшовши до нього в такому образі, сказав:

— Принеси мене зараз у жертву на жертовному вогнищі — здобудеш велику заслугу.

Сатья, будучи праведником, сказав:

— Я сусідів не вбиваю, а ти, лане, — моя сусідка.

Лань наполягала:

— Тоді я сама підійду й кинуся в жертовне вогнище, я так хочу потрапити на небеса.

Насправді цей святий вирішив випробувати силу ахімси Сатьї та зламати його тапас, щоб забрати його заслугу.

Ріші сказав:

— Я схильний до ахімси, я не порушу ахімсу.

Тоді ця лань магічним способом увійшла в розум ріші Сатьї та відтворила перед ним небесні обителі богів, їхні розваги, насолоди гандхарвів, апсар, відьядхарів і сказала:

– Бачиш, яка доля на тебе чекає, якщо ти принесеш мене до жертовного вогню? Піднеси моє м’ясо жертовному вогню — і здобудеш усю цю заслугу.

Сатья в цей час утратив усвідомленість. У нього з’явилися жадібність і бажання отримати цю заслугу від ритуалу, щоб здобути багатство й насолоди світів ріші, махатм і гандхарвів, які йому показали. Він сказав:

– Добре, я піднесу тебе до жертовного вогню.

Щойно Сатья заніс тесак, лань зникла, а натомість з’явився цей ріші, який сказав:

– Бачиш, усі твої заслуги знищені одним станом затьмареної свідомості.

Коли Сатья побачив, що втратив увесь накопичений тапас унаслідок допущеної помилки, він дуже засмутився, але зрештою це обернулося йому на благо, тому що, скориставшись цією ситуацією, святий ріші дав йому та його дружині настанови про те, як правильно влаштувати своє життя. Тоді дружина також почала практикувати тапас, умертвіння плоті, аскезу й усвідомлено звернулася до дхарми, а Сатья досяг нового поступу у своїй практиці.

Про пильний та усвідомлений розум

«Відображення може виникати лише на відбивній поверхні, а не на всіх поверхнях. Так само самореалізація може відбутися лише за наявності пильного, усвідомленого розуму, а не притупленого чи одурманеного».

Ці слова варто було б записати на золотій табличці й повісити на видному місці. Пильний усвідомлений розум створює ясність, а ясність перетворює весь світ на чисте бачення. Коли розум пильний, світ стає мандалою — чистою, керованою реальністю. Коли розум притуплений і затьмарений через відволікання, клеші та карми, усе бачиться інакше, а тому життя монаха — це безперервна боротьба за підтримання пильного й чистого розуму, за уникнення притупленості.

Якщо монах не переможе в собі лінощі, сонливість, тамас, погані думки, схильність до критики та лихослів’я за допомогою вівеки (розрізнювальної мудрості), то він не досягне звільнення. Заради цього слід використовувати всі можливості: знання філософії, методи самозвільнення, керування пранами, відсікання егоїзму, пильність, метод підтримання присутності, який називається «залізний ланцюг», коли йогін тренується бути усвідомленим, незважаючи взагалі на жодні перешкоди, так, ніби дикого звіра саджають на залізний ланцюг, тому він не може нікуди втекти.

Після того як монах виграє битву з притупленістю, неусвідомленістю та клешами й у ньому почне сяяти вогонь внутрішнього усвідомлення, він стане гідним отримати милість Всевишнього Джерела, сходження Ануграхи. До цього сходження Ануграхи не може відбутися, а навіть якщо воно відбувається, то буде фрагментарним і частковим, оскільки сходження просвітлювальної сили має дуже тонку світлоносну природу й пов’язане переважно з буддхі (можна сказати, що низхідна сила — це потік Атмана з буддхі). Але якщо в людини буддхі не активований, то низхідна сила не здатна закріпитися в її свідомості.

«У новонароджених немовлят немає жодної самореалізації через відсутність пильності, або усвідомленості. Крім того, досліди далі аналогію з покритим смолою дзеркалом. Смола може не дозволяти побачити зображення, але це не впливає на якість дзеркала, адже саме покриття зі смоли все одно має відображатися на внутрішньому боці дзеркала (між смолою і дзеркалом). Так само й розум, хоча й відсторонений від сновидінь і неспання, усе ще перебуває під владою темного сну й не вільний від якостей. Це стає очевидним під час згадування темного невігластва сну, коли людина прокидається».

Бувають моменти, коли ми успішно відсторонюємо розум від зовнішніх об’єктів. Наприклад, під час медитації, зупинивши думки, ми сидимо перед темним екраном. Але перебування в певному усвідомленні всередині темного екрана має перетворитися на щось більше. Однак як перетворити просте перебування в махашанті на яскраве світло самадхі? Тут має бути пильність, подібна до тієї, коли дикого звіра саджають на ланцюг; лише завдяки такій пильності розвивається пізнавальна активність, здатна вловлювати світло буддхі й проникати в Атман. Якщо ж йогін допускає розпливчастість або збудженість, пильність не зароджується. Медитація, яку виконують правильно, — це завжди тапас. І коли ми практикуємо махашанті, необхідно дотримуватися такої стратегії: краще п’ятнадцять хвилин справжньої медитації, ніж дві години розпливчастості.

Відмінність між сном і самадхі

«Зараз я розповім тобі про відмінність між сном і самадхі. Слухай уважно. Існує два стани розуму: освітлення та розгляд. Перший стан — поєднання розуму із зовнішніми об’єктами, коли він їх помічає, а другий — обмірковування побаченого об’єкта. Освітлення не зумовлене й не визначене обмеженнями об’єктів; обмірковування зумовлене й визначене обмеженнями, що стосуються помічених об’єктів, і це — ступінь, що передує їхньому чіткому визначенню. На попередній стадії простого освітлення не відзначається жодних відмінностей. Сама річ іще не визначена, тож освітлення вважається незумовленим».

Що таке функція розуму «освітлення»? Це подібно до того, як ви в глибокому спогляданні, практикуючи, наприклад, шамбхаві-мудру, сприймаєте реальність: немає оцінок, немає суджень, річ іще не визначена, концептуальні ярлики ще її не огорнули. Ви сприймаєте реальність живо, яскраво, ясно, пильно й безпосередньо. Між вами та реальністю виникає гра, танець, певна єдність. Ви не навішуєте на речі жодних оцінок і визначень, оскільки понятійний розум не має влади, ви переживаєте саму сутність речі. Це і є освітлення.

Одного разу, коли Лао-цзи гуляв увечері зі своїм учнем, той вигукнув, дивлячись на красивий захід сонця:

— Оце так захід сонця!

Лао-цзи сказав йому у відповідь:

— Ти говориш надто багато. Наступного разу я гулятиму сам.

Лао-цзи перебував в інтеграції, у стані освітлення, а учень перебував на іншій стадії — на стадії розгляду.

Стадія розгляду — це коли ми замість безпосереднього бачення речей сприймаємо їх за допомогою манаса (поверхневого розуму), навішуємо на речі ярлики й створюємо обмеження. Потім ми вже маємо справу не з реальністю, не з енергією, а лише з їхніми ментальними відбитками — це і є розгляд. Іншими словами, ми контактуємо не з річчю, а з картинкою, яка є лише відблиском речі; ця картинка (образ) міститься в нашій свідомості, і ми розглядаємо її.

Перебування в оцінках і судженнях — це і є відсутність контакту зі справжнім світом. Можна сказати, це і є та пелена авідьї (невідання), яка затуляє від нас справжнє сприйняття реальності. Річ у тім, що завдяки таким оцінкам, які походять від розгляду, ми неправильно інтерпретуємо дійсність.

Наприклад, коли ми бачимо людину в глибокому спогляданні, то людина — це не лише людина, це також і просвітлені божества в її каналах, і гнівні божества, і астральне тіло, і каузальне тіло, і безмежний простір Атмана. Її дії багатовимірні, тобто це і звичайні дії, і невідання, і ліли, і просвітлена гра Абсолюту. Усе це разом, і ми можемо сприймати це безпосередньо, через осягнення у своєму спогляданні.

Але якщо ми даємо оцінки, то для нас це просто людина, це такий-то послушник або монах, її дії передбачувані, вони цілком укладаються в межі нашого бачення. Але насправді ми нічого не знаємо про цю людину, ми створюємо лише її ярлик. І тоді ми контактуємо не з людиною в реальності, а з ярликом, створеним у нашій свідомості. Цей ярлик — наша продукція, це зовсім не сама людина, а оскільки в наших судженнях багато подвійності або нечистого бачення, то, відповідно, на цей ярлик ми можемо дуже багато з цього проєктувати. У підсумку те, чим є людина, її божественна сутність, ігнорується, ми не бачимо ані її потенціалу, ані здібностей, ми не можемо навіть вступити з нею в контакт, а спілкуємося з ярликом, який самі ж вигадали. Саме це й відбувається з більшістю людей, тому у світі так багато дисгармонії.

«Річ стає визначеною пізніше, і тоді про неї говорять, що вона така чи така. Це сприйняття речі після обмірковування. Обмірковування, знову ж таки, буває двох видів: одне — фактичне переживання, що називається «свіжим», а друге — роздум над цим першим переживанням, і воно називається пам’яттю. Розум завжди функціонує цими двома способами».

Фактичне переживання — це коли ви обмірковуєте в момент сприйняття, тому його й називають «свіжим». Наприклад, я бачу собаку і саме в цей момент обмірковую її поведінку. Подальше переживання — це коли я вже не бачу собаку, а просто згадую про неї.

«Для глибокого сну без сновидінь властиве лише осяяння сну, і переживання безперервно триває протягом певного часу, тоді як для стану неспання властиве обмірковування, що постійно переривається думками, і тому про нього не можна сказати, що це невідання (безпам’ятство)».

Отже, осяяння зазвичай властиве сну без сновидінь, однак справжнє осяяння властиве лише тим, хто здатний уві сні без сновидінь залишатися усвідомленим. Для інших же відбувається таке: осяяння здійснюється Атманом і буддхі, але манас під час сновидіння не здатний із ним з’єднатися, тому усвідомлення немає.

«Глибокий сон — це стан безпам’ятства, і хоча він складається лише з осяяння, усе ж він вважається невіданням з тієї самої причини, з якої світло, хоча воно й сяє, вважається неживим. Цей висновок визнаний також і мудрими. Глибокий сон, першим народжений із трансцендентності, також називається непроявленим, відстороненим або великою порожнечею».

Що означає бачити Бога, медитувати на Бога, перебувати в Бозі, бути в стані сахаджа-стхіті? Це означає в стані неспання перебувати в осяянні, тобто в стані неспання перебувати в такому самому стані, як і уві сні без сновидінь. Іншими словами, святий, перебуваючи в стані неспання, наче глибоко спить. Наприклад, одному духовному вчителеві зробили електроенцефалограму, і вона показала стан сну без сновидінь, хоча він не спав.

І навіть якщо на периферії відбуваються якісь мисленнєві акти, операції, нібито виносяться певні оцінки, то всі вони є відстороненими, ігровими, самозвільненими й ніколи не затьмарюють стан сяйва. Тобто цей розгляд може бути схожим на мисленнєву активність звичайної людини, але цей розгляд самозвільнений, він ніяк не зачіпає процесу сяйва.

На звичайних людей мисленнєва активність, своєю чергою, справляє велике враження, і розгляд повністю змінює їхню свідомість. Наприклад, якщо людина, яка не володіє самозвільненням, читає якусь книгу або засвоює певну інформацію, це може змінити її думку про щось. Але якщо інформацію засвоює той, хто володіє секретом самозвільнення, вона не матиме на нього жодного впливу, тому що він перебуває в принципово іншій площині. Іншими словами, якщо ви звикли все бачити недвоїсто, у чистому баченні, а вам кажуть: «Ця людина така-то й така-то», ваша думка про неї все одно не зміниться, тому що ви знаєте: що б про цю людину не говорили, що б вона сама про себе не думала, вона не може бути ніким іншим, окрім Брахмана, який грає в тілі.

«Стан непроявленості, або порожнечі, — це базовий стан свідомості, властивістю якого є відсутність будь-чого пізнаваного як такого».

Стан порожнечі — це базовий стан для споглядання. Підкреслюю! — базовий, але не кінцевий. Багато хто думає, що це кінцевий стан, однак такі погляди — велика омана. Чому? Тому що наша пізнавальна активність ніколи не зможе розвинутися, якщо ми робимо стан порожнечі кінцевим станом, тобто наше справжнє споглядання не зможе об’єднатися з енергіями. Навпаки, якщо ми робимо стан порожнечі основою для споглядальної присутності й об’єднуємо його з енергіями, розвиваючи гнучкість, то це і буде шукана самарасья. Іноді вчителі свідомо виривали учня з базового стану порожнечі, якщо він помилково починав вважати його кінцевим.

Можна навести такий приклад. «Хастамалака-стотра» описує стан святого, який увійшов у тіло хлопчика. Цей хлопчик із дитинства не розмовляв із батьками. Він заговорив після того, як до нього запросили брахмана, який запитав його:

— Чому ти так поводишся? Ти не розмовляєш, ти не схожий на інших дітей, поводишся дивно.

А хлопчик відповів:

– Я є сутністю всіх живих істот, то про яких дітей ти говориш? Що є дивним, а що не є дивним?

Раптово брахман зрозумів, що перед ним свята душа, садху. Справді, це була душа святого, який увійшов у тіло хлопчика, що потонув.

Аналогічна історія є в оповіді про Даттатрею. Святий переродився в одного подружжя, і він був хлопчиком, який не втратив свого минулого усвідомлення. Його взагалі неможливо було виховувати: він відмовлявся їсти батьківську їжу, мочився, де хотів, не дотримувався жодних норм, а коли йому щось казали, він просто відвертався й ішов. Батьки думали, що хлопчик або одержимий злими духами, або божевільний. Не допомагали ані мантри, ані очисні ведичні ритуали, які проводили брахмани, ані шаманські чи магічні замовляння.

Тоді вони звернулися до царя Вішнудатти, який був пробудженим. Вішнудатта одразу зрозумів, що перед ним у тілі хлопчика святий садху, який уже досяг реалізації, і сказав:

– Я розумію, що ти працюєш із нами, що ти дуже велика душа, але хто ж ти? Чому ти так поводишся?

Хлопчик відповів йому:

– Працюю з вами? А хто я? Що таке душа? Ти сам розумієш, про що запитуєш? Я не обмежений ані часом, ані простором. Тобі не зрозуміти моєї поведінки.

Вішнудатта ще більше зрадів, що така велика душа перебуває в тілі цього хлопчика, однак він теж мав реалізацію, і сказав:

– Ти справді дуже велика душа, але скажи, чому ти так поводишся? Невже в тебе все ще залишилися чіпляння і страх? Ти боїшся заради блага інших прийняти обмеження й поводитися так, щоб твоя поведінка принесла комусь користь? Адже якщо інші наслідуватимуть те, як ти зараз поводишся, вони можуть збожеволіти або потрапити до нижчих світів. То чому ти не можеш прийняти певні обмеження в поведінці заради користі інших? Невже ти думаєш, що якщо поводитимешся так, як належить у ведичному суспільстві, то твій розум затьмариться? Чому в тебе є цей страх, це останнє чіпляння?

Вішнудатта дуже проникливо розмовляв із хлопчиком, і батьки побачили, що ця розмова цілковито все змінила. Згодом хлопчик приніс величезну користь живим істотам, являючи собою приклад духовного життя. Він приховав свою ірраціональну, божевільну, цілковито самозвільнену сторону і заради блага живих істот проявив інший аспект своєї особистості. Іншими словами, Вішнудатта звільнив його від примітивного чіпляння за порожнечу й показав, що порожнинна свідомість має багато сторін і може бути творчою, проявляючись відповідно до обставин і приносячи користь іншим, що порожнеча може мати прихований сенс і активну сторону.

Недвоїстість і правила

Одна учениця запитувала мене:

– Адже правила й усе подібне – це така двоїстість.

Я сказав їй:

– Можливо, ти просто чогось не розумієш? Я, наприклад, не бачу двоїстості. Хіба правила – це не гра Абсолюту? Чому ти так боїшся правил, якщо ти в недвоїстості? Хіба є той, хто може під них потрапити? Чого ти боїшся? Хіба твої запитання – це не двоїстість? Хіба саме запитання не абсурдне, якщо ми приймемо погляд недвоїстості? Можливо, тобі треба змінити свої погляди на недвоїстість і глибше подивитися на все це? Можливо, недвоїстість має здатність проявлятися різноманітно, приносячи користь безлічі живих істот, а гнучкість полягає в прояві цієї недвоїстості відповідно до обставин?

Дхарма набагато складніша, ніж ми думаємо, розум святих набагато глибший, ніж ми думаємо, але він може відкриватися не відразу, а в міру нашого розуміння. Іноді боги можуть грати з людьми, приховуючи себе.

Техніка проміжного стану

«Глибокий сон – це те, що робить відомою (або освітлює) цю відсутність. Навіть у стані неспання – у початковий момент осягнення чергового об'єкта – розум перебуває в цьому стані (тобто він вільний від мисленнєвих нагромаджень)».

Тут ідеться про дуже важливу техніку, описану у «Віджняна Бхайрава тантрі» та в деяких інших джерелах. Тут говориться, що існує можливість пізнати цей стан осяяння й увійти в глибокий сон наяву, під час неспання. І це момент первинного осягнення чергового об’єкта. Іншими словами, коли ми відриваємо розум від одного об’єкта й переходимо до іншого, виникає проміжний стан невизначеності. Він виникає в ту мить, коли сприйняття вже відірвалося від старого об’єкта, але до нового ще не перейшло. Якщо ви можете розпізнати цей стан невизначеності й об’єднатися з ним, ви можете увійти в таке переживання осяяння, відчути свободу від мисленнєвих оцінок і, розвинувши цей стан, увійти в глибоку присутність.

Наприклад, коли бхаджан-мандала вже закінчилася, але ви ще не вийшли, існує невизначеність; якщо ви входите в цей проміжний стан невизначеності й усвідомлюєте його з усією повнотою, у вас може виникнути потужний «смак» присутності. Або коли ви лягаєте спати, але ще не заснули, існує перехідний стан. Або коли ви сіли, але ще не почали приймати прасад. Коли розум відірвався від одного стану, але ще не увійшов в інший, це нагадує гусінь, яка переходить з одного листка на інший, але в певну мить повністю не перебуває ані там, ані там.