Коментар до тексту «Аштавакра-гіта». Настанови Аштавакри царю Джанаці.
Аштавакра сказав:
Безсумнівно, самоусвідомлений, граючи у мирському житті, ніяк не схожий на тупих ослів цього світу.
Істинно, зосереджений у містичній йозі, не відчуває жодних хвилювань, утвердившись у цьому стані, хоча всі боги, починаючи з Індри, тужать і сумують.
Аштавакра говорить, що той, хто реалізував недвоїстість, не перебуває у стані буденного життя, а перебуває у стані гри. Стан гри дуже відрізняється від стану звичайного, зумовленого бачення. Стан зумовленого бачення подібний до бачення тупого осла. Так говорить Аштавакра. Стан божества, стан усвідомлення єдності з Джерелом подібний до ширяння у просторі, подібний до танцю божества. І ці два стани неспівмірні.
Багато людей запитували Раману Махарші: «Джняні робить те-то і те-то». А Рамана Махарші казав: «Це ви так бачите. Джняні нічого не робить». Вони знову запитують: «Джняні говорить, дає настанови, піклується про нас». Він казав так: «Радіо теж говорить і співає. Але якщо ви зазирнете всередину радіо, ви там нікого не побачите».
Таким самим чином стан джняні, який реалізував єдність із Джерелом, усередині є повною порожнечею. Він безсутнісний, несубстанційний. Однак інші люди, бачачи його дії, можуть вводитися в оману, думаючи, що його свідомість функціонує аналогічним чином.
Стан гри просвітленого
Джняні безперервно перебуває у стані гри. Для нього немає таких понять, якими оплутаний звичайний людський розум: добро-зло, чисте-нечисте, правильне-неправильне, хороше-погане, правда-брехня, минуле-майбутнє. Для нього такі речі смішні. Він не поділяє людську дурість у жодному пункті. Можна сказати, він ні з чим не згоден, ні з одним словом звичайної людини, але він цього не показує. Не те щоб він перебуває в якійсь агресії, готовий сперечатися чи боротися. Він, навпаки, цілком може випромінювати любов або співчуття. Але він не згоден по суті, у найголовнішому, у найважливішому, тому що він знає, що у світі немає поганого, а є те, що людині не подобається; немає хорошого, а є те, що їй подобається; немає того чи цього, а є різні види сприйняття.
І коли джняні перебуває у стані єдності з Джерелом, то все, що йому залишається робити при проявленні, — це грати. Грати — це означає встановити цілком інші стосунки з реальністю, зі світом, із собою, зі своїми думками, зі своїм сприйняттям, з іншими істотами. Це дуже тонкі, дуже витончені, дуже глибокі взаємини, засновані на баченні недвоїстості. Вони не засновані ні на законі карми, ні на людських уявленнях. У стані гри немислимо поділяти будь-які людські уявлення, тому що стан гри — це бачення божественних істот, повністю пробуджених синів богів, дітей неба.
Одного разу людина з близького оточення Нім Каролі Баби залишила тіло. Інші люди дуже горювали з цього приводу. Вони прийшли і запитали Нім Каролі Бабу: «Ви, напевно, так засмучені цим!» А Нім Каролі Баба засміявся і сказав їм: «Ви думаєте, що я поділяю ваші сни?»
Це означає, що життя і смерть існують для тих, хто бачить сни. Інший існує для того, хто бачить себе як суб’єкта. Але в Абсолюті все це нереально. В Абсолюті все, що відбувається, — це ігри Абсолюту. Тому Аштавакра так різко висловився щодо тупих ослів цього світу. Це зроблено не для того, щоб викликати неприязнь, а щоб провести чітке розмежування. Хоч святий, який має єдність із Джерелом, і грає в цьому світі, він ніколи ним не затьмарюється. Немислимо, щоб його свідомість хоча б на мить втратила бачення Джерела і увійшла в затьмареність.
Він говорить, що не відчуває жодних хвилювань, будучи зосередженим у такому містичному стані, хоча навіть боги сансари тужать і сумують. Хвилювання є ознакою невідання, ознакою сну розуму, омани. Святий же перебуває у великій радості й благоговійному екстазі завдяки єдності з Всевишнім Джерелом, тому що сни розуму більше не можуть вводити його в оману. І хоча він удає, що поділяє людські поняття, насправді він їх не поділяє, тому що відданий іншим поняттям — поняттям Абсолюту.
Хтось може подумати: «То це означає, що треба заперечувати людські поняття, дати їм добрий бій, щоб вони знали своє місце? Може, треба показати їм, у чому істинний дух?» Такі практики теж були. Наприклад, у програмі тренувань відомої школи капаліків була подібна поведінка. Вони вдавали із себе калік, глухонімих, божевільних, забинтовували собі руки, удаючи, що хворі на проказу. Вони йшли в міста й селища, поводилися як божевільні: незв’язно лепетали, пирхали, лякали людей. Люди всіляко на них злилися й проклинали. Завдяки такій практиці садху цієї школи перевіряли, чи прив’язані вони до людської думки про себе, до престижу в суспільстві, наскільки вони зреклися своєї особистості. Вони вважали, що якщо люди сердяться на них і проклинають, то вони таким чином очищують свою карму, тобто для них це дуже навіть сприятливо.
Але насправді заперечувати людський бік або оголосити йому бій — це теж крайність, тільки іншого роду. Оскільки в споконвічному природному стані немає ні прийняття, ні відкидання, святий, який перебуває в природному стані, не заперечує людську частину, він не бореться із нею. Якщо йогін відкрив зв’язок із Всевишнім Джерелом і після цього почав заперечувати людську частину, за яку раніше тримався, то це чергова подвійність, чергова крайність. Споконвічний же стан перебуває за межами крайності, коли йогін її не заперечує і не приймає. Він просто ставиться до цієї людської частини з безмежним гумором, не вважаючи себе в душі пов’язаним із нею, але приймаючи з волі долі участь у ній. Тобто він ставиться до неї так, як і потрібно ставитися під час практики гри.
Той, хто не може ставитися з безмежним гумором до своєї людської частини, найімовірніше, не знайомий зі своєю споконвічною Свідомістю. Він часто надзвичайно серйозний, коли йдеться про його людську частину. Тому він є ще звичайною істотою, підвладною кармі, а не тим, хто грає. Його ще можна впіймати, якось наступивши на один із боків його хибного его. Але святий, який грає і який від самого початку ставиться до своїх людських частин із безмежним гумором, завжди легкий і гармонійний. Він не прив’язаний ні до себе, ні до інших, але це не заважає йому випромінювати любов, радість і співчуття, бути в гармонії з іншими. Навпаки, будучи порожнім, він стає безмежно гнучким у будь-якій ситуації. Оскільки прив’язуватися нема до чого, ніщо не заважає йому бути гнучким.
Чому ми часто буваємо негнучкими у спілкуванні з іншими, у стосунках із самими собою? Тому що десь є фіксація, ми прив’язані до чогось у собі. А якщо ми прив’язані до чогось, то в нас уже відсутня свобода дій у будь-якій ситуації. Відсутність прив’язаності дає йогіну приголомшливу легкість, порожнечу серця і гнучкість, коли він знає, що ніщо (ні зовні, ні всередині) не варте того, щоб викликати сум’яття в його умі. Тоді він просто розслабляється і живе спонтанно.
Коли йогін здобув таку свідомість, то кажуть, що він уже перебуває не на людському рівні, а на рівні божества.
Свобода від кармічних умов
Він, той, хто знає, не зачеплений умовами, що проявляються відповідно до добрих справ або поганих, так само як неба не торкається дим, хоч би як високо він піднявся.
Що може завадити великій душі, яка пізнала весь цей світ як своє життя, бути задоволеною?
Коли йогін реалізував єдність із Великим Джерелом, коли він пізнав увесь світ як самого себе, то які катаклізми, які події можуть завадити душі перебувати у стані задоволеності? Це неможливо в принципі. Тому він ніколи не зачеплений умовами, які проявляються відповідно до карм.
Карми непостійні. Наприклад, у той період, коли людина почала духовний шлях, відповідно до її натальної карти в неї був активний елемент простору. Період, пов’язаний з елементом простору, триває вісім років. Це цикл, протягом якого людина відчуває незвичайний підйом і легкість, духовний ентузіазм. У неї все виходить, її ум працює з великою швидкістю. Вона відчуває, що якщо й далі так ітиме, то неодмінно стане великим святим. Але після восьми років у неї починається період елемента води, тобто замість вішуддха-чакри її свідомість опускається у свадхістана-чакру. І раптово вона відчуває, що той духовний підйом, який у неї був вісім років, кудись зник. Настають нові умови, нові стани відчування себе, проявляються нові карми. Якщо її ум не здобув духовної сили за цей час, то вона починає впадати в сум’яття. Над її головою згущуються нові розташування планет, і вона може відчувати, що її світ виглядає вже не так.
Існують різні умови, які сприяють людині або ні. І таким умовам підвладний кожен. Тому майстер говорить учневі-початківцю: «Навчися терпінню, здобудь волю, не намагайся хапати зірки з неба. Навчися елементарного. Невідомо, що є у твоїй свідомості, як ти до цього поставишся. Навчися бути постійно рівним у всьому. Навчися бути завжди однаковим».
Коли ви здобули абсолютно рівну свідомість, то це означає, що ви вже дещо реалізували. Є така приказка: «Якщо твій ум незмінний, то ти в сахаджа-стхіті». Це означає, що ваша свідомість залишиться колишньою, ваш ум не зміниться від того, чи пройдете ви тривалий ретрит, чи не пройдете, чи буде «Дів’я Лока» найпроцвітаючішою сангхою світу, чи складатиметься всього з трьох десятків монахів, чи будете ви займати найскромніше становище, чи найвище тощо. У такому разі можна буде сказати, що ви вже маєте певне досягнення.
Істинне знання і зречення
З усіх чотирьох категорій істот, від Брахми до травинки, лише людина знання здатна до усунення прагнення й відрази. Рідкісна людина знає себе як неподільного Господа світу; жоден страх не приходить до того, хто живе істиною.
Аштавакра сказав:
Ви не пов’язані нічим. Від чого чиста людина, подібна до Вас, має зрікатися? Відсторонившись від проблем тіла, Ви можете заспокоїтися. Усе походить від Вас, подібно до бульбашки з моря. Знаючи себе так, як єдиного, можете бути спокійним.
Далі Аштавакра говорить:
Хоча все перебуває перед очима, усе це нереальне. Воно існує у вас. Усе зовнішнє подібне до змії у мотузці, тож можете перебувати в безтурботності.
Перебувайте рівними в болю і в задоволенні, рівними в надії і розчаруванні, рівними в житті і смерті. Тоді без жодних вад ви можете перебувати в самадхі.
Здається, що така рівність є чимось цілком буденним, однак насправді це не так.
Сома-раса – принцип єдиного «смаку» – передбачає здатність йогіна бути в рівній свідомості, коли вона охоплює величезні смуги сприйняття. Легко бути в рівній свідомості, коли свідомість сприймає щось незначне: один і той самий смачний прасад, дружні монахи, суворі принципи поведінки, сприятливі принципи для практики, міцне й здорове тіло. У таких умовах зберігати рівну свідомість легко. Однак істинна рівність означає, що ваш ум здатний охопити дуже широкі смуги сприйняття і при цьому не змінитися ні в один бік, ні в інший.
Чи зможе ваш ум бути рівним, якщо ви потрапите у найбільшу розкіш, у найбільшу славу, насолоду, витончені розваги, тобто в ситуацію, про яку навіть помислити не могли? Це можуть бути дуже глибокі стани, пов’язані з ясністю, знанням, коли вам відкриються надсили, надздібності. Коли ви опинитеся у стані влади або коли відчуєте, що за куртою монаха у вас приховується божество, яке творить всесвіти, ви не сп’янієте всім цим? Або, навпаки, коли ви потрапите в жорсткі умови, де ваш творчий потенціал заблокований, де ваша зовнішня свобода обмежена, де елементарні зручності для вашого тіла відсутні, чи не засмутить усе це вас?
Тобто ми лише трохи розширили спектр усвідомлення, хоча його можна зробити значно ширшим. Якщо зсунути спектр усвідомлення вниз, то там будуть дуже жорсткі енергії. Якщо його підняти вгору, то там будуть дуже тонкі й піднесені енергії. І йогін, переживаючи весь цей безмежний спектр, має зберегти свою рівностну свідомість без прийняття-відкидання. Ось така рівностна свідомість називається сома-раса-відья (знання єдиного «смаку»).
Істинний мудрець усе приймає рівностно: навіть потрапивши на небеса, він не зачарується ними, навіть перебуваючи в дуже жорстких умовах, він не впаде у зневіру.
Наприклад, у пеклі умови жахливі. Живі істоти там безперервно терзають одна одну. Їхні тіла виділяють сморід. Багато з них живуть у нечистотах. Над ними чиняться жахливі тортури. Їхнє життя минає приблизно так: жахливі тортури перемежовуються із безпам’ятством, а коли пам’ять повертається, ці тортури поновлюються. Тому вони дуже хочуть жити в безпам’ятстві, оскільки безпам’ятство — це єдиний період часу, коли вони не страждають. Але коли безпам’ятство зникає, пекло починається знову. У них немає ні волі, ні думок, ні почуттів. Вони повністю безпорадні, їхня свідомість звужена до єдиної думки: «Як позбутися дикого болю?»
Свідомість істоти пекла дуже відрізняється від свідомості людини. Вона дуже вузька. Це приблизно таке сприйняття: «Як позбутися дикого болю? Як його хоч трохи послабити?» І все життя минає між переживанням дикого болю, болю трохи менш сильного і безпам’ятством. Такою є свідомість істот пекла.
Учні одного вчителя запитали його: «На яких небесах ви збираєтеся переродитися?». Він відповів їм так: «Я молюся про те, щоб переродитися в пеклі. Інакше хто там рятуватиме живих істот?» Це означає, що святий силою своєї свідомості може зберегти ясність і рівність, навіть потрапивши в дуже жорсткі енергії. Навіть із такими переживаннями він може грати. Він може стати там гнівним божеством і перетворити пекло на чисте бачення, на гнівну мандалу. Служителів пекла він може зробити вартовими цієї мандали і божествами периферії. Сам він воцариться у гнівній мандалі як центральне божество і гратиме серед лютих енергій.
Світ богів — це щось цілком інше. Це вишукана, витончена насолода. Це безперервний потік блаженства, екстазу і ясності, гра і творчість. Це світ, де твої здібності збільшуються в сотні й навіть тисячі разів. Це світ, де всі твої бажання виконуються з великою швидкістю. Ти ще навіть не встиг про це подумати, а тобі це вже дається; ти ще не встиг помріяти, а вже цим володієш. Це світ, у якому ти думаєш так: «Що ж мені ще уявити, побажати й отримати?»
Однак святий перебуває за межами подібних світів у стані, подібному до простору.
Стан всеприйняття
Я нескінченний подібно до простору, світ схожий на посудину. Знати це, і немає потреби зрікатися, приймати чи припиняти будь-що.
Аштавакра говорить, що справа не у зреченні, а в розумінні. Тобто зречення необхідне для навчання і розуміння. Але в лайя-йозі ми говоримо про всеприйняття як про найвищу стадію духовної практики. Зречення необхідне, щоб залишити все мирське і взяти під контроль клеші, щоб їх загнуздати і стати істинним йогіном. Однак істинне зречення — це не заперечення зовнішнього світу і власних енергій, а відстороненість.
Відстороненість — це усунення залежності, це свобода від будь-яких проявів за повноти сприйняття. Тому ми говоримо про те, що йогін, який здобув відстороненість, перебуває за межами прийняття і відкидання. Він не пов’язаний жодними проявами, але він їх і не відкидає. У нього встановлюється рівнісне ставлення до всього, бо він не має жодних суджень чи оцінок.
Стан всеприйняття — це стан тотальної єдності з усім існуючим. Йогін, який живе в сахаджа-самадхі, відчуває, як сік, що тече в травах і деревах, тече і в його крові. Він відчуває, як незліченні міріади істот, що живуть у всесвіті, рухаються в його тілі, бо він єдиний з усім Буттям. Коли він бачить зорі, вони для нього не зовнішні, а перебувають у просторі його власного «Я». Можна сказати, що він дихає в кожних легенях і б’ється в кожному серці. Він лише здається таким, що живе в одному тілі. Сам же він є володарем незліченних тіл.
Я подібний до океану, розмаїття речей — до хвиль. Знати це, і немає потреби зрікатися, приймати чи припиняти будь-що.
У звичайної людини «я» подібне до краплі. «Я» йогіна, що перебуває в сахаджа-самадхі, подібне до хвилі або навіть до цілого океану. Стан краплі — це завжди стан розгубленості, звуженості, чіпляння і хибних суджень. Стан океану — це стан повної недвоїстості, стан єдності.
Шлях до стану всеприйняття
Така єдність здобувається тоді, коли йогін виховав у собі відстороненість, волю, безтурботність, коли він відпустив себе і увійшов у недіяння, коли він безперервно пам’ятає себе. Поки він не виробив у собі цих якостей, він не може увійти в стан всеприйняття.
Коли ж він виховав у собі терпіння, самовіддачу, безмежну волю і відстороненість, зумів відпустити себе і розслабитися, то всеприйняття, єдиний «смак» і недіяння приходять самі, природно. Це логічне завершення практики йогіна.
Багато хто може цього не розуміти. Багато хто може пов’язувати йогу лише з методом, з конкретною технікою, але це не так. Методика – це лише методика. Але всеприйняття, відпускання себе, недіяння, єдиний «смак» зароджуються внаслідок виходу за межі особистості. Це сильно відрізняється від методики. Це справа усвідомлення і самовіддачі.
