Коментар до тексту «Шрі-гуру-чарітра»
Текст «Шрі Гуру чарітра» містить оповіді про втілення авадхути Даттатреї.
Народження Нарасімхи Сарасваті
В одинадцятій оповіді «Народження Нарасімхи Сарасваті» йдеться про те, як Амбіка, отримавши благословення гуру Шріпади, завагітніла, оскільки мала добрі думки і була заміжня за практикуючим, відданим Шиви. Коли вона народила дитину, всі були вражені. Астрологи передбачали, що дитина буде світовим учителем, матиме вісім сіддхі та дев’ять видів знання. Вони також говорили, що вона народила втілення Бога і він не буде пов’язаний мирським життям. Усі жителі міста прийшли відвідати немовля і обдарувати його дарами. На дванадцятий день йому дали ім’я Шаліграм.
Одного разу мати сказала чоловікові, що в неї недостатньо грудного молока для дитини, і попросила його привести корову. Дитина засміялася, а потім торкнулася її грудей правою рукою, і негайно молоко потекло так, що її одяг став вологим. Однак сталося так, що минуло сім років, а дитина жодного разу не заговорила. Батьки почали непокоїтися, що не можна провести церемонію священної брахманської нитки, оскільки він не зміг би вимовити мантру Гаятрі. Але дитина жестами заспокоїла батьків. Вони говорили: «Ми думали, що ти наша надія і будеш піклуватися про нас у старості, а ти німий». Але потім дитина принесла додому шматок заліза, пильно подивилася на нього і перетворила на золото. Батьки були вражені, вони дали йому ще один шматок заліза, а він знову перетворив його на золото. Тоді вони дуже зраділи і попросили його заговорити, оскільки він має такі здібності. Він дав зрозуміти, що заговорить тільки після ініціації священного шнура.
Батьки найняли астрологів, брахманів і почали приготування до церемонії священного шнура. Жителі міста сміялися, думаючи: «Навіщо цьому німому хлопчикові церемонія і такі великі витрати?» Але коли його посвятили в Гаятрі-мантру, хлопчик одразу вимовив уголос мантру Гаятрі. Коли після Гаятрі-мантри мати сказала йому за традицією: «Вивчай веди, дотримуйся традицій, живи відповідно до дхарми, і живи їжею, яку отримаєш милостинею», хлопчик несподівано почав напам’ять читати Рігведу. Коли йому вдруге промовили, він прочитав Яджурведу. Коли йому дали ритуальне підношення втретє, він прочитав Самаведу. Усі заніміли від подиву, бачачи німого хлопчика, який співає веди, і говорили: «Це втілення Бога».
Після церемонії хлопчик сказав: «Оскільки ти мені сказала жити на милостиню (там були такі слова «бхікша-вритті»), то я збираюся повністю наслідувати твою пораду і стати санньясі. Дай мені дозвіл піти». Мати дуже засмутилася, що в неї нікого не буде. Але він сказав матері: «У тебе буде ще четверо дітей». Нарасімха став наполягати, щоб стати санньясином у сім років, тобто зреченим монахом.
Багато хто сумнівається, чи ставати їм монахами в тридцять, у сорок років, навіть у п’ятдесят років вони сумніваються. Але коли ви чуєте історії про семирічних хлопчиків, які приймають санньясу, замисліться, можливо, ви запізнилися на сорок років. Чому ви сумніваєтеся?
Нарахарі сказав: «Тіло смертне, багатство не постійне. Людські істоти мають керуватися праведним життям у молодості й мати силу працювати».
Тому що чим раніше людина вступає на шлях дхарми, на чистий піднесений спосіб життя, йогічної практики, очищення, служіння силам просвітлення, тим більше в неї шансів досягти звільнення і повністю очистити себе. Чим раніше починається медитація, навчання, шлях практики, відсікання прив’язаностей, кармічних зв’язків, недоречних для просвітлення, тим сприятливішим і чистішим буде наступне життя йогіна. Чому деякі в такому ранньому віці приймають санньясу? Тому що минуле життя було повністю чистим, не було жодних карм, нічого відпрацьовувати. Таким самим чином ті, хто є монахами, навіть якщо їм не вдасться досягти звільнення, у наступному житті в наймолодшому віці знайдуть духовного вчителя, сприймуть духовне вчення, приймуть монаший спосіб життя або спосіб життя практикуючого, оскільки не буде жодних нечистих карм, які їм треба було б відпрацьовувати.
Той, хто підкорив смерть, зрозуміє, що тіло тлінне, життя коротке й непостійне, як вода. Дружина, діти, багатство — ніщо не є вічним і постійним. Мирське життя схоже на сон. Втрачений час ніколи не повертається. Коли йде дощ, вода не зберігається в рослинах і деревах надовго. Подібно до цього людські істоти одного дня повинні померти — це безумовно. Життя подібне до піни на воді. Квіти жасмину швидко розквітають, але так само швидко відцвітають. Так само існує і тіло».
«Амба Бхавані преобразилася цим ученням Брахма Упадеші. Вона вклонилася Нарахарі й сказала: «Залишайся з нами, доки в нас не народиться інший син. Інакше ми довго не проживемо». Отже, він залишився з батьками ще на рік. Навіть учені люди приходили до нього вчити Веди. Він став відомим у всій окрузі. Через деякий час Амба Бхавані завагітніла й народила двійню.
Нарахарі — це дитяче ім’я. Часто в Індії дітям, окрім імені, даного при народженні, дають якесь тимчасове дитяче ім’я: Мунна, Папу, Нарахарі, тобто щось кумедне. Таким дитячим іменем називають дитину до обряду наречення шнуром.
Тоді Нарахарі сказав матері: «Твоє бажання здійснене. Ще двоє хлопчиків і дівчинка народяться в тебе, і вони житимуть довго. Тепер дозволь мені піти».
З важким серцем батьки сказали Нарахарі: «Ти наше родинне божество (кула-девата). Ми винні, що говорили з тобою грубо, але це тому, що ми любимо тебе». Нарахарі заспокоїв їх і сказав: «Не турбуйтеся, я прийду до вас, коли ви згадаєте про мене. Служіть Ішварі й будете звільнені. Я навідаю вас через двадцять один рік. Зараз я маю вирушити в паломництво й зустрітися із сиддхами». Він показав їм свою справжню форму й відбув із дозволу батьків. Усі жителі цього місця прийшли провести його.
Я читав в одному з оповідань про Нарасімху Сарасваті, що мати дуже вперто не бажала відпускати його в санньясу. Коли вона вже вичерпала всі доводи, а він усе одно наполягав, що стане санньясі, вона сказала: «Ти не маєш права красти мою власність». Він запитав: «А що означає твоя власність?» Вона сказала: «Твоє тіло вийшло з мого тіла, я його годувала, отже, це моя приватна власність. Якщо ти підеш, то вкрадеш його й порушиш закон дхарми». Тоді він продемонстрував сиддхи, показавши, що вільний від тіла, і вражена мати більше не змогла сказати, що це її власність. Коли він запитав: «Що саме є твоєю власністю?», вона відповіла: «Наприклад, твоя шкіра». Тоді він вивернув своє тіло навиворіт і сказав: «Можеш забрати шкіру». Мати була в шоці від цього й сказала: «Гаразд, мені нічого не треба». Вона відпустила його.
Посвячення в санньясу
Він прийшов у Каші Кшетру й почав виконувати релігійні обряди. Каші був сповнений ученими, санньясінами, йогінами, яті, аскетами (тапасві), і вони були здивовані, бачачи Нарахарі, молодого брахмачарі, який досяг успіху в йозі медитації. Вони говорили: «Цей хлопчик виконує складну аскезу. Він не щадить свого тіла. Яким чином він досяг такої свободи й відреченості?» Усі вони прийшли до нього й прославляли його. Серед них був старий санньясин на ім’я Крішна Сарасваті. Одного разу він сказав іншим аскетам: «Цей брахмачарі не звичайний хлопчик. Він добре відомий повсюди. Це сам Нараяна. Ми посвятимо його в санньясини, і він стане Гуру. Він готовий бути світовим Учителем». Усі аскети погодилися. Потім вони прийшли до Нарахарі й сказали: «О молодий аскете, у цій юзі люди критикують санньясинів. Щоб зберегти й підтримати інститут санньяси та для доброго існування й процвітання людей, вам слід дозволити нам ініціювати вас».
Нарахарі з повагою поставився до прохання й дозволив старому Крішні Сарасваті ініціювати себе в санньясини.
В іншому варіанті говориться, що старці, йогіни, аскети заніміли, коли побачили, якими здібностями володів цей хлопчик. Вони сказали: «Ми бачимо, що ти за межами нашого розуміння і ти не потребуєш ні формальних посвячень, ні будь-яких санньяс чи інших ашрамів. Оскільки ти перебуваєш за межами. Але щоб підтримати чернецтво, будь ласка, прийми цю церемонію і прийми статус монаха, санньясі, щоб зміцнити дух практикуючих. Це буде найкраще твоє служіння дхармі». І він, звичайно, погодився.
Потім вони дали йому ім’я Нарасимха Сарасваті. Коли Бог приймає втілення в людській формі, він має поводитися як звичайна людська істота. Давним-давно Бог прийняв втілення як Рама і Крішна, і в той час Васіштха та Сандіпані були їхніми гуру. Подібно до цього Крішна Сарасваті був гуру Нарахарі. Після того як він став санньясином, Нарасимха Сарасваті почав проповідувати й пояснювати значення вед. Він став найвідомішим у Каші. Безліч людей стали його учнями. Через деякий час він і його учні вирушили у святе паломництво. Вони вирушили по всьому світу, потім пішли в Ганга Сагар, а звідти в Праяг. Він посвятив браміна на ім’я Мадхав у санньясини, назвавши його Мадхав Сарасваті, і посвятив його у вчення Брахмана.
«Шрі Гуру Чарітра» подібна до Камадени й задовольняє всі бажання. Той, хто слухає її, отримає знання й досягне всіх пурушартх (сіддх досконалості).
Що означає слухання історій? Слухання історій подібне до даршану, ініціації. Ви просто налаштовуєтеся на це кармічне бачення, і самовільно відбувається Гуру-йога.
Зустріч із батьками та вчення про карму
Милість до стражденних.
Шрі Гуру залишався в Праязі деякий час. Багато людей стало його учнями. Серед них було сім значних учнів, а саме: Бала Сарасваті, Крішна Сарасваті, Упендра Сарасваті, Мадхав Сарасваті, Садананд Сарасваті, Джнана Джйоті Сарасваті та Сіддхайогі. Після того як він відвідав безліч місць паломництва, він прибув у своє рідне місце, Каранья Нагар, і зустрівся зі своїми батьками та родичами. Шрі Гуру приймав безліч форм і був у багатьох домах одночасно для бхікші (милостині). Таким чином люди дізналися, що він йогі та Вішну в людській формі. Його батьки поклонялися йому, і він являвся їм як Шріпад Валлабха. Амба Бхавані розповіла своєму чоловікові про своє попереднє народження. Вони молилися йому, щоб він урятував їх від мирського життя (сансари). Гуру сказав їм: «Сім’я, у якій хтось приймає санньясу, досягає Визволення протягом сорока двох поколінь». Він звелів своїм батькам іти в Каші й жити там на старості років. Він благословив їх, і вони досягли визволення.
Якщо людина просто приймає санньясу або чернецтво, то кажуть, що її сім’я протягом сорока двох народжень досягає визволення. Але якщо людина приймає санньясу або чернецтво й сама в цьому житті досягає визволення, то кажуть, що сім поколінь уперед і сім попередніх поколінь також очищуються. Але дехто каже, що вони також за сім життів можуть досягти Визволення. Чому це відбувається? Тому що є родова карма, тонкі астральні зв’язки, які поширюються між родичами на кілька поколінь. І той, хто досягає визволення або приймає санньясу, стає потужним джерелом, що очищує родову карму. Він є найсильнішим світлом або факелом, який світить для душ, що мають кармічний зв’язок із ним.
Тоді його сестра Ратнабаї прийшла до нього, поклонилася й сказала: «О свамі, захисти мене, я виконуватиму аскезу». Шрі Гуру сказав їй: «Чоловік — це бог для дружини. Ти отримаєш нагороду за своєю вірою. Якщо ти зрозумієш, що твій чоловік — це Сам Шива, ти зможеш перетнути океан життя».
Нарасимха Сарасваті дав їй просту садхану. Він сказав їй так: «Медитуй на свого чоловіка як на Абсолют». Знаючи, що вона живе в цих умовах і такими були традиції того часу, він порекомендував їй найдоступнішу, найзвичайнішу садхану. Якщо ти навіть у звичайній людині можеш упізнати Абсолют, то твоя свідомість упізнає і саму себе як Абсолют, як всевишнє Джерело. Тому що впізнати у звичайній людині всевишнє Джерело — це означає досягти визволення.
З погляду адвайта-веданти немає жодної звичайної людини, немає жодної звичайної кішки, собаки й узагалі будь-чого, а є лише енергії всевишнього Джерела. І впізнати енергію всевишнього Джерела в кішці, у собаці, у людині, жінці, чоловікові, побачити божество — це означає породити найпотужніший стан чистого бачення (самараси), увійти в єдиний «смак» сприйняття всіх явищ і досягти повної реалізації. Тому настанови Нарасимхи Сарасваті для цієї жінки були цілком правильні.
Коли вона запитала про своє майбутнє, Шрі Гуру сказав: «У своєму попередньому народженні ти вдарила корову, через цей гріх ти страждатимеш від прокази. Ти також вносила розлад між чоловіком і дружиною, тому твій чоловік стане санньясином і покине тебе». Ратнабаї була в горі й упала до його ніг. Він заспокоїв її, сказавши: «О дівчино, ти будеш щаслива зі своїм чоловіком деякий час. Після того як він прийме санньясу, ти захворієш на проказу, але твої гріхи будуть змиті, коли побачиш мене знову».
Чому існує відплата за нечисте діяння? Наприклад, чому, вдаривши корову, вона мала захворіти на проказу, або чому її мав залишити чоловік через те, що вона вносила розбрат у минулому втіленні? Тому що, здійснюючи якусь дію, ум породжує бхаву, світовідчуття, тобто атмосферу. Якщо ця дія негативна, то породжується негативна бхава, створюється відхилення, надлишковий потенціал. Тобто створюється нечистий стан ума, який резонує і притягує вселенські шакті, сили. Якщо це руйнівний стан ума (руйнівна бхава) – він резонує і притягує руйнівні сили (самхара-шакті). Якщо це тенденція ума, що вуалює, затьмарює, тамасична, – вона притягує відповідні сили (тиродхана-шакті). Ці відповідні сили вже налагодили зв’язок з істотою. Можливо, вони не одразу проявляються, але говориться, що карма проявляється тоді, коли дозрівають умови, а поки ці умови не дозріли, кармічні сили чекають свого часу, перебуваючи в прихованому, латентному стані. Коли умови підходять, щоб реалізуватися, санчит-карма переходить у прарабдха-карму і стає долею, тобто тим, що людина переживає у своєму житті.
Почувши такі пророцтва Нарасімхи Сарасваті, жінка дуже засмутилася й заридала. Проте, якщо ми споглядаємо, самозвільняємося і маємо силу духу, то які б гріховні стани не були в минулому житті, все це самозвільняється, тому що будь-який надлишковий потенціал і будь-які деструктивні енергії можна самозвільнити, якщо ви перебуваєте в глибокому стані присутності.
У текстах, зокрема в «Лайя амріта упадеша чинтамані», у «Пісні Тілопи про махамудру», близькій нашій традиції, завжди є такі рядки: «Довгі кальпи сансари не можуть затьмарити сяйного сонця. Навіть минуле життя, сповнене гріхів, може бути самозвільнене, якщо ти відкрив це велике сонце природного стану».
Часто йогін відчуває різні труднощі або проблеми на початку духовного життя. Це не що інше, як повернення надлишкових потенціалів, притягнутих негативних енергій у цьому житті. Але якщо він має віру, рішучість, мужність, силу духу, а головне – знання про те, як їх самозвільняти, з часом вони всі самозвільняються, тому його карма очищується.
Милість до стражденних
Шрі Гуру прийшов у Тріамбакешвар, а потім у Манджаріку, де муні Мадхаваранья побачив його в медитації й прийшов до нього. Шрі Гуру благословив його і сказав: «Ти поклоняєшся Господу Нарасімсі щодня, тому Бог з’явиться перед тобою як Нарасімха».
Звідти він прибув у Брахмешвар і пішов зі своїми учнями для омовіння в Годаварі. У цей час брамін, що страждав від нестерпних болів у шлунку, катався в муках на березі річки. Його біль був такий великий, що він вирішив покінчити з життям. Його хвороба полягала в тому, що болі починалися, щойно він з’їдав їжу. Тому він їв лише фрукти. Але в день Маханавамі він з’їв багато їжі. У результаті біль став сильнішим, ніж будь-коли раніше. Він був зломлений горем і сказав: «Я збираюся померти. Я грішний. Їжа живить усіх людських істот, а для мене це отрута. Буде краще, якщо я помру». З цими словами він прив’язав камінь до живота і пішов топитися. Він подумки молився Богові, кажучи: «Я народився тягарем на цій землі. Я ніколи не робив пожертв їжею, навіть водою. Тепер біда звалилася на мене через гріхи в моєму попередньому народженні. Я не знаю, чи докоряв я своєму гуру за щось, чи ображав моїх батьків».
Шрі Гуру побачив чоловіка, який намагався втопитися, і велів своїм учням привести його до нього. Вони витягли чоловіка з води й привели його до Гуру. Гуру — це Калпатару, дерево, що виконує бажання для нужденних, спаситель для безпорадних і співчутливий до стражденних. Він сказав браміну: «Немає більшого гріха, ніж самогубство. Чому ти хочеш розлучитися з життям?» Брамін сказав: «О Ятхісваро, я народжений таким, що не має жодної цінності. Якщо я їм, то отримую сильні болі в животі. Це стає нестерпним. Як я можу жити?» Гуру відповів: «Не треба лякатися. Я дам тобі добрі ліки від твоєї хвороби. Від цього моменту ти зцілений. Сьогодні ти зможеш їсти все, що захочеш». Брамін благоговійно вклонився Гуру.
Трохи пізніше чиновник села прийшов на берег річки. Він побачив Шрі Гуру й віддано простерся перед ним. Гуру запитав його: «Хто ти? Де ти живеш?» Чоловік відповів: «Мене звуть Саямдева, і я живу в Кадаганджі. Я брамін і перебуваю на службі в мусульманського царя. Протягом року я працював як чиновник зі збору податків у цьому селі. Твій даршан очистив мене». Гуру сказав: «Саямдево, слухай мене, я сказав цьому браміну про ліки від його сильних болів у животі. Сьогодні ти приготуєш для нього багато різних солодких і гострих страв. Ця їжа буде розв’язанням його хвороби». Саямдева сказав: «Свамі, я знаю про цього брамина. Щойно він поїсть, у нього починаються болі в животі. Він не їв певний час. У нього почалися сильні болі від учорашнього дня після того, як він поїв. Якщо я нагодую його, на мені буде гріх убивства брамина». Шрі Гуру сказав: «Не турбуйся, я дам йому ліки. Відведи його додому й приготуй для нього багато солодких страв».
Зцілення милістю Гуру
Саямдева сказав: «Гурудево, нехай буде так, як ти хочеш. Але, будь ласка, прийди сам до нас додому для бхікші разом зі своїми учнями». Гурудев погодився й прийшов до нього додому з учнями. Саямдева здійснив поклоніння йому, виконав омовіння (абхішека) і пуджу з музикою та піснями. Він подав їжу, що складалася з багатьох страв. Шрі Гуру їв разом з усіма. І цей брамін їв стільки, скільки міг. Його хвороба зникла.
Коли кожен може отримати звільнення від мирської хвороби за допомогою милості Гуру, як у цьому випадку може встояти хвороба живота? Завдяки милості Гуру їжа стала ліками брамина, для якого вона раніше була отрутою. Усі присутні були вражені, побачивши це.
Ті, хто уважно слухали цю історію, будуть благословенні. Їхні страждання зникнуть, і вони, безумовно, стануть щасливими.
