Ми продовжуємо Вчення Брахма-вічари, Джняна-йоги.
Той, хто практикує Брахма-вічару, — це йог, садху, який досліджує Абсолют. Брахма означає Абсолют, вічара — це дослідження, проникнення.
Є два види вічари: Бахір-вічара й Антар-вічара. Бахір-вічара пов’язана з дослідженням явищ зовнішнього світу. Наприклад, розумній ученій людині цікаво, як рухаються планети, змінюються фази місяця, яким є взаємозв’язок припливів і відпливів із фазами місяця, сузір’ями, станами людини. Вона стає астрономом або астрологом і здобуває великі знання про те, як можна діяти відповідно до космічних ритмів, місячних циклів.
Наприклад, це знання допомагає у відносному світі, тому що коли місяць зростає, ви можете виконувати різні магічні практики та мирські дії, пов’язані зі збільшенням багатства, якихось сил, здійсненням якихось справ. А коли місяць спадає, навпаки, у цей час корисно робити очищення та практики, пов’язані зі спаданням, зменшенням.
Чорні чаклуни на спадному місяці завдають комусь шкоди, а білі на зростальному моляться про багатство або здоров’я інших.
Це знання про зовнішній світ. Або якщо хтось вивчає закони фізики, глибоко проникає в них, він також займається вічарою, дослідженням. З’ясовує співвідношення маси тіла, силу прискорення й виводить формулу, як із цим пов’язана енергія, E=mc2
Усе це види так званої мирської вічари (Бахір-вічари). Однак є вища вічара, про яку говорять святі, вона називається Антар-вічара — це внутрішнє самодослідження.
Обмеження зовнішнього дослідження
Бахір-вічара дає певне розуміння явищ цього світу, але вона не усуває сутнісної омани, вона допомагає трохи краще облаштуватися в сансарі. Наприклад, мобільний зв’язок, інтернет, GPS-навігація, супутники, польоти в космос, телемедицина, нанотехнології — це наслідки Бахір-вічари, здійсненого дослідження явищ цього світу. Якби людина цього не робила, не докладала сили розуму, вона досі жила б на тваринному, печерному рівні.
Однак, як ми бачимо, зовнішня вічара нічим не допомогла людині в плані щастя, пошуку сенсу життя. І через багато тисяч років жодні хитрощі матеріального світу, нові технології чи знання законів фізики, математики, біології ніяк не допомагають людині в духовному плані розвитку. Тому що вона не здійснює внутрішнього пошуку, Атма-вічари.
Внутрішнє дослідження
Внутрішня практика Антар-вічара поділяється на дві частини: це Атма-вічара та Брахма-вічара. Завдяки цій вічарі ми не отримаємо особливих матеріальних благ, хоча якщо людина, яка володіє мудрістю, захоче, вона завжди їх отримає. Однак це не є її пріоритетом. Завдяки цим двом вічарам ми виявляємо сенс свого життя, свою справжню сутність і розуміємо, що наша мета — це пізнання Бога, набуття джняни.
В Атма-вічарі ми концентруємося на відчутті «Я» й займаємося дослідженням себе, своєї природної сутності, природи Ума. У Брахма-вічарі ми концентруємося на Абсолюті, розмірковуємо про Бога.
Джняні — це той, хто весь час думає про Бога, безперервно на ньому концентрується. Тіло джняні або колір обличчя можуть бути різними, але властивості всіх джняні однакові в Америці, у Росії, в Індії, на небесах Індри — вони завжди занурені в роздуми про Абсолют.
Практика роздумів про Абсолют
Практикувати Лайя-йогу означає завжди бути зануреним у роздуми про Абсолют. Поки ми не навчилися споглядати, ми розмірковуємо про Абсолют, як можемо: за допомогою інтелекту, аналітичної медитації. Це називається манана, тобто це відбувається на рівні ума. Ми намагаємося глибоко зосередитися на Брахмані, розмірковуючи, яким він є, якими є його якості. Він вічний, нескінченний, всезнаючий, всенаповнювальний, він є Всевишньою Сутністю, він є Порожнечею без будь-яких якостей, він — Джерело всього: часу, простору й будь-яких причин, він є найвищою причиною.
Коли ми розмірковуємо так, це називається манана, розмірковування над Абсолютом. Дуже важливо виконувати такі практики доти, доки ви по-справжньому не утвердитеся в спогляданні.
Не слід думати, ніби розум зовсім не потрібен. Звісно, джняні високого рівня обходиться без інтелекту та будь-яких концепцій, безпосереднім осягненням реальності, спогляданням — і все. Але, можливо, це поки що не про нас. Тобто треба розуміти: розум — це велика сила, то чому б його не використати? Треба навчити його служити своїй духовній практиці. Коли розум думає про мирські бажання, ми бачимо, яка в нього велика сила. Коли він відволікається, ми також це бачимо. Отже, треба спробувати використати його на благо духовного Звільнення.
Попередня практика вічари полягає в тому, щоб розмірковувати про Абсолют, про Брахмана. Коли ми розмірковуємо про Абсолют, виникає бхава. Якщо така бхава стійка і ви вже можете тривалий час перебувати в ній, не докладаючи зусиль, не спираючись на концепції, тоді ви можете залишити аналітичну, інтелектуальну медитацію й перейти до простого споглядання оголеним усвідомленням.
Буває так, що люди намагаються лише споглядати, але не залучати свій розум, і тоді їхнє споглядання слабке. Їхній розум думає про політику, про сім’ю, живиться новинами, де величезний масив інформації, про особисті проблеми, і лише трохи, двадцять-тридцять хвилин на день, він споглядає або намагається споглядати. Звісно, це зовсім нерівні сили. Або навіть він намагається весь час споглядати, але шквал інформації такий, що йому нічого протиставити. І тоді треба використовувати розум. Це означає, що припускаються помилки — не використовують розум.
Притча про духа і собачий хвіст
Розум — така істота: він постійно потребує якоїсь інформації, весь час хоче «живитися» нею, пережовувати її; він подібний до Джина, якого не можна залишати без роботи.
Один йог викликав духа. Цей дух сказав: «Дай мені якусь роботу, а якщо не даси, я тебе вб’ю». Йог придумав і сказав: «Побудуй паркан». Дух швидко його побудував і сказав: «Що ще робити?» Йог постійно щось вигадував для нього, але потім виснажився. А оскільки загроза з боку духа була постійною, той казав: «Якщо ти мене викликав, то повинен навантажувати мене роботою». Йог пішов до свого Гуру. Гуру сказав йому: «Дай йому таке завдання — нехай він випрямляє хвіст собаці». І щойно він його випрямляв — хвіст знову згинався; дух мав постійну роботу, а садху з полегшенням зітхнув.
Розум подібний до такого духа: якщо не давати йому правильної роботи, він усе одно її знайде. Він усе одно рухатиметься й розмірковуватиме. Такою є властивість енергії думки. Думка, розум — це манас-шакті, тобто це прояв Абсолюту, і їй властиво рухатися, грати. Ми не можемо повністю її заблокувати, це не вдасться. Отже, тоді йому треба давати роботу. Тому й говориться:
Розмірковування істинного джняні
Істинний джняні завжди розмірковує про того Брахмана,
хто не має жодних меж,
хто недосяжний для думок, логіки, мовлення й розуму,
про того всепроникного, всезнаючого, всенаповнюючого,
сповненого слави, зречення, могутності, багатства проявів,
незмінного, непорушного,
безперервного, неподільного й нероздільного,
хто викликає захоплення, радість,
блаженство і трепет у сонмів великих богів.
Про Нього, Володаря всіх істот,
який сам і є всіма цими істотами,
хто не бачить у собі жодних істот,
завжди перебуваючи лише як одна Єдина Вища істота.
Про того, хто є опорою й основою всього,
про приховане, невидиме тло всього Буття,
хто є опорою всього,
про джерело всякого життя,
первинне начало, першопричину,
джерело всіх причин,
про того, хто сам поза хаосом і порядком, будучи їхнім джерелом,
хто сам поза Часом, будучи його джерелом,
хто поза простором,
будучи Творцем простору,
хто поза всесвітом, будучи творцем всесвіту.
Джняні завжди мислить дуже абстрактно, гранично абстрактно. Його думка спрямовується до найвеличнішого, до найглобальнішого. Тому що Бог — це найабстрактніша річ, недосяжна для думок, почуттів, розуму. У Нього можна лише вірити. Його неможливо обґрунтувати логічно. І джняні спрямовує свою свідомість і свою думку до цього стану, де б він не перебував.
Його запитують: «Як ви гадаєте, хто переможе на виборах?» Він думає: «Я знаю хто — Брахман». Його запитують: «Чому це так відбувається?» Він каже: «Звісно, я знаю — це Брахман грає». Його запитують: «А що це за людина, ви її знаєте?» Він каже: «Звісно, знаю, її сутність — це Брахман».
На всі запитання він має одну відповідь. Тому що ця відповідь відповідає на всі запитання. Це відповідь зі знання сутності. Тому що істинний джняні не бачить різноманіття. Точніше, він його бачить, але не звертає на нього уваги, це різноманіття не має жодного значення. Усе це неважливо.
Це різноманіття подібне до різноманіття уві сні. Навіщо знати, що відбувається у сновидіннях, якщо можна мати одне велике знання про те, що все це сон.
Якщо вам кажуть: «Уві сні є такі-то речі, є такі-то, ви хотіли б дізнатися про них?», ви відповідаєте: «Та ні, дякую, я знаю лише, що все це сон, і мені цього знання достатньо. Воно все перекриває».
Так само в сансарі є численне розмаїття, незліченна множина знань, але найголовніше знання — це знання Брахмана. І якщо ви утверджуєтеся в цьому знанні, це знання є найвищим. Ніщо більше в сансарі не може вас зачарувати, збентежити, вивести з рівноваги, полонити. Саме це знання насичуватиме вас вищими трансцендентними знаннями, приходячи зсередини, і вам уже не потрібно буде звертатися до книг, чиїхось думок, слів. Це знання виникатиме зсередини як ясність, внутрішня ясність або яснознання, що дає змогу бездоганно розуміти всі явища як сансари, так і трансцендентного світу.
Джняні завжди розмірковує про первинний закон Буття,
джерело всіх законів,
того, хто сам є законом для себе,
над ким немає жодних інших законів,
хто вільно встановлює закони або скасовує їх,
Він розмірковує про того, хто завжди безособовий,
будучи джерелом будь-якої особистості,
необразний, будучи джерелом усіх образів,
безіменний, будучи джерелом усіх імен,
безформний, будучи джерелом усіх форм.
Істинний джняні ніколи не дозволить собі захопитися чимось сьогочасним, тимчасовим, сансарним, ототожненим з ім’ям і формою. Тому що він знає, що ціна всьому цьому — ілюзія, і якщо ти прив’язуєшся до всього цього, ти втрачаєш найвище, втрачаєш знання вічного, абсолютного. І навіть коли він розмовляє, ходить, їсть або оперує відносними речами — головна частина його душі зосереджена на абсолютному. У цьому полягає основна відмінність джняні від аджняні.
В аджняні головна частина його душі зосереджена на реаліях відносного світу, тому речі відносного світу сильно бентежать душу аджняні. Він постійно перебуває в якихось оманах і різних станах, оскільки сама сансара постійно змінюється. Але джняні утвердився в такому центрі, який є незмінним. Ані час не владний над ним, ані події в просторі.
Джняні розмірковує про первісний Дух, вільний від Маї,
вільний від нечистоти ілюзії,
про вічно чисте, незаплямоване,
Джерело, основу й причину будь-якої чистоти,
про те, що не поділяється на чисте й нечисте
навіть найменшою мірою,
будучи їхньою первісною, найчистішою суттю.Джняні розмірковує про те Вище, всеосяжне природне,
спонтанне Вдосконалення,
яке є основою і першопричиною будь-якого Вдосконалення,
яке завжди й усюди абсолютно досконале
і наділяє божественною досконалістю
всіх, хто до нього торкається.
Природа божественної досконалості
У світі є багато досконалих речей. Наприклад, коли ви бачите прекрасний танець і майстерність танцівника, це викликає повагу. Ви можете подумати: «Я в житті так не зможу». Коли ви бачите чемпіонку світу з художньої гімнастики, яка виконує вертикальний шпагат, або фігуриста, який виконує потрійний тулуп, ви розумієте — це вже щось від Бога. Людина все життя присвятила таким речам, які недоступні звичайним людям. Коли ви бачите майстра бойових мистецтв, який віртуозно володіє своїм тілом, це теж викликає захоплення. Коли ви чуєте прекрасну музику, твір мистецтва або бачите прекрасні картини чи прикраси, усе це — різні прояви божественної досконалості. Це не зі світу людей, не з цього світу, тому всі шедеври високо цінуються. Художник, музикант, танцівник, письменник або поет спочатку отримують частину Ануграхи, натхнення з вищих вимірів. Іноді від апсар, іноді від гандхарвів, іноді з Індра-локи, а потім передають це в цей світ. Усе це — прояв божественної досконалості.
Коли ми бачимо щось досконале, це означає, що в ньому є рівновага вселенських енергій, принципів, самйога. Цю рівновагу привнесено у світ людей, і вона має силу змінювати свідомість, дарувати даршан.
Але всі ці види досконалості є вираженням якоїсь великої досконалості, загального, первісного принципу. Первісний принцип досконалості — це Брахман, тому що сам Брахман втілює в собі всі види досконалості. Джняні, коли бачить прояви досконалості в цьому світі, не зачаровується цими відносними досконалостями, він одразу проникає в їхню суть і бачить абсолютну досконалість.
Джняні завжди розмірковує про те, що є Всевишня вершина,
пік і апогей Усього, що вище за всіх богів, мудреців і царів,
будучи їхньою метою, що є серце світобудови,
вище за яке немає нічого, хто є основою,
суттю і причиною будь-якого піднесення,
Про Єдину, незмінну, нерозділену свідомість,
яка здається всім цим світом,
про того, у кому немає жодного поділу й різноманіття,
хто один тільки й існує в усьому Світі,
хто не має нікого й нічого іншого,
відмінного від себе, як друга, родича чи суперника.
Сила аналітичної медитації
Якщо ви виконуєте хоча б триденний ретрит з аналітичної медитації на теми Брахма-вічари, ви можете доторкнутися до тієї сили, яку дає манана, розмірковування про Абсолют. У вас з’явиться багато знань, наче відкриється нове бачення світу, і ви побачите, як мало уваги приділяли тому, чому треба приділяти дуже багато уваги. Абсолюту треба приділяти дуже багато уваги, Брахману треба приділяти дуже багато уваги. А в ідеалі — всю увагу, яка є.
Святі приділяють Абсолюту всю увагу, яку мають, а для цього світу залишають лише частину свідомості, яка дає їм змогу адекватно функціонувати. Оскільки розум святих дуже сильний, цієї частини свідомості їм вистачає, щоб успішно розв’язувати завдання цього світу. Але дев’яносто п’ять відсотків уваги святих приділяється Абсолюту.
Звичайна людина приділяє Абсолюту нуль відсотків уваги, один відсоток, три відсотки, п’ять відсотків, а той, хто вважає себе просунутим, приділяє, можливо, десять відсотків; увесь інший час приділяється ілюзії, сансарі — вісімдесят або дев’яносто відсотків.
Якщо ми хочемо йти до Просвітлення, джняни, нам треба змінювати це співвідношення. І коли ми виконуємо манану, це співвідношення починає швидко змінюватися.
Істинний споглядач, звісно, живе, споглядаючи абсолютну Свідомість за допомогою практики оголеного усвідомлення. Однак мине ще чимало часу, перш ніж оголене усвідомлення відкриється і по-справжньому почне вас рятувати. Спочатку розум дуже невпевнений, він часто збивається й вагається, його завжди слід заохочувати й підбадьорювати практикою манани, розмірковуванням над Абсолютом і дослідженням (Брахма-вічара). Якщо хтось із вас напише трактат, присвячений Абсолюту, це буде сприятливо для його долі та життя. У його долю увійдуть нові енергії, відкриється новий тунель реальності, оскільки це підношення богині Сарасваті.
Роздуми про Вічність і Час
Джняні завжди розмірковує про того,
хто є самою Вічністю,
безпочатковим Часом,
хто, сам перебуваючи поза Часом,
є джерелом минулого, майбутнього й теперішнього.
Під кого підлаштовуються всі істоти у Всесвіті.
Усі живі істоти в сансарі зачаровані й захоплені силою Кали, або Маха-кали, бога часу. Бог часу — це те, що постає перед нами як низка змін, яка приходить у вигляді минулого, теперішнього й майбутнього. Ба більше, більшість живих істот навіть цієї низки змін не усвідомлюють. Вони просто перебувають у ній, вони в ній живуть, як риби живуть у воді й не усвідомлюють воду. Час рухається, і люди кажуть: «Час біжить», а Час думає: «Може, це люди рухаються?»
Але сам Брахман є джерелом часу, він не заплямований коливаннями часу. Час походить із Брахмана як поняття, функція. Така функція називається кала-спанда. Тобто коли в Абсолюту з'являється творча вібрація й зароджується поняття народження, становлення, творення, збереження, руйнування та задається вектор цих змін (паринама), тоді виникає кала-спанда. Тобто кала-спанда — це чинник часу, вібрація часу, яка визначає, яким чином встановлюватиметься порядок часу.
Ми знаємо, що за творенням іде підтримання, за підтриманням іде руйнування. Так рухається вектор часу в нашому світі. Але є світи, де час плине інакше, де секунда нашого життя може виглядати як тисяча років богів. Це означає, що відповідно до кожного світу діє свій особливий вид вібрації часу, кала-спанди.
Але сам Абсолют перебуває за межами часу. Він може створювати час, може змусити його рухатися по колу, рухатися у зворотному напрямку з майбутнього в минуле, зупинити або заблокувати його, зробити мить вічністю, коли все зупинено й не існує жодного руху. Оскільки він є джерелом кала-спанди, але не залежить від неї. Лише створені живі істоти є підвладними Калі, богові часу, такі як ми з вами.
Джняні намагається занурити свій розум у точку, де кала-спанда не діє, тому Брахмана називають Кала-Тіта, тобто той, хто поза часом.
Брахман як Простір Життя
Джняні завжди розмірковує про того,
хто є простором життя,
місцем перебування всіх істот — Брахм, кумарів,
ріші, ману, сіддхів,
богів, якшів, відьядхарів, кіннарів,
гандхарвів, пітрісів, нагів,
духів, асурів, ракшасів, демонів, претів,
і в якому немає тривог,
страждань і хвороб.
Коли Брахман проявляється як простір, він стає локою, місцем перебування різних істот. Кожна жива істота живе у своїй лоці, лока зумовлена певним кармічним баченням істот і називається лока-дрішті, кожна істота має своє бачення. Коли безліч істот збираються разом, маючи спільне бачення, це називають локою. Тобто лока — це спочатку не географічне поняття, а поняття свідомості.
Наприклад, коли збирається багато людей зі схильністю до чвар, воєн, суперечок — з'являється Асура-лока. У ній встановлюються свої принципи, кодекс честі, культура, етика асурів, і з'являється світ асурів. Але він з'являється тому, що є носії цієї свідомості — асура-бхави. А коли з'являється безліч людей із божественною свідомістю, виникають культура богів, етика богів, закони богів, взаємини богів, мистецтво, магія богів, їхній спосіб життя. І кажуть, що з'явилася Дева-лока або Див'я-лока.
Таким чином, різні світи проявляються як локи завдяки носіям цих лок. Зазвичай багато лок творяться богами, які мають певну бхаву. Такі боги називаються локешварами, тими, хто створює певні оселі силою своєї свідомості. Наприклад, Варуна, Сур'я, Індра, Сома — усі ці боги називаються локешварами як носії первинної свідомості локи. Але сам Брахман перебуває за межами понять простору, за межами понять локи. Він є джерелом цієї свідомості. Він не має конкретного місцеперебування, конкретної бхави, що утворює та організовує простір. Простір походить з Абсолюту як його лока-спанда, це другий вид вібрації, що походить з Абсолюту. Тобто це сама організуюча сила Абсолюту, яка творить різні простори.
Наприклад, ріші Вішвамітра, щоб виконати свої обіцянки учневі, силою своєї свідомості створив інші Небеса. Існували Небеса Індри, і один цар, якого було проклято і в якого було мало заслуг, попросив Вішвамітру про таку послугу: щоб він мав можливість переродитися на Небесах. Вішвамітра пообіцяв йому це, але оскільки цар був проклятий, ритуал Вішвамітри та підношення не були прийняті богами, їх відкинули. Боги сказали: «Як проклятий цар Трішанку прийде до нас на Небеса? Ми не приймаємо його, він не годиться». Тоді Вішвамітра вирішив силою розуму створити нові Небеса і все одно відправив туди цього царя, як і обіцяв. Він виконав свою обіцянку.
Ця сила створювати силою наміру певні області простору називається лока-шакті або лока-спанда, а сила, яка збирає всіх людей разом, в одній області, називається лока-дрішті, тобто кармічне бачення, властиве істотам з однаковим баченням.
Наприклад, нам властиве певне бачення — практикувати Дхарму, тому ми тут зібралися, і це простір Вчення, семінару. Якщо хтось прийде і спробує тут говорити про футбол або запропонує всім алкогольні напої, йому скажуть: «Знаєш, ти взагалі потрапив не туди. Це не той простір, тут свої принципи. Ти помилився адресою, тобі треба в інше місце». Тому що це істоти з іншої локи, з іншими законами, етикою та з іншим наміром.
Таким чином, усі істоти формуються за принципом лока-дрішті. Те, що годиться у світі богів, не підходить для світу асурів; те, що діє у світі асурів, неприйнятне у світі людей, а те, що вважається правильним у світі людей, для світу духів і претів не вважається важливим. Різні локи несуть у собі певні бхави. Бхави визначаються баченням, тобто дрішті визначає бхаву, бачення визначає світовідчуття, а світовідчуття задає базову етику, мораль, принципи й закони, географію, топос кожного світу. І слідом за цим з’являються носії свідомості, базові елементи, і світ проявляється.
Але сам Брахман перебуває поза всім цим, за межами всіх обителей, лок, вимірів і всіх бачень. Це джерело будь-якого бачення, але це не саме бачення.
Тому, коли запитують: «Яке бачення Брахмана?» — про нього можна говорити лише як про джерело будь-якого іншого бачення.
Єдність Усіх Істот в Абсолюті
Джняні завжди розмірковує про те,
хто є Всевишньою Сутністю,
що перебуває в кожному творінні
й керує всіма творіннями,
хто сам і є всіма цими істотами.
У світі існує безліч різних істот. Крім людей, є боги й асури, а серед богів є безліч інших істот: небесні музиканти (гандхарви), танцівниці (апсари), магічні істоти, які володіють прабхава-сіддхі з Індра-локи, кіннари, напівзмії-напівтварини (наги), духи предків, які живуть у Пітрі-лоці, — наші прадідусі й прабабусі в астральних вимірах, в астральних будинках і містах (пітріси), істоти нижніх світів, нижчі духи, мешканці пекла, прети, голодні духи й привиди, боги вищих вимірів Махар-локи та Сварга-локи, такі як Ваю, Агні Дев, Сома Дев, Індра, Варуна та інші, вищі боги, такі як Брахма, Вішну й Шива, боги каузального виміру, нескінченні космічні духи, занурені в одну з дх’ян, які не мають тіла, і безліч інших істот.
Люди — не найвищий клас істот і, звісно, не вінець природи, не вінець еволюції. Якщо сказати богам, що людина — це вінець еволюції, вони довго сміятимуться. Це все одно, що сказати людям, ніби якийсь бурундучок — це вінець еволюції, вершина всього.
Боги володіють трансцендентним знанням, і вони знають, що навіть вони самі не є вінцем еволюції. Вінцем еволюції є Парабрахман. Дарвін помилявся. Теорія Дарвіна — це просто певна класифікація, систематизація думок та ідей одного розумного дослідника, але, звісно, вона не може претендувати на вичерпне знання всього Всесвіту. Що може знати одна людина, збираючи деякі дані, класифікуючи та зіставляючи їх? І думати, що саме така людина може вказати шлях розвитку людини, визначити його у вигляді теорії Дарвіна, — це, звісно, смішно.
Джерелом усіх істот і вінцем є сам Абсолют: богів, нижчих істот і вищих. І коли джняні дивиться на них, він не звертає уваги на їхній відносний прояв. Люди, боги, асури, пітріси, гандхарви — для нього це все одне. Це немов одна сутність, яка проявляється різноманітно, оскільки завдяки спогляданню він уміє бачити все як прояв лише однієї сутності, не звертаючи уваги на різноманіття.
Різноманіття явищ цього світу збиває з пантелику живих істот, зокрема й нас. Ми думаємо: «Це девата, божество, це людина, це якийсь дух, огидний привид, який усім заважає, це тварина, це небесна танцівниця, а це великий бог — Брахма, Творець Всесвіту». Але з погляду джняні все це одна й та сама система. Немає різноманіття, це один Брахман набуває різних образів, це одна Всевишня Істота.
Джняні не зачаровується різноманіттям, він бачить — це просто ліли. Це наче була одна істота, вона створила із себе такі ілюзорні тіла зі штучним інтелектом, наділила їх власною волею й дозволяє їм грати. Але все це одна істота. І коли джняні розмірковує про таких істот, він одразу ж спостерігає їхнє джерело, не зачаровуючись принципом різноманіття. Досвідчений джняні, спостерігаючи за всіма істотами, здійснює оголене усвідомлення й занурюється в Сахаджа-таттву, природний стан.
Мине чимало часу, перш ніж ми по-справжньому відкриємо принцип природного стану, і тоді все відбувається, оминаючи інтелект. Джняні достатньо зосередитися й зануритися в природний стан, а потім возз’єднати все видиме й пережите: богів, людей, асурів, тварин — в одне. Тоді він бачить їх усіх як одне, але це одне завжди грає й посідає свої місця. Тоді кажуть, що джняні інтегрує всі переживання в природне споглядання. Але той, хто каже: «Це дух, це бог, це людина», ігноруючи те, що насамперед це Брахман, називається аджняні, тобто тим, хто зачарований різноманіттям. Різноманіття дуже сильно вражає нас, і не лише нас, людей, воно вражає навіть богів сансари. Усі зачаровані різноманіттям. Але здобувати Джняну, йти до Джняни означає відходити від бачення різноманіття й приходити до бачення абсолютності. Це кінцеве знання.
Водночас глибина переживань від усього різноманіття не буде втрачена, адже джняні, споглядаючи Всевишню Сутність, здатен частиною своєї свідомості сприймати гру різноманіття. Але ця гра різноманіття сприймається ним як маніфестація енергій Абсолюту й ніколи не вводить його в оману, на відміну від звичайних істот.
Божественна Влада й Сила Абсолюту
Джняні завжди розмірковує про Того, Всемогутнього, хто є Абсолютною владою,
хто один лише й наділяє Божественною Владою,
чию владу визнають навіть найвеличніші й наймогутніші Боги-Творці світів,
чия влада викликає благоговіння навіть у божественних царів і правителів,
і чию владу ніхто не може оскаржити чи здолати,
хто є самою сутністю, фундаментом і основою будь-якої влади.
У світі існує енергія Абсолюту, що зветься Айшвар’я-шакті. Айшвар’я-шакті — це енергія божественної влади, це здатність проявляти намір і змінювати Всесвіт силою цього наміру. І коли Айшвар’я проникає в нижчі виміри, вона проявляється як локешвари, як Ішвара — володар нашого Всесвіту, тобто Брахма-Творець, як локешвари — володарі лок, наприклад Індра, Варуна, Агні Дев, Сома Дев, Яма, Дхармарадж та інші. Тобто ті, хто силою наміру створили певну локу й контролюють її. Мирські локешвари, наприклад якийсь цар або правитель: Микола Другий, Людовик Шістнадцятий, Наполеон, Марк Антоній, цариця Савська — усе це прояв Айшвар’я-шакті через різні ілюзорні тіла в цьому світі.
Але де б Айшвар’я-шакті не проявлялася, хто б не був її носієм, це лише ілюзорне тіло, через яке вона транслюється, а первісним джерелом усієї владної енергії та сили влади є Абсолют, Брахман.
Джняні завжди розмірковує про те, хто є безмежною Божественною силою,
чию силу не може здолати ніхто,
чия сила бентежить і змушує тремтіти навіть найсильніших,
хто сам є джерелом, причиною та основою будь-якої сили,
до кого вдаються по захист усі могутні боги й істоти.
Сила в цьому випадку — це Крійя-шакті, здатність творити, підтримувати, руйнувати, приховувати й проявляти божественність. Абсолют — це джерело такої п’ятиричної Крійя-шакті. Три головні сили Абсолюту — це сила знання, сила волі та сила дії: Джняна-шакті, Іччха-шакті та Крійя-шакті. Сила дії проявляється п’ятирично як творення, підтримання, руйнування та інше.
Коли ми бачимо будь-яку силу, слід завжди медитувати на те, що ця сила має джерело, і це джерело — Абсолют. Будь-яка сила в цьому світі проявляється як Крійя-шакті, воління, воля Абсолюту здійснювати й робити що-небудь.
Іноді Індра, коли він воює з асурами й не може з ними впоратися, вдається до джерела сили — до Вішну. Вішну дає йому якусь пораду або іноді сам втручається. Тому що він розуміє, Індра знає, що його сила порівняно із силою Вішну — ніщо. Вішну міг би давно завершити всю цю гру й узагалі все припинити лише одним кліпанням повік або рухом пальця — усі асури були б знищені. Але Вішну має своє бачення реальності, він думає: «Якщо асури не докучатимуть богам, боги розслабляться. Вони перебуватимуть у неробстві у своїй лоці, і тоді у світі не буде рівноваги. Боги перебуватимуть у неробстві, їхня сила вичерпається, і тоді люди також перестануть здійснювати їм жертвопринесення та підношення. У світі порушиться рівновага, і цей Всесвіт не зможе існувати». Тому він думає: «Нехай асури також існують і нехай вони трохи тримають богів у легкому напруженні, щоб ті замислювалися над тим, що не слід бездумно витрачати заслуги, лише розважатися, а потрібно постійно вдосконалювати себе». Тому Вішну не знищує асурів, він лише втручається, коли для богів настають критичні часи, і тоді без зусиль припиняє їхнє втручання.
Чому Вішну може це робити? Тому що він є джерелом усякої сили.
Єдність Божественних Проявів
Вішну й Даттатрейя — це одне, Брахман і Даттатрейя — це одне. Брахман може проявлятися як Шива, Брахман, Вішну — усе це Даттатрейя. І коли ми називаємо різні імена, слід ототожнювати їх, не розділяючи. Наприклад, аджняні думає: «Вішну — це одне, Шива — це інше, Брахма — це третє». Насправді все це одна сутність, що набула трьох образів. Це як Гуру, який проявляється у трьох учнях і дає їм завдання, — усе це одне. І Крішна також. Є така приказка: «Вішноча Хрідайям Шівах, Шівоча Хрідайям Вішнох», «Вішну в серці Шиви, Шива в серці Вішну», і в тантрах сказано: «Той, хто проводить між ними відмінність, не досягне Звільнення». Усе це одна сутність, і джняні завжди розмірковує про єдність усіх божественних істот.
Наприклад, коли ми здійснюємо вихваляння Даттатрейї, то розглядаємо Даттатрейю єдиним із Шивою, єдиним із Лакшмі. Через одне божество ми можемо здійснювати шанування й поклоніння всім іншим божествам. Тобто це одна сутність, просто кожна сутність має певні специфічні функції. Лакшмі може обдарувати багатством — це певний аспект Абсолюту, який обдаровує здоров’ям, удачею, розкішшю, багатством та успіхом, зокрема й у практиці. Шива може обдарувати сіддхами й зреченням. Даттатрейя — єдиним «смаком», чистим баченням і всією реалізацією. Усе це різні аспекти однієї й тієї самої сутності. Але немає жодних проблем у тому, щоб через одну сутність поклонятися іншій.
Одного разу Лакшмі проявила себе зовсім невластиво. Вона взялася захищати дитину, принца Дхруву, який здійснював аскезу, читаючи мантру. Коли розбійники з якогось дикого племені вирішили його знищити, захотіли принести його в жертву, вона закликала змій, і ці змії почали плювати в усіх отрутою. Усіх п’ятьох розбійників було знищено, а Лакшмі стояла з усмішкою. Вішну каже: «Навіть я, кого нелегко збентежити, був здивований, що ти сьогодні, та, яка зазвичай обдаровує багатством і процвітанням, плювала отрутою в цих розбійників». Вона говорила: «А що робити, мені треба було захистити Дхруву, інакше вони б його вбили. Тим паче, вони заслужили все за своєю кармою, у них було стільки гріхів». Тобто Лакшмі взяла на себе невластиві їй функції руйнування замість підтримання.
Чому вона могла це робити? Тому що насправді вона також була Абсолютом і, попри те, що мала такі часткові функції, цього разу проявилася як гнівне божество.
Коли джняні медитує на Джерело всіх божественних сил і проявів, він здійснює інтеграцію, не відокремлює їх від самого себе. Він не думає: «Я — це одне, а божества — інше», він думає: «Усе є одна Сутність, і я також є цією ж самою Сутністю». Цей принцип називається об’єднанням, усе недвоїсте.
Інший вислів говорить так: «Шівам путхва, Шівам яджет», «Ти можеш поклонятися Шіві лише тоді, коли сам можеш стати Шівою», тільки Шіва може поклонятися Шіві.
Щоб по-справжньому шанувати божества, потрібно об’єднуватися з ними в тому самому стані, щоб по-справжньому їх зрозуміти. Тільки Брахман може пізнати Брахмана. Ні джива, ні окрема істота-девата не може пізнати Абсолют, тільки Абсолют може знати самого себе. Тому, щоб пізнати Абсолют, треба ним ставати, у цьому й полягає сутність практики споглядання, природного стану.
Чисте бачення джняні
Коли джняні так розмірковує, світ для нього преображається. Світ для нього перестає бути тим хаотичним, розрізненим світом різних нечистих об’єктів, який ми звикли сприймати. Для нього світ стає чистим виміром, чистою країною. Тому що джняні, на відміну від аджняні, має чисте бачення, чисте бачення природно притаманне джняні. Ми живемо в сансарі, тому що в нас немає чистого бачення або його зовсім мало, джняні живе в стані Звільнення, тому що в нього немає нічого, крім чистого бачення.
Що ж таке чисте бачення? Джняні завжди бачить світ, Всесвіт і всіх істот чистими, він бачить усе як сакральний вимір. Для джняні у Всесвіті немає навіть найдрібнішої частинки, порошинки, атома, які джняні бачив би нечистими чи небожественними. Джняні бачить так, тому що живе, граючи у вимірі чистого бачення, у мандалі Всевишнього, Абсолюту, завдяки своїй споглядальній присутності. Із цього виміру всі явища постають перед ним священними, чистими, досконалими й цілковито божественними у своїй основі. Це не філософський пафос, це реальне переживання, яке ви відчуваєте всередині свого бачення.
Є така легенда. Серед грецьких богів був один бог — Пафос. Він з’явився завдяки тому, що Зевс дав йому особливе благословення: якщо хтось виголошує пафосні промови без реального, істинного змісту, то він має такі сіддхі — відібрати в нього сексуальну силу. Не подумавши, Зевс дав таке благословення й поширив його на всіх, зокрема й на себе. Потім багато богів почали відчувати на Олімпі наслідки цього й почали думати, перш ніж говорити. Тобто якщо хтось говорив із надмірним пафосом, а за цим не було реального наповнення, він одразу втрачав цю силу.
Але джняні не живе в стані пафосу. Для нього все це наповнене реальністю, він справді так бачить світ. Для нього це бачення світу таким, яким він є, у ньому немає нічого штучного, вигаданого. У баченні світу очима джняні ніде немає потворності, вад, бруду чи недосконалості, усе від початку священне, чисте, спонтанне, природне, святе за своєю природою. Звісно, фізичні очі джняні можуть бачити навколишні вади, бруд, недосконалість, потворність, але навіть усе це джняні бачить цілковито досконалим.
Коли один майстер пояснював це, до нього підійшов інший чоловік і сказав: «Дивись, а ось горбань, бачиш, це ж потворність, як він може бути досконалим?» Але джняні сказав: «Ти не розумієш, цей горбань досконалий. Це досконалий горбань. Він є втіленням найгорбатішого, що є у світі». У людини були уявлення про те, що це погано, але у джняні не було уявлень про те, що це погано. Це є, тому що це є, і в чому його недосконалість, якщо Брахман вирішив проявитися так?
Іноді Вішну ставав карликом, брахманом, але від цього він не втрачав своїх досконалих якостей, він був досконалим карликом Ваманою, і Балі Махараджа не зміг пожертвувати йому навіть землю завбільшки у три кроки, коли той попросив його пожертвувати йому землю завбільшки у три кроки. Оскільки Балі Махараджа звик, що робити підношення брахманам — це справа його честі, він вирішив пожертвувати йому стільки землі. Він подумав: «Він міг би попросити й більше, гектар. Що таке три кроки карлика?» Але коли цей карлик зробив три кроки, він подолав усі три світи, і навіть третю ногу не було куди поставити. Тоді Балі довелося підставити свою голову.
Світ як священна мандала
Джняні немов живе на острові, на якому немає навіть бруду, який цілком складається із золота. У вимірі джняні немає нічого нечистого. Джняні вже на цій землі у звичайному тілі з плоті й крові ніби живе на Небесах. Тобто світ для джняні виглядає інакше, ніж для звичайних людей. Для нього світ — це мандала, сакральний божественний простір, і в цій мандалі немає нічого буденного, мирського, у ній відбуваються лише літургії, містерії, ігри Абсолюту. Кожна дія тут — гра божеств, даршан, ініціація посвячення, ритуальне закликання та підношення. Кожен звук, слово, подих, стукіт і скрип — це священні склади, мантри, ритуальні пісні, присвячені Божественному, що оспівують його славу й велич.
Одного разу, повертаючись із ретриту, я побачив трьох людей, які грали в карти на лавці. Один сказав: «Я всі шістки скинув, у мене тепер туз — найголовніший». Я подумав: «Ось це справжня настанова: треба скинути все зайве, усі клеші, залишатися тільки в найвищому». Мене це дуже надихнуло. Потім я пішов далі, і в цей час грав «Інтернаціонал», там були такі слова: «Доб’ємося ми визволення своєю власною рукою! Ніхто не дасть нам спасіння: ні Бог, ні цар і не герой». «Оце так! — подумав я. — Як люди цього не бачать, це ж писав, очевидно, якийсь Гуру. Це як доха (тантричні пісні), прямі настанови». І було ще безліч різних подібних речей.
Коли ви перебуваєте в чистому баченні, для вас немає нічого буденного. Коли хтось співає про кохання, ви знаєте: це Сіта співає про Раму або Радха співає про Крішну, у вас природно зароджується почуття відданості. Джняні постійно бачить світ саме так.
Божественні прояви в кожній істоті
У мандалі немає звичайних істот, людей чи звірів. Є лише божества різних сімейств зі своїми унікальними ознаками та іграми. У вимірі чистого бачення все чарівне, навіть каміння. Кожна дія має сакральний сенс, кожен погляд, усмішка, слово — це даршан, це посвячення. Кожна крапля дощу, подих вітру, шелест листя, промінь сонця, дотик — це благословення, передача Вчення, таємна ініціація.
Бачачи Вчителя, джняні бачить самого Вішну або Брігаспаті, який діє через нього, Гуру богів, або Даттатрею.
Бачачи відчуженого аскета, джняні бачить самого Шиву в позі медитації.
У тілі робітника він бачить будівничого храму, прозріває самого Вішвакармана, а бачачи царя чи правителя місцевості, він прозріває самого Індру, царя богів.
Бачачи закоханих юнака й дівчину, які тримаються за руки, він бачить у них Радху та Крішну, Раму й Сіту.
Бачачи воїна, він прозріває в ньому самого Сканду, Картіккею — бога війни.
Бачачи куртизанку, яка спокушає тілом, він прозріває в ній Мінаку, небесну апсару, танцівницю з палацу Індри, або саму велику Матір — Аді Шакті, прекрасну Лаліту, хоча й воліє триматися на відстані від подібних енергій.
Бачачи матір, яка піклується про дітей, він бачить співчутливу Тару, яка таким чином дарує даршан своїм відданим.
Бачачи поле битви, він прозріває в ньому вівтар для підношень, із граючою, приголомшливою силою Калі, гру гнівних божеств та її супутників.
Бачачи воїнів, які героїчно б'ються, долають страждання та хоробро жертвують собою, він бачить просвітлених героїв «Махабхарати», які грають у їхніх тілах і каналах: Арджуну, Дрону, Бхіму, Карну. Тут не важливий епос, тут важливе саме бачення.
Бачачи музиканта, який грає в переході, він прозріває в ньому гандхарву й споглядає ритуал підношення Сарасваті.
Бачачи стару жебрачку, він прозріває в ній богиню Дхумаваті, яка дає Вчення про відсікання его, прив'язаностей і надій, хоча й розуміє, що не кожен готовий отримати її даршан, подібний до безодні.
Бачачи успішного бізнесмена, який влаштовує прийом, обдарованого керівника, популярного артиста, зірку, царя, царицю, він прозріває в них осяйну Лакшмі.
Бачачи шкільного вчителя, він прозріває саму прекрасну Сарасваті, яка просвітлює людей через його тіло.
Бачачи багатія, банківського службовця, він шанує в ньому хранителя Куберу, володаря всіх багатств.
Бачачи охоронця, вартового, він бачить у них локапалів, охоронців сторін світу й місцевості.
Бачачи лікаря, цілителя, він спостерігає, як божества-близнюки, цілителі Ашвіни, і ріші Дханвантарі діють через його тіло, посилаючи свої цілющі сили хворому.
Бачачи галку чи чайку, джняні прозріває в ній могутнього Гаруду — царя всіх птахів.
Бачачи змію, вужа, він прозріває в них царя Нагів.
Бачачи дерево, що самотньо стоїть у полі, він бачить у ньому Кальпа-врікшу, містичне дерево богів, яке виконує бажання.
Бачачи продавця, який торгує хлібом, він шанує в ньому богиню Анна-пурну — дарувальницю їжі.
Для нього кожна корова — містичні Сурабхі й Камабхену, які виконують бажання, а кожен бик — священний Нанді. Кожен слон — це Ганеша, а кожна мавпа — це відданий Хануман. Кожна людина, чоловік, жінка, стара, дитина — це божество, яке грає у свої незбагненні ігри. Кожен камінь для нього — це містичний Чінтамані. Кожен океан сповнений нектару, кожна гора — це золота Меру, кожен дім, гора, хатина, ліс — це палац божества.
У такому баченні немає нічого вигаданого, штучного чи сфабрикованого, це бачення для джняні природне, тому що такою є його природа, оскільки світ від початку складається з божественних енергій.
Розвиток чистого бачення
Буває, нашому чистому баченню часто заважають злі слова, злі думки, нечисті слова, нечисті думки, наша схильність попліткувати, оцінити й засудити. Слід завжди помічати це в собі. Досвідчений практик помічає це в собі, кається й очищується. Він привчає себе змінювати бачення, привчає свій розум до чистого бачення.
Чисте бачення зростає завдяки вірі й відданості. Тому джняна завжди спирається на них. Тому, хто має віру й відданість, неважко перебувати в чистому баченні.
