Коментар до тексту «Трипура Рахасья», розділ 16 «Містерія за межами Трійці».
Основа, шлях і плід у духовному вченні
Будь-яке вчення можна розділити на три головні розділи: основа, шлях і плід. Основа — це те, у що ми віримо, на що орієнтуємося. Наприклад, в адвайті основа — це недвоїстість. Іншими словами, для нас Абсолют — це стан недвоїстості. Тобто в лайя-йозі Бог — це стан, а не образ, не суб’єкт, не об’єкт. Це стан свідомості, це переживання.
Раніше ми вже говорили, що основа — це недвоїсте усвідомлення, подібне до простору. Елемент простору в лайя-йозі дуже важливий для нас як аналогія абсолютного «Я». Елемент простору не містить грубих категорій, тому через нього найлегше прийти до аналогії нашого абсолютного «Я». Елемент води, землі, вогню, вітру — усе це грубіші категорії. Іншими словами, елемент простору містить мінімум майї, тому, коли ми інтегруємося з елементом простору в спогляданні, ми починаємо прозрівати природу Ума як таку.
Ми розуміємо, що наша свідомість подібна до безмежного простору. Цей простір існував завжди, але ми були до нього неуважні, тому його не помічали. Можна сказати, що простір для нас — це образ Бога. Якщо в когось образ Бога має певну форму й атрибути або полягає в якихось концептуальних писаннях, то для нас Абсолют — це простір. Тому найпростіший спосіб налаштуватися на Абсолют — це увійти в інтеграцію з безмежним простором.
Цей простір незбагненний, бо перебуває за межами думок. Він від початку чистий, оскільки жодні прояви не можуть його торкнутися. Він досконалий у тому сенсі, що його неможливо створити зусиллями, досягти практикою, а практика потрібна лише для того, щоб усунути невідання. Цей простір усепроникний, оскільки все ґрунтується на ньому. Зазвичай саме таким чином описують основу.
Шлях — це наступна категорія духовної практики. Шлях — це те, як ми реалізовуємо основу, як ми практикуємо. Нарешті, плід — це кінцева стадія.
Коли говорять про шлях, то кажуть, що шлях складається зі світогляду, усвідомлення й поведінки. Світогляд — це та свідомість недвоїстості, яку ми ввібрали і на яку орієнтуємося. Усвідомлення — це наша практика медитації, це безпосередньо те, як ми медитуємо. Поведінка, або дія, — це те, як ми привносимо свої знання в повсякденне життя. На санскриті це називається джняна (погляд), дхьяна (усвідомлення) і крійя (поведінка). У нас може бути недвоїстий погляд, але двоїста поведінка; всередині ми можемо керуватися недвоїстістю, але у відносному вимірі враховувати реалії відносного світу.
Настанови щодо швидкоплинного самадхі належать до усвідомлення.
Усвідомлення — це те, як ми намагаємося реалізувати недвоїстість. Навіть якщо в нас є знання філософських текстів з адвайти, якщо ми отримали багато настанов і можемо легко оперувати такими концептуальними поняттями, як Атман, Брахман, самозвільнення, але так і не реалізували недвоїстість, то всі ці речі залишаються для нас просто словами. Усвідомлення дає нам живий досвід, дозволяє переживати те, про що говорить адвайта.
У цьому розділі «Трипура Рахасьї» цар Джанака роз’яснює брахману Аштавакрі вчення про швидкоплинне самадхі.
Природа швидкоплинного самадхі
«Швидкоплинне самадхі переживається всіма. І це відбувається навіть у ті моменти, коли вони поглинуті клопотами. Але воно протікає, залишаючись непоміченим ними, оскільки вони з ним не знайомі. Кожна мить, вільна від думки й роздумів у стані неспання, — це стан самадхі».
Насправді людину можна уподібнити верхівці айсберга, а її глибинне усвідомлення — океану, в якому цей айсберг плаває. Іноді, коли океан штормить, хвилі накочуються, і верхівка цього айсберга занурюється в океан, повністю зникаючи. Сам айсберг і його верхівка — це мізерна частина, це наша особистість, наша буденна свідомість, тіло й видимий світ. А найголовніша частина, подібна до безмежного океану, лежить трохи глибше.
Попри це ми цю глибоку частину майже ніколи не розпізнаємо. Проте в житті є моменти, коли наш понятійний розум паралізується, і на частку секунди оголюється дуже глибокий стан ясності, подібний до простору. Кожна людина переживає якісь миті шоку, стресу, любові, здивування, розгубленості, коли її розум зупинений. І в цей момент, коли її розум зупинений, на короткий час привідкривається дуже глибокий стан. Цей стан називають «швидкоплинне самадхі». У цей час думки відсутні, і йогін, якщо він отримав правильні настанови, може використати ці переживання, щоб увійти в іще глибший стан.
Однак звичайні люди швидкоплинного самадхі не помічають, тому воно й не приносить їм жодної користі. Користь воно може принести лише практику, який має відповідні настанови.
Далі Аштавакра зацікавився і запитує царя Джанаку:
«Царю, будь ласка, розкажи мені якнайдокладніше про те, що ти називаєш швидкоплинним самадхі у стані неспання, щоб я міг розвинути його і здобути тривале самадхі».
Приклади швидкоплинного самадхі
Коли його запитали про це, Джанака відповів:
«Слухай, о брахмане! Наступні випадки — приклади такого стану.
Коли людина не помічає руху всередину і назовні протягом короткого проміжку часу і при цьому не пригнічена невіглаством сну.
Нескінченно малий час, коли вона поза собою від радості.
Коли вона перебуває в обіймах своєї коханої з найчистішими почуттями.
Коли здобуто річ, якої вона дуже сильно бажала, але раніше у відчаї відмовилася від неї.
Коли самотній мандрівник, який не має жодних сумнівів у повній безпеці шляху, яким він іде, раптово опиняється перед лицем найбільшої небезпеки.
Коли людина чує про раптову смерть єдиного сина, чиє здоров’я було чудовим, і коли син перебував у розквіті сил і на вершині своєї слави.
Є також періоди самадхі, що мають місце в проміжку часу між станами неспання, сну зі сновидіннями та глибокого сну.
Під час виявлення віддаленого об’єкта, коли розум, з одного боку, охоплює тіло і при цьому, з іншого боку, проєктує себе в просторі доти, доки не охопить цей об’єкт так само, як черв’як розтягує себе під час переповзання з одного листка на інший, прагнучи при цьому вхопитися за наступну опору.
Ретельно спостерігай за станом розуму в такий проміжок часу».
Отже, Джанака перелічує тут проміжки, під час яких на деякий час привідкривається глибинний простір нашого «Я». Насправді цих проміжків не так уже й мало. Їх багато, і навіть звичайні люди частково входять у них. Але звичайні люди не можуть їх використовувати, оскільки неуважні до них, тому для них вони марні. Досвідчений практик, навпаки, намагається вирощувати до них уважність, він намагається користуватися ними, щоб поглибити своє природне усвідомлення і наблизитися до сахаджа-самадхі.
Цей вид самадхі називається швидкоплинним, тому що виникає на короткий час спонтанно, раптово, а потім так само швидко припиняється. У «Віджняна бхайрава тантрі» описується сто дванадцять способів входження в нього.
Практичні приклади проміжків
Коли ви засинаєте, але ще немає відходу всередину. Тобто ви не втратили контроль над усвідомленістю, але вже перестали сприймати зовнішній світ. У цьому стані ви перебуваєте на межі між внутрішнім і зовнішнім. Якщо ви будете достатньо пильними в цей момент, ваш розум може розкритися.
Перша мить після пробудження. Коли ви прокинулися, у вас буває відчуття, що ви дивитеся на світ так, ніби щойно народилися. Ви не знаєте, як вас звати, не пам’ятаєте, як тут опинилися (таке іноді буває). Ви намагаєтеся це пригадати, і у вас на деякий час виникає замішання, коли ум ще відмовляється працювати, тому що ви ще не повністю прокинулися, але вже можете бачити все досить ясно. Якщо в цей момент ви будете усвідомленим, то можете увійти в дуже глибокий розкритий стан.
Мить, коли ви відчуваєте величезну радість. Якщо ви пильно розглянете джерело цієї радості, раптово ваш понятійний ум зупиниться, ви переживете дуже глибокий стан присутності.
Мить, коли здійснюється бажання, дуже важливе для вас. У момент його здійснення настає коротке замішання, тому що настає порожнеча, ум паралізується, йому більше нема до чого рухатися. Раніше ум рухався до бажання, але після того, як воно здійснилося, ум на деякий час перебуває в такому стані зупинки.
Момент стресу або шоку під час небезпеки при подорожі, при якійсь звістці тощо. Тобто будь-яка річ, яка сильно впливає на ум, паралізує його. Ум на деякий час приходить у замішання і зупиняється. Якщо це звичайна людина, вона просто переживає якісь емоції, оскільки не працює з цим переживанням. Якщо це практик, він бачить це як сприятливий момент поглибити своє споглядання.
Наприклад, у Дів’я Лоці один монах уночі йшов через яр, щоб перейти з однієї зали до іншої. А в цьому яру завжди чути такі дивні звуки навіть удень, наприклад чути, як хтось сміється. Багато монахів думають, що там хтось живе, тому що там часто відбуваються незвичайні речі, чути звуки або виникає відчуття чужої присутності. І коли цей монах проходив там уночі, то раптово в кущах виник сильний шум. Він злякався, його муладхара-чакра сильно завібрувала, тому виник страх. Але оскільки він був практиком, він перебував у цей момент у спогляданні, у присутності. Під час переляку його ум дуже глибоко увійшов у стан недвоїстості, подібний до простору, немов став цілим космічним простором страху. Він пережив настільки глибокий стан, що взагалі забув про свій страх. Тобто страх перейшов у блаженство, а блаженство — у недвоїстість, і зрештою він повністю втратив своє окреме «я», а його ум розпався, немов він був присутній у мільярді місць у всесвіті. Він узагалі забув і про страх, і про все інше, тому що був дуже натхнений цим станом, який зумів пережити. Зазвичай саме таким чином відбувається переживання швидкоплинного самадхі, коли практик працює з ними. А оскільки цей монах був досвідченим практиком, він зумів працювати зі своїм страхом.
Коли ви розглядаєте щось, що від вас дуже віддалене, і ваш ум поширюється до якогось великого об’єкта, то в цей час ваша свідомість розширюється. Якщо ретельно спостерігати за цим розширенням, також на деякий час щілина між поверхневою свідомістю і підсвідомістю привідкривається.
Іншими словами, завдання всіх цих проміжків — якимось чином стиснути поверхневу свідомість, щоб на перший план вийшли підсвідомість і надсвідомість, наше істинне «Я». І коли понятійний ум стиснений, а на перший план вийшла підсвідомість, то далі потрібно просто перебувати в присутності та усвідомленості, з’єднатися з цим і залишатися в цьому проміжку довше.
Це насправді складна тема, що потребує певних навичок у спогляданні.
Умови для перебування в проміжках
Цар Джанака говорить:
«Усе, що відбувається навколо, застигне, якщо розум стане однорідним. Перебування в цих проміжках часу стає можливим, коли в розумі запановує певна гармонія, яка за звичайних умов постійно порушується».
Говориться, що якщо хтось може відстежити ці швидкоплинні самадхі, то в нього немає потреби в жодному іншому самадхі. Той йогін, який може спостерігати ці тонкі проміжки й входити в такі стани споглядання, поступово поглиблює свою усвідомленість до справжнього стану сахаджа-самадхі.
Чому звичайні люди не досягають звільнення
Аштавакра недовірливо до цього поставився і запитує в Джанаки:
«Чому ж тоді всі люди ще не досягли звільнення, якщо в їхньому житті так часто трапляються швидкоплинні самадхі. Якщо це швидкоплинне самадхі — такий світоч, який несе просвітлення, що навіть може проникнути в сон без сновидінь, то чому ж тоді вища Сутність людей не усвідомлює себе і не стає звільненою?»
Джанака йому відповідає: «Цикл народження і смерті, який існує з незапам’ятних часів, зумовлений невіданням, що проявляється у вигляді задоволень і болю, все ж залишаючись лише сном і чимось нереальним. Край цьому невіданню може покласти лише знання».
Знання — це мудрість, породжена самореалізацією. Розуміння — я є Те (Всевишнє Джерело, безмежна Свідомість), коли ми знаємо «Я є безмежна свідомість», — це істинне знання. Усе інше, яким би чином це не виглядало, є формами невідання.
Джанака говорить:
«Попри те, що навіть звичайні люди на деякий час переживають це, випадкові швидкоплинні самадхі за відсутності правильного знання не можуть звільнити живу істоту. Як людина, не обізнана з якостями смарагду, не може розпізнати його в скриньці зі скарбами лише за самим зовнішнім виглядом, як інша людина не може розпізнати смарагд, якщо не бачила його раніше, навіть якщо має теоретичні знання в цьому питанні, так і теорія має бути доповнена практикою, щоб людина могла стати експертом. Невідання не може бути усунене простою теорією або випадковим швидкоплинним самадхі невігласної людини».
Джанака пояснює, що звичайні люди, які не мають достатньої уважності або усвідомленості, не можуть отримати користь від швидкоплинного самадхі через неуважність. Неуважна людина, яка не перебуває в спогляданні, не може осягнути самадхі, навіть якщо воно повторюється в її житті знову і знову. Це подібно до того, як людина, що нічого не знає про скарби, які закопані в неї під підлогою, збирає милостиню щодня. Таким чином таке самадхі може принести велику користь лише досвідченим практикам, які постійно вправляються в усвідомленості та уважності.
Три класи духовних шукачів
Цар Джанака говорить:
«Духовні шукачі можуть бути поділені на три групи: найкращі (дів’я), середній клас (віра) і нижчі (пашу). Представники вищого класу досягають реалізації тієї самої миті, коли отримують пряму передачу. Вони утверджуються в істині й споглядають її одночасно з їхнім навчанням. З їхнього боку не потрібно жодних зусиль для реалізації істини».
Далі Джанака говорить, що одного разу, коли він, будучи сп’янілим, лежав у своєму саду насолод, світив повний місяць. Раптом він почув солодкі, нектароподібні пісні невидимих істот. Ці невидимі істоти передали йому вчення про єдність вищої Сутності, про яку він ніколи раніше не чув і не знав. Тобто вони розповіли йому про Всевишнє Джерело, про ненароджений Ум. Щойно цар почув про це, він одразу ж замислився над цим Всевишнім Джерелом, медитував на нього й усвідомив недвоїстість менш ніж за годину. Далі протягом півтори години він перебував у самадхі — у стані вищого блаженства. Потім він повернувся до звичайного переживання і став думати про це переживання: «Як це чудово! Наскільки я був сповнений блаженства в цей час! Повернутися б до цього знову. Навіть щастя царя богів не може з цим зрівнятися». І тоді він відчув сильну відразу до всіх дій, до свого царського становища і взагалі до всієї сансари. Він подумав: «Досить такої пристрасної тяги до сансари. Якщо є таке велике переживання, я хотів би назавжди в ньому залишитися. Відраза до цих дій раніше не виникала в мені, тому що я нерозумно крокував дорогами цього світу. Досить цих нерозумних дій».
Щойно він прийняв це рішення і спробував звернути свій ум усередину, його осяяла інша ідея. Він подумав: «У якому ж сум’ятті я перебуваю! Що ж є те, що я хочу робити, якщо я завжди перебуваю в досконалому блаженстві? Що я ще зможу здобути? Чого мені бракує? Коли і звідки я можу отримати що-небудь? Як можу я, нескінченна свідомість блаженства, знати і відчувати зусилля?»
Далі, аналізуючи свій досвід, розмірковуючи й занурюючись у самадхі ще глибше, цар раптом почав розуміти, що те, чого він хотів досягти зусиллями, і те, до чого в нього з’являлися відраза або прив’язаність, є ілюзорним. Він виявив, що цей стан не лише проникає в усі аспекти нашого життя, але він ніколи й не втрачається. Коли він утвердився в такому розумінні, у нього виникло непохитне сахаджа-самадхі, яке він більше ніколи не втрачав. Завдяки цьому він міг керувати царством, бути величним царем і водночас був звільненою душею, дживанмуктою.
Такий найвищий клас практикуючих, які досягають звільнення за короткий час, практично миттєво. Однак вважається, що це душі, які виконували великі практики в минулих життях.
Джанака каже, що його досвід — це досвід, подібний до досвіду найкращих шукачів. Джанака каже:
«Я завжди перебуваю у своїй власній вищій Сутності як досконале джерело блаженства і як чиста, безперервна свідомість».
Тобто він завжди залишається незаплямованим і перебуває в стані досконалості. Але шукачі нижчого класу здобувають мудрість просвітлення внаслідок багатьох народжень. Їм необхідно накопичувати заслуги, поступово змінювати себе, доки вони не зможуть наблизитися до недвоїстості, і на це йде багато життів. Упродовж багатьох життів душа повинна пережити біль, страждання, розчарування від невідання, страх смерті, переродження, марність пошуку задоволень, щоб якось намацати цей проблиск.
Три класи духовних шукачів
Що стосується середнього класу, то шукачі цієї категорії здобувають просвітлення протягом одного життя. Це відбувається поступово, згідно з такою схемою:
- Спочатку вони вивчають істину (шравана). Це те, чим ми зараз займаємося.
- Далі йде етап набуття переконаності в цій істині (манана). Наприклад, коли ви отримали певне розуміння, проблиск і самі пережили це. Тобто ви здобули певний досвід, переконалися: «Так, це так» — і утримуєте принцип усвідомлення завдяки атма-вічарі.
- Третій етап — медитація в самадхі з якостями та позаякісне самадхі (нідідх’ясана), коли ви отримали певний досвід і постійно його підтримуєте, де б ви не були.
- Четвертий етап — стан сахаджа-самадхі, коли ви залишаєтеся незачепленим навіть під час зовнішньої діяльності. Цей останній стан трапляється вкрай рідко.
Настанови Джанаки
Далі Джанака дає Аштавакрі такі настанови:
«Поки людина живе звичайним життям і не дивиться на все, що відбувається навколо, як на проекцію вищої Сутності, поки вона не житиме, не відхиляючись від вищої Сутності за жодних обставин, доти про неї не можна буде сказати, що вона вільна від перешкоди невігластва. Абсолютний Розум — це тло, на якому відображаються всі явища. Він здається неусвідомлюваним, тому що він не відмінний від явищ, відображуваних ним. Коли ж вони усуваються, він стає розрізнюваним».
Таке коротке викладення методу самореалізації царя Джанаки.
Далі Джанака сказав:
«Брахмане, частіше розмірковуй над тим, що я тобі сказав, і ти обов’язково досягнеш просвітлення. З мудрістю, яку породить твоє просвітлення, ти сам перебуватимеш як вища Сутність, невід’ємно притаманна тобі, і завжди будеш вільним».
Передавши Аштавакрі ці приписи, Джанака сказав йому піти. Аштавакра повернувся до місця свого проживання і застосував отримані знання на практиці. Дуже скоро він теж став дживанмуктою, тобто звільненим за життя. Аштавакра теж був духовним шукачем найвищої категорії, тобто тим, хто має неабиякі здібності. Якщо говорити про звичайних духовних шукачів, то вони мають можливість досягти звільнення протягом одного життя, якщо щиро йтимуть духовним шляхом.
Такі настанови тексту «Трипура рахасья».
Сім особливих моментів у лайя-йозі
Зазвичай ми говоримо, що в лайя-йозі налічують сім особливих моментів, з якими можна об’єднуватися для переживання швидкоплинного самадхі:
Мить ошелешення — коли свідомість лякається і приходить в ошелешення. Якщо йогін пильний у цей момент, то, об’єднавшись із цією енергією, він може перебувати в спогляданні. Замість того щоб впадати в паніку, його енергія може бути захоплена і введена в центральний канал. Завдяки цьому свідомість отримає потужний імпульс.
Мить сильних бажань — коли нами оволодівають сильні бажання або емоції, які важко піддаються контролю. Наприклад, перша мить перед їжею, якщо є сильне бажання їжі.
Перший імпульс емоцій — перший імпульс гніву, хтивості. Те, що у вас виникає, і те, що ви зупиняєте та помічаєте.
Період між сном і неспанням — моменти під час пробудження вранці.
Моменти сорому — коли розум паралізований ситуацією, яка розходиться зі звичайними уявленнями про честь і безчестя, про чисте й нечисте.
Моменти незвичайної поведінки — коли звичний опис світу, поведінкова схема взаємин зі світом або з іншими руйнується завдяки новим незвичайним елементам. Коли ви відчуваєте, що ситуація, з якою ви стикаєтеся, виходить з-під контролю, і ваш розум перебуває в розгубленості. Це добрий момент для перебування в присутності, плекання споглядання.
Момент парадоксальної концепції — коли понятійний розум паралізований, а концептуальні поняття й логіка руйнуються. Це момент, який у традиції лайя-йоги пов’язаний із медитацією над висловами.
Медитація над парадоксальними завданнями
Коли вчитель дає учневі певні вислови і говорить: «Думай над цим». Що це за жаба, яка ковтає слона? Як звучить плеск однієї долоні? Розмірковуючи над подібними парадоксальними завданнями, учень намагається дати на них відповідь. Спочатку він намагається дати розумову відповідь. Але така відповідь не є правильною. Нарешті учень розуміє, що єдино правильну відповідь він може дати, увійшовши в глибокий стан ясності й синтегрувавшись із цим парадоксальним питанням, давши можливість ясності відгукнутися на це питання.
Усім, хто тут сидить, я даю таке завдання: паралельно з попередніми практиками, розмірковуйте над тим, що є звук плеску однієї долоні. Коли у вас з’явиться відповідна відповідь, можете передати її мені. Але не намагайтеся відповідати розумом, оскільки будь-які відповіді зі стану розуму не будуть правильними.
Метод роботи з парадоксальними питаннями
Відповідати на такі питання слід так. Деякий час ви сидите, розслабившись і перебуваючи в бездумності. Потім ви згадуєте завдання і подумки запитуєте себе: «Що є звук плеску однієї долоні?» При цьому для вас не стільки важливі слова, скільки важливе відчуття цього питання. Якщо ви налаштуєтеся на питання, це буде щось, що суперечить вашій логіці.
Коли ви вловили таке відчуття, вам потрібно спробувати перебувати в безмисленні й піти в нього ще глибше, щоб вимкнути понятійний ум. Далі слід утримувати цей стан від запитання, перебувати в безмисленні й входити в нього все глибше й глибше. Коли ви відчуєте, що увійшли в безмислення максимально глибоко, слід спробувати відгукнутися з цього стану безмислення на запитання. І тоді, можливо, ви отримаєте правильну відповідь.
Не слід думати, що вона у вас з’явиться одразу, за три дні. На медитацію над цим запитанням не один монах витратив роки. Однак відповісти на це запитання — це рівноцінно досягненню просвітлення. Деякі учні, медитуючи над ним, добре прояснили дзеркало свого ума.
Поки ви не наблизилися до розуміння цього запитання, ви будете ковзати на периферії. Коли ви наближаєтеся до цього розуміння, то навіть якщо ще не отримали відповідь, ви реалізовуєте неконцептуальне знання. І тоді всі ваші ілюзії починають розсіюватися. Таким чином ви наближаєтеся до швидкоплинного самадхі. Той же, хто може відповісти на це запитання, вільно може входити у швидкоплинне самадхі будь-якої секунди за власним бажанням. А це означає, що в нього є базове споглядання, на яке він може спиратися все решту життя.
