Найголовніше — це завжди пам’ятати про найголовніше. Коли ми приймаємо Прихисток, то для нас це велика природа Ума. Сахадж’я, дэвата Даттатрейя, принцип Гуру, Дгарми, Сангхи. Усе це є нашими орієнтирами та нашими ідеалами.
З роками практики ці орієнтири мають дедалі більше поглиблюватися, посилюватися, а не слабшати. У хорошого садгу віра не слабшає, а зміцнюється. У садгу, який веде неправильний спосіб життя, віра слабшає, розмивається. Він зіткнувся з поглядом Адвайти — і «а, усе єдине». І замість того, щоб ще завзятіше практикувати, він зісковзнув, знайшов лазівку для клеш — усе єдине, можна й побалуватися цим.
Хороший садгу не припускається таких помилок. Його самайя поглиблюється, його віра поглиблюється, його уважність до себе поглиблюється, його критичність поглиблюється, його вимогливість поглиблюється, ясність розуміння поглиблюється, його відданість поглиблюється — у нього все поглиблюється. Це хороший і правильний садгу, він іде правильним шляхом. Завжди треба це пам’ятати.
Найголовніше — це плекати у своєму серці відданість своєму божеству, відданість своєму Вищому Я. Без відданості духовний шлях пройти важко, а для декого — неможливо.
Припустімо, я за своєю природою джняні, і для мене відданість виразилася в тотальній джняні. Тобто тотальна відданість джняні — такою була моя відданість. Але насправді не кожен із вас є чистим джняні. Якби ви ним були, у вас був би інший, тотальний шлях. На самій джняні люди думали б дуже відсторонено від людини. Джняна привела мене до повного зречення — які думки, які емоції, які друзі, які чоловіки, яке суспільство, який узагалі світ? Самадгі до кінця життя, мауна до кінця життя, усамітнення до кінця життя — і все. Ось це відданість джняні — світ наче зник, тіло навіть не має значення, і все. Для мене це була відданість джняні.
Але у вас інший шлях, ви маєте поєднувати свій шлях із джняною. Тобто якщо ви підете іншим шляхом, ви, можливо, не реалізуєтеся, і ваші карми не розчиняться. Але, попри це, з егоїзмом треба працювати, клеші треба перемагати, сансарні смисли звільняти. Коли у вас є дух віри, дух відданості, то навіть живучи у світі, ви добре практикуєте, і тоді вам не потрібна тотальна зовнішня вайраг’я — ви можете мати внутрішню вайраг’ю. Внутрішня вайраг’я завжди виникає, коли в тебе є бгакті, принцип служіння, сила, що перевершує тебе.
Усе це виростає у віру. Завжди думайте про Даттатрейю, читайте подумки цю мантру, служіть її силам, проявам. Це завжди врівноважуватиме вашу споглядальну практику, самозвільнення, усвідомлення. Завжди думайте про Прихисток, про служіння, про святих, про Ануграху, про святі сили.
Досвід самадгі та повернення у світ
Я за природою такий відлюдник, дуже далекий від людей. Мені не треба йти від людей, я настільки далеко від них відійшов, що останні 25 років життя, навпаки, намагаюся відновлювати ті зв’язки й ланцюжки, які пов’язують мене з людьми. Я відчайдушно намагаюся їм підігравати. Раніше в мене зовсім не виходило, а зараз, здається, навчився.
Після самадгі ви забуваєте не цей світ — ви забуваєте, як вас звати і що ви взагалі людина. Ви не боретеся ні з бажаннями, ні з клешами. Ви просто ходите, вилітаєте, мов корок, із цього світу — і все. Це самадгі. Світ закінчується. Усе закінчується — народження, втілення. Але якщо ви хочете бути адекватним, вам треба повернутися й навчитися говорити мовою людей, думати, як вони. І 20 років у мене пішло на те, щоб зрозуміти, як люди взагалі думають. Тому що я перестав ототожнювати себе з людиною.
І все моє життя — це наче повернення, спроба говорити з людьми їхньою мовою, навчитися, переконати людей, що я такий самий, як вони. Але це не вихід. Тобто моя мета зараз — не вихід зі світу, я зі світу давно вже вийшов. Моя мета — увійти в нього, увійти, щоб реалізувати певні цілі — допомагати іншим. Що стосується виходу — то це все вже реалізовано. Тобто я відчайдушно намагаюся зображати із себе такого самого, як інші люди. І ретельно стежу, чи не припустився я якоїсь помилки.
Чому я це роблю? Тому що мені це потрібно. Такою є моя мета, життєве завдання. Тому що є певні обітниці, зобов’язання допомагати іншим людям. Якби цього не було, не було б ні мене, ні Дів’я Локи. Тому для мене не стоїть мета виходу зі світу. Стоїть мета намагатися змінити його.
Але для того, щоб здобути істинну джняну, ми повинні пройти вихід зі світу. Ми повинні зрозуміти, що маємо здобути цей повністю відречений, відсторонений внутрішній простір. А самим нам нелегко це зробити, просто неможливо. Це треба робити через самайю, ішта-девату, правильний простір служіння, через самовіддачу, подолання егоїзму, через служіння божественним силам. Чим ми й займаємося.
Три способи життя у світі
Я є людиною, яка не людина, яка садху, джняні. Але перебуваючи серед людей, я повинен жити як людина. Щойно ти почнеш позиціонувати себе не як людину, люди тебе не зрозуміють. У цьому сенс того, хто проводить карму. Так само і ви повинні вчитися поєднувати ці дві ролі.
Сам я в душі релігійний фанатик. Якщо ви хочете зі мною говорити, ми будемо говорити тільки про Даттатрею і тільки про присутність, тільки про самозвільнення — і все. Про що ще говорити, про що більше думати, що ще робити? 24 години на добу, а краще взагалі не говорити, бути в самадхі.
Але коли ви спілкуєтеся з іншими, ви повинні враховувати їхню свідомість, розуміти їхню душу, налагоджувати правильні зв’язки та стосунки. Коли ви живете у світі, у вас завжди є три способи:
Перший — жити в цьому світі як шпигун, переховуючись
Другий спосіб — активно проявляти себе, виражати себе, транслювати назовні свої цінності та культуру, змінювати цей світ, займатися роботою з перетворення цього світу. Якщо цей світ не відповідає Дгармі, то можна його покращити, зробити красивішим, мудрішим
Третій спосіб — піти від цього світу. Жити за межами міст, поза соціальними зв’язками, створювати свій світ, будувати його так, як це роблять монахи. Ліси, села, хоч на Північний полюс, піти від усього цього — це сансара, що в ній робити? Навіщо це все? Який у цьому сенс? Гроші? А навіщо садху гроші? Що поїсти, знайдеться в будь-якій громаді. Що йому ще потрібно? Кар’єра? Садху нічого не потрібно в цьому світі, це все блеф, обман
Якщо тільки немає мети просвіщати, просвітлювати цей світ, давати йому розвиватися — всі інші цілі світські, це просто ілюзія. Ти повинен пам’ятати: ти потрапив у смислову пастку, ти потрапив у майю, з неї треба вибиратися. Які гроші, яка кар’єра, які зв’язки? Твоя душа залетіла в пастку, в ентропійну яму хаосу. Час іде, годинник цокає. Це все смішно. Тобто такий підхід — це не підхід садху.
Три шляхи розвитку духовної спільноти
Є три шляхи розвитку для цих трьох шукачів:
Перший — якщо ви живете, приховуючи свої переконання, не позиціонуючи себе, тобто розвиваєтеся далі, то це якась сокровенна масонська ложа дхармічна, на кшталт європейських орденів, дуже впливова, дуже таємна, елітарна, що відбирає людей, які гідні.
Другий спосіб — це коли ви активно поширюєте свою віру, свої цінності, свою Дгарму, свій шлях через культуру та філософію. Як цей конгрес. Коли ми змінюємо все навколо через усе, осяюючи все своїм духовним світлом. Тоді ми одразу входимо в культуру, до народу, навіть у політику, у владу — куди завгодно, у сім’ю, у виховання дітей, у шкільну освіту. Тобто світ від цього отримує велику користь. Але цей шлях клопіткий, вимагає великої роботи, цілковитої самовіддачі.
Третій шлях — це коли створюється альтернативний соціум, інша цивілізація, ведичний етнос, арійський етнос, власні поселення, власна країна, заснована на релігійних принципах, на принципах Дгарми, на новому баченні світу, на «Йозі Васіштсі». Ніби відбувалася Дів’я Лока. Ось такі шляхи розвитку.
Хтось іде одним шляхом, а хтось — змішаним. Так чи інакше, ви перетинаєтеся з усіма трьома шляхами. І залежно від того, який шлях ви обрали, у цьому напрямку потрібно працювати, потрібно докладати всіх своїх сил.
Якщо ми хочемо змінити соціум на краще, дати йому новий світ, нову культуру, нове бачення, треба старатися, треба працювати. Треба працювати, не шкодуючи себе, не покладаючи рук, якщо ми хочемо чогось досягти, якщо ми хочемо транслювати якісь цінності, змінити світ, який не знає виходу, перебуває в глухому куті, вплинути на нього в кращий, добрий бік. Наш конгрес — спроба це зробити.
Якщо ви хочете вийти зі світу й побудувати інший світ, позитивний соціум, то вам теж потрібна велика тапасья. Дів'я Лока — це результат тапасьї, якби не було тапасьї — нічого б не було. Усе в цьому світі досягається тапасьєю.
Три конгреси як втілення трьох тіл
Ті два конгреси, які відбуваються, — це такі виражені санкальпи, я вам кажу, як три тіла. Конгрес Адвайти — це джняна-деха, Арійський Конгрес — це прана-деха, тіло цвітіння, багатства, прояву. Майбутній трансгуманістичний Конгрес, який, як я думаю, у нас з'явиться, — це сиддха-деха. Якщо ці три конгреси постійно дають силу, то три мої масові ілюзорні тіла отримають у цьому втілення. А за всім цим повинні стояти віра, садхана, розуміння Дгарми. Якщо ви розумієте Дгарму, у вас є віра, ви правильний, дуже хороший садху.
Духовне відродження Росії
Зараз світ, особливо Росія, перебувають на роздоріжжі. Люди розгублені, у них немає орієнтирів, цінностей, смислів. Найкращі уми рік за роком вирішують питання: «То яким є наше майбутнє? Яким є майбутнє нашого народу? У чому майбутнє російської нації? Чому росіяни деградують? Чому інші, більш життєлюбні етноси активно витісняють їх?» і так далі. Це тому, що тонке тіло російського народу десь хворіє.
Але хвороба — це не завжди погано. Криза — це означає певні зміни. Після кризи настає одужання. Ця хвороба триває вже досить довго. Але я сподіваюся, що зараз критичний момент уже пройдено, починається одужання. Це означає розворот до нових цінностей і смислів, до нового курсу, до нового бачення, до нової культури, до вищого, божественного, красивого, мудрого, фантастичного.
Саме в цей час ми дуже доречно з'явилися — з нашими конгресами, з нашими цінностями й цілями. Я вважаю, що це певний план божественних істот, які мають наміри щодо Росії, щодо цього народу, щоб сформувався істинно-ведичний субетнос, а потім етнос, потім макроетнос і суперетнос. Тобто відродження людини майбутнього, божественної людини, не може виникнути на порожньому місці, просто як ідея. Потрібні носії, потрібна глибина, пріоритетна лінія, корені, потрібне вміння інтегрувати соціум із культурою. Наш конгрес якраз і ставить ці завдання. Я сподіваюся, що ви всі з ними впораєтеся. Ми всі з ними впораємося.
Дві заповіді пам'ятання про Даттатрею
З точки зору духовної практики просто продовжується садхана. Даттатрея є всередині кожного як його істинне Я. Головне — ніколи не відвертатися від нього. Перша заповідь — завжди пам'ятати про Даттатрею, друга — ніколи не забувати про нього. Якщо у вас є ці дві заповіді — у вас є все.
Що ж означає пам'ятати про Даттатрею і не забувати про нього? Це звертатися всередину, до внутрішньої природи, не губитися в цій внутрішній природі, не розпливатися, а шукати її, запитувати, закликати й віддаватися їй.
Зміна акцентів у вченні
Я десять років викладав учення Праджня-янтри, говорив про присутність і самозвільнення, але зараз я вже не буду багато про це розповідати. Більше говоритиму про тантрійські садхани, ішта-девату, мантра-садхани, учення Йоги ілюзорного тіла. Оскільки для кожного вчення є своя карма і свої періоди.
Учення викладене, але я вважаю, що для його розуміння треба мати великі заслуги, щоб реально його практикувати, щоб навіть почути його. Ті, у кого невеликі заслуги, навіть не почують його. Інші отримуватимуть його якось інакше. Хоча Вчення завжди незмінне, можна просто розставляти акценти. Але зараз новим учням буде не так легко отримати якісь настанови щодо споглядання. Я скажу їм: «Найкраща концентрація — на точку. Як тобі буде?»
Ми маємо справді зрозуміти: те, що ми отримали, — це велика коштовність. І щоб ця коштовність у нас розвивалася, щоб вона працювала, ми маємо багато докладати зусиль. Ми маємо бути дуже вимогливими до себе, до своєї садхани. Це великий аванс для нашого потенціалу в розрахунку. Тепер ми маємо підняти наш потенціал до цього авансу, щоб усе це запрацювало.
Самі ми не завжди можемо це робити, треба закликати милість, благословення, шактіпатху, Ануґраху. Тоді ваша садхана завжди буде успішною. І мої вам благословення, щоб ваша садхана була успішною.
Культура садху як цілісна філософія життя
Коли ми йдемо духовним шляхом, нам дедалі більше треба звикати до того, що ми йдемо шляхом релігії, що ми духовні люди, ми садху. Принаймні, якщо ми не є садху, то прагнемо стати садху. І постійно ставити собі запитання: «Що означає бути садху? Що це взагалі означає? Хто такий цей садху? Як він живе? Як він думає? Чим він дихає? Які в нього цінності, які цілі? Яке в нього оточення? Як він узагалі поводиться? Навіщо він усе це робить?» Коли ми це побачимо, ми виявимо, що існує ціла культура садху.
Бути садху — це ціла культура, ціла філософія життя, Всесвіту. І цьому треба вчитися. Робити асани вранці, робити Атма-вічару, коли йдеш на роботу, — це ще не означає бути садху. Бути садху — це цілісне бачення, цілісна філософія життя. Нам треба зрозуміти, що означає бути садху, і виховувати в собі ці якості. Тому що якщо ми залишатимемося людьми, ми не досягнемо успіху.
Наприклад, якщо є ведмідь і ведмедеві дають синтезатор — Курцвейл або Корг, дають найкращу у світі апаратуру, — і він натискає клавіші. Усе одно жодної музики не буде, нехай він натискає три роки, п’ять років — і все одно нічого. Бо він ведмідь. Корг, Курцвейл призначені для людських рук, людського інтелекту, людського музичного смаку, а для ведмедя все однакове. У ведмедя нічого не вийде. Корг не грає. Поганий синтезатор.
Так само і з Дгармою — якщо людина приймає мантру, мудру, пранаяму, але якщо в неї немає якостей садху, вона не живе як садху, не думає як садху — це не працює. Отже, це треба робити в певному баченні, у певній філософії життя, тоді це працюватиме.
Садху як альтернативна цивілізація
Наше завдання — використати цей час, щоб стати садху, повноцінним садху. Багато шукачів зазнають невдачі на духовному шляху, спочатку швидко загорівшись, тому що вони не зрозуміли. Не зрозуміли, що людина нічого не може досягти. Людина — це людина. Чого вона може досягти? Вона завжди залишатиметься людиною. Лише садху може досягти успіху методами йоги.
Те, що пишуть «Шива Самхіта» і «Нарада Самхіта», «Шат Чакра Нірупана», «Гатха Йога Прадипіка», тантри, «Лайя Амріта Упадеша Чінтамані», — це не для людей, для садху це працює. Людина — ні, це не для тебе. Це для іншого класу, це інша раса, інший тип цивілізації. Якщо ти хочеш, щоб це спрацювало, треба навчитися, зрозуміти, виробити якості садху, і тоді це спрацює.
Коли ми стаємо або намагаємося бути садху, вчимося бути садху, — це дуже велика робота. Необов’язково, щоб вона виконувалася на ретритах або у вигляді технік, — це внутрішня робота з очищення розуму, відмови від егоїзму, зміни своїх цінностей, смислів. Тому що садху не живе категоріями, цінностями світу людей, узагалі це інша особистість. Він не живе категоріями людей. Садху — це інша раса.
Є снігова людина, а є звичайна людина — у них зовсім різні сенси життя, погляди, етика, культура, цінності, істина. Є раса інопланетян. Це взагалі інша цивілізація, альтернативний паралельний світ. Так і садху — це альтернативний, паралельний людській цивілізації світ. Він невидимий. Садху дуже мало на землі. Людей — абсолютна більшість, а садху — щонайбільше 3%. Їх можна побачити багато лише на Кумбха Мелі, а так їх небагато.
Домінуюча цивілізація на цій планеті — це люди. А садху — це інший клас істот. Їхня культура, їхня етика, їхні сенси життя, цінності, стан прани, чакри — усе відрізняється. Тому вони й можуть практикувати садхану. Треба зрозуміти, що ж означає бути садху. Як це — бути садху? Як змінити себе, почати працювати, щоб стати садху?
Шлях садху у світі
Коли ми стаємо садху, тоді все в нас виходить. Садхана працює, методи працюють, служіння здійснюється. Бути садху — це не означає лише жити в монастирі, бути садху — це внутрішній стан, стан душі. Це життя у певному баченні, у певних цінностях і сенсах.
Буває так, що серед людей живуть інопланетні істоти, набувають їхнього вигляду, можливо, з якимись прихованими цілями. І ніхто не здогадується, доки вони щось не проявлять. Так і садху живуть — у світі, але не від цього світу.
Сімейна саньяса і служіння світові
Ті, хто обирає шлях сімейної саньяси, кармічної саньяси, — це садху, які живуть у світі, але з певною метою. Вони еволюціонують через спілкування, соціальні зв’язки, намагаючись змінити цей світ.
Монахи не змінюватимуть цей світ. Вони взагалі не будуть цього робити — це не їхній шлях. Я не буду говорити їм це робити. Це не їхня дхарма. Вони вискочили з монастиря, приїхали, зробили й сховалися назад. І все. Це дхарма монаха. Якщо вони захочуть багато чого, їх не зрозуміють — такий статус. Це інший статус. Вони мають плекати й поглиблювати своє.
А зміна світу — це лягає на ваші плечі. Якщо ви хочете через це розвиватися, це служіння, духовна робота. Поки є такі карми, треба цим користуватися.
Монахи просвітлюють світ, але по-своєму. Вони впливають на нього, але по-своєму, зсередини, у себе. Медитують у келії, випромінюють духовні вібрації, пишуть трактати, показують глибину. Але вони відірвані, вони живуть під іншим кутом зору. Це інша цивілізація.
Дія з благословенням
Це ваше поле бою, вашої духовної битви, поле вдосконалення. Треба завжди вчитися діяти з благословенням і самовіддачею. Щойно ви почнете діяти від себе, ви одразу зрозумієте: сили будуть нерівними. Ви один проти колеса сансари. Жодного шансу.
Коли ви дієте не від себе, а як провідник вищих сил, вищої енергії, благословення, Прихистку, за вами завжди будуть усі святі. Ви ніколи не зазнаєте невдачі, усі ваші санкальпи будуть реалізовані.
