Усіх вітаю. Я тут, тому що ви тут, а ви тут, тому що я тут — усе це взаємопов’язано, це і є зв’язок Гуру-учень. Іноді цей зв’язок дуже зрозумілий, ясний, іноді він не дуже зрозумілий, не дуже ясний або містичний — буває по-різному. Буває, учень каже: «Гуру покликав мене уві сні».
Але всі ми тут не випадково, адже ми прагнемо до Бога, і в нас є певна любов до Бога та бажання звільнення, любов до істини. У нас є віра, відданість, і коли все це поєднується — віра, відданість, любов до Бога та бажання звільнення, — коли все це поєднується разом, виникає невизначний потяг поглиблювати любов до Бога, зміцнювати віру, поглиблювати пізнання, ставати дедалі вільнішими. Коли цей непереборний потяг стає настільки сильним, що затьмарює наші бажання, наші прив’язаності, соціальні міфи, фіксовані ідеї, ми стаємо садху.
Перешкоди на шляху та необхідність зусиль
Існує дуже багато речей, які протидіють на цьому шляху, і це нормально. Адже ми не боги з безформних світів і навіть не боги зі світів із формою, у сяйливих тілах, кришталевих прозорих палацах, не безсмертні. Ми люди з таким чималим тягарем карми, у щільних тілах, тобто тут діють свої суворі закони. Тому, коли ми прагнемо до звільнення, існує багато інших протидійних сил — сили карми, сили Пракріті (матеріальної природи), сили усталених соціальних ідей, кармічні кредити.
Усе це треба подолати, треба постаратися, треба зібрати всю силу своєї душі, усю віру, усю любов, усю відданість, використати цей шанс. Це лотерейний квиток, але його можна перетворити на стовідсоткову ймовірність. Треба зібрати всю силу духу, щоб примножити свою віру, поглибити любов до Бога, примножити своє пізнання, стати вільним у Бозі.
Стати вільним можна лише в Бозі. У роботі не можна стати вільним, у роботі можна стати поневоленим. У шлюбі не можна стати вільним, у шлюбі можна стати тимчасово щасливими, але декому навіть це не вдається — тимчасово двадцять років, п’ятдесят років, буває золоте, срібне весілля, але постійно — ні. У материнстві можна бути щасливим деякий час, але не постійно. У володінні владою, багатством — тимчасово так. Хтось упивається владою, потім доводиться кудись тікати — карма, бо влада владою, а адресата вона знаходить.
Можна бути щасливим завдяки тимчасовим речам, своєму его, але щастя в Бозі — це вічне звільнення. Коли в нас зароджується така любов до Бога, віра, відданість і бажання звільнення, питання в тому, наскільки ми зможемо їх посилити, щоб вони подолали гравітацію нашої карми. Ця гравітація дуже сильна, але й наші можливості теж не слабкі. Ми можемо посилити нашу віру, посилити нашу любов до Бога, поглибити наше знання, посилити нашу відданість за допомогою садхани, тапасії, самовіддачі.
Прийняття людських обмежень і божественний потенціал
Не треба соромитися визнавати свої слабкості. Ми люди, і ми не боги в сяйливих тілах, які обертають на пальці галактики. Ми лише люди, що тут такого, нам належить бути слабкими. У нас недовговічні тіла з п’яти елементів, які живуть сто років у найкращому разі. Якщо ви доживете до ста років, ви станете знаменитістю, до вас приходитимуть і запитуватимуть: «А як вам це вдалося, як ви харчувалися, який спосіб життя вели?» — а боги живуть мільярди років.
Люди дуже обмежені в пізнанні, немає всезнання, ясновидіння, минуле неясне — ким ми були, чим займалися, можна лише здогадуватися, якщо немає ясновидіння. Боги знають усе від моменту створення всесвіту, усе пам’ятають. Майбутнє теж неясне — що очікує, де народимося в наступному житті, навіть найближче майбутнє таке туманне. Але розумні люди, звичайно, розуміють, що майбутнє треба брати у свої руки, що якщо ми не керуємо майбутнім, то планети перебирають цю функцію на себе й дають нам, так би мовити, стандартний набір.
Ми як люди слабкі, тому що ми лише люди, не титани, не боги, не сиддхи, не маха-сиддхи, не ріші, не відьядхари, не гандхарви — у нас є обмеження. Ми починаємо з того, що усвідомлюємо ці обмеження, не плекаючи ілюзій, але в нас є потенціал, і цей потенціал дає велику надію.
Ми можем піднестися до богів, ми можемо навіть стати тими, у кого боги шукають мудрості, ми можемо звільнитися від обмежень цього світу, розвинути своє всезнання. Ми можемо подолати всі свої вади карми, усі свої недоліки й слабкості та стати великою божественною особистістю — маха-пурушею, уттама-пурушею, великим, божественним, космічним духом, єдиним із Богом, що втілює одну з Його енергій, одну з Його сил. Але велика мета вимагає великих жертв, вона обходиться дорого, має велику ціну.
Ціна духовного досягнення
Тут ми завжди замислюємося: «Наскільки високу ціну я готовий заплатити, і скільки потрібно зусиль, скільки пранаям, скільки концентрації, скільки мантр, скільки тисяч кіл нарахувати? Скільки сидіти в медитації махашанті?»
Є історія про те, як Міларепа, даючи перед розставанням останні настанови своєму учневі Речунзі, коли той вирушав у далеку подорож і, можливо, вони вже не зустрінуться, сказав: «А тепер, синку, моя остання настанова». Він повернувся до нього спиною, зняв свої штани й показав йому мозолі на сідницях: «Бачиш ці мозолі? Усі мої досягнення — завдяки їм», — тобто він, сидячи в медитації, заробив мозолі на сідницях. Такою була його остання настанова своєму учневі. Це певна ціна в духовному житті.
Але найголовніша ціна — навіть не ця, найголовніша ціна — це наша відмова від егоїзму та безмежна самовіддача Богові в любові. Якщо є любов до Бога, якщо є відданість, зробити це неважко, цю ціну сплатити неважко, вона сплачується граючись.
Усім мої благословення, щоб ви перебували в цій любові та відданості.
