Коментар до тексту «Будь тим, хто ти є»
Настанови Шрі Рамани Махарші. Глава «Джняні».
Шукач: У чому різниця між баддха і мукта – звичайною людиною та звільненим?
Махарші: Баддха живе головою, не усвідомлюючи себе в Серці, а джняна-сіддха (джняні) живе в Серці.
Коли кажуть, що один усвідомлює головою, а інший – серцем, то мають на увазі не фізичні частини тіла. Те Серце, в якому живуть джняні, – це простір Абсолюту, трансцендентна реальність, а голова, якою живе маревна людина, баддха, – це думки, концепції та заснована на них ідея «я», его (ахамкара). Відмінність джняні, пробудженого, від людини сплячої полягає в тому, що він живе в трансцендентній реальності.
«Коли останній рухається і спілкується з людьми та речами, то знає, що видиме ним не відокремлене від єдиної найвищої Реальності, Брахмана, якого він усвідомлює в Серці як своє власне «Я», Реальність».
Коли джняні, занурений у трансцендентну реальність, рухається, говорить і переміщується, він завжди пробуджений до бачення Єдиного. Його ум завжди спрямований на одну сутність – на Всевишнє Джерело, на абсолютний Ум.
Внутрішній джняні та внутрішній баддха
Усередині нас є такий внутрішній джняні та внутрішній баддха. Внутрішній джняні – це наш ум у його істинній таковості, внутрішній баддха – це его, ум, який помиляється.
Спочатку ми повинні розділити в собі внутрішнього джняні та внутрішнього баддху, тобто людину як джняні та звичайну людину. Ми повинні відокремити в собі безмежну частину від людської. Ми повинні чітко з’ясувати, що безмежна частина не має нічого спільного з людською. Безмежна частина настільки піднесена, абсолютна й незбагненна, що людська частина порівняно з нею є дуже нікчемною, її навіть можна звести до нуля. Тому якщо йдеться про безмежну частину нас, то ми не повинні на неї накладати будь-що з людської частини.
Багато махасіддхів, відкривши свою безмежну частину, відмовлялися розповідати про неї, деякі навіть ховалися від людей. Я теж відмовляюся. Щойно я починаю думати, мій ум відмовляється щось робити. Тоді я переходжу на людську частину, згадую мову людей і знову продовжую. Але коли ви в безмежній частині, це неможливо описати.
Розвиток розрізняльного знання
Коли ми відокремлюємо людську частину від безмежної, у нас з’являється розрізняльне знання – вівека-відья. Ми починаємо розуміти, що таке хибне его, а що таке природа Ума, істинне «Я». Хибне его смертне, ілюзорне й не існує реально, хоча воно й здається справжнім. Наша безмежна частина вічна, безсмертна й незбагненна, хоча спочатку, поки ми не відкрили принцип усвідомлення, здається, ніби її взагалі немає.
Перша дія, яку здійснює йогін, – це розділення в собі цих двох частин: людської та безмежної. Дотримання заповідей, зречення, різні правила й принципи, взаємини монахів, старших і молодших – це все призначене для того, щоб здобути потрібну дисципліну й розділити в собі ці дві частини. Ми повинні їх повністю, як два полюси, розвести в різні боки.
Коли ми їх розвели в різні боки й можемо, не плутаючи, розуміти, що в нас є людське, а що – безмежне, настає наступний етап, коли ми повинні визнати велич, абсолютність і глобальність нашої безмежної частини. Поступово ми переміщуємо фокус нашої свідомості та всі наші життєві настанови з людської частини на безмежну.
Процес трансформації свідомості
Як це робиться? Завдяки тому, що ми вчимося ігнорувати людську частину, а безмежну частину – посилювати й підтримувати. Коли вам кажуть щось, що ображає вас, якщо ви мудрий практик і бажаєте собі добра в духовному сенсі, ви повинні ігнорувати свою людську частину, яка може ображатися, і підтримувати безмежну частину. Коли ви живете все життя, ігноруючи свою людську частину, ваша абсолютна частина набирає силу, і людська поступово починає здаватися їй, визнаючи її силу.
Спочатку его, ваша людська частина, бунтує, не вірить безмежній частині. Безмежна частина здається йому якимось сном, теоріями, пишномовними словами, філософією, поезією. Але це тому, що людська частина дуже сліпа. Вона не лише сліпа, а й тупа. Вона обмежена, вона просто являє собою звичайний стан, подібний до стану високорозвиненого собаки. Вона в принципі не може зрозуміти, що є безмежна частина.
Але коли ми все життя її ігноруємо й розвиваємо свою безмежну частину, то безмежна поступово набирає сили. І тоді людська частина розуміє: «Так, безмежна частина існує» – і починає вірити в неї. Коли ми продовжуємо практику, наша абсолютна частина посилюється, набирає могутності й починає вже сяяти, палати, і тоді людська частина починає поступатися їй своїми позиціями й поступово здаватися. Вона починає розуміти: «Я раніше взагалі не знала, яка влада у безмежного. Я взагалі не розуміла, що повністю підпорядкована безмежному, що є лише його нікчемною частиною». І тоді людська частина починає капітулювати, повністю здаватися безмежній частині. Вона, нарешті, визнає владу цього безмежного й каже: «На все Твоя воля. Як Ти скажеш, так і буде».
Стадія святого і самовіддача
Коли йогін повністю віддає себе волі безмежної частини, то це вже стадія святого. У нас вона називається прапатті – самовіддача, самотрансценденція. Коли відбувається така здача, велич безмежної частини починає сяяти на повну силу. Тоді вже для йогіна немає ні життя, ні смерті, ні радощів, ні страждань, а всюди є тільки Абсолют: навколо, всередині й зовні. Більше немає ілюзій і немає обмежень.
Хто такий святий? Це той, хто постійно спрямований на свою безмежну частину й постійно їй внемле. Людина, що блукає, зв’язана сансарою, – це той, хто ігнорує безмежну частину, хто від неї відвертається і звертає всю свою увагу на людську частину: надає їй великого значення, щось про неї вигадує, пестить її й леліє.
Остаточне злиття
Зрештою ці дві частини повністю зливаються, і тоді навіть людська частина виявляється невіддільною від безмежної частини, як те, що завжди належало безмежній частині. Людська частина на свій подив виявляє, що її взагалі не було, що вона була просто грою безмежного, його жартом, що вона про себе просто неправильно думала, що завжди було тільки безмежне, яке проявляє себе в різних іпостасях, зокрема й як людське. Це подібно до осяяння або яскравого спалаху. Коли це розуміння реалізується повністю, то це називають самовпізнаванням, або пратьябхіджня.
Наприклад, з погляду недвоїстості не ви слухаєте лекцію, не я її читаю, а в різних тілах відбувається гра цієї безмежної частини, яка умовно називає себе гуру й учнями. Прийнявши різні позиції в цій грі, вона намагається пояснити самій собі в різних тілах, яким є істинний стан речей.
Шукач: А звичайна людина?
Махаріші: Як я сказав, вона бачить речі поза собою, тобто відокремлена від світу, від своєї власної глибинної істини, від істини, яка підтримує її і все видиме нею. Людина ж, яка осягнула найвищу правду свого власного буття, усвідомлює, що вона є єдиною найвищою Реальністю, яка перебуває за нею, за світом. Фактично вона усвідомлює Єдине як Реальність, Я – в усіх індивідуальних «я», в усіх речах, – вічне й незмінне в усьому непостійному й мінливому.
Історія Кумбхакарни
У «Рамаяні» є така історія. Брат Равани Кумбхакарна був асуром, що мав величезне тіло, і він вирішив виконувати тапас. Коли він виконував тапас, йому явився бог Брахма.
Кумбхакарна сказав:
– Я хочу досягти вічного життя, безсмертя.
Але Брахма бачив, що в нього лиха душа, що його тапас асуричний, походить із сильної волі хибного его, а не з істинного розуміння. І він не хотів давати йому благословення безсмертя, вічного життя, але оскільки його тапас був сильний, Брахма не міг відмовити йому в благословенні. Він сказав:
– Добре, я дам тобі благословення. Але ти маєш попросити в мене про це офіційно.
І нюанс тут був у тому, що Брахма попросив богиню Сарасваті на певний час увійти в мову Кумбхакарни й так змінити її, щоб під час прохання він не міг вимовити слово «безсмертя». Тому, коли Кумбхакарна почав офіційно просити в Брахми дати йому благословення вічного життя, то замість «вічного життя» він промовив схожий вислів санскритом, який прозвучав як «вічний сон». Тоді Брахма сказав йому:
– Благословляю, – і зник.
Відтоді Кумбхакарна більшу частину життя проводив у сновидіннях, періодично прокидаючись лише для прийняття прасаду. Навіть коли Равана хотів покликати його на війну з мавпами Рами, то його довелося дуже довго будити, метати в нього стріли. У нього було величезне тіло, його описували як велетня. Лише після того, як він відчув голод, він прокинувся, прийшов до тями й почав битися на боці Равани.
Хто такий Брахма, який з’явився у відповідь на тапас Кумбхакарни? І чому говориться, що Брахма не міг протистояти тапасу Кумбхакарни?
Брахма – це тонка частина самого Кумбхакарни, це його безмежне «Я», що проявилося в ілюзорному тілі багатства, у божественному тілі. Це свята частина цього демона, якої він зміг досягти, практикуючи тапас. Ця частина була мудрішою, ніж основна людська частина Кумбхакарни. І ця частина бачила, що його наміри ще не очищені, тому вона дала благословення з такою хитрістю.
Кажуть, що боги не люблять давати благословення безсмертя асурам. Коли ті досягають тапасом їхнього даршану, вони, звичайно, не можуть відмовити, але ставлять такі умови, які потім можна буде порушити, і тоді їхнє благословення втратить силу. Наприклад, Хіраньякашіпу й Равана, отримавши благословення від богів, порушили ці умови, тому втратили силу. Чому потрібні ці умови? Тому що їхня безмежна частина, коли вона відкривається, бачить, що егоїстичний тапас без самовіддачі не приведе до просвітлення, і навіть отримавши благословення безсмертям, жива душа перебуватиме в невіданні, тобто користі їй від цього не буде.
Коли приходить істинне благословення нашої безмежної частини? Коли наша егоїстична частина розуміє велич безмежної частини й повністю їй віддається. Коли наша егоїстична частина перестає вести свої ліли, бо розуміє, що вони будуть безплідними, і запитує в безмежної частини: «Які Твої ліли?» Запитати й дізнатися, які ліли безмежної частини, егоїстична частина може лише в тому разі, якщо вона дуже витончена й постійно чуйно дослухається до голосу цієї безмежної частини.
Природа чистої Свідомості
Шукач: Який зв’язок між чистою Свідомістю, реалізованою джняні, і «я є»-ністю, яка визнається вихідним фактом життєвого досвіду?
Переклад питання не дуже зручний. Тут людина запитує: «Який взаємозв’язок почуття «Я», ахам-вритті, й Абсолюту, природи Ума?»
Махарші: Нерозрізнена Свідомість чистого Буття є Серце, або хрідаям, яким ви насправді є. Із Серця виникає почуття «я є» як первинна даність чийогось переживання, яка сама по собі цілком чиста (шуддха-саттва) за характером. Саме в цій формі первісної чистоти (шуддха-саттва сварупа), не забрудненій раджасом і тамасом (активністю та інерцією), це «я» з’являється, щоб жити в джняні.
Рамана говорить, що почуття «Я» перебуває в самому центрі нескінченного простору. Для нас почуття «Я» пов’язане з тілом, із координатами, географією, положенням у часі, однак це ілюзія. Насправді почуття «Я» перебуває в самому центрі нескінченного простору, воно виникає з нього. І той, хто правильно практикував атма-вічару, розуміє, про що йдеться.
Шукач: У джняні его існує в чистій (саттвічній) формі і, отже, воно з’являється як щось реальне. Я маю рацію?
Махаріші: Існування его в будь-якій формі, чи то в джняні, чи в аджняні, саме по собі є видимістю. Але для аджняні, обманутого думками про реальність стану неспання і світу, его також здається реальним.
Як у звичайної людини, так і у святого его є ілюзією. Питання в тому, що звичайна людина визнає ілюзію его за реальність, вона вважає його тим, чим воно не є, вважає його чимось справжнім. Це подібно до того, якби у вас були намальовані гроші, які насправді не є грошима, але ви всерйоз думали б, що вони становлять величезний статок. Такою самою є ситуація і з его.
Дія его в джняні
Шукач: Як же тоді ахам-вритті («я»-думка, почуття індивідуальності) діє в джняні?
Махаріші: Вона в ньому зовсім не діє. Справжньою природою джняні є саме Серце, тому що він єдиний і тотожний цій однорідній, чистій Свідомості, яку в упанішадах відносять до праджняни (повної свідомості).
Рамана говорить, що его в джняні саме по собі взагалі не діє. Воно постійно діє лише на основі команд із праджняни, споконвічної реальності свідомості. Саме ж по собі воно не зробить навіть найменшого кроку, щоб здійснювати будь-які самостійні дії, тому що повністю розпізнана його порожнеча. Джняні ніколи не живе в его, хоча він його й використовує.
Це подібно до того, як костюм сам по собі не зробить жодного кроку. Він зробить його лише якщо його власник, який перебуває в тілі, дасть команду. Костюм рухатиметься разом із тілом, разом із власником. Обумовлена ж істота, навпаки, являє собою костюм, який ходить, не слухаючи господаря. Тому вона завжди страждає, вона завжди помиляється, будь-які її дії приречені на страждання, тому що вона перебуває в суперечності з об’єктивним законом всесвіту. Вона не слухає глибинний центр буття, вона сама намагається стати центром, не маючи на це права.
Коли его намагається стати центром, воно завжди зазнає невдачі. Припустімо, ви влаштовуєте взаємини з кимось і хочете стати центром, але інший теж хоче стати таким самим центром. А коли один і другий хочуть стати Бхагаваном, то з’ясовується, що двох Бхагаванів не буває. Виникає дисгармонія. Але якщо его перепідпорядковує себе, то хоч би як воно діяло, завжди проявляється гармонія.
Праджняна як Брахман
Праджняна є воістину Брахман, Абсолют, і не існує Брахмана іншого, ніж праджняна.
Перші роки практики потрібні йогіну для того, щоб повністю відокремити свою безмежну частину від людської і ніколи їх не плутати. Потім йогін утверджується у баченні своєї безмежної частини, у перебуванні, спогляданні цієї безмежної частини. День у день, вранці й увечері, де б він не був, він споглядає лише безмежну частину. І коли йогін може утримувати свою свідомість на безмежній частині, то кажуть, що він оволодів реалізацією сутри.
Щоб утримувати свідомість на безмежній частині, потрібно берегти свій ум від п’яти злодіїв, потрібно плекати свою уважність так само ретельно, як мати плекає дитя. Потрібно оберігати й охороняти цю безмежну частину як зіницю свого ока і як серце у своїх грудях, тому що ціннішого за неї у людини нічого немає. Якщо ви маєте певний її «смак» і плекаєте його, то це виросте у щось більше, в Абсолют. Процес такого плекання являє собою справжню духовну алхімію.
Я читав про те, як батько і син, що займалися алхімією, протягом двадцяти років вставали о четвертій годині ранку, щоб із трави зібрати росу, яка була потрібна їм для алхімічних експериментів. Вони не пропустили жодного дня.
І істинний йогін має уподібнитися такому алхіміку, який не пропускає жодного дня. Він щодня з ранку до вечора безперестанку збирає росу свого споглядання, доки воно повністю не відокремиться, не кристалізується і не буде виплекане. Навіть невеликий пропуск означає, що він відсунувся назад, здав свої позиції. Коли ж його безмежна частина, його справжнє усвідомлення кристалізувалося і було виплекане, він святкує перемогу або майже перемогу. Він готовий до того, щоб стати безсмертним.
