«Цар Каші хотів надіслати послання, пропонуючи Аларці здатися, але Аларку не могли знайти. Будучи справедливою людиною, цар Каші не хотів атакувати форт і руйнувати його за відсутності царя. Тепер він був здивований, раптом побачивши Аларку, який стояв перед ним.
Вклонившись своєму старшому братові Субаху, він усміхнувся цареві Каші й сказав: «Царю Каші, візьми моє царство і прав ним або передай його моєму братові. Можеш чинити так, як тобі до вподоби». Цар Каші не міг у це повірити й сказав: «Хіба ти не знаєш правил поведінки, належних класу кшатріїв? Я згоден, що твоя поразка була безсумнівною, але як можеш ти через страх за своє життя...» Не давши йому закінчити фразу, Аларка розсміявся: «О царю, до вчорашнього дня я погодився б із тобою. Сьогодні мій розум цілковито змінився завдяки милості садгуру Даттатреї. Поки ви тут атакували форт, я шукав розради в Господа Даттатреї, який запалив світло знання в моєму серці. У цьому світлі весь всесвіт одушевлених і неживих об’єктів постає як сат-чит-ананда і найвищий Брахман, один без другого. Тож хто тепер мій друг, а хто мій ворог?
Відтепер я зрікся всіх обов’язків і, приборкавши чуття, здійсню перехід до імперії найвищого Брахмана. Це буде найбільшою перемогою в моєму житті. Мій брат і ти створили для цього сприятливу нагоду. Тому ви — мої благодійники, а не вороги. О хоробрий царю, якщо ти все ще бажаєш битися, піди й знайди іншого ворога; можеш забрати моє царство».
Слухаючи слова Аларки, цар Каші сумнівався, чи при здоровому глузді той перебуває. Тим часом Субаху, який сидів збоку, підвівся, підійшов до свого молодшого брата й, обійнявши його, сказав: «Брате мій, ти обрав шлях дхарми. Я дуже радий за тебе». Потім він повернувся до царя Каші, вклонився йому й сказав: «Друже мій, ти виконав за мене мою роботу. З твоєю допомогою мети, заради якої я знайшов у тебе прихисток, досягнуто. Тепер я залишаю тебе». Цар Каші тепер подумав, що Субаху також збожеволів. «У чому причина такої нелогічної поведінки двох братів? Молодший брат добровільно визнає поразку, а старший, привітавши молодшого брата, збирається піти, залишивши все йому». Цар Каші був спантеличений.
Узявши Субаху за руку, він сказав: «Друже мій, що все це означає? Ти казав, що твій молодший брат не бажає віддавати тобі царство і що ти маєш відібрати його в нього силою. Досягнувши цього, ти кажеш, що твою роботу завершено, і вирішуєш піти?»
«Пане, хіба я не мандрівний аскет? Я розповім вам, навіщо прийшов і як мою роботу було завершено. Ви знаєте, наша мати Мадаласа — це сама Йогамата. Коли вона народила нас, чотирьох братів, то годувала перших трьох із нас своїм грудним молоком, змішаним із нектаром мудрості. Тому, коли ми стали юнаками, троє з нас відмовилися від мирських справ і шляху царювання та здобули божественне блаженство. Коли народився молодший, моя мати, зв’язана настановами чоловіка, навчала й наставляла Аларку в мирських справах та управлінні державою. Тому для нього було неможливо обрати духовні пошуки, і він узяв на себе відповідальність за мирські справи.
Під час моїх добровільних мандрів я випадково прийшов сюди і, дізнавшись про стан Аларки, відчув занепокоєння. Народившись із лона такої великої душі, як Йогамата Мадаласа, що була втіленням мудрості, і вигодуваний нею, він поринув у чуттєві насолоди в товаристві жінок. Побачивши це, моє серце сповнилося відчаю. Це подібно до спільної подорожі: якщо з одним із нас трапляється якесь лихо, інші не можуть зберігати цілковиту безсторонність, спостерігаючи за цим. Якщо той, хто такий близький мені, руйнує себе, хіба можливо безсторонньо дозволяти йому це робити, не втручаючись?
Тому я хотів повернути його на праведний шлях. Щоб стати духовно готовим, він мав спершу стати безпристрасним. Щоб стати безпристрасним, його слід було піддати нескінченним стражданням. Щоб зазнати страждань, він мав бути позбавлений влади, фізичної сили й багатства. Із цим наміром я шукав твоєї допомоги. Тепер мій задум досяг мети. Мій брат припав до священних стоп Господа Даттатреї. Мою роботу завершено. Тобі одному належить честь такого щасливого повороту долі. Прав цим царством. Дозволь мені піти».
Почувши ці слова Субаху, цар Каші відчув шум у голові. Його інтелект був очищений завдяки здійсненню раніше великої кількості вчинків відповідно до дхарми. Такий поворот подій пробудив у ньому добрі схильності. Звертаючись до Субаху, цар Каші сказав: «Мій дорогий друже, хіба не віддаєш ти найкраще своєму молодшому братові, а непотрібне — своєму другові? Хіба таким є правило дружби? Показавши правильний шлях своєму молодшому братові, чому ти штовхаєш свого друга до згубного? Я теж страждаю в трясовині сансари. Якими б не були мої недоліки, зараз я отримую користь від спілкування з тобою. Сатсанг не мине даремно. Будь ласка, подай мені милостиню духовного знання».
Серце Субаху сповнилося співчуттям.
«Пане, у тебе доброчесна душа, і ти допоміг мені так само, як мій молодший брат. Заслуга цих учинків піднесе тебе. Ти вже досяг трьох цілей у житті: дхарми, артхи й ками, тобто праведності, багатства та здійснення бажань. Крім того, ти палко поклонявся Вішвешварі. До того ж ти благословенний удачею бути володарем Каші. Залишилося досягти лише четвертої мети життя, що називається мокшею. Я коротко розповім тобі про неї».
З’ясувалося, що все це було майстерним трюком заради того, щоб звільнити молодшого брата від прив’язаностей.
Чотири цілі життя і шлях до мокші
Жива душа (джива) стає на шлях звільнення після того, як три попередні цілі (дхарма, артха й кама) нею реалізовані, вичерпані та пройдені; коли васани, пов’язані з трьома попередніми цілями, вичерпані.
Дхарма означає виконання обов’язку, наприклад соціального: перед сім’єю, суспільством, нацією, дітьми (неважливо, у цьому житті чи в наступному)
Кама означає чуттєві задоволення, задоволення чуттів і внутрішню вдоволеність завдяки цьому
Артха означає володіння матеріальною енергією, процвітання, володіння майном, оперування ним
Коли васани, пов’язані з цими трьома цілями, вичерпуються, у живої душі природно виникає почуття відрази до сансарного бачення, до сансарної свідомості, а ці речі залишаються природним чином, так само як дитячий садок залишається позаду, коли треба йти до школи, або як школа залишається позаду, коли треба йти до інституту. До цього навіть не можна застосовувати термін «зречення». Ви ж не зрікаєтеся своїх дитячих іграшок або зношеного одягу? Ви просто їх залишаєте.
Тільки коли мокша виходить у вас на перший план, а васани попередніх трьох цілей життя вичерпуються, ви стаєте садху, ченцями й учнями. Якщо ви стаєте садху або ченцями, а васани дхарми, артхи й ками у вас не вичерпані, тоді вам важко. Виникає конфлікт цілей: ви прагнете мокші, але ще є тенденція ками, артхи, соціального обов’язку. А якщо виникає конфлікт цілей, то ви не можете повністю віддатися жодній із них. Тому вважається, що правильне, істинне зречення — це коли васани попередніх цілей вичерпані.
«Вичерпані» означає, що до них немає прив’язаності, що ви не прагнете їх отримувати, принаймні понад належне. Це не означає, що ви взагалі не торкаєтеся цих енергій: ви можете торкатися цих енергій за потреби, наприклад працювати з матеріальною енергією, перебуваючи в монастирі. Вам усе одно доводиться це робити, але це виконується як служіння, у цьому немає ваших особистих васан, тобто треба — ви цим займаєтеся, не треба — не займаєтеся, а в душі при цьому не виникає ані уподобань, ані прив’язаності.
Ви виконуєте обов’язки, дотримуючись чернечої дхарми, але це служіння, а не зумовленість національними, сімейними та іншими уподобаннями. Якщо треба, то ви все залишаєте й ідете в ретрит, немає жодних проблем, тому що ваша головна мета — це мокша. Слід періодично розмірковувати над цими трьома цілями й увесь час спрямовувати вектор свого сенсу на четверту мету — на мокшу.
Зрілість душі та правильна стратегія духовного життя
Якщо душа незріла, дитяча, отримала мало досвіду в сансарі, то три попередні цілі для неї важливі. Вона думає: «О, мій обов’язок, моя країна, мій народ, моя сім’я, мій клан, мій рід. Я маю цьому служити», або «Багатство, влада, могутність — я цього ще не здобув», або «Я ще не отримав усіх можливих чуттєвих насолод у сансарі». Усе це омани. Так міркує незріла душа.
Зріла душа розуміє: «Небезпека! Це отрута!» Вона знає, що не можна надто сильно в це занурюватися. Трохи можна, звісно, оскільки неможливо нічого не торкатися, живучи в цьому світі, адже ми не боги, які ходять за п’ятнадцять сантиметрів над землею. Так чи інакше, ми змушені торкатися якихось речей, але як монахи ми знаємо, що це треба робити обережно, усвідомлено, у самаї, вінаї, дисципліновано, і не більше.
Зріла душа ніколи не занурюється ні в чуттєві насолоди, ні в прагнення до багатства, ні в соціальну дхарму. Вона прагне, з одного боку, не торкатися, а з іншого — інтегруватися, об’єднуватися. Вона йде до своєї мети — до мокші. Коли ваша душа зріла й правильно розставлені пріоритети сенсів, цінностей і цілей, для вас садхана, чернецтво не становлять жодних труднощів, це для вас щось природне.
Ви завжди повинні знати, що існують мільйони людей, які мріють опинитися на вашому місці. Вони докладають відчайдушних зусиль, даючи обітниці стати монахом у 2017 році, коли виросте син і вони перестануть сплачувати аліменти. Вони мріють стати послушником у 2020 році, коли всі їхні карми вичерпаються, збурені уми заспокояться, батьки й діти відпустять. Я спілкуюся з учнями-мирянами, і це справді так. А ви вже перебуваєте тут, це вказує на те, що у вас достатньо заслуг, аби дійти до цього щабля.
Коли у вас уже вичерпані сансарні сенси й цілі, у вас залишається принцип мокші. Однак принцип мокші не означає, що нам треба все залишити, забути й лише сидіти в самадхі, оскільки існує логіка розвитку прани, ума й очищення самскар, і навіть якщо ви так захочете, вам це не вдасться. Треба робити це потроху, вичерпуючи свою карму, очищаючи прани, позбуваючись егоїзму, приборкуючи ум і привчаючи його перебувати у стані присутності та служіння вищій істині, Ануграсі. Треба повільно, але методично набирати й набирати темп. Це буде правильний шлях, на якому ви не припуститеся помилки. Тобто змінювати себе треба поступово, але по наростаючій, методично, день у день, місяць у місяць, стабільно.
Ознака вашої правильної практики — стабільність; ви постійно йдете вперед і прогресуєте, зростаєте. Неправильна практика — це коли спочатку людина різко прагне звільнення, здійснює аскези, медитує ночами, бажає позамежних практик, тривалих і темних ретритів, тобто йде до своєї мети, наче літак із вертикальним злетом, а потім виходить карма й втрачаються сенс, ентузіазм, віра та цінності дхарми, вона стає то нігілістом, то маловірною, її тягне то в один бік, то в інший, і вона думає, чим би їй зайнятися в монастирі. Це неправильно, це й називається «зазнати невдачі в духовному житті». Літак злетів, але хтось із сансари його підбив, тому він знову змушений падати. Такі випадки трапляються, якщо обирається неправильна тактика або стратегія духовного життя.
Істинна стратегія духовного життя має бути довгостроковою, а не на три-п’ять років. Тобто було б помилково думати: «Я прийду до монастиря, попрактикую й швиденько досягну». Істинна стратегія духовного життя має бути довгостроковою, серйозною, тривалою, на все життя. І будьте певні, що ваше духовне життя в цьому житті не закінчиться, воно триватиме й далі, тому що ум — це всесвіт, його треба буде й надалі розвивати та очищати.
Ви лише на самому початку духовного шляху: якщо є величезні сходи вгору, то ви біля першої сходинки, ви на неї стали, і треба просто йти. І навіть на просвітленні нічого не закінчується, просвітлення — це теж певна сходинка; усе змінюється з моменту просвітлення, це точно, але це не означає, що все закінчується, попереду величезний потенціал. Духовне життя нескінченне, і потрібно просто методично йти сходинка за сходинкою, приборкуючи его й ум — це правильно.
Самодослідження та пошук істинного «Я»
«Дії дхарми завжди залежать від того, хто їх виконує. Отже, важливіше те, хто виконує, а виконання — другорядне. Він повинен відмовитися від неважливих і невічних питань і звернутися лише до важливого та вічного. «Я» і «моє» мають бути відкинуті, а в їхній основі має бути знайдений Атман. Якщо ти зосередиш усю увагу на Атмані, тоді досягнеш найвищого ступеня в істинному знанні. Хто є істинним «Я»? Перебуває це «Я» зовні чи це «Я» перебуває всередині? Розмірковуй сам. Непроявлене — причина, а проявлене — наслідок, результат. Тоді хто є тим, хто називає себе «Я»? Таке розмірковування і самоспостереження мають тривати безперервно доти, доки ти не дізнаєшся відповідь, і тоді все стане відомим».
Якщо ви практикуєте правильно й добре, то рано чи пізно досягаєте нідідх'ясани. У людини, яка досягла нідідх'ясани, немає запитань, а є лише просування вглиб. У неї є технічні питання, але всі сутнісні питання усунені. У того, хто ще не досяг нідідх'ясани, багато розгубленості, він постійно збивається з правильного шляху, тому йому важливо знову й знову займатися мананою — розмірковуванням і проясненням того місця, куди треба спрямовувати свідомість, принципом самодослідження.
Від манани до нідідх'ясани
Перейти від манани до нідідх'ясани — це означає завершити велике завдання життя. Життя ділиться на дві половини: до нідідх'ясани й після неї. Навіть якщо ви ступили на духовний шлях, усе одно є розгубленість, метання розуму, розумові питання, питання від его, непрояснені смисли, цілі й цінності. Ще багато незрозумілого. І все це — стадія манани, коли треба шляхом розмірковування все прояснити, відсікти сумніви й неясності.
Але коли ви пройшли цей крихкий період, у якому робиться найбільше помилок, і перейшли на рівень нідідх'ясани, то все змінюється, відкривається інша половина життя, пов'язана з безперервним утриманням усвідомленості. Неважливо, на чому ви її утримуєте, але ви так чи інакше дійшли до того, що утримуєте її. Атма-вічара, зосередження на диханні, уважність до дій тіла, зануреність у оголене усвідомлення, робота з простою або складною санкальпою — усе це різні методи підтримання нідідх'ясани.
Якщо на етапі манани у вас постійно є неясності, ви стоїте, розмірковуючи, серед безлічі стежок: може, повернути сюди, може, сюди, а може, назад, то на етапі нідідх'ясани ви точно знаєте: «Я обрав правильну дорогу, і тепер треба просто йти й іти нею».
Завдання манани — прояснення, яке не стосується накопичення інформації, вивчення різноманітних релігій і поглядів, тому що все це треба прояснити ще навіть до шравани. Прояснення на стадії манани сутнісне, внутрішнє, воно відбувається на рівні тонкого усвідомлення: як помістити усвідомленість у правильну точку — ось що таке манана.
Завдання нідідх'ясани інші: усвідомленість уже поміщена в правильну точку, і тепер її потрібно просто контролювати, щоб не збитися з потрібного шляху. Тут мета — посадити розум на залізний ланцюг, досягти поглиненості присутністю, занурити розум у природне усвідомлення, як палець грузне в клеї, тобто приклеїти його до усвідомлення, навчитися бути не лише безперервно усвідомленим, а й гнучким, тобто навчитися поєднувати усвідомлення з діями, рухом, їжею, розмовою.
Виховати цю усвідомленість так, щоб під час усвідомлення можна було думати, робити навіть складні речі. Зробити цю усвідомленість такою глибокою і сильною, щоб вона допомогла відсікти найглибші прив'язаності й ототожнення, надію, страх, пам'ять, старий досвід, его, тобто довести цю усвідомленість до самих архетипів підсвідомості, які ще глибоко сидять. Усе це стадії, що називаються «народження», «виховання» і «плекання».
Тобто завдання людини дгарми, яка досягла нідідг'ясани, зовсім інші. Вона вже глибоко визначилася зі шляхом, її не приваблюють ані інші вчення, ані будь-що зовнішнє. Вона не шукає зовнішніх дгарм, розуміючи, що вся справа в її усвідомленості. Коли вона відкрила цей шлях, спочатку вона танцює від радості, тому що завершила велике життєве завдання — зібрала воєдино різні частини свого розуму в щось цілісне. Це наче ви отримали якийсь чарівний магічний предмет, що виконує бажання; можливо, ви ще не вмієте правильно ним користуватися, але ви його вже отримали — ось що таке нідідг'ясана. До нідідг'ясани ви ще не отримали цей предмет, ви його обираєте або намагаєтеся зібрати з різних шматочків.
Той, хто перебуває в нідідг'ясані, володіє цілісністю та природною мудрістю. Спокій, безтурботність, самоконтроль, співчуття, любов, відданість, чисте бачення, божественна гордість, розкритість розуму зростають у ньому самі по собі. Він може навіть не виконувати інтенсивних практик, а просто зберігати усвідомленість, і всі ці якості зростають день у день. День минув — ваші параметри покращилися. Якщо взяти наше тонке тіло, у всіх нас є певні якості, параметри: ясність, сила волі, сила наміру, усвідомленість, уважність, сила інтелекту (манас-шакті). Завдяки підтриманню нідідг'ясани всі наші якості розквітають, вони самі зростають день у день.
Той, хто перебуває в нідідг'ясані, — щаслива людина, тому що життя повернулося до нього щасливим боком. Він уже перебуває на стадії недіяння й відчуває радість від кожної миті, він перебуває під покровом Бога, під благословенням Бога. А той, хто на стадії манани, ще лише мріє про це, прагне цього.
Нідідг'ясана — це ще не реалізація, не просвітлення, не восьма стадія пробудження. Але це впевнений рух до вершини.
Ознаки досягнення нідідг'ясани
Які ознаки того, що ви досягли нідідг'ясани?
Ви не маєте фундаментальних сумнівів
У вас стабільний розум
Ви перебуваєте в безтурботності та задоволеності
Вас не турбують ані грубі бажання, ані концептуальне мислення
Ваш егоїзм приборканий і перебуває під повним контролем
Ваша духовна сила та якості завдяки вашій уважності зростають день у день
Ви щасливі лише завдяки усвідомленню та спогляданню, а не якимось зовнішнім умовам
Вас не можуть похитнути ані погані сни чи знаки, ані зовнішні образи, ані якісь радісні чи згубні події
Ви потроху утверджуєтеся в чистому баченні, хоча ще повністю в ньому не утвердилися
«О царю, через невігластво люди приймають «не-я» за істинне «Я». Коли ти реалізуєш «Я» як усепроникне, тоді ти також станеш «Я». Оскільки ти запитав мене, я пояснив тобі цю традицію самопізнання. Якщо ти дотримуватимешся цієї практики, ти неодмінно досягнеш реалізації. Тепер дозволь мені піти».
Цар Каші вирушив до свого священного царства Каші, знову й знову обмірковуючи дану йому пораду, доки вона не стала його переконанням. Аларка сердечно подякував своєму братові й приготувався стати ченцем. Субаху був щасливий, що Аларка мав можливість отримати милість Господа Даттатреї, і знову пішов до лісу.
