Коментар до тексту «Велике зібрання сіддха-йогині Мачіг Лабдрон»
Настанови про чотирьох демонів і основний принцип їх відсікання. Текст з уривка великого зібрання сіддха-йогині Мачіг Лабдрон.
Корінь демонів — наш власний ум.
Коли ми сприймаємо щось як зовнішній об’єкт і відчуваємо бажання та прив’язаність, нами заволодівають демони, і ми впадаємо в оману, приймаючи породження власного ума за об’єкт.
Існує чотири види демонів:
демон, що заступає істину й коріниться в зовнішніх об’єктах;
безтілесний демон, що коріниться у внутрішніх мисленнєвих побудовах;
демон самовдоволення, що коріниться у проявах наших власних якостей;
демон власної значущості, що коріниться в дуалістичних уявленнях.
Усіх їх можна звести до демона власної значущості.
Тут ми прочитали загальний опис чотирьох видів демонів, яких необхідно відсікти, і про те, що корінь їх усіх — его.
Стаючи на шлях, ми повинні усвідомлювати, що звільняти свій розум — це означає звільняти себе від внутрішніх і зовнішніх демонів. Ми не повинні мати райдужних уявлень про духовний шлях, начебто на духовному шляху нам траплятимуться лише рожеві слони. Навпаки, якщо у вас мало заслуг, будьте певні, що вам доведеться боротися з демонами, вам доведеться боротися з ними не на жарт, заплативши велику ціну. Вам доведеться стати дуже вправними й винахідливими, щоб здолати їх, адже вони не такі прості, як здається.
Саме в цьому полягає духовний шлях чернецтва. Монах — це духовний воїн, який бореться й перемагає. Коли людина лише приймає Прихисток, стаючи монахом або послушником, я думаю: «Побачимо, чи дійдеш ти хоча б до дванадцятирічного фінішу». Не так усе це просто. І те юнацьке натхнення дгармою, яке спочатку зігріває йогіна, має поступитися місцем дуже глибокому підходу до практики, тому що, якщо такий підхід не буде породжений, ці демони унеможливлюють духовний шлях, і кожен досвідчений практик це знає.
Демон, що заступає істину
Демон, що заступає істину, багатоманітний, але принцип його такий: коли перед нашими органами чуття постає об’єкт і ми оцінюємо його, відкидаючи або приймаючи, нами володіє демон, що заступає істину. Чіпляючись за матеріальність об’єктів, ми втягуємося в сансару.
Що це за демон, що заступає істину? Це демон наших хибних оцінок. Доки ми не реалізували пробуджений Ум, усі наші оцінки хибні. Саме через ці оцінки виникає хибне сприйняття дійсності.
Наприклад, якщо ви дивитеся на людину й думаєте, що це людина, це вже і є хибна оцінка. Насправді це зовсім не людина, а Брахман, Абсолют, який набув форми людини. Але якщо це не спадає вам на думку, то ви й сприймаєте її лише як людину. Отже, з такої вихідної передумови народжується хибне бачення, а з хибного бачення випливають хибні дії, і тоді всі інші взаємини — це вже сансара та омани. Тобто в найпершу мить ви оцінили хибно, і далі все інше вже автоматично пішло неправильно.
Або себе ви оцінюєте як людину, як обмежену істоту. У найпершу мить ви оцінили себе неправильно, і все інше вже хибне. Добре, якщо ви практик споглядання, розумієте все це, тому дуже обережні зі своїми оцінками, знаєте, що вони тимчасові, умовні, породжені вашим невіданням і діють доти, доки ваш розум не очищений. А якщо ви цього не знаєте, то сліпо вірите своїм оцінкам, і внаслідок цього все неправильне, затьмарене оманою, усе це — демони.
Один християнський святий казав: «Коли спілкуються дві затьмарені людини, це спілкуються два біси». Чому він так казав? Тому що хибна оцінка від самого початку призводить до цілковито хибних інтерпретацій, і тоді все інше теж хибне.
Від самого народження людям нав’язують якісь оцінки на кшталт «це добре, а це погано». Або вони дають подібні оцінки релігіям, науці, життю. Людям навіюють, що чоловік має бути таким-то, а жінка — такою-то, що іслам — це така релігія, а християнство — така. Усе це і є різні ілюзорні оцінки, засновані на обмежених уявленнях. І люди, як правило, щиро вірять в істинність своїх оцінок. Але Мачіг Лабдрон тут прямо каже, що це демон, який затуляє істину.
І чим практик відрізняється від звичайної людини? Практик не довіряє своїм поверховим оцінкам. Він, звичайно, їх має, бо цілковито без них неможливо, однак ставиться до них обережно, немовби самозвільнено. Він знає, що реальність багатовимірна й різноманітна, що ці оцінки умовні, бо діють лише в певному сенсі, тобто це не абсолютні оцінки. Він знає, що людина може бути не лише людиною, а й божеством, а може бути навіть Абсолютом. Він розуміє, що через людину може говорити і демон, і божество, і Бог, що людина може бути проявом власної свідомості або ж через неї можуть проявлятися знаки від божеств. Він знає, що ситуація може бути водночас і побутовою ситуацією, і лілою, і даршаном, і засобом відсікання его, тобто він бачить ситуацію не однозначно, а в п’яти ракурсах або навіть у семи ракурсах. Він розуміє, що оцінки теж можуть бути неоднозначними, що людину, наприклад, можна оцінити і як мару, і як божество, яке дає даршан, і як невігласа, і як бога, що розважається в цьому тілі. Тобто все залежить від вашого погляду.
Іншими словами, єдиний спосіб перемогти демона, який затуляє істину, — не створювати ілюзорних оцінок і не прив’язуватися до них. Якщо людина сліпа щодо цього і її власні оцінки реальності затьмарюють істинне недвоїсте бачення, то вона затьмарена демоном, який затуляє істину.
Наприклад, якщо вам щось кажуть, а ви думаєте: «Ні, ти не маєш рації! Я маю рацію!», то це робота демона, який затуляє істину. А втім, від самого початку на ситуацію можна подивитися інакше: «Може, це Бог посилає мені знаки, подає якісь сигнали, а я вперто намагаюся стояти на своєму й відвертаюся? Може, це явні вказівки на те, що мені треба щось у собі змінити?» Але річ у тім, що ти навіть не можеш цього зрозуміти. Семафор працює, червоне чи жовте світло тобі сигналить, а ти навіть не розумієш, що це знак для тебе. Ти настільки захоплений своїм людським обмеженим мисленням, що навіть не можеш узяти це до відома.
Є така оповідь. Під час сильної повені один християнський священник ревно молився. Коли за ним приплив човен, щоб урятувати його, він сказав: «Рятуйте тих, хто на Бога не сподівається, а мене Бог урятує». Люди знизали плечима й відпливли. Потім повз пропливав пліт, і йому запропонували перебратися на нього, щоб урятуватися. Священник продовжував молитися Богові про порятунок і зверхньо сказав: «Рятуйте тих, хто на Бога не сподівається, а мене Бог урятує». Коли вода була вже на рівні дахів будинків, за ним прилетів гелікоптер! Але він знову сказав: «Я сподіваюся на Бога. Я цілковито Йому довіряю, тож не турбуйтеся про мене». Нарешті вода затопила навіть дахи, і він потонув. Опинившись перед Богом, він обурено сказав Богові: «Я ж так на тебе сподівався! Чому ти мене не врятував?!» Бог сказав: «Знаєш, таких дурнів, як ти, я ще не бачив! Адже це я посилав тобі і човен, і пліт, і гелікоптер!»
Це приклад нашої хибної інтерпретації.
І все ж форма за своєю суттю порожня. Тому не прив’язуйся до форми, а споглядай, розпізнаючи в ній порожнечу!
Не маючи прив’язаності до форми, звільняєшся від демона віри в щось постійне.
Усе споглядання полягає в тому, щоб не прив’язуватися до того, що має форму, зовнішність і назву, а зміщувати фокус своєї свідомості в безформне, знаходити це безформне й бачити безформне, що грає в проявлених формах. Але якщо ми не бачимо цього безформного, то форма починає захоплювати наш розум, і тоді ми потрапили на гачок демона, який затуляє істину. Хай би що ми про це думали, а ми вже висимо на цьому гачку. Єдиний спосіб подолати цього демона — завжди, щосекунди, бути настільки пильним, наче в тебе над головою висить меч, наче ти йдеш по лезу бритви.
Досвідчений практик відрізняється тим, що його пильність безперервна й постійна. Він ніколи не дозволяє демону, який затуляє істину, затьмарити його розум. Чи дорікають йому, сварять, ображають, хлюпають чаєм в обличчя, чи відбуваються якісь цілком безглузді речі, він думає: «Нічого-нічого, ти мене не обдуриш». Тобто він усе одно прагне в усьому цьому прозріти порожнистість, яка грає в різних формах.
Не роблячи порожнистість об’єктом розуму, безсумнівно, звільнишся від демона віри в повне неіснування.
Демон віри в повне неіснування означає прояв нігілізму. Якщо демон прив’язаності до форми — це етераналізм, коли ми сліпо віримо формам, то нігілізм — це, навпаки, коли ми повністю заперечуємо форму, вважаємо, ніби нічого не існує, і хочемо йти туди, де є ніщо. Усе це різні види демонів. Це певні крайні погляди, які заважають нам сформувати правильне бачення.
Демон, який затуляє істину (етераналізм), — це коли ми, наприклад, сліпо віримо в те, що призначення помідорів — бути законсервованими. Але вони ростуть, навіть не знаючи, що є люди, які хочуть їх споживати; вони ростуть просто тому, що така їхня природа. Так само як малина росте не для того, щоб її збирали, а гриби — не для того, щоб їх смажили; вони просто є. Але коли ми накладаємо на реальність власні уявлення, демон, який затуляє істину, дає нам ілюзорне сприйняття.
Коли ми звільняємося від демона етераналізму, який змушує вірити в самобуття речей, і демона нігілізму, який змушує вірити в їхнє неіснування та прагнути лише до цього неіснування, ми набуваємо справжнього погляду. Набути справжнього погляду для споглядача вкрай важливо, тому що споглядати — це не що інше, як перебувати в істинному погляді. Якщо ми не набули істинного погляду, вільного від цих двох крайнощів, навіть якщо ми працюємо із санкальпою, медитуємо в махашанті, ми можемо дуже легко потрапляти в найрізноманітніші ілюзії.
Припинити прояв форми неможливо. Але замість того, щоб триматися за її конкретність, пізнай у ній світло свого бачення. Те саме стосується звуків, запахів, смаків, об’єктів дотику й розуму, які самозвільняються тим самим способом.
Іншими словами, тут йдеться про те, що неможливо припинити прояв зовнішніх об’єктів (це стосується того, що можна відчути на дотик, запах, побачити та почути). Тому замість того, щоб чіплятися за них, розпізнавай у них світло своєї свідомості, свого недвоїстого бачення. Замість того, щоб схоплюватися за видиме, розпізнавай того, хто бачить, і світло початкової свідомості, яке є у видимому. Замість того, щоб захоплюватися звуками мовлення, приємними й неприємними словами, розпізнавай того, хто чує, і світло початкової свідомості, яке є у почутому. Замість того, щоб схоплюватися за смак, розпізнавай того, хто смакує, і світло початкової свідомості, яке є у тому, що смакують.
Коли ми так чинимо, демон, який затуляє істину, втрачає над нами владу.
Безтілесний демон
Безтілесний демон.
У «Великому Зібранні» сказано:
Як виникає безтілесний демон?
Усе, що постає перед нашим розумом як хороше або погане, ми розрізняємо на підставі власних уявлень — це і є безтілесний демон. Поза власним, самонародженим Розумом немає нічого благого, що можна було б вважати божеством, і нічого неблагого, що можна було б вважати злим духом.
В абсолютному сенсі в Брахмані немає хорошого, а є лише те, що нам подобається. Так само немає поганого, а є лише те, що нам не подобається. Хороше або погане — це умовні категорії, які залежать від наших оцінок. Ці оцінки породжуємо ми самі, виходячи зі сформованого досвіду, карми, виховання тощо.
Наприклад, у східних країнах із мусульманською релігією вважається, що жінка повинна поводитися певним чином, закривати обличчя тощо. Такий тип жінки вважається доброчесним. А в західних країнах вважається, що жінка повинна бути емансипованою, мати рівні з чоловіками права, бути активною, самостійно заробляти. Західна жінка в очах людей мусульманського Сходу є порочною, розпусною, такою, що зовсім не відповідає ідеалу жінки. Східна жінка в очах західних людей є пригніченою, соціально інертною, такою, що не викликає поваги. Але насправді це лише оцінки, породжені культурними особливостями тієї чи іншої країни.
Безтілесний демон пов’язаний із нашими оцінками, з поняттям поганого й хорошого, з нашим сформованим досвідом.
Рухи розуму, породжуючи надію та страх, ввергають нас у повну залежність від власного демона. Із природної ясності, безмежного виміру абсолютної природи явищ проявляються всі види образів і уявлень, подібно до того, як виникають хвилі на морській гладі.
Тому, хто безпосередньо це пізнав, немає потреби щось виправляти — залиш усе як є.
Як подолати безтілесного демона, пов’язаного з нашим розділенням на погане й хороше?
Усе само звільняється у первісному вимірі, не приносячи ні блага, ні шкоди. До того, що виникає з виміру абсолютної природи, не потрібно відчувати заздрості, не потрібно його відкидати чи приймати. Нічого не приймай і не відкидай — адже це самонароджений Розум.
Безтілесний демон — це дуже тонкий демон, якого нелегко розпізнати; він пов’язаний із нашими тонкими уявленнями, що дають миттєві оцінки. Якщо ми правильно споглядаємо, нам не потрібно щось приймати або відкидати, тому що ми все бачимо як прояви самонародженого Розуму.
Вважається, що демонів існує безліч:
- демони, що насилають хвороби;
- демони, що створюють перешкоди;
- демони, що спричиняють сварки та ворожнечу між людьми;
- демони, що підштовхують монахів до порушення обітниць;
- демони, що підштовхують мирян до вчинення дій, які ведуть до деградації;
- демони, які підштовхують пишатися своїми якостями;
- демони, які підштовхують перебувати в смутку, розгубленості та страху;
- демони, які затьмарюють розум людей ілюзіями, даючи хибну інформацію та заплутуючи їх.
Усе це — різні стани, що виникають із первісної природи. Якщо ми не розпізнаємо цих демонів у чистому баченні, якщо не розуміємо, що навіть це є іграми (лілами) Абсолюту, то зазнаємо їхнього впливу. Якщо ж нам удасться це розпізнати, демони втихомирюються й постають перед нами в чистому баченні як божества.
У процесі практики вам уже доводилося і ще не раз доведеться стикатися з різними проявами таких демонів. Від того, як ви їх проінтерпретуєте і як до них поставитеся, залежить та дорога, яку ви оберете в житті далі, та лінія, якої будете дотримуватися. Бувало навіть так, що люди з великими заслугами припускалися помилки, не розібравшись із демонами, і втрачали шлях. Тому кожен монах, якщо він досвідчений практик, перебуває у великій пильності, знаючи, що ці демони ніколи не дрімають.
Можна розглядати цих демонів як певних стражів на шляху, покликаних дати людині якийсь урок. Якщо вона проходить ці випробування, демони постають перед нею в мирному образі. Якщо ні, вони не пускають її далі, закривають їй шлях. Щоб пройти їхні випробування, потрібно бути готовим постійно змінювати себе й кидати виклик своїм старим уявленням. Той, хто не готовий це зробити, звісно, зазнає невдачі.
Наприклад, у бардо описуються істоти класу Яма, які приходять за людиною в момент смерті. Якщо це людина з великими заслугами, вони допомагають їй дуже м’яко звільнитися від тіла. А якщо це людина з великими гріхами, вони витягують її душу гаками. «Витягують гаками» — це інтерпретація підсвідомості, що вказує на гнівну енергію. Якщо людина свята, дакіні або боги підхоплюють її та відвозять на своїх колісницях. Якщо людина порочна й у неї порушені самаї, за нею приходять демони, які волочать її та б’ють батогами. Потім вона постає перед старшими духами, які переглядають прожите нею життя й ставлять запитання. Якщо в людини порушена самая, є оскверненість, почуття провини або гріховність, то в момент перегляду картин прожитого життя її свідомість змінюється. Її ніхто не карає, вона сама себе карає. Тобто, знову побачивши прожиті нею події, вона впадає або в гнів, або в страх, або в самоприниження, або в почуття провини. І коли відбувається така зміна свідомості, старші духи думають: «Йому ще треба попрацювати над цією ситуацією, оскільки він ще не зрозумів її суті. Йому треба в такий-то світ». Якщо ж людина не впадає ні в гнів, ні в заздрість, ні в почуття провини через поставлені запитання й через те, що їй показують, а зберігає чисте бачення та присутність, духи розступаються й пропускають її, дають їй дорогу, перетворюючись на божеств, і розташовуються для неї сприятливим чином.
Люди втрачають розум, коли їм показують сцени їхньої власної свідомості, тобто вони не можуть їх самоосвободити, тому отримують нове тіло в наступному народженні. Практики ж бачать усі ці прояви як власне «Я», у них не виникає навіть тіні сумніву в цьому, тому вони можуть самоосвободити всі ці частини своєї свідомості. Перебуваючи в непохитній присутності, вони не слухають ані слова демонів, ані слова духів, а просто бездоганно розпізнають свою істинну природу, і тоді все стає єдиним із мандалою споглядання, усе проявляється сприятливим. Тому практики, які реалізували єдиний «смак», ідуть у чисті землі, у нірвану, на небеса Брахми.
