Коментар до тексту Свамі Шивананди
«Брахма-джняна – це окультна таємниця, предмет для ініціації справжнього гуру. Зупиніться на хвилину і серйозно замисліться над своїм життям. Ви пишаєтеся тим, що ви мудрі. Але чи справді ви обізнані в усьому? Категорично ні. Ви безнадійно неосвічені. У скількох материнських лонах ви побували? Ви не раз були обмануті хтивим зором і неспокійним язиком. Вас безнадійно відводили вбік колір, запах і дотик. Прокиньтеся, повстаньте і не зупиняйтеся, доки не досягнете вічного небесного щастя, остаточного щастя або стану тур’ятіти, або нірвікальпа-самадхі, або відеха-кайвальї. Розвивайте шість чеснот (шат-сампат). Набувайте чотирьох якостей».
Свамі Шивананда говорить про якості, якими має володіти практик. Коли ми приступаємо до практики піднесених учень, таких як ануттара-тантра, часто кажуть, що ці вчення дуже великі й піднесені. Деякі навіть кажуть, що ці вчення не для звичайних людей, а для майстрів, майже просвітлених і для святих, тобто це щось дуже високе, це вищий пілотаж. Або кажуть, що це для людей із найвищими здібностями.
Але коли ми приступаємо до вчення, нам важливо не перебувати у фантазіях чи ілюзіях, а адекватно визначати свої здібності, критично аналізуючи свою карму. Якщо наш сусід – духовний геній, який володіє неймовірними здібностями, нам це не допоможе, тому що ми самі маємо працювати зі своєю кармою. Те, що добре для нашого сусіда, може не підійти для нас. Дуже важливо визначити власні здібності, не рівняючись на якийсь загальний рівень, тому що саме зі своїми здібностями ми приступаємо до практики, йдемо шляхом, завершуємо шлях. І здібності, як відомо, у кожного свої.
Наприклад, Міларепа одного разу прийшов до одного святого, який викладав ануттара-тантру школи нінгмапа. До цього Міларепа вивчав магію і за один тиждень оволодів здатністю за допомогою магії викликати дощ і град, а за двадцять днів освоїв усю магічну науку. Коли він прийшов до вчителя, той сказав: «Моє вчення дуже піднесене: якщо ти починаєш його практикувати вдень – стаєш Буддою того ж дня; якщо починаєш практикувати його вночі – стаєш Буддою тієї ж ночі. Воно настільки велике, що людині з найкращими здібностями варто лише про нього почути, як вона одразу стає пробудженою».
Міларепа дуже зрадів і подумав: «Напевно, сама удача привела мене до цього вчителя, вчення якого осягається легко і швидко». Він трохи загордився і подумав: «Якщо я за двадцять днів навчився магії і вбив тридцять вісім своїх ворогів, якщо я всього за тиждень навчився викликати дощ і град, то вже такому легкому й прекрасному вченню я навчуся за день». Він навіть не сів медитувати, а ліг спати.
Наступного дня вчитель сказав: «Схоже, я перехвалив свою практику і свій метод. Ти не годишся для мого вчення. У мене були знаки і видіння, що моє вчення тобі не допоможе. В іншій частині Тибету є святий учитель Марпа. Це великий практик тантричних методів, тому вирушай краще до нього».
Цей приклад показує, що навіть такі найбільші світочі, як Міларепа, мають пильно обходитися зі своїми кармічними схильностями, шанобливо ставитися до вчення і вироблення якостей.
Часто практики, чуючи, що вони практикують високі вчення, нехтують якимись базовими якостями. Але для високих учень має бути створений фундамент, платформа. І дуже важливо не переоцінювати свої здібності, не вважати себе духовним генієм, а навпаки, розвивати смирення, скромність і старанно займатися певними практиками.
Звісно, наше внутрішнє «Я» – це за визначенням духовний геній. Наша духовна іскра найвища і найздібніша, і ми обов’язково маємо розвивати в собі духовного генія. Але розвивати в собі духовного генія – це не означає впадати в гординю чи самовпевненість. У цьому й полягає різниця між божественною гордістю і мирською гордістю, яка є клешею.
Якщо ви насправді духовний геній, це все одно відкриється, це ні для кого не буде таємницею, вам не треба буде про це навіть заявляти. А якщо ви ним не є, це теж буде всім видно. Насправді нічого не можна приховати. Якщо ви стаєте джерелом благих якостей, якщо ваші чесноти й заслуги випромінюються з вас щосекунди, це неможливо буде приховати, усі про це дізнаються: боги, духи предків, люди навколо, майстри тощо. Якщо ваша заслуга з минулих життів така, що ви великий будда, цар Дхарми й великий наставник-махасіддх, то вам це не вдасться приховати. Але якщо ви не маєте потенціалу й у вас є обмеження, це теж не вдасться приховати. І навіть не треба турбуватися про це й докладати якихось зусиль, бо все й так буде помічено. Це помічається з перших днів перебування в сангсі, з перших розмов.
Чотири якості за Шанкарою
Шивананда говорить про набуття шести чеснот і чотирьох якостей. Це чотири класичні якості, про які говорить Шанкара:
вівека (розрізняльна мудрість)
вайраг’я (безпристрасність, терпимість, байдужість до чуттєвих об’єктів)
мумукша, або мумукшуттва (палке прагнення до звільнення)
шат-сампат (тобто шестикратна чеснота)
Вівека – розрізняльна мудрість
Вівека – це вміння розрізняти, тобто відокремлювати правильне від неправильного. Іноді навіть у найбанальніших ситуаціях потрібна вівека, а якщо вівеки немає, ми робимо якісь помилки.
Наприклад, вам не подобається прасад. Якщо у вас є вівека, ви можете думати: «Це ж чудове тренування з усунення прийняття-відкидання». І тоді, замість того щоб злитися чи бути невдоволеним, ви перетворюєте момент цього невдоволення на чудовий метод духовної практики, отримуєте користь, накопичуєте заслугу, просуваєтеся духовним шляхом. Якщо ж ви пропускаєте цей момент, усередині вас з’являється незадоволеність, автоматично починаються апарадхи на кухарів, на життя, на світ узагалі. І після такого прасада ви почуваєтеся так, ніби отруїлися. Це насправді так. Тобто монахи можуть припускатися якихось зовсім дурних помилок через невідання.
Наприклад, коли я займався практикою, то свідомо їв прасад, який був несмачним, – із перловки та найдешевшої гірчичної олії. Від самої лише думки про цю гірчичну олію мене нудило. І я їв такий прасад у ретриті кілька місяців. Я вважав, що, навіть якщо існує можливість їсти смачно, треба спробувати, що таке їсти несмачно, щоб відсторонитися від своїх пристрастей.
У монастирі діє настанова, що прасад завжди має бути добрим, тобто оточення має бути прекрасним, але це лише підношення Дхармі, а не потішання его. Іншими словами, ми намагаємося зробити Дхарму приємною й прекрасною, тому що, якщо вона буде дуже аскетичною, то свідомість тих, хто сюди прийде, навряд чи від цього підніметься. Особисто я завжди відчував натхнення від аскетизму, бідності та інших подібних речей. Але коли мені довелося очолити монастир, я подумав, що з такими настановами Дхарму широко не пошириш, тому мені довелося відмовитися від своїх пристрастей і, навпаки, плекати інші санкальпи, які, загалом-то, мені не властиві останніми роками. А якби я їх не плекав, то монахам було б важче жити, Дхармі було б важче поширюватися.
Але коли ми робимо такі прекрасні підношення Дхармі, це не означає нашу прив’язаність, усередині ми маємо бути відстороненими, думаючи так: «Це не моє, це все належить Великому Господарю, Богу. Оскільки воно належить Великому Господарю, воно має бути прекрасним, але я не повинен черпати в цьому якісь егоїстичні задоволення».
Вівека також означає здатність до розрізнення в багатьох речах. Наприклад, розуміння чернечих правил: як їх дотримуватися, на чому робити акцент. Якщо ви спілкуєтеся з монахом і оцінюєте його за людськими якостями, але забуваєте, що він людина обітниці, людина служіння, тобто бачите якісь його буденні якості, а піднесених не помічаєте, це і є відсутність вівеки. Якщо ви бачите в старшому монахові не його посаду, а людські якості, і тому вам важко будувати з ним взаємини, це теж свідчить про відсутність вівеки.
Вівека дозволяє бачити Дхарму саме так, як вона просуває до духовного життя. Коли я даю різні передачі, тонкі практики із санкальпами, роботу з вітрами, я бачу, що деякі схоплюють їх «на льоту»: достатньо лише сказати, що вони є, і такі практикуючі беруть і самі практикують їх, ніби все життя ними займалися. Але інші навіть після численних консультацій не можуть зрозуміти, у чому ж усе-таки справа, які такі санкальпи. Це теж прояв вівеки.
Наприклад, поки я йшов сюди на бхаджан мандалу, я, не втрачаючи часу, практикував під час ходьби одну із санкальп – санкальпу «Низхідна сила». І так відбувається щодня. Якщо ж ми йдемо, відволікаємося і просто витріщаємося навколо в стані повної несвідомості, то це теж відсутність вівеки, відсутність розрізнення.
Вівека проявляється в усьому: у нашій відстороненості від бажань, у нашій поведінці. Іншими словами, ми чітко розуміємо, що є істинним, а що не є істинним, і постійно пильнуємо себе. В абсолютному сенсі найголовніша вівека – це здатність відрізнити оголене усвідомлення, присутність від відволікань.
Вайраг’я – безпристрасність
Вайраг’я – це безпристрасність, терпимість, байдужість до чуттєвих об’єктів. Безпристрасність означає, що ми повинні раз і назавжди покінчити із сансарним баченням, сансарним потягом до матеріальних об’єктів.
Один монах, прийшовши до вчителя, запитав:
– Яке ваше вчення? Які ваші найвищі настанови?
Учитель сказав йому:
– Зречення.
Монах очікував почути якісь складні практики з «зворотного потрійного перенесення в бардо», якісь складні методи «ловлі риби в сітку усвідомленості в темному ретриті». А йому було сказано одне слово – «зречення».
При цьому зречення ми розуміємо особливим чином – саме як велику відданість природному стану, який самоосвобождає надію, чіпляння і страхи, як бачення ілюзорності світу. Між зреченням і запереченням є різниця. У запереченні є ще якийсь негатив, є певна ціннісна установка, але зречення – це щось глибше, коли ми повністю переходимо на бік бачення Дхарми очима споглядання, коли ми повністю переходимо на бік Бога.
Мумукша – гаряче прагнення до звільнення
Мумукша, мумукшуттва – це гаряче прагнення до звільнення. Гаряче прагнення до звільнення не означає якісь двоїсті мрії: «О, коли ж я досягну звільнення? Сьогодні не досяг і вчора не досяг...» – і страждання з цього приводу. Звісно, на початковій стадії так теж може бути. Наприклад, один учень, пробувши в горах два тижні, повернувся. Я запитав його:
– Ну, як там практикувалося?
Він сказав:
– Самадхі не досяг.
Але насправді для практиків лайя-йоги гаряче прагнення до звільнення не пов’язане з проєкціями в майбутньому, з егоїстичним прагненням, биттям себе в груди та іншими подібними речами. Можна сказати, що воно набагато тонше, глибше, плавніше, але безперервне, воно правильніше. Тобто для нас гаряче прагнення до звільнення – це не що інше, як зануреність у присутність прямо тут і зараз і тотальна відданість їй, коли навіть не постає питання про щось інше.
Ти не замислюєшся про майбутнє звільнення, ти настільки відданий звільненню в теперішньому, що в тебе немає навіть секунди, щоб відволіктися. Кожну секунду ти пильнуєш – це і є твоє гаряче прагнення. Ти не загадуєш на майбутні ретрити й якісь майбутні досягнення. Ти знаєш, що те, що є тут і зараз, абсолютне, і гаряче прагнеш до цього, не забуваючи ні на секунду, тому тобі бракує часу, щоб проєктувати якісь майбутні надії. Це мумукша з точки зору ануттара-тантри.
Шат-сампат – шість чеснот
Нарешті, Шанкара говорить про шат-сампад, тобто про шестеричні якості. Це шість чеснот:
шама – спокій розуму
дама – контроль над чуттями
упараті – припинення мирської діяльності
тітікша – сила духу
шрадха – віра в Бога, гуру, священні тексти
самадхана – концентрація свідомості
Шама – спокій розуму
Шама (спокій розуму) походить із вашої усвідомленості, із розуміння самозвільнення. Той, хто вміє самозвільнятися, має спокій розуму. Хто не вміє самозвільнятися, той досягає спокою в найкращому разі під час ретриту з махашанті.
Спокій розуму виникає тієї миті, коли ми стійко виділяємо оголене усвідомлення, коли ми можемо вільно самозвільняти всі концепції, що виникають. У тантрах є такий вислів «небезпечна ущелина двоїстих думок», тобто, коли думки напливають і заволодівають потоком нашої свідомості, це уподібнюється падінню в небезпечну ущелину. Тобто ми щось думаємо, «накручуємо» і створюємо з цього цілий світ, замість того щоб розсміятися, відпустити, зануритися в присутність і побачити порожнинність цих думок.
Був один християнський святий, який наприкінці свого чернечого шляху став юродивим. Коли до нього приїжджали по пораду якісь імениті ієрархи, він питав їх:
– Чого ви до мене, дурня, приїхали? Я не вчений і всього два класи закінчив.
Вони казали:
– Ми до вас приїхали за сердечним ученням, а не за розумовим.
Він казав:
– Ну, гаразд.
Потім, звертаючись до митрополита, він напівдурнувато питав:
– Тебе як звати?
– Йосифом.
– А, Йоська, значить.
Інший каже:
– А я такий-то, преподобний Василій.
– Ну, зрозуміло – Васька.
Він таким чином перевіряв, чи варто з ними розмовляти про духовне життя, чи їхня духовна гординя не дозволить спілкуватися з ними. І лише коли він бачив, що відвідувачі сповнені смирення, він розмовляв із ними на тему духовного життя.
Дама – контроль над почуттями
Наступна якість – дама (контроль над почуттями). Контроль над почуттями означає, що ви постійно контролюєте себе. Цей контроль не лише зовнішній завдяки правилам віная, а в ануттара-тантрі він, передусім, внутрішній завдяки безперервному підтриманню уважності. Ви не дозволяєте вихлюпнутися гніву, прив’язаності, заздрості, дратівливості, а якщо навіть щось вихлюпується, то ви миттєво себе зупиняєте.
Якщо учень усвідомлений і уважний, його не треба довго переконувати в чомусь, йому не треба якось погрожувати пальцем і нагадувати: «Будь уважним, дотримуйся вінаї». Йому достатньо зробити лише тонкий натяк, лише повести бровою, як він одразу ж усе зрозумів. Наприклад, якщо в учня є прив’язаність до чогось, йому лише треба сказати: «А що в тебе щодо цього?» Він одразу все розуміє і каже: «Я взагалі вже навіть забув про це». Тобто йому не потрібно читати довгих лекцій про згубність прив’язаності. Це і є досконалий контроль почуттів. Така людина здатна миттєво усувати свої помилки.
Упараті – припинення мирської діяльності
Наступна якість із шести чеснот – упараті (припинення мирської діяльності). На відносному рівні ми припиняємо мирську діяльність у тому сенсі, що перестаємо взаємодіяти з нечистими сансарними енергіями і якось служити їм. Ми не припиняємо діяльність повністю, однак ми змінюємо ставлення до неї.
По-перше, ми починаємо служити вселенським енергіям просвітлення, тобто ми перестаємо працювати на фірми, на щось іще, а починаємо працювати на Ануграха-шакті, тобто на просвітлювальну силу. Це зовсім інший інформаційний потік. По-друге, замість породження чіплянь, надій, планів і ототожнення себе з почуттям діяча (карта і картритва), ми утверджуємося в стані недіяння, відсікаємо прив’язаність до почуття діяча і до плодів своїх дій. Тобто ми утверджуємося в принципі служіння і самовіддачі. Коли ми діємо таким чином, це і є припинення мирської діяльності.
Якщо ми не припинили мирську діяльність, то під час дій ми часто заплутуємося, тому що в нас немає бхави. У мирському житті є слово «драйв». Драйв – це щось позитивно-збуджене, щось таке, що хвилює кров, розпалює серце. Але якщо перекласти на більш піднесену мову, то це бхава, піднесений стан. Якщо ви прив’язуєтеся до діяльності, у вас ніколи немає бхави. Відчуття діяча затьмарює бхаву, розум скукожується, і ви не відчуваєте задоволення від діяльності. Вмикається цілепокладальний розум, виникають проєкції, з’являються чіпляння, тому всередині вас немає порожнинності. Припинити мирську діяльність із позиції ануттара-тантри – це означає поєднувати одночасно дії й недіяння, досягнення цілей і відсутність прив’язаності до плодів.
Тітікша – сила духу
Наступна якість – тітікша (сила духу).
Одного разу Тілопа сказав Наропі:
– Там неподалік весілля. Сходи-но туди й збери мені прасад.
Коли Наропа приніс звідти страву, що складалася з вісімдесяти чотирьох інгредієнтів, Тілопі вона дуже сподобалася, і він послав Наропу туди ще раз, назвавши при цьому «синку». Наропа подумав: «За дванадцять років він навіть не глянув на мене жодного разу, а тут «синку». Напевно, після цього він удостоїть мене посвяти». І Тілопа просив принести йому цю страву і вчетверте, і вп’яте. На п’ятий раз Наропі вже нічого не дали, тому він просто вкрав увесь казан із цією їжею. Крадіжку було виявлено, і Наропу побили до напівсмерті. Коли він приплентався назад, Тілопа, єхидно всміхаючись, запитав:
– Що це з тобою? Чи не передумав ти вчитися в мене?
Наропа сказав:
– Ні, якби мене побили навіть ще сильніше, це було б справедливо, тому що я заслужив на те, щоб упасти в пекло. Ці побої – ніщо порівняно з благістю тієї Дгарми, яку я отримую від учителя.
Це приклад такої величезної сили духу. А Наропа ж не був новачком, він не був безвусим юнаком. До того, як стати учнем Тілопи, він сам був пандитом в університеті Наланда і хранителем північно-західних воріт, десять років читав лекції й вів диспути з представниками інших учень. Тобто він був уже доволі зрілим практиком.
Шрадха – віра в Бога, гуру, священні тексти
Наступна якість – шрадха (віра в Бога, гуру, священні тексти).
Один сиддх, перепливаючи на кораблі Індійський океан, подумав про свого гуру. Всередині в нього буквально на мить прокралася гордовита думка: «Звичайно, гуру перевершує мене в реалізаціях і сиддхах, але в багатстві й кількості учнів я його перевершую». Щойно він так подумав, корабель почав тонути. Тоді з’явився гуру, допоміг йому врятуватися і сказав: «Так не годиться, такі думки приведуть тебе в поганий стан. Очисти свою самаю».
Самадхана – концентрація свідомості
Наступна якість – самадхана (концентрація свідомості). Буквально самадхану можна ще витлумачити як стійкість у природному стані, стійкість у сахаджа-самадхі. Вона виникає, коли в нас є потужний фундамент у спогляданні.
Один учитель у ведичній школі викладав граматику санскриту. Цар сусідньої держави напав на поселення, де вони жили. Коли з’явилися солдати, усі учні розбіглися, але цей учитель, як ні в чому не бувало, продовжував роз’яснювати граматику. Тільки один учень залишився, сховавшись під парту, і слухав його настанови.
Самадхана означає, що присутність не коливається. Якщо самадхана істинна, це те саме, що й віра.
