Чотири небезпеки на шляху монаха та важливість дисципліни

Коментар до тексту «Питання Мілінди»

Ця сутра зі збірки «Питання Мілінди» називається «Чатумська». Вона так називається, тому що Будда в цей час перебував у Чатумі, у миробалановому гаю. Миробалан — це плід, що росте в Індії, трохи схожий на яблуко. У той час 500 монахів, яких очолювали два найкращі учні Будди (Шаріпутра і Маудгальяяна), дісталися до цього місця, щоб зустрітися з Буддою та іншими монахами. Зустріч минула дуже жваво, тому що вони давно не бачилися. Одні показували місця для ночівлі, інші говорили, куди покласти верхній одяг і свої миски, і всі монахи при цьому шуміли й галасували.

Тоді Будда покликав Ананду і запитав:

— Що це за шум, Анандо? Що це за галас? Рибалки, чи що, витягли сітку з великою рибою?

Ананда розповів йому, у чому річ. І тоді Будда сказав:

— Поклич, будь ласка, до мене всіх монахів, Анандо.

Коли монахи зібралися, Будда знову запитав:

— Що це за шум? Що за галас? Рибалки, чи що, витягли сітку з великою рибою?

І монахи пояснили, у чому річ. Тоді Будда сказав:

— Ідіть, монахи, я вас розпускаю, ви більше не можете жити при мені.

Монахи були шоковані, але вони відповіли:

— Так, шановний.

Не сміючи не послухатися, вони обійшли Будду навколо, таким чином виявивши йому пошану, згорнули постелі, взяли верхній одяг, миски й пішли.

Тобто вони вирішили повернутися назад до себе додому. Їхня зустріч не відбулася через шум і галас.

У цей час шак’ї (люди з роду Шак’їв) перебували в Домі Зібрань у своїх справах. Шак’ї — це рід, до якого належав сам Будда.

Ці люди з роду Шак’їв у Чатумі побачили монахів здалеку, підійшли до них і запитали:

— Куди ви йдете, шановні?

Вони сказали, що Будда їх розпустив, тому вони повертаються. І тоді люди з клану Шак’їв, родичі Будди, сказали:

— Посидьте тут пів години, можливо, нам удасться умилостивити Будду.

Люди з клану Шак’їв попрямували до Будди, привітали його і сказали:

— Шановний, будь прихильний до громади монахів. Будь ласка, дай їм настанови. Там є монахи, які прийняли постриг зовсім недавно, вони тільки прийшли до вчення. Якщо вони не бачитимуть тебе або не отримуватимуть твоїх настанов, їхні уми зміняться й огрубіють. Як молоді сходи, не отримуючи води, засохнуть, так і монахи, не отримуючи твоїх настанов, втратять шанс на звільнення. Тому, шановний, як раніше ти сердечно ставився до громади монахів, так само й тепер сердечно постався до них.

Брахма розпізнав думки Будди і послав свою чарівну еманацію у світ людей, тобто проявився у світі людей. Він прийняв вигляд монаха, шанобливо склав долоні й також звернувся до Будди з такими словами:

— Шановний, як раніше ти сердечно ставився до громади монахів, так само й тепер сердечно постався до них.

Так людям із клану Шак’їв разом із Брахмою вдалося переконати Будду такими словами. Тоді наставник Маудгальяяна покликав монахів. Він сказав їм:

— Любі, вставайте, беріть свої верхні одежі й миски. Умовили пробудженого люди з чатумського клану Шак’їв і Брахма — Володар Сили.

Монахи сказали:

— Так, любий, — і прийшли до Будди.

Тоді Пробуджений запитав Шаріпутру, який сидів біля нього:

— Про що ти думав, Шаріпутро, коли я розпустив громаду?

Він сказав:

— Я тоді подумав, шановний: тепер Пробуджений безтурботно перебуватиме у щасливому стані вже в цьому житті, і ми також.

Тобто Шаріпутра подумав, що тепер у Будди не буде турбот і він насолоджуватиметься своїм абсолютним станом. Він також подумав, що й вони не матимуть турбот, оскільки в них не буде потреби возитися з цими новачками — шумними й метушливими монахами, які не контролюють свій ум. Тобто він зрадів. Можна сказати, що в нього явно були схильності до практики хінаянського заперечення.

Але Будда сказав:

— Остерігайся, Шаріпутро, таких думок. Тобі не слід надалі так думати.

Тоді Будда покликав Маудгальяяну і запитав:

— А про що ти думав, Маудгальяяно, коли я розпустив громаду?

Той сказав:

— Я думав, що тепер Будда безтурботно перебуватиме у щасливому самадхі вже в цьому житті, а ми з Шаріпутрою будемо опікуватися громадою.

Будда сказав:

— Добре. Або я можу опікуватися громадою, або ви — Шаріпутра і Маудгальяяна.

Чотири небезпеки для монаха

Потім Будда звернувся до монахів. Він сказав так:

— Є, о монахи, чотири небезпеки, яких слід остерігатися тому, хто входить у воду. Це небезпека від хвиль, від крокодилів, від вирів і від гавіалів. Також, о монахи, є чотири небезпеки, яких слід остерігатися тому, хто, послідувавши вченню, настанові, прийняв постриг і пішов із дому в бездомність. Ось вони: небезпека від хвиль, від крокодилів, від вирів і від гавіалів.

Небезпека від хвиль

Іде якийсь нащадок відомого роду з побожної сім’ї, з дому в чернече життя, приймає постриг і думає: «Ось вибрався я, доланий кармічними тяготами, з колеса народжень і смерті, печалі, страждань, болю, зневіри, відчаю, старості, вибрався, і вже видніється кінець усій цій безлічі тягот». І такого новоспеченого монаха його товариші по брахманському життю починають учити й наставляти: підходити треба так-то, відходити треба так-то, дивитися треба так-то, згинатися треба так-то, випрямлятися треба так-то, постіль, верхній одяг, миску утримувати так-то. Ця людина думає: «Поки я жив у домі, я сам інших учив і наставляв. Вони мені в сини і навіть в онуки годяться, але думають, що можуть мене вчити». І тоді він залишає учнівство і повертається до гіршого. Небезпекою від хвиль, о монахи, називається гнів і обурення.

Небезпека від крокодилів

Іде якийсь нащадок відомого роду з побожної сім’ї, з дому в бездомність і чернецтво, приймає постриг і думає: «Ось вибрався я з народжень, старості, смерті, страждань, болю, зневіри й відчаю — сансари, я подолав тяготи, і вже видніється швидкий кінець усім моїм стражданням. Скоро й звільнення буде». І такого монаха товариші по брахманському життю починають учити й наставляти: цю тверду їжу можна їсти, цю тверду їжу їсти не можна; цей напій тобі можна пити, а цей напій тобі пити не можна; дозволену їжу й пиття можна вживати, а це — не можна; у такий-то час можна таку-то їжу їсти тощо. І він починає думати: «Поки я жив у домі, я їв і пив що хотів і коли хотів. Я їв і дозволене, і недозволене. Віруючі миряни подають мені чудову їжу вдень, а не у визначений час, а ці монахи мені, схоже, рота затикають». І тоді він залишає учнівство і повертається до гіршого. Це, монахи, називається: злякалася людина крокодилів, залишила учнівство і повернулася до гіршого. Небезпекою від крокодилів, монахи, називається прив’язаність до черевоугодництва.

Небезпека вирів

Виходить якийсь нащадок із побожної родини й думає: «Став монахом, і ось вибрався я з колеса народжень і смерті, страждань, смутку, сансари, і вже скоро видніється звільнення». Такий монах встає рано-вранці, надягає верхній одяг, бере в руку миску, іде за подаянням у село чи на ринок, не оберігаючи тіло, не оберігаючи мову, не утвердившись у пам’ятанні, не приборкавши органи чуттів. Бачить він там господаря дому або сина господаря дому, який задовольняє й тішить свої почуття п’ятьма насолодами. І тоді він починає думати: «Поки я жив удома, я ж теж задовольняв і тішив усі свої почуття п’ятьма видами насолод. Можна і насолоджуватися, і творити добрі справи». Залишає він учнівство й повертається до гіршого. Це, о монахи, називається: злякалася людина вирів, залишила учнівство й повернулася до гіршого. Вирами, о монахи, називаються чуттєві насолоди.

Небезпека від гавіалів

Виходить якийсь нащадок із побожної родини й також думає: «Вибрався я з народжень, старості, смерті, болю, відчаю, і вже скоро видніється звільнення від сансари». І він так само встає рано-вранці, надягає одяг, бере миску й іде за подаянням, не приборкавши органів чуттів, не оберігаючи мову, не утвердившись у пам’ятанні. Бачить він там жінку, погано прикриту. Від вигляду цієї напіводягненої жінки пристрасть струшує його думки, і він залишає учнівство й повертається до гіршого. Це, монахи, називається: злякалася людина, залишила учнівство й повернулася до гіршого. Це зветься «небезпека від гавіала».

Такі, о монахи, чотири небезпеки, яких слід остерігатися тому, хто послідував цьому наставленню, прийняв постриг і пішов із дому до монастиря.

Так сказав Блаженний. Монахи із захопленням сприйняли сказане ним.

Принципи чернечого життя

Отже, ця сутра «Чатумська» була прочитана саме з приводу усвідомленості.

Життя монаха — це оберігання тіла, оберігання мови, утвердження в пам’ятанні, приборкання органів чуттів. Ви маєте знати всі правила етикету й принципи взаємин, прийняті в монастирі, щоб постійно ними керуватися, а не діяти відповідно до своїх бажань. Наприклад, якщо етикет говорить, що монах діє так-то в такій-то ситуації, то так і слід чинити. Якщо ж ви бачите, що правила тлумачаться суперечливо, тому можуть виникати складнощі, вам треба прояснювати це питання у старших монахів. Однак ви маєте знати: ми живемо за правилами. На рівні поведінки правило вище за вас. Правило — це тапас, правило — це обітниця, правило — це дисципліна.

Є різні категорії практиків: миряни, відлюдники, монахи, авадхути. Миряни живуть удома, відлюдники — окремо від інших (у монастирі або десь у своїх келіях), монахи — у монастирі, авадхути — там, куди вітер покаже. Серед монахів є також різні категорії: брахмачар’ї, послушники, монахи сутри, монахи тантри й монахи ануттара-тантри (останні належать до авадхутів). Кожен має знати свої обов’язки, обітниці, правила й приписи, поважати їх і дотримуватися їх. Це принцип чернецтва.

Коли у вас є дисципліна зовні, то звичка до внутрішньої самодисципліни також зароджується. Дотримуватися правил — це не означає бути ними зв’язаним, бути в обмеженнях. Навпаки, це свідомий стан поза обмеженнями, коли певний тапас або аскезу ви практикуєте як практику. Саме в цьому сенсі ми говоримо про те, що слід поважати правила.

Завдяки правилам ви можете постійно бути в усвідомленості. Правила чернечого етикету, вінаї або самаї подібні до виклику нашій обумовленості. Ти хочеш робити так, а тобі кажуть, що за правилами треба робити інакше! І тоді в тебе одразу виникає вибір: чи робити по-своєму, чи за правилами. І в процесі цього вибору виникає відречення від свого, тому що, доки від усього свого не відречешся, ніколи не прийдеш до істинного розуміння.

Не слід бути захопленим правилами, але, якщо живеш у монастирі, їх треба беззастережно поважати. Якщо правилом приписано сприймати цього монаха як старшого, то ви його так і сприймайте, не думаючи: «А він утричі молодший за мене», або «А, може, у мене кумбхака більша». А яка різниця? Прийміть це як практику, як тапас. Наприклад, дивлячись на глиняне зображення Матсієндранатха, ви ж не думаєте: «Так це ж просто шматок глини». Ви йому вклоняєтеся, і це викликає у вас благоговіння. І коли ви маєте таке ставлення, цей шматок глини стає чимось більшим — він стає мурті, тобто зображенням божества, вторинною причиною, що розкриває глибший стан. Так само слід чинити і щодо монаших принципів. Перебуваючи в монастирі, не можна нехтувати монашими принципами, тому що тоді ви вступите в суперечність з усією мандалою, тому вам буде важко займатися практикою.

Від зовнішніх правил до внутрішньої бездоганності

На рівні бачення правил не існує, а є тільки усвідомлення. У медитації правилом є присутність і підтримання усвідомленості. У баченні правилом є Брахман. У поведінці ж існують правила для мирян, правила для послушників і монахів, правила для інших категорій (відлюдників і авадхутів). На початку правила здаються зовнішніми, потім ми бачимо, що правила — це спосіб жити бездоганно. Для справжнього практика будь-які правила перестають бути зовнішніми, вони виходять зсередини як його власна бездоганність. Монах, який поважає себе, дотримується правил із власної бездоганності, а не тому, що вони записані або їх треба виконувати заради інших. Це щось природне для нього. Тому, хто не знає бездоганності в контролюванні сексуальної енергії, говориться: «Дотримуйся правил брахмачар’ї, а якщо допустиш порушення — розкайся і візьми епітимію». Але той, хто має чисті наді й глибоке усвідомлення, розуміє, що берегти канали і прану — це природно. Той, хто контролює свій розум, перебуває у присутності, природно буде гармонійним, він розумітиме тих, хто вище і нижче, дотримуватиметься правил мовлення. Лише коли немає усвідомлення, потрібні зовнішні приписи, які слід запам’ятати.

Отже, від зовнішнього правила (вінаї) ми рухаємося далі, вглиб, до самаї. Самая — це, можна сказати, правило внутрішнього Духа. Монашество будується на дотриманні принципу самаї та правил вінаї. Без їх дотримання важко втриматися в монашестві. Бути в монашестві, йти до звільнення — це подібно до того, як скакати на необ’їждженому жеребці: трохи ти зазівався — він став дибки і викинув тебе із сідла. Можна сказати, що наші прани і наші карми — це необ’їжджений жеребець. Але мало втриматися в сідлі, треба ще правильно спрямувати його і доскакати до фінішу.

Якщо ви розумієте це, ваше монаше життя з першого дня і протягом усіх наступних років практики буде гармонійним і щасливим. Усі досягнення прийдуть своєю чергою.