Дія без карми: шлях просвітленого йогіна

Коментар до тексту  «Шрі Сіддханта Шикхамани», глава 19 «Припинення дій» 

Стхала «припинення дій»

Для йогіна, чиє тіло — найвища сутність, усі дії видаються уявними, як ілюзія змії в мотузці.

Що означає йогін, чиє тіло — найвища сутність? По-перше, це той, хто поєднав свою розширену свідомість із тілом, той, хто усунув концепцію «я є тіло» (дехатма-буддгі) і усвідомив себе як безсмертний Атман, а також той, хто поєднав свою волю з божественною волею і через поєднання своєї волі з божественною усвідомив також тіло як підпорядковане божественній волі. Це означає йогін, чиє тіло поєдналося з найвищою сутністю.

Процес практики споглядання в адвайті — це не лише процес свідомості, це також процес енергії, процес роботи з енергією. Виявити безсмертний Атман — це лише початок, далі ми повинні привнести цю виявлену свідомість у тонке тіло, в енергетичне та фізичне тіло, поєднати її з нашою поведінкою.

Тому такий стан йогіна називають «припиненням дій». Дії мудреців не стають причиною перероджень. Так і зерна, обпалені у вогні, не можуть прорости. Для йогіна, який позбувся его (аханкари), який сенс у скоєних діях?

Два типи дій

Існує два типи дій. Перший тип дій — це дія йогіна, а другий тип — дії звичайної кармічної людини, яка заплуталася в діях. У випадку кармічної людини дія, що здійснюється, створює карма-пхалу (результат), і результати завжди доведеться осягати, отримувати назад, тобто не існує такої сили, якщо не застосовувати спеціальні методи, яка могла б не повернути нам ці результати. Закон карми настільки точний, що все буде віддано до найменших дрібниць.

Другий тип дії — це дії йогіна, який перевершив закон карми, і кармічні наслідки (карма-пхали) на нього не впливають, він не має кармічних реакцій. Роблячи що-небудь, він не створює збурення у просторі, тому що він єдиний із природою, стихіями та Брахманом.

Зазвичай, коли діє людина, вона створює ментальне збурення, створює ототожнення, і її ментальні хвилі пробуджують у просторі космосу відповідні ментальні хвилі, які неодмінно реагують на її дії. Її думки притягують думки з навколишнього простору, тому що в неї є переживання «я роблю» і «я діяч», надія на плоди та результати, і все це супроводжується емоційним станом. Це залишає відповідні відбитки, такі відбитки накопичуються, створюють стійкі тенденції (васани), і неминуче ці відбитки та васани притягуватимуть у просторі, в ефірі відповідні хвилі, і ці хвилі притягуватимуться.

У цьому сенсі звичайній людині завжди потрібно контролювати свої думки, завжди потрібно дбати про ментальну дисципліну, думати лише добре, лише про хороше, лише позитивні, правильні й чисті думки, тому що неправильні, нечисті думки закликають відповідні могутні космічні хвилі, які входять у її долю. Кожен акт її мислення — це закликання.

Думки можна уподібнити до радіохвиль. Люди випромінюють думки подібно до радіоприймачів, люди — це ретранслятори думок, і є ті, хто випромінює чисті саттвічні думки, є ті, хто випромінює раджасичні думки, і ті, хто випромінює тамасичні думки. З часом їхні думки накопичуються, оточують їх, формуючи достатньо щільну ауру, яка утворює ментальне тіло; ця аура ментального тіла формує ауру тонкого тіла у вигляді образів, думки відкладаються вже у вигляді конкретних емоційних станів, емоцій, почуттів та образів. Потім конкретні емоційні чуттєві стани стають праною, енергетичним тілом.

Наприклад, червона аура — це раджасична аура, аура може бути чорною, помаранчевою, білою, жовтою, золотою, блакитною, зеленою тощо. Зрештою це позначається на фізичному тілі. Вважається, що обличчя — це показник тонкого та ментального тіла. Будь-яка людина, яка породжує думки, формує зі своїх думок власну ауру, тому йогін практикує самодисципліну, щоб звільнитися від усіх цих процесів у тонких тілах; йогін практикує абхьясу. Абхьяса означає наполегливе постійне навчання або практику, постійне повторення, наприклад мантри, упасани (поклоніння), споглядальної практики — усе це абхьяса.

Коли йог практикує, то поступово всередині нього породжуються інші процеси, всередині нього не виникає думки, коли він щось робить. Його думки не створюють нових відбитків і не породжують нових образів, нових емоційних станів, натомість вони розчиняються в природній природі Ума. Оскільки йог навчився перебувати в природі Ума, він не супроводжує свої дії оцінками, рефлексією, судженнями, коментарями, а також хибними уявленнями, такими як «я роблю», «плоди й результати належать мені», і тоді думки не супроводжують дії й не відбиваються в потоці його свідомості. Натомість кожна дія возз’єднується з див’я-бгавою, з брахма-ахам-бгавою, належить Богові, возз’єднується з божественним відчуттям — тоді карма не накопичується.

Припинення дій означає не накопичувати карму під час здійснення будь-яких дій — мирних, нейтральних і гнівних, перебуваючи в недвоїстому спогляданні.

Як можуть зміни у відображенні місяця вплинути на сам місяць? На тлі хмар здається, що місяць рухається. Те саме стосується й Атмана: через його зв’язок із тілом здається, що Атман здійснює дії. Просвітлений йог не плямується плодами вчинків, навіть якщо залучений до діяльності.

А непросвітлений плямується — треба це знати, на сто відсотків плямується, тому що він завжди залучається до діяльності. Він не може не залучатися. Це означає, що поки немає просвітлення, ми повинні дуже чітко відстежувати, контролювати й спрямовувати, до яких дій треба залучатися, а до яких не залучатися. Ми повинні розуміти, наскільки важливо, наприклад, дотримуватися дхарми, накопичувати заслуги, наскільки важливо здійснювати упасану, різні добрі дії.

Поняття дхарми та пурушартхи

Дхарма перекладається як те, що підтримує все, від слова «дхір» — це правильне здійснення, призначення будь-якого живого або неживого об’єкта, явища чи закономірності, а стосовно особистості — це спосіб поведінки, найбільш сприятливий для її духовного розвитку. Дотримання свого божественного призначення — це також свадхарма.

Існують різні види дхарми, але дхарма — це відображення космічного божественного закону — рити. Рита означає космічний божественний закон еволюції всіх живих істот усесвіту, світобудови. Коли він проєктується на особистість людини, на матеріальне суспільство — це називають дхармою.

Поки наша свідомість не звільнена й наші дії породжують кармічні причини та результати — треба дотримуватися дхарми, треба дотримуватися правильного призначення кожної людини. Тоді треба зрозуміти, а що означає дотримуватися дхарми, а що таке дхарма в моєму конкретному випадку, які взагалі бувають види дхарми, як діяти, щоб моя карма не накопичувалася, як діяти, щоб моя карма очищувалася.

Відповідно до цього треба подумати, що у ведичній традиції існує поняття пурушартхи. Пурушартха означає мету людини, а ще інше значення — силу самопроявлення.

Зазвичай пурушартха включає чотири цілі в людському суспільстві: дхарма, артха, кама та мокша.

Дхарма — це накопичення саттви, накопичення заслуг, така поведінка, щоб накопичувати лише чисту енергію, а нечисту енергію не накопичувати. Накопичувати лише чисту пам’ять, а нечисту пам’ять не накопичувати, тобто дхарма — це благо.

Артха означає процвітання, матеріальну силу, і артха стосується приємного: якщо дхарма пов’язана із саттвою, то артха пов’язана з раджасом. Це означає використовувати раджасичну енергію, щоб накопичити процвітання, щоб приємно жити.

Кама пов’язана з блаженством життя, і вона також пов’язана з тамасом. Це теж належить до категорії «приємного»: жити, радіючи життю, отримувати естетичне задоволення, насолоджуватися життям, природою, їжею, стосунками, буттям узагалі. Такий енергетичний принцип, як жити, будучи щасливим у тілі, включає і баланс енергії, і правильне харчування, і правильні взаємини, мистецтво облаштування дому за Ваасту, і орієнтацію за сторонами світу, життя серед збалансованих природних елементів та гармонію в сім’ї — усе це теж належить до кама, до розвитку своїх естетичних потреб. Усе це — про те, як зробити життя приємнішим.

Мокша також належить до категорії «благого», тобто якщо артха і кама — це приємне, а дхарма і мокша — благе, тобто істинне. Є така приказка: «Усі люди йдуть приємним шляхом — лише мудреці йдуть істинним, правильним шляхом». Мокша означає звільнення від усякої подвійності, звільнення від усіх ілюзій, звільнення від карми та хибних ототожнень.

Власне, усі ці чотири життєві цілі зрештою призначені лише для мокші, але мокша — настільки висока мета, що небагато душ наважуються поставити собі таку мету в житті. Вважається, що дхарма — це підготовчий етап перед мокшею: неможливо одразу, наприклад, з артхи (прагнення до матеріального процвітання), з ками стрибнути в мокшу. Потрібен процес накопичення саттви, процес самодисципліни, процес очищення свідомості від карми, щоб накопичена саттва дала змогу здійснити такий стрибок до мокші.

Щоб не накопичувати карму, необхідно дотримуватися дхарми, а дхарма — це не просто релігія. Дхарма, якщо ми говоримо про Санатана Дхарму, — це спосіб правильного здійснення призначення людини й узагалі будь-якої істоти у всесвіті. Мокша-дхарма — це найвищий спосіб діяти, щоб звільнити цю живу істоту, аби вона могла досягти найвищої мети, найвищої еволюції в житті.

Наприклад, кожна річ має своє призначення. Призначення дерева — рости, давати плоди. Призначення людини — відкривати свою божественну сутність. Призначення сонця, зірок, планет, часу — здійснювати зміни тощо. Коли ми дотримуємося дхарми, ми йдемо за своїм призначенням і накопичуємо саттвічну силу. Коли саттвічної сили достатньо, ми можемо йти шляхом мокші. Стан мокші дає свободу від карми, коли дії більше не породжують жодних нових причинно-наслідкових зв’язків.

Істинна природа життя

Життя — це не те, що ми робимо, — це те, що ми собою являємо. Зазвичай ми завжди ототожнені з тим, що робимо. Робити означає проявляти енергію тіла, мовлення або розуму, і це зазвичай вважають життям, але насправді це не є істинним життям. Життя — це те, чим ми є, що ми собою являємо, у якому стані усвідомленості перебуваємо. Доти, доки ми ототожнені з діями, карма накопичується. Коли ми перебуваємо в усвідомленому стані, ми переживаємо життя по-справжньому, тому що життя — це Атман. Жити означає бути в Атмані. Це не означає діяти — це означає перебувати в природному спонтанному усвідомленні Атмана. Того, хто може перебувати в природному усвідомленні Атмана, називають кала калан (героєм, який переміг смерть).

Як відрізнити істину від неістини, істинний стан від неістинного (сат і асат)? Істина — це те, що завжди залишається незнищенним, незачепленим, непорушним, незмінним, те, що виживає, залишається постійним, чистим і незаплямованим завжди й усюди. Це перевірка того, що є істинним, повністю істинним у житті, а що ним не є.

Наприклад, у відносному житті є певні цінності, певні сили, енергії, стани: дім, гроші, мир, слава, престиж, багатство, стосунки — і все це. Це можна назвати лише умовною відносною цінністю тією мірою, якою всі ці речі забезпечують зручності життя, але чи можна все це назвати абсолютною істиною — звичайно, ні, тому що всі ці речі не проходять перевірку на істинний стан: усі вони руйнуються. Дім руйнується, люди, до яких ми прив’язані, руйнуються, слава, як кажуть, — невигідний товар: дорого досягається, погано зберігається, руйнується. Престиж, гроші, багатство — усе це речі, що руйнуються. Усі зовнішні речі руйнуються, тобто вони не є істиною. Вони можуть мати лише умовну відносну цінність у відносному світі тією мірою, якою забезпечують зручності життя, але не більше.

Це означає, що в жодному разі не можна надавати їм важливого статусу в житті, статусу абсолютної цінності, гнатися за ними, тому треба дивитися на них спокійно, холоднокровно, використовувати їх, але мета в житті інша, не можна повністю віддавати їм свій час, своє життя, енергію, душу, тому що, віддавши душу хибним оманам, фальшивим цінностям, неминуче опиняєшся у стані невідання, страждання, омани.

Що перевіряється силою часу й не руйнується? Наприклад, ви перебуваєте в медитації, у глибокій усвідомленості, і ваша усвідомленість проникла у сон зі сновидіннями й навіть у сон без сновидінь, і навіть смерть не зможе відібрати її, зміни в часі не можуть її зруйнувати. Навіть якби що б не відбувалося — це не може бути зруйноване.

Йогин переживає блаженство перебування в Богові, або брахма-ахам-бхаву, переживання недвоїстості, і воно залишається навіть уві сні без сновидінь, навіть за межами сну без сновидінь, і хто може його зруйнувати? Це перевірка істини на неістинність. Насправді це легко перевірити: будь-яка річ перевіряється, вона тестується. Чи може час здійснити зміни (парінаму), щоб зруйнувати її? Те, що зруйноване, не є істиною, те, що не руйнується, є істиною, і до цього слід прагнути.

Мокша-дхарма вказує нам, як здобути незруйновні вічні цінності. Йогин, який прагне здобути незруйновні вічні цінності, прагне зануритися в те, що називають «безмежним озером божественного споглядання» (Шамбху дхьяна саровар). Він вчиться споглядати так, щоб постійно бути зануреним у це безмежне озеро. Такий йогин досліджує космос Бога, він присвячує все життя дослідженню космосу Бога, він живе в ньому, як у власному середовищі. Він змінює своє середовище сприйняття, навіть перебуваючи в тілі й живучи в матеріальному світі.

Наприклад, якщо є людина-космонавт, яка досліджує космос і присвячує цьому своє життя, виходить на орбіту й прагне якомога далі досліджувати космос, то йогин досліджує космос Бога й прагне дедалі далі досліджувати цей космос. Він виходить на якусь орбіту, підвищує свій рівень, щоб іти далі.

Шлях до просвітлення

Просвітлений йогин не плямується плодами вчинків, навіть якщо залучений до діяльності.

А непросвітлений плямується. Ми повинні завжди розуміти: непросвітлений обов’язково плямується. Виходу з цього немає. Як стати просвітленим, щоб не плямуватися? Щоб стати просвітленим, треба безперервно виконувати абхьясу — наполегливе постійне навчання й практику, тому що, якщо її не виконувати, будеш плямуватися. Непросвітлений плямується, просвітлений не плямується — такою є ця властивість. Коли ми наполегливо практикуємо, ми починаємо потроху просвітлюватися душею, починаємо бути схожими на просвітленого йогина, і тоді перестаємо плямуватися.

Просвітлення має початок, середину й кінець, і тривалий час — це початок. Не слід недооцінювати початок просвітлення — це величезні фази, які можуть тривати, можливо, мільйони життів. Вони набагато більші й, можливо, навіть важливіші за середину. Початкова фаза дуже важлива, тому що це точка біфуркації, де душа мільйони життів перебувала в непросвітленому стані, мільйони кальп, і якимось дивом у цьому житті вона пробудилася. Це означає, що її просвітлення не за горами — якихось сім життів.

Мільярди життів до цього, мільярди кальп, і вона прожила б іще мільярди кальп; з погляду вічності, можливо, з погляду людського життя сім життів — це дуже багато, але з цього погляду.

Початок просвітлення починається з того, що духовний Учитель передає шравану й манану, він вводить учня в те, що називають дискурсом (дискурсом дхарми), це ще називають юкти (міркуванням про дхарму), свадхьяя (самонавчання), роз’ясненням текстів та осмисленням — усе це дискурс, у дискурсивне поле. Дискурс означає, що треба навчитися мислити поняттями дхарми, не треба відразу прагнути медитувати, споглядати, доки не здобули шравану й манану, тому що навіть, застосовуючи правильну медитативну практику, не маючи підготовлених, накопичених саттвичних дхармічних думок, ми зітремо шар поверхневої свідомості, той, який нам підвладний, і ввійдемо в несвідоме.

Ми відкриємося несвідомому, відкриємо скриньку Пандори, тому що в несвідомому не накопичені чисті думки, не накопичені дгармічні думки, а накопичені карми, і що ми будемо робити, якщо в нас не проведена попередня робота зі створення правильного дискурсу, накопичення правильних ментальних хвиль, і ми увійдемо в кармічні неправильні ментальні хвилі, у ментальне море. Це ментальне море нас просто знесе, тоді ми будемо змушені залишити нашу практику, і ми забудемо про те, що хотіли звільнення, тому що це все було поверхневим, і ми знову підемо траєкторією карми.

Щоб цього не сталося, існують процеси шравани та манани. Існує процес ментальної самодисципліни, ментального самовиховання — це і є дискурс, коли учень слухає вчення, потім він сам навчається — це шравана і свадг'яя. Потім він вчиться виробляти логіку, міркування дгарми, він думає відповідно до дгарми. Потім він осмислює, оцінює своє становище, він рефлексує щодо свого становища — це називається юкті та манана. Усе це створює всередині нього притягання чистих духовних вібрацій, чистих духовних думок, він знайомиться з мисленнєвим світом дгарми.

Є такий вислів: «Наїматаркіна матірапанея» («Це знання себе не може бути здобуте за допомогою міркувань») «Катха-упанішада». За допомогою дискурсу просвітлення не здобувається, знання Атмана не здобувається. Проте він дуже потрібен, оскільки дає змогу сформувати правильні чисті ментальні хвилі.

Коли в нас є правильні, чисті ментальні хвилі, ми маємо потужну опору — мисленнєва енергія допомагає нам у духовному житті. Часто буває, що людина має передачу мантри, техніку й усі умови, але вона не налаштована практикувати, не налаштована медитувати, їй складно, навіть якщо вона намагається — жодного натхнення, жодної благодаті, тому що в її тонкому тілі немає відповідних ментальних хвиль.

У неї ментальні хвилі про політику, про дружину, про дітей, YouTube, інтернет, телебачення, думки про добробут, про гроші — і ця концентрація роками по шістнадцять годин на добу триває весь час, і уві сні продовжується. Як тут може спрацювати якась техніка, якась медитативна санкальпа? Навіть якщо вона буде, вона породить невелику ментальну маленьку хвилю — така хвиля називається брахма-кара-вритті, але всі ці попередні думки породжуватимуть дуже багато інших хвиль — це називається вішая-кара-вритті. «Вішая» означає матеріальні мирські коливання розуму, і він під час медитації дві години боротиметься: ця маленька ментальна хвиля атма-вічари або медитація махашанті чи чотирьох безмежних буде трохи й безуспішно боротися з величезними дев'ятиметровими ментальними хвилями, накопиченими раніше. Як ви думаєте, переможе вона чи ні? Навряд чи.

Оце називають відсутністю заслуг — недостатньо накопичено ментальних хвиль, і така людина після медитації не відчуває благодаті, не відчуває, що її сила, мудрість збільшилися. Вона відчуває: «Втомився, боровся, ось і все — дві години була боротьба». Уявляєте, якщо ви боретеся з бурею або з іншою людиною — ви жахливо виснажитеся, дві години боротьби — це дуже важко.

Одного разу, коли ми в Домінікані плавали до островів, там приблизно дві години потрібно було перепливати від одного острова до іншого. Дві години вас б'є хвилями, бризки хвиль, ви просто виснажуєтеся, ви думаєте: «А чи потрібно мені це взагалі наступного разу?» — а ми хотіли там ще якось облаштуватися. Щоразу ось так: до магазину туди дві години, назад — дві години, ви втомлюєтеся. Так само, коли такі ментальні хвилі не накопичені й відбувається боротьба — жодної благодаті, жодного самадгі, жодних богів, просто боротьба та втома.

Це треба змінювати за допомогою абг'яси, за допомогою процесів шравани, манани, свадг'яї та юкті, тобто постійного слухання, постійного самоосвіти, міркування за допомогою термінів дгарми (юкті) та манани — осмислення й усунення сумнівів. Треба залучити дуже багато хвиль, крім цього — упасана, мантра. Коли ми так практикуємо, ми готуємося.

Передача бгави — бачення очима пробудженого

Друге, що духовний учитель передає, крім дискурсу такого ментального поля, — це бгава. Кажучи сучасною мовою — наратив. Наратив — це як бачення, пробуджене бачення очима пробудженого. Наратив — це означає оповідь від першої особи, коли ми не просто безособово сприймаємо, читаємо, а бачимо очима когось, чиїми очима.

«Йога-Васіштха» — це ж текст, який не можна відірвати від бачення Васіштхи — це і є саме бачення Васіштхи — ось це бхава, коли ми бачимо світ очима Васіштхи або очима Вальмікі, або «Авадхута-гіта» — це бачення світу очима Даттатреї, а «Вівека-чудамані» чи «Атма-боддха» — це бачення світу очима Шанкари. Це не просто інтелектуальна інформація — це погляд на світ від першої особи, від пробудженого — це і є бхава, яка передається в результаті Гуру-йоги. Коли ми так практикуємо, поступово в результаті такої наполегливої практики це піддавання карми зникає.

Дії йогіна як ліла

Він діє як язик, який куштує топлене масло та іншу їжу, але ніколи не брудниться їжею. У які б дії не був залучений йогін, який утратив зв’язок із зовнішніми атрибутами, усі ці дії є лише видимістю. Дії йогіна не приносять плодів і розчиняються в ньому ж.

Отже, йогін, який розірвав кармічні зв’язки, прив’язаності до сансари, — його дії також є видимістю, вони є лілою, грою, але лише в тому випадку, якщо всі прив’язаності до сансари розірвані й не діють звичним способом, коли особиста воля поєднана з божественною, а світ сприймається як ілюзія. Тому кажуть: «Такий йогін не діє. Бог грає через нього» — тоді він не накопичує карму.

Пурніма означає повний місяць. Гуру-пурніма — коли є свято, чому воно так називається, чому пурніма ототожнюється з принципом Гуру — тому що Гуру, як повний місяць, відображає світло сонця, так він відображає світло Атмана. Такий йогін також здійснює в собі, всередині, Гуру-таттву, і ось Гуру-пурніма відбувається всередині нього — його свідомість відображає світло Атмана, як місяць відображає світло сонця.

Тому йогін, який перевершив свою карму, завжди перебуває на святі Гуру-пурніма, він завжди святкує принцип Гуру-таттви всередині себе, тому що його Садґуру (внутрішній Гуру) Атман пробуджений. Гуру-пурніма — це свято, але такий йогін завжди на Гуру-пурнімі, тому що він святкує Атман, а в Атмана немає конкретного дня народження. День народження — триста шістдесят п’ять днів на рік. Тому той, хто очистив свій розум, перебуває у відданості, завжди на святі Гуру-пурніма, а свято Гуру-пурніма — це ліла, це гра, нев’язаність, щастя й ананда — це спосіб перебувати в благодаті.

Коли йогін так діє, його пам’ять, яка зберігає минулі враження, справи, слова, думки, що називається кармашая, очищується і поступово розчиняється у світлі Атмана. Замість пам’яті виникає чиста див’я-бхава, тобто Гуру-пурніма приводить до див’я-бхави.

Той, хто йде, стоїть або ж спить... Ніхто не може залишатися бездіяльним. Активність — у самій природі втілених істот, але дії мудреців не приносять плодів. Для того, хто відчуває досконенне велике блаженство своєї чистої свідомості, немає метушні дій, що дають плоди у вигляді різноманітного досвіду.

Так закінчується стхала «припинення дій».