Коментарі до тексту «Йога-сутра Патанджалі»
У «Йога-сутрі» Шрі Патанджалі описує різні види перешкод, які виникають у процесі йоги:
хвороба
апатія
сумніви
неуважність
лінощі
розсіювання
хибне бачення
відсутність досягнень на стадіях йоги
нестабільність на цих стадіях
Це те, що відволікає свідомість. Це перешкоди. Тут використовується термін «антарая», що перекладається як «проміжок» або «розрив природного усвідомлення». Перешкоди (антарая) – це той час, коли йогіна ніби залишає Бог, коли його вищі контури свідомості вимикаються через зовнішні причини: неуважність, розташування планет, якісь порушені принципи практики тощо. Тобто коли канал зв’язку з Божественним (дх’яна-вахіні) перекривається.
Тоді йогін говорить: «Господи, навіщо ти мене залишив. Як Ти міг. Адже я практикую, я зрікся, я все роблю». Ви немов відчуваєте, що вам наділи тугий запилений мішок на маківку і позбавили вас натхнення, віри, ясності, волі, рішучості. Ви дивитеся на свої наміри, які були у вас раніше, і дивуєтеся, що вони всі кудись поділися.
Тоді, якщо у йогіна слабка віра або він досконало не підкований у вченні, то він починає «плисти» свідомістю. У його розум прокрадається «черв’ячок» сумніву, виповзає «крокодил» бажань, його починає «вести в різні боки». Але для досвідченого практика все це справа відома і сотні разів випробувана. І досвідчений йогін відрізняється від недосвідченого саме своїм ставленням до таких речей. Досвідчений йогін цілком спокійно ставиться до таких речей, оскільки в нього є віра, знання вчення і спостережне усвідомлення, яке не підвладне перешкодам. Він не впадає в паніку, зі смиренням ставиться до цього і наполегливо продовжує йти вперед.
Духовна практика як шлях мисливця
Духовна практика нагадує стан мисливця, який іде лісом, а йому назустріч вискакує ведмідь. Тільки-но він упорався з ведмедем, здер із нього шкуру й заспокоївся – вискакує тигр. Він із великими труднощами приборкав цього тигра, здер із нього шкуру і тільки хотів розслабитися, як назустріч йому виходять два розбійники й кажуть: «Гаманець або життя». Варто спасувати – вони обдеруть до нитки, всю прану витягнуть і залишать повністю спустошеним, тому знову доводиться битися, докладаючи всіх зусиль. А не битися не можна, оскільки це означало б зрадити свій шлях і зазнати поразки.
Поверхнева сахаджаяна, поверхнева адвайта не має нічого спільного з ученням адвайти ріші, оскільки адвайта ріші – це завжди тапас, перевершення самого себе і досягнення глибоких результатів. Той, хто ніколи не практикував, не знає про ці речі, а досвідчений практик прекрасно знає про це.
Тільки-но цей мисливець здолав цих розбійників, пішов далі й вийшов на широку дорогу в надії розслабитися, як раптово він бачить великий обрив. Розбійників уже немає, але перед ним виник обрив, тому знову треба винаходити засіб, як перестрибнути через цей обрив, як подолати чергову перешкоду. Приблизно таким самим чином розвивається і духовна практика.
У процесі духовної практики йогін нагадує мисливця, який переслідує магічного звіра – природу свого Ума. Цей звір дуже хитрий, він не боїться йогіна, а просто грає з ним: петляє, плутає сліди, іноді показується і знову йде. Добрий мисливець постійно переслідує його, не спускаючи з нього очей. На цьому шляху йому трапляються різні яри, пастки, ями, про деякі він навіть не знає. Іноді перед ним виникають явні перешкоди – ведмеді, вовки тощо, а іноді неявні – він пройшов, але не помітив, що підчепив якусь «заразу», наприклад ослаблення самаї. Він не помітив, а ця «зараза» постійно знімає в нього якісь бали «здоров’я», тобто він іде шляхом уже обтяжений.
Такий мисливець має бути дуже пильним. Він має так майстерно маневрувати й боротися, щоб на кожному етапі здобувати перемогу й постійно, крок за кроком, скорочувати дистанцію між собою і цим звіром, якого він вистежує. І якщо це правильний та вправний мисливець, то він колись обов’язково наздоганяє цього звіра. А якщо він лінивий, неретельний, боягузливий, не вірить у свої сили мисливець, то цей звір йому здалеку ніби махає рукою: «Бай, бай» і йде. І тоді мисливець знову змушений шукати хоча б його сліди, щоб зрозуміти, де він узагалі перебуває, тобто він його вже не бачить і має шукати його сліди.
Що означає «шукати сліди»? Це означає, що ви втратили природну присутність. А що означає «бачити звіра»? Це означає, що він близько, поруч, ви з ним працюєте, ви в ньому перебуваєте. Можливо, ви його ще не осідлали, але ви постійно поруч, ви від нього не відстаєте, ви його постійно переслідуєте.
Якщо це правильний мисливець, то він зрештою обійшов усі пастки, переміг усіх тигрів, ведмедів, кабанів, які намагаються на нього напасти, здолав усіх внутрішніх розбійників і зближується з цим звіром усвідомлення. Цей звір божественний, дуже дикий, до рук він просто так не дається. Але якимось чином мисливець розуміє, що цей звір і він сам — це одне. І він ніби вчиться його осідлувати. Коли він його осідлає, цей звір стає божественною Гарудою — орлом, який несе його в небеса.
Духовна практика нагадує таке безперервне зусилля, яке виконує йогін.
Ризики та перешкоди глибокої практики
Через надзвичайну глибину вчення, яке ви отримуєте, ви як досвідчені практики маєте бути готові до різних перешкод, які слід розуміти як великий ризик, що супроводжує великий прибуток. Зазвичай у мирському житті нам не передбачається надто великий прибуток, ми самі знаємо, що не схопимо «зірки в небі», живучи мирським життям і не практикуючи; навіть якщо ми станемо супер мільярдером, то все одно будемо звичайною обмеженою людиною.
У процесі духовної практики в нас можливостей вибору набагато більше. Ми претендуємо стати святими, божествами, сіддхами, просвітленими, тобто ми ставимо перед собою дуже великі цілі. Відповідно, що більший прибуток, то більший і ризик.
Чим пояснюється цей ризик? Він пояснюється тим, що вся негативна карма, накопичена нами в минулому, активізується силою глибоких настанов і силою ясності. При цьому ті, хто мають саттву й сприятливу карму, проходять, як правило, цей початок духовного шляху без особливих проблем. Ті, хто мають багато раджасу або тамасу, зазнають труднощів, перед ними виникають різні зовнішні демонічні перешкоди. Особливо якщо ви ще не утвердилися в природному самозвільненні, а при цьому довго й інтенсивно практикуєте в ретриті.
У деяких текстах святі описують таке:
«У місці вашої практики з’являтимуться духи й сансарні боги. Вони можуть кликати вас на ім’я. Вони прийматимуть образи гуру, святих і даватимуть вам пророцтва. Різноманітні жахливі видіння відбуватимуться у ваших снах і переживаннях. На зовнішньому рівні вас можуть атакувати, пограбувати або обікрасти інші люди (зрозуміло, якщо ви десь подорожуєте серед несамайних людей). Ви можете захворіти або потрапити в будь-які пригоди. У своєму розумі ви можете сумувати без особливої на те причини, впадати в депресію аж до сліз. Вас долатимуть бурхливі емоції. Ваша відданість, співчуття, бажання служити іншим істотам можуть зменшуватися. Ваші думки повстануть проти вас, доводячи вас майже до божевілля. Ви будете хибно розуміти корисні поради. Вам набридне перебувати в ретриті й захочеться порушити свою обітницю».
Зазвичай ця настанова дається для тих, хто сидить у ретритах один, два або три роки. Але для початківців цей час скорочується до двох тижнів. Іноді я помічав, що людина навіть після тижневого ретриту вискакує з нього як «ошпарена». Це ще раз підтверджує той факт, що до тривалих ретритів треба заздалегідь готуватися. Спочатку треба практикувати три дні, потім — тиждень, потім — два, потім — місяць, потім — три місяці, потім — пів року, потім — рік тощо.
«У вас з’являтимуться помилкові думки про духовного вчителя. Вас долатимуть сумніви щодо Дхарми. Вас можуть звинуватити в чужих гріхах. Про вас можуть лихословити. Ваші друзі можуть обернутися ворогами. У вас можуть виникнути різноманітні небажані обставини зовнішнього й внутрішнього плану. Ці перешкоди слід сприймати як певний тест для себе. Це той рубіж, на якому ви або виграєте, або програєте».
Дехто переживає цей рубіж за якийсь короткий, стислий час, коли саттва, активізована процесом духовної практики, починає вимивати всі карми, які були закладені. В інших це відбувається розтягнуто, у більш прихованій, латентній формі.
«Якщо ви впораєтеся з цими перешкодами за допомогою ключових пунктів практики, то вони перетворяться на ваші досягнення».
Тобто йогін за допомогою практики само-визволення, споглядання та чистого бачення вчиться не лише долати перешкоди, а й перетворювати їх на знаки реалізації, на прикраси, як змії на шиї у Шиви.
«Якщо ж ви потрапите під їхній вплив, то вони стануть нездоланною перешкодою для прогресу у вашій практиці. У всіх цих ситуаціях бездоганно дотримуйтеся своїх самаїв і спрямуйте всю віру та помисли до свого Вчителя, молячись йому з повною самовіддачею з глибини серця й вірячи, що він знає всі ваші випробування. Якщо ви ставитиметеся до несприятливих обставин як до бажаних і практикуватимете з повною ретельністю, то через якийсь час ці обставини самовільно втратять свій натиск».
Вони послаблять свою хватку, і ви відчуєте, як набули нової сили, нового ступеня свободи. Тобто кожна подолана перешкода й обставина, якщо вона вами приборкується і послаблює свою хватку, дарує певне благословення, тому що в чистому баченні будь-яка перешкода — це даршан божества, наприклад гнівного божества. І коли ви його розпізнали та приборкали, то, як і всяке божество, воно дарує вам своє благословення, певний даршан. Наприклад, якщо ви подолали якусь перешкоду, вона дарує вам благословення у вигляді сили волі та стійкості, зростає сила вашого само-визволення, очищуються ваші прани, і ви здобуваєте з цього нову силу.
«Тоді ваша практика значно покращиться. Явища здаватимуться розсіяними й розрізненими, у вас виникне ще більша впевненість у своєму вчителеві та його настановах. Навіть якщо надалі вам випадуть такі випробування, ви зберігатимете впевненість і душевний спокій, думаючи: «Які проблеми. Усе гаразд»».
Коли йогін приймає такі перешкоди й випробування, він сприймає їх із запалом, ставиться до них приблизно так, як добрий воїн, коли бачить можливість показати свою майстерність. Він думає: «Ну, зараз подивимося, хто кого». Коли слабка, безвольна або така, що не вірить у свої сили, людина стикається з перешкодами, вона починає панікувати, впадає у зневіру й ступор, а потім узагалі полишає практику. Істинний йогін завжди подібний до доброго воїна, для якого такі перешкоди — це лише спосіб зайвий раз потренувати своє усвідомлення.
Єдиний вихід із усіх ситуацій — це перебувати в природній усвідомленості. І йогін найвищої кваліфікації настільки покладається на принцип природної усвідомленості, що навіть не виконує якихось іще додаткових практик (очищення, закликання, протидія), а дозволяє перешкодам розсіятися, просто перебуваючи в природній усвідомленості й залишаючи все як є.
Таким чином, якщо ви можете використовувати подібні переживання на шляху, ви знаєте секрет, як виходити з усіх глухих кутів і заплутаних станів. І це справді чудесно, оскільки це подібно до того, ніби ви знайшли певний коштовний камінь, який усюди й завжди опікується вами, благословляє та захищає вас.
Для того щоб протидіяти таким перешкодам, потрібно закласти в умі глибоке зречення, усвідомлено змішувати своє життя з духовною практикою й постійно тримати в умі Три коштовності.
В’яса в «Йога-бхашьї» говорить про ці перешкоди як про противників або опонентів йоги, називаючи їх йога-пратипакша, і про псування йоги (йога-мала).
Основні перешкоди за Патанджалі
Отже, розглянемо докладніше основні перешкоди, які Патанджалі описує у своїх текстах.
1. Хвороба (в’ядхі)
Тлумачі описують її як дисбаланс вітру (вайшам’я), втрату сутності (свабхава-прак’ява), стан нерівноваги (вішама-бхава) через те, що елементи перестають бути в гармонії один з одним або через гарячкову роботу ума, або через перешкоди, спричинені духами, або через неправильну практику, або через надмірну концентрацію і напруженість.
Дисбаланс п’яти елементів виражається в тому, що в йогіна послаблюється циркуляція вітру в нижній частині й посилюється ментальна збудженість у верхній частині. Він насилу сидить на одному місці, його ум неспокійний, він важко засинає, не може сконцентруватися під час медитації, не відчуває вкоріненості. Усе це вказує на те, що йому бракує елементів землі й води, тобто біла крапля переважує червону.
Такий йогін може бути дуже недовірливим, починає шукати в собі різні неіснуючі хвороби, перевіряти своє здоров’я. Йому кажуть: «У вас усе нормально», але він усе одно думає, що хворий на якусь тяжку й невиліковну хворобу, що йому вже ніщо не допоможе. Але насправді все це дуже легко і просто усувається заземленням, об’єднанням із землею та водою, якщо ви знаєте, як це робити.
Земля і вода — це два дуже важливі й рідні елементи для нашого тіла, тому сприятливо виконувати такі практики інтеграції. Сутність більшості розладів і дисбалансу прани полягає саме в дисбалансі елементів. Усі вторинні відгалуження: порушення дош, порушення, пов’язані з функціональними органами, їхнім функціонуванням, — це наслідок такого дисбалансу, тому що якщо дві краплі приходять у дисбаланс, то кількість прани, що насичує сушумну, різко зменшується.
Якщо брати святого, сиддха, то сушумна в нього може бути наповнена енергією на 100%, у людини з хорошим балансом елементів — на 60–70%, а при дисбалансі елементів — на 30–40%. Відповідно, чакри передають прану із сушумни набагато слабше, п’ять вітрів циркулюють ослаблено, вони не насичують органи, і тоді органи, недоотримуючи прану з центрального каналу, починають давати збій, імунна система не справляється.
Але якщо вирівнюється баланс двох крапель і вітри наповнюють сушумну, то всі функціональні порушення зникають, вітри балансуються. І все це відбувається завдяки мистецтву правильного розслаблення і правильного відпускання, завдяки розкріпаченню свідомості й умінню об’єднувати споглядальну присутність із землею та водою в тілі.
Для цього не потрібно багато якихось спеціальних регулювальних практик. Зрозуміло, вони потрібні для тих, хто цього не вміє, але для досвідченого практика найкращим лікувальним станом є перебування в природному стані, який є найкращим гармонізатором і цілителем. Тільки треба робити це правильно, тобто вміти об’єднувати його з таттвами тіла. Наприклад, так, як це пояснювалося в описі шамбхаві-мудри.
Отже, йогін, який навчився об’єднувати природний стан із червоною краплею, ніколи не відчуває дисбалансу, його сушумна завжди наповнена, він легко протистоїть перешкодам.
2. Апатія (стьяна)
Розумова апатія визначається як бездіяльність думки. Бездіяльність є нездатністю виконувати йогу. Навіть якщо є бездіяльність тіла, то для бездіяльності думки немає причин. І апатія (стьяна) означає інертність ума, який лінується медитувати, концентруватися, усвідомлювати.
Це коли ми перебуваємо в тамасному, замороженому стані, коли наш ум не розвивається, а діє несвідомо, коли в нього немає натхнення, блиску, польоту, творчого екстазу, куражу, коли він тягне сіре життя (неважливо де — він може його успішно тягнути і в московській квартирі, і в трирічному ретриті). Тобто йогін нібито зовні все виконує, але всередині в нього апатія, немає руху вперед, немає прориву, любові, польоту, натхнення, він усе робить механічно.
Усе це відбувається через те, що природний стан не розпізнається. Через якісь причини відбувається перекривання каналу зв’язку з божественним, вищі контури свідомості вимикаються, тому йогін живе, використовуючи нижчі контури, тобто манас (понятійний розум) і тіло, а буддхі в нього не активоване.
В інших сутрах говориться: «Лінощі є нездатністю до дії, навіть коли є мисленнєві прагнення». Деякі ототожнюють апатію з лінощами: «Лінощі є бездіяльністю думки».
А де криється принцип лінощів? Звісно, він криється не в тілі, а в розумі. Чому? Тому що використовуються грубі шари розуму, манас. І щойно манас (поверхневий розум) зазнає якихось впливів, він стає апатичним, оскільки в нього немає можливості черпати свою силу з тонших шарів свідомості, а сам по собі манас – це крихкий інструмент, на який легко вплинути. Наприклад, змінюється астрологічне положення планет, розташування дош, і манас втрачає свою активну функцію.
Якщо йогін занурений у буддхі й перебуває у стані присутності, він не впадає в апатичний стан, оскільки буддхі завжди насичує його надихаючою ясністю. Але коли ви перебуваєте «на умі» і робите багато служіння в раджасі, або коли ви багато медитуєте й не подразнюєте свій ум зовнішніми враженнями, але при цьому не проникаєте в буддхі, то на якомусь етапі у вас настає така апатичність.
Ключ до подолання апатії – розкриття бхави, божественної гордості, сили натхнення, яка є за межами ума. Той, хто розкриває божественну гордість, силу натхнення, ніколи не відчуває апатії. За дванадцять років навчання інших я, наприклад, жодного разу не відчував такого стану душі, оскільки знаю секрет, як черпати натхнення з глибших станів ума.
Коли така апатія триває довго, виникає наступна перешкода – сумнів (самшая).
3. Сумнів (самшая)
Сумнів вважається однією з головних перешкод до духовної реалізації, тому що його вплив здатний спустошити й неминуче веде до саморуйнування. У «Бгаґавад-ґіті» говориться, що сумнів уражає людину, якій бракує віри (шраддхи).
Що ж таке сумнів? Сумнів – це коли у вас виникає невіра в базові смисли, які визначають вашу духовну практику. Коли якісь вихідні налаштування, вихідні коди вашої свідомості починають спотворюватися або до них немає довіри.
Протиотрутою від цього є вивчення вчення, підтримання й очищення самаї. Є така приказка:
«Якщо ти віриш у свого гуру як у самого Будду, ти сам здобудеш повне пробудження. Але секунда сумніву в духовному вчителеві може коштувати тобі десяти років аскетичної практики».
Тобто ти можеш втратити ці досягнення.
Гуру-йога є ключем до подолання сумнівів, якщо ви знаєте, як правильно її практикувати. Практикуючи гуру-йогу, якщо ви можете об’єднувати свідомість із тілом мудрості гуру, ви можете розсіювати навіть тонни сумнівів.
Підтримання й очищення самаї – другий спосіб подолання сумнівів.
Вивчення вчення, ясний філософський розум, який чітко може відрізняти ілюзію від реальності – це третій спосіб подолання сумнівів.
Атма-вічара – самодослідження й пізнання своєї власної природи – це найкращий, найвищий спосіб подолання будь-яких сумнівів, оскільки, якщо ви пізнаєте свою власну природу, ви не можете в ній сумніватися. Коли вона розкрита, вона сама є найбільшим усувачем сумнівів. Навіть якщо ви сумніваєтеся в цій власній природі, ви лише її утверджуєте. Адже хто буде сумніватися? Ця ж сама природа.
4. Неуважність (прамада)
Наступна перешкода за Патанджалі – неуважність (прамада). Неуважність – це головний бич йогіна на шляху споглядання. Можна сказати, що всі проблеми й труднощі виникають через те, що ми відволікаємося і перебуваємо в неуважному стані.
Неуважність – це шлях до нових народжень. Уважність – це шлях нірвани і шлях визволення. Через неуважність у проміжному стані, що передував нашому народженню, ми обрали утробу матері у світі людей. І це призвело до того, що ми зараз намагаємося звільнитися від цього світу людей. Але навіщо було сюди потрапляти? Адже можна було б і не потрапляти сюди.
Буває так, що боги, апсари, відьядхари та інші божественні істоти тривалий час живуть на небесах сфери бажань і в області кама-лока, насолоджуючись життям у прекрасних ілюзорних тілах. Але рано чи пізно вони припускаються помилки, а оскільки вони не повністю звільнені, то їхня свідомість під час здійснення помилки затьмарюється і затягується у світ, у якому їм належить переродитися, тобто в утробу майбутньої матері на Землі або навіть у ще нижчих світах, якщо їхні карми не повністю відпрацьовані.
Багато з практикуючих, які живуть тут, були мешканцями вищих світів. І ті з вас, хто, приходячи в людський світ, гостро відчуває його обмеженість і розмірковує про те, як цю обмеженість подолати, якраз і є тими, хто проводив свої попередні життя у вищих світах. Але через те, що ваша карма не вичерпана і ум незрілий, ви десь припустилися такої помилки, тому вам довелося переродитися – це і є результат неуважності.
Неуважність у практиці споглядання призводить до того, що обривається канал зв’язку з божественним «Я», переривається сигнал, що йде від нашого Атмана, вищих тонких тіл, тому ми перестаємо їх вловлювати. І тоді кажуть: «Людина перестала чути голос Бога». А якщо голос Бога не чути, то кого починають слухати? Голос свого его, ума, внутрішніх демонів тощо.
Неуважність – це відключення вищих тонких тіл і вищих контурів свідомості. Це можна бачити прямо на лекції. Людина слухає, а потім із нею наче щось відбувається, наче мара входить у серце і щось у ній вимикає. Таке буває з кожним. І коли ми медитуємо, то відбувається те саме.
Йогін старається з усіх сил боротися за уважність. Уся наша боротьба саме за уважність у медитації, у спогляданні і зрештою у сні без сновидінь. Адже наша боротьба за те, щоб ми досягли безперервної усвідомленості, а безперервна усвідомленість означає, що ваша уважність не втрачається в медитації, під час концентрації, під час різних дій, вона не втрачається у сні зі сновидіннями і навіть у сні без сновидінь.
Зрештою, ми намагаємося досягти повного контролю над свідомістю, замкнути коло дня і ночі, тобто бути в стані уважності двадцять чотири години на добу.
Чому втрачається уважність? Тому що фокус свідомості зосереджений на периферійних шарах свідомості і в процесі утримання об’єкта уваги втрачається енергія. Коли відбувається така втрата енергії, ум просто відключається, він не може далі працювати. Але уважність не втрачається, якщо ви розпізнаєте тонкий, світлоносний шар ясного ума, тому що цей шар сам постійно активує вашу уважність.
Неуважність під час роботи із санкальпою долається пильністю та уважністю, коли під час підтримання санкальпи пильність регулярно нагадує вам: «Перевір, де твій ум. Будь уважним». Ви постійно перевіряєте себе й аналізуєте: «О, мій ум перебуває десь в іншому місці», а потім за потреби просто повертаєтеся до підтримання санкальпи.
Наприклад, ви сидите в практиці шамбхаві-мудри, дивитеся в простір, підтримуєте божественну гордість, але потім у вас з’являється думка: «Цікаво, а що сьогодні на обід?» І у вас одразу починають з’являтися відповідні образи, бхава божественної гордості втрачається, шамбхаві-мудра фактично не виконується, тобто ви просто марно втрачаєте час. І тоді у вас терміново має виникнути пильність, яка могла б забити на сполох і сигналізувати вам: «Порушення. Порушення. Порушення. Терміново повернися у вихідний стан». І якщо ви чуєте голос вашої пильності, то повинні негайно припинити думки про обід, знову розфокусувати погляд і налаштуватися на божественну гордість.
Така пильність також має бути присутня під час ходьби та всіх інших занять. Наприклад, якщо під час їжі відбувається захопленість смаком або самим процесом, і ви відчуваєте, що усвідомленість знизилася, що розширений стан зник, то ваша пильність знову має дати вам команду: «Порушення. Ти відволікся від споглядання. Ти втратив свою уважність у процесі поглинання їжі. Терміново повернися назад. Повторюю – терміново повернися назад. У разі невжиття заходів ти взагалі будеш позбавлений прасаду».
Ваша уважність не повинна спати, вона не повинна пасивно реагувати: «Так, я відволікся. Ну, ось такий я». Ні. Ваша уважність має дуже активно тормошити вас і повертати в належний стан. Тобто це ваш внутрішній страж, внутрішній цензор, який не дає вам впасти в прострацію, у відволікання тощо.
Уважність подібна до вартового, який охороняє вхід до печери вашого серця. Уявіть, що в цій печері є дорогоцінний алмаз, який можуть викрасти, якщо його не охороняти. І цей вартовий стоїть на сторожі постійно, але іноді він може заснути, тому поряд з уважністю є пильність. Пильність – це той, хто приходить і перевіряє вартового. Тобто, якщо вартовий біля входу до печери заснув, пильність прийде й розбудить його.
5. Лінощі (аласья)
Наступна перешкода – лінощі (аласья). Якщо стьяна – це розумова апатія, то аласья – це лінощі, спричинені фізичною важкістю в тілі від надлишку доші капха, тобто слизової конституції тіла, наприклад, від переїдання. Якщо ви неправильно займалися служінням, впали в стан раджаса, а потім переїли, то вам важко медитувати, лінь докладати зусиль і концентрувати ум, з’являється тенденція до компромісу: краще полежати, помріяти або навіть заснути, замість того щоб медитувати.
Подібні лінощі іноді виникають суто з фізіологічних причин. Якщо ви контролюєте вітри й спробуєте усунути ці фізіологічні причини, то побачите, що в тілі немає лінощів, що тіло слухняне й виконує команди ума. Тобто лінощі – це стан, коли тіло не хоче виконувати команди, що йдуть від ума.
Буває два типи людей. Один тип – це люди, у яких домінує апатія в умі, але тіло почувається бадьоро. Такі люди неохоче споглядають, але краще виконують служіння, тому що їхнє тіло більше спрямоване на це. Вони активні в рухах, але можуть відчувати різні бажання.
Інший тип – це люди, які мають лінощі в тілі. У них може бути ясний ум, вони можуть добре медитувати, але що стосується технічних практик і якихось активних видів дій або служіння, то їм важко себе змусити. У цьому випадку треба переглянути свою технічну практику, згармонізувати вітри, очистити тіло від капхи.
6. Розсіяність (авіраті)
Наступна перешкода – розсіяність (авіраті). Розсіяність деякі ще перекладають як «мирська суєтність», а в «Йога-бхашьї» вона визначається як «жадібність думки у формі прив’язаності до речей». Тобто розсіяність викликається жадібністю нашого ума, який прив’язується до різних речей, замість того щоб перебувати в природному спогляданні.
У «Бгаґавад-ґіті» говориться:
«Коли людина споглядає об’єкти, виникає прив’язаність. Через прив’язаність випливає бажання. Бажання веде до гніву. З гніву виникає сум’яття. Із сум’яття – нестача пам’яті. Нестача пам’яті руйнує мудрість. Через втрату мудрості він гине».
Які є ліки від розсіяності? Ліки тут одні – навчитися плисти серед об’єктів чуттів і сприйняття, контролюючи ці самі чуття. Якщо говорити в термінах лайя-йоги, то це означає навчитися самозвільняти всі сприйняття, які виникають у потоці свідомості, навчитися інтегруватися з ними, і тоді ви не будете розсіяними.
Наприклад, якщо ви під час розмови втягуєтеся в розмову, то ви розсіюєтеся. А якщо ви розмовляєте, але водночас не відволікаєтеся від базисної свідомості, об’єднуєтеся з процесом говоріння, ваші органи чуття контролюються і мовлення для вас — це гра вашого природного споглядання, то ви не впадаєте в прив’язаність до процесу спілкування.
7. Хибне бачення (бхранті-даршана)
Наступна перешкода називається хибне бачення (бхранті-даршана). «Бхранті» означає помилка. Це як отримати даршан від помилки або благословення від ілюзії. Це серйозна перешкода. Бхранті-даршана навіть серйозніша, ніж сумніви.
Сумніви — це те, у чому ви не впевнені. Наприклад, ви сумніваєтеся: «Правильно я практикую чи ні? Я обрав правильний шлях чи ні? Бог є чи ні?» Наприклад, був один послушник, який пів року був у монастирі, а потім питає: «Свамі, то є Бог чи ні?» Це приклад сумніву.
А бхранті — це фундаментальна помилка, у якій ви впевнені. Бхранті-даршана — це хибна омана, прийняття хибної точки зору або впадання в певну впевненість щодо неправильного, хибного стану. Якщо говорити християнською мовою, то це прелесті, зваби.
Сумніви легко розвіяти, їх можна замінити натхненням, а звабу розсіяти дуже складно, тому що зваблена людина переконана у своєму хибному баченні, тобто вона в нього сильно вірить. Переконати зваблену людину або розкрити її до вищого стану можливо лише тому, хто значно перевершує її і кому вона довіряє. Самостійно вибратися зі звабленого стану вона не може. Чому? Тому що сильно в нього вірить.
Бували випадки, коли в бхранті-даршану впадали йоги-відлюдники, аскети, містики. Вони бачили духів, які прийняли образ богів і давали їм пророцтва. Ці пророцтва збувалися, тому вони починали їм вірити й їхньою силою зцілювати. Проте вони таким чином потрапляли на «гачок» подвійності й вважали себе непогрішними. Такий подвижник був упевнений у своїх надприродних силах, у своїй надприродній реалізації, і лише святий, який перевершує його за реалізацією, міг своїми настановами вирвати його розум із такої звабленості.
Хибне бачення базується на помилці хибного знання (віпарая). Що це за помилка? Помилка подвійності, помилка етерналізму, наприклад, коли видіння духів, які прийняли образи богів, здаються чимось реальним, коли будь-які образи й видіння вважаються чимось важливим і на них робиться більший акцент, ніж на самоусвідомлення.
Я особисто був свідком подібних речей. Коли йогін починає отримувати даршан від якогось духа або просто видіння, він починає вірити цьому настільки сильно, що слова писань і гуру починають відходити на другий план і затьмарюватися. І коли хтось із йогінів або гуру починає говорити щось, що суперечить цьому, то в душі такого практикуючого навіть виникає почуття захисту й обурення: «Адже це моє переживання. Воно таке близьке мені. Як же вони можуть так говорити?»
Якщо святий, який опікується таким учнем, співчутливий, він сприятиме тому, щоб відірвати його розум від цієї зваби, оскільки йогін, який впав у подвійний етерналістський стан, не має шансу на звільнення.
Наприклад, після ретриту в однієї з практикуючих почало виникати видіння Бабаджі-аватара, який насправді жодним Бабаджі-аватаром не був, а був духом, що приймав образ Бабаджі-аватара. Але цій йогіні дуже подобалося з ним розмовляти, отримувати різні передбачення, ставити запитання й отримувати на них відповіді. З часом це стало для неї набагато важливішим, ніж усе вчення і йога, якої її навчав гуру. У підсумку довелося розлучитися з такою йогінею, оскільки для неї дух самаї став менш важливим порівняно з її власними видіннями. Але йогін, який дозволяє таким досвідам захопити свою свідомість, зрештою залишається біля «розбитого корита». Це називається етерналізм, бхранті-даршана.
Є ще тонша пастка — пастка нігілізму, коли йогін впадає в переживання порожнечності. Це переживання настільки сильно вражає його, що він ніяк не може інтегруватися з відносним виміром, у нього навіть немає бажання інтегруватися. Натомість він починає просто уникати й відкидати відносне. Він думає: «Тепер моє головне завдання — триматися порожнечі, не втратити порожнечу. Я впіймав цю птаху щастя, тепер вона моя. Усе інше мене більше не хвилює, бо просто не існує в порожнечі».
Нігілізм також є тонкою пасткою, про яку попереджають сіддхи. Нігілізм — це «дихання безодні», яке бентежить уми навіть досвідчених йогінів. Недосвідчені йогіни взагалі не розуміють, про що йдеться: «Який такий нігілізм? Про що взагалі мова? Тут би хоч трохи цього нігілізму відчути, оскільки такий сильний етерналізм пре».
Але минають роки, йогін займається медитацією, проходить ретрити й зрештою приходить до переживання порожнечності. Коли він тривалий час переживає порожнечність, то починає розуміти, що таке нігілізм. Нігілізм — це дуже яскраве й сильне розуміння ілюзорності всього. У вас більше немає бажань, стосунків, зв’язків, власної ідентифікації як особистості, а є лише порожнеча. У порожнечі ви вільні й щасливі, вам дуже добре, але щойно ви уявляєте, що вам треба вийти з порожнечі, подумати, заговорити, почати діяти, то це для вас здається просто кошмаром.
Йогін, який впадає в помилку нігілізму, не вміє об’єднуватися, не вміє самоосвобождати дії, енергії. Він уміє лише перебувати в порожнечі завдяки дг’яні. З одного боку, це вже досягнення, оскільки це зовсім не звичайна людина; для звичайної людини було б щастям дістатися до такого рівня. З іншого боку, для досвідченого практика — це дуже тонка пастка, у якій він може надовго залишитися й припинити власний розвиток.
8. Відсутність досягнень на стадіях йоги (алабдха-бхумікатва)
Наступна помилка — це відсутність досягнень на стадіях (алабдха-бхумікатва). Відсутність досягнень на стадіях може виявлятися так, що йогін практикує роками, а в нього ще перший щабель. Минуло дванадцять років, у нього лише другий щабель. Відсутність просування означає, що немає знаків реалізації, бажані якості не розкриваються, бажані досягнення не приходять.
Йогіна це може занурювати в сумніви, він може з цього приводу сильно переживати, не вірити у свій шлях і в самого себе, втратити самоповагу й божественну гордість. Однак слід розуміти, що кожен із нас має певні карми, які розгортаються індивідуально, суб’єктивно. І не факт, що ті уроки, які пройшов один, уже пройшов інший.
Процес духовної практики не повинен залежати від знаків реалізації. Є знаки реалізації чи немає, але віра й самоосвобождение вище цього. Якщо ви рівно практикуєте, не звертаючи уваги на відсутність знаків реалізації, ваш ентузіазм не падає, то зрештою ви такі знаки отримуєте.
9. Нестабільність досягнень (анавастхі-таттва)
Остання перешкода в йозі Патанджалі — це нестабільність (анавастхі-таттва). Нестабільність означає, що ви все-таки досягли якогось рівня, тобто пройшли попередні перешкоди й здобули певне досягнення, але вам не вдається стабільно його утримати. Чим вищий рівень досягнення, тим важче його утримувати.
В історії описувалися багато сіддхів і ріші, які досягали великих висот унаслідок аскетичної практики. Але також описувалося, як вони падали внаслідок якогось прокляття, спокушання, відволікання ума чи перешкод.
Такі подвижники, досягнувши великих висот, несподівано зривалися з них через прив’язаність або через гордість. Нестабільність в утриманні досягнутого стану — це проблема не початківців, а досвідчених практиків, які в ретриті досягають певного рівня, але після виходу з ретриту втрачають його. Вони підходять до певної точки стану усвідомленості, і потім цей стан іде, розсіюється, їм знову доводиться починати спочатку.
У текстах говориться, що доки не досягнуто повного звільнення, жоден із рівнів не дає гарантій від раптового падіння саме через те, що існує така перешкода, як нестабільність. Тому йогін завжди обережно ставиться до своїх духовних досягнень, знаючи, що вони непостійні, що навіть здобувши щось, не так уже й легко це втримати, а втратити ж, навпаки, дуже просто.
Способи подолання перешкод
Які ж способи подолання цих перешкод?
Глибока гуру-йога є найкращими ліками від усіх перешкод. Безперервна уважність і вкоріненість у природному спогляданні – це потужний щит, який значно послаблює силу будь-яких перешкод.
Бездоганна вкоріненість у погляді завдяки вивченню текстів і порівнянню їх із власним досвідом, аналітична медитація (манана) – це потужний меч, який уражає перешкоди ще до того, як вони торкаються вас.
Віра, яка безперервно «горить» у вашому серці, завжди чиста й спрямована на об’єкти Прихистку, – це обладунки, які захищають вас від будь-яких перешкод.
Майстерне, вміле використання методу, наприклад санкальпи, коли ви зливаєтеся з методом і самі стаєте ходячим методом, – це протиотрута, яка сильно послаблює будь-які перешкоди й робить їх недієвими. Це подібно до того, як якщо у змії вирвати зуби й позбавити її отрути, то вона не зможе завдати проблем, скільки б не кусала.
Контроль вітрів і каналів, уміння правильно заземлюватися – це те, що значно послаблює будь-які перешкоди.
Сильна воля, заснована на зануреності в природний стан, уміння правильно розподіляти санкальпу й позитивно проєктувати своє майбутнє, спрямовуючи ум у потрібні тунелі реальності, – це те, що робить вас недосяжним для цих перешкод.
Трансформація перешкод в оздоби
Якщо подібні речі у вас є, то ще потрібна самая. Якщо ваша самая чиста, то день у день ви заглиблюєтеся в чистому баченні. А якщо ваше чисте бачення зростає, то божественна гордість і єдиний «смак» з’являються самі собою, а те, що було перешкодою, перестане нею бути, стане вашою чеснотою, знаком реалізації або оздобою.
Інертність ума стане усвідомленим бездум’ям. Лінь тіла стане само-звільненою грою тамасу. Сумніви стануть даршаном недвоїстої мудрості, яка само-звільняє будь-які флуктуації ума, сумніваючись у матеріальній таковості цього світу.
Хибне бачення зникне як таке, розсіяне світлом вашої ясності. Нігілізм стане мудрістю пізнання непроявленого, яке постійно існуватиме як переживання порожнинності всіх явищ без відхилення.
Хвороби зникнуть, ставши переживанням блаженства в тілі й екстазу завдяки технічним практикам і спогляданню. Розсіяність зникне, перетвориться на розрізнювальну мудрість і ясність, які інтегруються з будь-якими об’єктами.
Таким чином, у процесі очищення ума дев’ять перешкод стають дев’ятьма нектарами або дев’ятьма оздобами, які супроводжують вас, як почет супроводжує своє божество.
