Коментар до тексту «Основи шляху»
1. Установка як у розумної дитини
Відмовившись від особистої волі, довірити себе в розпорядження Учителя.
Як розумна дитина не керується у своїх справах особистою волею, а дивиться в обличчя батька і, віддавшись його волі, чинить відповідно, так і ви дивіться в обличчя духовного друга. У сутрі про самадхі для споглядання нинішніх будд говориться: «Завжди відмовляючись від своєї волі, нехай чинить так, як вкаже духовний друг».
Однак сказано: «Так робіть щодо істинного Учителя, який має духовні якості. Не можна дозволяти кожному водити себе за ніс»».
Це перша установка. Говориться, що учень спочатку повинен мати можливість проаналізувати якості Учителя та його вчення, щоб зрозуміти, чи має він кармічний зв’язок із ним і чи має він гідні якості. Коли ж він зробив вибір, він повинен мати таку установку, як у розумної дитини.
З погляду сутри, Учитель розглядається як більш просунутий на шляху духовний друг або брат. З погляду тантри, Учитель розглядається як проявлене божество. З погляду ануттара-тантри, Учитель розглядається як недвоїстість, як сам Брахман, невіддільний від учня. Тому говориться так: «Наскільки ти розглядаєш якості Учителя, настільки ти отримуєш благословення. Якщо ти розглядаєш Учителя як звичайну людину, ти отримуєш благословення звичайної людини. Якщо ти розглядаєш Учителя як божество, ти отримуєш благословення божества. Якщо розглядаєш Учителя як саму абсолютну Реальність, недвоїстість, ти отримуєш благословення самої абсолютної Реальності».
Відмовитися від особистої волі — це практика, коли ми намагаємося відкинути свою спотворену волю, точніше безліч маленьких вольок, званих чайтасіка, пов’язаних із минулими кармами, щоб здійснити самовідмову або самовіддачу. Якщо людина має велику гордість, егоїзм або не розуміє суті практики Гуру-йоги, то навіть цей перший щабель є для неї каменем спотикання, тому що, хибно вважаючи себе розумом і тілом, вона дуже чіпляється за своє его (ахамкару). Вона радше готова припинити практику, ніж відмовитися від того, що вважає собою. Однак в абсолютному сенсі, з погляду недвоїстості, якщо в тебе є щось, від чого ти можеш відмовитися або що ти можеш залишити, то це не є істинним. Істинне споглядання або істинне усвідомлення втратити неможливо, тому що воно єдине, спільне для всіх. І відмовляючись від нижчих частин свого «я», ти здобуваєш найбільшу, величну властивість свого «Я», абсолютну недвоїстість.
2. Установка, подібна до алмазу
«Зміцнення зв’язку з Учителем до нерушимості й постійності, тобто дружба, яку не порушить мара, погані друзі та інше».
Як сказано в тій самій сутрі, уникайте непостійності та коливань у дружбі. «Дружба» в цьому контексті — це не дуже правильний термін. Це, радше, містичний зв’язок, він не схожий на мирську дружбу, любов чи щось інше. Містичний зв’язок — це річ набагато тонша. Звісно, тут не йдеться про якусь зумовленість чи прив’язаність. Якщо ми просто прив’язуємося до духовного Учителя як до людини, у найкращому разі це нагадуватиме мирську любов, але мета дхарми зовсім інша. І якщо людина не розібралася в принципі тантри, вона може подумати, що це просто певна несвобода або певна зумовленість. Адже мета Вчення — це повна свобода, а прийняти Учителя й набути з ним пов’язаності — це знову певна несвобода. Ця думка справді може виникнути, якщо ви не розумієте принципів ануттара-тантри.
Одного разу я читав лекцію про чотирнадцять корінних падінь самая в тантрі, роз’яснюючи ці принципи. Що довше я читав, то більш неспокійною ставала одна мирянка, яка сиділа попереду. Наприкінці лекції вона увійшла в майже неосудний стан і сказала: «Якщо тут стільки різних несвобод, то мені й дхарма не потрібна».
Думати так означає повністю втратити розуміння принципу вчення і тантри. Тому що мета вчення — це дати нам повну свободу поза будь-якими умовностями і поза будь-якими обмеженнями. Мета Вчителя — вивести учня у стан абсолютної свободи, а не прив’язати його до себе, щоб отримати якусь користь від зв’язку з ним. Для цього слід розуміти контекст, у якому виконується подібна практика. Сам Вчитель від зв’язку з учнем особливої користі не отримує. Зрозуміло, якби він був мирською особистістю, то, можливо, його гордість або егоїзм тішилися б. Але оскільки він не має про себе поняття як про особистість і не є мирською істотою, то в такому плані він жодної користі не отримує. Оскільки в нього немає бажань, він також не отримує користі ні в матеріальному сенсі, ні в будь-яких інших.
Отже, який принцип тантри? Принцип тантри означає, що ми намагаємося бачити Вчителя не як тіло, а як безмежну, абсолютну Свідомість, тотожну Абсолюту, як Абсолют, проявлений у формі. Коли ми постійно зустрічаємося і спілкуємося з духовним Вчителем, у нас виникає необхідність пам’ятання про це. Ми повинні постійно пробуджувати себе: «Не забувай, що він говорить, як звичайна людина, ходить, як звичайна людина, але при цьому сам він — Абсолют». Для нас це завжди виклик, ми повинні не забутися. Якщо в нас слабкий кармічний зв’язок із Вчителем, ми можемо думати так: «Ось якби він левітував або випускав із тіла веселки, або хоча б як Вірупа змусив сонце і місяць зникнути на кілька днів, тоді я б повірив, що він — Абсолют. Але оскільки не видно, що він це робить, то він, можливо, більш просунутий, ніж я, але все-таки не Абсолют». Така установка є перешкодою в практиці. Ким би Вчитель не був, слід сприймати його як Абсолют.
Коли учні запитали Міларепу:
— Мабуть, ти був Буддою в минулому житті, якщо маєш такі здібності й можеш виконувати таку практику?
Міларепа їм відповів:
— Ким би я не був у минулому житті, хоч претою, але якщо ви дивитеся на мене як на самого Будду, то самі для себе отримаєте велику користь від такої практики.
Це справді так.
З точки зору абсолютної Свідомості, ви не можете точно знати, чи є хтось буддою, чи ні. І навіть містичні сили не можуть бути вказівкою на це. Тим більше ви не можете знати, чи володіє хтось містичними силами до кінця, чи ні, оскільки іноді не корисно проявляти містичні сили, тому що можуть виникнути перешкоди. Іноді корисно приховувати свої чесноти або досягнення. Але якщо врахувати, що Вчитель усе-таки навчався і практикував не на Копперфільда чи Гаррі Гудіні, а прагнув розвинути насамперед недвоїсту Мудрість, то ці якості є несуттєвими. З точки зору трансцендентального усвідомлення або стану ясності, безперервної усвідомленості, його якості можуть не відрізнятися від якостей найвищих богів, які мають тіла зі світла, або давніх святих минулого. Коли ми так розмірковуємо, то розуміємо, що тут установка набагато тонша.
Коли ми сприймаємо Вчителя абсолютним чином, то ми змушені пам’ятати про Абсолют безперервно, і тоді наш розум теж насичується енергією абсолютності. Раптом ми відчуваємо, що контактуємо з Абсолютом постійно, чого б ми не торкнулися, тому що ми перебуваємо в стані передачі, Гуру-йоги. Поступово наш розум починає насичуватися абсолютністю або відчуттям абсолютності. Тоді, подібно до того як вода з однієї посудини вливається в іншу, ми відчуваємо, що стали володіти такими ж якостями абсолютності. Це і є принцип Гуру-йоги або переливання якостей. Якщо в забруднену посудину постійно вливати чисту воду, то через деякий час забруднена посудина міститиме таку ж чисту воду, як і та посудина, з якої вона виливалася. Річ у тім, що практика йоги ануттара-тантри — це шлях радикальної зміни себе, своєї самоідентифікації, трансформації свого бачення світу, реальності, буття як такого. Це означає інший, парадоксальний стиль мислення і сприйняття, протилежний мирському, двоїстому. Це коли двічі два дорівнює п’ять, а не чотири.
З точки зору плоду пробудження, колись ми обов’язково повинні пізнати самих себе як Абсолют. Ми обов’язково повинні дійти висновку, що ми самі є абсолютним Богом, ми самі є Абсолютом. Тому в сутрах говориться так: «Якщо ти бачиш Вчителя, який здійснює звичайні дії, і в тебе виникає недовіра до того, що він може їсти, спати як звичайна людина і при цьому бути Абсолютом, то це неправильне бачення, тому що ти сам, здійснюючи ті самі буденні дії, є Абсолютом, але цього не розумієш. Ти також уже прямо зараз є Абсолютом, але через звичні схильності до двоїстого мислення і старі карми, на які ти звертаєш увагу, ти не розпізнаєш свою абсолютну природу. Якщо зумієш розпізнати її у Вчителі, то й у собі ти її дуже швидко розпізнаєш».
Отже, цей принцип передбачає, що, розпізнаючи таку абсолютну природу Учителя, ми її обов’язково пов’язуємо з власним внутрішнім станом, ми її розкриваємо як власне споглядання. Тому в лайя-йозі принцип Гуру-йоги означає, що ми безперервно усвідомлюємо цей абсолютний стан нероздільним із власним. І що більше ми його впізнаємо в усіх речах, то більше ми його розкриваємо в самому собі.
Святих давнини описували як тих, хто бачить Абсолют не лише в Учителеві, а й у найбанальніших речах. Даттатрея говорив про те, що в нього було безліч Гуру, включно з п’ятьма елементами (землею, водою, вогнем, вітром, простором), комахами Бхрамарі та Кіта, повією Пінгалою, брахманом і ще безліччю інших істот. Кожен із них давав йому якийсь пратьябхіджня-даршан, оголення реальності, відкриття недвоїстості саме завдяки тому, що він мав такий чистий погляд, чисте бачення.
Коли ми так утверджуємося в баченні абсолютності, таке бачення абсолютності починає проникати і в нашу свідомість, виникає змішування. Це подібно до того, як між двома електродами виникає замикання — вольтова дуга. І тоді наш розум, заразившись абсолютністю, також починає спалахувати доти, доки не згорить. Коли ж хибне его згорить, то залишиться лише одна абсолютність. Зрозуміло, це завжди виклик нашому хибному баченню і нашому егоїстичному сприйняттю, тому що ми міцно схоплені марою нашого егоїстичного сприйняття. Навіть коли ми практикуємо, це егоїстичне сприйняття відчайдушно бореться проти бачення недвоїстості. Воно відчайдушно чіпляється за наше маленьке «я», воно на смерть готове боротися за кожен міліметр власної території, бо відчуває, що просвітлення — це велика смерть для его, тому воно просто так не здасть свої позиції. Це егоїстичне сприйняття постійно стикається з пам’ятанням про абсолютне бачення, коли ми перебуваємо в такому виборі: або егоїстичне, обумовлене сприйняття, або абсолютне. У процесі такого зіткнення відбувається тертя, іскріння. Таке іскріння йогіни називають тапасом. Саме воно породжує нове усвідомлення, яке допомагає спалювати карму і клеші.
3. Настанова, подібна до землі
Несення всього тягаря справ Учителя, тобто відсутність найменшого зневірення, коли Учитель кладе на тебе весь тягар.
Згідно зі сказаним Потобою учням: «Зустрівши вашого і мого духовного друга, виконувати його настанови — велике благо, не тягар, а прикраса».
З погляду дхарми, усе, що ми робимо як служіння та інше, не повинно розглядатися як щось, що служить якійсь особі, організації тощо. В абсолютному сенсі це служить на користь нам самим. Це подібно до того, як боги не радіють, коли їм роблять підношення, адже в них немає бажань, зокрема й бажання отримувати підношення від людей у вигляді пахощів, бхаджанів та іншого. Боги не радіють, коли їм підносять фрукти та інше, тому що є цілком самодостатніми істотами, вони мають усе в достатку й живляться нектаром, просто споглядаючи його. Помилково вважати, що божества потребують наших підношень, що ми їх ніби годуємо. Такі підношення допомагають самому тому, хто підносить. Іншими словами, саме люди здобувають благо від ушанування божеств, зливаючи свій розум з їхніми тонкими енергіями. Так само принцип підношення, служіння є одностороннім у тому сенсі, що приносить благо лише тому, хто підносить.
Рамана Махарші з цього приводу говорив: «Коли сільські жителі вшановують Господа Ганешу, зробленого з жовтого цукру, це подібно до того, якби вони відщипували від Господа Ганеші шматок жовтого цукру й здійснювали пуджу, пропонуючи цей самий цукор Господу Ганеші».
4. Настанова, подібна до хресних гір
Які б страждання не виникли — непохитність.
Коли Чандгава був у Ругпа, здоров’я споглядача Йотанбара похитнулося через сильний мороз, і він попросив поради в учителя, чи не піти йому до лікаря, пана Шанну Дагу. Чандгава сказав:
— Хоч ти й сидів стільки часу в палаці Індри на зручному сидінні, але лише тепер з’явилася можливість довіритися другові дхарми й слухати дхарму. Тому сиди там, де сидиш.
Зрештою зв’язок з істинним Учителем завершиться одним — абсолютним відданням себе практиці й абсолютним відданням себе шляху пробудження.
Був один Учитель, який, коли до нього приходили учні, давав таке благословення: «Благословляю: нехай тебе швидше покине дружина, нехай у тебе скоріше підуть шкереберть усі мирські справи, нехай тебе виженуть з роботи. Коли все це залишить тебе, ти віддаси себе лише Богові й більше нічому, тому я благословляю тебе». Кажуть, усі миряни з жахом тікали від його благословень. Але відданість деяких була достатньою, щоб прийняти такі благословення. Прийнявши їх, через деякий час вони справді залишали все й віддавали себе лише дхармі.
Тому коли ви зустрічаєтеся з Учителем, очікуйте, що такі благословення починають діяти. Вони діятимуть доти, доки всі ваші ілюзії вас не залишать, інакше немає сенсу наближатися до Учителя або називати себе учнем. Тому що вступити у взаємини з Учителем — це виклик вам, це означає, що тепер усе для вас буде інакше, по-іншому, не так, як хотіло б ваше хибне «я», а так, щоб у вас зсередини пробуджувалося ваше велике, істинне «Я».
Коли людина легковажно каже «я — учень» або «я хочу бути учнем», вона повинна знати, що те, що вона вимовляє, цей зв’язок, рано чи пізно оголиться, і їй доведеться зробити вибір, щоб стати справжнім учнем. Вона повинна буде або й надалі слідувати за своїми ілюзіями, або стрибнути в пащу левові. Тому що в абсолютному сенсі істинний Учитель — це наге, оголене недвоїсте усвідомлення, в якому немає місця жодним людським ілюзіям, прив’язаностям, двоїстості тощо. Заявити про те, що ти хочеш злитися з цим усвідомленням і досягти його, — це означає бути готовим до найрадикальнішої трансформації. Інакше це не можна буде назвати просвітлювальною дхармою. Звичайно, в учня завжди є можливість уникнути такої трансформації. Але коли ми слідуємо шляхом дхарми, то істинний практик завжди готовий стрибнути в пащу цього лева.
5. Налаштування, як у слуги світу
Навіть якщо доводиться виконувати всяку брудну роботу, виконуйте її без вагань.
Коли пандити зібралися в Цанзі, виявилося, що місце дуже брудне. Тонпа, розірвавши свій одяг, розчистив бруд і повністю побілив місце зібрання сухим вапном, а також приготував мандалу. Тоді вчитель сказав: «О, такі, як ти, є і в Індії»».
6. Налаштування, як у підмітальника
Це повне відкидання самовпевненості й гордині, усвідомлення себе нижчим за Учителя.
Вустами Геше Тонпи сказано: «У наповненому гординею не з’явиться волога чеснот». А Чандгава сказав: «Подивіться, у спекотний час зелень починає засихати з високих вершин пагорбів чи з низин».
Відкидання самовпевненості й гордині не слід вважати якимось приниженням. Принцип Гуру-йоги передбачає вбирання абсолютної свідомості Гуру. Навіть коли ми проявляємо смирення всередині, ми завжди повинні усвідомлювати нашу абсолютну власну природу. Наше абсолютне внутрішнє «Я» завжди абсолютне, і воно не повинно стискатися чи зморщуватися від взаємин з Учителем. Навпаки, наше хибне «я» повинно стискатися й зморщуватися доти, доки не лусне, подібно до мильної бульбашки. А наше абсолютне «Я» має оголюватися, прояснюватися й розширюватися.
Ті, хто сильно прив’язаний до свого ілюзорного «я», мають велику гордість, тому що вони хибно переносять якості свого абсолютного «Я» на своє маленьке хибне его (на ахамкару). Коли вони відчувають, що їм пропонують поступитися своїм маленьким, хибним «я», вони відчувають збентеження, для них це рівнозначно тому, як втратити себе. Однак у міру практики ми починаємо володіти розрізненням (вівекою). Тоді наше хибне «я» бачиться як хибне, фальшиве, неістинне, а абсолютне «Я» оголюється, і ми розуміємо, що якщо щось може бути стиснене, заблоковане, пригнічене, то це щось фальшиве. Істинне «Я» не може бути ні стиснене, ні заблоковане, ні принижене, ні пригнічене.
Отже, чим більше ми стискаємо наше маленьке «я», тим більше шансів розширити наше абсолютне «Я». Тому установки «як у слуги світу» або «як у підмітальника» означають абсолютне смирення. Це не має нічого спільного із самоприниженням чи якоюсь забитістю. Це, радше, смирення духовного воїна, який повністю втратив відчуття власної важливості. Один святий говорив так: «Ви повинні стати подібними до пучка соломи, кинутого на дорозі, по якому всі ходять, а він відчуває насолоду від того, що по ньому ходять, що він приносить користь іншим істотам». Доти, доки ми не станемо подібними до такого пучка соломи, ми не можемо розраховувати на просвітлення.
Доти, доки в нас залишиться хоча б тінь зарозумілості, гордості чи чіпляння за «я», цього демона відчуття власної важливості, ми ніколи не зможемо злитися зі світлом самонародженої Мудрості, тому що світло самонародженої Мудрості не терпить найменшого прояву егоїзму, воно вимагає повної, абсолютної самовіддачі, без жодних домішок. Якщо не готовий, у тебе буде ще наступне життя, щоб потренуватися. Такий принцип.
7. Установка, подібна до колісниці
Це радісне прийняття навіть тяжкого тягаря найважчих справ Учителя.
8. Установка, як у собаки
Це недопущення гніву, навіть якщо Учитель принижує і сварить.
Кожного разу, коли мешканці Тулунга зустрічали духовного друга Лхабсо, той лаявся. Коли вчителі й учні заразилися певною неприязню до цього наставника, учень Лхабсо Негпопо сказав: «Ви сприймаєте це як лайку, для мене ж кожного разу, коли він це робить, це наче благословення гнівного божества».
У восьмитисячній сутрі говориться: «Навіть якщо здається, що проповідники або вчителі зневажають, нехтують вами, тими, хто прагне Дхарми, не відповідайте тим самим, ще більше прагніть Дхарми. Будьте шанобливими й невтомно слідуйте за ними».
Будучи зумовленими істотами, ми приймаємо цю реальність за чисту монету, слова або реакції Учителя ми також можемо приймати за чисту монету. Однак, з його точки зору, це зовсім не так, і гнів може бути просто майстерною грою, щоб пробудити певні якості учня. В абсолютному сенсі пробуджена істота не має ні симпатій, ні антипатій, ні прихильності, ні відрази. Ні гнів, ні прив’язаність, ні будь-що інше не здатні забарвити її ум у принципі, однак вона може проявляти ці якості, щоб дати духовне просування учневі.
Я читав, що Йогананда одного разу покликав одну зі своїх учениць. При цьому був присутній Свамі Крійянанда, який сидів позаду. Йогананда за щось гнівно вичитував цю ученицю. Вона буквально ридала, а Йогананда виглядав дуже злим. Однак коли він повертався до Крійянанди, то усміхався і всіляко йому підморгував. Потім він знову повертався і починав вичитувати ученицю. Крійянанда зрозумів, що це лише гра Йогананди, необхідна для того, щоб звільнити ум цієї учениці від подвійних станів, щоб прояснити її істинний стан.
Якщо ж немає відданості, то ми просто впадаємо у звичайний людський подвійний стан: ми любимо, коли нас хвалять, і нам не подобається, коли нас сварять. Однак істинний учень, який розпізнає абсолютний стан Учителя, розпізнає навіть його гнів. Іншими словами, він побачить це як гру, як благословення гнівного божества.
Наприклад, Нім Каролі Баба тільки те й робив, що сварив своїх учнів, обзивав їх, давав їм усілякі прізвиська. Його найближчий учень сказав:
— Ви — майстер лайки й образ.
У відповідь на це Нім Каролі Баба сказав:
— Лише тоді ваш ум проясниться, коли він перестане захоплюватися всім цим, і ви перебуватимете у стані абсолютної відкритості.
9. Настанова, подібна до корабля
Це невтомність у турботах про справи Гуру, якими б вони не були.
«Невтомність у турботах про справи Гуру» означає, що ми повинні бути залучені до процесу навчання. Якщо людина, називаючись учнем, час від часу згадує про Вчителя, але не бере участі у співпраці, вона просто сама себе закриває від процесу передачі. Навіть маючи дві-три техніки чи практики, вона зрештою виявляється нездатною йти шляхом практики.
Це не означає, що вчитель мріє звалити якісь справи на чиїсь плечі. У Вчителя немає жодних власних справ, у нього немає планів щось будувати чи організовувати, немає мирських бажань чи досягнень. У нього є справа допомоги учневі, а для того, щоб ця допомога відбулася, необхідна залученість учня, його участь. І оскільки залучити учня до постійної практики одразу складно, та й у цьому немає необхідності, Вчитель залучає його через різні майстерні методи, тому що хибне «я» учня має бути стерте.
Одна людина приїхала навчатися мистецтва битви на мечах у знаменитого майстра меча. Учитель сказав:
— Добре. Живи тут, прибирай у кімнаті, доглядай за козами, і я навчу тебе мистецтва меча.
Через два роки він його так нічому й не навчив, хоча учень справно доглядав за козами, прибирав у його будиночку і виконував інші служіння. Тоді учень обурився:
— Що це за навчання таке?! Минуло два роки, а я меч навіть не тримав у руках! Адже я приїхав навчатися мистецтва меча!
Учитель сказав:
— У мене така школа. Якщо тобі щось не подобається, то ти можеш іти. Я так навчаю.
Нарешті, на третій рік Учитель дав цьому учневі меч, щоб рубати ним дрова. І цілий рік учень мечем рубав дрова. Тоді він знову прийшов до Вчителя і почав обурюватися:
— Що це за навчання таке?!
Учитель сказав:
— Якщо не подобається, ти можеш іти. Така в мене школа.
Поступово учень почав прозрівати набагато тонші речі, ніж технічне оволодіння мистецтвом битви на мечах. У нього почала пробуджуватися ясність, усвідомленість поза его, недвоїсте розуміння. І тоді Учитель сказав:
— Головний секрет моєї майстерності — це споглядання. Коли твій ум занурений у Джерело, руки стають швидкими, і тоді вся техніка стає непереборною.
Коли его і клеші учня повністю стерлися, Учитель за пів року передав йому мистецтво меча, і цей учень став неперевершеним майстром битви на мечах.
Так само, коли ми залучаємося до процесу служіння, беремо участь у всьому цьому, у нас відбуваються невловимі тонкі зміни, коли зміщуються акценти з нашого егоїстичного сприйняття. Те, до чого ми раніше були сліпі, починає відкриватися нам.
Отже, коли ми дотримуємося таких настанов, ми в істинному сенсі стаємо «порожньою посудиною», готовою до того, щоб перебувати в передачі Гуру-йоги й відкриватися світлу самонародженої Мудрості, яке завжди існує в нас. Хоча воно й існує, але воно приховане нашим «я», его, двоїстим невіданням і клешами. А коли ми набуваємо такої якості відкритості, це Світло починає вливатися в нас.
Якщо ми не розуміємо цього принципу, то можемо успішно медитувати з життя в життя, але пробудження так і не відбудеться. Якщо учень не розуміє найелементарніших принципів навчання, він стає подібним до «закритої посудини». Або він може сприймати процес навчання як певний обмін: «Я роблю підношення, слухаю лекції, Учитель дає мені посвяту, а я досягаю». Однак думати так — це докорінна омана. Адже цей процес передбачає зникнення самого того, хто навчається, зникнення «я», его практикуючого. Тут не обійтися простим формальним навчанням чи вбиранням звичайних настанов, що промовляються словами.
Тому, коли хтось стає учнем, його принцип такий: «Від людини, яка прихильно ставиться до Дхарми, трансформуватися у відданого Дхармі. Від відданого Дхармі — в учня. Від учня — у вищого учня, який повністю здатний іти шляхом пробудження».
