Дгарма як Прихисток і Сім Принципів Погляду

Дхарма — це надійний Прихисток, надійнішого за який не буває. Це щось незмінне, вічне, непохитне, хоча й дуже тонке. Коли ми знаходимо Прихисток у Дхармі як незмінності, вічності, непохитності, то всі події матеріального світу сприймаються набагато простіше, легше й чистіше, а матеріальний світ поступово втрачає владу над нами. Він завжди прагнув мати над нами владу, і несвідома природа несвідома, а свідомі енергії усвідомлені, але ми позбавляємо матеріальну сансару влади над нашою свідомістю, коли практикуємо Дхарму й приймаємо Прихисток, утверджуємося в погляді, спогляданні.

Дхарма — острівець безпеки в бурхливому морі сансари

Спочатку ми позбавляємо сансару влади над нашою свідомістю. Коли ми позбавили її влади над нашою свідомістю, уже половину справи зроблено. Ми не змінюємося, світ навколо змінюється — приходять ідеології: соціалізм, комунізм, ліберальна демократія, національний патріотизм, споживацька культура, ще щось, неважливо що, а нам байдуже, яка там ідеологія. Ми не змінюємося разом із цим, ми не будуємо своє життя на ідеологіях.

Переживаються різні сприйняття, а наш розум незмінний. Наприклад, я почав проповідувати в дев’яносто п’ятому році, за цей час відбулося безліч подій. Вийшов із ретриту приблизно на початку дев’яносто п’ятого року, люди приходили, йшли, ашрами з’являлися і зникали, монастирі відкривалися, храми будувалися, деякі залишалися, деякі зносилися, багато чого відбувалося. Я просто проповідував, а все це відбувалося, люди приходили, змінювалися, деякі йшли, деякі залишалися, у деяких місцях мене вихваляли, у деяких називали сектантом, якоюсь жахливою людиною, деякі вклонялися, деякі думали зовсім недобре, але мій розум не змінювався. Як я практикував Дхарму, так і проповідую, жодних проблем, сансара грає у свої ігри, а садху здійснює свою севу — це незмінність.

Незмінність розуму — це ознака незалежності, ознака свободи. Батьки то вороже сприймали мої заняття, то нейтрально, а потім пишалися, як зараз, але я залишався тим самим. Деякі люди вели дискусії, опонували, потім приймали Прихисток, ставали учнями, тобто відбувалися зміни, але зрештою ви приходите до того, що досягаєте такої стадії, де всі ці зміни ілюзорні, порожні, незначні й подібні до гри. У цьому сила Дхарми. Дхарма — це острівець безпеки в бурхливому морі сансари, якщо ви розумієте Дхарму.

Чотири рівні Дхарми

У Дхармі існують різні рівні: зовнішній, внутрішній і таємний.

Зовнішній — Санатана Дхарма загалом, і на зовнішньому рівні ми спочатку знаходимо Прихисток, установлюємо зв’язок із древом Прихистку, з Гуру й сиддхами, ішта-деватою, і це дуже важливо, ми формуємо основу, пробуджуємо віру.

Внутрішній — адвайта-веданта, ми формуємо недвоїстий погляд, філософію адвайти ми осягаємо раз і на все життя, ось раз і на все життя — і все, вона завжди з нами, вона не змінюється. Ми повинні її зрозуміти, переконатися й керуватися нею у своєму житті, наприклад, махавак’ями: «Брахман Сат Джагат Мітх’я», «Ахам Брахмасмі», «Сарва Ева Брахман». Цих трьох махавакій достатньо, щоб описати всю філософію адвайта-веданти. Це внутрішній рівень, формуємо погляд.

Таємний рівень — ідемо глибше, шиваїзм, розглядаємо не лише Брахмана, а й Ішвару, який проявляється, його енергії (шакті), сили та взаємозв’язки, деталі. Трохи деталізуємо, звідки цей світ з’являється і що з ним відбувається, сприймаємо енергії Брахмана, Шиви, Шакті та взаємодію благодаті, проникаємо у вимір прояву чистоти, благодаті.

Трансцендентний рівень — ануттара-тантра, лайя-йога, формуємо свідомість Атмана (третього аспекту) власного «я». Ми знайшли Прихисток, сформували погляд Брахмана, сформували сприйняття Ішвари й відданість, зв’язок із благодаттю, а тепер ми формуємо в собі споглядання Атмана за допомогою власного оголеного усвідомлення. Вчимося зводити ваджрну фортецю тіла мудрості — це трансцендентний рівень.

Такими є чотири рівні, які можна співвіднести також із чотирма падами в шиваїзмі. Сформувавши в собі такі чотири рівні — зовнішній, внутрішній, таємний і трансцендентний — та звівши непорушну ваджрну фортецю мудрості, ми створюємо незмінну свідомість, яка не залежить від жодних проявів.

Аналогії природної усвідомленості з п’ятьма елементами

Продовжуємо вивчати текст «Сяйво дорогоцінних таємниць лайя-йоги». Шравана, манана, нідідх’ясана — поглиблене розуміння цих процесів. Аналогії природної усвідомленості, пов’язаної з п’ятьма елементами. Над цими аналогіями, так само як і над прикладами, які ми розглядали минулого разу, слід розмірковувати, щоб спиратися на них у повсякденному житті.

Потім учитель наводить аналогії, пов’язані з п’ятьма елементами:

Земля (притхіві)

Як земля є непохитною основою всього, так і природний розум (сахаджа) є непохитною основою всіх проявів, видінь, матеріальних імен і форм (нама і рупа).

Природа Ума в її оголеному (анашрита) стані є основою всіх сприйманих зовнішніх явищ і основою всіх внутрішніх чуттєвих даних, таких як емоції, думки тощо. Це єдина велика основа, під час дослідження якої виявляється всевишнє Джерело всіх явищ (Ішвара), Господь Шива, Брахман, але коли ми займаємося спогляданням, то спочатку виявляємо цю основу в собі як неконцептуальну усвідомленість, і вона не одразу розпізнається як основа. Те, що вона є основою, ми розпізнаємо значно пізніше.

Спочатку ми перебуваємо в тому, що називають переживанням оманливого сприйняття, тобто доша-дришті (недосконалий погляд), або ж буває затьмарений погляд, тобто бачення з вадою. Це не привід засмучуватися, впадати у пригнічення, низьку самооцінку чи зневіру — це привід зародити критичність щодо свого розуму й власного сприйняття. Садху перестає так сліпо, як звичайна людина, вірити у своє сприйняття, у свій розум; він дистанціюється й більше займає спостережливу позицію щодо власних оцінок.

Мирська людина, коли вона вже сформована, схильна навішувати ярлики, дуже легко схильна займати якусь крайню позицію — етерналізм, як правило, або нігілізм, тобто дуже впевнено транслює якісь свої ілюзії, тоді як садху — це той, хто спостерігає власні прояви й критично до них ставиться. Він намагається прийняти Прихисток і утвердитися в глибшому усвідомленні поза оцінками, поза крайніми поглядами.

Одного разу черниця їхала в потязі з мирськими людьми, а потім скаржилася мені; вона їхала з ними добу й казала: «Гуру, як узагалі спілкуватися з мирськими людьми? Вони так упевнені у своїх оцінках, так упевнені у своїй ілюзії, вони вірять сильніше, ніж ми віримо в Дхарму». Я сказав: «Нічого дивного, адже вони віддано служать своїм ілюзіям, віддано служать своїй сансарі, роблять їм великі підношення, вони хороші упасаки. Вони чудові шанувальники та служителі сансари, і в них сильна віра, але це невідання, тобто вони вкорінені у своєму невіданні значно сильніше, ніж монахи вкорінені в погляді та спогляданні, якщо ті недосвідчені; якщо досвідчені, то, звісно, ні».

Є мирські люди, які дуже впевнені щодо того, як заробляти гроші, або впевнені щодо того, як зберігати сімейні цінності, або щодо політичних поглядів; за свої політичні погляди вони можуть убити або самі піти на барикади. Хто із садху готовий піти на барикади за погляд? У кого настільки сильна віра? Хоча цього й не потрібно, але слід віддати належне — вони дуже сильно вкорінені у своїй вірі. Усе це називається переживанням оманливого сприйняття, але поступово ми виявляємо, що все видиме має свою основу, і ця основа — природа Ума.

Вода (апас)

Вода всепроникна й набуває будь-якої форми; так само і природний стан є всепроникним і пронизує це існування. Усе, що бачиться, є упадхі (посудиною), яка містить природний стан — Атман, посудинами, усередині яких існує безмежне усвідомлення.

Коли ви переживаєте аналогію землі та аспект землі, ваша природа Ума подібна до непорушної гори, вона незмінна, ніби ви перебуваєте як могутня гора, яку неможливо зрушити, дуже стійка. Переживання аналогії, пов’язаної з водою, та аспекту води в природному стані дає вам інше відчуття: ви гнучкі, плинні, всепроникні й легко набуваєте будь-якої форми, ви легко змінюєтеся відповідно до ситуації — це дзеркалоподібна мудрість. Якщо ви перебуваєте в природному стані природи Ума й користуєтеся ним у повсякденному житті, ви можете діяти як вода.

Вода ні з чим не вступає в конфлікт: якщо є якийсь камінець, вона просто обтікає його й тече далі; якщо є якась гребля, перешкода, вона наповнюється й просто тече далі; вона може проникнути куди завгодно, так само як природна усвідомленість ніде не зустрічає суперечностей чи перешкод, а просто м’яко проникає. Ця властивість води називається м’якою силою. Так само природна усвідомленість володіє такою м’якою силою. Вода — це завжди м’яка сила, на відміну від землі чи вогню, але ніщо не зрівняється з цією м’якою силою. Вона може рухати величезні предмети. Так само природна усвідомленість, подібна до м’якої сили, огортає все й регулює ситуацію, гармонізує та врівноважує природний стан, зовнішній світ, внутрішній світ.

Вогонь (агні)

Вогонь, стикаючись із будь-чим, розчиняє це своїм теплом; так само природний стан здатний розчинити все, що з ним стикається, сам при цьому залишаючись незмінним.

Вогонь — це елемент, який усе трансформує, змінює якості та все очищає. Наприклад, якщо ви кинете у вогонь гхі, а потім кинете сміття або якийсь зотлілий священний текст, якусь дерев’яну фігурку, то зрештою залишиться один і той самий попіл: вогонь усе трансформує, а попіл є чистим. Так само природна усвідомленість в аспекті вогню все наділяє чистотою, усе перетворює з нечистого на чисте.

Нечисте — це грубий рівень елементів, де наростають раджасичні, тамасичні інертні якості. Наприклад, саттва — це світлий спокій, раджас — це бурхлива пристрасть, тамас — це темна інертність, тупість, невідання. Нечисті об’єкти — це коли раджасу й тамасу надлишок, а саттви бракує. Чисті об’єкти — це коли саттви надлишок, а раджасу й тамасу майже немає. За пропорцією трьох гун відрізняються чисті світи від нечистих, світи богів від світів людей, вищі виміри від нижчих.

Природна усвідомленість природним чином, стикаючись із чимось тамасичним, навіть раджасичним, очищає. Як вона очищає? По-перше, вона збільшує саттву, змінює пропорцію. По-друге, вона виявляє порожнинну природу раджасу й тамасу, роблячи їх також чистими, тобто вони очищаються завдяки виявленню порожнинної природи гун, коли природна усвідомленість із чимось стикається.

Природна усвідомленість, стикаючись із їжею, може видобувати з неї вібрацію Бога (спанду), саманья-спанду (божественну чисту вібрацію). Коли їжа освітлюється просто завдяки поєднанню природної усвідомленості з їжею. Коли ми перебуваємо в природному стані й дивимося на когось або на щось, ми можемо змінити своє сприйняття й побачити все в чистому баченні.

Ми можемо побачити Бога, оскільки перебування в природному стані характеризується оголеним усвідомленням. В оголеному усвідомленні можна бачити Бога, а в неоголеному — неможливо, в усвідомленні зі сприйняттям та оцінками, із судженнями й проєкціями. Такою є властивість свідомості в присутності вогню — усе очищати. Тому, якщо ви десь відчуваєте затьмарення, якщо ви затьмарилися, то можете увійти у стан усвідомленості. Якщо він достатньо глибокий, ви можете очиститися просто перебуванням у природній усвідомленості. Очистити самаї, очистити обітниці, очистити прану, навіть за умови, що ви володієте здатністю підтримувати та поєднувати природну усвідомленість із праною. Очистити канали або очистити якусь несприятливу зовнішню ситуацію, хоча це непросто: потрібно мати велику майстерність у цьому, щоб виводити природну усвідомленість назовні, особливо коли до неї залучені інші люди або грубі елементи.

Вітер (вайю)

Повітря ні до чого не прив’язане, є всюдисущим і мандрує, ні за що не чіпляючись; так само природний стан є безопорним, безоб’єктним, всюдисущим перебуванням.

Аспект повітря природної усвідомленості дає нам розуміння того, що вона позбавлена опори, летка, нематеріальна, повітряна, ні до чого не прив’язана, ні за що не чіпляється. Вона дарує особливий аромат легкості, відчуття легкості в житті. Повітря не є важким, таким, що чіпляється за щось, воно — дуже вільний вітер. Із вітром завжди пов’язують відчуття свободи, кажуть: «Вільний, як вітер». Садху, який перебуває в природній усвідомленості, не скутий, не зв’язаний, він вільний, як вітер, не чіпляється, не прив’язується, не пов’язаний із шаблонами. Вітер дме тут, там, в іншому місці, ніде особливо не затримується, ні за що особливо не чіпляється. Але володіє великою силою: якщо треба, може зруйнувати стіни, вирвати дерева з корінням.

Так само природна усвідомленість в аспекті вітру є такою ж: не чіпляється, вільна від прив’язаності, але володіє великою силою, натиском, якщо це необхідно. Вона несе відчуття свободи, водночас є дуже гнучкою і може здійснювати магічні операції — це дія всездійснювальної мудрості. Може впливати на тонкий світ, керувати подіями.

Простір (акаша)

«Зрозумій, ум подібний до простору. Зрозумій, ум має просторову природу!» 

Махасиддха Сараха

Усі живі істоти, об’єкти й матеріальні всесвіти існують у просторі акаші, так само все, що сприймається, перебуває в природному стані (сахаджа). Природний стан безмежний, як нескінченний простір.

Простір — це саме тіло мудрості Бхагавана Даттатрейї. Простір — найближча аналогія до переживання природної усвідомленості й найважливіша таттва для споглядальної практики. Ми повинні подружитися з простором, зрозуміти його особливість, навчитися завжди в ньому перебувати, використовувати силу інших таттв, але все ж простір є домінуючою таттвою, на яку ми спираємося під час споглядання.

Сім великих принципів погляду

Існує сім великих принципів погляду, коли ми опановуємо природну усвідомленість як простір та інші аспекти п’яти елементів і п’яти мудростей. Ці великі принципи — це сім наших здібностей розпізнавати реальність, коли ми перебуваємо в погляді.

Коли ми реалізували принцип природної усвідомленості, ми можемо розпізнавати ілюзорність усіх явищ і подій. Це перша ознака: де б ви не були, ви розпізнаєте ілюзорність, ви розпізнаєте всі явища як такі, що відбуваються в потоці ілюзії, наприклад, так само, як у сновидінні. Людині сниться місто або гора, але вся гора, що сниться, міститься в її маленькому тілі, а вона просто лежить на ліжку.

Ви розпізнаєте порожнинність, відсутність самобуття. Кожен об’єкт, який ви бачите, не існує, позбавлений самобуття; ви чітко це розпізнаєте й не зачаровуєтеся характеристиками об’єкта. Наприклад, якщо раніше ви могли зачаровуватися характеристиками об’єкта: чоловік бачить красиву жінку — ум одразу починає працювати в певному напрямку, а якщо це садху — дивиться, а потім каже: «Так вона ж порожня, чим тут зачаровуватися, жодних проблем». Виникає якийсь бентежний об’єкт — і ви знову споглядаєте: «Так він же порожній, не має самобуття», — навіть хоча б на рівні логіки, інтелектуального розуміння, і цей об’єкт уже не справляє на вас бентежного впливу. Це розпізнавання порожнинності.

Третій принцип — подібний до єдиного простору. Ви розпізнаєте простір, основу цього об’єкта, те, що всередині об’єкта є простір, і є відомий приклад Шрі Шанкарачар’ї, що називається аваччхеда-вада (вчення Шанкари про розділеність). Шанкара постійно наводить у текстах приклад, аналогію двох посудин, горщиків, усередині яких є простір. Цей простір здається розділеним, доки стінки горщиків відокремлені, але насправді це один і той самий простір. Коли стінки горщиків розбиваються, простір начебто возз’єднується, але чи була насправді розділеність узагалі? Простір неможливо обмежити, проте виникає ілюзія, що в одному горщику один простір, в іншому — інший, що це два різні простори, і доки горщики існують, є два різні простори, але коли горщики розбиваються, два простори об’єднуються в один. Аваччхеда-вада — це вчення про ілюзію цієї розділеності, Шанкара каже: «Це ілюзія цієї розділеності».

Наприклад, один горщик — це ваше тіло, інший горщик — це тіло іншого. Це також можна уподібнити до глеків: здається, що основа вашої свідомості у вас одна, а в нього — інша, але якщо поглянути по суті й відокремити себе від п’яти оболонок, сутність свідомості одна й та сама. Це єдиний простір свідомості; коли ви бачите іншого, фактично, з погляду недвоїстості, ви розмовляєте із самим собою, ви бачите самого себе, тож із ким ви тоді хочете розмовляти? З ким ви хочете з’ясовувати стосунки? До кого хочете прив’язуватися? Звісно, ментальні апарати, тонкі тіла різні, але основа свідомості одна, подібна до простору.

Розпізнавання чистоти та ігрового характеру явищ

Наступний аспект — розпізнавання чистоти всіх об’єктів і явищ. Коли ми бачимо основу, подібну до простору, бачимо порожнинність, бачимо ілюзорність, наше сприйняття витончується, ми сприймаємо чисті таттви. Тому всі явища, об’єкти починають сприйматися в їхньому істинному світлі — як чисті прояви.

Наступний принцип — ми володіємо здатністю сприймати ігровий характер розмаїття всіх явищ. Ігровий означає спонтанний, незв’язаний, нічим не зумовлений, такий, що походить із Всевишнього Джерела. Зазвичай ми сприймаємо причинно-наслідковий характер усіх явищ, тобто закон карми, карана-вікара (причина-наслідок), і від цього нікуди не подітися.

Ігровий характер усіх явищ означає, що ми перевершуємо причинно-наслідковий характер і починаємо сприймати, як Васіштха наводив приклад у «Йога-Васіштсі»: подібно до того, як ворона сідає на кокос, кокос падає. Кокос падає сам по собі, ворона сідає сама по собі, але здається, що наш розум встановлює взаємозв’язок, нібито кокос упав через ворону.

Ігровий характер усіх явищ означає спонтанну, незумовлену, вільну маніфестацію всіх енергій і явищ, що походять з Абсолюту. Наприклад, є вимір гри, є вимір реальності. Усі ми дорослі люди, розрізняємо їх — усім зрозуміло: це гра, а це реальність. Ніхто цього не плутає.

Наприклад, коли є розіграш, якщо людину розіграти, вона сприймає цю реальність серйозно, але якщо їй сказати: «Усе це пранк, це все розіграш», — вона розслабиться й одразу ж засміється,  зрозуміє, що все це несерйозно.

Якщо у вас є багато грошей, припустімо, вам дали їх для служіння, або якщо карма-санньясі заробив, і хтось витягнув у вас гроші із сумочки, а крім того витягнув картку, витягнув квитки, витягнув паспорт, посвідку на проживання — усе витягнув. Ви просто все шукаєте, це взагалі жах, дуже серйозна ситуація, бо доля може змінитися буквально за лічені секунди. А це хтось із ваших самайних братів просто пожартував, вирішив додати вам адреналіну. Потім показує: «Гаразд, не хвилюйся, ось воно», — і ви відразу ж розслабляєтеся. Усе це виявилося грою, це було не по-справжньому. У цьому різниця між реальними та ігровими речами.

Ігрові речі — це все не по-справжньому, усе нічим не скуте, усе несерйозне, ніщо не зв’язує, усе вільне, усе радісне, усе самозвільнене. Сприйняття ігрового характеру всіх явищ означає, що в цій сансарі немає нічого серйозного, тому святі ніколи не переживають, ніколи не затьмарюються, вони посміюються над усією цією сансарою.

Часто, коли хтось з учнів приходить до мене з такими серйозними проблемами, я кажу: «Та посмійся ти над цим, тобто сприйми ілюзорний характер узагалі цих явищ хоча б для того, щоб почати керувати цією ситуацією». Тому що, якщо ми не сприймаємо ілюзорного характеру всіх явищ, то й керувати ситуацією складно. Якщо ситуація така жорстко серйозна, обумовлена, вона некерована, ти взагалі нічого не можеш із нею зробити, тому що не сприймаєш об’єкти на рівні квантової невизначеності, де свідомість спостерігача може хоч якось впливати, а сприймаєш об’єкти на рівні локальної матеріальності, а щільну локальну матеріальність як ти можеш змінювати — змінювати її дуже складно.

Авадхута — божественний гравець

Сприйняття ігрового характеру всіх явищ ставить нас на один рівень зі святими, махасиддхами, авадхутами. І що таке авадхута? Авадхута — це той, хто завжди живе у вимірі божественної гри. Це божественний гравець, для якого нічого, крім гри, не існує, тобто весь всесвіт — це божественний розіграш, це божественний пранк. Це божественний водевіль, божественна вистава. «Ось розіграли всіх живих істот на народження і смерть, розіграли на це життя, усі душі — як вони кинулися народжуватися, як вони живуть» — цілковитий, тотальний розіграш.

Святі сприймають світ явищ як тотальний розіграш, вони не сприймають серйозно людські почуття, людські думки, фантазії, амбіції, прив’язаності — не можуть сприйняти. Не можна в це вірити, а людські істоти повірили в усе це, і це їхня велика проблема, тому що повірили — доводиться жити за цими законами, куди подітися.

Це подібно до того, як необізнану людину із села запросили до великого театру на сцену під час вистави потягати рояль, а там цар на троні, там солдати, там репетиція, а вона в усе це повірила, і взагалі її там налякали. Вона сприйняла це дуже серйозно, а там режисер дивиться і глядачі регочуть, а вона взагалі не зрозуміла своєї ролі — ось на що це схоже.

Усі святі перебувають у вимірі гри, сприймають ігровий характер усіх явищ, абсолютно всіх, зокрема навіть жорстких, що сприйняти найскладніше.

Нероздільність зі свідомістю та Брахманом

Наступний принцип — нероздільність свідомості, атма-бхава, відчуття, що все є істинним «Я», що все нероздільне з розумом. Магічний всесвіт, у якому свідомість виступає як владно-вольовий оператор, як те, що може впливати на реальність. Коли весь світ — це прояв самого себе, магічний всесвіт означає, що моя свідомість як спостерігач включена в картину світу, у квантову картину реальності, до якої наука лише підходить. Усе нероздільне зі свідомістю і зі мною як спостерігачем, тим, хто сприймає.

Наступне — нероздільність усього з Ішварою (Брахманом), брахма-бхава, відчуття, що все є Богом, усе є Абсолютом.

Сім здібностей розпізнавання

Такими є сім здібностей до розпізнавання, коли ми опановуємо світогляд. Ці сім здібностей, або сім великих принципів, — ознаки того, що ви опанували світогляд. Тобто світогляд — це не лише вивчити філософію Шанкари, скласти іспит на другий ступінь. Реальне опанування світогляду означає, що ви здатні завжди й усюди:

• Розпізнати ілюзорність

• Розпізнати порожнинність

• Розпізнати єдиний простір

• Розпізнати чистоту всіх явищ, що всі явища чисті у своїй основі

• Розпізнавати ігровий характер різноманіття всіх явищ

• Розпізнати нероздільність зі свідомістю, що все це — ваша свідомість

• Розпізнати нероздільність із Брахманом (Шивою), з Ішварою

Ці сім розпізнавань — ознака того, що ви опанували світогляд адвайта-веданти.

Щойно ви опанували цей погляд (джняна-дрішті), ви позбуваєтеся доша-дрішті (вад у погляді), невідання, ви руйнуєте доша-дрішті, руйнуєте своє невідання, і завдання Гуру — допомогти учневі зруйнувати своє невідання. Ви перестаєте бути залежними від лока-дрішті, місцевого кармічного бачення цієї земної реальності. Наша земна реальність насправді — це просто один зі світів, ми потрапили під вплив його енергії, це називається лока-дрішті (кармічне бачення цього земного світу). Ви позбуваєтеся цього, ви руйнуєте власне невідання (авідью).

Потрібен певний час, щоб таке руйнування відбулося і ви утвердилися в погляді, а далі завдання полягає лише в тому, щоб завжди пам’ятати про погляд і завжди його дотримуватися. Пам’ятання погляду й утримання погляду — це і є споглядання.

Споглядання як підтримання погляду

Не опанувавши погляду, цих семи здатностей, неможливо по-справжньому споглядати. Це означає, що, коли ви споглядаєте, щось може бути вигаданим або чимось спостережним, ви повинні перевірити: можливо, мені бракує розпізнавання ілюзорності, або мені бракує розпізнавання порожнинності, або мені бракує розпізнавання простору, або, можливо, мені бракує чистоти, або, можливо, я не розпізнаю ігрового характеру всіх явищ, або, можливо, я не розумію нероздільності свідомості зовнішнього світу з моєю свідомістю чи нероздільності зовнішнього світу з Богом, з Ішварою.

Щоб усунути вади у спогляданні, треба утвердитися в погляді, тому що споглядання — це не що інше, як постійне підтримання погляду щосекунди, щохвилини.

Ось уночі ви встали попити води, друга година тридцять хвилин, щойно ви розплющили очі — бачите ігрову реальність, вона порожнинна, вона ілюзорна, усе подібне до простору, усе споконвічно чисте, усе подібне до гри, нероздільне з моєю свідомістю і свідомістю Шиви. Ось із такою свідомістю ви вночі йдете пити воду, ви не забуваєте цього. Якщо вас запитати: «Що це за реальність?», — ви легко її опишете, ви навіть не будете думати, тому що відразу так її сприймаєте. Чому? Тому що уві сні ви також пам’ятали це, а якщо пробудилися, то пам’ятаєте ще краще.

Це означає, що ви пам’ятаєте погляд, тому споглядати означає пам’ятати всі ці істини. Необов’язково їх промовляти, тому що споглядання поза думками — це пам’ятати їх на рівні поза розумом, на інтуїтивному рівні, уже без думок. Тобто коли вже не треба пояснювати: «А ти знаєш, реальність порожнинна, а ти знаєш, усе це гра, а ти знаєш, усе подібне до простору й чисте». Не треба все це пояснювати, ви це за замовчуванням знаєте й перебуваєте поза розумом, і лише смієтеся, лише в ананді, лише в блаженстві: «А ти знаєш, усе це прояв свідомості?» — ви це інтуїтивно відчуваєте.

Коли ви споглядаєте, навіть досвідчені практики, або сіддхи, або споглядачі можуть бути непомітними для інших людей, виглядати цілком як звичайні люди. І в деяких традиціях якраз давалися такі завдання — поводитися абсолютно як цілком звичайні люди, тримати в таємниці свої якості погляду та якості споглядання. Тому багато сіддхів були гончарями, свинопасами, пралями, деякі були мисливцями з луком. Тобто ти утвердився в погляді, ти постійно перебуваєш у спогляданні, просто за завданням Гуру поводишся як якийсь звичайний чоловік, або монах, або місіонер, але всередині ти зовсім інакше сприймаєш реальність.

Запитання: Наступний крок — це змінювати реальність, тобто створюєш цю реальність?

До цього ще треба дійти. Це високі стадії опанування погляду та споглядання. Поки ви глибоко не утвердитеся, ви не зможете змінювати реальність. У дрібницях, можливо, так, а серйозно — ні. Це вже сіддхи, розділ джняна-сіддхи, лая-сіддхи. Коли замкнеться коло дня і ночі, буде реалізовано єдиний «смак», тоді можна буде про це говорити, тому що ми сприймаємо зовнішній світ уже не лише як ілюзорність, як порожнинність енергії, ігровий характер, а ми змінюємо ставлення до енергії та бачення енергії на рівні нашого тіла. Зовнішні елементи або елементи нашого тіла і свідомість — усе виявляється єдиним, і тому на цьому рівні... Поки цього рівня не досягнуто, ми не прагнемо змінювати реальність.

Чому? Тому що силою свідомості неможливо на цьому рівні змінювати реальність, вона не настільки глибока, але можна змінювати реальність тауматургією (магічними способами), це ще називається гупта-відья, ритуалами, мантрами. Усе це можливо, але завдання полягає не в тому, щоб змінювати реальність, — завдання полягає в тому, щоб очистити ум, адже скільки не змінюй матеріальну реальність силою магії, навіщо тобі ці зміни?

Наприклад, є маги, чаклуни, можуть когось приворожити. Хочете приворожити когось, привабити багатство — добре допомагають у побутових справах. Бабуся-знахарка в селі багато чого може на своєму рівні: трохи зцілити, трохи зіпсувати комусь долю; якщо ворог, декого навіть можна звести в могилу, чорна магія існує завжди; захистити когось, щось розв’язати — це називається шат-карма (шість тантричних дій). 

Я трохи пояснював чотири дії, пам’ятаєте які? Умиротворення — виконується в різний час доби й із різною візуалізацією. Примноження, приборкання та гнівна дія — це вигнання або руйнування. Тобто ви можете тантричними методами перетворення, читанням мантр і візуалізацією трохи керувати реальністю, але це нижчі методи.

По суті, нам зараз потрібно навчитися не керувати реальністю, а глибоко утвердитися в погляді й так очистити всі елементи, щоб хоча б реальність не керувала нами. Потім прийдуть здібності керувати реальністю — це називається акальпіта-сіддхі. Тобто коли ми керуємо реальністю нижчим способом — це називається кальпіта-сіддхі: магія, мантри, тантричні методи, зілля, еліксири та ритуали, штучно. Але акальпіта-сіддхі — це сіддхі природного стану, сіддхі сахаджа, сіддхі лайя-йоги, які приходять із перебування в природі Ума природним чином, без додаткових зусиль.

Подолання відхилень

«Природним станом із безпочаткових часів був ненароджений стан. Сьогодні ця істина відкривається завдяки тому, що її показує Вчитель. Медитуй згідно зі сказаним». 

Махасіддха Сараха

Потім учень може запитати: «Добре, о Вчителю, я зрозумів: у споконвічній, спонтанній природі Ума все вже досконале. Немає ні «тебе», ні «мене», ні чистого, ні нечистого — усе є ілюзією, породженою «Я», а «Я» споконвічно чисте.

Учень сприйняв погляд, набув віри в нього, і в нього виникають запитання: як діяти з цього погляду у відносному вимірі? Тому що тут можливі певні впадання в крайнощі, у відхилення. Етерналізм — одне відхилення, нігілізм — інше відхилення. Шість помилок — це також відхилення:

• Втрата дії в усвідомленні

• Втрата усвідомлення в дії

• Втрата погляду в дії

• Втрата дії в погляді

• Втрата усвідомлення в погляді

• Втрата погляду в усвідомленні

  

Ми повинні знати ці шість помилок і перевіряти свою свідомість. Чи вільний я від крайнощів етерналізму та нігілізму? Чи вільний я від шести помилок? Ви самі завжди можете себе перевіряти, навіть необов’язково приходити до Гуру, достатньо просто розмірковувати.

Наприклад, втрата дії в погляді — це перекіс у нігілізм, коли ви сприймаєте: «Ну, це ж усе порожнє, це ж усе ілюзорне, це ж усе чисте», — і, наприклад, берете й п’єте алкоголь або їсте м’ясо, не розуміючи, як у відносному дотримуватися принципів Вінаї або слідувати певним обітницям чистоти, адже все це має ігровий характер. Застосування споглядання та застосування погляду означає, що у відносному ми розуміємо всі деталі відносного виміру й враховуємо цю енергію. Поки наша свідомість не реалізована достатньою мірою, п’ять елементів впливають на нас.

Наприклад, досконало реалізувати погляд — це означає, що таттви (п’ять елементів) на вас не діють. Наприклад, ви засовуєте руку у вогонь — рука не горить і вам не боляче, отже, ви досконало об’єдналися з елементом вогню, ви усунули суб’єкт і об’єкт, перебуваєте в досконалому сприйнятті вогню в його чистоті, і вогонь для вас — розрізнювальна мудрість червоного кольору, він не обпікає ваше тіло. Ви розпізнаєте його порожнинність, ілюзорність. Якщо ж такої досконалості не досягнуто, ми повинні враховувати у відносному вимірі закони дії енергії, щоб вони не завдавали нам проблем.

«Для мене немає ані народження, ані смерті, адже я — Атман, і для мене немає ані сансари, ані нірвани, звільнення і зв’язаність — лише ілюзії мого розуму. Без зусиль я вже чистий, вічний і безмежний, чи означає це, що мені більше не слід нічого робити й варто просто полишити садхану?»

Учитель відповідає: «О любий сину. Для тебе це поки що лише красиві слова. Ти помиляєшся, думаючи, що тобі більше немає потреби практикувати, твоє розуміння поверхове. Зрозумій же тепер, як виконувати практику без практики, вступай на шлях споглядання без зусилля і надії, перебувай в усвідомленості, не породжуючи двоїстих понять «я» та «інші», «звільнення» і «зв’язаність», «це» або «те», «сансара» і «нірвана», «добро» і «зло», «чисте» і «нечисте».

Необхідність духовної роботи після осягнення погляду

Коли ми проникли в сутність погляду, духовна робота лише починається, тому що ми повинні перевести погляд у споглядання, а споглядання ми повинні закріпити. Закріпити означає утвердитися в ньому і споглядати щосекунди, щохвилини, щогодини, день у день, тиждень за тижнем так, щоб замкнути спочатку коло дня, а потім коло ночі. Уся робота виконується саме на цьому рівні, тому людина, яка, зупинившись на рівні погляду, щось заявляє, припускається помилки. Це помилка нігілізму, це втрата дії в усвідомленні. Багато неоадвайтистів схильні припускатися таких помилок, не маючи керівництва духовного Вчителя.

Чому? Тому що існує карма, те, що має бути очищене, і мають відбутися три вичерпання. Існують мали — три мали мають бути очищені, три види карми мають бути очищені, і три вичерпання мають бути пройдені:

• Бхава-нішпатті (вичерпання внутрішнього стану)

• Джняна-нішпатті (вичерпання ідентичності та пізнавальної активності)

• Крія-нішпатті (вичерпання дій)

Це забирає в йогіна величезний проміжок часу.

Вікалпака — внутрішній вигадник

Існує вікалпака. Вікалпака — це вигадник, тобто творець, який створює сутності силою своєї вигадки. Цей внутрішній творець (вікалпака) — це і є наша свідомість, яка ще не очищена. Свідомість має здатність постійно щось генерувати, наприклад, ми спимо, і уві сні генеруються сновидіння. Ви бачите людей, міста — це внутрішньо притаманна здатність вигадувати, і цей вигадник має бути очищений і розчинений. Саме він містить у собі тенденції, тобто внутрішні відбитки — васани, схильності, самскари — і постійно вигадує реальність.

Хто був у темному ретриті — будь-який монах, ви підійдете до нього, запитаєте: «Які там узагалі переживання в темному ретриті?», — він вам скаже, що цей вигадник (вікалпака), якщо ти не пильний, може так тебе закрутити, що ти просто будеш вражений його здатністю вигадувати, він постійно щось придумує.

Це творець, який створює сутності силою своєї вигадки, творення, тобто вікальпа — це фантазія, мисленнєва конструкція, і розум постійно конструює думки. Якщо наяву ми ще перебуваємо у скутості, у стані неспання і зберігаємо пильність, то в темному ретриті втрачається межа між свідомістю неспання і підсвідомістю. Ця здатність розуму генерувати думки не сприймається критично, тобто ми часто забуваємося, і тоді внутрішня реальність проєктується назовні.

У темному ретриті ми бачимо все, що є всередині наяву, — приховані візуалізації, переживання, усе це виходить і проєктується просто перед нами. Ми все це бачимо ніби внутрішнім зором, бачимо наче ззовні. Якщо ми не встигли розчинити це силою присутності, вичерпати його, то воно постає перед нами й впливає на нас, захоплює наш розум. Ми забуваємося і можемо піти за цим — це те саме, що людина переживає в бардо (антар-бхаві).

Запитання: Ом, таке запитання. Чому, щоб у Брахми таке відбувалося, він звершував тапас, а нам, виходить, треба звершувати тапас, щоб це, навпаки, усунути?

Брахмі треба було пробудити сва-майю. Сва-майя — це власна майя, творча сила Атмана, сила вселенської ілюзії, що творить усе. Це ще називається чіта-спанда (вібрація свідомості). Оскільки Брахма вийшов з Ішвари (Шиви), а сам Ішвара дуже чистий і не породжує мирських врітті, то Брахмі довелося силою уваги видобувати з глибини Ішвари (він теж Ішвара особливого призначення — творець), видобувати цю спанду із себе.

Оскільки ми є творінням Брахми, то чіта-спанда вже притаманна нам, вона вже закладена в нас, тому й проявляється безконтрольно, а ми повинні знову розкрити в собі цю чисту контролюючу свідомість. Із вікалпаки (домислювача), творця, який створює сутність силою вимислу, вигадника, стати нірвікалпою, тобто через нірвікальпа-самадхі або сахаджа-нірвікальпу стати тим, хто вільний від домислювання.

Самозвільнення й оголене усвідомлення

Самозвільнення, споглядання — це коли ми вчимося бути вільними від домислювання. Наприклад, ви перебуваєте в оголеному усвідомленні, оголена свідомість вільна від будь-яких вигадок, і ви приходите та бачите, наприклад, що хтось зламав дерево або вирвав на грядці якісь рослини. Але оскільки ви перебуваєте в оголеному усвідомленні, у вас немає щодо цього жодних оцінок, ви продовжуєте залишатися в оголеному усвідомленні. Ви приймаєте як є, якщо ви не приймаєте — проявляється злість.

Ви починаєте вигадувати, думати: «Хто?! Як він міг, що це взагалі за люди? Як такі люди взагалі можуть бути в ашрамі, невже вони зовсім не дивляться, що там роблять», — ви починаєте злитися, ум накручує себе, тобто запрацювала вікалпака. А якщо ви перебуваєте в усвідомленні, ваш ум подібний до неба, нічого не домислюється, але на периферії свідомості є найтонша ясність. «Так, хтось там зламав, треба докласти певних зусиль, щоб більше не ламали», — і все, ані гніву, ані оцінних суджень, просто санкальпа щодо того, як гармонізувати ситуацію, на периферії свідомості, але ви не втратили ані підсвідомості, подібної до неба, ані чистого ігрового характеру, ані порожнинного сприйняття, ви нічого не втратили.

Це означає, що ви перебуваєте в нірвікалпі, ви зупинили внутрішнього домислювача, ви переживаєте прозору ясність, ви переживаєте великий принцип цілковитої чистоти свідомості без усвідомлення та опори. Для вас діють чотири аспекти рівнісності: усі явища не існують, усі явища однаково чисті, вони не зникають, а творчо проявляються, просто природно виникаючи в природі усвідомленості, вони здатні функціонувати належним чином, поєднуючись зі сприйняттям. Їхнє виникнення відбувається завдяки чіта-спанді (вібрації свідомості джерела) та взаємозалежності у свідомості. Їх неможливо визначити як щось конкретне, тобто все сприймане завжди ясно проявляється, насправді не існуючи. Це означає, що ваш домислювач зупинений завдяки самозвільненню, і ви перебуваєте у вимірі нірвікальпи.

«Просто постійно підтримуй присутність усвідомленості, будь вище від будь-яких розсудливих оцінок і зберігай таке розуміння щомиті, чим би ти не займався: роботою, їжею, розмовами, ходінням, сидячи чи лежачи. Роби це днями, тижнями, місяцями, роками, усе життя. Це і є практика без практики, о учню. Немає в неї ані конкретного методу, ані пози, не потрібні для неї умови чи особливий час, ані мантри, ані янтри».

Велике недіяння та єдина самая

Коли ми розуміємо погляд, розуміємо, що погляд від початку досконалий, Брахман від початку досконалий, не вимагає зусиль, не потребує методів, він благодатний, тобто Брахман — це благодать, глибинне щастя, глибинне добро, яке спонтанно вже існує, спонтанно досконале. Навпаки, розслабившись у погляді й відпустивши зусилля, можна відкритися цій благодаті, тож ми приймаємо рішення перебувати у великому недіянні. Велике недіяння — це і є крія-нішпатті (вичерпати всі дії), і ми приймаємо єдину самаю. Єдина самая споглядання означає завжди перебувати в погляді, завжди перебувати в усвідомленості, принаймні прагнути до цього; навіть якщо не виходить — нічого страшного, але ми висловлюємо намір прагнути й колись цим оволодіти — у цьому наша обітниця й наша клятва.

У цьому сенсі в ануттара-тантрі жодних інших обітниць не потрібно, тобто є одна обітниця — завжди перебувати в усвідомленості, у погляді та спогляданні; якщо ви в них перебуваєте, отже, ви істинно практикуєте ануттара-тантру. Звісно, інших обітниць треба дотримуватися, але вони вже не належать до ануттара-тантри, вони є, наприклад, тантрійськими самаями або обітницями Вінаї, вони діють на своєму рівні, але все ж ґрунтуються на вашому принципі обітниці єдиної самаї. Якщо ж ви, наприклад, дотримуєтеся принципів Вінаї, обітниць Вінаї, дотримуєтеся чотирнадцяти корінних обітниць самаї, але з якихось причин не дотримуєтеся єдиної самаї, то вас можна назвати практиком сутри, практиком тантри, але не ануттара-тантри, тобто ви практикуєте на одну третину або дві третини, але не практикуєте найвище вчення, і в цьому треба тонко розбиратися. Ми ж дотримуємося всіх трьох обітниць — єдиної самаї, тантрійських обітниць і обітниць Вінаї на своєму рівні.

Принцип єдиної самаї означає лише одне — завжди триматися погляду, завжди триматися споглядання, об’єднувати всі переживання зі своєю єдиною обітницею. Вважається, що це найголовніша обітниця, яку ніколи не можна полишати, тому що саме завдяки їй відбувається найвища реалізація. Звісно, п’ять маха-врат або вісім обітниць карма-санньясі, одинадцять обітниць ченців важливі, але вони створюють умови для реалізації. Чотирнадцять обітниць самаї, тантрійські самаї також дуже важливі, вони захищають вас і дарують чистоту Прихистку та благодать. Усе ж сутність, серцевина обітниці єдиної самаї — це найголовніше, і ми повинні бути вправними в дотриманні цієї обітниці, розуміти, як її дотримуватися, принаймні прагнути до цього. Увійти в її дотримання не так уже й просто.

Наприклад, мирським учням я іноді кажу так: «Навіть якщо людина десь не прийняла обітниць карма-санньясі та гріхастхи, не знає про тантрійські обітниці самаї, але, попри це, вона безумовно перебуває, не відволікаючись, у єдиній самаї, погляді та спогляданні». Наприклад, заходить кудись, їсть м’ясо або щось дивиться, але вона безумовно перебуває в єдиній самаї, тож її все одно слід визнати практиком ануттара-тантри. Можливо, її не можна визнати практиком тантри та практиком сутри або карма-санньясі, але практиком ануттара-тантри вона все одно є — настільки важлива ця обітниця.

«Розмірковуючи над сказаним, учень знову запитує Вчителя: «Як дивовижно, о вчителю, безперервно слідувати такій невидимій, невимовній йозі розчинення, прихованій від усіх, що перевершує поняття, цій йозі не-слідування, не-медитації, не-«Я», не-методу й не-понять».

Потім знову спливають сумніви, й учень звертається до вчителя: «О вчителю, якщо самонароджена природа, істинне «Я», поза зусиллями, не потребує очищення, перебуває поза чистим і нечистим, чи означає це, що я можу поводитися як завгодно й потурати пристрастям і клешам?».

«О учню, ти помиляєшся. Чинити так — означає не розуміти різниці між абсолютним і відносним. Хоча в споконвічній таковості буття «Я» все самодосконале й чисте, ти поки що не маєш повної реалізації у відносному сенсі; доки не реалізовано найвище досягнення, слід очищати клеші й усувати бажання, очищати відносне «я» методами йоги. Потуратимеш пристрастям — накопичиш гори поганих карм, адже твоє бачення поки що не має жодної сили».

 

«Гей, йогіне, не женися за чуттєвими насолодами. Ця велика хвороба порушить стан найвищого блаженства. Жадаючи предмета пристрасті, ти оскверняєш чистоту ненародженого стрілами бажань». 

Махасиддха Сараха

Є така приказка: «Собаку можна посадити на трон перед великим зібранням, і вона поважно сидітиме на троні, але, коли ви підійдете до неї й покличете її, вона зіскочить і понюхає ваші ноги». Вона не втримається, собача природа така, не зможе посідати належне становище. Це приклад того, як собаче его може всістися на трон погляду, але за найменших випробувань собака не пройде тест, вона швидко залишить трон, погляд і усвідомлення єдиної самаї.

Запитання про практику

Запитання: Ви говорили, що, коли практикуєш споглядання, дихання скорочується, і запитання таке: за якої довжини дихання настає споглядання? Адже це взаємні процеси.

Повнота уваги може бути й за звичайної довжини дихання, але коли у вас дев’ять вдихів-видихів — вона вже настає, близько шести хвилин — вона поглиблюється, або, якщо частота дихання зменшується, то й довжина дихання зменшується. Припустімо, під час ходьби вона менша, а коли ви сідаєте, вона взагалі скорочується до трьох, чотирьох, навіть може бути один, два. У «Сяйві, том 2» є така таблиця за ступенями, де вказані частота дихання й довжина дихання, можна сісти із секундоміром і виміряти свою частоту дихання, а потім кількість пальців на вдиху-видиху. Це також може бути індивідуальним, тому що одна людина може споглядати навіть за звичайного дихання, а іншій потрібна зміна у прані.

Запитання: Ом Гуруджі. У чому відмінність потурання клешам від самозвільнення?

Фундаментальна. Самозвільнення клеш означає, що клеші зникають завдяки об’єднанню з ними природної усвідомленості. Кармічна прана (кама-шакті) втягується в сушумна-наді й стає прана-шакті, різновидом кундаліні, тобто зміна відбувається як у свідомості, так і в прані. У свідомості сама клеша перетворюється або на чистоту в тантрі, або на порожнечу та простір в ануттара-тантрі. Якщо ж це потурання, то клеша не перетворюється, вона залишається такою самою, тобто людина начебто намагається підтримувати погляд, але їй бракує сили погляду та споглядання, клеша залишається. Вітри в сушумну не входять, і кама-шакті не перетворюється на прана-шакті, залишається, тобто ні на рівні енергії немає перетворення, ні на рівні свідомості.

Запитання: Тобто можна сказати: де спотикалися, там і спотикаємося? Якщо перетворення відбулося, то ніби не помічаємо.

Так, клеша не впливає на вашу свідомість, якщо вона самозвільнена й перетворена. Чим погана клеша? Вона затьмарює розум, за певних обставин розум затьмарюється, але, коли клеша звільнена й вивільнена в порожнечу та природу природної усвідомленості, жодного затьмарювального впливу на розум вона не чинить, жодного негативного впливу на енергію вона також не чинить. Вона стає чимось на кшталт прикраси, чимось на кшталт грайливого доповнення до природної усвідомленості: ось змія на грудях у Шиви, гірлянда у Даттатреї, черепи у богів, як у Калі, — вони не є клешами, вони є їхніми прикрасами. Прикраси означають певну пікантну особливість, певну проявлену енергію, але при цьому енергія не відрізняється від природи свідомості, цілковито невіддільна, просто проявляється як видима картина.

Це як мотузка, яка не може зв’язати, але здається мотузкою, а мотузка згоріла, згоріла мотузка не може зв’язати, тобто клеша не може зв’язати, не може затьмарити. Наприклад, Бгаґаван Даттатрея, коли до нього звернулися боги з проханням допомогти перемогти асурів,  постав перед ними в якихось розкішних покоях: тут пляшка вина, тут якась напівоголена жінка ходить, і боги просять Даттатрею допомогти перемогти асурів, а Даттатрея каже: «Та що ви, погляньте, я вже давно розтратив свою йогічну силу, бачите, на жінок і вино». Боги ніяковіють, але Вішну сказав їм: «Просіть Даттатрею, інакше ніхто вам не допоможе», — і вони пам’ятають ці настанови, продовжують бити поклони й просити Даттатрею допомогти. Це просто йога-майя, це ілюзія, омана, наведена Даттатреєю, щоб до нього зайвий раз не приходили ті, хто не готовий сприймати його. Коли вони виявили відданість, Даттатрея погодився, і Даттатрея — один із майстрів перетворення клеш на мудрість.

Іноді він поставав як якийсь місцевий безхатько, що випрошує м’ясо чи вино в якихось дивних шатах, якийсь затьмарений чоловік, але тому, хто мав віру, відданість, він являв свою чисту природу.

Його метод — саме спровокувати в людини якісь клеші й зіткнути їх із відданістю, щоб відданість перемогла; якщо відданість, чистота, самовіддача перемогли затьмарення, він постає у своїй чистій формі й дає благословення. Чому Даттатрея так робить? Тому що він знає: щоб дати благословення, потрібно звільнити розум і звільнити карму, немов порожню посудину, потрібно відсунути карму, очистити її, потрібен простір для благословення. Не кожному можна давати благословення: щоб благословення пройшло, треба звільнити місце в душі, а як звільнити? Це ж непросто, отже, треба спроєктувати те, що є в душі, як кажуть, збовтати посудину, тому є індійське прислів’я: «Щоб дізнатися, що в посудині, треба її збовтати». Даттатрея збовтує посудину, постаючи в несподіваних образах, провокуючи ті карми, які приховані в душі. Ці карми активуються, виходять, і Даттатрея водночас допомагає зародитися відданості. Відданість має розчинити збовтану карму; якщо людина її втримала, отже, вона готова до благословення; якщо відданість перемогла, карми вийшли, посудина порожня, місце звільнене — він може передати благодать.

Запитання: А якщо садху підходить до грядки, і він усвідомлений, і бачить, що там щось зламано, він не оцінює, не виникає ані оцінок, ані суджень, відповідно виникає думка, що має з’явитися якийсь захист, треба захистити, але ж вигадника немає, думка не з’явиться, може з’явитися лише інтуїтивний імпульс, якщо буддхі очищений, що треба щось зробити. Цей імпульс спрямований на... тобто виникає ця думка, навіть не думка, а просто інтуїтивна ясність, що треба збудувати паркан, але думка збудувати паркан не з’явиться, оцінок, суджень немає. З’являється думка чи ні? З’являється думка й не з’являється?

Як хочете, як вирішите. Річ у тім, що проблема не в тому, має з’явитися думка чи не має, а думка може з’явитися й розчинитися як гра; як самозвільнена гра можуть з’являтися і думки, і емоції, і вольові імпульси, але всі вони мають з’являтися не в центрі, а на периферії свідомості, а в центрі має бути безвибіркове оголене усвідомлення, таким воно й має залишатися. Перебування в безвибірковому оголеному усвідомленні не забороняє вам мати думки, але вони повинні мати ігровий, порожнинний характер і перебувати на периферії. Воно не забороняє вам породжувати навіть невеликі емоції, але вони мають бути послабленими, перебувати на периферії й мати ігровий характер. Воно не забороняє вам навіть давати оцінки, але ці оцінки ви повинні усвідомлювати як ілюзорні, порожнинні, не прив’язуватися до них. Вони, як співав один сиддх: «Слова авадхути подібні до белькотіння безумця», — не мають жодного значення, ви до них не прив’язані, але на периферії нічого такого немає. На периферії — тотальна аманаска; якщо ж ви взагалі не можете оцінювати реальність, увійшли в такий простіроподібний стан: «Нічого не розумію, нічого не бачу», — то що це буде, хто знає? Звісно — втрата дії, або втрата усвідомлення в погляді, або втрата дії. Ми можемо оцінювати реальність, ба більше, ми оцінюємо реальність навіть краще, ніж звичайна людина. Ми маємо бути краще інтегровані, але процеси інші — ось у чому річ.

Запитання: Але краще — отже, є ясний буддхі, який дає імпульс усвідомлення швидше, ніж думка, відповідно думка начебто...

Підпорядкована, так. Садху не думає, він інтуїтивно сприймає й одразу діє. Думки він може використовувати, але не так часто.

Запитання:  Ну, підпорядкувати оцінку...

Вірш написати. Так, саме так: якщо у вас розкритий канал буддхі, ви дуже швидко все робите, можете швидко матеріалізовувати намір, явище, на інтуїтивному рівні швидко все прораховуєте, і між головою та руками майже немає проміжку. Ви довго не обговорюєте, ви швидко робите, ви стаєте ефективними, ви живете у вимірі азартної гри, ваша ефективність зростає в рази. Чому часто досвідчені практики можуть робити те, що не під силу десятьом недосвідченим, — це сила свідомості.

Запитання: Ом, Гуру. Щодо попередньої відповіді, розвійте, будь ласка, сумніви. Усе-таки потурання клешам і самозвільнення на такому мирському прикладі, наприклад вживання солодкого або залежність від цукру, якщо постійно класти його в чай, прагнути солодощів — це ж клеша, так?

Ну, це не така вже й страшна клеша. Загалом багато святих їли цукор, тобто просто не слід зловживати, щоб не було цукрового діабету.

Запитання: У такому контексті це просто перестає бути питанням про те, погано це чи добре.

Так, якщо це не шкодить здоров’ю, то не є клешею. Клеша — це коли вона затьмарює, дошкуляє вам, коли це залежність і ви не вільні. Це наче енергія, яка весь час тягне вас в одному напрямку, а ви навіть нічого не можете вдіяти, безпорадні, і тоді потрібно прийняти обітницю. Обітниця працює: ви даєте клятву, підкріплюєте її підношеннями й просто забороняєте собі йти в цьому напрямку, бо знаєте: без обітниці вона знову кудись мене потягне.

Запитання: Тобто якщо в момент вживання цукру не виникає цього потягу.

Так, ви навіть не думаєте про це.

Запитання: Це так само поширюється й на решту?

Так, і з рештою так само.