Коментар до тексту «Історія монаха Юнь Цзя, який прибув до Хуейнена по підтвердження просвітлення»
Ся Інь Цзе звернув увагу Юнь Цзя на те, що просвітлення, досягнуте природним чином, є обмеженим. Він порадив Юнь Цзя звернутися по допомогу до наставника. Юнь Цзя запитав, чи може Ся Інь Цзе підтвердити його розуміння, але монах послався на власного наставника Хуейнена і взявся відвести його до Цао Цзи. Коли вони прибули, Юнь Цзя не став простягатися перед шостим патріархом, як того вимагав ритуал, натомість він тричі обійшов навколо Хуейнена, тримаючи в одній руці жезл, а в іншій чашу. Хуейнен сказав:
– Монах має поводитися статечно. Звідки ти і чому ти такий пихатий?
Юнь Цзя відповів:
– Найважливіше — вирішити проблему життя і смерті, оскільки смерть скоро настане, мені ніколи перейматися манерами. Моя єдина турбота — звільнитися від народження і смерті.
Хуейнен парирував:
– Чому ти не намагаєшся пізнати відсутність народження і смерті? Тоді б ти зрозумів, що немає таких речей, як раніше чи пізніше.
Юнь Цзя прибув до нього, демонструючи своє високе розуміння, не дотримуючись звичайних правил поведінки, кажучи, що весь його дух спрямований на усвідомлення. Але коли дух спрямований на усвідомлення, зовнішнє перестає мати сенс. Хуейнен йому сказав: «Хоч твій дух спрямований на усвідомлення, чому ти не знайдеш те, що за межами народження і смерті, якщо ти боїшся смерті й практикуєш Дхарму, щоб її перевершити?»
Юнь Цзя відповів:
– Якщо ми знаємо принцип дхармового тіла і знаємо, що дхармове тіло позбавлене народження і смерті, ми розуміємо, що немає таких речей, як раніше чи пізніше.
Хуейнен відповів:
– Це справді так.
Присутні були вражені цим діалогом, але ще більше їх вразило те, що сталося далі. Юнь Цзя простягся перед Хуейненом і сказав:
– Мені пора йти.
Хуейнен запитав:
– Чи не зарано йти?
Юнь Цзя відповів:
– Оскільки від початку такої речі, як рух, не існує, немає сенсу говорити, надто рано чи надто пізно.
Хуейнен запитав:
– Тоді хто ж знає, що руху немає?
Юнь Цзя сказав:
– Це ти проводиш розмежування.
Хуейнен похвалив його:
– Ти справді розумієш сенс ненародження.
Юнь Цзя парирував:
– Як ненародження може мати якийсь сенс?
Хуейнен копнув ще глибше:
– Якщо немає сенсу, хто ж проводить розмежування?
Юнь Цзя відповів:
– Навіть розмежування ще не сенс.
Хуейнен знову похвалив Юнь Цзя:
– Чудово, ти добре впорався, будь ласка, залишайся ночувати.
Юнь Цзя залишився ночувати, а наступного дня повернувся до храму Лун Сін. В останні роки життя Юнь Цзя в нього навчалося багато послідовників, і його слава ставала ще більшою. Він користувався такою повагою, що після його кончини в 713 році китайський імператор пожалував йому посмертний титул У Сян, що означає «той, що не має прояву».
Цей монах сказав, що якщо ми знаємо принцип дхармового тіла, що дхармове тіло позбавлене народження і смерті, то ми розуміємо, що немає таких речей, як раніше чи пізніше. Дхармове тіло — це інша назва природи Ума, порожнечі як такої.
Усередині фізичного тіла є тіло енергетичне, ефірне, або пранамайя-коша. Його можна відчути, якщо ви очищуєте канали і відчуваєте струмування прани, оскільки воно складається з пран.
Ще тонше за енергетичне тіло — астральне. Хто добре медитує, той може легко виділяти астральне тіло з фізичного. Здатність його виділяти — це ознака певного досягнення в практиці концентрації, у йозі сновидінь або в кундаліні-йозі. Астральне тіло важко описати мовою, оскільки воно нематеріальне. Однак у ньому ви знаєте, що ви — це ви, тобто силою розуму воно може набувати форми фізичного тіла або будь-якої іншої. Воно може подорожувати з величезною швидкістю — варто вам побажати десь опинитися, і ви відразу ж там опинитеся. Воно може проходити крізь стіни й стелі, проникати крізь землю, чути й бачити на відстані. Однак усе це не можна назвати дхармовим тілом, бо все це лише чергові оболонки, які є частиною сансари. І навіть якщо ви навчитеся чудово літати в астральному тілі, ви можете бути таким самим сліпцем, як і звичайна людина, тільки ваша сліпота буде більш вільною. А дхармове тіло набагато далі.
Слідом за астральним тілом є каузальне тіло, або віджнянамайя-коша. Дехто уявляє його у вигляді золотого світного тіла, дехто — у вигляді кулі. У нас у вченні вважається, що воно не має форми. Це тіло космічної свідомості, яке не має меж, у якому можна перебувати у світі без форм (Арупа-лока). Це зовсім інший рівень, тому що це тіло, для якого немає турбот, пов’язаних із розміром і часом у людському розумінні, немає жодних обмежень форми (квадратної, круглої, кутастої, вигнутої, довгої, короткої тощо), немає жодних обмежень простору (міліметрів, сантиметрів, кілометрів тощо), а все є нескінченним. Це навіть важко уявити. Це просто стан, у якому є свідомість, але немає форми, немає найменувань, імен, ярликів, концепцій; він подібний до нескінченної порожнинної безодні. Проте навіть там є свідомість, воля й відчуття буття.
Коли йогін уперше стикається з цим тілом, він може подумати: «Ось воно, звільнення!» Адже ця нескінченна космічна свідомість дуже піднесена, порівняно з нею всі турботи людей подібні до копирсання гнойових черв’яків, настільки нікчемними й дрібними вони здаються. Той, хто переживає це тіло, безперервно перебуває в цілковито незбагненному, космічному, позамежному стані, тому форма здається йому чимось дуже обмеженим, інертним і дурним. Можливо, боги світу без форми саме так дивляться на людей.
Проте навіть це тіло не можна назвати дхармовим, оскільки, хоч воно й дуже величне, це теж обмеження, це теж сансара. Святі застерігають, щоб йогін не затримувався в цьому тілі, не зависав у ньому, не чіплявся за нього. У цьому тілі можна жити дуже довго, здається, що воно безсмертне. У нього можна потрапити лише через самадхі, а не людським розумом, оскільки людський розум дуже обмежений. Якщо ви пройдете в п’яту дг’яну, коли переживається нескінченний простір, ви проникнете в це тіло.
Колись проникнення в п’яту дг’яну було одним із моїх улюблених видів самадхі. Ви можете насолоджуватися цим переживанням нескінченно довго. І коли ви відкриваєте очі, то у вас приблизно така свідомість: «Що? Цей світ ще тут? Усі ці форми ще не зникли? Як дивно! Треба поїсти й знову входити в самадхі, щоб не бачити цього огидного світу». Ви думаєте, що дуже добре перебувати в цьому стані, що тепер єдине, що вам потрібно, — трохи підтримувати тіло й постійно перебувати в цьому переживанні нескінченного простору.
Коли ви в ньому перебуваєте, там немає виражених суб’єкта й об’єкта, там немає ні землі, ні сонця, ні планет, ні життя, ні смерті як такої. Ви там один, ви Бхагаван і Бог, але є відчуття «Я». Немає жодних проблем, але є свідомість, яка щосекунди розширюється дедалі більше й більше, відкриваючи для вас нові області. І ви знаходите в цьому розширенні нескінченний екстаз, найтоншу насолоду. Ніде немає навіть незначної перешкоди, завади, ви стабільно перебуваєте в самадхі п’ятої дг’яни. Кожну медитацію ви охоплюєте все нові області нескінченного простору, і вас наповнює дедалі тонший захват. Ви так переповнюєтеся цим відчуттям нескінченності, величі, розширення, почуттям, ніби ви самотній дух, космічний Логос, з якого складається весь цей Всесвіт, і ніщо інше вас більше не турбує. Ви розумієте, що саме це і є справжнє буття, а все інше настільки дрібне й нікчемне, що навіть не заслуговує на те, щоб про нього згадувати. Раніше були якісь взаємини, зустрічі, розставання, проблеми, сльози, пошуки Дгарми, але все це шукав маленький чоловічок, який думав, що він народжувався й ріс, вважав себе чоловіком або жінкою, монахом або мирянином тощо. Але коли ви входите в цей стан, то більше немає вас, а є лише нескінченність, для якої всі ці стандарти просто не працюють, оскільки вони нікчемні порівняно з нею.
Однак навіть цей величний стан не є просвітленням. Святі кажуть, що зупинитися на цьому етапі — це теж сансара. Тобто яким би величним не був цей стан, він також є сансарним. За мірками інших істот він є дуже піднесеним, але залишається ще тонка індивідуальність, тонка «я»-свідомість.
Нарешті, коли йогін це розуміє і робить прорив від нескінченного простору до нескінченної свідомості, від свідомості до ніщо, раптово він знищує цей останній зв’язок із тонкою «я»-свідомістю. І тоді він розуміє, що мене немає як космічного духа, що навіть це відчуття космічного духа, нескінченності — це остання тонка пелена невідання. Він розуміє, що немає взагалі нічого, що ніколи нічого не було, що навіть немає того, хто міг би це зрозуміти, а є лише глибинне усвідомлення. Йому більше немає потреби усвідомлювати себе за допомогою якоїсь свідомості. Це усвідомлення є саме в собі, воно настільки приголомшливе й парадоксальне, що це незбагненно для звичайного розуму.
Коли хтось просить махасіддхів пояснити, у якому стані вони перебувають, вони не можуть зробити це людською мовою, особливо якщо тривалий час не читали лекцій. Вони розуміють, що це настільки парадоксальний стан, що вони можуть просто приголомшити людину, ввести її в шок і сказати: «Ось, бачиш, у якому стані я постійно перебуваю». Вони постійно перебувають у такому парадоксальному, позамежному для звичайної людини стані. І коли йогін розуміє це, він розуміє, що осягнув велику межу, коли більше немає його особистості, а це означає, що немає й сансари.
Однак святі кажуть, що якщо зупинитися в цій великій межі, то це однобічна реалізація. Ніхто не заперечує, що це справжня реалізація, однак святі вищої категорії кажуть, що зависнути навіть у такому реалізованому стані — це означає перекрити свій потенціал, перекрити собі дорогу до подальшого просування. Можна сказати, що ти не страждаєш, що ти звільнився від сансари, однак ти водночас відсік собі й шлях для подальшого зростання. Вони кажуть, що тепер ти маєш цей стан порожнечі перенести на форму, злити форму й порожнинність і переживати цей позамежний стан у повсякденному житті, коли ти бачиш, чуєш, відчуваєш на дотик тощо, а не лише в самадхі.
Отже, дгармове тіло — це останнє тіло абсолютної порожнинності, яке пронизує всі зовнішні й внутрішні об’єкти. Воно позбавлене народження і смерті, і в ньому немає таких речей, як раніше чи пізніше. Юнь Цзя осягнув це тіло на власному досвіді, і він прямо сказав про це Хуейнэну. Хуейнэн підтвердив: «Так, це так. Ти осягнув це ясно». Коли зустрічаються двоє людей, які осягнули це, вони розуміють одне одного без слів.
Діалог про рух і розмежування
Потім Хуейнэн запитав: «Чи не надто рано йти?» Юнь Цзя відповів: «Рано чи пізно — це умовні категорії, а якщо ти осягнув стан поза часом, усе це не має значення».
Хуейнэн хотів перевірити, чи залишилося в нього тонке чіпляння, тонке розрізнення, з якого він судить, чи залишилися ще в нього тонкий егоїзм і тонке невідання, тому запитав: «Тоді хто знає, що руху немає? Хто цей розумник усередині тебе, який так судить?»
Юнь Цзя відповів: «Це ти проводиш розмежування». Насправді він ніби сказав: «Це ти хочеш це побачити, бо хочеш мене підловити. Але ловити нічого, оскільки є лише порожнеча».
Хуейнен похвалив його: «Отже, ти справді розумієш сенс того великого стану, де немає народження і смерті». Юнь Цзя відповів: «А хіба він може мати якийсь сенс?» Тобто Хуейнен говорить про сенс цього стану, але ж він поза логікою, він абсурдний, у ньому немає жодного людського сенсу.
Тоді Хуейнен знову спробував зачепити його, тому сказав: «Якщо немає жодного сенсу, хто ж проводить розмежування?» Він хотів сказати так: «Якщо в цьому стані немає жодного сенсу, чому ж ти ставиш це запитання, чому ти розділяєш, чому ти стверджуєш, що він не має якогось сенсу?» Адже говорити, що ненароджене не має сенсу, або говорити про те, що воно має сенс, — це різні твердження. Твердження означають якусь фіксацію, а фіксація означає певне тонке чіпляння, подвійність. Тому Хуейнен і запитав: «Якщо ти осягнув, що в ньому немає жодного сенсу, чому ж ти це стверджуєш, чому ти наполягаєш на якійсь точці зору? Хто проводить розмежування? Якщо ти наполягаєш на якійсь точці зору, то це означає, що в тебе ще є якась нерозчинена частина хибного его. Ти щось стверджуєш, а це означає, що ти ще за щось чіпляєшся».
Але Юнь Цзя відповів: «Навіть таке розмежування, про яке я говорю, не має значення в цьому стані, оскільки слова — це просто відлуння, просто відгук на запитання. Були запитання, і відлуння відгукнулося словами. А насправді я не займаю жодної точки зору».
Тоді Хуейнен його похвалив: «Чудово. Ти добре впорався». Тобто в підсумку Хуейнен дав йому підтвердження.
Важливість підтвердження Вчителя
Коли ми практикуємо, наші переживання можуть бути дуже глибокими й позамежними, але ми завжди повинні зберігати рівновагу. Вважається, що учень обов’язково має отримувати підтвердження у Вчителя. На духовному шляху можуть бути різні відхилення, тому без такого підтвердження реалізація учня не визнається, йому рекомендується медитувати й практикувати далі. Можливо, він не повністю осягнув дхармове тіло; можливо, у нього немає рівноваги між відносним і абсолютним; можливо, він повністю осягнув дхармове тіло, але його розум ще негнучкий, тому він не здатний у буденному стані проявляти себе адекватно; можливо, він звеличує абсолютне; можливо, він недооцінює відносне.
Єдиний «смак» і розрізнення
Природа Будди у вашому тілі й у моєму, у собаці, у свині, у траві. Природа Будди всюди однакова. Собаче лайно має ту саму природу Будди, що й Будда Шак’ямуні. Немає різниці: якщо ви подивитеся достатньо пильно, ви побачите в усіх речах одну й ту саму річ і всі речі. Немає жодної відмінності між піщинкою і скарбом царя Соломона. Звичайно, якби ви стали проповідувати це на вулиці, люди подумали б, що ви збожеволіли. Ці вірші пояснюють найвищий принцип, а не повсякденні явища. Якщо ви думаєте, що можна піти в туалет і вклонитися унітазу, а не Будді, подумайте ще раз.
Учень наставника Сюань Хуа в Каліфорнії почув, як наставник зробив схоже зауваження, і під час обіду він поклав на обідній стіл шматок лайна. Наставник Сюань Хуа запитав:
— Що ти робиш?
Тоді учень дорікнув йому:
— Дивіться, це розмежування. У вас розмежувальна свідомість.
Після цього випадку наставник Сюань Хуа звелів йому піти. Цей конкретний монах був високої думки про себе й наполягав на самостійному способі дій, замість того щоб вислухати повчання свого наставника. Його не цікавило навчання, він просто хотів кинути виклик наставнику в цьому випадку. Він не зміг зрозуміти, що принцип або сфера номінального відрізняється від сфери феноменального.
Наставник Сюань Хуа пояснив: «Не клади лайно на обідній стіл. Шак’ямуні ніколи не їв лайна. Коли я кажу, що лайно і Шак’ямуні тотожні, я говорю про реалізацію, яка приходить завдяки практиці. Я не говорю про конкретний світ. У проявленому світі явища, як і раніше, залишаються явищами: Шак’ямуні — це, як і раніше, Шак’ямуні, лайно — це, як і раніше, лайно». Просвітлена людина розуміє і визнає, що світ явищ — це не те саме, що світ Дхарми. Просто цей монах, отримавши певний досвід ясності, переплутав абсолютне й відносне.
Коли говориться, що чисте й нечисте мають один «смак», то йдеться про дхармове тіло, тобто про те тіло, яке йде за п’ятою дг’яною. Саме на цьому рівні справді чисте й нечисте мають один «смак».
Однак у відносному сенсі реалізувати єдиний «смак» не означає не розрізняти. Дхармове тіло проявляється у відносному світі як п’ять мудростей: рівнісна, дзеркалоподібна, всеохопна, всезвершувальна й розрізнювальна. Тому реалізувати дхармове тіло у відносному світі — це означає не лише бачити, що все (чисте й нечисте) має один «смак», а також розрізняти, яке місце що займає.
Іншими словами, ми повинні знати, що все має природу Будди. Проте відносна істина відрізняється від абсолютної, тому на стіл не кладуть випорожнення під тим приводом, що все має природу Будди, що все чисте.
Стан реалізації та єдиний «смак»
Стан реалізації — це подолання розрізнення на чисте й нечисте, суб’єкт і об’єкт, на внутрішнє й зовнішнє, на погане й добре. Коли такі розмежування подолані, це означає, що людина реалізувала дхармове тіло. Проте у відносному сенсі ці розмежування залишаються. Закон Дхарми діє на тих, хто реалізував дхармове тіло, і на тих, хто його не реалізував. Тому, коли ми обираємо перебувати у відносному вимірі, нам усе одно доводиться враховувати, що є умовно чисте й нечисте, внутрішнє й зовнішнє, суб’єкт і об’єкт, високе й низьке тощо. Якщо не дотримуватися цього, то матеріальний світ усе одно діятиме саме за законами карми. Розібравшись у всьому цьому, йогін розуміє, як поєднувати відносне й абсолютне, і в нього більше не виникає збентеження.
Був сучасний чаньський наставник на ім’я Живий Будда Золотої Гори. Багата людина попросила його допомогти його дочці, яка помирала від туберкульозу. Лікарі відмовилися від неї. Коли наставник підійшов до її ліжка, він підняв її на руки й міцно поцілував у губи. Вона спробувала вирватися. Інші теж намагалися зупинити його, але він не відпускав її десять хвилин. Потім він випустив її, повернувся й вивергнув із себе багато огидного чорного слизу. Люди були вражені й сповнені відрази. Вони запитали, як він міг витримати й висмоктати все це з неї? Він сказав: «А що в цьому жахливого? Насправді це досить смачно». Він зібрав слиз, підсмажив його й з’їв. Таким чином дівчина була зцілена.
Не думаю, що ви прийняли б його за звичайну людину. Те, що він говорить і робить, може здаватися абсурдним, але прості люди не мають сили практики, щоб зрозуміти його. Його дії спираються на досвід тривалих занять практикою. Ви не можете зрозуміти його, не кажучи вже про те, щоб наслідувати його.
Оскільки в традиції сутри не надто звертають увагу на тантричні прийоми, такі як довжина дихання, кундаліні тощо, там визначають стан ума, що перебуває в нірвані, більш обхідними способами. Однак ми повинні знати, що навіть тоді, коли ми реалізували дхармове тіло, для того щоб визнати просвітлення, існують критерії. І один із критеріїв — стан єдиного «смаку». Критерій єдиного «смаку» означає, що все, що було розмежованим, двоїстим, тепер постає недвоїстим, чистим і досконалим.
Подібну практику міг виконати лише справжній Майстер, який реалізував стан єдиного «смаку». Єдиний «смак» стосується як зовнішнього, так і внутрішнього. Єдиний «смак» означає, що у вас виникає однакове відчуття радості й абсолютності, коли ви чуєте і неприємні слова, і хвалебні. Якщо вам дається служіння, яке вам подобається і яке ви з радістю готові виконувати, або яке вам не подобається й викликає відразу, то в обох випадках у вас виникає однакове відчуття радості, ентузіазму або азарту. Коли ви практикуєте в ретриті або коли ви не практикуєте в ретриті, у вас виникає однаковий медитативний стан. Коли під час практики «мандала мовлення» вас вихваляють або, навпаки, сварять, ваш ум сприймає це як прояв абсолютного.
Наукові методи перевірки природного стану
Я думаю, у недалекому майбутньому в нас з’явиться прилад, який реєструватиме мозкові хвилі, биття серця та прискорення пульсу. Тобто з його допомогою можна буде перевірити зміну зовнішніх даних. Зрозуміло, просвітлення жоден прилад не зафіксує, це абсурд, оскільки прилади належать до зовнішнього, а дхармове тіло дуже тонке. Проте зафіксувати прискорення пульсу, розширення зіниць можна найелементарнішими способами. За допомогою такого приладу можна буде перевіряти, чи перебуває людина в дхармовому тілі, у природному стані, чи вона перебуває на периферії. Наприклад, якщо вона перебуває в дхармовому тілі, їй можна ставити будь-які запитання або говорити будь-які слова, що мають будь-який сенс, але її реакція завжди буде однаковою.
Існують запитання, за допомогою яких можна зачепити підсвідомість, захопити минулий досвід, певні переживання. Якщо людина перебуває в природному стані і її самскари вже очищені, то такі зачіпки не зареєструються, самописець не видасть криву. Її пульс не прискориться, мозкові хвилі не зміняться. Якщо ж у людини не зжиті самскари, то самописець видасть збільшення кривої, тому можна буде помітити, що людину вибито з природного стану. Так само це можна спостерігати під час їжі, під час випробування фізичним болем, під час спостереження будь-яких образів і всього, чого завгодно. Я думаю, що з часом кожен зможе перевіряти, чи перебуває він у природному стані і наскільки добре він самозвільняється. Найпростіший із доступних нам способів — перевірити частоту дихання.
Одного разу один Майстер був зі своїми друзями-лікарями, які вирішили виміряти його мозкові хвилі. Коли вони це зробили, то здивувалися: «О, Майстер спить і при цьому з нами розмовляє! Як таке може бути?» Його мозкові хвилі відповідали фазі глибокого сну звичайної людини. Тобто, коли він спілкувався з ними, він спілкувався зі стану глибокого сну без сновидінь.
Коли ми перебуваємо в природному стані, ми перебуваємо у фазі глибокого сну без сновидінь; коли ми перебуваємо не в природному стані, а в легкому стані присутності й усвідомленості, наші мозкові хвилі відповідають фазі сну зі сновидіннями. Усе це набагато глибше, ніж звичайна поверхнева свідомість. Така фаза свідомості означає, порівняно зі звичайною синусоїдою, м’якшу синусоїду або майже рівну лінію. Коли спробували виміряти хвилі мозку іншого святого, то вони подивилися й сказали: «Це діяльність мозку неживої людини».
Живий труп і пустотне усвідомлення
Коли наша свідомість перебуває в природному стані, коливання пран зведене до мінімуму, тобто прани в тілі рухаються переважно через центральний канал (сушумна), а це не відбивається на якихось зовнішніх речах. Один Майстер сказав так: «Ти маєш стати живим трупом, і тоді роби все, що хочеш, тому що все буде правильним для тебе». Під «трупом» мається на увазі его; «живий» означає, що свідомість присутня, однак відмерло все, що пов’язувало б з ілюзією. Свідомість є, але ти не бачиш жінок, дивлячись на жінок; не бачиш чоловіків, дивлячись на чоловіків; не бачиш монахів, дивлячись на монахів; не бачиш мирян, дивлячись на мирян; не бачиш собак, дивлячись на собак. Чому ти їх не бачиш? Тому що немає тебе, який мав би досвід і займав би певну точку зору, щоб усе це бачити. Ти просто сприймаєш. Завдяки тому, що в тебе є старий досвід і розрізняльна мудрість, ти не плутаєш чоловіків із жінками або собак і монахів із мирянами. Ти чітко знаєш, що миряни — це не монахи, собаки — це не коти, а чоловіки — це не жінки, і ти без труднощів орієнтуєшся, як і де діяти.
Однак це не твоє бачення, це лише прагматичне, утилітарне, зовнішнє знання, яке потрібне тільки для зручності. Усередині ж у тебе немає таких понять. Ти нічого цього не бачиш, оскільки немає тебе як того, хто бачить і виражав би власну позицію. Є лише пустотне усвідомлення, яке безмежне і однаково плескається як у котах, так і в собаках, як у мирянах, так і в монахах. Оскільки ти маєш бачення тільки єдиної свідомості, у тебе більше немає штучних особистих розмежувань і вподобань, а це означає, що в тебе немає можливості прив’язатися до чогось або, навпаки, щось зненавидіти.
Такий монах, опинися він у густонаселеному монастирі чи серед дерев, матиме одну й ту саму свідомість, оскільки розумітиме, що дерева – це трохи монахи, а монахи – це трохи дерева, що якоїсь великої різниці між ними немає. Звісно, певна різниця є, але в глибинному сенсі це одне й те саме.
Усі наші судження ґрунтуються на тому, що всередині нас є той, хто судить, той, хто бачить. З відкриттям дхарового тіла цей суб’єкт, що судить, зникає сам собою, хоча здатність судження залишається.
