У вченні лая-йоги є п'ять головних напрямів: вчення мудрості (праджня-янтра), вчення про енергію (шакті-янтра), вчення про йогу сновидінь (нідра-янтра), вчення про світло (джьоті-янтра) та вчення про звук (нада-янтра).
Якщо уявно представити все дерево вчення як велике дерево, то його корінням є три усвідомленості, або три свободи (тіла, мови та розуму). Три свободи означають, що ми перебуваємо у природному, розкутому стані, який нічим не обумовлений ні в тілі, ні в мові, ні в думках. Перебування в такому стані і є корінням вчення.
У дерева також є стовбур, і стовбуром є методи праджня-янтри (вчення мудрості). Тобто суть вчення полягає в тому, щоб споглядати, бути усвідомленим і перебувати в самозвільненій присутності. Методи праджня-янтри, такі як методи розділу споглядання, розділу божественної гордості або розділу шамбхаві-мудри, — це головні методи, що належать до стовбура цього дерева.
Є також методи-гілки — особливі майстерні методи, які дозволяють розвинути та поглибити споглядання. Методи-гілки — це і є шакті-янтра (вчення енергії), нада-янтра (вчення звуку), нідра-янтра (вчення йоги сновидінь) та вчення світла (джьоті-янтра).
Є так звані методи-листя — додаткові дрібні методи. Їх дуже велика кількість, як листя на дереві. Це не головні методи, не корінні, але вони допомагають нам розвинути споглядання, а також той чи інший аспект практики.
І є методи-квіти. Вони виражають аспект чистого бачення, аспект цвітіння Дхарми. Це як прекрасні квіти на дереві Дхарми. До них належить, наприклад, садхана закликання Даттатреї, садхана закликання Лакшмі.
Багатовимірність вчення та ієрархія методів
Вчення, практика Дхарми — це не якийсь один метод, а ціле дерево. Тобто вчення являють собою багатовимірність, велику систему, багатоваріантність, поліфонію. Вчення — це не якісь філософські положення чи два-три методи, а ціле велике дерево. І в цьому дереві дуже важливо не заплутатися, розуміючи, що є його стовбуром, що — корінням, а що — листям.
Якщо ми не зрозуміємо ієрархію методів у різноманітті, ми можемо не зрозуміти, які акценти робити і на чому, яке місце кожного окремого методу у вченні. Але якщо ми чітко розуміємо, що корінням є перебування у природному стані, у трьох свободах (тіла, мови та думок), то нам зрозуміло, що суть вчення невизначна, що вона полягає у перебуванні в усвідомленості.
Якщо ми зрозуміємо, що є розвиток споглядальних практик, таких як робота з санкальпами, мистецтво махашанті або дев'ять самозвільнень, є робота з божественною гордістю, а є робота з шамбхаві-мудрою (з простором), то нам ясно, на чому ж тримається це дерево, що є його стовбуром. І коли ми застосовуємо інші методи, то ми вчимося вплітати їх і практикувати в контексті нашого розуміння всього дерева вчення.
Єдність у багатоманітності методів
Тибетський святий Тілопа давав такі настановлення: «Використовуй не один метод, а безліч». Насправді безліч методів — це уявна багатоманітність. Метод один, і ми є практиками одного методу, тобто практиками Одного. На санскриті таких практиків називають екантіни. Цей термін стосується послідовників адвайта-веданти, які медитують на Абсолют, на єдиного Брахмана (не плутати з монотеїстами, оскільки монотеїсти вірять в одного Бога, а екантіни вірять в абсолютний монізм).
Будучи екантінами, тобто прихильниками Одного або тотальної єдності, ми маємо один головний метод, і цей головний метод полягає в тому, щоб перебувати в споглядальній присутності (сахаджа-стхіті), тому наш напрям ще називається школою сахадж'ї. Перебування в стані сахадж'ї — це корінь вчення.
Шлях самозвільнення
У міру того як ми перебуваємо в природному стані і вчимося бути усвідомленими, об'єднувати споглядальну присутність з різними проявами нашого життя, поступово настає віддача цьому природному стану. Природний стан не пов'язаний ні з логікою, ні з філософією, ні з культурою, ні з будь-якою релігійною традицією. Швидше, це суть нашого світу, суть всесвіту. Це те, що ще називають праджняна — споконвічна мудрість усвідомлення, Парабрахман. У міру того як ми вкорінюємося в природному стані, наш розум все більше довіряє йому і все більше віддається.
Спочатку, звичайно, ми йому не дуже довіряємо, але нам вистачає певної усвідомленості, щоб усмиряти наші думки, наші емоції. І кажуть, що коли ми їх правильно усмиряємо за допомогою практики усвідомлення, то вони самозвільняються, тобто звільняються самі без докладання зусиль.
Наприклад, якщо ви хороший практик споглядання, то немислимо, щоб ви гнівалися на будь-кого, щоб у вас був поганий настрій, щоб якась думка сильно захопила вас. Якщо ви знаєте секрет самозвільнення, то це не може тривати більше трьох-п'яти хвилин. А якщо практик справді утвердився у спогляданні, то це все триває півтори-дві секунди, тобто щось виникло і одразу ж самозвільнилося, тому що зіткнулося з дзеркалом природного стану.
Справжній практик, який опанував методи природного споглядання, завжди перебуває в усвідомленості, у спогляданні. Наприклад, я зараз, розмовляючи з вами, перебуваю в усвідомленості, у спогляданні. Це означає, що моя мова самозвільнена, я не ототожнений з нею. На тлі моєї мови присутнє дзеркало усвідомлення, подібне до простору, а мова є грою енергії цього усвідомлення. Я не втрачаю себе в мові, а пам'ятаю себе. Як я пам'ятаю себе? Як простір. Тобто, перебуваючи в цьому невеликому залі, я одночасно з цим пам'ятаю себе як величезний простір, можливо, розміром з галактику. Оперуючи логікою, я одночасно з цим пам'ятаю себе як повністю парадоксальний простір поза концепціями. Причому цей простір живий, він насичений бхавою, тобто переживанням божественного — див'я-бхавою. І кожен практик, який так споглядає, рано чи пізно підходить до цього. Але самозвільнення — це ще тільки початковий етап у практиці.
Самотрансценденція та психологічна революція
Наступна стадія — самотрансценденція. Самотрансценденція означає, що ахамкара (наше приватне «я») починає розчинятися в цьому величезному просторі. Фокус нашого усвідомлення починає зміщуватися з приватного «я» на цей величезний простір. Тут постають серйозні питання, тому що «я» (его, особистість) починає чіплятися, оскільки у нього є нереалізовані бажання, фальшиві надії та страхи.
Воно підходить до цього величезного простору і відчуває, що треба повністю довіритися йому, щоб відпустити себе і злитися з ним, воно відчуває себе, немов крапля, яка падає в океан. Щоб так довіритися, треба бути готовим здійснити справжню психологічну революцію. І тут настає серйозна боротьба, коли йогін повинен навчитися не чіплятися, а відпускати, розслаблятися, звільнятися від фальшивих надій, хибних страхів, прив'язаностей і чіплянь.
Якщо він зуміє це зробити правильно, він зможе виконати входження у «велике недіяння» і по-справжньому утвердитися в споглядальній присутності, у природному стані. І для цього потрібна сильна віра, абсолютна довіра до всевишнього Джерела. Але якщо такої віри немає, то і психологічна революція неможлива. На цій стадії йогін каже собі: «Я не свій, я Божий. Не моя воля, а Твоя». На цій стадії його его здається. Він може прийняти все, він може відпустити все. Він живе у світі, як сухий листок, що несеться вітром, він ні за що не тримається, у нього немає чіплянь. І коли це настає, ми вступаємо в процес самовіддачі.
Справжня самовіддача
Процес самовіддачі настає тільки після того, як ми опановуємо самозвільнення, але не раніше. А це означає, що до цього часу ми по-справжньому повинні стати такими, що реалізували самозвільнення.
Рамана Махарші запитували приблизно так: «Я все віддав Богу, але результату немає. Чому?» Рамана Махарші казав: «Якщо ви все віддали Богу, то чому виникло це питання? Якщо ви запитуєте, то ви не все віддали, як сповідуєте. Якби ви себе віддали Богу, то хто б ставив питання?»
Чому людина так запитує? Тому що не пройдена попередня стадія, не реалізовано самозвільнення, не усунуті чіпляння, надії, бажання і страхи. Тому спочатку ми завжди у вченні стовбура (праджня-янтра) вправляємося в мистецтві споглядання, самозвільнення і лише після цього підходимо к практиці самовіддачі. Якщо дух наш загартований служінням просвітлюючій силі, якщо ми вже очистили наш розум і усмирили егоїзм, то це цілком можливо робити правильно.
Дві школи самовіддачі
Існують дві традиційні школи самовіддачі: маджара-ньяя («шлях кошеняти») і марката-ньяя («шлях дитинчати мавпи»). На «шляху дитинчати мавпи» дитинча повинно міцно триматися за матір, докладаючи своїх зусиль, коли вона стрибає по деревах. На «шляху кошеняти» дитинчаті не треба самому триматися, тому що мати хапає його зубами за шкіру і сама несе, а йому треба просто довіряти матері і не чинити опору.
Ці дві школи — школа «дитинчати кішки» і школа «дитинчати мавпи» — це два підходи до практики відпускання, розслаблення, самотрансценденції, самовіддачі. Але це не такі школи, як школи кунг-фу. Це школи духовно-психологічні, філософські.
Школа «мавпи» вказує на те, що ми повинні докладати зусиль, проявляти власну волю на шляху самовіддачі, оскільки справжня самовіддача не станеться сама по собі, без певних зусиль з нашого боку. А школа «кішки» каже, що жодні зусилля не можуть призвести до справжньої самовіддачі, що вона приходить як милість, а зусилля, навпаки, тільки заважають, оскільки будь-яке зусилля виходить від его, а его — це якийсь хибний центр, сформований з минулих вражень, воно окреме від Абсолюту; будь-яке зусилля, що докладається від его, тільки заважає і, відповідно, чим швидше ми його усунемо, тим швидше настане справжня самовіддача.
Між цими двома школами насправді немає жодного протиріччя. Вони підпорядковані одна одній. Спочатку йде школа «мавпи», тобто ми повинні докладати певних зусиль. А коли це зусилля розчинить усі наші подвійні уявлення та чіпляння, шлях плавно переходить на школу «кішки», на стан повної беззусилляності, коли ми опанували споглядальну присутність настільки, щоб усунути останні егоїстичні зусилля та увійти в недіяння.
Велике рішення та недіяння
Коли йогін входить у недіяння, це іменується прийняттям «великого рішення». Прийняття «великого рішення» — це дуже велика віха в житті йогіна. Це реалізація восьмого ступеня вчення про 16 кала, тобто ступінь «народження», коли йогін більше не діє як особистість. У нього немає ніяких цілей, планів чи завдань у плані погляду. Він повністю покладається на недвоїсте усвідомлення, його его вже великою мірою розчинилося.
Зрозуміло, після цього існують і інші стадії, такі як «плекання», «виховання», «загартування», «гра», «відпускання на свободу». Але такий радикальний рубіж, який ми переходимо, — це саме восьма стадія, тобто входження у «велике недіяння».
Єдність розділів праджня-янтри
Вчення праджня-янтри, яке є стовбуром, описує всі ці процеси: процеси самозвільнення та самотрансценденції. Воно вчить, як треба правильно практикувати, щоб ми могли увійти в ці процеси.
Розділ праджня-янтри, що стосується божественної гордості, робить акцент на чистому баченні, гордості божества (див'я-бхаві). Розділ, що стосується шамбхаві-мудри, робить акцент на просторі та спогляданні простору. Розділ споглядання пов'язаний із вченням про 9 санкальп, про 9 самозвільнень; він вчить працювати з розумом і застосовувати тонкі методи, які б усували зачіпки нашого розуму. Усі ці три розділи тільки здаються різними. По суті, всі вони ведуть до одного й того самого, хоча у них є свої особливості та методологія.
Отже, якщо ви правильно зрозуміли, що стовбуром вчення є вчення споглядання та праджня-янтра, то будь-які інші методи ви легко впишете (інтегруєте) у загальний контекст практики.
