Коментар до тексту Догена «Сила чернечого вбрання»
Чернецтво
Цей текст називається «Сила чернечого вбрання». Написаний він Майстром Догеном у 1240 році й присвячений кашая – чернечому вбранню. Це те саме, що й сангхаті.
В Індії та в Китаї в періоди істинного вчення і наслідувального вчення навіть миряни отримували кашая. Нині, коли вчення Будди слабшає і занурюється в занепад у землях, віддалених від Індії, навіть ті, хто голить голови й обличчя та називає себе учнями Будди, не мають кашая. Вони не вірять, не знають і не розуміють, що кашая потрібно мати, воістину вони гідні жалю. Як вони можуть знати її форму, колір і розміри, як вони можуть знати, яким чином слід її носити.
Зрозуміло, Доген говорить не про колір і розміри чернечого вбрання, а про духовну суть сангхаті. Щоранку, встаючи й надягаючи сангхаті, ми повинні згадувати: «Я монах. У цьому безкрайньому світі людей, у цьому великому Всесвіті я ні істота пекла, ні прета, ні асур, ні бог пристрасті, а людина. А у світі людей я маю дорогоцінне людське народження і є монахом». Про такий вибір слід згадувати щодня багато разів на день.
Якщо людство Землі з населенням у п’ять мільярдів уявити у віртуальному співвідношенні пропорцій у вигляді села зі ста людей, то приблизно 55 зі 100 будуть жінками, а 45 – чоловіками, лише 1 людина зі 100 матиме вищу освіту, приблизно 70 будуть азіатами, 60 будуть не білими, приблизно 5 людей у цьому віртуальному селі володітимуть більшою частиною матеріальних засобів, причому всі вони будуть з Америки, приблизно 60 людей зазнаватимуть постійних мук від недоїдання, холоду й відсутності даху над головою, лише один матиме комп’ютер і тільки 5-8 матимуть можливість практикувати Дхарму.
Ми цього не бачимо, але існує величезна кількість людей у країнах третього світу (у Середній Азії, у Китаї, у Південній Америці, в Африці), які ведуть дуже бідний і вбогий спосіб життя. Вони перебувають на межі виживання, помирають від елементарних хвороб і різних епідемій, мають непристосоване тіло й низький інтелект. Ми рідко про них чуємо, проте вони становлять більшу частину населення Землі. Багато з них живуть у країнах, де немає демократичних свобод, де за свою духовну практику можна опинитися у в’язниці й зазнати насильства. Зрозуміло, про практику Дхарми там навіть не йдеться.
Порівняно з ними ми дуже успішні й процвітаючі, у нас є дорогоцінне людське народження. Ми все це маємо як само собою зрозуміле, але насправді в масштабах усього населення Землі це зовсім не так. Тому, замислюючись про те, яке вбрання ми носимо, ми завжди робимо правильний вибір.
Вбрання звільнення
Кашая називають вбранням звільнення. Вона звільняє від усіх перешкод, пов’язаних із діями, забрудненістю та наслідками дій. Якщо дракон отримає хоч маленький шматочок кашая, його можна зцілити від лихоманки. Якщо буйвіл торкнеться кашая одним зі своїх рогів, усі його минулі вчинки зникнуть. Коли будди осягають шлях, вони завжди носять кашая. Знай же, що сила її неперевершена й заслуговує на найбільше шанування. Сумно, що ми народилися в далекій землі в епоху занепаду вчення, однак нам пощастило зустрітися з ученням, що передається від пробудженого до пробудженого, від Учителя до учня. У якій іншій лінії спадкоємності вчення Будди передавалося так само правильно, як у нашій? Хто не буде здійснювати підношення при зустрічі з ученням вбранням і шанувати його? Ви повинні здійснювати ці підношення хоча б один раз на день, навіть якщо вам знадобиться віддати заради цього незліченну кількість життів. Ви повинні дати обітницю зустрічати, підтримувати, шанувати й здійснювати підношення вбранню народження за народженням, покоління за поколінням.
Коли ми приймаємо обітниці монаха й надягаємо сангхаті, це означає, що змінюється наша карма, тобто змінюється структура нашого враження про себе. Навіть у сновидінні ми бачимо себе в ілюзорному тілі в образі монаха. Це подібно до того, як обрати інший кармічний шлях – шлях, що веде до звільнення.
Тому ми маємо бути дуже уважними, коли носимо сангхаті, ми маємо поважати того, хто носить сангхаті. Можливо, у нас не дуже шанобливе ставлення до себе, але тоді ми маємо поважати саме сангхаті, якщо вже перебуваємо в ньому. Якщо ми перебуваємо всередині чернечого сангхаті, то ми не можемо дозволити собі діяти несвідомо й нешанобливо щодо авторитетів, установлених у сангсі, у чернечій ієрархії, щодо друзів по Дхармі, служіння, власної практики, святих і вчення.
Ми маємо пам’ятати, що перебуваємо всередині сангхаті (чернечого вбрання), тим більше, що ми практикуємо настільки велику традицію не лише сутри, а й тантри, а також ануттара-тантри. Можна сказати, що це втричі посилює його силу. Зрозуміло, істинна суть сангхаті полягає не в тому, що це особливе вбрання з матерії, а в тому сенсі, який ми в нього вкладаємо.
Подолання перешкод часу і простору
Від землі, де народився Будда, нас відділяють тисячі миль, гірські хребти й океани. Ми не в змозі вирушити туди, але завдяки наслідкам наших минулих благих учинків ні гори й океани, ні невігластво більше не замикають нас у цьому занедбаному місці.
Даттатрея проповідував і являвся людям багато тисяч років тому; Будда – дві з половиною тисячі років тому, такі махасіддхи, як Сараха, Горокхонатх, Матсіендранатх, Шанкара – тисячу років тому. Однак завдяки лінії вчення ви можете практикувати так, ніби всі вони просто зараз перебувають поруч із вами.
Ми зустрілися з істинним ученням і готові невтомно практикувати його, практикувати день і ніч, ми безперервно зберігаємо, підтримуємо й захищаємо кашайю.
Вислів «безперервно зберігаємо, підтримуємо й захищаємо кашайю» означає постійно утримувати свій образ як монаха, як практикуючого. Це не означає утримувати свій образ як людини, яка просто носить одяг, оскільки істинний практикуючий монах перебуває в усвідомленому чистому баченні, занурений в уважність і споглядальну присутність, він – це сама бездоганність, можна сказати, що він – це ілюзорне тіло, яке втілює енергії Абсолюту.
Таким чином, сила кашайї втілюється через нашу практику, і сприяють цьому не один чи два пробуджені, а всі будди, яких так само багато, як піщинок у річці Ганг. Навіть якщо йдеться про індивідуальну практику, слід шанувати її, радіти їй і всім серцем висловлювати щиру вдячність за безцінний дар, переданий Учителями.
Питання в тому, як ми ставимося до чернечого вбрання. Це також наша внутрішня установка. Якщо ми ставимося до нього як до безцінного дару, воно стає для нас тим, що відкриває нам безцінні дари Дхарми. Якщо ми ставимося як до формальності, воно стає для нас формальністю.
Силу вбрання Будди, Дхарму Будди не міг зрозуміти й осягнути ніхто, крім патріархів, які передали істинне вчення Будди.
Велич чернечого вбрання ви зрозумієте значно пізніше, можливо, років через дванадцять, коли ваш ум пройде всі ті зміни, які має пройти. Буває, ми забуваємо про те, що прийшли змінюватися, і інертні несвідомі частини нашого ума за звичкою опираються змінам. Це відбувається несвідомо. Вони знову й знову виповзають, як голови в багатоголової гідри: одну рубаєш, а три з’являються наново. Завдання монаха полягає в тому, щоб постійно рубати ці голови мечем пильного усвідомлення. Це наполеглива щоденна духовна праця, і кожен має знати, що від цього нікуди не подітися, якщо прийнято рішення практикувати шлях очищення.
Правильна передача вчення
Коли ви йдете шляхом будд, із радістю приймайте вбрання пробудженого, Дхарму пробудженого й продовжуйте передавати істинне вчення навіть на сотні й тисячі майбутніх поколінь. Ось що означає знову втілена Дхарма.
Правильна передача вчення подібна не змішуванню води з молоком, а зведенню на престол спадкоємного принца. Якщо молока недостатньо, можна пити молоко, змішане з водою, але не можна змішувати молоко з маслом, лаком чи вином. Якщо передача здійснюється правильно, навіть пересічний наставник посередньої лінії може бути молоком, тим більше так буде, коли істинне вчення передається буддами або патріархами.
Одна учениця з числа мирян написала мені листа, в якому розповіла, що займається йогою, має передачі в мантри, вивчала Раджніша, Шрі Чинмоя, отримувала різні практики на заняттях у сангсі, що в неї були різні досвіди. Вона писала: «Я палаю бажанням навчати йоги. Чи могла б я отримати від монастиря сертифікат, щоб навчати йоги інших, бо в організаціях вимагають сертифікат. У мене є освіта, є сертифікат на керування вертольотом, ще якийсь розряд».
Я відповів, що ми не видаємо сертифікати клубних інструкторів йоги, ми видаємо сертифікати майстрів, наставників, а для цього потрібно навчатися протягом щонайменше дванадцяти років і пройти всі випробувальні завдання. Якщо ваш рівень після дванадцяти років монашества буде відповідним, ви отримаєте такий сертифікат, якщо ж ні, то вам доведеться практикувати ще двадцять, тридцять або навіть п’ятдесят років, тобто стільки, скільки буде потрібно.
Передача вчення – річ вельми серйозна, а духовний вплив на інших – це те, що передбачає реалізацію твого власного рівня. Тому ми маємо намір готувати монахів-майстрів, які досягли справжньої реалізації та святості, а на це йдуть роки. Для цього й призначена вся система монашества. Зрозуміло, істинному монаху не потрібен жоден сертифікат, навіть смішно думати про те, що можна практикувати заради таких речей. Найкращим сертифікатом буде пробуджена свідомість, яка рятує від кола народження і смерті; якщо вона є, то все інше просто падатиме до ваших ніг.
Істинна лінія передачі
Навіть володарі світу кажуть, що вони лише носять одяг колишнього правителя. Як же може дитя Будди носити одяг інший, ніж одяг Будди. Монахи й миряни часто подорожували між Індією та Китаєм, але жоден із них не казав, що в Індії йому вдалося зустріти патріарха, який би володів істинним вченням, безпосередньо переданим від попереднього патріарха. Таким чином, вони стверджували, що нібито не існує лінії безпосередньої передачі вчення. Ці люди навчалися в наставників, осягаючи сутри, трактати, і привозили назад санскритські тексти. Вони не казали, що зустрічали патріархів, які безпосередньо успадкували Дгарму. Вони не говорили про патріархів, які передавали кашайя Будди. Ось чому ці люди не проникли вглиб скарбниці Дгарми й не прояснили сенсу безпосередньої передачі вчення.
Коли ми практикуємо, дуже важливим у вченні є принцип самаї. Зазвичай говориться про уникнення чотирнадцяти корінних падінь, і один із чотирнадцяти пунктів пов’язаний саме з ученням. Самая вчення означає, що ми приймаємо вчення як шлях, розуміємо його й втілюємо в життя. Це означає, що ми дотримуємося алгоритму вчення, не відхиляємося від нього й намагаємося реалізувати всі ті вершини, які воно пропонує. Коли ми реалізовуємо істинне вчення у своїй свідомості, то ми включаємося в лінію передачі великих святих.
Шак’ямуні вручив Скарбницю Істинного Ока Дгарми Махакаш’япі разом з одягом, отриманим від Учителя Будди Каш’япи. Одяг передавався від Учителя до учня протягом тридцяти трьох поколінь. Безпосередньо передавалися його форма, колір і розміри. Вчення про те, як прати й носити одяг, було відоме лише тим, хто навчався в наставника, який безпосередньо передавав це вчення.
Вчення Татхагати прийшло з Індії, де наставники минулого й нинішнього виходили за межі поглядів звичайних людей. Оскільки світи будд і світи чуттєвих істот необмежені, вчення, практика, практикуючий, сутність Великої та Малої Колісниці – усе це не під силу охопити простим людям. Однак у Китаї послідовники часто вдаються до індійських учень і вважають пізніше тлумачення істинним вченням Будди, що є помилковим. Той, хто спрямовується до пробудження й бажає отримати кашайя, повинен отримати істинну передачу кашайя. Ніколи не беріть нового одягу. Та, що називається правильно переданою кашайя, передавалася безпосередньо від Татхагати Бодхідгарми.
Хто може прокоментувати слова «ніколи не беріть нове вбрання»? Можливо, це означає, що потрібно брати випране, уже кимось ношене сангхаті? Що мається на увазі? Ніколи не вигадуйте власне вчення, яке не перевірене досвідом святих, оскільки таке «нове кашайя» швидко розлізеться по всіх швах, воно буде подібне до дешевої підробки з неякісного матеріалу.
Дотримуючись учень святих, ми маємо гарантію того, що можемо досягти того самого результату. У цьому основна відмінність тих, хто практикує лінію передачі вчення, від тих, хто її не практикує, а просто орієнтується на внутрішній досвід. Річ у тім, що внутрішній досвід обмежений досвідом однієї людини як особистості. Навіть якщо особистість видатна, вона не в змозі охопити за одне коротке життя всю глибину осягнення реалізації махасіддхів, які відточували вчення, витративши на це сотні, тисячі або навіть десятки тисяч років, і не поодинці, а це була ціла армія махасіддхів.
Ось якою є правильно передавана кашайя, яку носять дгармові спадкоємці та дгармові нащадки. Нова кашайя, яку можна бачити в Китаї, зовсім не підходить. Усі кашайя, які носили індійські монахи минулого й сучасності, схожі на правильно передані кашайя патріархів. Жоден із них не носив кашайя такого типу, які тепер носять монахи школи Заповідей у Китаї.
Кожен із практикуючих має періодично звіряти свою практику і своє ставлення до практики, досвіди й свідомість із цією істинною кашайя.
Дух бездоганності
Був святий на ім’я Шанаваса. Кажуть, коли він народився, на ньому вже був мирський одяг, а коли він став монахом, його мирський одяг перетворився на сангхаті. Також була черниця Пундаріка, яка з’явилася на світ у кашайя, і так відбувалося народження за народженням, тому що це було наслідком її заслуги (вона піднесла циновку Будді Шак’ямуні в одному зі своїх минулих народжень).
Коли ми носимо істинне сангхаті, ми втілюємо в кожному слові й учинку дух бездоганності монаха. Коли ми не втілюємо такий дух бездоганності, наше сангхаті забруднюється, тому ми повинні його прати. Що старшими ви стаєте як монах у плані чернечого віку, то більше ви повинні пам’ятати про цей дух бездоганності.
Часто я кажу так: «Те, що допустимо для мирянина, недопустимо для послушника; на що не зверне уваги послушник, зверне увагу монах; те, що забуде монах, не має права забути ініційований; а те, що упустить ініційований, повинен завжди пам’ятати старший монах або наставник».
Ви всі повинні стати старшими монахами не за посадою, а всередині. Ви повинні стати тим, хто являє собою вершину бездоганності, самим досконалістю в усьому. Однак це неможливо зробити за один день. Кажуть, що рятує не храм, а дорога, яка веде до нього. Це означає, що якщо ви проходите дорогу, то храм виникає у вашому серці. І цією дорогою потрібно йти щодня без перерв.
