Духовний воїн: якості кшатрія на шляху до визволення

Коментар до тексту «Датта даршанам». Історія про Картавір'ю Арджуну

Порятунок.

Коли імператор Картавір'я, занурений у свої думки, наближався до міської брами, він почув поклик, схожий на ревіння лева:

— Гей, родичу, кшатрію, стій.

Імператор миттєво обернувся. Перед собою він побачив дивного чоловіка, який виглядав як кшатрій в образі брахмана. Навколо його талії була деревна кора, на голові — шнурок, що збирав волосся, на чолі — лінії вібхуті, а через плече була перекинута священна нитка. У руках він тримав лук і стріли. На одному плечі лежав спис, а на іншому — сокира. Його ніздрі тремтіли, а блискучі очі палали гнівом. Він виглядав як щойно вивержений вулкан. Дивлячись на це втілення гніву, навіть Картавір'я Арджуна відчув, як по спині побігли мурашки, і затремтів. Перш ніж імператор устиг щось сказати, чоловік знову заревів:

— Гей, ти називаєшся кшатрієм, я — Рама, син Джамадагні та друг Джваладагні. Я лише бідний брахман і прийшов сам. Ось моя сокира, а ось мій лук. Ти збираєшся відпустити нашу корову чи хочеш втратити життя? Вибір за тобою.

Брахман, який має всі замашки кшатрія, — це насправді не хто інший, як Парашурама, син ріші Джамадагні, який розлютився через те, що цар Картавір'я Арджуна образив його батька й забрав чарівну корову.

Імператор залишався безмовним, почувши ці слова. Цей чоловік перед ним виглядав як сяйво «ідам кшатрам, ідам брахм'ям» (сила кшатрія, енергія брахмана). Він був наче велика лісова пожежа: з кожної пори його шкіри сила виривалася, мов язики полум'я. «Хто б він не був, неважливо, — думав він. — Я кшатрій і повинен битися з тим, хто приходить і ображає мене. Обов'язок кшатрія змушує прийняти цей виклик».

Якості кшатрія і брахмана в духовній практиці

Коли ви чуєте «кшатрій», «брахман», «вайш'я», «шудра» стосовно вчення й себе, це не слід сприймати як індуїстські касти, а треба розуміти як певні якості, типи тантричного темпераменту. Кшатрій — це воїн, а мовою тантри це йогін-віра. Брахман — це див'я, божественна або напівбожественна істота.

Якості обох природ абсолютно необхідні йогіну. З одного боку, якщо у вас немає якостей див'я, вам важко медитувати, важко зрозуміти філософію, ваш розум не витончений і не майстерний, а грубий, різкий, прямолінійний. Щоб слідувати дгармі адвайти, необхідні якості див'я. З іншого боку, якщо у вас немає якостей кшатрія, у вас немає духовної сили, ви не можете протистояти труднощам і перешкодам. І навіть якщо у вас є деякі задатки див'я, то в духовному сенсі ви слабкі, вас легко збентежити, зачарувати, спокусити, збити з обраного шляху, змусити зректися свого слова — усе це є відсутністю якостей кшатрія.

Кшатрій — це той, хто наполегливо йде до поставленої мети. Це духовний герой, духовний воїн, який налаштований лише на перемогу. Якщо у вас немає таких якостей, вам потрібно серйозно замислитися: «Як же мені жити, щоб виробити такі якості?» Якості кшатрія дуже важливі для духовного йогіна. Свамі Шивананда якось говорив, що якщо є вчений, якому властива малодушність, і відчайдушний розбійник, то розбійник має навіть більше шансів досягти звільнення, тому що він вірить у себе й у свою силу, сподівається на успіх, а ця його негативна якість лише тимчасова. Якщо він очиститься, усі його якості спрямуються на садгану завдяки його силі та вірі в себе.

Якості віри — це незламна воля, неухильне прагнення до своєї мети, ігнорування перешкод, духовне честолюбство, духовна гордість. Це сприйняття будь-якої ситуації як виклику, причому не пасивна здача перед цим викликом, а прийняття цього виклику й перемога.

Відмінності між пашу, віра та див'я

Людина з якостями пашу завжди орієнтована на комфорт, конформізм, власні бажання, компроміс. Це тваринний стан на кшталт: «Аби зараз мені було добре, а далі неважливо». У людини із задатками пашу немає поняття відповідальності, даного слова, обітниці, клятви, честі, обов’язку. Вона вчора сказала, а сьогодні забула. Вона дала клятву, а потім її порушила, бо так їй було зручніше. Для неї такі речі взагалі нічого не означають, для неї не існує честі, обов’язку, клятви, відповідальності, обітниці, духовного честолюбства. Якщо їй щось потрібно, вона може принижуватися, щоб вирішити якісь меркантильні питання, аби тільки її тілу було добре.

Кшатрій — це зовсім інша особистість. Це людина обов’язку, слова, вірності своїм ідеалам. Це людина піднесеного ідеалу, яка готова постояти за свій ідеал і навіть віддати життя. Якщо вона пообіцяла — обов’язково зробила. Якщо вона прийняла виклик — бореться, щоб перемогти. У неї дуже сильно розвинене духовне честолюбство. Водночас не слід плутати це з марнославством, егоїзмом і гординею. Я маю на увазі в чистому баченні, тобто найпіднесеніші риси кшатрія. Можна сказати, що духовне честолюбство, здатність не відступати й не здаватися, а боротися, йти до кінця та перемагати — це задатки божественної гордості.

Людина, яка не має задатків кшатрія, спочатку неминуче зазнає духовної поразки. Маючи слабкий і нерозвинений дух, вона рано чи пізно стикається з якимись труднощами та проблемами або зовні, або всередині. Її свідомість починає пасувати й зміщуватися в такий тунель реальності, де вона почувається незадоволеною, слабкою, безпорадною. У неї немає внутрішнього потенціалу, щоб змінювати цю реальність і, просуваючись уперед, зростати завдяки цьому.

Отже, поєднавши ці дві якості (брахмана і кшатрія), йогин може по-справжньому досягати цілей у своєму духовному житті.

Якщо людині з якостями пашу кажуть: «Завтра у вас іспити», то вона скаже: «О, я не готова, я не зможу його скласти. Та й навіщо це потрібно? Чи не краще просто жити комфортно й сито? Адже прасад є, одяг є, усе інше теж є». Але якщо сказати це людині з якостями кшатрія, вона подумає: «Чудово! Я проявлю себе й укотре доведу іншим, а насамперед собі, на що я здатна. Добре, що є таке випробування, бо завдяки цьому я зросту».

Відмінність пашу (шудри та вайш’ї) від віра (кшатрія) полягає в тому, що перший не бачить ситуацію як можливість для свого духовного зростання. Він мислить суто в термінах «комфортно» та «некомфортно». Тобто для нього поняття духовного зростання взагалі не актуальне, він міркує приблизно так: «Комфортно — чудово, я приймаю таку ситуацію; некомфортно — я в цьому не беру участі, це не для мене». У нього така психологія: «Я не хапаю зірок із неба». Він у принципі не ставить перед собою завдань особистісного й духовного зростання.

Кшатрій діє зовсім інакше. Він будь-яку ситуацію сприймає як спосіб свого духовного зростання, причому, якщо це істинний кшатрій, для нього неважливо, погана це ситуація чи хороша, він живе приблизно за таким принципом: «Усе, що мене не вбиває, робить мене сильнішим». Навіть перешкоди та проблеми він сприймає як виклик, як спосіб проявити свої найкращі якості або виробити їх, він вдячний їм як партнерам із тренування.

Наприклад, я запропонував одному ченцеві:

— Вам потрібно щодня вставати о шостій годині й сурмити в мушлю.

У нього навіть на мить не виникло збентеження, він сказав:

— О, це чудово! Це ще один спосіб тренування самодисципліни.

Так міг сказати лише той, хто вже сформувався як кшатрій. Але якщо ви звичайній людині таке скажете, вона відповість: «О, це ж така проблема! Мені ж не лише треба прокинутися, але ще треба встигнути одягнутися й бути готовим прийти туди в цей час, і так кілька років поспіль. Це ж такий клопіт! Це дуже важко!» Наскільки різні тунелі реальності у кшатрія і того, хто не має таких якостей.

Кшатрій не боїться приймати виклики, не боїться аскези, не боїться обмежень (тапасу), не боїться докладати зусиль, не боїться брати на себе складні завдання. Він у принципі нічого не боїться, а якщо чогось боїться, то й на це також дивиться як на виклик. Він навіть не боїться свого страху й намагається його подолати. Це тотальна свідомість духовної битви, і в цій битві кшатрій зовсім не збирається програвати, він налаштований лише на перемогу.

І такий потенціал рано чи пізно приводить йогіна до якостей див’я. Коли битва вже вичерпана, коли сам дух безкомпромісності настільки природний, що стає нормою життя, тоді відбувається трансцендування, зростання за межі кшатрія й настає розквіт божественних якостей. Самодисципліна, рівень самоконтролю, якість свідомості, бездоганність — усе це зберігається, але тепер у цьому немає конфлікту, немає битви, а є просто рівна природність. Така людина, як і раніше, сприймає всі ситуації як виклик або як спосіб духовного зростання, але вона просто м’якше з ними інтегрується. Вона вже настільки злилася з парами протилежностей, що більше немає боротьби, а є природне миттєве прийняття, розпізнавання та зростання через це. Однак жодній людині з якостями пашу не вдавалося одразу стати див’я, оминувши якості віра.

Битва між Парашурамою та Картавір’єю

Негайно розлючений імператор спрямував свою армію, що складалася з чотирьох родів військ, проти Парашурами. Подібно до армії метеликів, що злітаються на палаючий вогонь, вони атакували його, але це тривало недовго. Незабаром усі вони полягли, немов перетворившись на попіл. Картавір’я був вражений: «Хто ж це такий, — здивувався він. — Коли він витягнув стріли? Коли він наклав стрілу на лук? Коли він прицілився? Усе сталося так швидко. Як він міг здолати стількох легко, немов граючись? Навіть Індра не рівня цьому Рамі. Без сумніву, він рівний мені».

Картавір’я здивувався й подумав: «Що це за брахман, який розметав моїх воїнів? Таких брахманів не буває». Брахмани завжди осторонь битв і конфліктів, вони завжди живуть у гармонії. На відміну від кшатрія, який сприймає ситуацію як виклик, брахмани взагалі перебувають за межами цих якостей. Але це був Парашурама — аватар, який володів і тими, і іншими якостями одночасно.

Майстерність як основа духовної сили

Кшатрій має надконцентрацію, надволю, тобто він уже має цілу масу чеснот і набір надлюдських якостей. Навіть у мирському житті, якщо ви подивитеся на якогось спортсмена або фахівця-професіонала, то побачите, що в дечому він далеко випередив звичайну людину, тому що все своє життя присвятив тренуванню в чомусь. Якості кшатрія будуються на величезній силі волі, концентрації та майстерності. Тобто майстерність — це перший принцип кшатрія. Якщо ви маєте майстерність у чомусь, то можна сказати, що ви вийшли на рівень такого кшатрія. Іншими словами, коли ви спрямовуєте силу своєї концентрації на щось, ви набуваєте в цьому майстерності, і така майстерність починає проявлятися в житті, ви активно користуєтеся нею в різних життєвих ситуаціях. Це ваша йога-шакті або атма-шакті — внутрішня сила, що походить із вищого «Я».

У пашу такої майстерності немає. Він не докладав волі, зусиль і самодисципліни, тому не виробив у собі такої майстерності. Тому пашу, коли з ним виникає якась ситуація, нічого їй протиставити, ситуація його шокує, паралізує, бере під контроль, підкоряє, а іноді навіть знищує, тому що він не готовий до викликів. Кшатрій, навпаки, накопичив достатній духовний або магічний потенціал, тому здатний протистояти ситуації, коли вона виникає, і грати з нею, щоб схилити шальки терезів на свій бік. Саме таким виявився Парашурама.

Усвідомлення гріха та кармічна відплата

Тепер я розумію, що навіть смертний вирок — це невелике покарання за гріх, який я вчинив. Інакше як це могло статися, адже чи не є я насправді безперечним імператором Сапта-двіпи? Невже це я — той досвідчений правитель, який з’являвся з оголеним мечем перед будь-яким жителем імперії, щойно той замислював учинити зло, і карав його? Як міг я, гірший за грабіжника, відібрати в бідного брахмана його корову? За це немає іншого покарання, крім смерті. Господь Даттатрея дарував мені благословення, що я не помру від руки того, хто не рівний мені. Він сам благословив мене такою найвищою доблестю, якої не мають навіть боги та їхні правителі. Тож як до мене може прийти смерть? Якщо хтось подібний до мене може бути учнем Господа, це порушення традицій відданих. Ось чому я можу й повинен померти, ось чому Господь посилає цього Раму, який рівний мені. Багато тисяч років я відчував безмежне співчуття Господа. Господь, безсумнівно, має відчувати огиду, навіть згадуючи мене, того, хто вчинив цей жахливий гріх. Знаю, що якщо смерть не прийде до мене зараз, я помиратиму щодня, страждаючи від сорому й горя через мій гріх.

Картавір’я Арджуна усвідомив згубність свого вчинку, те, що він учинив гріх. Гріхи (папа) і чесноти (пунья) існують доти, доки існують наше его, тіло й закон карми. Звісно, на рівні погляду адвайти вони не існують; коли реалізовано єдиний «смак», усі речі оцінюються однаково, усе сприймається як божественна гра (ліла). Але у відносному вимірі, коли ми діємо з позиції розуму, діють закони причин і наслідків. Доки розум розмежовує добро і зло, рідке і тверде, праве і ліве, верхнє і нижнє, внутрішнє і зовнішнє, чоловіче і жіноче, старе і молоде, відповідно, існують причини та їхні наслідки. Причини й наслідки можуть бути як чистими, благими, сприятливими, так і несприятливими. І коли причина є несприятливою, її називають гріховною.

«Гріховне» — це християнський термін, а якщо говорити про вчення сиддхів, то використовується термін «клеша». Клеша — це не стільки гріх, скільки затьмарення. Гріх — це етерналістське поняття, щось абсолютне, але нічого абсолютного не існує ані у вченні сиддхів, ані у вченні адвайти, а просто є дії, які можуть затьмарювати свідомість. І коли певна причина затьмарює свідомість, то створюються різні відбитки, які в наступних втіленнях можуть проявлятися як негативні кармічні реакції, тобто вже як затьмарювальні наслідки.

Якщо людина має двоїстий розум і створює затьмарювальні причини, то їй, звісно, доводиться пожинати затьмарювальні наслідки. Наприклад, у наступному житті вона народиться в несприятливому середовищі або хворобливою дитиною, їй будуть закриті дороги на рівні карми. Нитка її долі часто обриватиметься, вона так і не знайде мети в житті. Або ж затьмарення можуть проявлятися як перешкоди від істот (кармічних кредиторів), коли всі її здібності блокуватимуть скривджені в минулих життях духи, які мають до неї претензії.

Духи дуже злопам’ятні й образливі, вони мають величезну кількість часу і весь цей час проводять у спогляданні минулих вражень. Пам’ять дуже сильно тяжіє над духами. Багато хто з них не може від цього звільнитися, це стає чимось нав’язливим. І вони завжди пам’ятають своїх кривдників. Буває так, що якщо хтось із їхніх кривдників їм доступний, наприклад, переродився у світі людей, то вони чинять йому перешкоди або блокують його здібності. Тоді кажуть, що людині закриті дороги в цьому житті доти, доки вона не набуде такої сили, щоб приборкати цих духів. Усе це — наслідки несприятливих кармічних дій.

Зі співчуття Господь нині засудив мене на смерть, пославши героя, здатного протистояти мені, і таким чином Він знищить мій гріх у цьому ж народженні. Тому я маю простежити, щоб це покарання було виконане. Навіть зараз, якщо я визнаю свою помилку й поверну корову, цей незрівнянний брахман, забувши все, що я вчинив, не лише пробачить мене, а й благословить перед тим, як піти. Я бачу в ньому таку саму велич, як і в його благородному батькові, подібному до вогню, прихованого під попелом. Самовладання — це його справжня сила, яку я не маю змоги осягнути. Ось чому цей брахман повинен узяти на себе роль могутнього воїна. Нині мій обов’язок — глузувати, говорити уїдливі слова й розпалювати його ще більше, щоб я отримав своє справедливе покарання. Нехай благословить мене мій Гурудева.

Тієї миті, коли імператор зосередив свій розум, він став жахливим, подібно до Рудри під час руйнування всесвіту. Він прикликав тисячу своїх рук і, взявши тисячу луків, почав поливати Парашураму дощем стріл. Парашурама був здивований цим раптовим нападом. Він сумнівався, чи справді чоловік перед ним був тим самим Картавір’єю. Парашурама засипав Картавір’ю зливою гострих стріл, але той стояв, немов кам’яна статуя. Наступної миті Картавір’я уподібнився до вогняної кулі. Битва набула серйозного оберту, адже Парашураму надихнула доблесть Картавір’ї, чиї п’ять тисяч стріл були розсічені Парашурамою.

Парашурама й Картавір’я Арджуна не були звичайними воїнами-кшатріями, вони були сиддхами.

Магічні здібності у двапара-югу

Багато хто в ті часи володів різними магічними силами. Наприклад, використовувалися стріли, на які накладали закляття. Виконувалися різні садхани захисної броні (кавачі). А багато воїнів мали здатність проявляти себе в безлічі образів, перетворювати свою подобу, наводити ілюзії у свідомості ворога. Оскільки це була не калі-юга, а, найімовірніше, двапара-юга, у ті часи магічні здібності людей були значно сильнішими, оскільки стан пран, елементів, чакр і каналів був іншим.

Щоб захистити себе від атак Парашурами, Картавір’я поранив Парашураму й багато разів змушував його завмирати. Але ось, знову оговтавшись, Парашурама відсік руки Картавір’ї, які знову з’явилися швидше за блискавку. Вражений цим незбагненним відновленням рук, Парашурама підняв свою смертоносну сокиру, відрубав руки Картавір’ї та повернув її на місце. Картавір’я завмер, і з милості Датти з’явилася ще одна тисяча рук. Це явище повторювалося кілька разів. Парашурама спочатку застосував зброю брахмастру, а потім своєю сокирою відсікав могутні руки, які виникали знову й знову. Коли руки Картавір’ї зрештою перестали з’являтися знову, він усе ж не втратив присутності духу. Він принижував Парашураму й ранив його різною зброєю, як-от булава, мечі, тризуб тощо. Парашурама пронизливо кричав у шаленстві. Так Картавір’я досяг своєї мети.

Його розум був зосереджений на святих стопах Господа Датти, а сам він лежав непритомний. Тоді Парашурама, пам’ятаючи про Парамешвару, відсік Картавір’ї голову. Пролилася злива небесних квітів. Таким чином, Картавір’я досяг Звільнення ще за життя в тілі. І відразу після того, як він залишив тіло, його життєві сили злилися з Нескінченним. П’ять його життєвих подихів повернулися до елементів. Елементи життя грубого й тонкого тіл влилися у свої причини.

Саме в той час Сатгуру Датта перебував у глибокому трансі в печері Сахіадрі. Корова Сурабхі була на полі бою. Зі сльозами на очах вона підбігла до Парашурами, який, глибоко схвильований і зі сльозами радості, що текли по щоках, заспокоїв схвильовану корову й забрав її із собою.

Це може здатися дивним — чарівні корови, що виконують бажання, люди з тисячами рук. Як таке може бути? Але ви повинні розуміти, що це не світ калі-юги, це світ двапара-юги. Це інше кармічне бачення, магічна реальність, у якій жили наші предки. У цій магічній реальності п’ять грубих елементів (таттв) діють не так сильно, а сила волі людей перевершує нинішню. Усі люди тією чи іншою мірою володіють магічними силами, а ті, хто їх розвиває, легко досягають успіху. Не всі вони пробуджені, але їхні здібності можуть проявлятися з великою силою. Це дещо інші фізичні закони, оскільки це інша епоха. Тому те, що нам здається незвичайним, у той час проявлялося цілком природно.

В епохи трета-юги та сатья-юги духовні сили людей проявлялися ще сильніше. Керування реальністю силою думки, безсмертя, трансформація тіла, польоти в повітрі, живлення праною, а не грубою їжею — усе це було реальним для жителів трета-юги та сатья-юги.

На жаль, ми живемо в епоху калі-юги, коли матеріальні елементи зазнають найсильнішого впливу. Щільність світу збільшується, частота вібрацій реальності сягає максимуму (хоча вона ще не досягла апогею). Відповідно, здібності людей і можливість впливати на реальність силою думки значно ослаблені. Розвивати здібності й досягати звільнення набагато важче, ніж раніше. Тривалість життя коротша. У калі-югу в людей, як правило, відключаються тонкі тіла, вищі контури свідомості. Атман і каузальне тіло майже не діють. Переважно активно працюють манас (розум), ахамкара (его), астральне, фізичне та ефірне тіла.

Істинна природа Картавір’ї Арджуни

Так, після вісімдесяти тисяч років завершилося життя могутнього Картавір’ї Арджуни. Жоден інший відданий не отримував милості Датти в такому достатку. Завдяки милості Датти Картавір’я досяг найвищого стану. Поки він був живий, він сяяв, немов сонце вдень. Хоча він припустився деяких помилок, але сам же їх і виправив. Він ніколи не виявляв неповаги до свого гуру, навіть уві сні. Його віра в гуру була абсолютно непохитною. Ось чому Господь Датта не вважав його слабкості серйозними.

Чому виникла така ситуація? Чому Даттатрея допустив таку ситуацію? Це сталося тому, що сам Картавір’я Арджуна спочатку не був людиною. Він був супутником Вішну й утілився як смертний, щоб виправити деякі помилки в цьому житті та очистити свою неблагу карму.

Господь піддавав його випробуванням, які лише сприяли швидкому зростанню Картавір’ї. Зрештою він досяг вічної слави й кайвальї. Кожен випадок у житті цього великого відданого показує, як шукач має поводитися щодо Сатгуру. Його життя демонструє природу ідеального відданого. Воно показує, як у відповідь на нього ллється милість Сатгуру. Тут завершується історія Картавір’ї. Картавір’я був близьким учнем Даттатреї. Навіть попри те, що Господь Датта, як вважається, перебуває поза любов’ю та відразою, чому б йому не виявити свій гнів до Парашурами, який відкинув спокій, властивий брахманам. Однак дивовижно, що Парашурама добровільно припав до стоп Господа і став його учнем.

Як відомо, після численних битв Парашурама сам прийшов до Даттатреї. Унаслідок спілкування Даттатреї з Парашурамою й народився великий текст «Трипура-рахасья». «Трипура-рахасья» була викладена після всіх цих подій.

І Господь виявляв до нього більшу прихильність, ніж до Картавір’ї. Щоб зрозуміти хоча б краплю сили й величі цього давнього Пуруші, необхідно знати, що сталося після смерті Картавір’ї.

Парашурама повернувся з коровою Сурабхі. Звістка про вбивство Картавір'ї рознеслася містом, наче лісова пожежа, і багато хто оплакував його смерть. Ювараджу було зведено на престол — зрештою, таким є плин світу. Однак нащадки роду кшатріїв не могли стерпіти вбивства імператора звичайним брахманом. Вони були приголомшені й охоплені великою скорботою. Нащадки вождя клану Картавір'ї та віддані їм юнаки планували помсту й відплату. Полум'я помсти брахманам вирувало в їхніх серцях: «Хіба зарозумілі премудрі брахмани не припустилися помилки?» Головною причиною був мудрець Джамадагні, батько Парашурами. Тому вони вирішили покласти край життю мудреця Джамадагні. Але хто мав убити його? Ніхто не наважувався ризикнути своїм життям, адже зустріч із Парашурамою була подібна до зустрічі з левом. Єдиний спосіб убити його — вдатися до хитрощів, і це було можливо лише тоді, коли Джамадагні залишався сам у своїй хатині відлюдника.

Про походження Джамадагні розповідається в наступних історіях.