Коментар до тексту Рамалінги Свамігала «Божественна пісня Милості»
«Я перетнув моря темряви і зла. Я досяг берега світла та істини. Я побачив те, що належить побачити. Двері храму Реальності розчинилися переді мною, і в ньому відкрилися захопливі видовища. Там я скуштував нектару безсмертя, що усуває всі вади й недосконалості.
Світлом Божої Милості я осягнув усе й прояснив усі сумніви та питання. Я досяг форми й змісту вічної Мудрості. Я досяг стану безсмертя.
Мої тіло, розум і душа занурені в екстатичний захват. Я сповнений Досконалістю і Реальністю такою, якою вона є.
Коли я подолав усе невідання, усі вади та зло, тоді всі сіддхі прийшли, щоб перебувати в мені.
Почуй! Усе це — благословення милості Господа, який танцює в безмежному співчутті в серці Реальності».
Духовне життя починається з того, що ми ставимо собі запитання: «Що я? Хто я такий? Де я перебуваю?» Ми намагаємося застосовувати дослідження — вічару.
Вічара буває двох типів: бахір-вічара, що стосується зовнішніх об’єктів, і антар-вічара, що стосується внутрішніх об’єктів. Бахір-вічара досліджує зовнішню матеріальну енергію — майя-шакті. Таким зовнішнім дослідженням займаються вчені, які докладно вивчають закони матеріального світу. Однак дослідження зовнішньої матеріальної енергії не приводить людину до щастя, тому що зовнішня матеріальна енергія — це нежива сансара, яка за визначенням не може дати людині щастя.
Є інший тип енергії — погранична енергія (татастха-шакті). Її також називають кшетраджня-шакті або джива-шакті. Ми, люди, належимо до пограничної енергії. Це енергія, пов’язана з нашою душею і нашим розумом. Коли ми її досліджуємо, то можемо зрозуміти, що таке фізичне тіло, що таке енергетичне тіло, астральне тіло, що таке розум, манас, буддхі, що таке прана, що таке свідомість. І до певної міри антар-вічара, спрямована на внутрішню, пограничну енергію, дає розуміння себе, розуміння інших світів, вона робить нашу свідомість вільнішою і мудрішою.
Однак дослідженням пограничної енергії ми не можемо здобути абсолютне, вічне щастя. Абсолютне, вічне щастя міститься в іншому типі енергії, що називається «атма-шакті», «антаранга-шакті». Саме там наш первісний дім, там первісне, безмежне, вічне щастя. Це те місце, звідки ми прийшли. Це — енергія Бога. І туди нам потрібно повернутися — додому, назад, до Бога. Це наше первісне місце перебування, це наша первісна сутність, це те, звідки ми всі вийшли на початку творіння.
Розгортання творіння та виникнення карми
Як усе відбувалося на початку творіння? Брахман почав розгортання, і для цього проявилися його три сили — Брахма, Вішну та Шива. Звідси почалося розгортання всесвіту. І деякі часточки Брахмана в момент цього розгортання усвідомлювали: «Я є Брахман», тому вони не впадали в оману. Всесвіт розгорнувся, а вони пам’ятали: «Ахам Брахмасмі» («Я є Абсолют»), вони не втратили цієї пам’яті. І досі вони мають цю пам’ять, вони нею насолоджуються, тому що володіють нітья-сукріті. Це боги Брахма, Вішну, Шива, Даттатрея. Ці божественні душі завдяки своїй нітья-сукріті та володінню джняною не втратили своєї усвідомленості, своєї єдності з Абсолютом.
Але були й інші душі. Це були душі, які втратили пам’ять про свою єдність з Абсолютом і зумовилися енергією, що розгорталася. І ці душі — це ми. Ці душі зумовилися, потрапили під вплив матеріальної природи, п’яти елементів, почали втрачати свою світлоносність, і в них виникла ідентифікація відповідно до їхньої карми й тіла. Поки душі не почали зумовлюватися і мали ідентифікацію «Ахам Брахмасмі», не було жодної карми, вони були як чистий аркуш, чиста дошка. Але щойно з’явилися перші зв’язані душі (бандхіка), тобто душі, що перебувають у невіданні, у них спонтанно почало виникати ототожнення: «А я ось такий». Одночасно з цим почали виникати пам’ять і карма. Тобто до цього карми не було, вона почала виникати разом із їхнім невіданням.
Карми спочатку не існує, але в той момент, коли душа ототожнюється, карма у вигляді пам’яті немовби завантажується Абсолютом для того, щоб її потрібно було опрацьовувати. Виникає ототожнення, і як наслідок виникають причина та наслідок. Це подібно до того, як у сновидінні немає жодної карми, але коли людина потрапляє у сновидіння й там діє, у неї виникає певне ототожнення, певна пам’ять, і вона в усьому цьому заплутується, а коли вона заплутується, то карма вже є.
Наше завдання — повернутися до того первісного стану, у якому немає жодної карми, який вільний від творення матеріального всесвіту. Цей стан — це енергія Бога, атма-шакті. Наше дослідження потрібно спрямовувати не на матеріальну зовнішню енергію (майя-шакті) і навіть не на пограничну енергію (татастха-шакті), а на енергію Бога (атма-шакті). Нам потрібно глибоко досліджувати природу цієї Божественної енергії, у якій немає карми, творення, часу, простору. Це світ, що складається з абсолютних категорій, — світ сат-чіт-ананди, світ нескінченних параметрів.
Якщо ми візьмемо нескінченність і віднімемо від неї нескінченність, залишиться нескінченність. Якщо ми візьмемо нескінченність і поділимо її на якесь число, усе одно залишиться нескінченність. Якщо ми додамо до неї нескінченність, поділимо її на нескінченність, потім помножимо, потім знову поділимо, виконаємо дуже багато математичних операцій, у результаті залишиться та сама нескінченність. Тому що у світі Бога не діють закони людської історії, людської математики, людської логіки, людських стосунків, біології, хімії та фізики. І це той первісний світ Бога, з якого ми випали й вирушили в мандри нескінченним колом сансари.
Необхідність віри та самовіддачі
Досліджуючи цю Божественну енергію, здійснюючи внутрішнє самодослідження (антар-вічару), нам потрібно повернутися до цієї Божественної енергії. Однак одного дослідження недостатньо. Шраддха — віра, шаранам — прихисток, шуддха шаранагаті — чиста повна самовіддача та відданість — ось що ще необхідно.
У Крішни був учень на ім’я Відура. У Відури була дружина. Одного разу, коли Відури не було вдома, бо він десь мандрував іншими світами разом зі святим Нарадою, Крішна випадково зайшов до будинку Відури. Дружина Відури від відданості так надихнулася, що вирішила нагодувати Крішну, але оскільки вони жили бідно й у них не було жодного особливого прасаду, вона взяла банани. І коли вона почала їх чистити, то від хвилювання самі банани викидала у сміття, а шкірку пропонувала Крішні. Але Крішна, наче нічого не сталося, брав цю шкірку й їв. Вона так розхвилювалася від відданості, що наче трохи була не при собі. У цей час Нарада й Відура приходять додому й бачать, що дружина Відури дивиться на Крішну дуже відданими очима та годує його банановою шкіркою, а самі банани при цьому викидає, і Крішна цю шкірку їсть. Відура почав кричати: «Що ти робиш?! Подивися, ти банани викидаєш, а шкірку даєш Крішні!» Нарада почав його заспокоювати, кажучи: «Просто вона розхвилювалася». А Крішна сказав їм: «Я їм не фрукти й не шкірку, я приймаю її відданість!»
Це дуже важливий момент. Богові важлива наша відданість. Йому не важливі якісь наші зовнішні підношення, йому важливі бхава та намір, що стоїть за нашими підношеннями. Наївно було б думати, що Даттатрея не обійшовся б без йогурту, пахощів чи квітів, які ми підносимо, але санкальпа, намір, віра та відданість — це те, що встановлює зв’язок дживи та Шиви, душі й Абсолюту.
Роздуми про велич Бога відкривають іншу реальність
«Мій Господи! Ти — неповторна амріта Милості, що перетворює юні душі на зрілі.
Ти — Божество, що вічно постає перед моїм зором.
Ти — прекрасна Присутність, сповнена блаженства.
Ти — гора милосердного Світла.
Ти — мій Отець, любиш так, як люблять усі матері світу, разом узяті.
Ти — Всевишній Господь, один без іншого.
Коли я думаю про Твою велич, я занурююся в споглядання Твоєї величі, і весь мій рот наповнюється нектаром, увесь мій ум наповнюється нектаром, увесь мій розум наповнюється нектаром».
Послухайте, які чудові настанови! Це прямі настанови про те, як бути святим, як мислять святі.
Що означає думати про велич Бога? Мовою термінів учення лайя-йоги це називається Брахма-вічара. Ми повинні все своє життя дотримуватися двох речей: атма-вічари та Брахма-вічари. По суті, це одне й те саме, тільки ми входимо через трохи різні входи. І тут Рамалінга дає настанови щодо Брахма-вічари, він каже: «Я думаю про велич Бога». Думати про велич Бога означає споглядати у стані Брахма-вічари. Це означає спочатку за допомогою інтелекту та неконцептуальної свідомості розмірковувати над Абсолютом, думати про велич Абсолюту, про його якості, а потім переходити до прямого неінтелектуального споглядання. Рамалінга каже: «Коли я розмірковую про Твою велич, мої уста наповнюються нектаром». Це означає, що починаються процеси чандалі-йоги. Він переживає десять видів нектару. «Мій розум наповнюється нектаром» — це означає, що у свідомості розквітають плоди безсмертя, розквітає інша, трансцендентна, прекрасна, дивовижна, чарівна реальність.
Реалізація не відбувається в мирській реальності, у профанній реальності. У просторі політичних реалій божественна реалізація не відбувається. У просторі економічних реалій міжнародної спільноти реалізація також не відбувається. У просторі наукового знання, наукових концепцій і понять, у просторі математики, фізики, біології реалізація також не відбувається. У просторі обивательського, побутового менталітету реалізація не відбувається. Усе це — простори, де Божественне заборонене, де реалізація заборонена. Це простори зумовленого й нечистого кармічного бачення людства, яке, з погляду святих, дружно йде шляхом невідання, шляхом оман. І хоча святі весь час намагаються якось його спрямовувати, умовляти, зачаровувати, навіть іноді рятувати, але все одно: світ — це світ. Він не буде світом, якщо не йтиме шляхом невідання, — це, можна сказати, його дхарма.
Дхарма цього світу — йти шляхом невідання, це нормально для нього. І спочатку це навіть викликає велике здивування, але потім ми розуміємо — це нормально. Для істот пекла нормально мучитися, нормально, що їх катують. Для істот зі світу голодних духів нормально бути незадоволеними, нудьгувати, весь час тужити, мати якісь претензії, бути жадібними. Для істот із фактором невігластва нормально перебувати в тупості. Для асурів нормально суперничати, воювати, це нормально для сансари.
Для цього матеріального світу нормально перебувати в невіданні. Але для садху це ненормально, тому що він знає, що божественна реалізація відбувається взагалі не у вимірі цього світу. Вона ніби відбувається в задзеркаллі, у сакральному, чистому, піднесеному, божественному вимірі, там, де зовсім інші закони, зовсім інші стосунки, зовсім інше бачення, зовсім інше розуміння. І садху потроху очищує своє серце через віру, відданість, прихисток, севу. Він входить у цей сакральний, чистий вимір, і саме там відбувається ця реалізація. Ба більше, ця реалізація відбувається не завдяки зусиллям, вона відбувається завдяки сходженню божественної милості. Тобто Бог бере на себе відповідальність за нашу реалізацію. Ви тільки подумайте — за вашу реалізацію взяв відповідальність Бог! Господь Даттатрея і святі взяли на себе відповідальність за вашу реалізацію. Але вони можуть узяти на себе відповідальність за вашу реалізацію і привести вас до неї лише в тому разі, якщо ви ввійдете в цей сакральний вимір. Тільки в цьому разі. Якщо ж ви в нього не ввійдете, вони не можуть узяти на себе відповідальність за вас.
Це нагадує таку ситуацію. Якщо людина приїжджає до якоїсь країни, то, поки вона не перетнула її кордон, країна не бере на себе відповідальність за її медичне страхування, безпеку, захист, надання послуг тощо. Але якщо вона перетнула кордон, то вже стала гостем цієї країни, і на неї поширюються всі пільги, страхування та послуги, які ця країна бере на себе як приймаюча сторона.
І ми повинні потрапити в цей вимір. Тільки в такому разі Ануграха, божественна милість, торкнеться нас. Ми повинні перенестися в цей сакральний вимір, у якому реалізація можлива. Якщо ми перебуватимемо у звичайному стані розуму — егоїстичному, мирському, двоїстому, прив’язаному, — святі скажуть: «Поки що ми не можемо». Господь Даттатрея скаже: «Йому треба ще далі готуватися, він не підпадає під наш закон благословення, під наш закон Ануграхи».
Утримати нектар благословень Божественного
«Як же мені затиснути в лещатах всепоглинальне блаженство, породжуване цим нектаром?
О, божественне Світло, оточене блаженством Милості, дароване тим, хто чистий серцем!
О, могутній Владико, що стоїш у серці поля турії!
О, Господи, мій Наставнику, що перебуваєш у центрі Творіння у Своєму невимовному сяйві Милості!»
Рамалінга говорить: «Як же мені затиснути в лещатах це блаженство, дароване його нектаром?» Що він має на увазі? Як його можна затиснути в лещатах? Рамалінга тут говорить про нідідг’ясану. Нідідг’яса́на — це третій крок із трьох головних принципів у Санатана Дгармі, у лайя-йозі. Нідідг’яса́на означає, що ви справді торкаєтеся стоп Бога й ніколи їх не відпускаєте. Ви вловили цю бгаву, ви вловили це переживання недвоїстості й безперервно його утримуєте. Це дарує постійне блаженство, ананду. Але ваше завдання полягає в тому, щоб його не втратити. Ви не можете затиснути Божественне блаженство (ананду), стан усвідомленості, безперервну присутність (сахаджа-самадгі), навіть якщо візьмете кліщі або якісь лещата й почнете закручувати. Їх можна утримати лише двома речами, які завжди йдуть разом: безперервною уважністю та безперервною відданістю, безперервною самовіддачею.
Рамалінга говорить: «Лише той, хто чистий серцем». У процесі практики наше серце має очиститися від шести небажаних якостей: кродга (гнів), кама (хтивість), лобга (жадібність), мада (гординя), матсар’я (заздрість), моха (омана). Знову й знову ми повинні бути пильними, очищати й очищати свій дух від цих якостей. Це анартхи, тобто небажані якості; вони подібні до бур’янів, які виростають у теплиці. Якщо душу уподібнити до прекрасного саду, у якому ви хочете вирощувати красиві квіти, то небажані якості (анартхи) подібні до бур’янів, що супроводжують будь-яку роботу в теплиці, і ви повинні вчасно їх помічати та безжально викорчовувати. Ви повинні просити інших (старших садгу, мудріших і досвідченіших садгу), щоб вони допомагали вам це робити. Не соромлячись, без жодних комплексів, ви повинні говорити їм: «Якщо ви побачите щось у мені, допомагайте мені. Якщо я навіть сам їх не побачу, то, будь ласка, допоможіть мені, покажіть ці бур’яни, щоб я їх вирвав». Якщо ви так звертатиметеся до старших садгу, вони завжди допомагатимуть вам, адже досвідчені, вправні садгу ніколи не бажають вас принизити, підколоти, підловити на помилці, зіграти на ваших негативних якостях, маніпулювати вами. Вони бажають лише допомагати вам. Іноді вони можуть поводитися делікатно й навіть не втручатися. Вони можуть думати: «Він сам усе бачить, сам у всьому розбереться». Але іноді дуже корисно отримувати настанови старших садгу, і що прямішими будуть такі настанови, то краще для вашого духовного життя.
Коли ми здатні викорчувати всі анартхи (небажані якості), наше серце стає чистим, і тоді ми можемо втримати такий нектар благословень Божественного, можемо завжди перебувати у стані прапатті-йоги — у самовідданні, у медитації на Абсолют. І тоді властивості сат-чіт-ананди потроху починають просочуватися в нас. Є така приказка: «Якщо ти довго вдивляєшся в безодню, то безодня починає вдивлятися в тебе». Якщо ми починаємо довго вдивлятися в Бога, жити реаліями виміру Бога, не егоїстичними земними реаліями, а трансцендентними реаліями, то ці реалії поступово стають частиною нашого життя, ми стаємо носіями цих реалій, ми ними просочуємося. Можна навести такий приклад (не зовсім дхармічний): якщо взяти сливу й покласти її у спирт, то слива просочиться спиртом настільки, що той, хто її з’їсть, сп’яніє. Так само нам потрібно стати такою сливою, яка просочиться нектаром Божественного. І коли ми достатньо просочені нектаром Божественного, тоді наша карма відходить, наші ілюзії зникають, наше его також поступово відступає завдяки такому нектару.
Приготування до приходу Господа
«Моя Сестро!
Настав час прийти Господу милосердя.
Поспішай запалити незліченну кількість прекрасних ламп.
Запалюючи їх, молю тебе, використовуй лише свіже коров’яче гхі.
Усе інше може зіпсувати дивовижний лик мого Господа.
Сестро!
Не запитуй: «Але ж темряви немає, зараз іще ранок, навіщо ж запалювати вогні?»
Зрозумій, вогонь — це сприятливий символ пришестя мого Господа.
Почуй мене, сестро моя.
Не бентежся, нехай твій розум буде ясним.
Незліченна кількість сонць, місяців і запалених вогнів, узятих разом, і близько не зрівняються із сяйвом мого Господа.
Моя Сестро!
Ти кажеш: «Розкажи мені про твого Господа».
Мій Господь — це безмежна Енергія, що проявляється в різноманітних формах.
Він говорив наче лише зі мною, словами, що принесли солодкість усьому моєму єству.
«Моя сестро!
Ти запитуєш мене: «Наскільки солодкими були слова Господа?»
Дозволь мені спробувати розповісти.
Вибери найсмачніші плоди найкращого манго, джекфрута й райського банана.
Вичави з них соки, проціди й змішай їх.
Додай ароматний сік, отриманий із серцевини цукрової тростини,
Влий коров’яче молоко.
Додай свіжий мед із бджолиних стільників.
Змішай усе це в найчистішу амриту.
Як ця амрита солодка для твого смаку, так слова Господа, які Він промовив до мене, були солодкими для всього мого єства».
Рамалінга говорить про солодкість, але це не людська солодкість, а солодкість переживання ананди. І він каже, що ця ананда виникла від якихось слів, які Бог промовив до нього. Але Бог не говорить людською мовою, Бог говорить на паравані — неконцептуальній мові недвоїстої бхави. Коли Рамалінга говорить, що Він промовив до нього слова, це не більш ніж метафора. Він промовляє слова, запалюючи світло у свідомості, запалюючи недвоїсту Брахма-ананду. І те, що Рамалінга почув від Бога, викликало в нього цю расу.
«Моя сестро!
Ти кажеш: «Розкажи про велич твого Господа».
Воістину, звертаючись до мене словами, що були нектаром для всього мого єства, Господь заручився зі мною, і я став із Ним одним цілим.
Але невже ти думаєш, що я можу виразити Його велич?»
«Господь заручив мене із Собою, і я став із Ним одним цілим» — означає, що Рамалінга реалізував саюдж'я-мукті, він реалізував третю стадію — пратьябхіджню (самовпізнавання). Коли він повністю віддав себе Абсолюту й з'єднався з Ним, він досяг саюдж'я-мукті, і в цей момент відбулося повне самовпізнавання. Повне самовпізнавання означає, що джива усвідомлює: «Я є Шива». Душа усвідомлює: «Ахам Брахмасмі». Вона усвідомлює: «Я не є Пракріті, я є Пуруша, а Пуруша є Абсолют».
Після цього усвідомлення душа вільна обрати будь-яку расу, будь-яку лілу (двайту, адвайту, вішішта-двайту) і грати з її допомогою у відносному. Душа перебуває у відносному, але вона завжди нероздільна з Богом в абсолютному — так відбувається поєднання погляду та поведінки. У поведінці душа проявляється у відносному, використовуючи всі відносні категорії, а в погляді вона підтримує дух недвоїстості. Деякі душі в поведінці проявляють недвоїстість, інші святі в поведінці обирають двоїстість, треті обирають незбагненну тотожність двоїстості та недвоїстості (ачінтья-бхеда-абхеда).
Незбагненна велич Божественного
«Ні, моя сестро! Це цілковито понад мої сили — ставши одним із моїм Господом, виразити Його безмежну й незбагненну велич.
Почуй! Форма мого Господа — безмежна Енергія, що проявляється різноманітно.
Послухай, моя сестро!
Міріади найдрібніших частинок з'являються із сандалій лотосоподібних стоп мого Господа, який танцює в серці Творіння.
Деякі частинки стають незліченними мільйонами великих Рудр, Махадевів.
Деякі частинки стають незліченними мільйонами Брахм, що сидять на лотосі.
Інші частинки стають незліченними мільйонами Індр, царів богів.
Стаючи такими володарями, як Рудри, Нараяни, Брахми, Індри, вони виконують космічні функції творення, збереження та руйнування.
Моя сестро! Якщо такою є велич найдрібніших частинок, що з'являються із сандалій лотосоподібних стоп мого Господа, хто зможе осягнути й виразити безмежну та незбагненну велич Його святих стоп?»
Садху — це той, хто постійно зосереджується на Богові. І коли ви стаєте учнями гуру, усе, чого вас навчає гуру в лінії безперервної наступності, — це вміння осягати Бога та Його енергії. Він не навчає вас мирської мудрості, психології стосунків, мирських наук, вважаючи це не настільки важливим. Усе це минуще, тимчасове й засноване на омані. Мирські науки допомагають у мирському житті, але вони не допомагають розв'язати головне питання життя: «Як вийти за межі кола народження та смерті? Як здобути найвищу мудрість, щастя й розуміння?»
Садху — це той, хто весь час зосереджується на Богові й навчається осягати Його. Але Рамалінга каже: «Його неможливо осягнути, Його неможливо описати», якщо лише з однієї області Божественної реальності походить незліченна кількість Брахм, Вішну, Рудр, які творять нові всесвіти.
Зараз ми живемо в галактиці Чумацький Шлях. Ця галактика належить до так званого Місцевого скупчення. А Сонячна система розташована десь на околиці рукава цієї галактики. Найближча сусідня галактика, що міститься поруч із галактикою Чумацький Шлях, — це туманність Андромеди. І туманність Андромеди мчить назустріч галактиці Чумацький Шлях зі швидкістю чотириста кілометрів за секунду. Вчені підрахували, що через чотири мільярди років туманність Андромеди все-таки налетить на галактику Чумацький Шлях і станеться щось неймовірне — дві галактики зіткнуться й змішаються. Найімовірніше, наша галактика Чумацький Шлях після цього зникне. Сонце зіткнеться з чимось, Земля, усі планети, зорі — усе перемішається, і станеться це лише через чотири мільярди років. Якщо людство до того часу не переселиться до іншої галактики або не навчиться згортати час і простір, наче шкіру, йому доведеться скрутно.
Але, з погляду Бога, ці глобальні метакосмічні процеси — ніщо. Чотири мільярди років — це лише мить перед лицем Бога. Галактики — це лише порошинки перед лицем Бога, якщо зі стану Божественної реальності постійно породжуються міріади Рудр, Брахм, Шив, постійно спалахують нові всесвіти, яким немає кінця.
Ми не можемо усвідомити це за допомогою нашого буденного розуму, це можливо усвідомити зі стану самадхі, зі стану самовіддачі поза розумом. Це можна зрозуміти із сакральної реальності, в якій живе Рамалінга, але це неможливо зрозуміти людським розумом. Жодні сотні томів наукових книг не можуть цього описати. Усі вчені — дурні перед цим переживанням.
Реалізація відбувається завдяки Божественній милості
«Почуйте, жителі Землі!
Наближається час пришестя мого Отця, Вищого Господа, Єдиного без другого. Це істинно так.
Господь дав мені прекрасну амброзію для мого розуму, її солодкість була подібна до солодкості ароматного плоду.
Господь перетворив моє людське тіло на безсмертне тіло вічної Істини.
Не дивно, що мудреці всіх семи світів дивуються милосердному диву, створеному моїм Господом».
Зауважте, Рамалінга не каже: «Я досяг безсмертного тіла», — він каже: «Господь перетворив мене на безсмертне тіло». Він називає це дивом, тому що це сталося завдяки сходженню Ануграхи. Так само вся реалізація відбувається як Божественна милість завдяки сходженню Ануграхи. Ви не можете досягти реалізації. Але можна досягти успіху в йозі, добре виконуючи асани, пранаями.
Наприклад, існують чемпіонати з джала-неті. І люди змагаються, хто скільки літрів і за який час проллє через ніс. Є навіть чемпіони з джала-неті, які проливають по 30 літрів. Ось такі маха-йоги. Я так сміявся, коли дізнався про це. Ви також можете цього досягти, якщо захочете. Але істинний садху буде спантеличений такими досягненнями.
Існують чемпіонати з хатха-йоги. Якщо ви дуже добре займатиметеся хатха-йогою по шість годин на день, то зможете навіть отримати звання «Найгнучкіша людина планети». Щороку проводяться змагання з хатха-йоги. Я дванадцять років займався хатха-йогою, але ніколи не вважав себе хатха-йогом. Хатха-йога — це певна частина вправ, але мені навіть на думку не спадало чогось досягати за допомогою хатха-йоги. Очистити канали — можна, пробудити кундаліні — можна, але реалізація досягається через Божественну милість, через сходження Ануграхи, ви самі тут нічого не можете досягти.
Максимум, що ви можете зробити, — це просто відійти вбік, стати порожнім і не заважати Богові просвітлювати вас. Уся біда в тому, що на духовному шляху Бог готовий просвітити нас світлом своєї Мудрості, але ми йому заважаємо, ми стоїмо, вчепившись зубами й ліктями, ми не даємо йому нас просвітити. Ми — це наше его, наш розум, наша карма, наші двоїсті уявлення. Нарешті, коли ми розуміємо, що треба просто відійти вбік, зробити простір порожнім, тоді цей процес сходження стає можливим. І Рамалінга каже, що Бог його створив. Не я сам себе створив, а Бог мене створив.
Тіло світла формується протоелементами
«Господь дав мені всі сили досконалості.
Тепер настав час моєму Господові утвердити мене в найвищому щасті — Шиванандам.
Я молив про вічне, неминуще благочестиве життя, непідвладне впливу вітру, землі, простору, вогню, води, сонця, місяця й зірок, непідвладне впливу смерті, хвороби, смертоносної зброї та планет, непідвладне насильницькому впливу інших істот і сил.
Мій Господь не забарився дарувати мені його.
О, жителі Землі, не ставтеся легковажно до цих дарів, отриманих мною.
Ідіть цим шляхом, шляхом мого Отця, шляхом променистого Володаря Світла».
Рамалінга, завдяки Божественній милості, здобув тіло, непідвладне впливу болю, страждань, смерті, землі, води, вогню, вітру та простору. Це тіло створене з атма-шакті, найчистішої енергії Бога. У стані Абсолюту немає мирської води й мирської землі, нечистого вогню та нечистого вітру, усі таттви там відсутні. Або, якщо вони присутні в поєднанні, то вони присутні там у чистому баченні. Чиста вода, чистий вогонь, чисте повітря, чистий вітер і простір — це протоелементи.
Протоелементи — це божественна сутність землі, води, вогню, вітру та простору. І Рамалінга отримав тіло, що складається з божественних протоелементів. Ці божественні протоелементи дають йому змогу не зазнавати впливу вітру, вогню, холоду, дощу, голоду, смерті, руйнування та не бути вразливим для інших живих істот. Його тіло не складається із зовнішньої енергії (бахіранга-шакті, майя-шакті), воно не складається з енергії тонкого світу (джива-шакті, або пограничної енергії). Воно складається з енергії Бога, з елементів Бога, і це сталося завдяки сходженню милості та самовіддачі Рамалінги.
Таке саме тіло здобув Гуру Брахмананда. Іноді кажуть, що він помер у 1986 році, що його тіло в маха-самадхі перебуває в Омаллурі. Але він просто залишив тіло, щоб йому можна було поклонятися як реліквії, і його досі продовжують бачити. Якщо його продовжують бачити, як він міг померти? Він безсмертний. Для таких, як Брахмананда та Рамалінга, смерті не існує. Це щось на кшталт вистави для інших: «Ось вам тіло, ось воно померло, стиснулося до шістдесяти сантиметрів, поклоняйтеся йому, зробіть усипальницю маха-самадхі, ходіть, приїжджайте, медитуйте поруч, а я й далі гулятиму». Це рівень реалізації Рамалінги та Свамі Брахмананди. Даттатрея також є безсмертним, який постає перед тими, хто щиро закликає його. Усі вони мають свій дім на рівні енергії Бога, а їхні тіла створені з елементів Бога.
Блаженство, що перевершує всі мирські радощі
«Мій Господи!
Ласкавий, подібний до нектару, місяць випромінює своє освіжне світло.
Квіти в саду, посеред прохолодних вод, щедро дарують свій аромат.
Ніжно віє шепітливий південний вітерець.
Чарівлива музика лине мармуровим подвір’ям, у місячному сяйві ще більш заворожлива, а з неба крапає прохолодна рожева вода.
Усю цю пишноту увінчує милість Богині, яка, немов благочестива дружина, підносить чисту амриту своєї люблячої ніжності.
Воістину, це рідкісна радість!
Але навіть вона тьмяніє й здається мізерною та нічого не вартою поруч із тим блаженством, яке Ти, Боже богів, дарував мені, Твоєму бідному слузі, Своєю великою милістю. Це блаженство простяглося перед моїм поглядом рікою нектару безсмертя, щоб пройти крізь це тіло життєдайним потоком».
Стан усвідомленості починається з уважності, атма-вічари, підтримання спостереження, але цим усе не закінчується. Рано чи пізно він має розкритися в щось більше. Один з аспектів цього більшого — переживання ананди (блаженства). Утверджуючись в усвідомленості та самовіддачі, йогін іде від меншого блаженства до більшого, від великого блаженства — до ще більшого.
Разом із блаженством він розкриває інший аспект чистоти — чисте бачення, про яке ми так багато говоримо. Спочатку воно інтелектуальне, але згодом йогін розкриває чистоту як сутність, як таттву, що лежить в основі всіх елементів. Потім він розкриває чистоту всіх таттв та йде від однієї чистоти до ще більшої чистоти. І ці два чинники — чистота й блаженство — супроводжують садху протягом усього його духовного шляху. Він іде до дедалі більшої чистоти й дедалі більшого блаженства.
Він заново розкриває те, що раніше здавалося йому буденним. Він заново розкриває всі навколишні таттви, усі навколишні взаємини на духовному шляху. Він розкриває принцип гуру як незмірно глибший, він розкриває принцип ішта-девати як незмірно глибший, принцип самайї, принцип поклоніння, принцип самого себе. У всьому він розкриває дедалі більшу й більшу глибину. Він уже не шукає чогось зовні, він не збирається виконувати якісь великі справи й бути великим діячем, він не шукає прогресу зовні, він розуміє, що вся його еволюція, увесь його прогрес полягає в поглибленні й розкритті цих аспектів Божественного — ананди, чистоти та багатьох інших. Він дедалі більше й більше розкриває їх.
