Коментар до тексту «Шива-стотра-валі», гімн 20. Смакований Сенс
Я поклоняюся Вчителю, Владиці Трьох Світів, сивому від попелу, триокому, який носить змію як священний шнур і півмісяць як корону. Шана тому, хто носить, немов власне вбрання, блискучий ореол сяйливих променів, прикрашеному мерехтливою гірляндою черепів для свята танцю наприкінці світу. Я схиляюся перед вічно священною обителлю, чиє божество — Хара, чиї енергії гідні Хари, чиє дихання й життя присвячені лише Харі. Понад твоєю владою є ще одна з твоїх розваг: за допомогою абсолютної волі я виявляю спонтанні засоби для твоїх величних діянь. Коли весь всесвіт шанує саме це різноманіття твоєї величі — просту гру у світ, — яким же безмежним має бути твоє блаженство! Як може хтось не бути щасливим, якщо він коханий Харою Гаурі, і як може Хара не бути найвищим коханим Гаурі?
Ознаки очищення розуму та розвитку духовних якостей
Ознака того, що ви очищаєте розум, очищаєте карму, — у вас виникає зв’язок із Богом, і ви починаєте переживати відданість, любов і щастя як інший, зворотний бік споглядання. Споглядання переживаного розуму поза концепцією, відхід від концепцій і визначень у чисте усвідомлення — ознака розвитку брахма-ахам-бхави; розвиток відданості, любові до Бога — ознака виявлення див’я-бхави.
Дуже багато людей, які цікавляться адвайта-ведантою, багато сперечаються про неї, але ці суперечки нікуди не ведуть, оскільки вони не ґрунтуються на істині, а ведуться від розуму. Іноді від грубого розуму, а іноді від тонкого розуму, але, щоб не вести суперечки ані від грубого, ані від тонкого розуму, у традиції адвайта-веданти заведено спиратися на священні писання.
Опора на священні писання
«Мумукшух шрутимашрайет, кутаркам сантйаджйа мумукшух шрутимашрайет» («Відкинувши хибні суперечки або оманливу брехливу логіку, шукач звільнення (мумукшу) повинен віддатися шастрам»), спиратися на шастри, використовувати шастри. Шастри — це, наприклад, упанішади, агами, богоодкровенні писання, дані богами та святими. Людина, спираючись на свій малий досвід розуміння, не може судити про такі великі речі, доки не стала святою. Можливо, Брахман такий, а можливо, він інший, а можливо, він не такий. Може бути так, а може бути інакше — хтозна, у кожного своя думка, ми не можемо спиратися на думку. На думці не можна побудувати віру, на думці не можна побудувати духовне життя, тому в традиції Санатана-дхарми існує опора на священні тексти, на шастри.
Не слід спиратися на хибну логіку (кутарку). Натомість слід спиратися на істинну логіку (саттарку). Саттарка — це логіка, зумовлена знанням священних писань і опорою на священні писання.
Благодать як критерій істинної практики
Дуже багато душ, які, не маючи духовного досвіду, ведуть диспути, але самі вони нещасні. Якби вони були щасливі, вони б навіть не дискутували, вони були б щасливі й передавали б ананду, передавали б їм мудрість. Але відсутність щастя означає відсутність благодаті, тобто духовне життя не привело до благодаті, не відкрило простір поза розумом, не відкрило простір ананди, не відкрило простір свободи, не відкрило простір незалежності й самозвільнення від будь-яких думок, не відкрило простір пурнатви (самодостатності), коли немає потреби утверджувати свою точку зору, коли будь-яка точка зору приймається у всеприйнятті, але їй відводиться своє місце.
Джерело отримання благодаті — це відданість і любов до Бога як в адвайта-веданті, так і в шиваїзмі. Благодатна практика завжди правильна. Безблагодатна практика завжди неправильна, і можна легко зрозуміти, чи є благодать, за тим, наскільки людина задоволена своїм духовним шляхом або ж не задоволена.
Наприклад, є людина, яка має певні уявлення про адвайту й наполегливо їх відстоює. Вона боїться, що, якщо не відстоїть їх, то її точка зору зруйнується, її вірування про адвайту зруйнується. Але наскільки це необхідно робити, якщо ти перебуваєш у неконцептуальному баченні Брахмана, якщо ти сповнений благодаті — тобі це не потрібно, ти благословляєш усіх. Благодатна практика веде до переживання істинного Брахмана, до переживання істинного Шиви, до переживання істинного споглядання.
Подібно до того як коріння цього священного древа лежить у величному й вічному пізнанні, так само формуються гілки сприйняття. Коли яскраво спалахує жага відданості, поклоніння входить у єство, немов велика оправа для забрудненого коштовного каменя.
Єдність джняни та бхакті
Отже, жага відданості має бути разом із жагою споглядання. Жага звільнення має складатися з двох жаг — жаги споглядання та жаги відданості. Жага споглядання — це джняна, жага відданості — це бхакті. Водночас у традиції шиваїзму, адвайта-веданти бхакті-йога відрізняється від, наприклад, бхакті-йоги у вайшнавізмі чи в якихось двоїстих ученнях. Недвоїста ніргуна-бхакті передбачає відсутність у погляді розділення себе й Бога.
Ці дві жаги — джняна-йога та бхакті-йога, поглиблюючись, переростають у щось конкретне. Жага означає, що є пошук, є намір рухатися цим шляхом, є закликання цього шляху, становлення на нього. Жага відданості стає Гуру-йогою, ішта-девата-йогою, Ішвара-йогою та конкретною практикою — упасаною, мантра-йогою, йогою ілюзорного тіла, загалом тантричною садханою шанування, конкретними садханами. Коли наша жага відданості переходить у конкретну практику йоги й виконується конкретним чином, ця жага втамовується — вона втамовується божественною милістю у відповідь.
Жага недвоїстого усвідомлення, недвоїстого споглядання — це джняна-йога, вона теж переростає в конкретні речі. Шравана, манана, нідідх'ясана — слухання, відсікання сумнівів через аналіз і продовження медитації на Брахмана (панча-коша-вівека), розкриття змісту махавак'ї «Тат Твам Асі», перехід до медитації на махавак'ю «Ахам Брахмасмі», входження в природне недвоїсте усвідомлення, його відкриття, поглиблення за допомогою медитації махашанті, за допомогою дванадцяти санкальп, подальша практика споглядання та рух сімома землями мудрості.
Це конкретна джняна-йога, тобто і бхакті-йога, і джняна-йога. Ці дві жаги — жага відданості та жага знання Абсолюту — переростають у дві йоги, дві йоги переростають у конкретні практики, а як милість у відповідь приходять дві благодаті. Благодать бхакті-йоги приходить як див'я-бхава, відданість, божественна велич, божественна любов, зміна енергії. Благодать джняна-йоги приходить як брахма-ахам-бхава (усвідомлення Брахмана). Ці дві благодаті формують духовний шлях йогіна. Без цих двох видів благодаті складно говорити про духовну реалізацію.
Слава Вчителеві, чиєю розвагою є діяння творіння, хто насолоджується збереженням і хто спочиває вдоволений, насичений їжею трьох світів. Я схиляюся перед тими, хто, прямуючи в нікуди й нічого не визнаючи, проте бачить усе це як твою величну оселю. Чого ще залишається бажати тим, хто обертається в достатку відданості? А для позбавлених цього що ще гідне бажання? Там, де навіть страждання перетворюються на насолоди, а отрута — на нектар, де світ досягає звільнення, — це і є шлях Шанкари. На початковій, середній і кінцевій стадіях немає страждання для твоїх відданих, о Господи. Проте ми страждаємо. Що це? Скажи мені. О Господи, деякі намагаються досягти тебе через пізнання, через йогу або за допомогою інших дисциплін. Але ця реалізація постійно сяє лише для відданих, наділених свободою волі. Немає ані скарг, ані тривог для відданих, для їхніх власних «я», тотожних тобі. Навіть у зовнішньому стані невимовне слово «о Шиво» — на їхніх вустах.
Умови для розвитку джняни та бхакті
Щоб розвивати джняну, необхідні очищені Шива-грантхі, Рудра-грантхі, необхідна активна чидакаша. Коли аджна-чакра працює, джняна стає інтуїтивно зрозумілою, природною. Коли Рудра-грантхі не розв’язаний, вітри не рухаються, біла крапля не активна, джняна-йога інтуїтивно незрозуміла. Вона стає набором філософських слів, міркувань. Якщо ви з людиною отак десь сядете, приміром, на вокзалі, запропонуєте їй поговорити про Ніргуна-Брахман, про Сагуна-Брахман, про Атман, проявленого, непроявленого Бога, якщо в неї закрита аджна-чакра, їй буде навіть неприємно розмовляти на абстрактні теми, тому що нічого не рухається, ніщо не відгукується.
Щоб розвивати відданість, потрібна розвинена енергія любові, що міститься в анахата-чакрі — у хридакаші. Це означає, що вузол Вішну має бути розв’язаний. Якщо вузол Вішну не розв’язаний, відданість і любов до Бога не викликають жодного відгуку, вони здаються якимись незрозумілими сентиментальними емоціями, незрозуміло заради чого й для чого. Але Вішну-грантхі має бути розв’язаний, тоді відданість стає тим самим, що й споглядання. Тільки відданість — це рух через енергію з використанням енергії любові, з опорою на любов та енергію.
О Господи, я прославляю твою крія-шакті, світло всього світла, наповнене вселенською свідомістю того, що «я є все це». О Милосердний, усі істоти, включно з Брахмою, Індрою та Вішну, розглядають твої об’єкти як їжу, тому я прославляю всесвіт як такий, що складається лише з тебе. Оскільки буття й небуття відносні, усе окреме від мене нереальне. Лише це є значенням твоєї гри розчинення, о Господи. Завдяки простому впізнаванню, о дарувальнику всіх благ, твоя трансцендентна форма постає перед тими, хто обертається в достатку відданості, і таким чином вони долають усі причини страждання. Ніби сп’янілі вином нектару відданості, з життєвими органами, що сяють насолодою та захватом, безрозсудно сміливі, танцюють вони протягом ночі зі слугами Шиви, сонмом духів. З таким самим відданим настроєм, з яким я почав ці гімни, дозволь мені, о Шамбху, стати ще відданішим.
Шлях самовіддачі
Отже, відданість — це віддання себе, це шлях не-я, коли все, з чим ми себе ототожнюємо, ми починаємо віддавати Богові. Є думка — віддай Богові, є усталене уявлення — віддай Богові, є воля — віддай Богові, є егоїзм — віддай його Богові, є тіло — віддай, щоб воно служило Богові. Є здібності (сіддхі) — віддай, щоб вони служили Богові. Є матеріальне майно — залучи його до служіння Богові. Є влада, становище, багатство — залучи їх. Це не твоє — це Боже, тож піднеси це Богові, використовуй це для служіння Богові. Проявляються клеші, гнів, прив’язаність, тупість, хіть, жадібність, заздрість, гордість — віддай це Богові. Постійно віддавати себе — це шлях самовіддачі та шлях відданості, коли ми постійно віддаємо те, що вважаємо собою, — глибинне світло починає пробуджуватися.
Брахман як світло
Брахман — це світло, але не те, яке бачать звичайними очима. У «Брахма-сутрах» Ведав’яси в розділі про дослідження Брахмана сказано: «Світло — це Брахман». У четвертому розділі сказано: «Шляхом світла душа того, хто пізнав Сагуна-Брахман, після смерті прямує до Брахма-локи». Також в іншому розділі сказано: «Світло — це Брахман». В «Адвая-тарака-упанішаді» описуються різні види світла.
Брахман в аспекті Ніргуна не має якостей, не має ознак. В аспекті Сагуна він має і якості, і ознаки. В аспекті Сагуна-Ніргуна він проявляється як Шивалінгам, проявляється як світло. Той, хто йде шляхом відданості та шляхом джняни, переживає Брахман як нескінченне, безформне світло. На цьому шляху його знання розвиваються відповідно до семи земель мудрості.
Іноді людина, не зовсім обізнана зі священними писаннями, може сперечатися про те, що Брахман в адвайта-веданті не є світлом, що він вищий за все це, що нібито Брахман — це не щось, що можна сприймати, нюхати, бачити й чути. Так, це так, якщо ми говоримо про Ніргуна-Брахман. Але якщо ми говоримо про шлях осягнення Брахмана, про Сагуна-Брахман, то він також є світлом. Інакше чому Баба Горакханатх казав би: «На що може сподіватися йогін, який не пізнав п’ять просторів у своєму тілі»? Вони перелічуються в «Адвая-тарака-упанішаді», у «Мандала-брахмана-упанішаді»: чидакаша, парамакаша, таттва-каша, сур’я-каша, різні види світла. У вченні тантризму, шиваїзму, в ануттара-тантрі Брахман — це завжди світлоносна божественна реальність, яку душа неодмінно осягає.
Різні види самадхі
Але чому постає питання про те, що Брахман є Ніргуною, а отже, він не може бути світлом, — просто не було самадхі. Коли самадхі було — ти сам розумієш, що проходиш в абсолютну свідомість через світло, або ж, коли було неправильне самадхі (темне), стан пралая-кала, коли переживався не причинний світ і не стан тур'я, а переживався сушупті (сон без сновидінь), і до того ж сушупті переживався очима тонкого тіла. Коли сушупті переживається очима тонкого тіла — це називається свапна-сушупті, тобто трохи спиш уві сні без сновидінь і бачиш причинний світ. Тоді причинний світ переживається як неясний, темнуватий, нескінченний простір — свапна-сушупті.
Але це не є реалізацією, потрібно пронизати стан свапни, увійти в сушупті-сушупті й реалізувати тур'ю, і коли тур'я переживатиметься в сушупті, або сушупті-тур'я, тоді буде переживання Брахмана. Можливо, це складні для розуміння теми. Але загалом треба зрозуміти: коли немає правильного самадхі, Брахман не переживається як світло. Він переживається або як умоглядні концепції, просто логічне розуміння, або як певні фіксовані ідеї, або як тонка неконцептуальна ясність із домішками двоїстості — це теж розум.
Тонка неконцептуальна ясність із домішками двоїстості, звісно, насправді жодною реалізацією не є. Той факт, що людина зупинила розум і перебуває в унмані тоді, як тонке тіло не розчинене, зовсім не свідчить про те, що вона знає Брахмана. Вона просто знає, як зупинити грубі думки, — це ж нічого не означає. Грубі думки зупинені, але хіба зупинені тонкі образи, хіба зупинені біджі, хіба зупинені тонкі думки — вони чекають на вас просто тут.
Звільняє лише правильне самадхі; або людина навіть зупинила грубі думки, зупинила тонкі думки, зупинила тонкі образи й увійшла у стан без думок, без образів, у причинне тіло, і вона думає: «О, нірвана, Ніргуна-Брахман, нічого немає», — а це просто стан тонкого тіла. Вона навіть не вийшла за межі тонкого тіла, із тонкого тіла вона ніби дивиться в причинний світ, але там темно, тому що сили ясності недостатньо. Це називається свапна-сушупті, коли неможливо прорватися крізь тонку оболонку, неможливо піднятися в анандамайя-кошу. Але є певний безатрибутний, безобразний стан Ніргуни, проте він темнуватий — це ще називається хибною нірваною.
Запитання: Ом, Гуруджі, тобто можна сказати, що Брахман — це світло, тобто паралельно як провідник. Читаєш у текстах, і там говориться: «Брахман — те, Брахман — це», — а про нього не можна сказати нічого, крім того, що це не те».
Так, Брахман невизначуваний у тому сенсі, якщо ми говоримо про Ніргуна-Брахмана. Але на шляху до Ніргуна-Брахмана ви обов'язково переживаєте різні стани світла. Ви не можете їх не переживати, ви неодмінно повинні їх пройти. Вони є певними визначеннями Брахмана, різними видами світла (вйома-панчака). В упанішадах говориться: «Атман — це сяйво, Брахман — це сяйво», — сяючий Брахман, поняття брахма-джьоті. Ви обов'язково повинні пройти через світло.
Інше питання: на певному етапі це світло перестає бути видимим для очей, сприйманим свідомістю як атрибут. Коли говориться: «Брахман — ні це, ні це, він не може бути зведений до атрибутів, образів або ознак», — це означає, що в ньому немає нічого концептуального, і тому саме слово «світло» є не людським, а умовним. Це сяйво свідомості за межами нашого сприйняття, навіть такого, як поняття «світло». Але це не означає, що душа не проходитиме через нього, і це не означає, що Брахман — це темрява.
Різні рівні осягнення Брахмана
Рівні світла, які проходять обов’язково, — їх неодмінно слід пройти, тому у «Веданта-сутрі» сказано: «Брахман — це світло», — і є поняття вйома-панчака. Адже осягнення Брахмана в кожної живої істоти різне. Це так само, як, наприклад, осягнення математики в кожного різне. Хтось осягає математику на рівні арифметики, хтось знає дроби — той, хто знає дроби, стоїть вище. Хтось може добувати квадратний корінь, розв’язувати квадратне рівняння. Хтось оперує інтегральним численням, неевклідовою геометрією, дуже складними речами, некласичним математичним аналізом, геометрією Лобачевського, нескінченними величинами, числом Грема та багатьма іншими речами.
Є хтось на кшталт Перельмана — математика, який відмовився від Нобелівської премії, відчужена від світу людина, що живе у світі математики й не цікавиться нічим іншим. Це різні ступені осягнення математики. Так само різним є й осягнення Брахмана, і люди сперечаються через те, що їхня здатність до осягнення Брахмана різна, вони перебувають на різних ступенях. Те, що розуміє той, хто перебуває на нижчому ступені, легко розуміє і той, хто перебуває на вищому. Але той, хто перебуває на нижчому ступені, не може зрозуміти того, хто перебуває на вищому, і ці ступені називаються землями мудрості.
Перша земля мудрості — бажання просвітлення
Перша земля мудрості починається просто тоді, коли така людина бажає досягти просвітлення, знайти Бога. Вона відповідає пошуку місяця за шістнадцятьма кала та зустрічі зі світлом. У неї можуть бути містичні досвіди, але загалом вона є шукачем — цей ступінь називається «бажання просвітлення» (шубхекша).
Людина прагне просвітлення, докладає початкових зусиль, очищує себе, щось практикує, працює над собою, відвідує місця паломництва, ашрами, але все поки що приховане. Вона може отримати певний досвід, цей досвід може вразити її, але вона не впевнена, як до нього рухатися і чи саме це той досвід.
Друга земля мудрості — дослідження
Друга земля мудрості називається «дослідження» (вічарана). На шляху дослідження така людина зустрічається з Гуру й отримує метод, і вона починає рухатися шляхом просвітлення, оминаючи розум, медитуючи на махашанті, атма-вічару. Вона вчиться долати концепції, вчиться самодослідження, наприклад атма-вічари, брахма-вічари. За шістнадцятьма кала це відповідає стадії передачі.
На цій стадії йогін уже трохи вловлює неконцептуальну свідомість і може навіть розчиняти певні двоїсті думки, повертаючись у стан не-розуму. Наприклад, він постійно навчається дослідження, займаючись атма-вічарою. Грубі думки, грубі емоції він може перемагати. Той, хто завжди стійкий у самодослідженні, володіє певним самозвільненням думок, емоцій, хто реалізував стадію передачі, можливо, перебуває на другій землі мудрості, якщо він отримав підтвердження від Гуру.
Запитання: Ви говорили, що перед стадією передачі треба пережити світло. Чи обов’язково переживати світло в медитації, чи можна отримати передачу без переживання світла?
Світло — це умовна назва різних ознак. Навіть якщо ви не відчуваєте світла, не переживали світла, але якимось чином ваш розум розкрився — це можна назвати передачею. Входження в неконцептуальне усвідомлення, розчинення двоїстих уявлень — передача може відбуватися по-різному. Головне — тут у вас є здатність орієнтуватися на неконцептуальне усвідомлення, і за допомогою цього неконцептуального усвідомлення ви можете розчиняти свої грубіші двоїсті думки та уявлення.
Третя земля мудрості — витончений розум
Коли йогін досягає успіху в дослідженні — настає третя земля мудрості — «витончений ум» (тануманаса). «Витончений ум» означає, що йогін достатньо далеко просунувся шляхом споглядання й може розчиняти тонкі грубі думки від ранку до вечора. Він замкнув коло дня, його ум витончився, він завжди живе на тонкому рівні усвідомленості.
Його тонкий рівень усвідомленості відірвався від думок і двоїстих уявлень. Він більше не пов’язаний концепціями, будь-якою точкою зору, теорією, догмою, філософською доктриною. Він проник у стан аманаска, його ум достатньо розкритий і ясний, і він підтримує цю ясність і розкритість протягом дня, і він здобув витончений ум.
Його ум витончився, він має тонку свідомість, і ця тонка свідомість змінює його погляди на життя та безпосередньо дозволяє йому бачити Бога доти, доки він не відволікається протягом дня, — це і є замикання кола дня. Він не полишає природу Ума, хоча природний стан не такий глибокий, але це вже певна початкова реалізація.
Коли він просувається далі, йому вдається вступити на шлях нідідг'ясани, і третій землі мудрості відповідає зачаття, тобто цієї стадії нелегко досягти. Потрібно дуже багато старатися, щоб отримати досвід зачаття, й існують ознаки, за якими визначається зачаття.
Четверта земля мудрості — самореалізація
Якщо йогін і далі практикує нідідг'ясану та йому вдається замкнути коло дня й коло ночі, на певному рівні настає четверта земля мудрості, що називається «самореалізація» (сатвапаті), і йогін здобуває титул «брахмавід». Брахмавід означає той, хто знає Брахмана.
Четверта земля мудрості відповідає стадії народження за шістнадцятьма кала. Це вже справжня реалізація, за допомогою якої йогін досягає одного з рівнів мукті — салок'я, саміп'я, саюдж'я або саруп'я.
П’ята земля мудрості — неприв’язаність
Якщо йогін заглиблюється у свою практику й за допомогою підтримання народження починає плекати досягнуту недвоїсту свідомість і наділяє її силою, гнучкістю так, що привертає богів і дакінь на свій бік, стає їхньою сутністю й починає контролювати різні енергії сил природи, а сама його свідомість поглиблюється й цілковито стає відстороненою — він здобуває п’яту землю мудрості.
Вона називається «неприв’язаність» (асам-шакті), і за шістнадцятьма кала цьому відповідають плекання, виховання й загартування. Це дуже складна стадія: йогін повинен пройти справжній тапас і випалити своє досягнення вогнем йоги, перевірити його у складних умовах, і завдяки цьому йогін, який загартував свою свідомість, отримує титул «брахмавідвара» як той, хто реалізував п’яту землю мудрості.
Шоста земля мудрості — несприйняття об’єктів
Коли йогін відпускає на волю свій загартований природний стан і дозволяє йому бути цілковито беззусильним і природним, на стадії гри він переходить на шосту землю мудрості, і це називається «несприйняття об’єктів» (падартха-бхавана).
Шосту землю мудрості дуже складно описати: йогін не бачить нічого, крім Бога. Це не означає, що його очі не бачать, а вуха не чують, але те, що бачать, чують, нюхають і відчувають на дотик його індрії, не фіксується умом, не копіюється умом і не залишається у свідомості, тому що він дивиться очима джняни й бачить лише Бога. Такий йогін здобуває титул «брахмавідвар'я».
Сьома земля мудрості — трансцендентальність
Коли йогін ще глибше просувається шляхом недвоїстості — він переходить у вимір мандали, його енергія трансформується. Він зливається з Ішварою, і ця земля мудрості називається «трансцендентність» (тур'яга), а він отримує титул «брахмавідваріштха».
Це дуже високе досягнення, і ті, хто здобуває таку землю мудрості, розчиняють своє тіло в момент смерті або після смерті в райдужному тілі, здобувають тіло світла, повністю реалізують три тіла та реалізують саюдж'я-мукті й саршіта-мукті. Таким є просування в спогляданні сімома землями мудрості.
Переживання світла на різних землях мудрості
Запитання: Скажіть, на якій стадії просування сімома землями мудрості яке світло переживається?
Ці види світла можуть переживатися починаючи з четвертої землі мудрості. Лише здатність утримувати їх і глибина реалізації можуть бути різними. Усі ці види світла починають переживатися з четвертої землі мудрості. Але одна річ — коли це світло переживалося певний час, як на четвертій стадії або вночі, й зовсім інша — здобути це світло, тіло в ньому та жити в ньому, як на сьомій землі мудрості.
Сіддхи, джняні сьомої землі мудрості злилися з цим тілом і здобули джняна-каю, вони живуть як безмежні простори світла, переміщаючись у ньому, наче у своєму середовищі. Світло і звук — це тіла сіддхів, у яких безмежна свідомість сіддхів переміщується, проявляючи своє тіло в будь-якій точці простору на сьомій, шостій землі мудрості.
На четвертій ці види світла переживаються просто як медитативний досвід безперервної свідомості, як сприйняття, з яким іще не відбулося з'єднання, але як те, що бачиться та надихає.
