Єдність погляду і практики: Уроки сиддхів і настанови Падмасамбхави

Коментар до тексту Падмасамбхави «Десять засад таємної мантри», розділ «Десять вад».

Учитель Падма сказав:

– Якщо ти не обізнана з десятьма засадами практики, тобі будуть властиві десять вад, що заважають досягти успіху в практиці Дгарми.

Джомо запитала:

– Які ці вади?

Учитель відповів:

– Якщо не розвієш усіх сумнівів завдяки погляду, твоєю вадою буде невизначеність; невідомо, куди ти зможеш зайти».

Розвіяти всі сумніви завдяки погляду – це означає зрозуміти принцип недвоїстості й навчитися зводити будь-яке збентеження розуму до цього принципу. Якщо ми не реалізували принцип погляду або світогляду, то які б досвіди ми не переживали, яку б теорію не вивчали, вони будуть частиною ілюзії. Реалізувавши ж погляд, навіть якщо ми не володіємо глибоким самадгі, принаймні ми зміцнюємося в абсолютному розумінні, укорінюємося в ньому. Це слід зрозуміти.

Якщо ми маємо тверде розуміння погляду, ми ніколи не зісковзнемо на шлях ілюзії, двоїстості. Наприклад, існують практики темного ретриту. Такі практики не дають початківцям, оскільки йогин до цього часу має зміцнитися в присутності. Якщо йогин не зміцнився в присутності споглядання в повсякденному житті, не навчився не розділяти сидячу медитацію та буденне життя або навіть просто не зрозумів принципу споглядальної присутності в недвоїстості, то йому не можна практикувати в темному ретриті. Якщо ж він розпочне таку практику, то може зіткнутися з перешкодою, оскільки практика відкриває тонкі стани, дає багато видінь. У найгіршому разі виникнуть перешкоди, через які він узагалі залишить практику, і йому доведеться тривалий час розбиратися з ними. У найкращому разі видіння, звісно, виникнуть, вони виникнуть у будь-кого, але це буде нічим не краще за перегляд кінофільму. Чому? Тому що потрібно знати, що ти робитимеш із цими видіннями. Ти маєш втягнути їх назад, оскільки вони вийшли з тебе. Щоб втягнути їх назад, ти повинен мати бездоганний погляд. Ба більше, навіть якщо ти маєш бездоганний погляд, цей погляд має стати твоєю присутністю. Якщо ж присутності немає, принаймні ти можеш покладатися на погляд і, згадуючи його, породжувати присутність. Якщо ж немає погляду, тобі взагалі нема на що покладатися.

Можна сказати, що погляд – це нереалізоване розуміння. Присутність – це реалізований погляд. Той, хто має погляд і старанно намагається його підтримувати, найімовірніше, колись досягне присутності. Тому, хто не має недвоїстого погляду, навіть якщо він намагається практикувати споглядання або інші садхани, не вдасться підтримувати правильну медитацію. Можливо, у нього будуть переживання, але він може уподібнитися до богів пристрасті, богів форми або богів без форми, у яких інтелектуальне мислення витіснене різними станами дг’яни.

Що означає «розвіяти сумніви завдяки погляду»? Зрозуміти хоча б одну шлоку з «Авадгута-гіти» або будь-якого тексту про недвоїстість і прийняти її всім серцем, зрозуміти, що немає жодного суб’єкта, немає жодного об’єкта, а є лише одна недвоїста Реальність, – це означає розвіяти всі сумніви щодо погляду.

Відносне вчення дуже відрізняється. Навіть у межах однієї школи тантри або йоги є багато течій. Навіть у межах однієї сампрадаї є вчителі, стиль учення яких різний, кожен тче свій візерунок. Вивчаючи вчення на відносному рівні, можна зустрітися з безліччю відмінностей. Коли ти починаєш порівнювати ці відмінності, це може тебе заплутати. Ти можеш порівнювати школи кашмірської йоги, пратьябгіджні, можеш порівнювати вчення сахадж’ї, вайшнавське, йогічне, буддійське вчення, вчення баулів, досліджувати різновиди дзен або китайської ануттара-тантри – вони мають багато спільного, але є й відмінності. Це безмежний океан, і якщо в тебе немає погляду, ти не зумієш інтегрувати їх в одне розуміння, ти просто потонеш у лабіринтах різноманіття, так і не зрозумівши їхньої об’єднувальної суті. Якщо ж ти опанував погляд, то виявиш, що зрештою всі вчення завершуються в недвоїстості. І найкращі з них – ті, що прямо говорять про недвоїстість. Тоді ти бачиш, що немає потреби вивчати розмаїття вчень, оскільки на це не вистачить навіть життя, натомість є потреба осягнути саму суть, вивчивши ті основні вчення, які ближчі, і присвятивши весь інший час вивченню шляху практики недвоїстості.

Сумніви й нерозуміння щодо вчень завжди усуваються принципом погляду. Якщо у вас немає погляду, то у вас іще немає навіть принципового бачення вчень як таких. Вам однаково цікаві й чаклунство, і психологія, і адвайта, і йога. Ваш розум, інтелект іще не розрізняє, що є першою стравою, а що — десертом. Ви просто вбираєте знання, вважаючи, що все згодиться. Ваш розум схожий на недосвідчену людину, яка не знає принципів дієти й їсть усе підряд, тому іноді в неї буває розлад шлунка. Вам цікаво поглинати все, тому що ваш розум іще не перевершив самого себе. Цей щабель допустимий на початковій стадії — стадії «бджоли». Але коли ви опанували принцип погляду, ви чітко розумієте, що є самим серцем учення, що є чимось додатковим, а на що взагалі не варто звертати уваги. Тоді у вас є розуміння Дхарми в самій її сутності.

Коли ми практикуємо шлях природного стану, ми можемо вивчати будь-які вчення або тексти. Проте ми можемо інтегрувати все у своє розуміння, знаючи принцип погляду. Це означає, що ми здатні відвести кожному вченню належне місце, ми чітко знаємо, на яку полицю його поставити, у нас немає ілюзій щодо того, що ми вбираємо.

«Якщо не здобудеш упевненості завдяки поведінці, то твоєю вадою буде нездатність об’єднати погляд і поведінку».

Здатність об’єднати погляд і поведінку означає, що ми розуміємо різницю між відносним та абсолютним. На відносному рівні ми дотримуємося поведінки, яка очищує свідомість і веде нас у вищі світи. На абсолютному рівні ми все самозвільняємо. Це принцип єдності поведінки й погляду. Людина з обмеженими здібностями не зуміє їх об’єднати, вона може впасти в крайнощі. Або, коли вона щось робить, вона обумовлюється діянням і втрачає погляд, сприймаючи діяння «за чисту монету», не розуміючи його недвоїстого сенсу. Або, коли вона відкриває погляд, вона може ігнорувати поведінку.

Перший тип людей — це ті, хто має велику гордість. Коли вони вперше чують учення адвайти, то думають приблизно так: «Якщо я є Брахманом, то для мене більше немає жодних ілюзій, жодних авторитетів і жодних учень. Мені немає потреби практикувати й навчатися». Вони намагаються творити власний візерунок, не маючи справжнього творчого потенціалу. Орієнтація лише на один погляд не допомагає, це хибний шлях. Навіть якщо ти старанно орієнтуєшся на погляд, карми в каналах і двоїсті стани розуму не можуть бути вичерпані за одне життя, тому потрібні також майстерні методи. Принцип полягає в тому, щоб, маючи розуміння погляду, застосовувати майстерні методи, які звільняли б двоїсті карми в розумі та каналах. Справжній практик розуміє, що в цьому вся суть і що це справа всього життя справжнього практика.

«Якщо не зумієш практикувати, застосовуючи самадхі, то не осягнеш природу Дхарматі».

Правильна сидяча медитація має привести до дх’яни, а потім до самадхі. Коли вам хочеться відволіктися під час махашанті, думайте так: «Я — йогін із нікчемними здібностями. Я не володію навіть дх’яною, не кажучи вже про самадхі. Наскільки ж старанно я маю практикувати?!» Не дозволяйте своєму розуму нести вас, наче дикий кінь, коли йому хочеться побалакати, прийняти іншу позу, відволіктися тощо. Не дозволяйте собі марно просиджувати час медитації, розмовляючи із самим собою або перебуваючи в отупінні. Питання в тому, наскільки старанно ми докладаємо свій намір. Правильно докладений намір закріплюється, і тоді ми починаємо здобувати перемоги в медитації.

«Якщо не досягнеш мети за допомогою усних настанов, то не знатимеш, як практикувати».

Спочатку ми навіть не припускаємо, наскільки важливі усні настанови у вченні. Це подібно до того, як оцінити ту чи іншу важливу пораду може лише Майстер, який знає секрети майстерності свого вчення. Від того, наскільки глибоко ми зрозуміли усні настанови, залежить, чи матимемо ми реалізацію, чи ні. У Дхармі є настільки тонкі моменти, до яких важко дійти власним розумом або про які важко прочитати в книжках. Ці тонкі моменти сприяють розвитку реалізації, скорочуючи шлях духовної еволюції на роки, на життя або на десятки життів. У цьому полягає сенс практики безпосереднього навчання.

«Якщо не збережеш основу за допомогою самаї, то посієш насіння світів пекла».

Кажуть, що порушені самаї — це дорога до пекла. Це так. Зрозуміло, усе залежить від глибини та ступеня тяжкості порушених самай. Коли ми приймаємо щось як абсолютне і як Дгарму, ми впускаємо це дуже глибоко всередину себе й беремо на себе зобов’язання сприймати це як абсолютне, як чисте. Це зобов’язання в жодному разі не можна порушувати. Адже в разі його порушення це може серйозно позначитися не лише на нашій практиці, а й навіть на наступних життях. Чому існує такий принцип? Один учитель сказав так: «Принцип тантри подібний до ковтання дикобраза. Ти можеш почати його ковтати, але не можеш виплюнути його назад. Це рух в один бік». Це означає, що, коли ми отримуємо настанови, практикуємо вчення, виконуємо садгани, ми впускаємо всередину себе дуже тонкі стани. Ми повинні сприймати їх як абсолютні, інакше все те, що ми впускаємо в себе, буде отруєне нашим нечистим сприйняттям, а потім воно отруїть нас. Унаслідок порушення самай можна переродитися у світах пекла. Усе залежить від глибини та ступеня їх порушення, однак перешкоди в садгані можуть виникати дуже легко. Тому слід завжди оберігати свою самаї як зіницю ока.

«Якщо не зведеш усі вчення воєдино, то не осягнеш корінь Дгарми».

Звести все різноманіття вчень воєдино — означає зрозуміти, що все полягає в підтриманні розуміння недвоїстості. Настає такий момент, коли ви розумієте, що всі інтелектуальні знання вже містяться у вас. Питання в тому, щоб відшукати їх у собі практикою споглядання. Тоді ви вже більше не потребуєте того, щоб тішити розум читанням тих чи інших сутр. Йогін на такому рівні потребує лише упадеш. Якщо він і виявляє інтерес до чогось, то лише до конкретних методів і настанов щодо поглиблення природного стану.