Коментар до тексту Шрі Рамани Махарші «Будь тим, ким ти є»
Запитання: Що ви вважаєте причиною страждань світу? Чим ми можемо сприяти його зміні індивідуально чи спільно?
Махаріші: Усвідомте Атман, істинне «Я». Це все, що необхідно.
Якби Махаріші дав іншу відповідь, то це був би не Махаріші. Рамана взагалі не слухає, про що його запитують — це ознака істинного Вчителя. Йому немає жодного діла до того, що йому кажуть, хто йому каже. Йому є діло лише до пробудження від ілюзій, а все інше не має для нього жодного сенсу. Коли такий святий перебуває у стані абсолютної Реальності, він не бачить інших проблем, окрім розуміння або нерозуміння цієї самої абсолютної Реальності, а все інше йому не важливе. Або є пробудженість щодо абсолютної Реальності, або є неповна пробудженість, або пробудженості взагалі немає, а є наполегливе перебування в оманах. Яким би шляхом не була досягнута пробудженість, яку б ціну за неї не довелося заплатити, це зрештою не важливо. Це подібно до того, як під час пробудження всі ілюзорні сновидіння знецінюються, ми просто сміємося, що так переживали з приводу того, що нам снилося, хоча насправді нічого не було, а був лише наш сон.
Таким чином, Рамана говорить: «Є тільки ваш сон. Немає ні світу, ні страждань, а є факт вашої непробудженості щодо абсолютної Реальності, факт ваших оман і хибних поглядів». Цей факт потребує визнання, а потім роботи з ним і усунення.
Запитання: Чи зможу я в цьому житті, оточеному обмеженнями, коли-небудь усвідомити блаженство Атмана?
Махаріші: Це блаженство Атмана завжди з вами, і ви Його виявите, якщо будете щиро шукати.
Це блаженство завжди з нами, просто у нас немає достатньої чутливості й тонкості, щоб розпізнавати його. Самовіддача — це прямий метод. Якби день у день ми могли перебувати у стані неегоїстичності, ми б безперервно перебували в цьому блаженстві. Але ми не такі: наш розум дуже хитрий, а его дуже спритне, воно не може цього прийняти, воно намагається постійно спроєктувати на реальність щось і потім зачепитися за свої проєкції.
Его як джерело всіх страждань
«Причина ваших страждань не зовні життя, бо вона лежить у вас як носієві его. Ви спочатку накладаєте на себе обмеження, а потім марно боретеся з ними. Усі нещастя спричинені его. Саме через нього всі ваші біди».
Це слід дуже багато разів повторити, перш ніж ми переконаємося в цьому й повіримо в це. Его — це наше наполегливе перебування в подвійних поглядах, у наших власних оманах. Ця впертість споріднена з тваринною впертістю. Тварини дуже прямолінійні в тому сенсі, що в них свідомість працює односпрямовано: їжа, секс, тепло. Коли ми наполягаємо на нашому егоїстичному сприйнятті реальності, це відбувається через наше щире нерозуміння речей такими, якими вони є насправді. Це подібно до того, як людина, хвора на жовтяницю, усе бачить жовтим.
«Який сенс приписувати подіям життя причину страждання, яка насправді лежить усередині вас? Яке щастя ви можете здобути від зовнішніх обставин? А коли ви його досягнете, як довго воно триватиме?»
На шляху духовної практики нам потрібно відкинути всілякі ідеї соціального перевлаштування чи зміни інших, розуміючи, що єдине, що ми можемо змінити, — це наш власний зумовлений погляд. З його зміною все інше також змінюється, тому що все довкола є лише нашими власними кармічними відбитками. Усі явища не є самопідтримуваними, вони є проявами нашої ж власної природи. Це означає, що якщо ми змінимо власну свідомість, то й усі явища перестануть існувати для нас попереднім способом.
Для цього ми приймаємо обітницю слідувати просвітленню, іти до Істини до кінця. Дуже важливо прийняти таку обітницю, тому що духовне життя — це складний лабіринт, у якому легко заплутатися. У нас може бути безліч переживань, які можуть змінити наші первісні наміри. Проте ми даємо обітницю до кінця слідувати шляхом просвітлення, незважаючи ні на що, оскільки знаємо, що всі інші переживання — це щось дрібніше, вторинне, таке, що не заслуговує на увагу.
Якщо до майстра бойових мистецтв приходить учень, який хоче оволодіти цим мистецтвом і стати таким самим майстром, то Учитель каже йому: «Добре, тоді ти повинен старанно тренуватися». Через деякий час учень відчуває, що вже дечого навчився. Він прийшов із наміром досягти тієї самої майстерності, що й учитель, або навіть перевершити його, щоб перемогти в дуже відповідальному турнірі. Провчившись усього два роки, він починає уявляти, що цього йому вже достатньо. Учитель каже: «Ти, звичайно, вже щось можеш, але в тому турнірі, про який ти мрієш, ти не переможеш, навіть не сподівайся. Якщо ти задоволений цим, то можеш припинити навчання, але я вважаю, що те, чого ти навчився, нічого не варте».
Так само і ми даємо обітницю йти до пробудження до кінця, ігноруючи наші відносні досягнення й досвіди. Навіть допомога іншим може стати каменем спотикання. Доки ви не зрозумієте, що немає інших і немає вас як того, хто допомагає, доки будь-які спроби вашого хибного «я» не зникнуть, ваша допомога іншим не буде ефективною. Це буде подібно до того, як сплячий уві сні допомагає іншому сплячому, а від цього обидва заснуть ще міцніше. Істинна допомога іншим випливає зі співчуття, яке ллється з розкритого Уму. Це не егоїстичне співчуття, а самовипромінювальна природа енергії розкритого Уму. Вона вільна від ілюзій, не має егоїстичної мотивації й випромінюється однаково на всіх живих істот. В істинному співчутті немає навіть тіні ілюзії, зумовленості, егоїстичного самовираження тощо. Подібно до того, як сонце має властивість світити, так само істинне співчуття поширюється в усі боки на благо живих істот.
«Якщо ви відкинете его і спалите його, ігноруючи, то будете вільні. Якщо ж ви приймаєте його, то воно накладе на вас обмеження і вкине в марну боротьбу за їх подолання».
Відкидання его, усі практики самовіддачі належать до дуже високого рівня садхани. Слід зрозуміти, що сама по собі ануттара-тантра, самозвільнення тощо є позамежними. Однак самовіддача — це передостанній і останній рівні самозвільнення в лайя-йозі. Самовіддача означає, що неконцептуальна усвідомленість розкрита. Тепер необхідно відсікати егоїстичні оцінки, працювати з кармічними факторами. Відсікати егоїстичні оцінки — це означає проявляти постійну пильність щодо власного «я». Коли ми стикаємося з різноманітними ситуаціями, треба постійно проявляти усвідомленість.
Бути Атманом
«Бути Атманом, яким ви насправді є, — це єдиний спосіб усвідомити блаженство, що завжди належить вам».
Часто, коли ми чуємо вислови веданти «Ахам Брахмасмі» та інші, ми забуваємо, що перш ніж буде реалізовано «Ахам Брахмасмі», має бути реалізована повна самовіддача, повна неегоїстичність. Ті люди, які думають, що «Ахам» означає маленьке «я» індивіда, докорінно помиляються. Тут «Ахам» означає нашу самонароджену Мудрість, у якій его втоплене, повністю зникло, повністю розчинилося. Це означає, що наше хибне «я» до цього часу має стати повністю слухняним, повністю розчиненим. Ми не можемо стати Абсолютом, ми можемо лише відійти вбік — тоді залишається лише тонке усвідомлення, яке й починає пізнавати себе як Абсолют.
Питання: Якщо насправді немає ні рабства, ні звільнення, то в чому причина фактичного переживання радощів і печалей?
Махаріші: Вони здаються реальними лише тоді, коли людина відвертається від своєї істинної природи. Насправді їх немає.
Уявіть, що є всеосяжний простір свідомості, і наше тіло ніби впорснуте в один зі світів силою кармічного бачення. На час із фізичної матерії, таттв і пран утворений конгломерат, який є тілом. Він з’явився випадково, через карму, подібно до того, як виникає ілюзорне тіло у сновидіннях, коли ми ходимо десь, маючи образ нашого тіла. Це тіло подібне до мережі, воно не є субстанціональним. Якщо ум рухливий, тіло може змінювати свою форму.
В одному з російських сіл жив чаклун. Він виконував свої магічні практики й мав здатність перетворюватися на звірів. Дроворуб, який працював у нього, підгледів за цим чаклуном і почув заклинання, яке читав чаклун. Коли чаклун пішов, дроворуб украв у нього магічний ніж. Потім він прочитав заклинання, переступивши через вістря ножа, і виконав усе інше, що робив чаклун. Зробивши це кілька разів, він перетворився на вовка. Коли його почали шукати родичі, вони звернулися до цього чаклуна. Через три роки його вдалося знайти, і після виконання магічного обряду він знову став людиною. Його тіло було вкрите шерстю, він мав дикий вигляд, але зберіг людську психіку. Згодом він розповів, як отримав тіло вовка, як полював, як підбігав до рідного села й боявся людей, як поступово його свідомість звикала до життя у фізичному тілі тварини. Це достовірна історія.
Коли змінюється кармічне бачення, змінюється і форма фізичного тіла.
Природа творіння та кармічне бачення
Питання: Світ створений для щастя чи страждання?
Махаріші: Творіння не є добрим чи поганим: воно таке, яким є. Це людський розум накладає на нього тлумачення всіх видів, розглядаючи речі під власним кутом зору й інтерпретуючи їх відповідно до своїх інтересів.
Ми бачимо світ крізь призму нашого власного кармічного бачення. Наше кармічне бачення зумовлене кармічними слідами минулих життів, старим досвідом. Це означає, що просто зараз кожен із нас перебуває у своєму власному світі, створеному з індивідуальних кармічних слідів. Десь ми, звичайно, як людські істоти маємо спільне кармічне бачення, тобто бачимо світ приблизно однаково, але не зовсім.
Якби ми були богами, то ця зала здавалася б нам набагато більшою й привабливішою. Її стіни, наприклад, були б викладені вигадливими орнаментами. Та й самі ми мали б значно вишуканіший одяг і зовнішній вигляд. Голос Гуру був би чотири- або п’ятивимірним і проникав би в саму сутність, немов при квадроефекті. Спілкування, найімовірніше, відбувалося б не словами, а вібраціями. Тут сиділи б боги й богині.
«Жінка — саме жінка, але один розум називає її «мати», інший — «сестра», третій — «тітка» і так далі. Ці ціннісні судження є причиною всіх страждань у світі. Творіння нагадує високе розлоге дерево: птахи прилітають поласувати плодами або сховатися під гілками, люди отримують прохолоду в його тіні, але деякі можуть і повіситися на ньому. Проте дерево продовжує вести спокійне життя, байдуже до того, що відбувається, і не підозрюючи про всіх тих, хто ним користується. Це людський розум створює свої власні труднощі, а потім кличе на допомогу. Хіба Бог настільки упереджений, що дає спокій одному й печаль іншому?»
Щоразу, коли в нас виникають проблеми чи переживання, ми повинні подумати так: «Не може бути, щоб мої проблеми й переживання були реальними. Якби вони справді були реальними, вони були б у всіх, але вони є лише в мене, а в інших їх немає. Не може бути, щоб мої прив’язаності, бажання були чимось справжнім. Найімовірніше, вони фальшиві. Якби вони були справжніми, то й інші мали б їх. Але інші перебувають поруч зі мною й зовсім про це не думають. Отже, це суто мої кармічні враження, це результат накопичених мною даних». Розуміючи це, ми маємо величезну свободу, ми знаємо, що можемо працювати з кармічними слідами, що можемо їх перетворювати й очищати.
«У творінні є місце для всього, але людина відмовляється бачити добре, значне й прекрасне. Натомість вона продовжує скиглити, немов голодний, який сидить перед смачною стравою і, замість того щоб простягнути руку й насититися, горює. Чия це провина — Бога чи людини?»
Часто багато хто говорить: «Чому Бог допускає страждання в цьому світі?» або «Чому Господь так зробив, що я страждаю?» Однак та Реальність, яку називають Господь, не бере участі у стражданнях чи насолодах індивідуальної людини. По суті, це незбагненна, безмежна Реальність, якій в абсолютному сенсі немає діла до нашого маленького «я». А наше маленьке «я» переживає радість і страждання відповідно до своїх учинків. У цій Реальності ми можемо знайти будь-які виміри: і палаци богів, і гарячі казани з киплячою водою в пеклі. У цій Реальності є все, але ж ми знаходимо те, що близьке нам за кармічними враженнями. Це схоже на інтернет. Ми можемо знайти в інтернеті сутри, а можемо знайти будь-яку мирську інформацію. Кожен шукає те, що його цікавить, а коли він стикається з певною інформацією, вона на нього впливає. Ніхто не може нарікати на те, що він такий нещасний, бо кожен із нас сам обирає цю інформацію.
Діяч і страждалець
Запитання: Якщо Бог — усе, то чому індивідуальність страждає за свої дії? Хіба дії, за які людина терпить, не допущені Ним?
Махаріші: Той, хто вважає себе діячем, є також і страждальцем.
Коли ми не вільні від его, то переживання є стражданням. Коли ми єдині з Джерелом і перебуваємо в спогляданні, то всі страждання розглядаються як частина цього Джерела, а отже, по суті, страждань немає. Звісно, тіло може страждати у відносному вимірі, однак свідомість ніколи не страждає, бо переживання радості чи страждання зрівняні в умі.
Запитання: Але дії спонукаються Богом, а особистість є лише Його знаряддям.
Махаріші: Така логіка застосовується лише тоді, коли хтось страждає, але не тоді, коли він радіє. Якщо ж таке переконання існує завжди, то не буде також і страждання.
Запитання: Коли припиниться страждання?
Махаріші: Не раніше, ніж утратиться індивідуальність. Якщо і добрі, і погані дії належать Йому, то чому вам потрібно думати, що насолода і страждання єдине ваші? Той, хто вчинив корисне чи погане, насолоджується задоволенням або страждає від болю. Облиште все це й не накладайте страждання на себе.
Спочатку ми перебуваємо в ілюзії цього світу. Коли наша усвідомленість підвищується, ми безперервно свідомі, тому ілюзії не можуть нас захоплювати, тоді в нас з’являється те, що називають «великим сумнівом», раптово ми розуміємо, що все знецінюється. Коли ум відкритий, то все, чим ми раніше жили і чим дорожили, перестає мати сенс. Знецінюється те, що було всередині нас і зовні. Усе це сприймається подібно до магічного шоу, подібно до трюку спритного фокусника, подібно до тривимірного кінофільму або віртуальної реальності. Раптово ми бачимо, що ніщо зі сприйманого зовні чи всередині не пов’язане з тією усвідомленістю, яку ми відкриваємо.
Людина, яка осягнула таку усвідомленість, може думати, що вона досягла просвітлення, або в неї може виникнути негативне ставлення до реальності, до принципів, яких вона раніше дотримувалася. Вона може навіть стати бунтарем на певний час, бажаючи довести іншим і собі, що дещо зрозуміла в цьому світі. Однак в істинному сенсі з цього рівня духовна практика лише починається. Після цього ми смиренно починаємо практикувати поглиблення усвідомленості й розчинення енергій у тілі. Це подібно до того, якби ми були актором вистави, але приймали цю виставу за реальність, а потім раптово посеред вистави прокинулися завдяки практиці. Коли ми прокинулися, то виявили, що все є великим шоу, виставою, де Гуру, можливо, режисер. Тоді ми кидаємо свою роль і кричимо всім:
— Адже це вистава!
Раптом до нас підходять досвідченіші актори й кажуть:
— Чого ти галасуєш? Усі вже давно це знають. Продовжуй грати свою роль. Якщо ж ти просто сядеш у кутку і будеш дивитися, то не отримаєш насолоди від гри.
Гуру каже:
— Ми тренуємося в акторській майстерності. А те, що ти приймав усе це за реальність, то це твої проблеми. Лише зараз ти зрозумів, чим ми тут займаємося.
Якщо ж ми покидаємо цю виставу і просто сидимо в кутку, тобто займаємо тенденцію втрати усвідомлення в порожнечі, то це означає, що ми позбавляємо себе можливості подальшого розвитку, можливості шліфувати свою акторську майстерність. Але якщо людина не має правильного керівництва, то вона, намагаючись довести іншим те, що всі вже давно знають, справді починає носитися, як очманіла, посеред вистави, лише псуючи іншим гру.
Запитання: Як ви можете говорити, що страждань не існує? Я бачу його всюди.
Махаріші: Власна реальність людини, що сяє всередині кожного як Серце, сама є океаном чистого блаженства. Отже, подібно до нереальної синяви неба, страждання насправді немає, воно просто плід уяви.
Коли ми говоримо: «Страждання немає, це просто плід уяви», нам необхідно знати, що говорити такі речі ми можемо лише після того, як укорінимося в найглибшому спогляданні. В іншому разі ми не зможемо повторити ці самі слова, коли прийдуть наші маленькі страждання. На відносному рівні ми розуміємо, що для нас є певні страждання, однак в абсолютному сенсі вони є просто плодом уяви.
«Оскільки власна реальність, яка є сонцем джняни, прихованим похмурим обманом невідання, сама сяє як щастя, то страждання є не чим іншим, як ілюзією, викликаною уявним відчуттям індивідуальності».
Страждання та індивідуальність его нерозривно пов’язані. Страждання є, доки є ми. Коли «я» розчиняється в Абсолютному, страждання зникає, бо хто тоді страждатиме?
«Воістину немає того, хто коли-небудь пережив цю уявну ілюзію. Якщо людина ретельно дослідить власне Я, що є блаженством, то в її житті страждання зовсім не буде. Людина мучиться, приймаючи тіло, завжди відмінне від Я, за Я. Страждання повністю зумовлене цією оманою».
Відкриття променистої природи свідомості
У міру нашої практики, коли ми займаємося самодослідженням і медитацією, ми все глибше проникаємо в природу свідомості, дедалі більше відкриваємо її порожнистість, розкритість, незв’язаність з об’єктами, її променисту природу. Коли ми повністю пізнаємо її як свою власну, усі страждання зникають. Ми перестаємо вважати себе монахом Віталієм чи Йогараджою. Ми знаємо, що ми — це розкритий океан Світла. А якщо хтось бачить нас як розум чи тіло, то це його проблеми, а в нас проблем немає.
Ми привчаємося практикою дослідження і медитацією, а потім реально відчуваємо, що ми — це простерта в усі боки, промениста, завжди цілковито чиста Реальність без імені, форми, кольору, основи, центру, меж, смаку, запаху. Ми — ця Реальність і ніщо інше, а все решта: тіло, світ, прояви — є грою наших енергій. Коли ми так відчуваємо себе безперервно, то воістину ми вільні.
Питання в тому, що ми не довіряємо цій Реальності, навіть маючи її проблиски. Підтримання споглядання означає безперервну чуйність до цієї тонкої Реальності. Ця Реальність є Бог, і немає іншого Бога. Інші види Бога — це або концепції, або зовнішні матеріальні ідоли, які насправді є просто проєкцією цієї первісної Реальності.
