Осягнення природи Реальності
«Усі без винятку медитативні практики Дгарми були передані з однією-єдиною метою – привести нас до правильного розуміння Реальності – того факту, що речі порожні від самобуття».
Це означає, що доки ми не досягли пробудження, ми розуміємо реальність неправильно, що б ми з цього приводу не думали. Це факт. Тому кожен, стаючи учнем, визнає цей факт і намагається здобути правильне розуміння. Правильне розуміння передається через Учителя, настанови святих і медитативний досвід, осягнутий у практиці.
«Якщо ми досягнемо безпомилкового розуміння істинного способу існування всіх явищ, то зможемо звільнитися від страждань сансари. Невідання – ключова ланка в тому ланцюзі вченні, що насильно волочить нас нескінченним коловоротом народжень, смертей і перероджень. Здобувши мудрість, ми знищимо це невідання і тим самим повністю позбудемося пут карми. Більше того, якщо ми прийдемо до цієї мудрості, вже маючи просвітлену спрямованість бодгічитти, то досягнемо не лише особистого звільнення, а й усевідання повного пробудження».
Мудрість можлива на високій стадії майстерності в практиці й самодисципліни. Марно людині намагатися розвинути мудрість, якщо вона не розвинула основ самодисципліни й не здобула майстерності в практиці. Ваше повсякденне життя – це розвиток такої самодисципліни, сили волі й удосконалення майстерності в практиці, і на це йдуть роки. Неможливо народитися й спонтанно за одну мить проявити всі якості, якщо ти не створив для цього величезної кількості причин і заслуг у минулих втіленнях.
Зараз декому з вас п’ятдесят, а декому двадцять, але в істинному сенсі це ні про що не говорить. Сподіваюся, ви розумієте, що той, кому зараз двадцять, у минулому житті (уже за вашого життя) міг бути мудрим стареньким садху, а ви в той час були ще зеленим юнаком, можливо, він уже був вісімдесятирічним монахом, а ви були всього лише двадцятирічним підлітком. Є душі молоді й душі старі, вік фізичного тіла тут ні до чого, оскільки душі перероджуються. У чернечій громаді заведено обчислювати вік не з моменту народження фізичного тіла, а з моменту прийняття обітниць. Коли ви прийняли обітниці, у чернечому сенсі вам рік, два, три або п’ять років. Це вказує на те, що справжнє народження нас як духовної істоти починається лише в момент усвідомленого ставання на шлях практики. Бувають святі, які мають вигляд шістнадцятирічних юнаків, але їм може бути по п’ятсот років. Бувають люди в тілах давніх старців із немовлячими душами. Коли ми дивимося глибше, нас хвилює лише фактор усвідомленості, свідомості, зрілості душі.
Важливість безперервної лінії спадкоємності
«Тоді ми здобудемо повну здатність вести всіх матерів, живих істот до такого бажаного для них припинення страждань. Для того щоб осягнути порожнечу, насамперед нам слід добре засвоїти справжні вчення. Ці вчення, даровані Буддою Шак’ямуні, дійшли до наших днів безперервною лінією спадкоємності, що складається з прославлених йогінів і вчених-пандитів. Якщо ми будемо слідувати різноманітним ученням, які не пояснюють або хибно пояснюють абсолютну природу явищ, то, скільки б ми не медитували, нам ніколи не осягнути в усій повноті справжньої природи реальності».
Дуже важливо отримувати вчення від безперервного ланцюга спадкоємності святих. Якщо ваше вчення базується на власних домислах, то на такому вченні далеко не підеш, навіть маючи різноманітний медитативний досвід.
«Тому винятково важливо шукати правильне пояснення тлумачень, вивчати їх, розмірковувати над їхнім змістом і старанно медитувати на досягнутому розумінні».
Коли ви навчаєтеся, у вас має бути два роди розуміння: медитативне й інтелектуальне. Зрозуміло, медитативне головніше, однак інтелектуальне розуміння не виключається, воно має підтверджувати медитативне розуміння. Як правило, у кого добре медитативне розуміння, у того інтелектуальне розуміння також добре, оскільки одне одному не суперечить. Кажуть так: «Хто ясно мислить, той ясно викладає».
За часів Будди жив старий мирянин, якого навчали монахи. Вони пояснювали йому дгарму, але він нічого не міг зрозуміти, і монахи махнули на нього рукою як на безнадійного. Вони вирішили, що немає сенсу з ним возитися, і цей старий дуже засмутився. Одного разу Будда, побачивши його, сказав: «Тобі немає потреби це вивчати, ось тобі мітла, мети довкола храму й думай: «Очищайся від забруднень, очищайся від бруду, позбувайся нечистот». Думай так постійно при кожному русі мітли». Старий постійно мів довкола храму й перетворив це служіння на своєрідну медитацію, думаючи так, як сказав Будда. Раптово в нього настало прозріння: «Адже йдеться не про мітлу і не про бруд довкола, а про мій власний ум». У якийсь момент його ум зрозумів принцип очищення, і він миттєво здобув просвітлення, став святим (ар’я) завдяки такій практиці відданості.
Принцип очищення ума
Якщо у вас є сильна відданість, то, навіть не маючи інтелектуального розуміння, ви можете очистити свій ум. Тоді інтелектуальне розуміння прийде пізніше як показник ясності. Практика полягає в тому, щоб безперервно очищати ум від затьмарень, від забруднень. Ми розуміємо, що Ум у своїй споконвічній основі чистий, світлий, подібний до простору, світлоносний, безмежний і незбагненний, але в умовному сенсі є забруднення, які, наче накип, налипають на нього через минулі карми, тому практика зводиться до безперервного очищення самого себе.
Очищення ума має проявлятися і в повсякденному житті як:
- уважність
- смирення
- співчуття
- самодисципліна й самоконтроль
- шанування святих
- медитативна стійкість
- інтелектуальна ясність
- принцип усвідомленості, який може бути застосований всюди
- збільшення відречення від усіх сансарних справ
- повне звільнення від егоїзму, від особистісного «я»
Коли таке відбувається, кажуть: «Ум очищається». Очищення ума ще проявляється в чистому баченні Гуру, дгарми, братів і сестер по санґсі. Якщо чисте бачення не проявляється, значить, поки що очищення ума залишає бажати кращого. Очищення ума також проявляється як велика коректність щодо самого себе: людина більше не чіпляється за своє его, думки, волю та особистість. Вона знає, що це щось порожнє, за що зовсім не варто чіплятися.
Мудрість осягнення Порожнечі
«Той, хто здатен бачити непорушність причин і наслідків усього сущого в сансарі й Нірвані та відкинув хибні погляди, вступив на шлях, що радує будд. Мудрість осягнення Порожнечі має слугувати прямою протиотрутою нашому невіданню щодо справжньої природи Реальності. Якщо ця мудрість не стає прямою протилежністю нашому буденному способу сприйняття навколишнього світу, це не істинна мудрість, оскільки невіданню властиво сприймати об’єкти викривлено. Наша мудрість, щоб бути ефективною, має прямо йому суперечити. Таким чином, насамперед нам слід розібратися з тим, як саме функціонує наша буденна свідомість, щоб зрозуміти, з чим же нам доведеться боротися. Наш ум настільки звик до викривленого сприйняття світу, що нам важко скласти ясне уявлення про Реальність».
Наш ум настільки звик до викривленого сприйняття світу, що нам важко сформувати адекватне сприйняття Реальності. Це слід пам’ятати, коли ми зачаровуємося чимось, що походить із нашого ума. Буває так, що важко самоосвободити щось; це означає, що нас сильно приваблює і зачаровує те, що з’являється в умі. У цьому разі ми маємо пам’ятати, що це чергове помилкове уявлення в тому сенсі, що ми з ним ототожнюємося і не знаходимо його порожнечне Джерело. У порожнечному Джерелі будь-який прояв рівнісний: гнів дорівнює радості, прив’язаність дорівнює відреченню, своя воля не краща за чужу, своє тіло однакове з тілами інших, особисті пристрасті — те саме, що й особиста неприязнь, усе зрівняно.
Ілюзія самосущого «я»
«Не маючи достатньо мудрості, ми часом не можемо розпізнати навіть власні омани й упередження, що вже говорити про природу явищ. Наприклад, якщо ми поставимо собі запитання: «Чим саме є це «я», про яке я завжди говорю?», нам буде нелегко знайти на нього чітку відповідь, і це попри те, що думки про «я» весь час із нами, навіть у сновидіннях».
Зрозуміло, найголовнішим упередженням є фіксація на «я» або прив’язаність до «я», думання, що «я» має реальну основу. Адвайта говорить, що тільки Брахман реальний, реальний тільки Абсолют. Проте наш розум думає інакше. Реалізувати розуміння Адвайти – це означає розчинити ті чіпляння, які є в умі, і почати усвідомлювати інакше.
«Нас огортає така густа завіса затьмарень, що ми навіть не в змозі виразно пояснити, що саме звикли бачити. З безпочаткових часів у сансарі й дотепер ми вважаємо своє «я» чимось винятковим, унікальним, самовиниклим і таким, що існує абсолютно незалежно. Нам не спадає на думку, що його існування залежить від нашого тіла, ума або чого б то не було. Радше воно уявляється нам цілковито самодостатнім. Нам не довелося вчитися цьому хибному уявленню, ми народжені, живемо й покинемо цей світ із подібною інстинктивною вірою. Насправді саме одержимість нашої свідомості хибною ідеєю самосущого «я» і змушує нас втілюватися в оскверненому тілі, оскільки, прагнучи убезпечити його, ми породжуємо бажання й чіпляння. Але таке сприйняття себе цілковито помилкове. Наприклад, коли ми налякані або розгнівані, у нас виникає сильне відчуття: «Я терпіти цього не можу», і все інше тут же втрачає значущість і відходить на другий план. Ми вже не здатні думати ні про що, крім того, як захистити це позірно самосуще «я», що мешкає в нашому серці».
Іноді, коли виникають якісь проблеми, ми повинні подивитися в корінь цієї проблеми. Як правило, ми бачимо, що сама проблема, найімовірніше, криється не в тому, що ми думаємо, а вона криється в корені, і корінь цієї проблеми – невідання, омана щодо «я». Усі інші проблеми випливають із цієї першої проблеми. Наявна неусвідомленість щодо відсутності самобуття «я», яка й породжує захоплення проблемою. А якщо ми зазирнемо в цей корінь і підвищимо рівень усвідомленості, то проблема почне поступово змінюватися. Може, вона не розв’яжеться на фізичному плані, але наше ставлення до неї повністю зміниться, а це й буде розв’язанням проблеми.
«Але насправді цього незалежного «я» взагалі не існує, це лише плід цілковито заблудлої свідомості».
Індивідуальне існування «я» – плід заблудлої свідомості. Однак щоб це повністю реалізувати, йогін повинен пройти багато випробувань, зрозуміти, наскільки глибоко це «я» в ньому засіло і як глибоко йому потрібно усвідомлювати, щоб позбутися цього індивідуального «я».
Умовне «я» та істинна природа
«Безсумнівно, у кожного з нас є умовне «я», але сприймаємо ми його зовсім не так, як воно існує насправді, і це основне джерело всіх наших страждань».
Позбутися ілюзії «я» не означає загубитися, увійти в прострацію, стати безвольною сомнамбулою, нездатною обирати або ухвалювати рішення, як може здаватися деяким. Навпаки, позбувшись тягаря пов’язаності індивідуальним «я», ми стаємо більш гнучкими й оперативними в ухваленні рішень, більш вольовими й стійкими. Відбувається не позбавлення від «я» в плані особистих якостей, які проявляються в тілі, а позбавлення від нав’язливої фіксації, яка ототожнює безкінечний Абсолют з індивідуальним его (ахамкарою). Відбувається зміна орієнтирів або перепідпорядкування.
Припустімо, було два трони. На одному в довгому сні перебував цар, а на іншому – самозванець, утікач-каторжник, який видавав себе за царя і давав вказівки міністрам, солдатам і слугам. Коли цар прокинувся, він швидко підпорядкував собі міністрів, солдатів і слуг, зокрема й самозванця, оскільки шакті царя перевершує енергію самозванця. Зрозумівши повну марність своїх претензій на трон, цей самозванець теж набув відданості царю, розкаявся і почав йому служити, виконуючи його настанови, і навіть став його близьким слугою. Від самого початку і цар, і самозванець були, і наприкінці вони теж залишилися, тільки відбулося повне перепідпорядкування: цар залишався в тіні, однак він вийшов на перший план, а самозванець, навпаки, здав позиції, повністю розкаявся і підпорядкувався.
Так само в момент пробудження індивідуальне его повністю розкаюється у своїй ілюзії та перепідпорядковується абсолютному Джерелу. Сам розум бачить це й думає: «Як я помилявся! Усе, на що я спирався, було ілюзією! Я лише частина великого Джерела». Тому він добровільно визнає велич і царське становище Джерела й просто передає всі владні функції цьому великому царю. Цар існував завжди, але був видимий нечітко, непроявлено, а тепер у момент пробудження він повністю сяє у своїй повноті. Просвітлення означає, що коли самозванець набуває відданості цьому царю, то він повністю здає владні функції. Цей цар має величезну енергію, мудрість, однак він не втручається, йому все одно, він не прив’язаний до свого царського прояву чи влади. Він володіє всією повнотою якостей, однак просто стоїть у тіні й чекає, доки самозванець сам піде. Можливо, він і радий був би проявити себе, але думає: «Нехай пограється цей клоун, нехай посидить на царському кріслі, повдає із себе щось». Як потім з’ясовується, це насправді тонка гра царя, від самого початку все цим царем було сплановано й підлаштовано, тому що цей самозванець (его) теж був створений за його сценарієм. Ось що виявляється, коли настає пробудження.
Поки ми не здобули цього царя, ми маємо справу лише з цим самозванцем, який постійно намагається переконати нас у тому, що він має самобуття і прагне проявляти владні функції щодо нашого тіла, розуму, волі та іншого. Цей самозванець — це его. Оскільки він завжди невпевнений у собі, знаючи, що насправді є самозванцем, він постійно намагається утвердити себе. Царю не треба утверджувати себе, він цар за народженням, і це всім відомо, тому він сидить спокійно, відпочиває й розважається. Але его ніколи не впевнене в собі, знаючи свою порожнісну природу, воно намагається постійно підтримувати свій статус, переконуючи в цьому інших і самого себе. У повсякденному житті ви самі могли помічати, як цей самозванець-клоун самостверджується, це відбувається постійно: у повсякденному житті, у взаєминах, перед самим собою. Щойно ви бачите це, необхідно згадати, що це діє самозванець. Він дуже невпевнений у собі, тому йому потрібно якось самостверджуватися. Істинному ж Царю це не потрібно, оскільки він абсолютно самоутверджений від самого початку.
Практик із часом починає прозрівати, хто є хто насправді в цій грі. Через деякий час він перестає звертати увагу на гру цього самозванця й поступово передає владні функції істинному царю.
Поки практик недосвідчений, для нього дуже важливо слухати тих, хто старший: Гуру, наставників. Вони кажуть: «Цього не слухай, бо він холуй, самозванець. А ось цьому служи». Якщо в практика немає досвіду, він постійно їх плутає; але оскільки самозванець теж дуже тонкий, він усередині нас, то така плутанина відбувається в йогіна постійно.
Джерело всіх проблем
«Оскільки всі наші очікування ґрунтуються на абсолютно хибній ідеї про те, ким ми є, ми постійно стикаємося з проблемами, які самі ж і створюємо. Наші судження помилкові, і ми не в змозі вміло та ефективно реагувати на ситуації, що виникають. Не дивно, що ми постійно незадоволені розвитком подій і в результаті відчуваємо величезні незручності та незадоволеність».
Пробудженого або справжнього майстра-практика, у кого вже відбулося перепідпорядкування царю, ви завжди побачите задоволеним, розслабленим, гармонійним у всіх взаєминах. Він уже не живе, а грає, у нього величезна повнота життєвої енергії, він дуже самодостатній, смиренний, йому немає потреби утверджувати себе, він дуже скромний, тому що вже здобув цього внутрішнього царя. Натомість той, хто пов’язаний з его, постійно тремтить, метушиться, перебуває в незадоволеному стані, у різних проблемах, які здебільшого мають внутрішній характер. Проблеми внутрішнього характеру вихлюпуються назовні у взаємини, він іще не тут, не зараз, він іще не творить у служінні, а в нього відбувається внутрішня боротьба: самозванець намагається битися з царем, не віддає просто так владу, хоча відчуває, що все одно доведеться передавати повноваження. Він зайнятий цією внутрішньою боротьбою, яка може тривати дуже довго й забирати багато енергії.
«Чому уявлення про «я» як про певну незалежну сутність, річ у собі, є неправильним? За уважного дослідження цього питання вам з часом відкриється відповідь. Думати про «я», повністю абстрагуючись від думок про тіло чи розум, цілком неможливо. Якщо це «я» справді є незалежним і самодостатнім, воно має бути або тотожним тілу й розуму, становлячи з ним єдине й органічне ціле, або цілковито від них відмінним і незалежним».
Період «вселенської печалі» в духовному розвитку
На певному щаблі в йогіна настає період, який називається «вселенська печаль». Це печалиться самозванець, який зрозумів, що доведеться здавати владні повноваження. Він поки що не набув довіри до царя, тому що як слід його ще не бачить, цар залишається в тіні, але знає, що треба злазити з трону, тому йому стає сумно. Він не розуміє, що якщо набуде довіри до царя, то лише виграє. Цар не потребує здобуття влади, не бажає домінувати, і цей самозванець лише виграє від того, що цар посилатиме йому таку величезну кількість енергії, повноважень, що він підніметься на рівень, про який навіть не здогадувався. Але самозванець-его не розуміє цього, тому думає, що щось втратить, тремтить від цього й почувається незадовільно. Якби він знав, що отримає величезний виграш, то поводився б інакше, але це можна зрозуміти лише тоді, коли цар уже засяє в усій повноті.
«Цілком очевидно, однак, що «я» не може існувати відокремлено від тіла й свідомості, оскільки на «я» неможливо вказати, водночас не вказуючи на ту чи іншу складову нашого тіла або розуму. Наприклад, коли тіло спить, ми говоримо: «Я сплю»; коли наше тіло споживає їжу, ми говоримо: «Я їм», коли воно розташувалося в кріслі: «Я сиджу». Якби наше «я» існувало саме так, як ми це інстинктивно собі уявляємо, тобто незалежно від наших тіла й розуму, було б цілковито безглуздо співвідносити його з усіма нашими діями. Але в такому разі, з чого б нам було думати: «Я сиджу», коли наше тіло перебуває в кріслі? Те саме стосується і нашої свідомості. За короткий відрізок часу наш розум може здійснити безліч різноманітних, а часом і суперечливих дій. Однак коли наш розум розмірковує, спить, медитує, злиться або ж просто мріє, ми говоримо: «Я думаю», «я сплю», «я медитую» тощо. Якби існувало «я», відокремлене від усіх цих станів свідомості, нам не мало б жодного сенсу пов’язувати ці процеси, що відбуваються в розумі, зі своїм унікальним незалежним «я».
Тут слід зрозуміти дві речі. Коли ми сидимо, думаємо чи їмо, у цей час існує найтонший простір, подібний до стану розуму, подібний до сну без сновидінь. Тому святий, чим би він не був зайнятий, перебуває наче уві сні без сновидінь. Можна сказати, він перебуває в цьому стані наяву, у нього водночас є усвідомлення цього світу, адекватні оцінки й урахування всіх його обставин, усвідомлення астрального світу (мірою контакту) і усвідомлення Світу Без Форм або сну без сновидінь. Коли ми рухаємося, наш абсолютний розум не рухається; коли ми проявляємо активність, абсолютний розум поза цією активністю у своєму чистому вигляді. Однак відокремлювати тіло, понятійні думки, розум, дії від цього абсолютного Розуму теж було б неправильно. В Абсолюту є енергія, яка має тенденцію проявлятися, причому безперервно; цю тенденцію не можна припинити силою волі, така сутність цієї енергії. Навіть коли ми їмо, ходимо чи розмовляємо, то й у цих випадках проявляється абсолютна Свідомість. Тому ми говоримо, що маємо привнести споглядання в усі наші життєві дії. Тоді виникає питання: «А де ж тут місце хибному его (ахамкарі), яке вважало, що воно все робить?» Воно залишається на тому самому місці, лише відбувається його повне перепідпорядкування.
Парадокс істинного перепідпорядкування его
«Єдиний можливий варіант існування незалежного «я», що залишився в нашому розпорядженні, є не менш помилковим. Уявлення про «я» як про певну сутність, тотожну тілу, розуму або якомусь із їхніх аспектів, також не витримує критичного аналізу. Попри те, що позначення «я» так чи інакше пов’язане з нашим тілом і розумом, серед наших психофізичних складових немає компонента, на який можна було б указати: «Це я». Таким «я» не є ні наші руки, ні серце, ні будь-яка інша частина тіла. Не можна також сказати, що наші думки або відчуття в той чи інший момент часу — це наше «я». Ототожнювати себе з тілом або свідомістю і при цьому продовжувати думати: «Це моє тіло, це мій розум» — повний нонсенс. З таким самим успіхом можна говорити: «Це тіло тіла, це розум розуму» — цілковито безглузді твердження. Ба більше, наше тіло складається з такої величезної кількості елементарних частинок, а через свідомість проноситься така кількість думок, що якби ми почали називати кожну з них «я», ми були б змушені визнати, що ми — мільйони відокремлених особистостей. Не більш виправданим є й присвоєння назви «я» одному конкретному атому або думці, адже чим тоді буде все інше, кому воно належатиме? Систематично розмірковуючи над цими положеннями й досліджуючи з їхньою допомогою те, як ми сприймаємо самих себе, ми побачимо, що в природі немає місця такій сутності, як незалежне й самодостатнє «я».
Самозванець-его не розуміє царського становища Абсолюту, він думає, що коли здійснить таке перепідпорядкування, то сам втратить владні повноваження і власну свободу, тому таке перепідпорядкування завжди дається йому важко. Однак насправді все навпаки: саме в момент перепідпорядкування самозванець, нарешті, здобуде своє істинне царське становище. Цар-Абсолют передасть йому повністю всі владні функції і дає такий рівень або статус свободи, про який самозванець не міг навіть мріяти. Навпаки, становище нинішнього самозванця-его, яке він зараз має, і є найменш вільним станом. У цьому полягає парадокс, але его не розуміє цього принципу. Як говорив Христос: «Той, хто хоче душу свою спасти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той спасе її». Тобто той, хто повністю віддасть своє его Абсолюту, той і здобуде найвищий статус свободи, оскільки самозванець-его підключиться до надособистісного, до трансперсонального Джерела й отримає величезну кількість енергії, що зробить його рівним за становищем цареві. Це дуже важко зрозуміти, але якщо ви будете розмірковувати про це, то розуміння можливе. Хибне его діє на власній особистісній індивідуальній енергії. Хибне его, яке підкорилося абсолютному Джерелу, діє на надособистісній, на вселенській енергії. Ба більше, воно повністю зливається з Джерелом недвоїстості, і тоді воно вже не може сказати, де воно, а де Абсолют, його дії стають діями Абсолюту, або Абсолют грає через его, а воно стає просто порожнім, досконалим провідником. У цьому полягає сенс практики відпускання себе.
Єдність споглядання і відпускання себе
Буває, що йогін споглядає, але не вміє відпускати себе. Буває, що йогін уміє відпускати себе, але не вміє споглядати. І те, й інше є помилкою. Споглядання без відпускання себе може призвести до виродження в ясність, у порожнинність, до чіпляння за блаженство, до розвитку гордості, різних ілюзорних якостей. А коли воно врівноважується відпусканням себе, то йогін реалізовує правильне просвітлення. Відпускання себе без практики споглядання може призвести до втрати в погляді, до відсутності ясності, до віри, яка не підкріплена власною усвідомленістю. Коли ж вони йдуть рука об руку, то вважається, що ми реалізовуємо істинне пробудження.
«Відсутність такого хибного «я» і є сенсом Порожнечі, оскільки невідання уявляє, що «я» має істинне, незалежне буття, а мудрість осягнення Порожнечі ясно усвідомлює, що таке «я» ніколи не мало й найменшого шансу на існування. Ці два погляди є взаємовиключними й діаметрально протилежними. Попри всі наші інстинктивні уявлення про таке хибне «я», наше відносне або умовне «я» не є ні тотожним тілу, розуму чи окремій їхній складовій, ні відмінним від них».
Розвинене его як досконалий провідник
Наше хибне «я» має бути сильним і захищеним, але не таким, що потребує захисту. Істинний йогін має якості або параметри, що перевершують звичайну людину. Якщо він не має таких якостей, йому в йозі важко практикувати. У нього має бути сильніша концентрація, краща реакція, уважність, вищий інтелект, високий рівень прани, розвинені творчі здібності, велика сила волі. Без цього неможливе звільнення. Однак йогін може завжди відпускати себе, він не чіпляється за це красиве й розвинене хибне его.
У йогіна завжди має бути дуже красиве й повністю розвинене хибне его, тому що якщо его некрасиве й нерозвинене, то практикувати неможливо, оскільки будуть перешкоди й нерозуміння практики. Тому в йогіна є чудово розвинене, культивоване, рафіноване его, яке плекається довгими роками практики, однак це его повністю підпорядковане Абсолюту, у ньому немає ні краплі власної волі, самобуття, воно знає, що розвиває свої якості лише як підношення Абсолюту, щоб ще краще займатися служінням, ще краще зливатися з Абсолютом. Якщо ж наше его недостатнє, то при зіткненні з Абсолютом ми не витримаємо, адже енергія Абсолюту величезна, і вона може збентежити, похитнути, налякати. Якщо в тебе немає безстрашності й мужності в практиці, або якщо в тебе немає розуміння величі власного вибору, то ти просто затремтиш, коли просуватимешся далі. Проте навіть таке сильне й розвинене его повністю смиренне й не випинає себе, воно повністю перепідпорядковане великому Джерелу й не бажає нічого для себе, знаючи, що бажати щось для себе — це шкодити власному духовному пробудженню, тобто це мінус. Его є досконалим ілюзорним тілом, подібно до біоробота, який зчитує якісь вказівки з центрального відсіку керування. Це не означає, що у відносному житті йогін стає подібним до сомнамбули, радше це означає безперервний зв’язок тіла, яке саме по собі справді є роботом, з абсолютним Джерелом. Такий безперервний зв’язок є, коли ми перебуваємо в правильній уважності й у правильному спогляданні. Коли ми перебуваємо в неуважності, це подібно до перешкод, що йдуть від центрального керування, і тоді таке тіло-робот не отримує істинну інформацію про те, що робити, і починає робити те, що йому підкаже власний досвід. Але його досвід обмежений.
Два рівні істини в практиці
«Існує два рівні істини: абсолютна, або кінцева, і відносна, або умовна. Відносне «я», яке наш неосвічений ум приймає за вищезгадане хибне «я», незалежне й самосуще, є відносною істиною. Абсолютною істиною цього умовного «я» є те, яким чином воно насправді існує, що незбагненно для ума, затьмареного невіданням. Лише ум, який безпосередньо осягає порожнечу, тобто відсутність істинного незалежного й самодостатнього буття всіх явищ, здатний сприймати цю абсолютну істинну природу».
У практиці ми повинні враховувати два фактори: і абсолютну, і умовну істину. Якщо ми не розуміємо принципу абсолютної істини, можна сказати, що наша духовна практика зовсім поверхова, ми приймаємо відносне за чисту монету, тобто ми етерналісти. Якщо ж ми ігноруємо відносне, думаючи: «Коли все є Брахман, то жодних проблем немає, можна взагалі нічого не робити у відносному вимірі», то ми схожі на нігіліста, тобто ми ігноруємо закони прояву відносної енергії. Але мистецтво полягає в одночасному поєднанні двох бачень: умовної й абсолютної істини.
У відносному вимірі є безмежна множина вселенських енергій, які розвиваються за своїми законами. Їх населяє незліченна кількість живих істот, і ці істоти не ілюзорні, а мають індивідуальні свідомості, як і люди. Коли ми з ними контактуємо, ми змушені враховувати всі ці відносні закони. В абсолютному сенсі, звісно, усі вони є ілюзією; у відносному — ми враховуємо різні принципи. Коли ми це розуміємо, у нас є гнучкість.
Припустімо, коли водій веде автомобіль, він розуміє, що інтегрований у мандалу дорожнього руху, тому він має у відносному сенсі приймати дорожні знаки як правила гри. Він знає, що знак – це лише умовність, вигадана людьми, він міг би бути й іншим, проте водій знає, що ця умовність тут працює, тому її потрібно враховувати у своєму житті. Якщо її не враховувати, то можна бути покараним за правилами цієї гри, і стражі мандали вимагатимуть підношень. Аналогічним чином цей принцип діє і в усіх інших обставинах, тому кажуть, що ми маємо враховувати закони відносного світу, при цьому розуміючи їхню порожнечу, ілюзорність і не втрачаючи абсолютного бачення.
Творення всесвіту чистого бачення
«Вищий Ум не затьмарений оманами щодо відносної істини, тому здатний бачити речі такими, якими вони насправді існують на обох рівнях. Із осягненням порожнечі ми почнемо зовсім інакше дивитися на речі, ніж тепер».
Поступово ми рухаємося до абсолютного бачення і дедалі менше пов’язані з відносним, умовним. Хоча енергія, як і раніше, діє, однак наше абсолютне бачення дедалі більше проявляється навіть у відносному, в умовному. Нарешті, коли йогін досягає реалізації, він повністю проявляє абсолютну Істину у відносному. Кажуть, що такий йогін творить всесвіт чистого бачення свого ума.
Що таке всесвіт чистого бачення? Коли йогін досягає пробудження, він набуває ум, який повністю реалізований і не має жодних обмежень. Тоді він виходить з обмеженого кармічного відносного світу і силою своєї свідомості творить власний всесвіт. Цей всесвіт витікає з енергій його пробудженого Ума, ці енергії повністю пробуджені. Це не звичайний матеріальний всесвіт, а всесвіт чистого бачення (мандала), цей простір повністю інтегрований у його споглядання, у цьому всесвіті він стає центральним божеством, а всі супутні енергії, які проявляються, стають периферійними божествами. Іншими словами, навіть відносний вимір повністю змінюється. Тобто йогін стає центром всесвіту, навіть матеріальний вимір енергій та елементів стає чистим і повністю підпорядковується його уму. Тому кажуть, що кожен святий творить власну чисту землю, власний всесвіт; йогін стає центром всесвіту.
Коли ви здобуваєте пробудження, ваша подальша практика після пробудження полягатиме в тому, щоб проявляти мандали чистих вимірів, виходячи зі свого ума, і ставати там центральним божеством. Пробудження не означає залишитися лише в порожнечі, а означає постійну роботу з відносним виміром, з енергією, але тепер ця робота здійснюється силою ясності порожньої свідомості. Якщо енергія не інтегрована в мандалу споглядання, вона проявляється як зовнішня, як прана, що збиває, у ній багато неясних, непідкорених моментів, які йогін не може контролювати, навіть якщо його ум пробуджений, тому тіло змушене з цим рахуватися.
У всесвіті чистого бачення навіть енергії повністю підкоряються, навіть енергії невіддільні від ума, тому все проявляється в абсолютно чистому баченні невіддільним від споглядання. Це мандала, містичний простір, який включений в ум йогіна. Тоді все стає сприятливим, усе йде на користь споглядальному уму йогіна, усе стає божествами, тонким. Припустімо, у відносному вимірі ми практикуємо чисте бачення щодо істот і можемо думати: «Вони є проявами нашого ума». Але ці істоти мають індивідуальну свідомість і можуть так не думати, а іноді можуть поводитися так, як вам не сподобається, особливо коли ви дієте у світі під час поїздок. Або ми можемо думати, що п’ять елементів є проявом нашого ума, однак ці п’ять елементів діють незалежно від нас, іноді вони навіть можуть приносити проблеми, наприклад сильний холод або зливу. Це означає, що зовнішня енергія (шакті) ще не інтегрована в мандалу споглядання. Можливо, на тонкому рівні ми розуміємо, що вони є частиною нашого ума, але як енергія вона нами не підкорена, ми не можемо з нею впоратися.
У випадку чистого бачення і повністю пробудженого стану всі істоти, які проявляються в мандалі, усі елементи невіддільні від чистого Ума йогіна, вони проявляються найсприятливішим способом, божественним, вони повністю втихомирені, підкорені й проявляються в найпозитивніших якостях. Йогін у такому всесвіті займає центр мандали, а всі енергії розташовуються на периферії згідно зі своїми місцями.
Наприклад, наша Земля є такою мандалою, але не для нас. Вона є мандалою для Брахми, Творця нашого Всесвіту. Брахма — це не Бог-Творець в абсолютному сенсі, це статус, божество, що має високий ранг, яке в минулому, можливо, було людиною, досягло пробудження і тепер посіло таке високе становище. Боги-Творці Брахми перебувають у верхньому світі форм, вони творять Всесвіти. І сила їхньої енергії усвідомлення така, що створювані матеріальні всесвіти навіть для них — це чистий вимір. Ми є їхнім продуктом. У їхньому баченні все це є чистою мандалою, а всі енергії повністю підкорені. Але для нас в індивідуальному сенсі це не так, ми в цій мандалі залежні, ця мандала проявляється по-різному.
Божественна ієрархія та космічне служіння
Існують святі, які досягли пробудження і зараз є богами планет, вселенськими духами. Наприклад, бог Сонця колись досяг пробудження. Сонце, планети є просто їхніми фізичними тілами. Для нас вони бачаться як планети, але насправді в їхньому кармічному баченні це не планети, це чисті виміри енергії.
У кожного всесвіту, галактики, зірки, планети є божества — це душі, які колись у минулому досягли високого ступеня розвитку. Деякі з них були людьми, практикували й досягли повного пробудження. Тому коли йогін досягає повного пробудження, його еволюція не закінчується у відносному сенсі, навпаки, він отримує величезні можливості для подальшої творчості, він отримує новий статус у служінні: він стає богом, що творить всесвіти, планети або бере під опіку якийсь етнос, націю, тварин, рослини й керує ними з небес.
Таких різновидів служіння багато у верхньому світі форм серед богів. Можна сказати, що боги тільки тим і займаються, що творять у якійсь окремій галузі. Найвеличніші боги охоплюють силою своєї ясності метагалактики, вони керують не прямо, а опосередковано через закон карми й незліченну кількість підлеглих духів і богів-помічників.
Дуже рідко вони приймають власні втілення, і тоді кажуть, що з’явився аватар. Рідко вони втручаються, посилаючи потужний потік світла усвідомлення, радикально змінюючи обстановку на якійсь планеті або в якійсь місцевості. Хоча зазвичай вони не втручаються. Вони настільки піднесені й витончені, що їм немає потреби самим входити в щільні шари, вони діють через помічників, з яких складається їхня численна свита. Свита — це не якісь окремі істоти, а це їхня ж власна енергія, яка постає у вигляді різних божеств, духів тощо. Це подібно до того, як у людини, що має владу, є безліч помічників, тому їй немає потреби все робити самій.
Природа ілюзії та пробудженого сприйняття
«Усе навколо поставатиме перед нами як подоба ілюзії або міражу, але це жодною мірою не означає, що взагалі нічого не існує. Важливо розуміти, що хоча «я» не тотожне тілу й розуму і не відокремлене від них, це не еквівалентно його повному не-буттю. Такий висновок був би цілковито помилковим і небезпечним. Припустімо, людина, яка страждає від такої поширеної омани, як концепція про «я», починає досліджувати це питання, щоб з’ясувати, чим же насправді є це її настирливе «я»».
У пробудженому стані все навколо постає як ілюзія або як міраж, але це не означає, що нічого немає, що ніщо не проявляється. Можна сказати, що і пробуджений, і звичайна людина бачать речі одними й тими самими очима: червоне вони бачать як червоне, біле як біле, людину як людину, тварину як тварину. Ми не беремо зараз досвіди джьоті-йоги, де навіть фізичними очима все бачиться інакше.
Але в чому відмінність? Відмінність у тому, що якісно змінюється саме розуміння всього того, що бачиться. Усе бачиться як власний ум, як своє «я» і його енергії, які проявляються таким способом, як різного роду сновидіння, в які ти за власною волею входиш і виходиш. Сновидіння є просто процесом творення твоїх думок.
