common.namaste

Его, Свідомість і Шлях Учня в Адвайті

16.11.2026
0 мин. чтения
0
Поділитися
Его, Свідомість і Шлях Учня в Адвайті

Відповіді Гуру на запитання учнів і шукачів 3 серпня 2010 року

Принципи передачі Дгарми

Запитання: Є люди, які практикують, — християни, буддисти або послідовники Ошо. Якою мірою я можу запропонувати їм вивчати вчення Лая-йоги? Щодо новачків зрозуміло, а як бути з тими, хто в щось вірить?

Якщо вони самі виявляють інтерес. Дгарма — це коштовність, а коштовність не дають кому завгодно. Навпаки, її бережуть, навіть приховують. Якщо людина зацікавлена, ви відчуваєте, що є зв’язок, ви можете давати. Але не слід нав’язувати людям свої погляди на Дгарму. Кожна людина має право бачити Дгарму так, як вона її бачить. Але якщо в людини є зв’язок, звісно, можете говорити. Якщо в людини немає інтересу, то немає сенсу їй говорити, вона повинна слідувати за своїм Майстром, якщо вірить у нього. Але якщо в людини немає Вчення, немає Вчителя, то ви можете сказати їй.

Поступово в Росії з’являтиметься дедалі більше духовних шукачів, шкіл. Потрібно буде виробляти етику, культуру, наприклад, таку, яка є в Індії. У нас у Росії, на жаль, немає такої культури й етики. У нас були довгі роки відсутності будь-якої культури. Наші духовні люди ще дикі в духовному сенсі. Ця культура взаємин, самайні брати й сестри, етика взаємин учитель-учень, етика взаємин між різними духовними школами, організаціями — це дуже тонкі, божественні речі. Етика виявлення знаків уваги, поваги одне до одного, до вищих істот — усе це культура. В Індії є багатотисячолітня культура. У нас є культура комунізму, незрозуміло, яка ще культура. Культури поки що немає, нам належить цю культуру створювати й виробляти.

Дгарма не може існувати в безповітряному просторі. Вона завжди передається через людей, а люди не існують поза культурою, поза цивілізацією. Нам треба створювати нову цивілізацію, засновану на духовних цінностях. Та культура, та цивілізація, яка існує зараз, нікому не приносить щастя. Усе це — частина культури. На конгресі Адвайти вчителі спробували сформулювати таке бачення, ухвалили резолюцію. Я думаю, це стане початком створення нової культури на території Росії.

Це культура не людей, це культура садгу. Культура людей нам відома, ми зараз у ній живемо. Але садгу — це не зовсім люди. Це люди іншого плану. У них має бути своя культура. Те, що правильно для людей, може бути неправильним для садгу. Те, що правильно для садгу, може не сприйматися людьми. Це просто дві різні культури, що існують паралельно й повинні мирно співіснувати одна з одною.

Наприклад, у кімнаті, де я оселився, є напис: «Як добре пити горілку». Це інша культура. Опудала тварин, риб, фотографії людей, які гордо стоять із цими вбитими тваринами, — це інша культура. Це не культура садгу. У кожного свої цінності, свій тунель реальності. Нам не треба нав’язувати свої цінності іншим людям. Нам треба поважати свої, поважати чужі цінності, але чітко їх розділяти, їх не можна змішувати. Коли відбувається змішування, виникає хаос. Люди різні. Усі люди неоднакові.

Відмінність культур і цінностей

Природа его та свідомості

Запитання: Ар’я Дев казав, що все є свідомістю. Тоді ідея его не зовсім зрозуміла. Який зв’язок між его та свідомістю? Як учитель істини може говорити про его, що воно існує?

Воно не існує.

Запитання: Про що тоді розмова? Воно виникає для чого, для того, щоб прокинутися? Але хто прокидається?

Ви зараз пробуджені? Навіщо ви сюди прийшли?

Запитання: Можливо, щоб отримати цю відповідь.

Усе це лише заради однієї мети. Танці, пісні, розмови — лише заради однієї мети. Це називається «майстерні засоби». Его не існує для вчителя. Але для учня воно існує. Коли ми кудись ідемо, щось шукаємо, нами керує мотивація. Що означає мотивація? Мотивація означає, що ми зробили якийсь вибір, ухвалили рішення, тому що були незадоволені. Ми стали шукачами, почали шукати. Якби ми були буддами, хіба ми прийшли б сюди? Ми б навчали інших і тихо собі сиділи. Нами керувала мотивація. Ця мотивація — незадоволеність. Ми розуміємо свої обмеження. Ми прийшли сюди шукати. Через що була незадоволеність? Через те, що були обмеження. Ці обмеження якраз походять від его.

Его не існує в погляді. Але у відносному вимірі воно ніби існує. Якщо мотузка в темряві здається змією, чи існує змія? Вона ввижається, але лякає по-справжньому. Її немає, але лякає вона неабияк. Насправді мотузки немає, змії немає, але вона лякає. Тому на відносному рівні ми вважаємо, що его існує. Ми визнаємо умовність його існування, а потім розробляємо цілу систему, як його обійти.

Треба зрозуміти наш внутрішній інструмент. Усередині нас є певний механізм, певна система. Це як складний комп’ютер із програмою. Якщо ми його зрозуміємо, то краще розумітимемо, як ми працюємо. Увесь цей механізм називається антахкарана, внутрішній інструмент. Із чого він складається?

Він складається з манаса, понятійного розуму. Понятійний розум, манас — це операційна система. Це теж певна програма, ми оперуємо нею, розв’язуємо логічні завдання.

По-друге, усередині нас є буддхі. Буддхі — це дуже тонка, дуже складна система, тонке інтуїтивне усвідомлення, космічний розум усередині нас, внутрішнє сумління, наша воля. Усе це — буддхі. За допомогою буддхі ми формуємо життєві цінності, визначаємо пріоритети, здійснюємо стратегічне мислення.

Ще в нас є чітта. Це ніби файл, у якому зберігаються всі записи нашої пам’яті в заархівованому, запакованому вигляді. Це сховище тенденцій нашого розуму, усіх сприйняттів. Він згорнутий, але іноді може розгортатися. Коли духи або девати зустрічають людину, вони без зусиль можуть прочитати файли її пам’яті. Вони можуть сказати вам, що ви робили в будь-який період свого життя. У три роки, у п’ять років. Повторити кожне ваше слово — там усе записано. Архіви нашої пам’яті — це чітта. Тому, коли вони зустрічають живу істоту, то відразу входять до архівів пам’яті й дивляться, що за людина перед ними.

Манас, чітта, буддхі й четверта — ахамкара. Ахамкара, наче клей, з’єднує всі ці три складові в одне цілісне утворення, в одну істоту, яка усвідомлює себе індивідом, особистістю. На відносному рівні цей інструмент працює, і дуже непогано. Чітта, манас, буддхі, ахамкара. У традиції Веданти ці чотири складові антахкарани: чітта, манас, буддхі, ахамкара — традиційно описуються Шанкарою та іншими святими. У традиції сиддхів описується ще одна — чайтанья.

Чайтанья — це принцип усвідомлення. Це наш внутрішній спостерігач, простір нашої усвідомленості. Кожному з цих інструментів притаманні свої функції та якості. Усе це міститься всередині нас. Треба зрозуміти, як працюють усі ці речі: чітта, манас, буддхі, ахамкара, чайтанья.

Духовна трансформація внутрішнього інструмента

Духовний шлях означає, що нам треба очистити чітту. Наша чітта переповнена. Це наче пам’ять нашого комп’ютера засмічена різними спогадами. Треба все це очистити. Манас, розум, треба приборкати. Це як програма, що вийшла з-під контролю. Вона починає безконтрольно оцінювати, виносити судження. Практика, коли ми займаємося концентрацією, — це приборкання розуму. Ахамкару, его, треба відкинути. Егоїзм також треба приборкати. Це наче певний загарбник, який спробував захопити владу. А буддхі треба всіляко заохочувати й розвивати джняна-йогою, аналітичною медитацією, концентрацією.

Треба здійснити в цьому внутрішньому інструменті велику перебудову. Комп’ютер нашого внутрішнього «Я» постійно дає збої, неадекватно відображає реальність, зависає. Коли приходить Майстер, він каже, у чому його проблема, каже, що його треба переналаштувати. Деякі речі заблокувати, а інші, навпаки, відкрити, очистити. Тому що цей складний інструмент неадекватно сприймає реальність. Він не здатний адекватно грати з уселенськими гравцями.

Ахамкара — це клей, який зв’язує воєдино всі частини нашого комп’ютера. Вона є. Поки ми не будди, поки немає Просвітлення, звісно, вона є. Так само як у вас є печінка, серце, так само є й ахамкара. Жодних проблем. Тому не можна сказати, що его немає, — его є. Его взагалі не погана річ. Его — це добрий інструмент. Але воно стає поганим, коли намагається підпорядкувати собі вас, ваше усвідомлення, коли починає ухвалювати рішення за вас.

Антахкарана — внутрішній інструмент людини

З абсолютної точки зору все є єдиною Свідомістю. Чітта, манас, ахамкара, буддхі — усе це ігрові прояви цієї єдиної Свідомості. Єдина Свідомість — це не лише порожнеча, це також сила, шакті. Вона може набувати будь-яких форм сили. Але зараз обставини такі, що цей ігровий прояв поневолює нас і змушує страждати. Коли людина ототожнена з его, вона бачить інших крізь призму его, і, припустімо, его — це капелюх. Людина думає: «Я носій капелюха». Дивиться на інших: «Це носій жовтого капелюха. Це носій червоного капелюха». Вона не бачить людину, а бачить капелюх. Так само, коли ми ототожнені з его, ми не бачимо вищу Сутність, а сприймаємо все через его.

Ар'я Дев сказав правильно, але це треба зрозуміти. Ніхто не може цього зрозуміти, не ставши буддою. Інакше це будуть просто слова. Потрібен шлях, щоб пройти через це. Часто, особливо духовні шукачі на шляху Адвайти, починають читати тексти з Адвайти про те, що є лише Брахман, немає жодного шляху, жодних обмежень, і впадають у дуже дивні стани.

Запитання: Це і є духовний егоїзм?

Це радше форма духовної омани, яку ми називаємо «втратою дії в усвідомленні» та «втратою дії в погляді». У вченні Лая-йоги є класифікація всіх мислимих і немислимих помилок, яких може припуститися шукач. Усе це давно описано святими, на підставі священних текстів надано коментарі, усе це відомо тим, хто навчається.

Духовний шукач, наслухавшись, що все є свідомістю, впадає в такий стан: немає шляху, все ілюзія, немає мене, хто буде практикувати та навіщо практикувати. Брахмачарі Муктананд на бхандарі розповідав мені, що коли він розповів, як практикує Адвайту на Заході, його вчитель сказав, що люди вважають себе Брахманом, не звільняючись від обмежень.

Три рівні Адвайти

Тобто ми повинні розуміти, що Адвайта основи, Адвайта шляху та Адвайта плоду — це різні речі. Не можна їх плутати. Є погляд, є поведінка, є абсолютна істина, є відносна істина. Треба чітко це зрозуміти.

Адвайта основи — це первісний Брахман, який не залежить від нас і в якому справді все трансцендентне

Адвайта шляху — це шлях, який ми повинні пройти самі, реалізувати це знання через себе

Адвайта плоду — це вже наша особиста реалізація, коли Брахман реалізувався в цьому розумі, у цьому тілі

Це також називають крія-джняною та шуддха-джняною. Шуддха-джняною володіють лише Даттатрея, Будда, найвищі святі. Це шуддха-джняна, реалізована джняна. А всі інші володіють крія-джняною. Крія-джняна — це так звана відносна джняна, кожен має джняну відповідно до міри свого розуміння. А є аді-джняна. Аді-джняна — це первісна джняна, яка існувала до того, як з'явилися Будда, Даттатрея та ми. Первісний стан.

Основа, шлях і плід Адвайти

Єдність погляду та поведінки

У погляді ми, звісно, повинні дотримуватися Адвайти. Якщо ми її не дотримуємося, отже, ми не адвайтисти. У погляді ми справді повинні вважати й вірити, що воістину Сарвам Ева Брахман, усе є свідомістю, увесь світ є ілюзією. Не два, а одне. Але потім ми повинні розуміти, що є відносна поведінка, і в поведінці ми повинні розуміти власні обставини, свої обставини. Обставини в кожного свої. Ми повинні працювати з цими обставинами. Тоді все буде правильно. Не плутати погляд і поведінку, розділяти їх.

Є таке прислів'я: нехай мій погляд буде безмежним, як небо, а моя поведінка — ретельною, як просіяне борошно. Я розумітиму обставини, структуру пран, каналів і працюватиму з ними. Це те, чого відразу навчають послушника в монастирі, щойно він приходить. Коли ми на кухні готуємо суп, ми не говоримо, що суп ілюзорний, хто його готуватиме, усе є Брахманом, суп є Брахманом, я є Брахманом, навіщо їсти. Ми готуємо суп, розуміючи, що це треба тримати в умі, а руками треба готувати суп. Так само садху практикує садхану, метод, упаю.

Існують високі стадії споглядання для сиддхів, коли погляд, навпаки, треба поєднувати з поведінкою. Так звана стадія «загартування» — це вже садхана після Просвітлення. Коли йогін справді вправляється в тому, щоб відпустити поведінку й керуватися лише одним поглядом. І приймати все, що відбувається на цьому шляху, через погляд, більше не використовуючи відносне. Це дуже високий рівень. Це рівень, що називається: восьмий тип тантричної поведінки «собака-свиня», без розрізнення.

Раману Махарші якось запитали: «Припустімо, є злодій, він практикує Адвайту, для нього ж немає гріха: вкрав, не вкрав. Чи можна йому красти, є гріх чи немає?» Рамана казав: «Якщо ви крадете, і у вас усе недвоїсте, потім вас посадили до в’язниці, а ви кажете, що все — ілюзія. Вас б’ють, а для вас усе — ілюзія, усе — Брахман, усе досконале, жодних проблем, тоді можна».

Розвиток антахкарани

Запитання: Чи може звичайна людина вибудовувати антахкарану, ще не будучи учнем? Чи є моя спрямованість шляхом до побудови антахкарани?

Звичайно. Ми вже вибудовуємо її навіть у звичайному житті. Просто коли ми практикуємо, то вибудовуємо її цілеспрямовано. Не практикуючи, ми вибудовуємо її як доведеться. Увесь процес еволюції полягає в тому, щоб ретельно вибудувати антахкарану, цей внутрішній інструмент. Завдання нашого земного втілення — саме розв’язання завдання антахкарани.

Запитання: Блаватська теж про це писала, але тлумачила трохи інакше.

Аліса Бейлі, Блаватська вивчали Веданту і, відштовхуючись від неї, заснували теософію, назвали її езотеричним буддхізмом, а дехто подумав, що це буддизм. Тому що там літеру «х» не читали. Почали критикувати, що це не буддизм, а їхня вигадка. Вони назвали просто буддхізм, мудрість.

Цілеспрямований розвиток антахкарани

Простір за межами концепцій

Запитання: Я сьогодні розмовляла з Ар’я Девом, він буквально за пів години пояснив те, чого я не могла зрозуміти за кілька років, читаючи про це. Я побачила це прагнення в собі й зрозуміла, що це один простір, але лише дуже багато картинок, у яких можна заплутатися.

Це все розум, концепції. Коли ми вивчаємо Вчення, наш розум може добряче нас заплутувати. На ментальному рівні ми можемо породжувати багато логічних теорій. Але якщо ми вийдемо за межі концепцій, просто побудемо в тому, що є, ми побачимо певний простір, простір ясності, неконцептуального усвідомлення за межами логіки, за межами «я». Цей простір міститиме в собі все. Учителі використовують мову, терміни розуму, просто щоб допомагати учням. Якби вчителі просто мовчали або казали, що все є простором, учні нічого б не зрозуміли. Але насправді цей простір за межами розуму — найголовніше. Якщо ви його зрозумієте, вам відкриється суть усіх писань, суть усіх теорій і філософій.

Наприклад, я людина антиінтелектуальна, до безумства, до юродства, але, навпаки, справляю враження людини інтелектуальної, філософської. Це просто така гра. Протилежність. Щоб спілкуватися з учнями. Тому що на тому кінці немає причин для спілкування, немає можливості навчати, немає можливості вибудовувати зв’язок і приносити користь іншим. Навіть понять немає про те, що хтось непросвітлений, має страждання, що там необхідно щось робити. А на цьому кінці ми маємо логіку, можемо оперувати нею, спілкуватися, вивчати Вчення. Це приносить комусь користь.

Розпізнавання цього простору — наріжний камінь садхани, це найголовніше у Вченні. Текст «Скарб дзеркала безтурботного океану» написаний мною для прояснення Вчення приблизно у 2005 році. Якщо ви зрозумієте цей невеликий текст, то зрозумієте саму сутність Вчення.

Фундаментальна помилка сприйняття

Поки найвища реальність первісного «Я» не пізнана, завжди є невідання, страждання, народження, смерть через помилкове ототожнення себе з тілом і розумом.

Є помилка (бхранті), фундаментальна помилка в нашому житті, коли ми вважаємо себе тілом і розумом. Щойно ми почали вважати себе тілом і розумом, набувають чинності різні сили, карми, принципи, закони Всесвіту, непостійність, страждання, народження, смерть, реінкарнація. Усе це починає діяти. Через цю помилку.

Але чому сталася помилка? Тому що не розпізнається сутнісна природа Ума. Манас, ця програма, груба, не здатна розпізнати. Вона розпізнає лише грубе. Буддхі заблокований, не працює. Ахамкара міцно чіпляється за все, створює експансію, намагається продовжити себе, зачепитися й створити якесь поле склеєного сприйняття. Его за все чіпляється. Чітта накопичує враження й зберігає їх, постійно зберігає, і его також ототожнюється з цим. Ці враження не стираються. Цей внутрішній інструмент працює неправильно внаслідок бхранті, помилки.

Коли ця помилка з’явилася? Кажуть, у невідомому минулому, коли ми відійшли від Бога, від своєї природи, коли джива здійснила відхід від Брахмана, породила бажання самій бути індивідуальністю.

Переживання початкового ума й передача

Цей початковий ум завжди існує в глибині «Я», але не впізнається через звички поверхового ума чіплятися, приймати й відкидати. Цей незмінний ум поза думками, невимовний, без’якісний. Він не має форми, кольору, опори чи точки фіксації. Він поза часом, межами та простором. Він подібний до неба, без краю й середини.

Цей ум ми не можемо пізнати просто так, навіть якщо почуємо про нього, ми повинні його пережити. Коли ми його переживаємо, то входимо в особливий стан, що називається сахадж’я, стан природної усвідомленості. Але перш ніж ми увійдемо в нього, потрібно отримати передачу від Учителя.

Об’єднання з умом Майстра — таким є корінь усіх настанов. У лінії Вчення дуже важливим вважається отримувати благословення від божественних істот, від святих і від майстра. Отримувати передачу. Передача є коренем і основою. Чому передача? Тому що саме передача може відбутися на найтоншому рівні. Інакше ми можемо пережити якесь незначне переживання й спробувати надати йому статусу Вищого «Я». Але передача не дозволить цього робити. Вона відбувається ззовні, за межами его. Его, переживши якийсь досвід, може зафіксуватися на ньому, надати йому статусу вищого досвіду.

Початковий ум і передача від Учителя

Тому у Вченні учень розглядає ум Учителя як самонароджену Мудрість, як споконвічне джерело передачі, і змішує свій ум з умом Учителя, зберігаючи чистоту самаї. Так він відкриває сутність ненародженого Ума. Такий принцип називають Гуру-йогою і передачею. Передача відбувається через Гуру-йогу. Це дуже важливий принцип у тому разі, якщо дотримується самая — особливі духовні стосунки, духовні зобов’язання між учнем і вчителем. Є чотирнадцять обітниць самаї.

Я можу читати лекції по вісім годин, по шість годин, але не всі можуть слухати їх стільки часу. Я можу роз’яснювати Вчення по двадцять годин на добу.

Вибір Учителя й відданість шляху

Запитання: Що я повинна зробити, щоб стати на шлях учнівства? Якщо мене тримають у житті якісь певні зобов’язання, маленькі діти, наприклад.

Спочатку можна стати учнем у миру. Якщо є маленькі діти, їх не можна залишати, це відповідальність. Треба починати практику в тих умовах, у яких ти перебуваєш. Маленькі діти не завжди будуть маленькими, вони виростуть. Діти виростуть, одружаться, а ви можете стати брахмачарині, черницею, відлюдницею. Свобода, садхана.

Запитання: Я зустрічалася із Суміраном, із Камалом, тепер із вами. Це вже підготовка?

Звісно. Але спочатку, якщо говорити про учнівство, у вас є ціла система навчання. Починати можна з базових практик. У базових практиках ми виконуємо концентрацію на точці, начитування мантри Ом мільйон разів, простягання, аналітичні медитації на теми чотирьох усвідомлень: непостійність, закон карми, коштовність людського народження, страждання. Усе це базові практики. Виконавши базові практики, потім проходити ретрити. Зазвичай так будується садхана.

Якого б учителя ви не обрали, у кожного вчителя своя школа, свій метод, своя система навчання, своя система настанов. Ви просто повинні слідувати за ним. Якого б учителя ви не обрали, ви повинні вірити йому, цілковито віддатися цьому процесу й іти до кінця, до реалізації, до пробудження.

Вибір Учителя і відданість шляху

Спочатку слід відвідати багатьох учителів, як бджола безліч квітів, послухати багато настанов. Потім, як шуліка каменем падає на здобич і вибирає одну тварину, щоб з’їсти, так само ви повинні вибрати щось одне, не розпорошуючись, зробити якийсь неминучий вибір. Це як дівчина зустрічається з багатьма молодими людьми на дискотеках, але потім вона вирішує вийти заміж за одного. Не можна вийти заміж за п’ятьох. Тільки у випадку з Пандавами в Махабхараті. Навіть за двох ви не зможете вийти заміж. Тільки одне. Одна школа, одна система практики, один Майстер. Так ви можете практикувати. Потім, коли ви увійшли, вам просто треба практикувати. Поглиблювати, поглиблювати, отримувати передачі, ретрити, ініціації, садхана, садхана.

Зазвичай в Індії цього принципу серйозно дотримуються. У Росії ще немає культури. Але в Індії, якщо учень був в одного Майстра, Учителя, Гуру, прийшов до іншого, той запитує: «А чому ти пішов від свого Учителя? Він тебе не навчив чи ти в нього не вірив?» Він сприймає це серйозно. Учителі завжди не схвалюють, коли учні ходять то туди, то сюди, від одного Майстра до іншого, не можуть визначитися.

Звісно, це можна назвати шляхом «бджоли». На шляху «бджоли» все дозволяється. Ви можете на шляху «бджоли» літати туди-сюди, це нормально. Але на шляху «оленя», навіть «голубки», треба завершити пошуки, сконцентруватися на чомусь одному, на обраному, і йти до кінця з вірою, безстрашністю, чого б це не коштувало. На будь-якому шляху вам буде непросто. Не сподівайтеся, що там буде краще, там. Це все ілюзія. На якому б ви шляху не були, все одно ваша карма буде з вами. Але ви повинні вірити у свій шлях. Тому що жоден учитель, жодна школа ваш шлях за вас не пройде. Але ви повинні йти тим шляхом, до якого лежить ваше серце.

Проєкт духовного міста

Запитання: Мене дуже зацікавив ваш проєкт щодо міста. Як це виглядатиме? Як ви це розумієте?

Я розумію так, що є Див’я Лока, а навколо Див’я Локи можна створити новий російський Ауровіль, Ар’я Локу. Навколо Див’я Локи селяться мої учні. Навколо цих учнів, у радіусі п’ятдесяти або навіть ста кілометрів, можуть селитися будь-які духовні шукачі, які належать до духовних шкіл, мають майстрів, не мають майстрів, не належать до духовних шкіл. Ми просто говоримо, що ви можете селитися, і вам будуть раді. Ми нікого не розглядаємо як конкурентів. Ми доброзичливо ставимося до всіх шкіл, у нас немає бажання мати людей лише у своїй школі. Кожен повинен вибирати, куди йому йти. Але якщо всі селитимуться навколо, то буде створено духовний простір, сприятливий загалом для духовного життя. Туди приїжджатимуть і майстри, і самі духовні шукачі спілкуватимуться.

Як ми це бачимо? Вам краще приїхати й самим подивитися. Поки що ми віддаємо все у ваші руки. Можна приїжджати, викуповувати землю, купувати будинки, будувати дерев’яні хати або будь-які інші. Жити, облаштовуватися, практикувати. Що більше буде духовних шукачів, то краще. Ми займаємося Див’я Локою і своїм поселенням, а іншим школам ми пропонуємо займатися своїми, так само як ми.

Запитання: А як вирішуватиметься економічне питання?

Є такі рядки в Падмасамбхави: «Жодного разу в житті не було так, щоб практик помер від голоду чи нестачі одягу». Внутрішня складність і самоорганізація практика такі, що він без зусиль може забезпечити себе. Просто людям треба об’єднатися, подумати, як це робити. Монастир, Див’я Лока вирішує це у свій спосіб. У монахів свій шлях, у мирян-учнів свій. Усе це можливо. Можна посадити город, вирощувати там овочі. Так само, як місцеві жителі.

Коли ми приїхали до Див’я Локи, ми просто приїхали — і все. Ми спочатку приїхали, а потім почали думати, як житимемо. Тому що був такий намір. Треба докладати зусиль, треба трудитися, виявляти волю, старанність. Усе саме собою не з’явиться. Духовна культура не створиться, якщо ми не потрудимося. Усе створюється, виникає завдяки праці, тапасу, тапасьї. Див’я Лока — це результат тапасьї, великої тапасьї тих, хто в ній живе. Монахів, послушників. Концентрація, сила волі, відкидання егоїзму, робота, робота, робота разом із садханою. Тоді все з’являється. Так само, якщо ви налаштовані на таку спільну роботу, створивши якусь свою громаду, громаду якогось Майстра, і ви віддані цьому, ви все зробите, ви всього досягнете.

Дів’я Лока, спільна праця й тапасья

Створення центрів і зв’язок з Ученням

У будь-якому місті можна створити центр. Якщо ви стаєте учнем, практикуєте Учення, складаєте іспит на якийсь ступінь, ви можете створити центр. Є приклади успішних центрів, є приклади центрів, які розпалися через неготовність присвятити себе служінню, неготовність будувати етично правильні взаємини. Люди — це люди. Тому що не ведеться практика. Але якщо практика ведеться, ретрити проходяться, Учення вивчається, центри працюють добре: Запоріжжя, Санкт-Петербург, Єкатеринбург, Челябінськ та інші міста. Там, де не ведеться практика, де слабка віра, центри розпадаються.

Щоб центр існував, ви повинні підтримувати зв’язок із Гуру та його учнями, з монастирем. Цей зв’язок має бути безперервним. Якщо він слабшає, то центр також не розвивається. Якщо ви хочете створити центр, треба накопичити потенціал особистої практики, духовний досвід. Тоді ваша віра і ваш досвід практики все робитимуть.

Запитання: Тобто це так само, як усередині. Якщо є певна впевненість, якщо це потрібно, то це проявлятиметься.

Звісно. Ви повинні вірити у свої рішення. Часто люди намагаються щось створювати самі, глибоко не вірячи у свої наміри. Щось відбувається, і їхнє рішення починає хитатися. А коли можна вірити у свої рішення? Коли ти відчуваєш це зсередини, коли ти абсолютно, на сто відсотків, упевнений у правильності того, що ти робиш, у його необхідності, силі й божественності. Тоді ви прийдете на будь-яку галявину й скажете: «Тут буде друга Останкінська вежа», — і вона з’явиться. Усі девати, духи почнуть вам служити, бачачи вашу спрямованість і віру. Будь-яке рішення матеріалізується, якщо ви в нього вірите.

Критерії усвідомленості та співвідношення віри і знання

Запитання: Які є критерії усвідомленості в практиці? І співвідношення між вірою та знанням.

Критерій усвідомленості спочатку такий: зростання чистого бачення, ставлення до самайних сестер, братів, інших людей і світу, посилення відданості корінному Гуру, Дгармі, Прихистку, рівнісність у сприйнятті, єдиний «смак» в оцінюванні всіх явищ. Це початкові критерії зростання усвідомленості. Збільшення внутрішньої та зовнішньої гармонії.

Глибший критерій усвідомленості — це поява усвідомленості уві сні зі сновидіннями, окрім усвідомленості наяву. Ще глибший критерій усвідомленості — поява усвідомленості уві сні без сновидінь. Звичайним людям усвідомленість уві сні зі сновидіннями недоступна. Садху доступна. Але усвідомленість теж буває різною. Коли ми говоримо про усвідомленість уві сні зі сновидіннями, ми говоримо про здатність підтримувати той самий рівень споглядальної присутності, що й наяву. Заради усвідомленості уві сні без сновидінь вам доведеться виконувати тапасью протягом усього життя. Це дуже високий рівень, це критерій Просвітлення.

Що стосується співвідношення знання і віри. Віра вища за знання. Віра — це фундаментальний принцип світобудови. Навіть якщо ви чогось не знаєте, але вірите, віра відкриє вам усі знання. Віра йде від серця, знання — це вже опосередковане відображення, ближче до свідомості, до розуму. Із віри складається Всесвіт. Це цеглинка, з якої будується світобудова. Увесь цей світ — це віра Брахми. Брахма вірить і творить Всесвіт, творить розум. Він вірить у свою санкальпу, у силу наміру. А знання — це вже відображена реальність в умах вищих істот. Віра — це бхава.

Віра як фундаментальний принцип

Коли ми бачимо це, ми бачимо, що всі ми маловірні, нам бракує віри. Нам потрібно багато віри. Віра не з’являється одразу, її вирощують. Віра має бути передана носієм цієї віри — Майстром. Вона не може просто так зародитися. Вона передається. Крім того, її плекають, вирощують. Цього теж недостатньо. Її загартовують. Вона має бути перевірена, загартована. А знання допомагають вам.

Шанкара говорив: вівека (розрізнення), вайраг’я (безпристрасність), мумукша (прагнення до звільнення) і шість особливих якостей, серед них шраддха. Шама, дама, упараті, тітíкша, самадхана, шраддха. Самадхана — стійкість розуму, шраддха — віра. Якості, необхідні садху.

Плекання та загартування віри

Природа віри та істинна віра

Наприклад, хтось може сказати, що він невіруючий, але насправді всі люди віруючі. Мирські люди — це теж віруючі люди, навіть фанатично віруючі люди. Але у свою систему цінностей. Вони повторюють свій символ віри: вірую в сім’ю, у гроші, у соціум, у телевізор, у своє его, у свій розум. Це теж символ і об’єкти віри. Річ у тім, що невіруючих людей немає, кожен у щось вірить: у наукову парадигму, у систему світу, у свої цінності, у свої думки, в его. Річ у тім, що є більш істинні, глибокі об’єкти віри, а є більш хибні й поверхові об’єкти віри. Річ у тім, щоб мати істинну віру.

Питання в тому, що ж таке істинна віра? Якщо ваша віра без атрибутів, без якостей, поза межами логіки, як чисте усвідомлення, то ця віра найбільш адекватна Абсолюту. Якщо віра зумовлена бажаннями, емоціями, логікою, то ця віра поверхова, і її легко буде зруйновано.

Для джняні знання і віра — це одне й те саме. Джняні знає і вірить. Він знає, що він Абсолют, і він вірить у це. Якщо зустрічаються два сиддхи, і один творить чудеса, а другий прагне, щоб ці чудеса не матеріалізувалися. Хто переможе? Той, чия віра сильніша. Один вірить, що він уміє літати, а другий вірить, що він уміє збивати тих, хто вміє літати, силою своєї думки.

Одного разу був такий диспут: християнський святий Петро і Симон Волхв вирішили влаштувати демонстрацію перед римським імператором, з’ясувати стосунки. Симон Волхв заздрив Петру: він володів різними здібностями змінювати свою подобу, літати небом, а Петро цього не вмів, але в нього була сильна віра. Симон Волхв хотів, щоб його прийняли до християн, тоді вже було популярно ставати християнином, але щоб йому дали якийсь статус, посаду, призначили якимось єпископом. Інакше він не погоджувався. Він був магом, чаклуном. А Петро відмовлявся. Він хотів підкупити. Звідти пішло слово «симонія» — підкуп. Тоді вони при великому скупченні народу: Симон Волхв злетів у небо й почав показувати різні чудеса. Петро тоді щось зробив, і Симон Волхв упав.

Петро сильніше вірив у свою реальність, у свій опис божественного, ніж Симон Волхв у свою магічну систему світу. Чия віра сильніша, той перемагає.

Питання: А питання в тому, хто переможе?

Ні. Питання в тому, чия віра сильніша. Перемога не важлива, віра важлива.

Питання: Але віра, яка потребує вічного доказу.

Ні, це все для людей, для імператорів. Що доводити джняні? Коли джняні грають у різні ігри для інших, для людей, для імператора, намагаються керувати перебігом історії, впливати на соціум, це політика.

Питання: У підсумку Рим прийняв християнство.

Віри Петра вистачило, щоб вплинути на перебіг історії. Римська імперія зникла, з’явився Ватикан із католицьким християнством, яке визначило все майбутнє людства на наступні півтори тисячі років. Якщо ви вірите в Адвайту, то Адвайта стане панівною в Росії. Якщо ваша віра слабка, то з’явиться інша панівна релігія тих, хто вірить. Але питання не в тому, щоб одному панувати над іншим, питання в тому, щоб мати глибоку віру у свій шлях. Це вже політика, вона нас не цікавить.

Віра та її вплив на перебіг історії

Пошук і вибір Учителя

Питання: Я тепер ніяк не можу розібратися. Я бачу Адвайту, я бачу багато майстрів Адвайти. Я щось відчуваю, і водночас розумію, що методи різні. Як тоді обирати Учителя?

Не поспішайте, почитайте священні тексти, подумайте. Потім вирішуйте, як обирати Учителя. Спочатку ви обираєте Учителя, потім він обирає вас.

Один учень багато років шукав досконалого Учителя. Минуло багато років, і він знайшов. Це був дуже великий святий аскетичний Учитель. Він подумав, що знайшов свого Учителя. Але йому сказали: «Цей Учитель приймає лише досконалих учнів».

Учитель не шукає учнів, він не прагне їх мати. Він не залежить від них, він самодостатній. Якщо він навчає учнів, то лише тому, що його просять, є причини, є привід. Немає приводу — теж добре, є привід — чудово. Самодостатність. Але учень повинен шукати Майстра, для нього це важливо. Для нього це не просто важливо, це все, це його життя, це його доля, це його майбутнє.

Адвайта
Свідомість
Лайя-йога
Гуру
Дхарма
віра
Его
Садхана
Поведінка
Погляд
Антахкарана
Відповіді Гуру
divider
i
Цей матеріал доступний за підпискою
Откройте для себя сотни часов эксклюзивных материалов, которые поддержат вас на пути духовного роста. Ваша подписка — это мгновенный доступ.
Ваша поддержка помогает распространять духовные знания на благо всех существ.
Статті
Від’я AI
Пошук
Лекції