Продовження настанов про природний стан. Збереження стану порожнечі. Істина водночас і гірка, і чудесна. Гірка в тому сенсі, що ніщо реально не існує настільки, наскільки це взагалі можливо, тобто реально не існує навіть пилинки, так само як уві сні, скільки не ходи, навіть камінчика не знайдеш реального. Істина гірка лише для тих, хто прив’язаний до видимостей. З погляду святих, будь-яка прив’язаність – найбільша дурість. Причому йдеться про прив’язаність не лише до людини, а взагалі про прив’язаність у принципі. Радість від істини така, що ця порожнеча пронизує все і від початку є досконалістю, яка притаманна нам кожної секунди. Навіть якщо ми не хочемо бути досконалими, ця досконалість усе одно є поза нашою волею.
Медитація означає безперервне збереження такого розуміння. Коли це розуміння безперервне, воно переростає в медитацію. Зрозуміти, що всі предмети порожні, не означає відмовитися від діяльності, від контакту з енергіями, ми не ті, хто прагне до непроявленого, до ніщо, тому що це відхилення. Зрозуміти – це означає контактувати з енергіями, проявляти діяльність, але виходячи з її порожнісної основи, тобто на зовсім іншому рівні.
«Усе, що виникає з енергії розсудкового мислення ума, чи то клеші, що належать до істинної причини, наприклад, гнів і пристрасть, чи відчуття й почуття, що мають стосунок до істини про страждання, наприклад, радість і скорбота, — це просто перепади порожнісності, якщо ви розумієте, що невід’ємна природа цих розсудкових думок є сама порожнісність».
Природа думки й відносин є сама порожнісність. Що означає самозвільняти? Це означає безперервно бачити природу цих думок, простежувати її до порожнісності. Коли ми так робимо, ми живо входимо в контакт із порожнісністю й починаємо розуміти, що справа не в думках, не в тому, щоб їх розглядати й насолоджуватися ними, а в тому, щоб установити безпосередній контакт із цією світлоносною порожнісністю. Думки лише на перший погляд здаються привабливими, насправді нічого подібного. Ототожнювати себе з думками — це як жувати жуйку, яку ніколи не прожуєш. Перебування в ототожненні на мисленнєвому плані забирає багато енергії, втрачаються спонтанність, ясність і свобода. Навпаки, увійти в контакт із первісною порожнісністю — це означає долучитися до резервуара невичерпної вселенської енергії. Всесвіт нашого Ума безмежний, неосяжний і розкритий. Коли ми долучаємося до цього резервуара, лише тоді ми по-справжньому й можемо взаємодіяти з енергіями проявленого світу.
Розуміння слів і порожнісності
Сараха говорив: «Тільки той, хто зрозумів те, що за межами слів, починає по-справжньому розуміти ціну словам». Доти, доки ми не відкриємо порожнісність, ми можемо помилятися щодо слів Учителя, учення, своїх слів. Ми можемо приписувати словам те, чим вони не є, і не розуміти, на що ж вони вказують. У міру відкриття порожнісності в нас виникатиме такий стан: раптово ми відчуємо таке глобальне Джерело, яке перекреслює або знецінює всі слова. Якщо ми не зовсім досвідчені, у нас навіть може виникнути відраза до слів, як у дзенського монаха, який порвав сутру. Він її роками читав, але не міг зрозуміти, на що вона вказує. А коли в медитації він досяг переживання порожнечі, то просто порвав цю сутру. Це свого роду різновид нігілізму. У нас може виникнути таке ставлення до слів: «Слова нічого не виражають, нічого не варті, усі слова — це брехня, ілюзія, усі слова — це лише майстерні хитрощі святих, щоб допомогти іншим». Я вам скажу, що так воно і є. Одна з досконалостей пробудженого називається «параміта майстерних засобів», пробудженого ще називають «той, хто майстерний в обмані живих істот». У якому сенсі «в обмані»? Не в тому сенсі, що він їх обманює з якоюсь користю, а в тому сенсі, що мова вже дуже неадекватна цій порожнечі, і коли її говориш, то мова виглядає обманом порівняно з порожнечею. Але оскільки немає іншого способу передати вчення, кажуть: «Будда майстерний в обмані». Тобто пробуджений застосовує ці оманливі засоби, щоб пробудити свідомість людей для розуміння порожнечі.
Коли ж ми розуміємо вищу реалізацію порожнечі, у нас з’являється інше бачення. Ми бачимо мовлення не лише як обман, а слова й думки не лише як те, що вводить в ілюзію, а як те, що невіддільне від самої порожнечності, що є її енергією. На цій стадії тантри слова, думки й мовлення вже перестають бути обманом, вони стають коштовністю. Тому ми говоримо, що вчення – це коштовність. Воно є обманом, коли ми самі обманюємося, не бачимо того, що стоїть за словами. Коли ж ми відкриваємо порожнечність і бачимо, на що ці слова вказують, ми розуміємо: якщо порожнечність така коштовна, отже, і слова, які на неї вказують, і методи теж коштовні. Тому правильно говорив Сараха: «Ми починаємо розуміти значення слів лише тоді, коли відкриваємо цю світлоносну порожнечність».
Необхідність медитації
«Зазвичай, якщо навіть завдяки погляду ви здобули розуміння, але не підкріплюєте його медитацією і скочуєтеся у звичайне забуття, то будете прив’язані до колообігу буття все тим самим старим способом мислення».
Це говориться про тих, хто реалізував певне бачення, розуміння недвоїстості, але не привносить медитацію у своє життя, обмежуючись інтелектуальним осягненням. Це подібно до того, як кинути насінину, але не дати їй прорости. Така людина, попри інтелектуальне розуміння, не зуміє звільнитися від сансари, тому що збивальні прани дуже сильно впливають на її ум.
Багато людей перебувають у владі ілюзій. Вони думають, що вільні, але це не так. Окрім сансарних, звичайних тілесних несвобод, ними керують надфізичні, тонкоматеріальні істоти, і в бардо їхню долю вирішуватимуть владики карми, а не вони самі. Або ними керують тонкі істоти – боги-охоронці. Звільнитися від закону владик карми, богів-охоронців можна лише тоді, коли твоя свідомість тонша, ніж їхня, коли вони тебе не бачать, тобто коли ти повністю реалізував природу Ума.
Тому важко звільнитися від сансари, якщо не реалізовано медитативне осягнення. Іншими словами, твою свідомість вітри карми втягнуть у певний світ.
Велике спонтанне перебування
«Оскільки тим самим ви віддалитеся від Дхарми, ви нічим не будете відрізнятися від звичайних людей. Отже, необхідно постійно зберігати велике спонтанне перебування поза медитацією, завжди і за будь-яких обставин».
Коли ви робите що-небудь або спілкуєтеся, корисно перевіряти себе: «У якому стані я перебуваю: у стані безмежного простору, розкритості чи в стані сансари?»
«Таким чином, це не такий метод, де застосовуються конкретні протиотрути для подолання кожної окремої клеші або думки, яка може з’явитися, коли ум перебуває у спокійному, активному чи будь-якому іншому стані. Навпаки, єдина достатня протиотрута, яка звільняє всі думки й клеші, полягає в розпізнаванні саме цього погляду, з яким вас уже познайомили – розпізнай сутність порожнечі».
З погляду двоїстих учень (учень сутри), потрібно застосовувати протиотруту від несвідомості. Коли виникає нечистий рух ума, потрібно застосувати протиотруту, приборкати його. Але в ануттара-тантрі протиотрутою є сам безмежний простір нашого Ума. Коли ми прямо показуємо нечистий стан безмежному простору, то він його поглинає. Кажуть, що безмежний простір нашого Ума живиться клешами, нечистими станами, миттєво їх самозвільняючи. Як це робиться практично? Це робиться простим перебуванням у природі Ума і залишенням усього у своєму стані. Однак якщо простір вашого ума неглибокий, цей метод не спрацює, тому можуть застосовуватися будь-які методи, які приносять користь.
Ясне Світло матері й сина
«Які б розсудкові думки й клеші не виникали самі по собі, вони не що інше, як первісна мудрість порожнечі. Оскільки природа цих думок є справжньою сяйною основою порожнечності, то якщо ви це впізнаєте, її називають Ясним Світлом матері, що перебуває як вихідна основа. Якщо ви впізнаєте погляд про Ясне Світло самосущого природного стану, з яким вас уже познайомив Гуру, це називається Ясним Світлом шляху практики. Коли ви перебуваєте в самій природі нероздільної єдності їх обох, Ясного Світла основи і Ясного Світла шляху, це називається зустріч Ясного Світла матері і Ясного Світла сина».
Тут говориться, що звичайні думки, клеші й узагалі сансарні стани невіддільні від світлоносної порожнинності. Ба більше, вони є її вираженням, причому не лише чисті й добрі думки, не лише усвідомлені стани, а будь-які думки й будь-які стани є вираженням цієї світлоносної порожнинності.
У традиціях агхори або школах кауліків медитують на нечисті стани, щоб розпізнавати їхню основу, світлоносну порожнинність. Таким чином вони входять у стан єдиного «смаку», а потім звідти – у природний стан.
У традиції лайя-йоги інакше. Ми практикуємо шлях присутності, це породжує природний стан, і тоді єдиний «смак» сам по собі знімає суперечність чистого й нечистого. Наприклад, існує безліч несвідомих, негативних, нечистих станів. Звичайно, від них потрібно очищатися, проте у вищому сенсі навіть вони є проявом чистого світла присутності. Якщо ви практикуєте чисте бачення, ви повинні добре зрозуміти, про що йдеться. Припустімо, ви бачите людину, яка не має свідомості практикуючого, у неї багато клеш, але в чистому баченні ви намагаєтеся побачити її як божество. Що це означає? Безсумнівно, всередині цієї людини є тонка частина. Вона може бути ще не розкрита й прихована в її тонких каналах. Ця прихована частина – це божество всередині неї, можна сказати, що людина є його посудиною, носієм. Це божество через цю людину діє, просто його ще не видно. І коли ви дивитеся не на людину, а на її тонку частину, то ця тонка частина гідна захоплення, вона дуже усвідомлена, це саме благословення.
Святий бачить Абсолют і тонку частину де завгодно: у собаці, у злочинці, у деградованій особистості, у святому, у мирській людині. Він знає, що тіло й коливання ума – це лише вираження, а всім цим керує тонша світлоносна частина – внутрішнє божество. Внутрішнє божество ж саме є породженням безмежної порожнинності, повністю світлоносної. Тоді він бачить, що якщо людина так проявляється, то це нітрохи не погіршує того, що через неї проявляється споконвічна світлоносність, через неї грає божество. Звичайно, така людина зазнаватиме всіх дій карми, оскільки її ум і тіло нечисті, але її тонке божество діє незалежно від її тіла, її світлоносна порожнинність і основа ніколи не будуть похитнуті.
Наприклад, на полі битви святий спостерігає не бій, а гру енергій, він бачить, як одні божества грають з іншими. Звичайно, ці божества гнівні, інакше навіщо б Крішна став битися, кажучи Арджуні: «Бийся, вони й так убиті часом». Крішна розуміє, що є закони вселенського масштабу, які одній людині неможливо змінити, він бачить, що зібралося багато гнівних божеств пограти. Вони проявилися через канали конкретних людей, через їхнє кармічне бачення. Ці гнівні божества вирішили зробити гнівне підношення споконвічному світлоносному простору. Коли грають енергії, люди їх просто втілюють, тому що вони не можуть їх не втілювати, якщо це їхня карма. Основа ж усіх цих гнівних і мирних божеств – споконвічна порожнинність, споконвічна ясність. Святий бачить битву на полі Курукшетра, гру гнівних божеств і споконвічну порожнинність одночасно, і в нього немає ні збентеження, ні страждань, оскільки він бачить усе таким, яким воно є насправді.
Не приймати і не відкидати
«Таким чином, постійно пам’ятай про погляд щодо Ясного Світла, пізнаваного в самому собі, і перебувай у цьому стані. Найважливіше – не відкидати і не приймати думки та клеші, що виникають як вираження цього стану; не перешкоджати їм і не потурати».
Не приймати – це означає не чіплятися, не давати уму прилипнути. Навіть коли ми намагаємося практикувати усвідомленість, ум постійно прилипає до об’єктів або в ньому народжується стан заперечення, тому що власний досвід накладається на щось. Істинний практик набуває такої гнучкості, коли ум ні до чого не прилипає і нічого не заперечує, коли ум справді вільний. Як досягти такого стану?
Наприклад, коли ви бачите людину, і ваш ум починає прилипати, треба практикувати чисте бачення. Думайте так: «Це божество грає зі мною і перевіряє мою усвідомленість: прилипне мій ум до його форми й мови чи ні, усвідомлений я чи несвідомий. Якщо мій ум прилип, якщо я сприйняв його в подвійності як звичайну людину, то я програв; якщо зумів розпізнати його тонкий стан, то перемога за мною».
Є також спосіб: коли ви бачите що-небудь, щоб ум не прилип до цього, миттєво уявляйте, як ви розростаєтеся до масштабів Усесвіту й дивитеся на те, що бачите, з цих масштабів. Це майстерний засіб, як утримувати такий неприліплюваний стан.
Порушення застиглих станів
«Якщо ви новачок, то при тривалому перебуванні в цьому стані істинне обличчя вашої вродженої природи буде заслонятися переживаннями блаженства, ясності й порожнечі. Якщо ж ви зірвете лушпиння переживань із оголеного лику природного стану, це збільшить ясність мудрості. Адже говориться: «Медитація йогіна поліпшується завдяки порушенню, сила водоспаду збільшується завдяки падінню, а тому знову й знову порушуй нерухомість, блаженство, ясність і діяльність ума».
Тут ідеться не про зовнішні порушення, на кшталт «Віная-самхіти», а про порушення застиглих станів ума. Коли ум має тенденцію до чогось прилипнути, увійти в якийсь стан, він утрачає свіжість, стає зморщеним. Йогін обов’язково має помічати це й порушувати такий стан, щоб знову повернути його в споконвічну порожнечність. Припустімо, якщо ви уявите величезну залу на п’ять тисяч квадратних метрів заввишки метрів у п’ятдесят, то у вас виникне відчуття простору. Якщо ж ви тривалий час перебуваєте в маленькій келії, ви теж почуваєтеся стиснутим. Мистецтво полягає в тому, щоб не мати ні стислості, ні прив’язаності до простору, а перебувати за межами цього.
«Як же здійснити це порушення? Коли виникає переживання спокою, ясності й блаженства, а також почуття радості, захоплення, задоволення, необхідно сильним звуком «Пхат», немов ударом блискавки, рознести на шматки цю прив’язаність до переживання».
Коли у вас виникла така прив’язаність, ви можете використати склад «пхат», про який ішлося, практику падіння зі звуком «ха» у стійці ваджри, або просто різкий вигук без конкретного звуку. Таким чином, понятійний ум на деякий час змітається, його фіксація усувається, і ви знову опиняєтеся в безмежному стані.
У багатьох школах сото й риндзай на цьому було побудовано метод навчання. Там навіть не було ні теорії, ні пранаям, а просто вчителі кричали на учнів і били їх палицями протягом дня приблизно разів по п’ять. Зрозуміло, вони кричали й били учнів не тому, що в них було таке бажання або так проявлялися їхні садистські нахили. Це був конкретний метод практики, даний Риндзаєм, — оглушити, шокувати, ввести ум у ступор, щоб розчинився природний стан. Учень знав, що з-за якогось кута піде удар, крик або плескіт Майстра, тому ходив дуже пильно. Він знав, що не можна втрачати усвідомленості ні на мить, що бути несвідомим небезпечно. Протягом дня він п’ять разів отримував пряме введення, і так тривало роками. Це дуже серйозна практика, тому що еґо й уму нікуди подітися, його постійно відкидають у природний стан. Через деякий час учень виявляє, що насправді досягається розкритість ума, і він починає до неї звикати, тому більше не потребує окриків або коанів.
Таким самим чином і ви маєте ходити, ніби вас готові за дверима вдарити палицею або закричати на вас. (Хоча в нас, звісно, цього не робиться.) Це означає, що ум має бути безперервно в пильній готовності повністю стиснутися й відкритися безкінечному простору, доки цей простір не замінить ваш понятійний ум і повністю не підпорядкує його. Часто учні досягали повного пробудження, стану будди після такого прямого введення; їхній ум розкривався остаточно, і вже не було шляху назад.
Єдність медитації та повсякденного життя
«Тим самим, завдяки безперервному зв’язку з цим ключовим моментом медитативного переживання та збереженню завжди й за всіх обставин прозорості невимовного природного стану, не буде жодної різниці між сидячою медитацією та періодом після неї».
У підсумку ми приходимо до того, що всюди існує безмежний простір і досконалість: чи сидимо ми в медитації – є порожнеча і світло, чи встаємо ми – те саме відбувається під час рухів. Однак ваш поверхневий розум має звикнути до споглядання, щоб ця порожнеча не була якимось шоком. Коли існує великий розрив між поверхневим розумом і великою порожнечею, вона завжди здається чимось далеким, безмежним, шокуючим. Звичка до споглядання усуває таку віддаленість. Тому кажуть, що істина пробудженого знаходиться не далі, ніж ваша долоня.
«Тому зосереджена на сутності медитація під час занять і медитація поведінки під час перерв не відрізняються одна від одної».
Інтеграція порожнечі в повсякденну поведінку
Коли порожнеча розкрита, дуже складно привнести її в поведінку. Розкрити порожнечну основу під час ретриту або ходьби легко. Але щоб розкрити її в поведінці, потрібно стати по-справжньому майстром. У нас немає іншого виходу, тому що весь час, окрім програмної медитації, ми змушені поводитися певним чином.
Що таке поведінка? Поведінка – це прояв енергій, маніфестація якостей, причому маніфестація не лише нас як особистості, це маніфестація якостей божества і самої порожнинності, але іноді ми припускаємося багатьох помилок, тому що втрачаємо зв’язок із споконвічною порожнинністю. Тоді наш негнучкий розум, его, клеші, сформований досвід втручаються, тому ми починаємо поводитися як звичайна людина. Це часто помічається. Навіть людина, яка отримала досвіди в ретриті, може іноді поводитися негнучко через свою недосвідченість. У повсякденному житті вона може поводитися як звичайна людина, оскільки її порожнеча ще не поєдналася з тілом, енергією, проявом, у неї мало досвіду, як діяти. Можна сказати, що навіть якщо вона майстер у сидячій медитації, то в цьому питанні вона теж новачок. Тому часто майстри, які досягли успіху в медитації, займаються активною діяльністю, щоб здобути таку гнучкість.
Поведінка означає, що ми тренуємося, як відгукуватися зі стану порожнечі на розмаїття ситуацій, при цьому не втрачати усвідомленості й проявляти якості, які потрібні. Практика поведінки робить розум повністю податливим і відточує природний стан. Якщо так не практикувати, то природний стан буде слабким і негнучким, і за важких енергій буде втрачатися. Той же, хто злив поведінку і медитацію, стає непереможним воїном. Привнести медитацію в поведінку – це означає вийти на новий рівень усвідомленості, коли ми стаємо по-справжньому майстрами. Такий йогін не зробить жодного зайвого руху, не вимовить жодного безглуздого слова, не вчинить жодної дурниці, він повністю усвідомлює ситуацію. Не можна сказати, що він усе прораховує, просто його присутність робить так, що все саме прораховано від початку, він повністю усвідомлює всю глибину, усі зв’язки в ситуації і відгукується, виходячи з порожнечної основи своєї свідомості.
Гармонійна інтеграція в сангху
Якщо людина приходить у сангху або вже практикує в сангсі, але її поведінка негнучка, у неї виникають проблеми й труднощі, то це означає, що вона не змогла інтегруватися в ситуацію, у сангху, вона неадекватно відгукується, вона щось не врахувала, десь припустилася промаху. Можливо, не зрозуміла, як треба дотримуватися принципів вінаї, не усвідомила принцип «старші-молодші», не зрозуміла розпорядок, тобто ще не усвідомила ту ситуацію, в якій перебуває.
Сангха – це мандала, у ній є свої принципи, візерунки. Якщо ти інтегрований із нею, то одразу можеш читати цей візерунок. Якщо ж у тебе немає усвідомленості, ти не помічаєш цього, то ці енергії починають діяти в іншому ключі, менш гармонійному.
Той, хто перебуває в присутності, має гнучкий розум і в будь-якій ситуації гармонійний, оскільки його порожнечна основа дає можливість враховувати все до дрібниць. Він завжди може робити так, що все буде досконалим. Однак важко проявити цю порожнечну основу в гнучкості, щоб не було великого розриву в житті й самадхі, щоб не було так, що в медитації ми відлітаємо в захмарні далі, а в повсякденному житті є звичайними людьми, які відчувають прив’язаності, гнів, прийняття, відкидання тощо.
Небезпека неінтегрованого досвіду
Був один дзенський монах, який отримав досвід, але цей досвід був неістинним. Йому сказали піти до Майстра й отримати підтвердження. Цей монах був дуже високої думки про себе, тому в записці, яку він мав передати Майстру, старший монах написав так: «Цей монах високої думки про себе, тому вкажи йому на це, щоб показати, що в нього немає жодної реалізації». Монах прийшов до Майстра, щоб отримати підтвердження, але, прочитавши лист, Майстер сильно на нього закричав. Тоді цей монах миттєво увійшов у стан шоку, і його розум пошкодився. Він із цього стану так і не вийшов, тому більше не зміг практикувати. Потім бачили, як він прибився до дзенського монастиря і жив там як юродивий, періодично збирав дітей, котів, кішок у залі для медитації, влаштовував для них ретрити, а якщо вони порушували правила дисципліни, бив їх палицями. Він, можливо, пережив порожнечу, зазнав природного стану, але поверхнева свідомість так далеко відпливла й відірвалася, що він став юродивим, перестав бути адекватним у відгуку на цей світ.
Щоб не було шоку, стан дотику до порожнечі автоматично викликає блаженство, ясність, перебування в порожнинності, і недосвідчений розум може причепитися до цих переживань.
