Коментар до тексту Шрі Шанкарачар’ї «Вівека-чудамані»
«Він не прив’язується почуттями до об’єктів, що дають насолоди, не відокремлюється від них. Плоди його дій не зачіпають його навіть найменшою мірою, бо він цілковито сп’янілий безперервним переживанням нектару блаженства Атмана. Він, той, хто знає Брахмана, є абсолютним «Я», найвищим Господом, який не потребує спеціальних форм медитації. Це безсумнівно».
Наприкінці тексту «Вівека-чудамані» описується стан плоду, шуканої реалізації, незалежно від того, чи досягнуті сіддхі (надздібності) контролю над елементами й таттвами за рахунок енергії. Якщо ум звільнений у природному стані, то кінцева реалізація досягнута. Контроль над таттвами вказує лише на здатність цієї реалізації до маніфестації.
Коли ум повністю розчинився в первісному ненародженому сяйві світла «Я», він не прямує за зовнішніми об’єктами, не прив’язується до них. Також він не впадає у відразу, у відкидання зовнішніх об’єктів. Він займає позицію абсолютної нейтральності, коли зовнішні об’єкти сприймаються як невіддільні від недвоїстості. Він цілковито сп’янілий безперервним переживанням нектару блаженства Атмана.
Перешкоди на шляху і духовна чистота
Спочатку, коли ми практикуємо, на шляху трапляється безліч перешкод, наприклад страждання від сидячої пози або інші страждання тіла, страждання від того, що мирські бажання не задовольняються. Якщо взагалі на шляху духовної практики виникають страждання, то слід думати так: «На жаль, як мало в мене заслуг! А є ж ті, хто граючись виконують те, що я роблю зі стражданням. Яким же мені потрібно бути старанним у практиці! На жаль, у минулих життях я був дуже безтурботною особистістю. Замість того щоб виконувати садхану й накопичувати заслуги, очевидно, я марнував свої минулі життя, прожив їх даремно, тому в цьому житті мені доводиться досягати всього з великими труднощами. Уже в цьому житті я точно не втрачу цей шанс!»
Наприклад, у чому причина того, що ви хворієте? Це не погода винна, а вторинні причини, тобто ваша власна карма. Тому що якби були винні якісь зовнішні чинники, то хворіли б усі поголовно, без винятку. Але якщо хтось хворіє, а хтось ні, то це вказує, що в каналах цієї людини перебуває карма захворювання, тобто погана карма, яка зараз виходить, а в каналах іншої людини такої карми немає. Якщо в людини є заслуга, то вона ніколи не хворіє і не потрапляє в умови, що сприяють захворюванню.
Або якщо під час вашої медитації проявляється тамас, неясність чи тупість, то це вказує на тонкі карми, які перебувають у ваших каналах. Це означає, що було накопичено достатньо нечистих думок, емоцій і вчинків. Тому слід старанно «полірувати» свою свідомість, очищаючи її. Ніхто не може стати звільненим, не очистивши себе. Духовна чистота, святість — це те, що передує реалізації.
У релігіях, подібних до християнства, духовна чистота і святість переважно передбачають дотримання заповідей і приписів, а також спрямованість до Бога. У йозі кажуть, що це добре, але цього замало. Духовна чистота майже буквально розуміється як чистота наді, каналів. Коли канали чисті, світ навколо вас змінюється. Вітер тече в раніше недосяжні ділянки тіла, і ви відкриваєте нові стани ума, які раніше були вам недоступні. Тому ми з усією ретельністю підходимо до духовної чистоти й очищення себе.
Коли ж ми стали духовно чистими й повністю перетворилися з йогінів категорії пашу на віра-йогінів або дів’я, то все відбувається зовсім інакше, усе стає духовною практикою. Духовна практика стає танцем, екстазом, насолодою, співом, грою, блаженством, безперервною радістю, грою божества. Реалізація і різні здібності приходять без зусиль. Про таких святих кажуть: «Вони сп’янілі радістю, переживанням блаженства Атмана».
Звільнений мудрець
«Він, той, хто знає Брахмана, досяг мети життя і навіки звільнений, як Брахман, навіть проживаючи в тілі й використовуючи його здібності, так само як і актор на сцені завжди є людиною, незалежно від того, носить він маску чи ні. Коли реалізація досягнута, відходить усе хибне сприйняття, очищується все невідання».
Був святий Майтрипа, який був учнем Шаваріпи. Перш ніж стати учнем, він довго шукав Шаваріпу. Одного разу на півдні Індії, у лісі Шріпарвата, він усе-таки знайшов учителя Шрі Шаваріпу. Ви, очевидно, пам’ятаєте історію про Шаваріпу, який був великим святим, махасіддхом. Майтрипа все-таки знайшов Шаваріпу в лісі. Коли він прийшов, то побачив Гуру і поруч із ним двох учениць або супутниць. Вони були дуже дивного вигляду: на них були спідниці з кори дерев і листя, волосся було сплутане, на вигляд вони нагадували лютих мисливиць із низької касти, з низького роду. Вони тримали мисливське спорядження, поруч була свіжа дичина, яку вони обробляли, і у волоссі Гуру вони шукали вошей.
Коли Майтрипа прийшов у ліс і побачив Шаваріпу в такому оточенні, він засумнівався і в душі почав сміятися: «Ну й ну, хіба Гуру не міг знайти собі краще оточення? Що він узагалі робить із цими жахливими жінками?!» Він не здогадувався, що це були не жінки, а дакіні – містична сила, ілюзорна енергія самого Шаваріпи, яка проявилася таким чином. Але Майтрипа все-таки подолав свою відразу і вирішив попросити вчення у Шаваріпи. Шаваріпа сказав йому: «Ось ці мисливиці даватимуть тобі вчення».
Тоді вони вирушили до лісу. Поки вони йшли, одна з мисливиць, побачивши дику свиню, пустила в неї стрілу й убила. Не встиг Майтрипа оговтатися від шоку, як вона проспівала йому такі рядки: «Пустивши стрілу ясного розуміння, я вражаю вепра невідання. О Майтрипо, скуштуй же м’яса недвоїстості».
Дакіні – це зазвичай просвітлені містичні істоти, які іноді відзначаються лютістю і прямотою своїх дій, великою енергією під час передачі Дгарми. Але Майтрипа не зрозумів цього, оскільки він був у полоні двоїстих уявлень. Цих двох дакінь звали – Падмалачана і Джняналачана («лотосові очі» і «очі мудрості»). Тоді вони пішли далі лісом. Ця подорож була способом передати Майтрипі недвоїсте бачення. Коли вискочив олень, друга мисливиця випустила стрілу в оленя і заспівала такі рядки: «Пустивши стрілу вищого переживання, я вражаю оленя суб’єкта-об’єкта. Скуштуй же м’яса недвоїстості».
Лише після цього Майтрипа отримав дуже потужну передачу енергії, і в нього пробудилося розуміння за межами концепції. Раптом він зрозумів, що ці дві мисливиці були ілюзорною енергією самого Гуру, яку він створив, щоб навчити Майтрипу. Він розкаявся, що погано думав про них, і знайшов у них Прихисток.
Коли ми сприймаємо світ не очима споглядання, ми перебуваємо в омані. Майтрипа був звичайним практиком і дотримувався буденних уявлень, тому він не зумів розпізнати позамежну недвоїстість. Коли ж ми безперервно перебуваємо в спогляданні, ми відходимо від буденних уявлень. Тому істинний йогін щосекунди має ловити себе на думці: «Чи перебуває мій ум у полоні буденних уявлень двоїстості, чи він перебуває в містичному стані, у стані богопізнання, богоспрямованості, присутності». Коли ви перебуваєте в істинному спогляданні, то дім – це не дім, а дерево – це не дерево. Люди – це божества, містичні істоти, а світ – це велика мандала. Страждання – це не страждання, а задоволення – це не задоволення.
Байдужість до тіла і смерті
«Дереву байдуже, чи буде сприятливим місце, де опадає його мертве листя: річка, канал, вулиця чи храм Шиви. Подібним чином мудреця не хвилює, де його тіло, уже спалене у вогні знання, буде скинуте. Буття-Свідомість-Блаженство Атмана не гине з тілом, диханням, інтелектом і органами чуття, значно більшою мірою, ніж дерево зі своїм листям, квітами і плодами».
Шрі Ауробіндо якось написав: «Померуть ті, кого немає». Кого немає за життя, ті помруть. Той, хто не розкрив свій істинний стан, навіть якщо він здається живим, насправді його ще немає. Він є лише як потенція, але як істота він ще не відбувся. Ті ж, хто перебуває в усвідомленості, тільки вони й існують в істинному сенсі. Ті, кого не було за життя, ті помруть і в момент смерті, тому що смерті підвладне лише несправжнє, лише тимчасове. Щось справжнє (Ясне Світло усвідомленості) не може бути піддане смерті.
Писання проголошують: «Лише те, що скінченне й мінливе, може загинути». А також: «Атман, який є усталеною свідомістю, є істина, є незнищенне».
«Мудрець є Брахманом у досконалому блаженстві недвоїстості, він утверджений в істині, яка є Брахман. Яке тоді може мати значення, де і коли він скидає своє тіло – носія шкіри, м’яса й нечистот?»
Коли Кабір залишав своє тіло, усі очікували, що це станеться в Бенаресі, оскільки всі йдуть залишати тіло в Бенарес. Але він попросив свого учня відвезти його до іншого міста. Учень сказав:
– Це неможливо! Ти збираєшся залишити тіло в місті, яке має лиху славу? Кажуть, що всі, хто залишить там тіло, переродяться ослами, тому ніхто не намагається залишити тіло там, а всі намагаються виїхати з цього міста.
Кабір сказав:
– Якщо я досягну звільнення завдяки тому, що залишу тіло в Бенаресі, у цьому немає жодної моєї заслуги. Але я думаю, що якщо я реалізував Істину, то навіть якщо залишу тіло в цьому місті ослів, то я все одно досягну звільнення. Я доведу, що можна досягти звільнення, навіть якщо залишаєш тіло в місті ослів.
Як би його не вмовляли учні, він пішов у це місто і саме там залишив тіло.
Коли сяйво самонародженої Мудрості вкоренилося, то не потрібні жодні практики перенесення свідомості, не потрібні сутри, бардо, молитви чи візуалізації. Це називається найвищим типом перенесення свідомості. Не потрібне знання кольорів бардо: червоний колір – колір світу асурів, тьмяний жовтий колір – колір світу претів, тьмяний блакитний – колір світу людей. Це необхідно тим, хто не реалізував сутнісний Ум, для них це вкрай важливо. Коли ж самонароджена Мудрість (сахадж’я) розкрита, усі ці прояви поглинаються, як крапля поглинається океаном.
Розв’язування вузла невідання
«Звільнення, пізнане мудрецями, насправді означає розв’язування вузла невідання в серці».
Вузол невідання в серці – це ахамкара, наше хибне уявлення «я», яке іноді показують локалізованим у ділянці серця. Коли ми розв’язуємо цей вузол невідання, внутрішній простір усвідомлення буквально об’єднується із зовнішнім простором. Тоді немає двох просторів, а існує лише один невимовний простір. Такий йогін більше ні з чим не ототожнює себе, окрім як із цим безкінечним блаженним простором усвідомленості.
Цей простір існує прямо зараз, і чи не думаєте ви, що сидите зараз у залі, а не в цьому просторі? Ви перебуваєте прямо зараз у цьому просторі. Ба більше, навіть якби ви захотіли, то не змогли б його покинути, у який би бік ви не спробували втекти чи поїхати. Це простір первісної усвідомленості, у якому перебувають абсолютно всі об’єкти. Він є найвищим Джерелом усіх об’єктів. Навіть слово «простір» не може його описати, по суті, це перевершує простір. Термін «простір» використовується як певна близька вказівка. Проте ми безперервно перебуваємо в ньому.
Що ж заважає сприймати цей простір? Заважає повернутість нас від цього простору в бік «я». Така повернутість підживлюється нашими постійними концепціями. Коли ми сприймаємо щось, ми обов’язково породжуємо певну ментальну діяльність. Чому ми породжуємо таку ментальну діяльність? Тому що в нас є тенденція давати оцінки й судження. Саме тому, що ми не можемо залишити речі в їхній власній природі, у нас постійно породжується така діяльність. Сутність практики усвідомленості полягає в такому: відкривши одного разу такий простір свідомості, більше не породжувати оцінок, не породжувати такої діяльності, а якщо навіть вона породжується, не прив’язуватися до неї.
«Золоте правило» споглядання звучить приблизно так:
«Якщо ти практикуєш усвідомленість, не дай свідомості слідувати за чуттєвими об’єктами. Якщо все ж вона слідує за об’єктами, не винось суджень чи оцінок, тобто не породжуй концепцій, не зв’язуйся ними. Якщо вже тобі не вдається не породжувати концепції і не виносити судження, принаймні не прив’язуйся до них. Якщо вже тобі не вдається не прив’язуватися до них, принаймні не дай їм перерости в погану карму».
Простота істинної практики
Коли ми були в Москві, Девананда підійшов і запитав:
– Як має почуватися монах, коли він приймає душ? Чи повинен він відсторонитися від тіла? Чи повинен він займатися візуалізацією? Чи повинен він думати, що не прив’язаний до чуттєвих задоволень? Чи повинен він думати про спасіння живих істот?
Він ще перелічив кілька видів того, що він повинен або не повинен. Він просив дуже ясної відповіді, бо був у замішанні. Я йому сказав:
– Усе набагато простіше: ось вода, а ось ваше тіло. Тіло знає свою дхарму, вода знає, куди їй текти. А ви тут до чого? Чому ви втручаєтеся?
Він не зрозумів і знову почав запитувати:
– Як це – не втручатися і залишити все як є?
Я йому сказав:
– Просто не входьте в цей проміжок між тілом і водою, не входьте в нього. Не породжуйте оцінок і сприйняттів. Є переживання, його достатньо. Ви щось відчуваєте, будьте в цьому усвідомлено, але не чіпайте його, просто його залиште.
Він запитав:
– Як це – його залишити?
Тоді я вдарив його книжкою по голові. Схоже, що він дещо зрозумів, бо більше не ставив запитань.
Навіть коли нам кажуть «залишити все як є», ми ставимо собі питання: «Як це – залишити?»
