Я представляю лінію вчення лайя-йоги в традиції махасиддхів. Як ви знаєте, ми — монахи, тобто ми приїхали з монастиря, а будь-який монастир — це заклад, пов’язаний із релігією. У нас монастир йоги, однак різниця між релігією та йогою умовна. Зрештою, головне питання і йоги, і релігії одне й те саме: шлях до Абсолюту (Бога), взаємовідношення індивідуального «я» й абсолютного, душі та Бога, якщо говорити термінами християнства.
По-справжньому релігійна людина живе думками про Бога й душу. Вона думає про Нього, працює для Нього, молиться Йому, медитує на Нього, читає про Нього й спрямовує свій розум на те, як возз’єднатися з Богом. У традиції лайя-йоги немає поняття Бога як такого, як у православному християнстві. У веданті є поняття Брахмана (Абсолюту) — трансцендентної реальності. Ба більше, з погляду адвайта-веданти, Бог — це не що інше, як сама людина. Для традиційного християнства це дуже незвично, оскільки Бог завжди мислиться як щось протиставлене душі (індивідуальному «я»), що перебуває десь далеко на Небесах, у Раю, як Той, хто або карає живу істоту за її погані вчинки, або, навпаки, підносить до Небес за її заслуги й чисту свідомість.
Вчення адвайта-веданти
Веданта перекладається як «кінець усякого знання» або «завершальна фаза всякого знання». Адвайта перекладається як «те, що поза подвійністю». Англійською — «no duality». Вчення адвайти усуває протилежність душі й Бога, індивідуального «я» й Абсолюту. Воно говорить, що, власне, розум кожної живої істоти у своїй основі і є Абсолютом. Кожен із нас у душі — Бог (потенційно, зрозуміло). Нехай це не проявлено, проте кожна жива істота є Абсолютом. Крім Абсолюту, взагалі нічого немає. Увесь світ є лише проєкцією нашої свідомості. Але навіть якщо ми аналізуємо, що таке свідомість, то свідомість як така у своїй основі — це чиста порожнеча в тому сенсі, що в ній є простір і світлоносна ясність. Коли ми аналізуємо цю порожнечу, ми виявляємо там глобальний Розум, який у йозі має назву Брахман або Атман, а в традиції лайя-йоги як відгалуженні адвайта-веданти це споконвічна самонароджена Мудрість (праджняна).
З погляду лайя-йоги, найголовніше — принцип розвитку усвідомленості. Коли ми розвиваємо нашу усвідомленість, ми виявляємо цей глобальний Розум, який завжди був притаманний нам, і намагаємося з Ним возз’єднатися. Це не означає якогось Бога далеко від нас, який перебуває на Небесах і має форму. Боги, так само як і Небеса, існують, це так. Однак ми говоримо про вищий трансцендентний план, який перебуває поза подвійністю суб’єкта й об’єкта.
Святі стверджують, що доти, доки ми не ввійдемо в стан недвоїстості, ми перебуватимемо в ілюзії власного бачення. І навіть Боги та Небеса — це не що інше, як проєкції глобального Розуму. Але цей глобальний Розум є нашим чистим «Я» у своїй основі. Виходить, що всі пекла, світи й Небеса є проєкцією нашого великого «Я», так само як і цей світ. Те, що це проєкція, не означає, що вони на нас не діють. Вони на нас діють, і ще й як, тому що ми самі (наше тіло й наше «я») є однією з проєкцій.
Поки ми не ввійшли в цей стан абсолютного «Я», ми подібні до людини, яка блукає серед відображень, будучи одним із них. Ми не знаємо власної абсолютної природи, ми помиляємося в найголовнішому — щодо власного абсолютного «Я», тому всі наші дії помилкові, і ми страждаємо. Але коли ми виходимо зі стану відображень і входимо в стан дзеркала, раптово всі наші дії стають абсолютними, правильними, священними, тому що ми знаємо найголовніше — увесь світ є проєкцією нашого власного «Я», а наше власне «Я» є Абсолютом.
Відмінність від традиційних релігій
Традиційні релігії, коли проповідують, намагаються переконати в чомусь людину, змінити її думку. «Ти живеш неправильно, тобі треба звернутися до Бога, тому що, якщо житимеш погано, потрапиш до пекла, а якщо добре поводитимешся, підеш на Небеса». «Ти не знаєш цього писання або іншого. Тобі треба змінити свої погляди, щоб вони привели тебе до Бога». Зазвичай так кажуть, і в цьому немає нічого поганого. Однак святі в традиції лайя-йоги стверджують, що все ж таки ця думка ґрунтується на концепціях, на думках, а будь-які концепції — це функція поверхневого розуму, який ніяк не може осягнути істину, тому що обумовлений концептуальний розум насправді — це лише палець, який указує на місяць, але не сам місяць.
Абсолют незбагненний для розуму, тому ми говоримо, що насамперед нам слід змінити не думку про щось, а рівень усвідомленості. Нам потрібно змістити усвідомлення на глибший рівень. Що це за рівень? Це рівень, коли ми перебуваємо за межами концепцій, тобто ми перевершуємо звичайний понятійний рухливий розум і виходимо на рівень, який глибший за концепції. І тоді ми виявляємо, що всі наші думки, судження та ідеї порожні, у них немає самосутності, самобуття. Усі ідеї — ілюзія, подібна до рогів зайця. Навіть остання ідея — наше власне «я» — також порожня в тому сенсі, що немає жодного індивідуального самодостатнього, окремого «я», яке б реально існувало. Наше маленьке індивідуальне «я» є лише проявом цього глобального Розуму, цієї самонародженої Мудрості. Коли ми аналізуємо, чим є наше «я» у своїй фундаментальній основі, що ж таке цей глобальний Розум і в чому полягає споконвічна самонароджена Мудрість, ми виявляємо, що наша свідомість подібна до порожнього світлоносного простору, у якому міститься все. Усі зовнішні об'єкти, зокрема й тіло, проявляються із цього порожнього світлоносного простору, який завжди чистий, досконалий і незбагненний.
Природний стан і його підтримання
Коли ми можемо увійти в стан за межами концепцій, ми можемо виявити цей чистий простір за межами думок. Рівень усвідомленості йогіна або того, хто практикує медитацію, залежить від того, чи може він усвідомлювати цей чистий простір за межами думок, чи може він у повсякденному житті утримувати цей стан. Від того, як він діє: виходячи з обумовленості чи виходячи зі спонтанності, властивої його внутрішньому цілковито чистому простору.
У лайя-йозі є поняття сахаджья. Сахаджья означає «спонтанна досконалість, природність, те, що не потребує зусиль». Є також поняття сахаджья-стхіті — природна стійкість. Коли ми відкриваємо неконцептуальне усвідомлення, то найголовніше завдання йогіна на духовному шляху — підтримувати це усвідомлення. Фактично підтримання природного стану є ключовим моментом у практиці. Такий йогін, одного разу відкривши його за допомогою Вчителя, тренується підтримувати його день і ніч: під час їжі, ходьби, розмови, роботи, стоячи, сидячи, лежачи, навіть уві сні. Звісно, підтримання його уві сні — це вищий пілотаж у духовній практиці. Таким чином, йогін тренується із секунди в секунду, із хвилини у хвилину, із тижня в тиждень, із місяця в місяць, із року в рік, усе життя, доки його усвідомлення не набере сили, доки він не досягне досконалості.
Види самадхі
Що таке досконалість? Це самадхі.
Спочатку йогін переживає савікальпа-самадхі (самадхі нижчого рівня), коли він, наприклад, може відвідувати світи богів, виокремлювати тонке тіло з фізичного й переживати багато різних астральних досвідів. Насправді ці досвіди не є чимось цінним, однак більшість духовних шукачів надають їм величезного значення й часто на них фіксуються. Але святі кажуть, що все це не має жодної цінності, що це ані погано, ані добре. Це подібно до того, якби ви їхали в тролейбусі й бачили людей і дерева, що миготять повз, — усе це слід залишати без оцінок і міркувань, а просто їхати далі.
Коли ми залишаємо захопленість астральними досвідами, наша свідомість проникає глибше — у план світу без форми. І тоді йогін може увійти у стан нірвікальпа-самадхі. У савікальпа-самадхі є подвійність, суб’єкт і об’єкт, переживане і той, хто переживає. У нірвікальпа-самадхі дуальність зникає, суб’єкта немає, об’єкта немає, а є чисте усвідомлення, яке неможливо осягнути. Також немає жодних досвідів, пов’язаних із формою: ні богів, ні духів, ні чогось іншого. Є лише досвіди, пов’язані з простором, світлом та усвідомленістю. У нірвікальпа-самадхі немає також стану «я переживаю». Переживання, безсумнівно, є, й усвідомленість є, але суб’єкта, який міг би сказати «я переживаю», у цей час немає, тому що почати говорити це і прийняти точку зору суб’єкта — означає випасти з цього плану усвідомленості.
Нірвікальпа-самадхі вважається найвищим досягненням у йозі традиції сиддхів, як і в будь-якій іншій традиції. Але, з погляду лайя-йоги, навіть нірвікальпа-самадхі не є самоціллю, оскільки, коли йогін виходить із трансового стану і стикається з об’єктами цього життя, цей стан втрачається. Але важливо поєднати пережите з усіма об’єктами у звичайному житті, оскільки багато хто не здатний перебувати в самадхі постійно. Тим паче в нас є органи чуття, щоб бачити й чути, тіло, щоб діяти. Але якщо ми просто діємо, то перебуваємо в обумовленому стані. Учення ж говорить про те, як привнести у свої дії усвідомленість, як перебувати у стані самадхі під час дії. Тому тут ми підходимо до третього виду самадхі — сахаджа.
Сахаджа-самадхі означає, що йогін може навіть не сидіти в медитації, проте його самадхі не припиняється, усі дії, звуки, запахи й образи, усе видиме й чутне інтегроване в його споглядання. Такий тип самадхі є справді визвольним і саме тим, чого навчають святі махасиддхи. А вони навчають, що доти, доки ти не утвердився в природній стійкості сахаджа-самадхі, ти все ще є новачком, початківцем. Сахаджа-самадхі має різні рівні. На вищих рівнях йогін може перебувати в такому стані не лише з ранку до вечора (вдень), а й уночі під час сну зі сновидіннями та сну без сновидінь. Власне, святі кажуть так: «Якщо хочеш перевірити, просвітлений ти чи ні насправді, перевір свою усвідомленість уві сні зі сновидіннями, а особливо уві сні без сновидінь». Стан усвідомлення уві сні без сновидінь є критерієм справжнього просвітлення.
Історія про перевірку просвітлення
Один старий монах медитував високо в горах. Йому було близько шістдесяти років. Він прийшов до преподобного Сон Чоль Синіма і сказав: «Я взагалі-то знаю, що досяг стану будди, але знайомі люди порадили мені все ж прийти й отримати від тебе підтвердження».
Існує традиція підтвердження. Підтвердження означає, що учень приходить до Вчителя з проханням підтвердити його досвід або духовний рівень. Таке підтвердження дуже важливе, оскільки, доки ми не здобули справжньої реалізації, ми можемо перебувати в ілюзії щодо власного духовного рівня. І замість того, щоб практикувати далі, старанно просуватися шляхом, ми просто спочиватимемо на лаврах, переживши якийсь невеликий досвід, думаючи, що тепер можна привітати себе й розслабитися. Але коли ми намагаємося отримати підтвердження, це дещо інше, тому що Вчитель аналізує свідомість учня і дає йому точнішу оцінку, показуючи, як усе є насправді. Тому отримувати такі підтвердження в традиції вчення дуже важливо, щоб самому не перебувати в ілюзії власної свідомості.
Сон Чоль Синім — патріарх дзенського ордену Чоге в Кореї. Це дуже відомий святий, який десять років провів у печері, безперервно медитуючи. Він також був відомий тим, що встановлював для своїх відвідувачів правило: «Якщо хочете поспілкуватися зі мною, вам потрібно п’ять тисяч разів зробити простягання». До нього приходили журналісти, політичні діячі, і багато хто йшов, не дотягнувши навіть до третьої тисячі. А він казав: «Якщо у вас немає такої рішучості, то, мабуть, вам не дуже й потрібно».
Отже, цей старий монах прийшов до Сон Чоль Синіма і сказав:
— У мене немає жодних запитань, оскільки я й так знаю свій рівень, але я все ж прийшов про всяк випадок.
Сон Чоль Синім сказав:
— Добре. Можливо, ти й здобув певний скарб, медитуючи тридцять років, але скажи мені, чи зберігається цей скарб у тебе у снах?
Очі монаха округлилися, він запитав:
— Що? У снах? Ні, цей стан триває в мене лише вдень, а у снах я його втрачаю, я сплю так само, як звичайна людина.
Тоді Сон Чоль Синім, удавши гнів, схопив чайник і почав бити цього ченця по голові. Він сказав йому:
— І ти смієш стверджувати, що медитував?! Ти розслабився! Та якби зараз тебе десятеро людей забили до смерті й ти потрапив до пекла, то це покарання було б для тебе меншим!
У дзен зазвичай таке суворе поводження. Але таким чином він хотів показати, наскільки важливо визнавати свої помилки й рухатися вперед. Цей старий (чернець) був достатньо смиренним, він визнав свої помилки, тому знову усамітнився у двадцятирічному затворі, щоб продовжити свою медитацію. Кажуть, що йому вдалося здійснити прорив, про який говорив Учитель, і він досяг найвищого стану просвітлення.
Саруба-самадхі та райдужне тіло
Отже, усі ці переживання належать до стану сахаджа-самадхі. Нарешті, найвищою кульмінацією самадхі є саруба-самадхі. Саруба-самадхі означає, що медитація та усвідомленість настільки проникають у свідомість і енергію людини, що енергія фізичного тіла починає трансмутуватися. Трансмутація охоплює клітини фізичного тіла та прани, елементи в тілі починають розчинятися. Це відбувається або за життя, або найчастіше в момент смерті, оскільки для справжнього практика момент смерті, коли розпадаються канали (наді) та елементи фізичного тіла, може бути сприятливим часом для повної реалізації. Тоді його свідомість, немов птах, вилітає з клітки й миттєво розкривається, і він досягає стану райдужного тіла. Рештки фізичного тіла трансмутуються так, що в результаті залишаються лише волосся, нігті та одяг. Фізичне тіло дематеріалізується, зникає. Реальність таких фактів демонстрували багато святих різних традицій, зокрема й нашої. Звісно, рівень саруба-самадхі (трансформація фізичного тіла) — це дуже високий рівень духовного досягнення, і насправді його досягали одиниці серед тих святих, які живуть на землі. Проте такий рівень досягнення існує, більше того, існують конкретні методи, які показують, чи можеш ти його досягти та що потрібно, щоб його досягти.
Отже, саруба-самадхі — це кульмінація вчення лайя-йоги, яка дає змогу досягти райдужного тіла. Унаслідок розчинення клітин фізичного тіла людина за життя або в момент смерті досягає райдужного тіла. Райдужне тіло — це тіло, яке цілком складається з енергії, це божественне тіло Світла, що проявляється як п’ять кольорів веселки. Це тіло безсмертне й може переміщатися в будь-які світи. Воно може бути видимим для людей, проте складається не з матеріальних клітин. Воно може діяти як звичайне тіло у світі людей, проте цілковито не залежить від процесів їжі та сну, не потребує сексу, не потерпає від холоду, спеки чи тепла, це тіло, яке повністю трансмутоване. Реальність такої трансформації на власному досвіді довели різні святі. Одним з останніх прикладів цього був Рамалінга Свамігал — відомий святий зі штату Тамілнаду.
Шравана, манана, нідідх’ясана
У лайя-йозі існують три принципи. Перший принцип називається «пряме введення в природний стан». Санскритом — шравана. Пряме введення означає, що в певний спосіб Учитель допомагає учневі увійти в природний стан поза дуальністю, за межами розуму та концепцій. Якщо розум учня відданий, відкритий і неупереджений, він може увійти в цей стан досить швидко. Тим же, хто сильно зафіксований на ментальних ідеях або чий розум не перебуває у стані порожньої посудини, для цього знадобиться більше часу. Коли учень входить у природний стан, він отримує від Учителя підтвердження, чи це саме той стан, чи ні. Потім він усуває свої сумніви. Оскільки цей стан дуже новий, він може в ньому сумніватися. І коли він прояснює свої сумніви та розуміння природного стану, то намагається в ньому зміцнитися. Це другий принцип — «відсікання сумнівів». Він називається обмірковуванням (манана). Коли сумніви повністю відсічені, є третій принцип, який називається нідідх’я́сана, — «безперервне підтримання природного стану».
Безперервне підтримання природного стану
Коли учень увійшов у природний стан і усунув усі незрозумілості, він тренується безперервно підтримувати стан споглядальної присутності. Спочатку це дуже важко. Можна сказати, що учень постійно його втрачає. Він утримує його три секунди, а потім відволікається. Через дві години він згадує про нього й знову до нього повертається. Потім він знову втрачає його на три години й схаменеться лише на лекції, коли йому про це нагадають.
Проте роки старанної практики змінюють ставлення учня, і він набуває здатності безперервно утримувати природний стан. Хоч іноді він і втрачається, але учень уже може швидко до нього повертатися. Зрештою, на вищих стадіях втрати вже не відбувається, розум подібний до пальця, що загруз у клеї, і його вже неможливо відірвати. Так само йогін занурює свою свідомість у недвоїстість і більше ніколи її не втрачає.
Коли йогін безперервно перебуває у споглядальній присутності, вона починає зростати. Насправді просто увійти у споглядальну присутність досить легко, набагато складніше її плекати й утримувати. Багато хто може спонтанно увійти у споглядальну присутність, просто читаючи книги з адвайти, спілкуючись зі святим, медитуючи або практикуючи техніки кундаліні-йоги. Іноді це може статися самовільно. Але більшість не може розпізнати цей стан як істинний, змішує його з астральними переживаннями й швидко втрачає. І навіть якщо цей стан визнано істинним, багато хто не вміє його утримувати й працювати з ним.
Проте вчення лайя-йоги дає точні настанови щодо того, як працювати з цим станом, як поєднувати його з повсякденним життям і поглиблювати. Зрештою, коли він укорінився і став дуже сильним, йогін практикує різні методи, щоб досягти повної досконалості. Зазвичай такий шлях проходять, дотримуючись учення.
Пошук абсолютної Істини
Коли ми дотримуємося вчення, ми розуміємо, що це щось дуже коштовне, тому що ми прагнемо трансформації, прагнемо змінитися. А чому ми прагнемо змінитися? Тому що розуміємо, що існують глобальні речі, які перевершують наше мале «я», наприклад Абсолют, глобальний Розум, смерть, таємниці народження, карма. Також є наші страждання через нерозуміння всього цього, є наша екзистенційна розгубленість щодо себе й світу, коли ми почуваємося маленькою порошинкою, закинутою в космос.
Є ті соціальні пропозиції, які дає нам суспільство у вигляді традиційних цінностей, матеріального накопичення, сім’ї, кар’єри. Звичайно, це доля людей, свідомість яких не здатна вмістити глобальніші істини. І якщо ми розмірковуємо про глобальні істини, то розуміємо, що ці цінності — щось минуще, це не те, чого шукає наша душа. Якщо ми віддаємо їм свою душу, то втрачаємо щось цінніше — пошуки абсолютної Істини, пошуки того, як перевершити смерть, страждання або ілюзію та зумовленість.
Пробудження від ілюзії
Поки людина не досягла просвітлення, вона перебуває у стані клітки, її розум зіщулений, стиснутий. У неї є жорстка зумовленість «я є це тіло» й хибне сприйняття світу. Але святі кажуть, що світ цілковито ілюзорний, світ подібний до сну, який триває від ранку до вечора. Коли ми йдемо до церкви, просто зараз слухаємо цю лекцію, спілкуємося з рідними або дивимося телевізор, ми перебуваємо в ілюзії, ми перебуваємо уві сні.
Ця ілюзія спроєктована нашою власною свідомістю, і ми самі — частина цієї ілюзії. Тому святі кажуть, що світ — це віртуальна реальність, магічна голограма, колективна візуалізація або магічне шоу, влаштоване для нас саме відповідно до карми. Поки ми цього не розуміємо, у цій ілюзії в нас, звичайно, є різні плани. Але святі кажуть, що всі ці плани подібні до планів людини уві сні. А якщо ти хочеш мати істинний план, то план лише один — зрозуміти, як прокинутися.
Коли ми прокидаємося, ми виходимо з цієї ілюзії, перестаємо бути частиною віртуальної реальності. Ми розуміємо, що творець цієї віртуальної реальності — наше власне «Я». Наше власне «Я» є Богом (Абсолютом), але раніше ми ототожнювали себе з тілом і розумом та не розуміли цього. Коли ми відкриваємо наше власне «Я», наш розум розкривається. Ми бачимо, що він подібний до простору, наповненого світлом, що він не має меж.
Наш розум безмежний, наш розум — це Сам Бог. Зрозуміло, йдеться не про поверхневий, дріб'язковий розум, який виносить судження, приймає та відкидає. Цей розум, звичайно ж, — не Абсолют, це щось мале. Мається на увазі розум у його глибинній основі, трансцендентальний Розум. Ми зараз не заглиблюватимемося в терміни філософії адвайта-веданти, але зазвичай говорять про два види розуму. Перший — це понятійний, або поверхневий, концептуальний розум, який приймає, відкидає та виносить судження. Другий — це неконцептуальний розум, або наше фундаментальне «Я» у його основі. Це фундаментальне «Я» у своїй основі подібне до простору, з якого створені всі інші речі.
Полум'я трансформації
Коли ми усвідомлюємо це магічне шоу, яке влаштовує наш розум і яке називається сансарою, у нас виникає гостре бажання вибратися з клітки, звільнитися й досягти просвітлення. Це не просто невелике бажання, воно стає полум'ям, що спалює наше серце, змушує кров кипіти, а плоть — тремтіти. Святі кажуть, що якщо у вас немає такого прагнення до трансформації, то вам ще рано йти до лайя-йоги. Щоб досягти звільнення, потрібне таке палання в серці, яке змушувало б кров кипіти, і тоді ви зможете стати на шлях практики звільнення. Тому дуже важливо зрозуміти, наскільки сильно ми прагнемо трансформації, чи справді ми готові пройти шлях такої трансформації до кінця.
Духовний шлях дуже складний і глибокий, він вимагає від нас особливих якостей. На духовному шляху є багато спокус і принад, і часто Вчителі перевіряють учнів, перш ніж передати їм учення. Вони перевіряють їхні якості: силу віри, терпіння, витривалості, здатність відпустити себе й розслабитися, гнучкість, здатність прийняти будь-яку ситуацію тощо. Тому в традиції махасиддхів часто розповідали про те, що Вчителі могли випробовувати учня протягом дванадцяти років. Наприклад, Тілопа так випробовував Наропу в тибетській ануттара-тантрі.
І коли учень проходить такі випробування (а самі ці випробування вже є навчанням), він виявляє, що повністю змінився, що його маленьке зморщене «я» розкрилося, і він набув дуже глибокого стану усвідомленості. Тоді за короткий час Учитель передає учневі вчення та практики, і учень досягає стану дуже глибокого самадхі.
Чотири колісниці: від шаманізму до ануттара-тантри
Традиція лайя-йоги належить до ануттара-тантри. Що таке ануттара-тантра? «Ануттара» перекладається як «позамежне, найвище». «Тантра» в одному з перекладів — «те, що звільняє», «те, що переправляє», «таємний метод».
Якщо говорити про шляхи вчень, то в тибетському та індуїстському тантризмі існує класифікація, яку приблизно можна визначити як загальну:
Шаманська колісниця, або шаманізм
Сутра
Тантра
Ануттара-тантра
Шаманська колісниця
Шаманізм — це те, що нині найбільше поширене. Його називають «Колісницею причин і наслідків». Припустімо, якщо ви займаєтеся спілкуванням із духами, астральними видіннями заради якоїсь вигоди, то це колісниця шаманізму. Вона допомагає в мирських справах. Однак ті, хто практикує шаманізм, зазвичай не ставлять собі за мету реалізувати звільнення, пізнати порожнечу розуму або увійти в самадхі.
Шаманізм — це колісниця вигоди. Якщо хтось хворіє й має перешкоди від духів, то цих духів можна знайти та здійснити відкуп, тоді вони залишать людину, і вона одужає. Якщо потрібно комусь передбачити долю або досягти вигоди в бізнесі, шаманізм корисний, він справді працює. І шаманські колісниці є в будь-якій традиції: в індуїстській, у тибетській, у російській зокрема. Однак шаманізм не звільняє, він лише допомагає нашій особистості якось домовлятися зі стихіями, духами й тими силами, які перевершують нас.
Колісниця сутри
Якщо ж ми говоримо про звільнення, існує інша традиція — це сутра. Колісниця сутри переважно пов’язана зі зреченням, вона відповідає раджа-йозі в індуїзмі. Тут йогін працює зі свідомістю. Коли він практикує медитацію, зрікаючись усього мирського, то, якщо він достатньо старанний, може увійти в стан нірвани. Наприклад, буддизм тхеравади належить до колісниці сутри. Раджа-йогу також можна віднести до колісниці сутри.
Колісниця тантри
Третя колісниця — тантра. Тантра — це шлях трансформації, а не зречення. На шляху сутри зазвичай відсікають емоції, думки, прив’язаності, гнів, хіть, тобто все мирське жорстко припиняється. Загалом, колісниця сутри дуже близька до християнства. Усе це вважається гріховним, тому до нього формується негативне ставлення, але з ним неможливо працювати.
Колісниця тантри говорить інакше. Вона говорить, що бажання, клеші, так звані гріхи, забруднення, зовнішній світ — це не щось погане, воно, радше, несвідоме, його не слід заперечувати чи навішувати на нього ярлики, називаючи гріховним. У тантрі взагалі немає гріха як такого, є лише один гріх — несвідомість. Тантра говорить: «Ти можеш працювати з усім цим. Це просто енергія. Якщо ти навчишся керувати цим, ти зможеш усе це очистити».
Тому тантра пов’язана з керуванням внутрішньою енергією, з пранами, каналами й тонкими енергіями в тілі. Якщо йогін може керувати цією енергією, він здатний повністю підпорядкувати всю нечисту карму своїй чистій свідомості. Зазвичай тантра буває зовнішня, внутрішня й найвища. Зовнішня тантра — це крія-тантра, вона пов’язана з діями, обрядами тощо. Чар’я-тантра пов’язана з візуалізаціями, коли йогін візуалізує себе в образі божества. Йога-тантра переважно пов’язана з хатха-йогою та пранаямами, а також із візуалізацією каналів. Йога-тантра зосереджена на керуванні енергіями, на езотеричних техніках.
Ануттара-тантра
Нарешті, найвища колісниця тантри — це ануттара-тантра, яка стоїть осібно. Це найбільш позамежний, найвищий стан, подібний до орла, що ширяє. Можна сказати, що це вершки всіх попередніх учень. Ануттара-тантра не шукає вигоди за допомогою духів, не працює з методами обрядів, візуалізацій чи енергій. Вона досягає всього того самого шляхом споглядальної присутності. Просто поміщаючи свій розум у природний стан, йогін досягає повноти реалізації; просто перебуваючи в невимушеному природному стані, він досягає райдужного тіла. Тому про ануттара-тантру ще говорять так: «Це вчення про те, як, не заперечуючи нічого, досягти всього».
Можливо, це дуже складно зрозуміти, тому процес навчання вимагає від учня необхідних початкових якостей і підготовки.
Зазвичай вважається, що бажано випробувати себе й пройти нижчі колісниці. Тобто бажано побувати «в шкурі» сутри, нижчих тантр, оволодіти контролем пран і каналів у йога-тантрі, а потім повністю перейти на рівень ануттара-йога-тантри, перейти на рівень недіяння, споглядальної присутності, самовіддачі й недвоїстості. Але в традиції лайя-йоги говориться, що учневі від самого початку потрібно дати найвище. В інших традиціях найвище приховують, ніби це смачний десерт, який залишають наостанок. Найвище не розголошують, щоб не збити учня з пантелику. Але в ануттара-тантрі, навпаки, найвище дається від самого початку. Та згодом, коли учень відчуває, що не здатний одразу осягнути це найвище, йому пояснюють нижчі шляхи. Таким чином, поєднуючи нижчі шляхи, учень намагається одразу увійти в найвищий стан.
Три коштовності
Коли ми практикуємо духовний шлях, необхідно навчатися в Учителя. На самому початку це не дуже важливо, але коли ми просуваємося, це вкрай важливо, оскільки існують такі моменти, які неможливо розкрити самостійно. Тому, коли хтось практикує і ставить мені запитання, я кажу: «Зараз для вас найголовніше — знайти кваліфікованого Учителя й спробувати повністю дотримуватися його настанов».
Момент, коли відбувається зустріч з Учителем, для учня дуже важливий. Це момент, коли може настати докорінний перелом у духовному житті та практиці. Або, звісно, він може не настати, оскільки все залежить від учня. Радше, це потенційна можливість здійснити такий докорінний перелом. Якщо ми практикуємо, не знаючи вчення й не маючи настанов Учителя, то це подібно до того, як іти з тьмяною свічкою темним коридором. Ми можемо не дійти, тому що витратимо на якийсь тупиковий лабіринт тридцять років свого дорогоцінного життя, а потім повернемося туди ж, звідки почали.
Вчення, дане святими, подібне до карти, Учитель подібний до провідника. З появою в нашому житті вчення й Учителя в нас з’являється гарантія, що ми обійдемо безліч тупиків і спробуємо дійти до найвищої мети. Тому ми говоримо, що існують Три коштовності.
Перша коштовність — це Учитель. Під Учителем мається на увазі не конкретна особистість, а саме світло самонародженої Мудрості (Абсолют), яке проявляється, звісно, як конкретна особистість. В абсолютному сенсі Учитель є проявом свідомості учня. В адвайті Учитель і учень є чимось цілим, вони є одним, між ними немає взаємин двох людей. Радше, це одна свідомість і два тіла. Річ у тім, що учень цього не розуміє, а Учитель це розуміє. У лайя-йозі Учитель радше є збірним символом усіх святих, символом Вищого «Я» самого учня. Проте на відносному рівні важливо мати відносні настанови від конкретного Учителя.
Друга коштовність — це Вчення. Вчення — це не набір якихось слів, які ми повинні завчити. Вчення — це карта нашої свідомості, яка показує нам рівні духовного прогресу, можливі помилки й тупики, а також пояснює, як їх уникнути. Хоча вчення неконцептуальне, проте методи існують, і на відносному рівні вчення дуже важливе, тому ми називаємо його другою коштовністю.
Нарешті, третя коштовність — це громада, сангха, це ті, хто практикує поруч, ті, хто допомагає нам у духовному житті.
Коли ми маємо ці Три коштовності, кажуть, що в нас є сприятливе поле для духовного зростання. В абсолютному сенсі Три коштовності тлумачаться так: Учитель є нашим Вищим «Я»; вчення є нашою осягаючою мудрістю, яка пов’язує індивідуальне «я» й Абсолют; сангха є всім світом проявлених феноменів, усім видимим і чутним, усім тим, що називають світом. Залежно від того, яку точку зору ми приймаємо (абсолютну чи відносну), кажуть, що є абсолютні або відносні Три коштовності. Звісно, на початку ми всі цілковито складаємося з відносного, а абсолютне нами не розкрите. Тому на відносному рівні дуже важливо зрозуміти, що означають ці Три коштовності.
Із цією лекцією вчення ануттара-тантри прийшло до цього міста. Оскільки це одна з коштовностей, я вітаю вас із тим, що ви змогли в цьому житті почути це вчення й поєднатися з ним. Це потенційна можливість, яка відкриває шлях до дуже багато чого. Звісно, питання в тому, як ви скористаєтеся цією потенційною можливістю.
