Коментар до тексту «Хастамалака-стотра»
Коли Шанкара, Гуру світу, подорожував західними районами Індії й перемагав у диспутах представників різних шкіл філософської думки, він якось прийшов у село, що називалося Шривалі. Коли один із жителів села, брахман Прабхакара, почув про його прибуття, то прийшов до нього зі своїм тринадцятирічним сином. Він і його син простерлися перед Шанкарою, потім брахман пояснив, що хлопчик від дитинства німий, що він вільний від любові й ненависті, почуття, похвали й осуду, що він повністю бездіяльний. Гуру сам підняв хлопчика і радісно запитав його.
Шанкара зустрів брахмана, який сказав, що хлопчик німий, що він не розрізняє любов і ненависть, похвалу й осуд. Тоді Шанкара запитав:
Хто ти? Чия ти дитина? Куди ти йдеш? Як твоє ім’я? Звідки ти прийшов? О дитино! Я хотів би почути відповіді на ці запитання.
Так Шанкара запитав Хастамалаку.
Невідання від пробудження відрізняється однією річчю. Ті, хто перебуває в невіданні, вважають, що вони можуть відповісти на запитання «хто я?». Тобто вони думають, що вони — це вони. Духовний шлях, пошук — це завжди запитання «хто я?». Навіть якщо ви починаєте з пошуку зовнішнього Абсолюту чи Бога, вам усе одно доведеться прийти до запитання «хто я?». А якщо ви починаєте із себе, запитуючи «хто я?», вам доведеться прийти до визнання Абсолюту. Тобто людина, яка стоїть на духовному шляху, починає з визнання того факту, що вона перебуває в повному невіданні щодо себе, що вона не знає відповіді на запитання «хто я?», що те, що вона думає про себе як про «я», її зовсім не задовольняє.
Це означає, що ми весь час намагаємося розібратися зі своїм буттєвим статусом. Якщо я — це людина, то мені, звичайно, треба ходити до школи, вступати до інституту, одружуватися, працювати, мати дітей, поступово старіти й помирати, а між цими речами займатися ще безліччю інших дурних речей.
Якщо ж я не людина, тоді виникає запитання «хто я?». І якщо я не людина, то, можливо, мені всім цим узагалі не потрібно займатися? Може, мені треба займатися зовсім іншим? Може, якщо я знайду відповідь на запитання «хто я?», то все, що могло б принести мені благо, як я думаю, як людині, насправді мені зовсім не корисне?
У магії є така річ: якщо хтось у сновидінні, у тонкому тілі подорожує у світ інших істот, то ці істоти пропонують йому прасад, щось із їжі. Вважається, що в жодному разі не можна брати цей прасад і їсти його, бо скуштувати прасад — це означає залишитися в цьому світі, тобто впустити в себе енергії цього світу. Це відомо тим, хто контактує з нефізичними істотами, духами тощо. Те саме і зі світом. Якщо в мирському житті ви вбираєте в себе цю мирську карму, цей мирський прасад, то ви залишаєтеся в цьому світі. Оскільки ввібрати — це означає втратити усвідомленість і пошук. Ввібрати мирський прасад — це не означає не їсти, а означає не вбирати кармічне бачення, від якого ви намагаєтеся звільнитися.
Відповідь Хастамалаки
Хто ти? Чия ти дитина? Куди йдеш? Як твоє ім’я? Звідки ти прийшов? О дитино! Я хотів би почути відповіді на ці запитання.
Так сказав Шрі Шанкарачар’я хлопчикові, і Хастамалака відповів таке:
Я — ні людина, ні Бог, ні якша, ні брахман, ні кшатрій, ні вайш’я, ні шудра, ні брахмачар’я, ні домогосподар, ні той, хто живе в лісі, ні санньясин, але Я — лише чиста Свідомість. Подібно до того, як сонце є причиною всіх дій у світі, так само і Я — всюди присутній, свідомий Атман — є причиною діяльності розуму й проявів чуттів. Знову ж таки, подібно до того, як ефір є всепроникним, але позбавленим будь-яких особливих якостей, так само і Я вільний від будь-яких якостей.
Я — свідомий Атман, завжди присутній і пов’язаний з усім так само, як жар завжди пов’язаний із вогнем.
Я є та вічна, нерозрізнима, непохитна Свідомість, завдяки якій позбавлені чутливості розум і чуття діють кожен по-своєму.
Отже, хлопчик йому відповідає: «Я — ні людина, ні бог, ні якша. Я не належу ні до каст, ні до ашрамів. Я є причиною діяльності розуму й усіх проявів, а сам вільний від якостей. Я є вічна, непохитна, недвоїста Свідомість».
У хлопчика не було проблем із божественною гордістю. Тобто він реалізував цей стан із дитинства, оскільки був переродженням великого святого. Так само і йогін, який реалізував істинне «Я» у спогляданні, безперервно себе ототожнює: «я не те, не те, не те, а Я — усвідомлюючий, усюди присутній Атман».
Якщо ви є обмеженою людиною, то у вас є надії, цілі, прагнення, страхи, сумніви, пригніченість, бажання тощо. Якщо ви Атман, то ви вільні від усього цього. Коли ви можете так сказати? Лише тоді, коли виростите в собі цю бхаву. Деякі думають, що якщо вони повторять два рядки, подібні до цього, то можуть вважати себе Атманом. Ви зможете сказати так лише тоді, коли повністю зміните своє бачення себе як людських істот, як людей, і набудете бачення себе як Абсолюту, що проявляється в людському тілі. Приблизно так себе відчувають небожителі, вищі боги, святі. Вони мають ум, подібний до простору і невіддільний від Атмана, і вони мають енергії, які проявляються у вигляді тіла або безлічі тіл.
Залежність его від Атмана
Далі хлопчик відповідає:
Я — той усвідомлюючий Атман, від якого залежить его, подібно до того, як зображення в дзеркалі не є незалежним від того, що відображається.
Він говорить, що Я — це фундаментальне Буття, Свідомість, а его від нього залежить. Наше «я» залежить від цієї фундаментальної Свідомості, навіть якщо ми цього не розуміємо. Его — лише крапля в цій фундаментальній Свідомості. Воно повністю від неї залежить, тобто приблизно так само, як хвиля залежить від океану. Хвиля може собі щось уявляти, але океан її котить і котить, хлюпне об камінь, знову породить, знову котить. У дорозі хвиля багато про себе уявляє, розмовляє з іншою хвилею, з’ясовує з нею стосунки, заздрить. Але океан із ними навіть не розмовляє, бо знає, що це він сам. Він котить їх із центру, потім хлюпне об скелю, а потім знову породить. Щось подібне відбувається і з живими істотами. Коли хвиля зрозуміє, що вона безсмертна? Коли перестане чіплятися за свій статус хвилі й почне вважати себе океаном? Коли вона втратить свою дріб’язкову свідомість? Тобто его має поглинутися цим океаном Свідомості й безперервно з ним ототожнюватися.
Тисячі разів его забуває про цей океан, тисячі разів від нього відвертається. Різні ілюзії знову й знову його крутять і водять за ніс. Проте у практика его не може надовго відвернутися, і через деякий час воно знову занурюється в цей океан. Тому кажуть, що практик, який реалізував глибоке розуміння, завжди щасливий, бо він із цього океану не випадає. Його неможливо витягнути з цього океану чимось: пристрастями, бажаннями, стражданнями, насолодами, горем, радістю, хулою, похвалою, матеріальними речами — фактично нічим узагалі. Його неможливо спокусити такими тонкими речами, як самовираження, творчість тощо. Він знає, що найдорожче — це перебування в цьому океані.
Свідомість за межами інтелекту
Я — без’якісний, усвідомлюючий Атман, що існує навіть після згасання буддхі (інтелекту), подібно до того, як предмет залишається таким самим навіть після усунення дзеркала, у якому він відображається.
Інтелект ще можна порівняти з дзеркалом, яке відображає вищу Свідомість. Світло Абсолюту падає на інтелект, освітлюючи його. Буддхі переплавляє це світло й передає його манасу. Манас формулює його в логіку, формулювання, концепції, поняття і на основі цього приймає різні рішення. Ахамкара створює ілюзію самобуття, себе як особистості, як его, збираючи разом пам’ять (читту), тобто сховище розумових тенденцій, манас, буддхі й ототожнює себе з цим. Але все це отримує світло від фундаментальної, абсолютної Свідомості. Один святий говорив так: «Ті люди, які не служать Богові, — злодії та шахраї. І це цивілізація безбожників, злодіїв і шахраїв». Це сказано в тому сенсі, що коли ахамкара, манас і буддхі діють розрізнено, окремо від фундаментальної свідомості, то нічого, крім нечистої карми, вони не можуть накопичити.
Око ока, вухо вуха
Я — вічна Свідомість, що існує окремо від ума й чуттів. Я — ум ума, око ока, вухо вуха. Я не пізнаваний умом і чуттями. Я є вічний, самотній усвідомлюючий Атман, відображуваний у різних інтелектах, подібно до того, як сонце відображається на поверхні різних водойм.
Існує видимий об’єкт. Існує зір як здатність. Існує зорове свідомлення. Існує орган зору. Чи всі це розуміють? Дзвіночок — це видимий об’єкт. Око — це орган зору. Зорове свідомлення — це моя внутрішня свідомість, яка здатна уявити видимий об’єкт, навіть не бачачи його. Це наша зорова уява, зорова пам’ять, увесь зір, який є всередині нас.
Отже, ми маємо видимий об’єкт, орган зору (око), здатність зору відображати зображення на сітківці та зорове свідомлення (здатність сприймати). Але за всім цим існує тонша здатність, яку називають «око ока». Це власне той, хто пізнає, власне суб’єкт, Свідомість як така, яка ще глибша, ніж зорове свідомлення.
Є звук. Є орган слуху — вухо. Є здатність чути. Є слухове свідомлення: наша пам’ять про звуки, здатність уявляти звуки, чути їх уві сні, здатність чути звуки нада. Це все різні речі. Але є свідомість, яку називають «вухо вуха». Це той, хто сприймає все це, тобто Свідомість, що перебуває за межами звуків, яку ми шукаємо в нада-йозі.
Те саме можна сказати і про всі інші органи чуття.
Вівека, розрізняюча мудрість, означає знайти око ока, вухо вуха, ніс носа, джерело дотику, запаху і всього іншого. З яким би органом чуття ви не працювали, ви виявите цю Свідомість, це Джерело.
Нада-йога ґрунтується на тому, що ми шукаємо танматру звуку, тонкий звук. Джьоті-йога ґрунтується на тому, що ми шукаємо танматру світла, танматру образів, тонкі божественні форми. Таким самим чином існують танматри інших елементів. Танматра звуку — це танматра елемента простору. Танматра світла — це танматра елемента вогню. Усі п’ять елементів мають свій прояв. Їхній тонкий прояв називається танматра. Коли ми досліджуємо тонкі прояви (танматри) і йдемо вглиб, ми виявляємо фундаментальну свідомість, Джерело. Ми бачимо, що будь-яке сприйняття (слух, зір, нюх, смак, дотик) вийшло з цього фундаментального Джерела.
Розрізнення і чиста Свідомість
Що таке розрізнення? Це коли ви розумієте, що фундаментальне Джерело — це не об’єкт. Ви відриваєте свідомість від об’єкта, абстрагуєтеся так, щоб це взагалі вас не хвилювало. Потім ви розумієте, що це і не сприйняття об’єкта, це не та активна увага, яка є. Ви також розумієте, що це і не пам’ять про об’єкт. Тобто ви говорите: неті, неті, не те, не те. І тоді ви приходите до питання: «А що ж таке свідомість без об’єкта, без сприйняття об’єкта, без пам’яті про об’єкт?» І ви виявляєте, що це чиста, незаплямована первісна Свідомість. Коли ви досліджуєте таким чином, ви переконуєтеся в тому, що чиста незаплямована Свідомість є вашою основою. Ви починаєте розуміти, що пам’ять про об’єкт, процес сприйняття і сам об’єкт не мають стосунку до вашої чистої Свідомості. Вони подібні до предметів, які з’являються і зникають на поверхні дзеркала.
Що означає бути в присутності? Це означає утвердитися в тій свідомості, яка нічим не заплямована, яка за межами об’єктів і сприйняття. Це означає, що ми так витончуємо свою свідомість, щоб постійно сприймати цей простір, який є джерелом об’єктів і звуків. Що таке груба, мирська, затьмарена клешами свідомість? Це коли не розрізняєш ні об’єкта, ні процесу сприйняття, ні зорового свідомлення всередині себе. Для тебе все це є чимось одним, усе так затуманено, що ти нічого не можеш зрозуміти в цьому світі. І коли свідомість груба, то Джерело, тобто найглибиннішу Свідомість, ти тим більше не розрізняєш. Для тебе це взагалі щось незрозуміле. Ти бачиш лише рухомі зовнішні об’єкти, які повністю захоплюють твою увагу.
Йогін, який тренується в спогляданні, завжди розрізняє всі ці речі: він бачить об’єкт, він розуміє процес сприйняття, взаємодії з об’єктом, він бачить власне зорове свідомлення, тобто зорову пам’ять і уяву, які проявляються у сновидіннях. Тобто він розуміє, що всередині нього є цілий зоровий всесвіт. Нарешті, він відокремлює себе від усього цього і бачить лише ту чисту Свідомість, яка є білим аркушем, чистим дзеркалом, що сприймає все це. І він завжди ототожнює себе тільки з цією чистою Свідомістю. І коли він так себе ототожнює, то кажуть, що він є істинним практиком споглядання.
Сансара і нірвана
Сансара — це завжди ототожнення себе із зовнішніми об’єктами або сприйняттям. Нірвана — це ототожнення себе з чистим дзеркалом Свідомості. Нірвана в сутрі — це коли все заперечується, а стверджується лише чиста свідомість. Нірвана в тантрі й ануттара-тантрі — це коли є і об’єкт, і сприйняття, і зорове або слухове свідомість, але при цьому все одно постійно підтримується орієнтація на фундаментальну Свідомість. Тобто бачиш об’єкт, а прозріваєш у ньому фундаментальну Свідомість. Коли ти так робиш, кажуть, ти інтегруєшся, перебуваєш у спогляданні й об’єднуєшся.
Дехто думає, що якщо вони ходять, розглядаючи все, то це означає, що вони інтегруються. Вони навіть кажуть: «Ось, ходжу, інтегруюся...» Але інтеграція — це одна з найвищих стадій споглядання. Вона передбачає, що ми перебуваємо в глибокій присутності, яка вже настільки в нас визріла, що ми можемо бачити все довкола, але бути в порожнечі. Тобто ми можемо бачити порожнечу всього і водночас бачити форми, тобто ми можемо прозрівати порожнинність усіх форм. Тільки в такому разі це можна назвати інтеграцією.
Єдина Свідомість у різноманітті інтелектів
Я — єдиний свідомий Атман, що освітлює всі інтелекти подібно до того, як сонце одночасно освітлює всі очі так, що вони сприймають об’єкти. Лише ті очі, яким допомагає світло сонця, здатні побачити предмети, а не інші. Джерело, від якого я отримую свою силу, — це Я сам. Подібно до того, як відображення сонця на неспокійних водах бачиться розірваним, а на спокійних бачиться досконалим, так само і Я, свідомий Атман, не розпізнаюся в збуджених інтелектах, хоча в заспокоєних Я сяю виразно.
Отже, тут говориться, що хоч і багато різних інтелектів, але всі ці відмінності не суттєві, за ними всіма стоїть одна Свідомість. У відносному світі у вас один інтелект, а у вашого сусіда інший, і ви можете сперечатися з ним до хрипоти, стверджуючи свою правоту. Тим не менш в абсолютному сенсі це нічого не вирішує, оскільки ви обоє отримуєте живлення з одного Джерела. З точки зору Абсолюту ця суперечка — це лише гра.
Існують святі, які дотримуються різних філософій. А в Індії, на відміну від строгих тибетських шкіл, узагалі вважається, що один муні — одна філософська школа. Це означає, що якщо в муні немає своєї філософії, то він і не муні зовсім. Тобто там кожен має свій погляд на всесвіт і на інше. У Тибеті все набагато суворіше, там є вісім колісниць, чотири школи, і всі приблизно тримаються цих чотирьох шкіл. В Індії набагато більше різноманіття, там є свобода творчості у філософському сенсі. Цим відрізняється індійська школа. Коли муні збираються разом, кожен із них стверджує свою точку зору. І може навіть здатися, що вони всі не праві. Адже здається, що не можуть бути одночасно праві сотні людей, які дотримуються різних філософських поглядів. Тим не менш це можливо, тому що вони знають, що в глибинному сенсі всі вони праві, оскільки за ними стоїть єдине Джерело, а це все лише різні види його ігор.
Подібно до того, як дурень думає, що сонце зникло назавжди, коли воно сховане щільними хмарами, так само й люди думають, що завжди вільний Атман зв’язаний. Подібно до того, як ефір всепроникний і не зачіпається впливом, так само й вічно свідомий Атман проникає все, не будучи зачепленим тим чи іншим чином. Я є той Атман.
Практика ототожнення з Атманом
У міру вашої практики ви повинні навчитися брати силу з вашого ототожнення з Атманом. Якщо у вас ще не встановлений контакт, якщо ви ще не можете налаштовуватися й отримувати силу та ясність із цієї всеосяжної Свідомості, то це не можна називати зрілою практикою.
Йогін, який перебуває в присутності, завжди має з Абсолютом живий і прямий зв’язок. Залежно від його схильностей це відбувається або через бхаву, або через оголене усвідомлення, або через практику простору. У нього завжди є прямий зв’язок з Абсолютом. Звісно, такий зв’язок здійснюється через Гуру. Однак в абсолютному сенсі йогін завжди знаходить прямий зв’язок з Абсолютом і виявляє Гуру як сутнісну свідомість.
Подібно до того, як прозорий кристал набуває рис свого тла, але при цьому ніяк не змінюється, а також подібно до того, як повний місяць при відображенні його на неспокійних водах здається хвилюючим, так само і з тобою, всепроникний Боже!
Приклад із прозорою вазою
Коли говорять про Атман, наводять приклад кристала. Наприклад, ця ваза набуває кольору тла. Якщо ви поміщаєте її на синє тло, вона набуває синього кольору, якщо тло буде жовтим або золотим, то вона здаватиметься жовтою або золотою. Якщо помістити її на темно-сіре тло, вона набуває темно-сірого кольору. Проте власний колір вази прозорий, і він ніяк не змінюється. Чи змінився власний колір або прозорість скла залежно від того, куди ви поставили вазу? Ні, нічого подібного не відбувається.
Усі ці різні тла й кольори можна назвати кармою, вчинками, настроями, переживаннями. Але ваза, чиста свідомість, завжди не заплямована. Коли вазу прибирають із тла, вона проявляє свою прозору структуру. Це можна порівняти з чистою медитацією, коли ви відводите всі органи чуття від об’єктів, і тоді ви, нарешті, бачите цей прозорий чистий стан. Але суть у тому, щоб зрозуміти, що ця прозорість ніколи не втрачається. Навіть коли тло є, власна чистота вази не втрачається.
Розрізняльне знання та істинне Я
Фактично той, хто оволодів розрізняльним знанням, може бездоганно перебувати в спогляданні силою самого розрізняльного знання. Його вже ніколи не введуть в оману якісь нижчі види свідомості, нижчі види сприйняття. І ви повинні повністю зрозуміти цей принцип, інакше оголене усвідомлення навіть через багато років практики може залишитися для вас невідомим.
Ви не повинні говорити: «О, я не розумію цього!» Ви повинні зрозуміти це! Ви повинні дуже добре зрозуміти це! Як може бути так, що ви цього не розумієте? Ви повинні добре розібратися в тому, де чиста ваза, де всі ці тла, як відрізняти одне від іншого. Є об’єкт, є сприйняття, а всередині є сприймаюча свідомість, яка може оцінити об’єкт або згадати про нього. І все це — не Я. Я — це той, хто глибше, хто спостерігає і об’єкт, і сприйняття, і пам’ятаючу свідомість. Я — це той, хто не заплямований усім цим. Той, хто це завжди пам’ятає, ніколи не покине істинного стану.
Отже, хлопчик розповів Шанкарачар’ї про те, ким він є. Чому хлопчик міг так це сказати? Тому що хлопчик дивився, але не бачив Шанкарачар’ю. Він не сприймав його, а сприймав свою істинну Свідомість, і ця істинна Свідомість була самим Абсолютом. Перебуваючи в Абсолюті, він бачив Шанкарачар’ю як частину цього Абсолюту. Ця Свідомість безперешкодно просочилася в тіло через ум, буддхі цього хлопчика й відповіла Шанкарачар’ї, хто вона така. Це означає, що хлопчик був повністю просвітлений. Він був святим.
Історія хлопчика-святого
Батько хлопчика від дива цих слів утратив дар мови. Але Ачар’я сказав йому: «Він став твоїм сином через свій незавершений тапас. Така твоя щаслива доля. У цьому світі він не принесе тобі жодної користі. Дозволь йому залишитися зі мною».
Шанкара, попросивши батька повернутися додому й узявши хлопчика із собою, продовжив шлях. Згодом учні запитували його, як хлопчик досяг стану Брахмана без слухання шравана.
Гуру відповідав: «Його мати попросила великого й далеко просунутого йогіна, який практикував тапас на березі Ямуни, доглянути за дворічною дитиною, а сама пішла здійснити обмивання разом із кількома жінками. Дитина заповзла у воду й потонула. Із співчуття до невтішної матері садху покинув своє тіло й увійшов у тіло дитини. Ось чому цей хлопчик досяг такого високого стану.
Урок останньої шлоки такий: навіть садху високого рівня не повинен намагатися брати на себе обов’язки домогосподарів, бо нічого, крім біди, з цього не буде. Тому є правило: не брати на себе жодних зобов’язань, не давати обіцянок поза чернецтвом. Ми виконуємо обов’язок перед всесвітом і всіма живими істотами виконанням свого чернечого діяння. І цього більш ніж достатньо.
