Оскільки духовна практика — дуже серйозна річ, то ми як йогіни не маємо права на помилку. Якась помилка в практиці може нас відхилити, і ми зробимо гак, наприклад, у сто тисяч життів. Звичайно, для природи, для Всесвіту тисяча життів або мільярд років — це ніщо, це лише спалах, але для практикуючого це дуже небажано. Можливо, ми зараз перебуваємо в тілі людини лише тому, що колись припустилися відхилення в практиці, тому нам довелося народжуватися знову.
З одного боку, учитель заохочує учня бути самостійним і самодостатнім, не прив’язуватися до нього як до фізичного тіла, спиратися на себе, утвердитися й знайти опору в самому собі, повністю відкрити власну просвітлену свідомість. Якщо учитель прив’язує до себе як до людини, як до особистості або просто не навчає учня самодостатності чи самостійності, то це, мабуть, мара в подобі, яка не показує його істинної природи. Завдання вчителя — підштовхувати учня до його власної природи, навчати знаходити самого себе через самого себе. Але коли учень намагається утвердитися в самому собі, він відкриває різні шари свідомості. І якщо він зовсім недосвідчений, ці шари ваблять його один за одним, йому важко уникнути всіх цих спокус і не впасти в спокусу. Щоб уникнути можливих відхилень і врівноважити захопленість власною природою, завжди говориться про необхідність текстів і ліній спадкоємності Учителя. Коли черговий шар свідомості захоче спокусити свідомість учня, ззовні для нього завжди знайдеться бамбукова палиця або добре слово.
Неможливо здобути природний стан, просто вивчаючи тексти й розмірковуючи над ученням. Учення як тантри, так і ануттара-тантри особливо підкреслюють важливість співчуття й відданості. Пізнати оголений стан ума набагато легше, якщо ум сповнений відданості до свого корінного Гуру й великих учителів лінії спадкоємності, або ж якщо ми сповнені співчуття до всіх живих істот такою мірою, що сльози навертаються на очі. У цей момент моліться: «Нехай розуміння, яке виявили всі Будди трьох часів — минулого, теперішнього й майбутнього — виникне в мені цієї самої миті саме таким, яким воно є». Отримання цих благословень залежить головним чином від нас самих і від ступеня нашої відкритості. По суті, воно зводиться до нашої власної відданості. Недостатньо скласти список усіх текстів, які ми прочитали вголос, усієї безлічі мантр, які ми зібрали, і всіх годин, проведених на подушці для медитації. Такого духовного удавання недостатньо для того, щоб гарантувати розуміння. Розчиняючи в собі Гуру, уявляйте, що ваш ум нероздільно змішується з його умом, а потім зберігайте цей стан великого споконвічного блаженства, вільного від прив’язаностей до ясності або порожнечі. Тут велике блаженство стосується якості незмінності. Цей стан також називається порожнеча, наділена найвищим з усіх аспектів, невіддільним від незмінного великого блаженства. По-справжньому перебуваючи в природному стані, потрібно намагатися не зосереджуватися на тому, що ми бачимо, чуємо, нюхаємо, відчуваємо на смак або сприймаємо дотиком. Хоча п’ять органів чуття широко розкриті, природний стан має залишатися ненаправленим.
Зверніть увагу, тут говориться «п’ять органів чуття широко розкриті». Це означає, що сприйняття не заважає нашій практиці медитації. Якщо є тенденція закритості, відходу ума всередину — це різновид скукожування, зіщулювання ума. Зрозуміло, в медитації очі можуть заплющуватися, однак коли ми в бадьорому стані, коли ми ходимо, розмовляємо, то, з погляду практики споглядання, неправильно відводити ум усередину, роблячи свідомість замороженою, неживою. Інакше це буде просто пратьяхара, раджа-йога. Такий йогін може просидіти в печері тисячу років із замороженою свідомістю, однак не можна сказати, що він реалізував істинну недвоїстість. Тому фраза «органи чуття відкриті» означає повноту сприйманого одночасно з практикою природного споглядання.
За такої практики повноти споглядання ви по-справжньому набуваєте гнучкості. Коли набуто гнучкості ума, це означає, що у вас ніколи не буває нечистої свідомості, що ви не втрачаєте зв’язку з Джерелом навіть на мить.
Ми не зосереджуємося на сприйманому як на цьому чи тому і не даємо речам назв. Це називається відсутність опори або відсутність об’єкта природного стану.
Відсутність опори
Відсутність опори означає, що ум, свідомість розфіксовані. Будь-якому послушнику зрозуміло, що ми не шукаємо опори зовні, тобто ми не шукаємо опори в матеріальному житті, у батьках, родичах, друзях, подругах, статусах, славі, пошані, грошах. Ми не шукаємо опори навіть у мріях про духовну кар’єру: «Колись я стану великим Гуру, буду проповідувати, об’їду пів світу, завоюю серця багатьох учнів, відкрию безліч храмів, а сам сидітиму на в’ясасані, осипаний квітами». Для істинного практика такі дитячі мрії й спроба шукати опору в чомусь зовнішньому, звичайно, неприйнятні. Усе це також різновид майї. Якщо складеться карма, ви можете бути ким завгодно. Тобто ви можете обіймати посаду мийника посуду, стража дхарми, наставника, Гуру, Шикша-Гуру, Дикша-Гуру відповідно до карми, ваших здібностей і досягнень, але ум при цьому зовсім не шукає ні задоволення, ні пошани, ні духовної кар’єри. По суті, істинний йогін бачить ці ролі рівнозначними. Це подібно до того, що акторові, за великим рахунком, байдуже, грає він царя чи солдата.
Ми приходимо в монастир для конкретної мети — реалізувати пробудження. Це означає, що ми не шукаємо опори зовні, тому потрібно аналізувати свою свідомість і розмірковувати так: «Чи не продовжую я, одягнувши монашу курту, шукати опору зовні, прив’язуватися до інших, бажати зв’язків із родичами та світом?» Тобто немає нічого страшного в тому, щоб підтримувати зв’язки заради заспокоєння родичів. Йдеться про те, чи хоче ваша душа підтримувати такі зв’язки, чи є всередині вас іще прив’язаності? Ми повинні постійно аналізувати себе і, помічаючи такі опори, ставити собі запитання: «Чи приведе моє чіпляння за такі опори до звільнення, чи воно приведе мене до страждань?»
Коли ми перестаємо здобувати опору, нам потрібно далі аналізувати, щоб зрозуміти, чи не намагаємося ми зробити опору зі служіння, зі своїх піднесених якостей. Трохи очистивши себе, ми бачимо, що стали чистішими за інших, краще виконуємо служіння, нас ставлять за приклад, нам довіряють відповідальні посади, ми добре практикуємо, раніше за всіх встаємо і пізніше лягаємо, при цьому в нас хороша падмасана з прямою спиною. Ми починаємо відчувати гордість через усе це. Ми висловлюємо зауваження й докори іншим, відчуваємо за собою силу і впевнені, що маємо рацію, вважаючи, що інші перебувають у тамасі, що вони неосвічені. І тоді необхідно перевірити, чи не зробили ми опору зі свого духовного іміджу, зі своєї духовної гордості.
Ми можемо зробити опору навіть зі служіння, тому необхідно аналізувати, що ми відчуваємо, коли в нас забирають одне служіння і дають інше? Чи залишаємося ми в рівному стані, чи відчуваємо розчарування й досаду через те, що в нас забрали це служіння і дали інше? Чому ми хочемо одне служіння і не хочемо інше?
Помічено, що черг до брудних тарілок, до сокир для рубання дров і мітел не буває. Буває черга до престижного служіння, тому навіть доводиться писати графіки. Це тенденція мирського божества. Таку прив’язаність потрібно в собі долати. Яким би служінням ми не займалися (простим чи складним), потрібно вистежувати таку опору й позбавлятися її. Якщо в руках у нас комп’ютер, ми ведемо автомобіль, налаштовуємо складну апаратуру, керуємо іншими, працюємо сокирою чи мітлою, то лише в тому разі, коли в ума немає найменшої тенденції робити собі з цього опору, служіння може бути виконане якісно. Як правило, складні служіння й високі посади даються саме таким людям, свідомість яких не прив’язується до цього. Такій людині це можна довірити, тому що в неї немає бажання робити з цього опору.
Коли ми зрозуміли, що перестали шукати опору зовні, нам треба аналізувати внутрішні дані, щоб розібратися, чи не намагаємося ми зробити опору всередині. Власні медитативні досвіди, власна ясність, нарешті, порожнеча — усе це різні невловимі види опор. Здається, що це опори для святих, тобто що це добрі опори, на які навіть необхідно спиратися. З одного боку, це так, тому що досвіди справді мають надихати й окрилювати, однак чіпляння за них перекреслює всі отримані результати. Тому, ретельно аналізуючи власну душу, йогін повинен позбавлятися також і внутрішніх опор.
Коли перевершено блаженство, є ясність. Коли відкинуто ясність, є порожнеча. І все це приховує істинну недвоїстість. Коли відкинуто порожнечу, істинне обличчя до народження сяє.
Практика без зосередження
Оскільки самосуща усвідомленість сама по собі не знає перешкод і перепон, то немає й двоїстості, немає недвоїстого сприйняття. Поки ми залишаємося в стані без зосередження, усі двоїсті стани відсутні.
Перебувати в природному стані — це означає перебувати без зосередження, коли ум широко розкритий. Це не виключає того, що ми можемо на чомусь зосереджуватися, оскільки природний стан включає в себе все. Тобто, коли нам потрібно, ми можемо зосереджуватися і читати мантри. Однак ми розуміємо підпорядковане положення всіх практик, і навіть коли зосереджуємося, якась частина нашої свідомості орієнтована на природний стан. Спочатку корисно вправлятися в зосередженні й досягти дх’ян під час медитації. Це допоможе вам протягом усієї вашої подальшої практики. Однак, коли йдеться про повсякденну практику споглядання, то це не зосередження, а розфіксований стан, це просто усвідомлення.
Шість настанов
Говориться так: не аналізуй, не аналізуй, не аналізуй свій ум!!! Не хапайся, не хапайся, не хапайся за свій власний ум!!! Не виправляй, не виправляй — спроби виправити й змінити лише заплутують твій ум!!! Ум-вигадник лише затьмарює твою істинну природу.
Це дуже важлива настанова, яка є в багатьох текстах. Деякі приписують її Тілопі й кажуть, що спочатку це шість правил Тілопи, хоча вони розкидані в різних тантричних текстах. Деякі вважають, що це настанови Сарахи.
Отже, тут говориться «не аналізуй свій ум», і в кінці стоять знаки оклику. Слід звернути на це увагу. Замість того щоб займатися ментальним самокопанням, залазити у свій ум, шукати там щось, висвітлювати назовні, рекомендується таке: припини займатися самокопанням, знайди те, що глибше — дзеркало природного стану, залиш усе як є і просто споглядай. Тобто вкорінися в глибшому плані, замість того щоб займатися самокопанням, тому що самокопанням ти відводиш себе від істини, а це марна справа.
Корисно періодично займатися аналізом прани, ума, але коли ви відкрили дзеркало природного ума, усе це перестає бути потрібним, усе це зайве. Часто йогіни займаються таким самокопанням замість того, щоб увійти в істинне споглядання. Це подібно до того, ніби уві сні ви обговорюєте щось, ставите запитання, а потім знову обговорюєте. Замість того щоб прокинутися, ви займаєтеся всім цим.
З одного боку, ми повинні розуміти всі нюанси тонкої свідомості. З іншого боку, не потрібно за це чіплятися і надавати значення, а потрібно самоосвобожувати це. Ум недосвідченого практика дуже розгалужений, він постійно аналізує і коментує, веде різні щоденники тощо. Ум високого практика дуже простий, прозорий і повністю підпорядкований Ясному Світлу. Він бачить, що кожна думка — це просто хвиля на поверхні океану, що думки й стани самі по собі майже не мають жодного значення, що це просто енергія океану. І якщо надавати їм якесь значення, то це означає перебільшувати їх і применшувати значення океану. Яка різниця, такий стан переживається чи інший? Це як хвилі, які виникли і потім зникнуть, але океан при цьому завжди залишається незміненим. Тому говориться: «Не аналізуй!» Замість того щоб створювати будь-які судження, ми просто повертаємося до свідомості океану, миттєво входимо в налаштування природного стану. Це нагадує двірник в автомобілі: іде сніг чи дощ, а двірник двічі пройшов по склу і все стер, більше нічого немає. Так само йогін переживає гнів, страх, біль, радість, блаженство, співчуття або видіння богів. Він постійно повертається до такої чистої присутності Джерела, і всі його переживання миттєво зникають, він у них не вкорінюється.
Друга настанова зі знаками оклику звучить так: «Не хапайся, не хапайся, не хапайся за власний ум!» Це дуже важлива настанова, вона навіть важливіша, ніж настанова «не аналізуй». Кажуть, що вірна ознака правильної медитації — відсутність чіпляння за будь-що. Якщо є хоч якесь чіпляння, навіть найдрібніше, то це означає, що немає природного стану, тобто це не те, що потрібно. Коли ви практикуєте, у вас виникають різні види медитацій. У деяких станах не хочеться читати й вмикати інтелект, у деяких не хочеться дивитися назовні, у деяких не хочеться докладати зусиль, а хочеться відпустити все, у деяких хочеться займатися лише концентрацією, у деяких не хочеться займатися роботою, а хочеться все кинути й узагалі тільки сидіти в ретриті або розмовляти. Будь-які медитативні стани й переживання, що виникають, самі по собі ні погані, ні хороші; головне, щоб до цих переживань не виникало чіпляння. Якщо в ума з’являється тенденція за щось зачепитися або десь зафіксуватися, то це означає, що природний стан втрачено. Тому кажуть: «Не хапайся за власний ум!»
У таких випадках учителі часто рекомендують учням робити протилежне тому, за що їхній ум зачепився, щоб відчути рівність природного стану.
З вини одного святого стався нещасний випадок. Він супроводжував людей, які вели коней, і, коли на заїжджому дворі коні понеслися, це призвело до каліцтва маленького хлопчика. Святий дуже засмутився, він подумав, що це сталося через його гріхи, через його погану карму. І коли він вирушив медитувати в гори, то дуже каявся. Одного разу він вирішив, переживаючи через це: «Нехай лев, який живе неподалік у печері, роздере мене, і тоді я змию цю погану карму». Він почав приходити в печеру й штовхати лева ногами, щоб той його роздер, але лев ніяк на нього не реагував. Тоді він подумав: «Тоді я ляжу перед печерою. Коли лев вийде, він побачить мене й точно роздере». Святий ліг перед печерою, і наступного ранку лев вийшов, дуже обережно його обійшов і пішов далі. Коли святий це побачив, він раптово усвідомив гру свого ума й зрозумів, наскільки він був зациклений на власних уявленнях. Раптово його свідомість повністю змінилася, він залишив усі свої чіпляння, почуття провини, відчуття своєї нечистоти, думки про те, що вчинив гріх, тощо й просто продовжив практику.
Наступна настанова: «Не виправляй, не виправляй, не виправляй!!! Спроби виправити лише заплутають твій ум!» Це теж ключ до практики споглядання. Початковий одвічний стан немає потреби виправляти; це все одно, що чистити сонце. Він самодосконалий у принципі, і будь-які наші спроби щось виправити, навпаки, тільки відвертають нас від нього, вони лише заплутують. Принцип природного стану — визнати досконалість того, що є просто зараз, без потреби щось виправляти.
Тому є такий вислів: «Трава виросте сама». Це означає, що все, що ми сприймаємо, уже є досконалим. Важливо постійно пам’ятати про факт цієї досконалості. Ми можемо думати так чи інакше, але досконалість від цього не зазнає втрат. Ми повинні повністю довіряти природі нашого ума, відразу усвідомлюючи її досконалість. У християн є такий вислів: «Бог тебе любить». Це те саме, що й досконалість природного стану, тобто він уже любить, ти можеш робити те чи це, але факт уже здійснився, ти вже нікуди від нього не підеш. Тобто природний стан — це вже сам по собі глибинний чистий стан. Навіть якщо ти найбільший демон, ти все одно перебуваєш у зв’язку з цим природним станом.
Тому, якщо ми хочемо входити в природний стан, ми повинні просто кожної секунди визнавати його чистоту й абсолютність, замість того щоб думати, що ми його чимось створимо. Сама наша невіра в нього не дозволяє це визнавати. Тоді в нас виникає сумнів, тому ми не можемо на нього спиратися. Важливо не лише його визнавати, а й спиратися на нього, спиратися на те, що не має опори. Коли ми на нього спираємося, він починає справді проявлятися; якщо ми йому довіряємо, він діє. Він проявляється навіть у повсякденному житті, завдяки нашій довірі він відгукується. А наша недовіра блокує його, не дає проявлятися.
Запитання: Але сама невіра чи недовіра не є досконалим станом, а якщо є, то чи потрібно з нею боротися? Наприклад, невіра?
Навіть невіра є досконалим станом. І якщо ви не турбуєтеся з цього приводу, визнаючи її досконалість і абсолютність, то у вас насправді є істинна віра.
Питання: Якщо бачиш зовсім навіть найабсурднішу ситуацію і щось робиш, то дивишся на себе збоку як на ідіота. Просто бачиш, що якою б вона поганою не була, вона досконала. І що робити в таких ситуаціях?
Це нормальне бачення. Насправді святі тільки так і бачать світ. Коли зібралося багато людей, то можна побачити купу ідіотів, а можна побачити зібрання Будд, причому і те, й інше має місце одночасно. Це питання відносного й абсолютного виміру, тобто питання в тому, з якого боку на це дивитися. Один святий сказав: «Людина – це Бог, що клеїть дурня». Тобто ідіотом є его, яке ототожнює себе з тілом, із цим світом, і тому перебуває в повністю неадекватному стані.
Наприклад, багато християнських святих, які відкривали це, ставали юродивими. Вони показували всю абсурдність хибного его в цьому сенсі. З іншого боку, коли ми практикуємо чисте бачення, ми бачимо ситуацію по-іншому: ми взагалі не звертаємо уваги на поверхневий ум, клеші, а сприймаємо в чистому баченні світ як мандалу, як божество.
Що стосується питання про те, як ставитися до ситуації і чи потрібно її виправляти, я скажу, що потрібно. Чи потрібно виправляти клеші? Я теж скажу, що потрібно. Визнаючи досконалість і ситуації, і клеш в абсолютному сенсі, у відносному сенсі іноді треба щось поправити, і в цьому немає нічого неправильного.
Припустімо, ви перебуваєте в природному стані й визнаєте досконалість певної ситуації, але у відносному сенсі вона неправильна, наприклад собака намагається вбити кішку або мишу. В абсолютному сенсі це гра Абсолюту, тому ситуація досконала, тим більше що пожирати одне одного – це дхарма тварин. Тобто в цьому немає нічого дивного й осудного, це Бог так грає у двох тілах. З іншого боку, якщо Бог у цьому тілі, то у вас більше свободи волі, ніж у собаки й кішки, ви наділені більшою силою волі та ясністю, тому ви можете цю ситуацію поправити, наприклад урятувати кішку від собаки, прикрикнувши на собаку або відігнавши її. І в цьому теж проявлятиметься досконалість ситуації.
При цьому важливо не ототожнюватися, не вважати, що ви зробили щось дуже хороше, не вважати себе діячем. Тобто суть саме в тому, щоб не було жодного ототожнення: і одна ситуація досконала, і друга. Однак якщо ваш ум більш гнучкий у відносному сенсі, то ви чітко пам’ятаєте закон карми й враховуєте його, тому завжди дієте найсприятливішим чином. Якщо ж ви не враховуєте закон карми, то це означає, що у вас немає мудрості.
Те саме стосується і клеш. Навіть якщо наш природний стан досконалий, клеші слід виправляти. Якщо клеші не виправляти, то можна залишитися зі своїми кармами. Питання в тому, щоб ми не втрачали споглядальної присутності й не ототожнювалися з клешами або з їхніми виправленнями. Якщо ми до клеш ставимося в подвійності, то ми не можемо визнати їхню досконалість, тому в нас є просто подвійний ум, що ділить на рай і пекло. Якщо ж ми працюємо з клешами в природному стані, то розуміємо, що вони теж походять із чистого Джерела. Однак ми розуміємо, що з ними також треба працювати, і працюємо з ними, спираючись на силу свого природного стану. Тому кажуть, що ми використовуємо силу й досконалість Ясного Світла, щоб підкорити клеші. Можна клешу просто підкорити силою волі, забити її в темний куточок своєї свідомості або енергії й тримати там, як у клітці. Можна зробити по-іншому: м’яко, розслабившись, привнести Ясне Світло в клешу. І тоді клеша буде знешкоджена, вона перестане впливати й сама перетвориться на чистий стан.
Ум-вигадник і самозвільнення думок
Далі говориться: «Ум-вигадник затьмарює твою істинну природу». Істинна природа затьмарюється понятійним умом. Як приклад наводяться хмари, що закривають небо. Небо завжди чисте й досконале, у ньому є джерело світла – сонце, але коли хмари закривають небо, то здається, що сонця немає. Так само ум-вигадник затьмарює істинну природу. Насправді будь-яке судження, будь-яке сприйняття, до якого ми прив’язуємося і на яке спираємося, є таким затьмаренням.
Наше істинне «Я» не містить жодних фіксованих ідей. Що це означає? Чи означає це, що взагалі не потрібно виносити жодних суджень, не потрібно дозволяти уму рухатися? Не зовсім так. У настановах про практику споглядання говориться, що природний стан – це стан, коли свідомість поміщена за межі думок. Тобто бути в природному стані – це означає безперервно споглядати те, що за думками. Однак учень запитує: «Чи означає це, що я взагалі не повинен думати або повинен блокувати думки, щоб не втрачати цей стан?» Учитель сказав: «Ти взагалі нічого не зрозумів». Свідомість перебуває у позадумковому стані, однак думкам дозволяється продукуватися далі. Але оскільки свідомість перебуває на плані тоншому, ніж думки, продукуючись, думки не завдають свідомості жодної шкоди, вони не захоплюють її, не заплутують. Виникнувши, вони одразу самозвільняються. Це подібно до кіл на воді або сніжинок, що впали у воду. Слід засвоїти цей принцип.
Є люди, яким можна змінити свідомість, просто сказавши що-небудь, тобто на рівні ума можна змінити їхню думку, можна змінити їхній стан. Це ті люди, які ще не зрозуміли принцип самозвільнення. Припустімо, якщо такій людині сказати, що вона негідник, вона відчує себе негідником. А якщо їй сказати, що вона дуже хороша свята особистість, то вона дуже радітиме. Але це означає, що мисленнєві конструкції вводять її в оману. Якщо ж йогін утвердився в природному стані, то, коли йому кажуть, що він негідник, ця конструкція миттєво самозвільняється, тому що його свідомість утвердилася на тоншому, ніж думки, плані, тобто він перебуває в тонкому усвідомленні. І коли відбувається споглядання «негідник», то стан «негідник» поєднується з Ясним Світлом, і людина думає: «Так, я досконалий негідник, абсолютно чистий і спонтанно досконалий». Коли йому кажуть, що він святий, він думає: «Так, а тепер я чистий і спонтанно досконалий святий». Здавалося б, що це два різні стани, два різні бачення, але насправді за ними є невидимий центр, магніт, який їх возз’єднує, тому між ними немає суперечності.
Коли йогін утвердився на цьому плані, він розуміє, що така природа сансари, така природа матеріального світу, де обставини складаються так, що сьогодні ти святий, а завтра негідник, тобто це все дуже непостійні речі. Але якщо ти утвердився за межами мисленнєвих конструкцій, то насправді це не різні речі, а одне й те саме. А оскільки це одне й те саме, то просто слід споглядати, бачачи їхню рівність і єдиний «смак». Тому кажуть, що святий утверджується в такому стані, де хула і хвала – це одне й те саме. Тобто єдиний «смак» від того й виникає, що ми перебуваємо на такому тонкому плані усвідомлення, де всі мисленнєві конструкції об’єднуються в єдину суть.
Розвиток сили усвідомленості
Питання: Ви наводите приклад, що якщо утримувати усвідомленість, коли бракує шакті, то хула або хвала вибивають на певний час із цього стану, тобто ум на певний час ототожнюється, але через кілька секунд після згадування відбувається повернення в цей стан. Це нормально чи ненормально? Тому що все одно важко витримати цю збивну прану, яка впливає на підсвідомість.
Звісно! Нарощування сили усвідомленості, щоб стримувати збивну прану, – це саме те, на що має бути спрямована практика після того, як природний стан відкрито. Тобто святі, перебуваючи в однаковому стані недвоїстості, тим не менш різняться за ієрархією залежно від їхньої шакті. Саме та кількість збивної прани, яку здатен звільнити святий, указує на ступінь його реалізації. Тому подальший прогрес йогіна полягає в самозвільнювальних здібностях природного стану.
Само собою зрозуміло, що для початківця-практика важко стримувати збивну прану, тому що його природний стан ще слабкий. Він як паперове віяло, як пір’їнка, як легкий вітерець. А карми, з якими він стикається, збивні прани можуть бути як лом, як залізна стіна. Тому ми повинні природний стан увесь час дбайливо плекати й оберігати силою уважності, постійно повертаючись у нього. Збивні прани не можуть зашкодити природному стану, коли йогін уже утвердився в ньому, коли він здобув сіддхі єдності прани й ума.
Припустімо, за сильної збивальної прани йогін може миттєво об’єднатися з елементом землі. Тоді він стає непохитним, як гора, жодні збивальні прани не зможуть збити його. Але тут ідеться, радше, не про прани, а про думки. Тобто нам доступно, принаймні, самоосвобождати думки й зовнішню інформацію. Це не означає, що потрібно втрачати себе у відносному вимірі, наприклад думати: «Хула й хвала — це одне й те саме, тому із завтрашнього дня я викличу вогонь на себе. Зроблю щось таке». У цьому разі Страж Дхарми скаже вам: «А я досконалий негідник!» Тобто якщо ви так чините, то ви маєте відповідати за свій вибір і бути готовими до того, що мандала проявлятиме щодо вас свої гнівні енергії, тому вам доведеться мати з ними справу й інтегрувати їх. Або світ щодо вас проявлятиме свої гнівні енергії, тому вам доведеться перевірити свій природний стан на стійкість.
Поєднання абсолютного й відносного
Вважається, що якщо ви не бачите різниці між абсолютним і відносним, то ви просто дурний і недалекоглядний практик, ви ще просто дилетант у духовному житті. Природний стан передбачає не лише вміння не ділити й звільняти все, він також передбачає, що ми можемо розрізняти й бути гнучкими, проявляючи це розрізнення й гнучкість у тому місці, де перебуваємо.
Раману Махарші якось запитали:
– Якщо все є ілюзією і не треба розрізняти, то якщо я вкраду щось або вб’ю когось, це теж ілюзія. Якщо я думатиму так, чи буде це гріхом?
Рамана говорив:
– Так, це все ілюзія. Але ви маєте відповідати за свій вибір. Тому, якщо хтось у вас украде або почне вас бити, ви маєте сказати, що це все є ілюзія, і не терпіти від цього жодної шкоди.
Істинний практик розуміє, що питання свідомості — це одне, а зовнішні енергії — це інше. Закон карми діє, навіть якщо ми скажемо, що це ілюзія. Це ілюзія, яка нас реально зачіпає. Тому істинний практик набуває здатності до дуже гнучкого лавірування. Всередині він має одне, а назовні проявляється по-іншому. Це і є поєднання відносного й абсолютного. Часто махасіддхи жили так, що ніхто не знав, чим вони займаються, вони приховували свої містичні сили. І робили вони це недаремно, бо знали, що немає потреби без необхідності закликати збивальні прани, що потрібно завжди й усюди поважати закон карми, потрібно берегти свою свідомість і плекати енергію. Іншими словами, якщо ви стикаєтеся з чимось у відносному вимірі, то всередині, в душі, треба визнавати все чистим, досконалим і звільняти, а назовні розглядати це як знак, який вам посилає всесвіт, проводити аналіз і відгукуватися відповідно до цього знака.
Рівні поведінки йогіна
Йогін — це дуже глибока особистість, а його видима простота походить із близькості до Джерела. Це означає, що він має кілька рівнів поведінки: зовнішній, внутрішній, таємний і трансцендентний. Зовнішній рівень — це його соціальне обличчя, імідж, створюваний для інших, тобто це просто його прояв у зовнішньому світі. Внутрішній рівень — це його особистий містичний досвід, це його самоідентифікація себе з астральним тілом і з умом. На цьому рівні він може поводитися по-іншому. Наприклад, це його поведінка у сновидіннях або в підсвідомості, це його поведінка з дуже близькими друзями по Дхармі, з якими він ділить самаї, або з Гуру. Таємний рівень поведінки — це глибоке усвідомлення природного стану, який поза суб’єктом і об’єктом, це повне самоосвобождення. Трансцендентний рівень — це повне знищення подвійного бачення як такого. І між усіма цими лініями поведінки немає різниці, немає суперечності.
Один молодий чоловік в Америці познайомився з ламою. Цей лама, приїхавши до Америки, заснував там Дхарма-центр, він ходив у кофті й джинсах, як звичайна людина. І цей молодий чоловік познайомився з ним не на основі Дхарми, а як зі звичайною людиною. Монах, лама, був дуже високого сану, це був переродженець (тулку), а молодий чоловік установив із ним стосунки просто як зі звичайним старим, розмовляв із ним на рівних. Коли вони прийшли до Дхарма-центру, монахи почали шанобливо вклонятися ламі. Молодий чоловік сказав: «О, та ти тут кумир!» Тобто він узагалі нічого не зрозумів, він сприйняв ламу просто як цікавого старого. Потім, коли він почав практикувати Дхарму, його розум прояснився, і він почав розуміти велич того, з ким познайомився. Цей лама, коли з ним знайомився молодий чоловік, підіграв йому й нічим себе не виявляв. Він не казав: «Я Гуру, я тулку, я тримач ваджри гімалайських хребтів». Він спілкувався з ним просто як людина з людиною. Це означає, що він мав гнучку свідомість і вміло проявляв свою поведінку. Він міг демонструвати себе як звичайну людину, як учителя, як божество. Він усе це поєднував у собі, і все це було всередині порожнечі.
