Учень у джняна-йозі знищує будь-які думки про об’єкти. За допомогою сили розпізнавання він усуває темряву, і тоді перед ним постає сяйливе світло.
Знищити будь-які думки про об’єкти не означає буквально відмовитися від мислення. Радше це означає процес витіснення мислення на периферію та виявлення внутрішнього позамисленнєвого центру (аманаска). Якщо раніше наше мислення займало сто відсотків нашого життя, то тепер ми виявили певний позамисленнєвий центр, певний стан не-розуму, нементальної ясності. Дуже вільний, можливо, невизначений, як розум, він водночас витончений, але може бути й ясним, якщо ми перебуваємо в спогляданні, і він діє дещо за іншими законами, тож до нього потрібно деякий час звикати. Він дуже тонкий, дуже інтуїтивний, у ньому багато свободи, немає шаблонів, і він узагалі інакше дивиться на світ. Це як від логіки Арістотеля перейти до нечіткої логіки — до логіки неоднозначності.
На цій стадії дуже багато садху збиваються зі шляху. Був один чоловік, такий праведник, який буквально дотримувався всіх принципів, обітниць і заповідей, він вірив у них, але розумом надто буквально, проте був дисциплінованим, оскільки життя тримало його в рамках. Потім він почав відкривати стан не-розуму, і раптом йому почало відкриватися якесь диво: що світ неоднозначний, що все неоднозначне. Ця неоднозначна дисципліна йога також почала давати збій. Це як сороконіжка, яка почала усвідомлювати всі свої ноги й зрештою заплуталася, як їй іти, — вона почала усвідомлювати надто багато. До цього вона не усвідомлювала й бігала, потім почала усвідомлювати, заплуталася й узагалі зупинилася. Дуже важливо не стати такою сороконіжкою. У душі ми можемо переживати неоднозначність, але народження і смерть на нашому рівні однозначні, садхана має виконуватися однозначно, власна дхарма має виконуватися. Тільки виконуватися вона повинна вже не з розуму, а з цього внутрішнього інтуїтивного центру.
Отже, це не стільки припинення думок, скільки витіснення їх на периферію та відкриття в собі нементального центру. Коли ми робимо цей нементальний центр частиною нашої повсякденної реальності, звикаємо жити в ньому, причому жити дуже зручно й природно дивитися з нього на світ, тоді нас більше не турбують наші думки щодо об’єктів, людей чи чого б там не було. Це взагалі не предмет наших думок, ми розуміємо: реальність — це не предмет наших думок, а реальність — це предмет усвідомлення. Нас турбує наше усвідомлення, наприклад, наша широта, наша відкритість, наша глибина, наша чистота усвідомлення, а думки більше не турбують.
Наприклад, якщо ви бачите якогось безхатченка на вулиці, раніше ви могли думати: «Взагалі нечиста людина, жахлива людина. Яка погана доля», — і так далі, і думки викликали затьмарення, то в цьому разі у вас таких думок немає. Вони десь метушаться на периферії та згасають, а в центрі у вас — позамисленнєвий стан усвідомленості, і вас турбує зовсім інше. Ця людина не турбує, ви приймаєте її такою, якою вона є, вона просто існує, як дерево, як кіт, у вас до неї немає претензій, немає осуду, але вас турбує, чи зможете ви з вашим нинішнім рівнем усвідомлення залишитися в стані усвідомлення поруч із такою людиною, — ось що вас турбує.
Ви приймаєте її, не засуджуєте, але вас турбує, чи зумієте ви втримати глибину усвідомлення, широту, чистоту й відкритість вашого усвідомлення. Це приклад іншого ставлення до світобудови, узагалі іншого ставлення. Ви бачите світ як енергію, ви більше не бачите чоловіків, жінок, бідних і багатих, красивих і не дуже, розумних і дурних, тобто ви, як і раніше, усе це розрізняєте, але це перестає бути важливим. Ви бачите світ як одну велику енергію, живу, грайливу, у якій ви також перебуваєте, з якою контактуєте за допомогою усвідомленості, і ця усвідомленість не має стосунку до думок. Ця енергія неоднозначна, її не можна однозначно оцінити як чорне або біле, і ви розумієте: немає однієї правди для всіх, правд багато, і в кожного вона своя, але істина одна, проте ця істина неконцептуальна, вона перебуває за межами мислення. Звідси ви народжуєтеся як джняні: коли ви вийшли на цей рівень, виявивши стан аманаска, неконцептуальний стан усвідомленості, і сприймаєте світ радше як енергію, єдину зі свідомістю, не навішуючи на реальність ярликів, оцінних суджень, — саме тут ви народжуєтеся як джняні.
Потрібен певний час, щоб звикнути жити в такому стані, щоб він став природним, можливо, дванадцять років, можливо, більше, але ми поступово до цього звикаємо. У процесі такого звикання багато наших двоїстих уявлень розчиняються, багато наших сумнівів зникають, і ми дедалі більше переконуємося: так, це правильне бачення світу, це правильна настанова базової свідомості.
Стадії розвитку неконцептуального стану
Він відчуває запаморочення, потім проявляється порожнеча (акаша). Далі виявляється моха (омана). Джняна-йогін розсіює цю моху через дослідження, або вічару. Так, пройшовши через стадії темряви, світла, глибокого сну та мохи, мудрець нарешті досягає стадії нірвікальпа-самадхі. Він насолоджується абсолютним спокоєм, він приходить до істинної джняни.
Коли неконцептуальний стан (аманаска), безопорний стан (ніраламбха) виявлено як сахаджу (природний стан), то все, що залишається йогіну, — звикати жити в ньому, залишатися в ньому, не полишати його. Він не може прорватися вище, але не повинен опускатися нижче цього стану, і потрібен тривалий час, щоб цей стан запрацював, активувався. Спочатку він не активний, він відкритий десь у глибині душі, але ми навіть не можемо ним користуватися, ми зберігаємо його як певну внутрішню таємницю, як щось найсокровенніше, що було і є в нашому житті, як вершину нашого розуміння. Можливо, знадобиться п’ять або десять років, перш ніж цей неактивний стан почне проявлятися, набере сили й енергії та почне допомагати нам у житті, але до того він навіть не допомагає нам у житті, ніби він живе сам по собі своїм життям, а ми — своїм, тому що наше тіло й розум ще тривалий час мають інерцію, мають свої інтереси.
Ми знаємо, що в нас є якась внутрішня таємниця усвідомлення, але вона поки що начебто відокремлена від нас, тому що наші розум і тіло мають зовсім інші інтереси, ще не дуже з нею поєднуються. Ми живемо таким подвійним життям, коли в розуму й его є інтереси — це, звичайно, карма. Які інтереси в них можуть бути — карма. Навіть якщо ми приборкали їх йогою, приборкали дгармою, однаково вони намагаються провести якісь свої інтереси. Тут потрібні воля й самодисципліна, але ми відчуваємо, що наше недвоїсте усвідомлення поза розумом поки що відокремлене від цього. Тут ми просто повинні його плекати, наповнювати, насичувати благословеннями святих, упасаною, мантрою, юкті, усіма доступними видами живлення. Одного дня воно набере сили, і ця сила почне проявлятися в тому, що вона почне нам допомагати, ми почнемо потроху ним користуватися.
Перше, у чому воно почне допомагати, — воно почне розчиняти моху, наше невідання, яке існує у величезних кількостях у різних вимірах. Наприклад, воно допоможе розчиняти негативне сновидіння, розчиняти тамас під час сновидіння та привносити ясність у сновидіння. Воно допоможе розчиняти грубі й тонкі мирські бажання; коли вони спливатимуть, ми вже не відчуватимемо, що зраджуємо цей стан. Ми просто дозволимо цьому стану активно вийти на передній план, і всі грубі й тонкі бажання розуму раптово зупиняться, немов приборкані або паралізовані. Це означає, що наше внутрішнє усвідомлення потроху починає активуватися, потроху працювати, ми починаємо потроху ним користуватися. Воно почне допомагати нам у таких медитаціях, як махашанті, оскільки воно привносить справжню глибину й беззусильність у махашанті, і махашанті можна виконувати тривалий час. Воно дає змогу розсіяти тамас під час глибокого сну без сновидінь, що дуже складно навіть для йогів, навіть для вчителів йоги, які практикують протягом тривалого часу, усе життя. Коли воно проявило свою активність, воно починає брати на себе багато функцій, про які ми навіть не підозрювали. Ми думали, що це певний наш невеликий стан, який ми відкрили, а за ним виявляється величезна тонка божественна сила або велика милість і благодать.
Запитання: Гуруджі, ось кілька сатсангів тому ви казали, що всі ці ототожнення, махавак’ї та інше працюють, коли ти дійшов до причинного рівня, до рівня причинного тіла, де саме міститься природа «я» у причинному тілі. Виходить, треба перебувати в цьому стані джаграт-сушупті, правильно? Тоді це внутрішнє усвідомлення запрацює, те, про що ви говорите, правильно?
Те, що воно запрацювало, означає, що ви почали відчувати цей джаграт-сушупті, хоча й не повною мірою, а лише на самому початку, але загалом — так.
— Повною мірою його можна запустити лише в стані сушупті, так?
Повне усвідомлення сушупті — це повна дія цього стану, так, і усвідомлення сушупті як уві сні, так і наяву, як у тонкому тілі, так і в самому причинному тілі. Сушупті-сушупті, свапна-сушупті та джаграт-сушупті — це всі сфери дії виміру сушупті, крім тур'я-сушупті.
Океан вічної джняни
Він стає океаном вічної джняни та всепроникної абсолютної свідомості. Він занурюється в океан нектару, насолоджується нескінченним блаженством, де існує лише той, хто бачить, без видимих об'єктів.
Усе це приходить не одразу, а лише після того, як ми усунули сумніви й наше природне усвідомлення пробудилося. Спочатку воно набувається на стадії зустрічі зі світлом, воно просто переживається, потім тривалий час визріває. Коли воно трохи активується — це означає, що ми підійшли до стадії передачі, ми вже трохи можемо користуватися ним у житті, воно починає поєднуватися з нашим життям, але зовсім незначною мірою, вирішувати якісь невеликі завдання. Наприклад, розчиняти сумніви в подвійних концепціях, розчиняти невеликі емоції — це означає, що воно почало трохи проявляти свою шакті, активність, але вона ще незначна, потрібен тривалий час для визрівання. Це як дитина, яка росте, і доки вона не виросте, вона не може щось робити. Нарешті, на стадії зачаття воно набирає достатньої сили й привносить у наше життя справжнє переживання глибини, єднання з різними ситуаціями, воно миттєво розчиняє всі подвійні концепції. Ви вже не губитеся, коли Гуру ставить вам запитання: «Навіщо мавпа їсть каміння», — ви ж навіть не думаєте. Відповідь виникає миттєво, це не: «Так, тут треба щось подумати», — а потім іде відповідь із домішками.
Там чисті відповіді за частки секунди, миттєві, ясні, дуже чіткі, швидкі, і в них немає сумнівів, тому що Гуру ставить запитання з цього стану, й учень із нього ж відповідає. Там не може бути сумнівів — це миттєвий резонанс — це стадія зачаття. Воно привноситься в життя, і життя, поступово поєднуючись із ним, стає грою, воно розчиняє ваше авторство, забирає ваше прагнення до плодів і результатів, забирає вашу гордість, ваше почуття власної значущості, дуже багато чого воно змінює у вашому житті, тобто воно виходить на перший план, за ним виявляється велика благодать. Воно ще не стало безперервним океаном глибини й величі, як тут описано, але вже починає діяти, на вашому рівні воно почало вас змінювати — це означає, що ви на правильному шляху, але ще доведеться пройти дуже багато.
Запитання: Гуруджі, щойно зачитали про океан безмежної величі, де є лише той, хто бачить, без видимого. Це і є стан сушупті? Там є лише суб'єкт, а об'єктів немає?
Із цього починається рівень сушупті — саме звідси починається сушупті й починається перехід до тур'ї. Цей той, хто бачить, дедалі глибше виявляється як довершена, до самих меж, порожнеча, наповнена божественною енергією.
Запитання: Ом, Гуруджі, а як досягти цього за допомогою енергії? Чи можливо це?
Оскільки свідомість та енергія взаємопов'язані, якщо ви за допомогою кундаліні-йоги активуєте удана-ваю, в'яна-ваю — це можливо, але втриматися складно. У кундаліні-йозі проникнення в цей стан відбувається швидше, але втримувати його складніше.
Природа джняни та різні види самадхі
Його розум набуває природи джняни. Він стає чіт, самою свідомістю, звільнений від будь-якої видимості об'єктів, він утримує свідомість у належному стані, немов океан, що перебуває у своїй звичайній рівновазі без вирування хвиль. Мудрець вільний від будь-якого потягу до об'єктів, набуває природи мудрості, яка пронизує все. Він досягає такого стану джняни, який перебуває над усім і в якому не існує нічого, крім істини, і перетворюється на океан вічної джняни та всеосяжної абсолютної свідомості. Хамса грається в нескінченному океані духовного блаженства. Мудрець насолоджується власним Атманом, або істинним «Я».
Це можливо тоді, коли проходяться різні види самадхі, про які говорить Шанкара в тексті «Дрік-дріш'я-вівека»:
Шабда-анувід-нірвікальпа-самадхі
Дріш'я-анувід-нірвікальпа-самадхі
Антар-нірвікальпа-самадхі — три внутрішні
Бахір-дріш’я-анувід-савікальпа-самадхі
Бахір-шабда-анувід-савікальпа-самадхі
Бахір-нірвікальпа-самадхі
Коли всі ці самадхі переживаються в різних ситуаціях, поступово все йде до того, щоб самадхі стало природним, безперервним. Одне самадхі спалахами спонукає переживати інше самадхі — воно перетікає в третє. Насправді це не різні види самадхі — це одне й те саме самадхі, але в них є відмінності, оскільки залучаються різні прани, різні сприйняття об’єктів і різні положення тіла та стани розуму. Зрештою в усіх цих видах самадхі простежується єдність, єдиний «смак» і виникає звичка до того, що це природно, що перебувати в самадхі — природно, перебувати в центрі свого «я» поза розумом — природно, діяти поза розумом і з див’я-бхавою або з брахма-ахам-бхавою, поєднуючи ці бхави з індріями, з думками, з почуттями, з бажаннями, із зовнішніми об’єктами — це природно.
Відбувається перебудова всього нашого способу життя, способу сприйняття, мислення, і весь наш старий досвід бачиться як цілковито сплячий стан, особливо на початку. На вищому рівні навіть наш минулий мирський досвід бачиться як досконала гра Шиви. Ми вже не говоримо так, але на початку весь наш минулий життєвий досвід бачиться як цілковито безглузда омана. Ви думаєте: «Як же непробуджено я діяв. Як я взагалі міг так діяти. Які дурниці я робив. Я спав, я був непробудженим, я нічого не розумів. Я був неусвідомленим». Ви відчуваєте, ніби прокинулися від важкого, похмурого, тривалого сну, і вас охоплює почуття тріумфу від того, що ви прокинулися, яке це щастя, і ви дуже цим дорожите, дуже боїтеся це втратити, тому що це найцінніше, що є в житті.
Найцінніше уві сні — це не предмети, знайдені уві сні, не будинки й не палаци, найцінніше уві сні — це прокинутися. Те саме й тут, і ви природним чином відчуваєте, що в матеріальному світі всі матеріальні об’єкти, уся слава, уся влада, усе багатство нічого не варті, тому що найцінніше в ньому — це прокинутися. Коли ваша свідомість поглиблюється, раптом ви розумієте, що навіть у тому сплячому, непробудженому стані всередині вас була якась пробуджена частинка, що ваша чіті-шакті навіть тоді все одно була частково пробуджена, що всі ваші непробуджені, безглузді, несвідомі дії — це теж була гра Шиви, що від самого початку не було жодного зла. Від самого початку не було жодної омани, від самого початку не було жодної карми — просто вас не було, а була досконала гра енергії Шиви й був сам Шива, і він був завжди. Він просто грав вами, не те щоб був — він грав вами, він був вами і є вами, а ви тут узагалі вигаданий персонаж. Виходить так, що завжди був Шива, завжди була шакті, він грав усіма живими істотами, а з’явився розум, вигадав персонажів, щось домислив і наклав на все це, і ви смієтеся з того, що виявили цей розум, виявили цього персонажа, виявили, що він не має жодного стосунку до гри Шиви й Шакті. Раптом ви розумієте: минуле досконале, теперішнє досконале й майбутнє досконале, та їх навіть немає, тому що нічого, крім Шиви та гри його Шакті, не існує, а те, що розум породив бажання, страхи, реінкарнації, ототожнення, — виявилося таким нашаруванням, фальшивою вигадкою, яку треба відкинути, єдине, що треба відкинути й повністю переглянути.
Запитання: Гуруджі, цікаво, наприклад, візьмімо моє минуле. У моєму минулому Шива грав, і з тими станами, з тими кармами, з тими рухами душі — чи мав він свободу волі, точніше, свободу вибору в тому стані, чи це вже саме такий потік, тобто такий тунель реальності й такі ланцюги подій, що вони саме так і повинні відбутися?
Вищий Шива всередині завжди має свободу волі, його сватантрія-шакті не переривається. Це була реалізація його свободи волі. Шива на нижчих рівнях таттв, той, кого називають Пурушею, тобто Шива, зв’язаний канчуками, індріями, антахкараною, — ось він її не мав, йому довелося жити з тим, що є.
Запитання: Ом, Гуруджі, я хотів дізнатися: самадхі переходить у нірвану чи нірвана — це якийсь інший стан?
Нірвікальпа-самадхі — це нірвана, савікальпа — ні.
Запитання: Друге моє запитання: чи є такий стан, коли зникає спостерігач, коли зникає все й спостерігач також? Це вже перехід у нірвікальпа-самадхі?
Щоб відбувся перехід у нірвікальпа-самадхі, потрібно, щоб замовкли всі вікальпи, тобто в цьому полі усвідомлення, де є спостерігач або де він зникає, мають зникнути всі коливання розуму. Розум має стати дуже спокійним, але доки є вікальпи (модифікації розуму) — усе це належить до категорії савікальпи, з вікальпами (модифікаціями).
Запитання: Вікальпи — це, виходить, коливання. Коли зникає спостерігач — це означає, що зникає вже й коливання, тобто немає за що чіплятися, і тоді вже, виходить, виходиш.
Можна й так сказати, так.
Чотири типи джняні
Існує чотири типи джняні: брахмавід, вара, вареян і варіштха. Залежно від рівня саттвічного его, присутнього в цьому дживанмукті. Брахмавід, брахмавідвара, брахмавідвар’ян, брахмавідваріштха — це чотири типи джняні.
Брахмавід — це той, хто перебуває на четвертій бхуміці (сатвапаті)
Брахмавідвара — на п’ятій бхуміці (асам-шакті)
Брахмавідвар’ян — на шостій бхуміці (падартха-бхавана)
Брахмавідваріштха — на сьомій бхуміці (тур’я)
Брахмавідваріштха завжди занурений у самадхі, його потрібно годувати примусово. Він — відеха-мукта, він не здатний виконувати жодної діяльності заради лока-санграхи.
У випадку відеха-мукті, у випадку дживанмукті, його не треба годувати з ложечки, він сам себе годує. Він цілком здатний рухатися, розмовляти. Якщо це відеха-мукті, нірвікальпа-самадхі, то його душа, його свідомість, увага весь час перебуває у вимірі тур’я і, можливо, у вимірі сушупті-тур’я та у вимірі тур’я-тур’я за межами тіла, тобто він не у фізичному тілі. Це наче анестезіолог просто ввів розчин, і людина перебуває під наркозом та не відчуватиме тіла, усі її прани перебувають у сушумні, і прани не залишають сушумну. Це стан відеха-мукті — того, хто поза тілом.
У стані дживанмукті прани перебувають не лише в сушумні, вони також рухаються ідою та пінгалою, але більша частина прани перебуває в сушумні, і такий йогін може бачити світ, розмовляти, діяти, рухатися, він проявляє гру. Він також перебуває в глибокому стані сахаджа-самадхі, він теж може бути на сьомій джняна-бхумі. Приклади — Шріпада Шрі Валлабхачар’я, Гуру Брахмананда, Крішна — усі вони перебували на найвищій джняна-бхумі.
Джада Бхарата, Мауні Свамі з Комбаконама, Акалкот Свамі з Махараштри — усі вони були брахмавідваріштхами. У них не було тілесної свідомості. У брахмавіда або брахмавідвари є дуже слабке усвідомлення тіла у формі певного ментального осаду або самскари.
Що ще буває: йог, який перебуває на сьомій джняна-бхумі, перебуває в самадхі, не виходячи з печери, не виходячи зі свого кутіра, але частина його розуму створює ілюзорне тіло, і це ілюзорне тіло проявляється серед людей та займається проповідництвом, місіонерством або розважається, як йому заманеться, подорожує тощо. Ця частина розуму настільки сильна, що це ілюзорне тіло може вбиратися в п’ять елементів і навіть може відчуватися, бути видимим і навіть розмовляти, але воно не може виконувати фізіологічні функції, а його головне тіло перебуває нерухомим. Тому іноді люди плутаються щодо джняні, у них часто виникає дуже багато дискусій, просто так проявляються сіддхі, тому сіддхи завжди є незбагненними істотами, оскільки вони виходять за межі законів біології та фізики цього світу.
У брахмавіда або брахмавідвари є дуже слабке усвідомлення тіла у формі певного ментального осаду або самскари. Як брахмавід, так і вара все ще можуть діяти у світі. Деякі люди імітують стан авадхути й зривають із себе одяг. Авадхута абсолютно нагий, він завжди утверджений у Брахмані, він забуває про тіло й навколишній світ, і його одяг спадає сам собою, подібно до того, як це буває у п’яниці. Тут потрібно бути дуже обережним у своїх судженнях.
Брахмавід — четверта бхумі, брахмавідвара — п’ята бхумі — означає, що такий йогін діє немов уві сні. Більша частина його розуму перебуває в тур’ї. Він розпізнає ілюзорність світу, порожнечу, його світлоносність, гру енергії. Він розпізнає порожнечу й неіснування «я», порожнечу й неіснування будь-чого, і водночас він розпізнає сяйво Брахмана. Він розпізнає, що існує лише Брахман, а якщо він зосереджує увагу на аспекті Ішвари — на активному Брахмані, він усвідомлює, що існує лише Ішвара, лише Шива й більше нічого, і «я з ним єдиний, я — цілковито його частина», і він перебуває в цьому стані, подібному до глибокого сну. При цьому частина його свідомості активна й може проявлятися, але вона проявляється без прив’язаності, спонтанно рухома минулою прарабдха-кармою, минулими клятвами, обіцянками, обітницями служити Богові, дхармі на благо всіх живих істот, без вибору, без прийняття, відкидання та без чіпляння. Тоді всі дії такого йогіна подібні до гри, сповненої блаженства й неприв’язаності.
Запитання: Гуруджі, запитання щодо нірвікальпа-самадхі. Коли святий входить у нірвікальпу, там же зупиняються васани, якісь рухи розуму — і все, тобто все припиняється, але щось же залишається, бо коли він повертається — усе це, власне, мало б розчинитися. Адже він повертається в тіло, тобто в тіло після нірвікальпа-самадхі. Це ж те саме тіло, яке було до входження в нірвікальпа-самадхі, а не якесь інше, наприклад? Він повертається, а там у нього вже інше тіло, тобто є щось, що фіксує його становище, так би мовити, у цьому світі, тобто, можливо, якась чітта, що не розчиняється, чи що це?
Усе залежить від того, якої глибини була нірвікальпа-самадхі й як довго вона тривала. Якщо це була глибока нірвікальпа-самадхі, вона привела до манонаші (знищення розуму й ототожнення з розумом і тілом), тоді він розчиняється в Шиві у стані Шива-саюдж’я. Він усвідомлює самого себе Шивою, і відбувається самовпізнавання (пратьябхіджня). Коли він повертається в тіло, манонаша вже відбулася, і, відповідно, васанакшая також відбулася, і вікальпакшая (колишнє коливання розуму) — їхнє руйнування також відбулося. Він уже повертається в тіло дещо іншим, він не повертається в тіло колишньою дживою (душею) зі своїми кармічними ілюзіями та завданнями — він повертається в нього як Шива.
Коли він повернувся як Шива, то виходить, що свідомість тіла й свідомість особистості повністю віддані Богові, вони здаються в оренду Шиві, і він стає ілюзорним тілом Шиви, яке віддало своє тіло й свідомість Шиві, та повертається в нього вже як Шива, а не як особистість. Ми думаємо, що це та сама людина, але це Шива в тілі, якому було віддано це тіло й цю свідомість у процесі самовіддачі (прапатті). Навіть якщо в тілі є якісь васани, оскільки тіло ще може бути не остаточно очищеним, то ці васани вже вичерпуються не індивідуальністю цього йога. На що вони перетворюються, сказати складно — це вже залежить від Шиви.
Запитання: Гуруджі, те саме, про що ви сказали, можна запустити й без нірвікальпа-самадхі, правильно? Я — Те, тобто я точно знаю на рівні погляду те, про що говорять писання, говорить Гуру, підтверджують садху навколо: я — Те. Знаючи, що я — Те, я можу ніби сказати, що просто через моє тіло, через ці п’ять оболонок грає Абсолют, а моє завдання — не заважати йому.
Погляд правильний, однак цього недостатньо — це ще має стати вашим спогляданням. Є різниця між поглядом, коли ми внутрішньо знаємо в абсолютній істині, і спогляданням, коли ми щосекунди його дотримуємося. Важливо, щоб погляд переріс у споглядання, у постійне пам’ятання щомиті без відволікань.
Запитання: Споглядання — це, по суті, Гуру-йога, виходить? Один зі способів, один із методів перебування.
Якщо під Гуру ми маємо на увазі Абсолют, то споглядання, нідідх’ясана — це завжди споглядання Абсолюту. У цьому сенсі Гуру-йога й нідідх’ясана — це одне й те саме. Гуру-йога саме для цього й призначена, щоб садху міг увійти в споглядання.
Запитання: Упасана також у цьому ключі, так, і всі інші методи також?
Усі практики, усі методи призначені лише для цього. Ми маємо набути єдиного «смаку» щодо всіх методів, якщо йдемо шляхом адвайти або ануттара-тантри, сприймати їх у єдності.
Запитання: Тобто немає сенсу сильно прагнути нірвікальпа-самадхі, тобто треба прагнути саме енергії Абсолюту?
Бажайте нідідх’ясани, і буде стійка нідідх’яса — прийде нірвікальпа-самадхі.
Парокша й апарокша-джняна
Запитання: Гуруджі, сьогодні вже згадувалося, що махавак’ї діють лише після певної реалізації, і такі твердження, як «я — Те», а також підтвердження цього іншими садху чи писаннями, діють після певної реалізації. Як тут не заплутатися?
Вони діють як парокша-джняна, але на початковому рівні вони діють як парокша-джняна, яку ще називають крія-джняною — тренувальною джняною. Це не означає, що ми не можемо орієнтуватися на них і застосовувати їх, просто ми знаємо, що це тренування. Раману Махарші якось запитали, і він відповів: «Не думайте, що ви — Те, будьте Тим». Думати, що ти — Те, означає вправлятися у погляді, у крія-джняні; аналітична медитація — це нормально, але парокша-джняна — це знання, отримане з книг, настанов Гуру або власної пам’яті, а бути Тим — це апарокша-джняна, і між ними велика відстань. Чим парокша відрізняється від апарокші? Апарокша дає васанакшаю і манонашу, а парокша не дає їх такою мірою, зрозуміло.
Запитання: Апарокша завжди усвідомлена, тобто коли в нас є самадхі, ми про це знаємо, і тоді справді можлива апарокша, чи може бути так, що Шива грає, а манас?
Вона завжди усвідомлена, не може бути так, що апарокша-джняна прийшла, а ви цього навіть не помітили.
Запитання: Гуру, у мене запитання: є учениця учня Рамани Махарші, і коли вона увійшла в цей стан, її розум повністю вимкнувся, тобто вона стала п’ятирічною дівчинкою, а потім заново вчилася їсти, ходити й одягатися.
У нашій традиції це називається помилкою в спогляданні. Можливо, у тій традиції це не вважається помилкою, але в нашій це називається втратою дії в погляді й усвідомленні.
Запитання: Це не апарокша?
Можливо, апарокша-джняна прийшла після цього переживання. Це була надто шокова подія для розуму вісімнадцятирічної дівчини, і розум дуже довго перетравлював її, перш ніж пристосувався. Він настільки здався, санкоча-шакті настільки відвела його вглиб, що залишилася лише слабка частина, якої вистачало на інтелект п’ятирічної дитини, але потім поступово цей розум знову розправився, санкоча-шакті ослабла, і розум якось пристосувався існувати разом із недвоїстим переживанням. Перший досвід недвоїстого переживання може сильно стиснути розум, тоді наша увага відчуває, що все, що бачить розум, — неправильне й неважливе, а недвоїсте переживання — ось істина. Ми повинні робити це дуже м’яко, поступово, і не повинні буквально знищувати розум; ми маємо витісняти розум на периферію, і при цьому здібності, інтелект, вівека (розрізнення) не повинні втрачатися.
Сім стадій джняни
Сім стадій джняни такі: шубхекча, вічарана, тануманаса, саттвапаті, асамшакті, падартха-бхавана і тур’я.
Шубхекча
Шубхекча — це коли людина відчуває, що перебуває в невіданні, і щиро бажає здобути духовне знання; вона — шубхекча.
Шубхекча — перша бхумі — означає, що людина служить святим і мудрецям, перебуває в правильному товаристві та прагне звільнення.
Вічарана
Вічарана — це коли людина переконана в нікчемності світу й глибоко розмірковує про методи усунення невігластва та здобуття духовного знання; її називають вічараною.
Якщо шубхекча — це іноді стан карма-санньясі, мирянина-початківця, то друга бхумі — це часто стан брахмачарі в ашрамі, який щиро намагається зрозуміти принципи споглядання, застосовує методи й перебуває на стадії шравани та манани.
Тануманаса
Тануманасі — це стан, коли розум стає тонким, наче нитка, внаслідок відрази до мирських об’єктів і глибоко занурюється в роздуми про душу.
Тануманаса — це вже досвідчений монах, найімовірніше після дванадцяти років практики, який безперервно перебуває в спогляданні на стадії зачаття, виношування, має досвід самадхі або досвід тонкого тіла, досвід пробудження кундаліні, досвід світла, досвід усвідомлених сновидінь, досвід світла уві сні без сновидінь. Він відкрив дуже тонкий розум, і цей дуже тонкий розум дає ясність, дає переживання брахма-ахам-бхави, він дає божественність, божественну велич, див’я-бхаву, чистоту, любов, відданість, і в нього вже немає сумнівів щодо цього тонкого розуму. Він знає, чого триматися, він постійно тримається на цьому рівні й живиться завдяки дуже тонкому розуму, але цей стан іще може бути дуже нестійким. Це ще не реалізація, але це вже переддень реалізації, коли треба очистити деякі карми й утвердитися в цьому тонкому розумі, а отже, потім, можливо, станеться прорив і можна буде здійснити стрибок на четверту землю.
Саттвапаті
Коли розум стає чистим, саттвічним і утверджується в істинному «Я» внаслідок тривалих роздумів, його називають саттвапаті.
Саттвапаті означає, що йогін упродовж тривалого часу утверджувався в тонкому розумі, перебував у виношуванні, а потім здійснив прорив зі стадії виношування на стадію народження. Він замкнув коло дня, безперервно споглядаючи, і він замкнув коло ночі. Він доторкнувся до свабхасвари (Ясного Світла), його свідомість безперервно стикається з чистим світлом, його свідомість безперервно сяє, тому саттвапаті — це володар саттви. Саттва — це променистість, сяйво; він розпізнав тонкий світлоносний шар свого розуму й постійно перебуває в контакті з цим світлоносним шаром. Він у ньому утвердився і народився як пробуджений Пуруша. Це означає, що тепер він є тим, кого називають брахмавід (той, хто знає Брахмана). Він не осягнув його до самої глибини, але він його відкрив і знає його апарокша (безпосередньо, прямо) з особистого досвіду. Йому більше не треба запитувати, йому більше не треба читати писання, хоча він може робити це і для себе, і для інших, але він має цей досвід.
Асамшакті
Коли людина цілковито відсторонюється від об’єктивного світу завдяки пізнанню істинного «Я», вона перебуває в асамшакті.
На стадії асамшакті це світло вже виконало велику роботу й стерло всю пам’ять про минулі враження, васани, розірвало рнану-бандхани, очистило канали, і воно вже відокремлює цього йога від світу так, як цього не було раніше. Йог почувається відокремленим від цього світу, хоча живе в ньому, але він уже живе не як особистість чи тіло — він живе радше як персонаж сновидіння. Він грає в цьому світі, не діючи.
Запитання: Тобто четверта земля — це народження, так? А п’ята — це вже, виходить, плекання?
П’ята — це те, що настає після народження, так. Ми народжуємося як джняні на четвертій землі, тому присвоюється титул брахмавід. На п’ятій землі відбувається відсторонення від світу. На п’ятій бхумі залишається лише недвоїста реальність, і це можна порівняти зі станом глибокого сну. Навіть якщо йогін залучений до різноманітних дій, усередині він залишається незачепленим. Їй відповідають плекання, виховання й загартування. На четвертій йогін бачить у всьому свідомість за допомогою розуму, вільного від розділень. Розділення припинилося, єдність, недвоїстість є постійними. Він також сприймає все наче уві сні, як і на п’ятій, але на п’ятій це глибше, і на п’ятій виникає глибока вайраг’я, відсторонення від цього світу. Тому це називається неприв’язаністю (асамшакті).
Запитання: Ом, Гуруджі, я так зрозумів, що на стадії тануманасі активізуються удана й в’яна, а коли відбувається народження, що тоді активізується?
Народження означає, що ви усвідомили вимір тур’ї. Сон зі сновидіннями означає мале народження; сон без сновидінь означає велике народження, і там відбувається те саме, діють ті самі прани. Це просто опис із різних ракурсів.
Падартха-бхавана
Коли людина усвідомлює, що предмети світу насправді нематеріальні, а являють собою лише Брахмана, її називають падартха-бхаваною.
На стадії падартха-бхавани настає несприйняття об’єкта, вона так і називається. Він усвідомлює: «Я не є ані реальним, ані нереальним, ані навіть таким, що існує як "я", я поза подвійністю та єдністю». Усі найтонші сумніви припинилися, він живе як намальована лампа. Він — ніщо всередині, ніщо зовні, ніщо, як порожня повна посудина. На стадії падартха-бхавани йог грає, але не те щоб йог грає — Шива грає в тілі йога та свідомості йога, розгортається чіт-шакті-віласа (гра енергії усвідомлення). Шива існує незалежно в тілі йога.
Запитання: Це вже відпускання на свободу, виходить, гра, ось ця п’ята?
Гра, так, відпускання на свободу, гра — усе це шоста бхумі.
Тур’я
Коли людина повністю заперечує численні відмінності світу й усвідомлює неподільне (акханду), єдину сутність (екарасу), сат-чіт-ананду (буття, свідомість, блаженство), її називають тур’я. Цей стан тур’ї також називають станом дживанмукті, або звільненням за життя.
Тур’я, тур’яга — сьома бхумі, йогіна на цій стадії наділяють титулом брахмавідваріштха. Це безтілесні вільні істоти, чий стан неможливо описати. За шістнадцятьма кала їм відповідає стадія переходу у вимір мандали та становлення Брахмою-творцем.
Класифікація стадій духовного розвитку
Гостре бажання, що пробуджується в людині, здобути мокшу, насолодитися блаженством нашого істинного «Я» через вайраг’ю та через байдужість до чуттєвих насолод, прагнення розпочати вивчення атма-джняна-шастр і вступити у спілкування з тими, хто пізнав Брахмана, — це шубхекча, або перша стадія.
Коли шукач наділений чотирма засобами спасіння, коли він чує шруті й осягає біля стоп Гуру значення махавак’ї «Тат Твам Асі», а потім глибоко розмірковує над почутим — це вічарана, або другий стан.
Отже, проаналізуйте, до якої землі мудрості ви себе віднесете, потім я підніму руку й потім я скажу, а ви підніміть руки, до якої землі ви себе віднесли.
Унаслідок практики, здійсненої на цих двох перших стадіях, розум набуває здатності зусиллям волі зосереджуватися на Брахмані. Він стає немов нитка, генерується брахма-кара-вритті — це третя стадія під назвою тануманасі. Завдяки практичному опрацюванню трьох зазначених вище процесів усі бажання викорінюються, розвивається таттва-джняна, розум наповнюється чистотою, або саттвою, — це четверта бхуміка під назвою саттвапаті.
Хто вважає себе на першій землі мудрості? Хто на другій землі мудрості? Хто на третій землі мудрості? Добре. Будемо тестувати. Недостатньо, щоб я сказав, — потрібно, щоб ви ще й зрозуміли.
Запитання: Гуруджі, тобто повне зречення чуттєвих задоволень настає лише на четвертій землі, тобто коли народження реалізоване? У всій повноті.
Виходить, що так. Четверта земля мудрості по-справжньому дає вайраг’ю, тому що тур’я спалює васани, вона здійснює васанакшаю та манонашу.
Запитання: Ом, Гуруджі, я погано розумію класифікацію земель мудрості, щоб аналізувати себе, але чи є якісь ключові моменти саме між першою і другою або другою і третьою, щоб було від чого відштовхуватися?
Перша ознака — служить святим і мудрим; якщо служите, значить, перша у вас уже є. Шукає істину, служить святим і мудрим, здійснює севу, ходить до храмів, бере участь у богослужіннях, цікавиться духовними питаннями, перебуває в потоці. Друга — займається дослідженням писань, практикує методи, досліджує ум, за допомогою атма-вічари прояснює усвідомлення, вже глибше осягає принципи свідомості. Третя — розвинув тонку свідомість і вже постійно перебуває в тонкому спогляданні. Четверта — розвинув надтонку свідомість тур'ї, і його не цікавить світ ані всередині, ані зовні. Поки що достатньо перших чотирьох.
П'ята і шоста стадії
На п'ятій стадії асамшакті шукач уже не пов'язаний з об'єктами та їхніми самскарами й санкальпами.
На п'ятій стадії відбувається відсікання, пратьяхара між об'єктами, індріями та свідомістю: відсікаються найтонші зв'язки й прани. Це можливо лише тоді, коли ми переживаємо п'ять ознак дня і п'ять ознак ночі з погляду йоги ілюзорного тіла. Це можливо, коли наш ум витончується, сягає найтонших шарів споглядання, а вітри входять у сушумну в споглядальній йозі. Асамшакті — це не просто наша неприв'язаність, а відсікання на рівні свідомості тонких вітрів зв'язку між індріями та об'єктами, припинення бхучарі-шакті.
Далі настає шоста стадія — падартха-бхавана. Будь-яке сприйняття об'єктів, як зовнішніх, так і внутрішніх, втрачається, а бхава-пратіті.
На шостій стадії йог переживає безмежний океан світла за всіма об'єктами. Можна сказати, що він більше бачить океан світла єдиного Брахмана і більше поглинутий його бхавою, ніж зовнішніми об'єктами; він ніколи не втрачає присутності океану світла й ніколи не втрачає брахма-ахам-бхаву та дів'я-бхаву.
Якщо джняні й сприймає об'єкти, то робить це лише внаслідок зовнішнього примусу. Сьома стадія — тур'я: джняні занурюється в атмічне блаженство, він повністю позбувся будь-яких уявлень про різнорідність. Тепер уже немає тріпуті ані зовні, ані всередині.
Тріпуті означає суб'єкт, об'єкт, процес пізнання.
Титули мудреців різних стадій
Того, хто функціонує на перших трьох бхуміках, називають мумукшу. Хто функціонує на четвертій бхуміці — той брахмавід. Того, хто функціонує на п'ятій бхуміці, називають брахмавідвара. Того, хто функціонує на шостій бхуміці, називають брахмавідвар'ян. Того, хто функціонує на сьомій бхуміці, називають брахмавідваріштха.
Усі ми як живі істоти розташовуємося на цих сходах семи бхумі: святі на вівтарі, ми тут, люди, — усі ми перебуваємо тут. Іноді, щоб перейти з однієї бхумі на іншу, потрібне ціле життя — у цьому й полягає еволюція. Наше завдання полягає в тому, щоб зробити стрибок; саме для цього люди стають санньясі, садху, карма-санньясі, здійснюють тапасью, щоб швидко спалити карму, розчинити ум, пробудити усвідомлення й перейти з однієї бхумі на іншу.
Кармічне бачення людини першої бхумі й людини третьої бхумі дуже різне, воно дуже сильно відрізняється. Бачення того, хто перебуває на третій бхумі, і того, хто перебуває на четвертій, дуже різняться. З кожною наступною бхумі дедалі глибшим стає переживання якостей Ішвари, глибшим — переживання недвоїстого Брахмана, глибшим — переживання бачення ілюзорності, і дедалі менше залишається его, «я», кармічних ототожнень і двоїстих уявлень.
Це подібно до того, як є дворічна дитина, п'ятирічна дитина, десятирічна, п'ятнадцятирічна і дорослий — усе це дуже різні бачення світу. Тому той, хто перебуває на першій бхумі, не зрозуміє того, хто перебуває на третій. Той, хто перебуває на третій, не зрозуміє того, хто перебуває на четвертій, але той, хто перебуває на вищій бхумі, на вищому щаблі, завжди зрозуміє того, хто нижче. Так само як дорослий без зусиль зрозуміє і п'ятикласника, і п'ятнадцятирічного, і десятирічного, і трирічного, але трирічний, десятирічний, п'ятнадцятирічний не зрозуміють дорослого, бо в них немає такого досвіду. У цьому полягає різниця в джняні, у пізнанні реальності.
Запитання: Гуруджі, тобто ви сказали, що індрії відсікаються від об'єктів на п'ятій стадії; як це взагалі відбувається — індрії залишаються, але вони, виходить, не прив'язані до людини?
Індрії залишаються, але тонкі вітри, які породжують ототожнення, більше через них не рухаються. Так, не прив’язуються, увага відходить, транспортуюча прана не витікає.
Сприйняття є, а прив’язаності немає, виходить, і океан світла на шостій, те, що ви сказали, — це і є асті, бхаті та прія, правильно?
Уже реалізовані — так, не інтелектуальна, не аналітична, а пряма.
Великі мудреці та їхні особливості
Вамадева, Джада Бхарата, Акалкот Свамі, Мауні Свамі з Кумбаконама — усі вони брахмавідвар’яни та брахмавідваріштхи. Вони досконалі авадхути, їжу їм доводилося силоміць заштовхувати до рота, вони зовсім не усвідомлювали ані власного тіла, ані того, що відбувається навколо. Вони вже не могли працювати заради лока-санграхи, тобто процвітання світу, як це робив Шрі Шанкара. Працювати для світу можуть лише джняні четвертої та п’ятої бхуміки, до цієї категорії належать Шрі Шанкара та Раджа Джанака, а джняні шостої та сьомої бхумік, якщо він забажає піднести світ, доведеться спуститися на п’яту або четверту бхуміку.
Тут таке неоднозначне становище. Іноді джняні сьомої бхумі, щоб працювати на благо людства, на благо світу, або створюють окреме тіло, або вони знижують свій рівень взаємодії — не те щоб вони знижували свій рівень реалізації, а свій рівень прояву до п’ятої або четвертої бхуміки у прояві. Вони не можуть проявити сьому бхуміку, тому що сьома бхуміка не може бути проявлена в повсякденному житті. Це цілковито позамежний стан, який не підпорядковується жодним обмеженням, жодним законам фізики чи біології; якщо вони почнуть його проявляти — це як ядерний вибух, так можна сказати, для світу людей.
Тому вони свідомо приховують, огортають себе тіродхана-шакті (енергією приховування), ховають свою реалізацію сьомої бхуміки та демонструють людству свою четверту, п’яту бхуміку.
Перебуваючи в четвертій, п’ятій бхуміці, вони цілком можуть відігравати роль учителів, місіонерів, святих, які відкривають храми, наставників, проповідників і благодійників людства, але вони ніколи не демонструють, не проявляють сьому бхуміку, хоча завжди її мають, ніколи не втрачають — це така тонка гра. Лише вони самі, а також боги, гуру та святі знають про цю тонку гру, ніхто не може зрозуміти цю тонку гру.
Таким чином, ми зустрічаємо два типи святих: ті, які створюють ілюзорне тіло, а самі не залишають сьомої бхумі, проте створюють інше тіло для допомоги, і ті, які огортають свою реалізацію тіродхана-шакті та проявляють знижену четверту, п’яту бхумі для допомоги людству, оскільки лише в них вони можуть ефективно це робити.
Запитання: Гуруджі, тобто Брахмананда саме так і робив, виходить: якщо він перебуває на сьомій бхумі, то його тіла — на п’ятій і на четвертій?
Так, іноді в нього проривалася шоста й сьома бхумі, і є багато випадків, коли вона проривалася, але він її приховував. Усі його чудотворні прояви — це прояви шостої-сьомої бхумі.
— Виходить, коли ти починаєш підніматися бхумі, то стаєш веденим, ти вже не проявляєш своє бачення, а наче через тебе щось відбувається.
Веденим Богом.
— Тобто розуміння того, що мені потрібно опуститися, виходить, приходить як така необхідність.
Це Бог каже садху: «Опускайся на четверту бхумі, щоб допомагати людям».
— Тобто це відбувається згори, ти вже не вирішуєш цього питання?
Так, приблизно так. Річ у тім, що на цій стадії індивідуальність як его перестає мати значення для йога, для нього має значення лише Божа воля, і він на сто відсотків керується божественною милістю та божественною волею.
Особливості сьомої бхумі
Джняні, який абсолютно утвердився на сьомій бхуміці й зовсім не має усвідомлення тіла, не може прожити понад чотирнадцять днів — від двох чи трьох до чотирнадцяти. Упродовж цих чотирнадцяти днів тіло відпадає, західні психологи називають навіть коротший термін — сім днів.
Усі ці твердження неоднозначні. Вони справедливі лише у випадку нірвікальпа-самадхі. Дехто стверджує, що йог може перебувати в нірвікальпі двадцять один день і після цього не може повернутися в тіло. Інші кажуть, що він може перебувати в ній і рік, і кілька років, а потім повернутися в тіло й продовжувати свою діяльність, але їм заперечують, що це була не нірвікальпа, а отже, савікальпа: просто він перебував у чистих країнах, у райських вимірах у тонкому тілі, його тонке тіло не розчинялося в Брахмані, хоча фізичне тіло було нерухомим.
Одна школа думки заявляє, що знання Брахмана пробуджується на четвертій бхуміці. Інша школа каже, що справжнє найвище знання Брахмана може прийти лише на сьомій бхуміці, а четверта, п’ята й шоста — лише підготовчі стадії. Залежно від ступеня руйнування васан ці різні стадії отримали різні назви.
Запитання: Яке самадхі Пайлот Бабаджі демонстрував публічно? Савікальпу чи нірвікальпу?
І те, й інше.
— Він же перебував у них досить довго?
Так, місяць.
— Міг повертатися, і нічого не відбувалося, тобто тіло функціонувало.
Тур’я і тур’ятіта
У тур’ї присутня подвійна свідомість. Джняні ототожнює себе з Брахманом, але також усвідомлює свій стан сакші (свідка) в авастхах джаграт, свапна і сушупті. У тур’ятіті сакші-бхава зникає.
Отже, бхава свідка в тур’ї зберігається, є переживання тур’ї, але є й переживання свідка в джаграті, свапні та сушупті, який сприймає ці стани. У сні зі сновидіннями, сні без сновидінь і зовнішньому світі явищ, світі стану неспання, у тур’ї свідок залишається. У тур’ятіті не залишається навіть свідка.
Подвійна свідомість означає, що ви перебуваєте в найтоншому трансцендентному вимірі, але для контакту зі світом формуєте антахкарану, вона природно формується, і ви формуєте ігрову особистість, ігрове сприйняття та, відгукуючись, дієте на енергії цього світу, але ваш внутрішній свідок перебуває в тур’ї й не зазнає впливу. Ваша поведінка та світогляд розділені. Поведінка ігрова, відповідно до місця, часу й обставин, а світогляд і споглядання перебувають у Брахмані. У стані тур’ятіти поділу більше немає, світогляд і поведінка поєднуються, і спостерігача більше немає. Є сам Брахман.
Ті, хто проявляються таким чином, — це аватари. Аватари можуть діяти, навіть перебуваючи на сьомій бхумі, вони можуть діяти на будь-якому рівні. Для цього вони також, як я вже казав, просто огортають себе тіродхана-шакті й формують антахкарану, проявляючи реалізацію будь-якого рівня або навіть узагалі не проявляючи реалізації; вони можуть навіть проявляти тупість, тамас, гнів, войовничість, мирські самскари — для них це неважливо. Оскільки на тлі цього завжди існує трансцендентальна свідомість тур’ятіти, а грати вони можуть безумців, воїнів, кшатріїв, царів-правителів, як, наприклад, Парашурама, мирських людей — кого завгодно, як іноді проявляється Даттатрея. Вони взагалі можуть проявитися як міст, ворона, корова, собака, дерево, тобто для них немає обмежень, але якщо вони проявляються як люди, то проявляються з якоюсь прихованою таємницею, із задумом, із санкальпою (наміром).
Запитання: Гуруджі, виходить, тур’ятіта перебуває за межами всіх шістнадцяти, так?
Тур’ятіта перебуває за межами всіх кала, за межами всіх запитань і тих, хто запитує, за межами пізнання, за межами будь-яких категорій, вона невимовна. Про неї взагалі неможливо нічого ані стверджувати, ані заперечувати.
— Виходить, це Парамашива, так?
Ми можемо назвати це Парамашивою, можна назвати це Брахманом — це лише питання людської назви, але сама тур’ятіта перебуває за межами визначень і слів — ось що треба пам’ятати. Слід повністю відмовитися від будь-якого обмеження тур’ятіти філософіями, концепціями та назвами.
Відеха-мукті
У тур'ятіті сакші-бгава зникає. Джняні утверджується в чистій нірвікальпі. Присутня абсолютна а-бгава, відсутність зовнішнього й внутрішнього світу та всього іншого. Іноді людей рівня тур'ятіта називають відеха-муктами. Дехто каже, що джняні може здобути відеха-мукті лише після того, як відкине своє фізичне тіло, — це неправильно. Відеха-мукті можна здобути й за життя. Джанаку називали Відехою (безтілесним), Вамадева, Джада Бгарата й Даттатрея — усі вони були відеха-муктами ще за життя. У відеха-мукті джняні не усвідомлює тіла, тому цей стан і називається відеха-мукті.
Ішвара також володіє подвійною свідомістю, лише під час космічної пралаї він перебуває в чистій свідомості нірвікальпи. Щоб перейти на сьому бгуміку, джняні повинен відмовитися від будь-якої діяльності лока-санґраги. Людину, яка трохи виконувала тапас і здобула вайраґ'ю (безпристрасність), тітiкшу (терплячу витривалість) та контроль над фізичним тілом і його рухами (каштха-мауна), часом також помилково вважають сапта-бгуміка-джняні (мудрецем сьомої стадії). Джняні сьомої бгуміки — надзвичайно велика рідкість.
Чисте бачення й шанування всіх
Сапта-бгуміка-джняні — пробуджений мудрець сьомої землі мудрості. Насправді ви ніяк не можете визначити четверту, п'яту, шосту стадію. Можливо, третю стадію ви можете визначити як вищу, але щодо всього подальшого — у вас просто немає розрізнення. Проте в міру того, як ви відкриватимете в собі ці бгумі, ви зможете визначати їх і зовні. Тому, як кажуть в Індії: «Про всяк випадок вклоняємося всім».
Ми не знаємо, хто перед нами: можливо, він на сьомій стадії, але огорнув себе тіродхана-шакті й демонструє четверту, щоб допомагати живим істотам, або навіть третю. Можливо, він узагалі демонструє мирську свідомість, а сам перебуває на сьомій бгумі; можливо, він навіть прийшов послушником, щоб допомагати тут Гуру в його севі та братам і сестрам, огорнув себе — жодних проблем. Він же грає, він безсмертний: що йому варто пограти тут двісті років, потім в іншому місці, прийняти ту свідомість чи цю, а ми не знаємо. Тому про всяк випадок, щоб не накопичити апарадхи, практикуємо чисте бачення щодо всіх братів і сестер. Саме так ми повинні дивитися.
Відмінність між тапасвінами та джняні
Джняні сьомої бгуміки — надзвичайно велика рідкість. Згадані вище тапасвіни можуть виявляти зовнішні ознаки джняні — це лише індукований механічний стан, що виник унаслідок зміни звичок. Людина цілком здатна набути нових звичок: вона може сидіти на одному місці, може ні на кого не дивитися, може завдяки практиці тратаки зафіксувати погляд в одній точці. Може не виявляти жодних уподобань у їжі, може качатися по гарячому піску, може лежати на льоду, але все це не має жодного стосунку до джняні. Джняна — це чистий внутрішній стан анубгави. Тапасвін із тітiкшею може й не мати внутрішнього стану брахма-вічари.
Може бути, звичайно, й інакше. Тапасвін, аскетична людина, садгу з тітiкшею, певною мірою терпіння, який перебуває на другій землі мудрості, може нагадувати того, хто перебуває на шостій землі мудрості; на сьомій ви знову не зможете відрізнити. Індуковані звички означають, що він засвоїв зовнішні звички садгу, але не має внутрішнього усвідомлення реалізації, і лише глибоко спілкуючись, ви можете поступово розпізнати такого садгу — як він реагує в тих чи інших ситуаціях, чи зберігає відчуженість, чи є в нього самозвільнення, легкість, гра, чи завжди він зберігає чистоту. Ви можете осягнути глибину усвідомлення.
Коли Будду запитали: «Як відрізнити того, хто досяг нірвани, від звичайної людини і чи можна це зробити відразу?», Будда сказав так: «Треба пожити з ним, подивитися, як він думає, що говорить, як чинить у різних ситуаціях».
Одного буддійського монаха з Тибету якось один монах із нашого монастиря запитав: «Як ви визначаєте, хто у вас просвітлений, а хто ні?». Він сказав: «Ті, хто в старості вже перед смертю тремтять від страху, — ті, значить, не досягли просвітлення, а якщо не тремтять, то, найімовірніше, досягли». У них був такий простий критерій. Інший критерій: хто поводиться смиренно — той досяг просвітлення, хто не поводиться смиренно — той, значить, іще не досяг. Сам він був досить досвідченим монахом із певною духовною реалізацією, але коли його запитували, хто він, він казав: «Та я тут із монахами подорожую, пиріжки їм тут ліплю». Він намагався взагалі не привертати жодної уваги до своєї особи — це теж певна ознака реалізації. Ми взагалі не тримаємося за своє его, нам байдуже, як нас оцінять тощо.
Обережність в оцінюванні духовної реалізації
Належить бути дуже обережним у своїх оцінках. Вам потрібно бути дуже чистою людиною, потрібно довго прожити поруч із джняні, потрібно постійно перебувати в його товаристві, потрібно дуже добре дізнатися про його минуле, попереднє життя й поведінку, про його вивчення шастр, про його життя в тапасі, про його Гуру тощо. Лише тоді ви можете робити обґрунтовані висновки. Шекспіра розпізнає лише Шекспір, а розпізнати джняні може тільки джняні — розпізнати джняні є дуже складним завданням.
Це подібно до того, як розпізнати дорогоцінний камінь можна, лише будучи ювеліром, оскільки ювелір щодня має справу з камінням і живе ним. Людині, яка не живе поруч із камінням і не має з ним справи, дуже складно не сплутати дорогоцінний камінь із напівдорогоцінним або напівдорогоцінний із чимось дуже дорогим, у неї немає розрізнення.
Сіддхи надзвичайно винахідливі щодо проявів, приховування себе, прояву своєї милості, приховування своєї милості, гри — їхня свідомість дуже творча, неоднозначна, ігрова, спонтанна, багатовимірна. Ми ніколи не можемо прорахувати розум сіддха, оскільки він перевершує нас так само, як розум дитини не може прочитати свідомість дорослого.
Пурнатва — відчуття цілісності
Запитання: Гуруджі, про четверту стадію за шістнадцятьма кала сказано, що, зустрівши призначеного духовного друга, запитуй його про сутність власного «я», доки не будеш задоволений. Як це розуміти? Що означає «задоволений»?
Задоволеність — це пурнатва. Пурнатва — відчуття цілісності, завершеності, коли ви почуваєтеся на своєму місці. Кажуть: «Душа не на місці», а пурнатва, навпаки, — це душа в самому центрі буття, і вона відчуває задоволеність, гармонію, щастя, радість, блаженство, наче вона в глибинному сенсі повернулася додому. Їй не треба нікуди йти в пошуках чогось зовні, їй потрібно просто насичуватися тим, що є, утверджуватися в цьому.
Коли внаслідок того, що душа стала в цей центр — хрідаям, — приходить пурнатва й настає відчуття спокою, гармонії, внутрішньої цілісності, радості, щастя, блаженства — це початок пурнатви. Має з’явитися така пурнатва (цілісність). Це означає, що рага-канчука перестає діяти. Рага-канчука відбирає пурнатву, а ви заблокували її за допомогою навчання, тапаса й навчання у Гуру.
Запитання: Пурнатва — це ж не бездіяльність, тобто там, навпаки?
Ні, це взагалі не стосується дії. Це стосується лише внутрішнього стану — очі, вуха, руки й ноги можуть діяти або не діяти, це вже зовнішнє. Це стосується душі — душа перебуває в недіянні, у цілісності, у переживанні «я все зробив», а вже з цього як гра, відповідно до місця, часу, обставин і попередніх васан, може розгортатися величезна діяльність, але це вже буде гра. Це буде дія з недіяння.
Наприклад, Рама здійснив величезну дію, а насправді внутрішньо він був поза діянням. Дія, яку здійснив Крішна, — дотепер ми стикаємося з нею, з її наслідками: «Бгаґавад-ґіта» тощо. Якби не Крішна, Індії в тому вигляді, у якому вона є, — ведичної цивілізації — можливо, й не існувало б, але сам Крішна нічого не робив, він був поза діянням.
Те саме стосується Шанкари — та веданта, яка існує зараз, так само як після Платона вся західна філософія — це примітки на полях нотаток Платона. Так само після Шанкари вся ведична філософія — це записи на полях, примітки на полях книг Шанкари. Величезна дія — так ми це бачимо, величезний результат, але самі вони всередині перебували в недіянні — це і є пурнатва. Вона може давати величезні ефекти, але всередині немає ані діяча, ані діяння, ані жодної раґи — лише задоволеність. Усе відбувається само собою з Божої милості.
Запитання: У кожної душі це місце начебто своє у відносному сенсі, так? Є конкретне втілення, особистість — вона знайшла своє місце чи не знайшла?
Це не пов’язано з матеріальним світом і з місцем у матеріальному світі. На матеріальному рівні воно, звісно, знаходиться, але це пов’язано з місцем душі всередині — сахаджа.
