Коментар до тексту «Тріпура-рахасья», глава 15 «Що необхідно пізнати, а що не потрібно, і про природу вищої Сутності».
Як ви знаєте, «Тріпура-рахасья» — це розгорнутий діалог Даттатрєї та Парашурамі, який відбувся в минулій юзі, що передувала нашій, нинішній калі-юзі, тобто багато тисячоліть тому, за часів Даттатрєї та давніх ріші, яких ми згадуємо в дереві Прихистку.
Чому цей діалог узагалі відбувся? Тому що Парашурама, син ріші, брахман-воїн, бойовий маг накопичив безліч поганої карми, тобто гріхів, 21 раз учинивши вбивство кшатріїв по всій землі, володіючи величезними магічними силами. Бажаючи змити весь тягар накопиченої карми, убивство кшатріїв, він прийшов до Даттатрєї, щоб розпитати Його про шлях до пробудження.
Історія Картавір’ї Арджуни
Хоча Парашурама володів величезними магічними силами, дарованими внаслідок його народження у великого ріші, проте він не зумів стримати свій гнів, коли з ашраму його батька була виведена містична корова на ім’я Сурабхі. Її вивів інший учень Даттатрєї, цар на ім’я Картавір’я Арджуна. Картавір’я Арджуна в минулій юзі також був учнем Даттатрєї, отримував у нього різні настанови, виконував практику і, нарешті, досяг самадхі.
Завдяки настановам Даттатрєї, Картавір’я Арджуна, будучи з царського роду, здобув розуміння глибинної сутності Природи Ума і деякі магічні сили. Наприклад, здатність змінювати свій вигляд. Також він здобув можливість подорожувати на вімані (небесній колісниці) у різні світи, зокрема й у світи богів у власному ілюзорному тілі.
Зародження гордині
Хоча Картавір’я Арджуна був душею чистий, але доля його була такою, що на деякий час розум його затьмарився, тому ним оволоділа гординя, і він часто в душі критикував брахманів. Сам, будучи царем, кшатрієм, він ревно спостерігав за тим, як практикують брахмани, ріші та відлюдники. Часто йому здавалося, що брахмани зосереджені лише на пожертвах за здійснення ритуалів, що результат їхньої духовної практики, сидіння під деревами, — це тільки добрі пожертви, тому в душі в нього було лихослів’я на брахманів. Він думав: «Вони брахмани, професійні священнослужителі, відлюдники, а немає жодної користі від їхньої духовної практики. А я кшатрій, цар, керую державою, а володію могутніми силами не гірше за них, і перебуваю в самадхі, якщо захочу». Доля Картавір’ї Арджуни проявилася так, що помалу ним почала оволодівати гординя.
Одного разу гординя так сильно ним оволоділа, що він, вийшовши в царському зібранні, сказав:
— Мені немає рівних у всіх трьох світах! А результат духовної практики цих відлюдників, аскетів — тільки добрі пожертви від їхнього сидіння на коренях дерев.
Один зі святих сказав:
— Картавір’я Арджуна, ти при своєму розумі? Ти не повинен так говорити про великих аскетів і відлюдників. Усі вони відомі своєю святістю. Хоча ти теж володієш розумінням дхарми, ти маєш знати, що вся твоя заслуга — від благословення Господа Даттатрєї. Невже ти думаєш, що вище за тебе нікого немає? Подумай про великих богів, одна думка яких змушує тремтіти всі всесвіти. Хто ти такий перед ними, щоб так себе виставляти?
На деякий час Картавір’я Арджуна справді відновив смирення і вибачився. Але все-таки його тенденції внутрішньої гордості, що йдуть із минулих життів, з часом почали брати гору.
Зустріч із ріші Васіштхою
Коли він перебував на полюванні, вони випадково забрели в ашрам. Там були ріші Джамадагні, Васіштха та інші великі ріші. Його прийняв ріші Васіштха, дуже чемно з ним розмовляв, розповідав різні історії про дхарму, давав настанови про шлях царя. Васіштха сказав Картавір’ї Арджуні:
— Царю, залишайся в нас ночувати. Ми тобі забезпечимо царський прийом. Не турбуйся ні про що. Ти матимеш усі належні зручності. Усім твоїм супутникам теж буде виявлено належну повагу.
Картавір’я Арджуна про себе всміхнувся, подумавши: «Так, брахманові немає чого їсти, а він мені обіцяє царський прийом. Розхвалився, мабуть, брахман». Але Васіштха покликав корову, містичну тварину на ім’я Сурабхі, і сказав:
— Ось, матінко, прийшов твій час показати своє мистецтво.
Містична тварина лише кивнула головою і зникла. Через деякий час у джунглях, там, де були хатини ріші та аскетів, раптово з’явився настільки вишуканий палац із придворними, слугами, чудовими прикрасами, різноманітними наїдками, що царський палац порівняно з ним виглядав доволі бідно.
Коли почали пригощати царських міністрів і слуг, цар почувався осоромленим, чуючи, як його піддані говорять:
— Так, ви бачите, ці бідні брахмани за бажання можуть проявити розкіш, більшу, ніж у царя. Ось що означає справжня духовна практика.
А інші говорили:
— Який тоді сенс служити царю, якщо брахмани так добре пригощають і так вишукано живуть. Бувши царськими міністрами, ми ніколи не бачили такої розкоші, як у джунглях у брахманів. Може, нам краще піти до брахманів на службу?
Викрадення корови Сурабхі
Картавір’я Арджуна, чуючи ці розмови, був просто в люті. Йому захотілося якось відновити своє самолюбство. Він подумав: «Усе це завдяки корові, а не завдяки сіддхам ріші. Ця божественна тварина може проявляти такі магічні сили. Ця тварина має бути в мене». Він підійшов до Васіштхи й сказав:
— Ця божественна корова чудова.
— Так, але це не просто корова. Вона мені і як мати, і як дочка, і як сестра. Це тварина, ниспослана богами.
І цар сказав:
— Ти знаєш, я ж усе-таки цар. І тому все, що є на цій землі, належить мені. За правом і за законом ця корова моя.
Ріші спробував пояснити, що це неможливо:
— Я не вільний її дарувати, а тим більше продавати. Вона не моя, вона ниспослана богами. Вона навіть не в моїй власності. Вона живе тут за своєю волею.
Картавір’я Арджуна був непохитний:
— Раз вона не твоя, значить, вона піде зі мною.
Васіштха намагався відмовити його від цієї затії, кажучи:
— Отямся, царю! Ти не при своєму розумі! Ти вчиняєш неправедні дії, не личні цареві, тим більше практикуючому, учню Даттатрєї.
Але розум Картавір’ї вже затьмарився і був захоплений почуттям ураженого самолюбства та бажанням заволодіти цією коровою.
Васіштха сказав тоді корові:
— Іди, Сурабхі. Прости мені, що я тебе не зміг утримати.
Солдати, взявши за роги, повели її. В ашрамі всі були приголомшені такою безчесною поведінкою Картавір’ї Арджуни.
Помста Парашу рами
У цей час син ріші Джамадагні, Парашурама, був за межами цього ашраму. І коли солдати пішли, він повернувся й побачив, що всі сумують, а сам ріші перебував у самадхі, ніби нічого й не сталося. Парашурама розлютився і поклявся, що поверне корову й уб’є Картавір’ю Арджуну за образу брахманів. І немов сам Яма, бог смерті, він надів бойову пов’язку, взяв різні види зброї, сів на коня й помчав наздоганяти Картавір’ю Арджуну, будучи несамовитим від гніву.
Божественне походження Картавір’ї Арджуни
Картавір’я Арджуна мав багато благословень від Даттатрєї. Однак одного разу Даттатрея сказав, що його може вбити лише рівний йому. А оскільки сам Картавір’я Арджуна був інкарнацією одного з богів, наближених до Вішну, через деякий час ним оволоділа сильна гордість, і часто його дії викликали нарікання в Брахма-лоці.
Власне, історія народження Картавір’ї Арджуни — це історія покарання одного з богів. Одного разу, зібравшись на чолі з Вішну, боги сказали:
— Один із нас дуже загордився своїми могутніми силами. Він не розуміє, що всі його могутні сили походять від вищих істот, а сам він не такий уже могутній, як здається.
І одного разу вони викликали його на зібрання і сказали, закликаючи його до каяття:
— Так, ти справді великий. Ми живемо лише твоєю милістю.
Він навіть не побачив у цьому прихованої посмішки, іронії і сприйняв ці слова цілком серйозно, за «чисту монету», сказавши всім іншим богам:
— Так, я дуже великий! Ви живете тільки моєю милістю.
Коли богам уже набридла його пихатість, старші боги, давні ріші, владики величезних всесвітів вирішили його покарати й звернулися до Вішну. Вішну сказав, що він народиться у світі людей смертним, щоб дізнатися, як карається гординя.
Вішну наклав на нього закляття, що він має втратити пам’ять, переродитися і провести кілька життів у тілі смертного. Власне, саме тому й народився Картавір’я Арджуна. Але це почуття великої гордості в нього зберігалося і у фізичному тілі. Незважаючи на те, що він був учнем Даттатрєї, його самскари й доля проявилися так, що настав час йому зжити це почуття. Парашурама був саме тим посланцем, який мав його вбити й звільнити від фізичного тіла, щоб повернути його у світ богів і завершити цей урок.
Поєдинок між Парашурамою і Картавір’єю Арджуною
Коли Парашурама наздогнав Картавір’ю, він закричав йому здалеку: «Ти, що називаєш себе кшатрієм, називаєш себе царем, іди сюди». Це було просто нечувано, щоб хтось міг кинути такий виклик царю, навіть син брахмана. Але потім Картавір’я Арджуна згадав, що це, очевидно, і є та сама людина, рівна йому, яка має перемогти його за пророцтвом Даттатрєї, і він подумав: «Зараз побачимо, рівний він мені чи ні».
Парашурама був утіленням самої люті. Він був дуже вправним воїном-магом, тобто бойовим магом. І хоча він був брахманом за народженням, про нього говорили так: «Сила кшатрія, енергія брахмана». За всіма ознаками він був не звичайним брахманом, а стовідсотковим воїном. У той час як усі брахмани читали Веди, медитували, постилися, у Парашурами був лук, стріли, бойова пов’язка, і він жив дуже аскетично, подібно до найвправніших воїнів.
Коли вони почали битися, Парашурама не очікував, що Картавір’я Арджуна проявить такі сили, оскільки вважав його звичайним царем, який не рівня йому в майстерності володіння зброєю. Але раптово Картавір’я Арджуна розкрив свій істинний образ як практикуючого і почав проявляти магічні сили, демонструючи ілюзорні тіла. Парашурамі теж довелося докласти величезних зусиль, щоб усе-таки перемогти Картавір’ю Арджуну. Оскільки вони були рівні за силою і майстерністю, поєдинок був рівним. Спочатку Картавір’я Арджуна почав перемагати Парашураму, тіснячи його з усіх боків, обсипаючи градом стріл, використовуючи всі свої магічні вміння. Але Парашурама, будучи втіленням гнівного Вішну (Парашурама є одним з аватарів Вішну), переграв Картавір’ю Арджуну, незважаючи на його сіддхі й майстерність, переміг його в сутичці й убив.
Знищення кшатріїв і каяття Парашурамі
Після цього Парашурама з почуттям виконаного обов’язку повернувся додому. А всі сини Картавір’ї Арджуни, уся його рідня, міністри й генерали поклялися знищити ріші. Вони почали збирати військо, щоб напасти на них і помститися за смерть царя. Після цього Парашурама багато разів бився з кшатріями і внаслідок запеклих битв 21 раз знищував усіх кшатріїв, так що після цього не залишилося жодного кшатрія. Кшатрійським жінкам навіть доводилося зачинати дітей від брахманів, щоб продовжити свій рід. Вважається, що всі клани кшатріїв після цього періоду часу є нащадками брахманів, тому що самі кшатрії по всьому світу були знищені Парашурамою, який володіє величезними могутніми силами.
«Параша» — це перекладається як «сокирка» (вид зброї), тобто Парашурама — це Рама із сокиркою, символом війни. Він визнаний великим аватаром-воїном. Після того, як Парашурама знищив усіх кшатріїв по всій землі, він усвідомив, яку погану карму накопичив. Він у всьому розчарувався і відчував сильне спустошення після всіх цих кармічних дій. З великим каяттям і бажанням припинити свою долю кшатрія він звернувся до Даттатрєї за настановами.
Даттатрея втішив його, даючи настанови, і сказав йому так: «Не турбуйся, ти був знаряддям божественної волі. Якби ти не був утіленням самого Вішну, хіба ти зміг би зробити це? Через тебе діяла сила самих богів, яка прийшла дати урок Картавір’ї Арджуні й покарати того, кого потрібно. Ти був просто уособленням і втіленням цих сил, хоча це не знімає з тебе кармічної відповідальності».
І вся подальша «Трипура-рахасья» — це пояснення Парашурамі духовного шляху, коли Даттатрея на різних прикладах усуває всі його ілюзії.
Приклад про царя Джанаку
Це один із прикладів, що пояснює, що потрібно, а що не потрібно знати про природу Вищої Сутності.
Цього царя звали Джанака, він був дуже мудрий і обізнаний як у цьому світі, так і в тому, що за межами цього. Одного разу він здійснював поклоніння з жертовними обрядами Богині, що перебуває в усіх і в усьому в образі вищої Сутності.
З цієї нагоди там зібралися всі брахмани, пандити, відлюдники, критики, обізнані у ведах, ті, хто бере участь у жертовних обрядах тощо.
Того ж самого часу Варуна, володар вод, захотів здійснити подібне жертвоприношення, але гідні люди не прийняли його запрошення, бо вони були задоволені Джанакою, який належним чином вшанував їх.
Отже, Варуна захотів, щоб його жертвоприношення вшанували багато живих істот зі світу людей, але вони відмовили йому. Тоді його син хитрістю проник до царського зібрання і вирішив, ображаючи брахманів, спровокувати їх на філософський диспут, за умовами якого, якщо вони програють, вони все-таки повинні будуть спуститися в царство його батька і взяти участь у жертвоприношенні.
Тоді син Варуни, який був великим полемістом, що досконало володів мистецтвом суперечки, прийшов до них. Він прийняв образ брахмана, щоб переманити брахманів, які прийшли до царя. Увійшовши до царської палати, він належним чином благословив царя і звернувся до нього перед усім зібранням такими словами:
«О царю! Твоє зібрання не таке добре, яким мало б бути. Воно нагадує прекрасне озеро лотосів, зіпсоване воронами, галками й чаплями. Воно було б кращим без цієї мішанини, що складається з некомпетентних представників».
«Я не знаходжу тут навіть одного індивідуума, який був би окрасою великого зібрання, подібно до лебедя на прекрасному озері лотосів. Нехай благословить тебе Бог! Я не хочу мати жодного стосунку до цього натовпу дурнів».
Філософський диспут
Будучи таким чином ображеним сином Варуни, все зібрання в гніві звернулося до нього:
«Ти, брахмане-шарлатане! Як ти посмів образити кожного, хто тут перебуває? Якого такого знання ти навчився, якого бракує нам? Така порочна людина, як ти, є просто блефуючим ошуканцем! Ти не повинен іти звідси, доки не доведеш своєї переваги над нами. Тут зібралися великі пандити з усього світу. Невже ти сподіваєшся перевершити їх усіх своєю вченістю? Скажи нам, що ж таке ти вивчив, у чому ти уявляєш себе більш досвідченим порівняно з нами?»
Викликаний на змагання цими словами, Варуні (син Варуни) відповів:
«За хвилину я перевершу вас усіх у дебатах! Але дебати відбудуться лише за такої умови: якщо я буду переможений, ви кинете мене в море, а якщо ви будете переможені, я відправлю вас у море одного за одним. Якщо ви згодні з цією умовою, то давайте почнемо суперечку».
Вони погодилися, і почалися наполегливі дебати. Невдовзі пандити були переможені оманливою логікою опонента, і їх сотнями занурили в море.
І тоді слуги Варуни забрали втоплених пандитів і доставили їх до того місця, де Варуна задумав здійснити жертвоприношення. Їх зустріли з належною повагою, що зробило їх дуже задоволеними.
Аштавакра мститься за батька
Серед утоплених таким чином був хтось на ім’я Кахоела. Його син Аштавакра, почувши про долю свого батька, поспішив до палацу Джанаки і викликав на поєдинок цього сперечальника, вправного в софістиці (оманливій аргументації). Тепер удавальник був переможений і негайно засуджений до того, щоб бути скинутим у море юним месником. Тоді Варуні скинув у палаці свою маску і повернув назад усіх людей, раніше втоплених у морі. Сина Кахоели почало розпирати від гордості, і він став образливо поводитися перед зібранням. Пандити почувалися приниженими й ураженими цим юнаком.
Зникнення людей і контакти з богами
Що означає «утоплені» в морі? Як у давнину, так і донині існували випадки викрадення людей богами. Перемістити свідомість разом із фізичним тілом звичайної людини для деяких істот не складніше, ніж вам перенести річ з одного місця на інше. Ні стіни, ні середовище, таке як океан чи повітря, не є для них перепоною.
Щороку в області Бермудського трикутника зникають десятки й сотні людей так само, як і в різних інших місцях. Нині є близько 30 000 офіційно зареєстрованих випадків викрадення людей різними істотами, яких називають інопланетянами. Але насправді це не лише явище нашого століття. Подібні речі існували у світі завжди, тому що паралельно з людською цивілізацією світ населений безліччю інших, більш високорозвинених істот, що належать до категорії деват (богів).
Люди зникають у фізичному тілі на кілька годин або кілька днів, а після повернення на їхньому тілі виявляються якісь знаки. Іноді вони навіть зникають зі своєї спальні, з чотирьох замкнених стін. Але це окрема тема. Таким чином, те, що тут описується, не є чимось неймовірним навіть у наш час. А в іншу югу стан елементів і таттв був іншим, тому світи богів і людей були набагато ближчими; між світами не було таких жорстких меж, як зараз, тому люди досить часто й більш відкрито контактували з богами.
Поява відлюдниці
І в цей момент просто посеред них з’явилася відлюдниця, до якої ображене зібрання звернулося по допомогу. Надихаючи їх в очікуваннях, чарівна діва зі сплутаними кучерями та вбранням відлюдниці була удостоєна високої пошани з боку царя. Вона заговорила приємним, але твердим голосом:
«О дитино! Сину Кахоели! Ти справді досяг дуже високого ступеня досконалості, оскільки ці брахмани були врятовані тобою після того, як ти переміг Варуни в дебатах. Я хочу поставити тобі коротке запитання, на яке, будь ласка, дай пряму відповідь, недвозначну й відверту».
Син Кахоели врятував брахманів, силою своїх знань перемігши сина Варуни. Унаслідок цього його теж охопила гордість. Він почав дорікати брахманам за їхні слабкі знання, кажучи, що він, навіть будучи хлопчиком, знає ведичну філософію та мистецтво ведення спору краще, ніж вони, знамениті вчені. Щоб дати йому урок, з’явилася відлюдниця, яка побажала поставити йому запитання.
Закон рівноваги та гординя
Щоразу, коли у вас виникає гордість, ви транслюєте у всесвіт якусь відхилену енергію, і за законом до вас притягуються сили рівноваги, які починають відновлювати баланс гіпертрофованого хибного его. Відновлення цього балансу відчувається у вигляді таких легких клацань, легких «ударів по носі». Тобто події починають складатися так, що з одного боку вам клацнули, з другого, з третього, щоб ви просто прочитали ці знаки й прийняли їх як керівництво до дії, яке говорить про те, що в собі треба щось змінити.
Якщо ж ви не бачите цих знаків і засліплені своєю хибною гордістю, ці знаки починають клацати вас по носі дедалі сильніше й сильніше, поки ви не звернете на них увагу. Якщо ви їх і надалі ігноруєте, вони почнуть уже не клацати вас по носі, а просто бити. Це закон, який притаманний фактично всім процесам у світобудові.
Щойно в нас виникає певна ототожненість, гординя, бажання приписати якісь якості чи досягнення своєму его й зачепитися за це, відбуваються ситуації, які показують нам абсурдність і хибність усього цього. І що сильніше проявляється гординя, то більше зусиль щодо нас докладають зовнішні сили, щоб відновити порушену рівновагу.
Питання про найвищий стан
«Що це за стан, після досягнення якого настає абсолютне безсмертя; при пізнанні якого зникають усі сумніви й будь-яка невпевненість; і після утвердження, в якому зникають усі бажання? Якщо ти реалізував той необмежений стан, будь ласка, скажи мені про це прямо.
Коли відлюдниця поставила йому запитання, син Кахоели відповів упевнено:
«Мені відомо воно».
Отже, відлюдниця, оминаючи філософські дебати, попросила дати їй найпрямішу відповідь. Вона запитувала його не про концепції і не про філософські поняття. Вона запитала його про стан.
Відмінність між філософом і практиком
Філософ завжди перебуває в концепціях, у теоріях і різних доктринах, а практик — у станах. Для практика дхарма — це не концепції, а стан власної свідомості, тому що дхарма переживається ним через призму медитації та споглядання. Концепції не відкидаються, вони є просто підтвердженням і адекватним вираженням стану, проте головним є саме стан.
Якщо ж це не практик, то для нього концепції важливіші за стан, він не знає цього секрету. Але істинний практик завжди знає, що концепції є підтвердженням, описом і вираженням істинного стану. Щодо стану все просто: ти його переживаєш або ти його не переживаєш. Якщо ти його переживаєш, ти можеш його виразити.
І тут відлюдниця запитала Аштавакру саме про стан, за якого зникають усі сумніви, після утвердження в якому зникають усі бажання. Син Кахоели, не помітивши підступу, з упевненістю продовжував: «Так, мені воно відоме», думаючи, що відлюдниця й далі запитуватиме його, спираючись на цитати з писання.
Відповідь Аштавакри з писань
«Послухай, що я скажу. У світі немає нічого такого, чого б я ще не пізнав. Я вивчив усю священну літературу з великою ретельністю, тому вислухай мою відповідь.
Те, про що ти запитуєш, — це первісна і дієва причина Всесвіту. У цієї причини немає початку, середини чи кінця, і вона не зачіпається часом і місцем. Це чиста, нерозривна, єдина Свідомість. Увесь світ проявлений у ній, подібно до міста в дзеркалі. Таким є той позамежний стан. При його усвідомленні (реалізації) людина стає безсмертною. Тоді вже немає місця для сумнівів і невпевненості, більше немає причини для невігластва, як це було раніше при спостереженні незліченних відбитих образів, і більше не буде місця для бажання, тому що позамежність уже випробувана».
Спираючись на свої знання упанішад, ведичних текстів, син Кахоели, не помітивши підступу в запитанні відлюдниці, як ні в чому не бувало жваво цитує їй усе, що знає з текстів про цей найвищий стан. Але вся його відповідь механістична, розумова, вона ґрунтується на дії манаса (понятійного розуму), логіки, концептуального мислення, а отже, заздалегідь приречена на поразку.
«Воно також незбагненне, тому що немає нікого, хто б знав його, окрім самого цього стану».
Нібито Аштавакра говорить усе правильно. У принципі, його слова можна прочитати в словах махасіддхів і тантрах, те саме говорять усі святі. Однак різниця величезна. Аштавакра говорить, але сам не розуміє того, що говорить. Він просто демонструє добру пам’ять.
«Відлюднице! Зараз я розповів тобі істину в тому вигляді, як вона міститься у священних писаннях».
Логічна пастка відлюдниці
Після того як Аштавакра завершив свою промову, відлюдниця заговорила знову:
«Юний мудрецю! Те, що ти сказав, — правильно і прийнято всіма. Але я хочу привернути твою увагу до тієї частини твоєї відповіді, де ти визнаєш непізнаваність того стану через відсутність знаючого, який перебував би за межами свідомості, а також те, що знання про нього дарує безсмертя і досконалість».
Аштавакра сказав, що цей стан незбагненний, тому що в ньому немає подвійності, немає суб’єкта, немає об’єкта, а отже, немає процесу пізнання, тому що процес пізнання завжди передбачає суб’єкт-об’єктні відносини, коли суб’єкт пізнає щось об’єктивне. А якщо там немає суб’єкта, то як може бути об’єкт і як може бути процес пізнання? Уся троїстість зникає в цьому незбагненному стані. Воно й назване незбагненним, тому що там немає того, хто осягає. З точки зору Аштавакри, усе це виглядало дуже красиво і дуже логічно. Але відлюдниця, своєю чергою, ставить йому запитання:
«Як можна узгодити ці два твердження? Або визнай, що свідомість незбагненна, що вона не пізнана тобою, і таким чином зроби висновок про те, що вона не існує. Або скажи, що вона існує і що ти пізнав її, і тому вона не є незбагненною».
Відлюдниця знайшла в його вислові найпростіше логічне протиріччя. Якщо ти кажеш, що все пізнав, то сам собі суперечиш, коли кажеш, що ця свідомість незбагненна внаслідок того, що там відсутній той, хто пізнає. Оскільки свідомість незбагненна, ти маєш визнати, що ти її не пізнав, тобто твердження, що ти пізнав усе, є хибним. Якщо ж ти її пізнав, ти маєш визнати, що вона існує об’єктивно, поза тим, хто пізнає, і тоді ти знову ж таки суперечиш своїм словам.
Можна сказати, що вона підвела його до стану дзенського коана, семантичного парадоксу, коли логіка перестає працювати. Або Аштавакра мав визнати, що він не пізнав цього стану, і зазнати поразки, або він мав визнати, що пізнав його, але тоді виходило, що цей стан не може бути істинним, оскільки раніше він був визначений ним як незбагненний унаслідок відсутності того, хто осягає. Іншими словами, як не крути, неможливо було вибратися з цього лабіринту.
Відмінність між образами та дзеркалом
«Цілком очевидно, що ти висловлюєш знання, отримане з других рук, здобуте зі священних писань. Ясно, що ти не реалізував його і що тому твоє знання не отримане тобою на основі власного досвіду.
Подумай — твої слова самі говорять про це — ти володієш власним знанням образів, але не дзеркала. Як таке може бути?
Скажи мені тепер, чи не соромишся ти свого ухиляння від відповіді перед царем Джанакою та його зібранням?»
Відлюдниця каже: «Ти побачив лише відображення, але не сам місяць. Ти побачив лише образи, але не саме дзеркало».
Так само, якщо ми оперуємо лише концепціями, ми завжди бачимо відображення. Якщо ж ми розпізнаємо неконцептуальну сутність усіх концепцій, ми починаємо помічати дзеркало.
Поразка Аштавакри та його смирення
«Отримавши це зауваження від відлюдниці, Аштавакра на якийсь час утратив дар мови, бо відчув себе присоромленим і зганьбленим; він схилив свою голову, обмірковуючи її слова. Однак юний брамін не зміг знайти жодної задовільної відповіді на її запитання, і тоді він схилився перед нею з великим смиренням».
Усе знання Аштавакри було засноване на ментальних логічних твердженнях, тому, коли відлюдниця, яка володіла інтуїтивним знанням, поставила запитання, що завело його розум у глухий кут, він онімів і нічого не міг сказати.
«О відлюднице! Воістину, я не можу знайти відповіді на твоє запитання. Я схиляюся перед тобою як твій учень. Благаю тебе, скажи мені, як узгодити ці два твердження священних писань? Але я запевняю тебе, що я не говорив навмисної неправди, оскільки я знаю, що будь-які заслуги брехуна можуть бути зведені нанівець його брехнею, і він буде засуджений як негідний і зневажений».
Це один із найцікавіших епізодів у «Трипура рахасьї», який стосується прояснення самої суті вчення. І далі йде відповідь відлюдниці, яка дає настанови Аштавакрі. Щоразу, коли ви відчуваєте якісь сумніви у власному розумінні, ви можете читати цю відповідь відлюдниці, яка описує абсолютну істину.
