«На жаль, немов прив’язаний слон, цар Віпашчит мусив пройти крізь незліченні страждання. Які жахливі лиха переслідують неточне бачення реальності та спотворене розуміння істини. Дивовижно, яку силу має ілюзія, хоча вона нереальна й не існує, але може створювати найрізноманітніші позірні світи в безмежній свідомості».
Неточне бачення реальності — ось сутність невідання, ось причина страждань. Воно відоме як три забруднення: майя-мала, анава-мала, карма-мала.
Одне з них — майя-мала — це забруднення індивідуальністю. Забруднення нашим відчуттям «я», нашим відчуттям окремішності, коли накидається певна завіса й діє майя-шакті (божественна воля) — обмеження, зв’язування. Така завіса накидається недарма — це робить Шива, а не тому, що ми якісь погані. Існує божественна воля — обмежити, зв’язати. Шива сам хоче пережити досвід обмеження — це спричиняє Пуруша-аджняну. Пуруша-аджняна — це невідання щодо природи своєї самості. Наприклад, ми перебуваємо в невіданні щодо природи свого «я».
Завіса анава-мали приховує істинну природу самості — це і є здійснення волі Шиви, волі володаря, паті, стати обмеженою, атомарною істотою. Шива велить: «Стань обмеженою, атомарною істотою». Насправді кому він велить? Він велить самому собі. Він велить так: «Нехай стану я обмеженою атомарною істотою в процесі цієї ліли. Нехай відчую я свою обмеженість». Коли він велить, частина його свідомості, уже ставши цією обмеженою істотою, втрачає пам’ять про те, що вона стала Шивою, і вже уявляє себе кимось. І цей Шива, який уявив себе кимось, уже не пам’ятає себе Шивою, уже не пам’ятає свого ж веління. Шива ніби забуває в процесі цього веління — ось так діє майя-шакті.
Два аспекти анава-мали та два стани Шиви
Анава-мала має два аспекти:
Бодхата — це просвітлений стан, але просвітлений без шакті, тобто це свідомість, позбавлена незалежності в аспекті шакті. Немає крійя-шакті, немає іччха-шакті, енергії володарювання, ішана-шакті.
Абодхата — це вже непросвітлений стан. Це незалежність, позбавлена усвідомлення, тобто я думаю: «Я начебто незалежний. У мені діє якась енергія, але я позбавлений розуміння того, хто я».
Бодхата — це свідомість, позбавлена незалежності, абодхата — це незалежність, позбавлена свідомості. Такими є два аспекти анава-мали.
Два стани Шиви та два стани божественної волі до обмеження мають такі аспекти — унмеша й німеша:
Німеша — це заплющення очей. Заплющення очей у переносному значенні, тобто зникнення бачення двоїстої свідомості, самвіт, чистої недвоїстої свідомості.
Унмеша — розплющення очей. Це хибне знання, завдяки якому самість сприймається як не-самість.
Німеша — я зовсім не бачу, мої очі заплющені, я зовсім не бачу недвоїсту божественну свідомість. Унмеша — я відчуваю свою божественну недвоїсту свідомість, але сприймаю її як щось інше, я накладаю на неї те, чим я не є. Обидва ці стани є зумовленими в стані анава-мали. Це і є неточне бачення реальності.
Важливість мумукшутви — прагнення до звільнення
Це лише одна мала, а ще є карма-мала й майя-мала, а також безліч інших аспектів. І можна просто жахнутися й засмутитися за живих істот через те, наскільки неточно вони бачать реальність і наскільки важливо йти шляхом звільнення. Якщо людині пояснити й сказати: «Ти що, досі не хочеш звільнитися? Адже ти все бачиш неточно, ти не розумієш. Тобі потрібно усунути всі ці чинники, щоб почати точно бачити реальність, принаймні зародити такий намір».
Мумукшутва — це бажання точно бачити реальність, бажання ясно розуміти реальність. Мумукшутва — це прагнення возз’єднатися з Богом, щоб усунути невідання й точно та ясно розуміти реальність. Коли ми зароджуємо мумукшутву — це найголовніша дія для душі. Потрібно мати велику рішучість, щоб така мумукшутва зародилася, і ніколи її не втрачати.
Поки немає точного бачення реальності, усі дії, усі надії — усе це тимчасове, усе це не має великого значення, як кажуть: «Вилами по воді писано», — тому що все це розходиться. Коли наше бачення реальності точне й ясне — усе змінюється. Розумієте ці процеси: кожна людина бажала б досягти звільнення, вона б залишила свої хибні зумовлені погляди, але воля до обмеження така, що подолати її не так уже й просто.
Той, хто може її подолати й зародити рішучість до звільнення в Богові, — та людина вважається наділеною дорогоцінним людським народженням. Виходить, що в того, хто ще не здатний подолати гравітацію волі Шиви, дорогоцінність його людського народження під питанням, і чи стане воно дорогоцінним, чи ні, — дуже містичне питання.
Гра Шиви
З одного боку — це воля людини, а з іншого боку — це воля Шиви. Воля людини до звільнення — це також воля Шиви, інша воля Шиви — Ануграха. І тут відбувається така гра, суперництво двох воль Шиви із самим собою. Шива думає: «Чи то мені звільнятися, чи то моя Ануграха має взяти гору, чи то моя зв’язувальна сила зумовленості має взяти гору», — і що Шиві спаде на думку, відомо лише йому.
На певному етапі ми стаємо більш усвідомленими, і буддхі всередині нас, наша свідомість приймає волю Ануграхи, приймає волю йти шляхом звільнення. Це означає, що Шива, який звільняє всередині нас, Ішана Шива, який наділяє милістю, благодаттю, переміг усередині нас Шиву, який зв’язує, — така незбагненна ліла.
«Безліч людей блукають у сансарі, тому що не здобули істинного знання або просвітлення. Ось цар, який блукав у сансарі протягом останнього мільйона семисот тисяч років. Невігласи цікавляться природою об’єктів світу, їх несе сансара, і вони не можуть від неї відірватися. Це творіння існує в нескінченному просторі як просте поняття в розумі Творця Брахми. Як мурахи бігають туди-сюди поверхнею кулі, так і люди рухаються поверхнею цієї землі. У просторі немає «низу», немає «верху». Напрямок, у якому падає об’єкт, називається «вниз», а напрямок, у якому злітають птахи, — «вгору».
У цьому світі є місце Ватадхана. У цьому королівстві було три принци. Вони вирішили дійти до меж світу, щоб побачити все, що в ньому є. Деякий час вони досліджували об’єкти землі, потім океани. Вони народжувалися знову й знову та продовжували переслідувати свою мету: здобути повне знання цієї землі. Вони не могли дійти до «кінця» землі, тому що, подібно до мурах на кульці, лише переходили з одного місця в інше. Так вони блукають землею й нині.
Таким чином, ілюзії в сансарі немає кінця. Оскільки ілюзія виникає як поняття в нескінченній свідомості, вона так само видається нескінченною. Сутність поняття є вищим Брахманом, і зворотне також істинне: і те, й інше є чистою свідомістю, у свідомості немає відмінності чи поділу, так само як немає межі між простором і порожнечею. Течії та вирви, що з’являються на поверхні води, є лише водою. Оскільки нічого не може бути поза свідомістю, як може щось існувати за межами свідомості? Лише нескінченна свідомість сяє сама по собі як цей світ, навіть не маючи наміру робити це. Де б вона не побажала проявитися й у якій би формі, вона там так і проявляється, відчуваючи власну сутність у цій формі стільки, скільки їй захочеться».
Сила уваги та санкальпи
Де б свідомість не побажала проявитися, вона там і проявляється. Це стосується не лише свідомості Шиви, а й нашої свідомості. Наша увага оживляє спанду (космічну вібрацію). Космічна вібрація (спанда) матеріалізується в тій формі, яка відповідає нашому вираженому бажанню.
Коли ми виражаємо бажання мокші, наша увага активізує реальність мокші. Коли ми виражаємо реальність святості небесних світів — рано чи пізно, коли наші бажання повністю очищуються й старі тенденції зникають, святість і небесні світи проявляються. Коли ми виражаємо бажання здобути божественне тіло у формі божества — рано чи пізно воно здобувається, усе залежить від нашої дхарани, дх’яни та сам’ями.
Коли ми висловлюємо бажання чистого бачення, чистоти стосунків, чистоти мислення, чистоти карми, якщо ми старанні в цій практиці, рано чи пізно вона проявляється. Наша увага здатна створити будь-яку конфігурацію.
Коли ми висловлюємо намір служити божественній волі, проводити божественну волю, допомагати всім живим істотам на шляху звільнення, якщо наш намір односпрямований, тривалий і сильний — наша не лише наступна доля, а й нинішнє життя через деякий час змінюється, і ми виявляємо себе цілковито поглинутими служінням божественній волі та всім живим істотам.
Якщо хтось висловлює бажання перебувати в ананді (блаженстві) й минає час, його негативні карми очищуються, а тенденції зникають — він виявляє, що постійно перебуває в ананді та блаженстві. Якщо хтось бажає ясності, розпізнавальної мудрості (вівеки), якщо він старанний у цьому, вівека з’являється в ньому.
Отже, чого б не побажала наша свідомість, це буде здійснено з тим чи іншим ступенем затримки:
Якщо людина перебуває в саттвічній свідомості, затримка не буде великою
Раджасична свідомість відкладає реалізацію санкальпи, якщо це дуже чиста санкальпа, на певний час, доки раджасичні тенденції не вгамуються
Тамасичні карми ще більше відкладають реалізацію цієї санкальпи
Проте рано чи пізно, очистившись, навіть тамасична свідомість змінить свою природу, питання лише в часі.
Розповідь Бхаси про свої подорожі
«В атомі нескінченної свідомості існують можливості всіх відчуттів, як у цій горі є каміння. Відчуття існують постійно й повсюди, переживаючи власні особливі типи відчуттів. Насправді, звісно, вони існують не так, як відчуваються, а лише як нескінченна свідомість. Усі ці різноманітні відчуття разом називаються світом, який є осяйною видимістю Брахмана. Воістину дивовижно, що нескінченна свідомість, ніколи не залишаючи своєї реальності, думає про себе: «Я є індивідуальна свідомість». Тепер, о Бхасо, розкажи нам про свої пригоди».
Бхаса сказав: «Я бачив безліч речей і багато невтомно подорожував. Усе це я чудово пам’ятаю. Я пережив багато радощів і печалей у найрізноманітніших тілах і місцях цього нескінченного простору. Через благословення й прокляття я мав різноманітні тіла, у яких багато чого побачив. Я хотів усе пережити й побачити. Це було моє бажання, яке бог вогню пообіцяв виконати, тому, хоча я й перебував у різних тілах і просторах, як і раніше, дотримувався свого бажання дізнатися якомога більше про цей світ».
Як ви пам’ятаєте, Віпашчит спочатку здійснив ритуал і пожертвував своє тіло вогню, щоб перемогти ворогів. Замість самого себе він створив чотири ілюзорні тіла, наділені величезною могутністю. Коли війну було виграно, він удруге звернувся до бога вогню, поставши перед ним у своїх чотирьох сяйливих тілах, і попросив благословення, щоб пізнати цей всесвіт, дослідити найвіддаленіші куточки, пережити різноманітні досвіди.
Віпашчит не був пробудженим, він був сиддхом, тантричним магом, тауматургом, володів гупта-відьєю (таємним знанням мантр, ритуалів), але він не знав природи Ума, бо якби він знав природу Ума, то не просив би такого благословення, у нього не було б такого бажання.
У вченнях тантри є такий вислів: «Те, що є тут, — є всюди. Того, чого немає тут, — немає ніде». Йому вторить Дао де цзін (даоський філософ), який говорить: «Не визираючи з вікна, можна пізнати дао. Не виходячи зі своєї кімнати, можна побачити весь світ». Не залишаючи ашраму «Тримурті» чи іншого ашраму, ви можете пізнати весь всесвіт так, ніби пройшли його власними ногами, бо якщо ви пізнаєте Атман, природу свідомості всього світобуття, ви пізнаєте все. Навіть пройшовши ногами весь всесвіт та інші планети, можна не пізнати свій Атман і не пізнати суті. І Віпашчит багато тисяч років мандрував таким чином, але настав час його пробудження.
Численні втілення
«Тисячу років я жив у вигляді дерева. Я пережив багато чого. Мій розум був повністю зосереджений на самому собі; перебуваючи в нерухомому стані розуму, я породжував квіти й плоди. Сто років я був оленем на горі Меру. У мене була золота шкура, я їв траву й любив музику. Я був дуже маленьким і добрим оленем, потім був восьминогою істотою, сильнішою за лева (сарабхою). Після цього — небожителем, потім сином лебедя, на якому літає Творець Брахма. Я був лебедем тисячу п’ятсот років. Потім сотню років слухав божественну музику небесних слуг бога Нараяни, а згодом став шакалом і жив у лісі. Величезний слон розтоптав кущ, де я жив, і, поки я помирав, я побачив, що цього слона вбив тигр. Потім я став апсарою в іншому світі й жив там на самоті половину епохи. Після цього я на сто років став птахом. Коли наше гніздо було зруйноване, я втратив свою подругу й прожив решту життя на самоті десь далеко. Потім я став аскетом, оскільки розвинув певну байдужість до насолод. Я бачив безліч цікавих речей, бачив світ, що повністю складався з води. В іншому місці я бачив жінку, в тілі якої всі три світи відбивалися, наче в дзеркалі. Коли я запитав, хто вона, вона відповіла, що є чистою свідомістю, а всі світи є її кінцівками».
Віпашчит подорожував усім всесвітом, але ми не надто відрізняємося від Віпашчита. Ми також перебуваємо в подорожі й постійно перетворюємося, і якби ми повністю пам’ятали свої минулі життя, то розповіли б, ким тільки ми не були. Я трохи розповідав монахам про свої минулі життя; так само, коли ви практикуєте, то поступово починаєте пригадувати, що відбувалося з вами раніше. Так само, як Віпашчит, ви можете сказати: «Ми перебуваємо в паломництві, у подорожі до Бога. Просто ця подорож несвідома».
Душа постійно перебуває в реінкарнаціях, трансміграціях, змінах, народжуючись то в одному лоні, то в іншому, на деякий час, потім помираючи, а згодом знову народжуючись. Вона переживає різні зв’язки, стосунки, виховання, має власну культуру та спосіб мислення, зумовлений пранами й тілом.
Ось і теперішнє життя — це також частина цієї великої-великої подорожі, але оскільки ми не пам’ятаємо, як було до народження, у нас ніби є провал у пам’яті. Нам відомий лише відрізок від моменту нашого народження, та й то починаючи з двох років і донині. Ми трохи прийшли до пам’яті, трохи опритомніли, але весь цей великий процес нами не пам’ятається. Та коли ми відкриваємо й очищуємо природу Ума, то починаємо згадувати й відновлювати свій стан.
Ми починаємо розуміти, наскільки величною є наша подорож як душі й наскільки наша свідомість відокремлена від усього цього. Це означає, що в нас з’являється вівека (розрізнення). Поступово в нас зароджується вайраг’я — небажання проходити через трансформації та бажання звільнитися від усього цього. Поступово ми починаємо відокремлювати чисту природу Ума від усіх трансформацій, що відбуваються з нами, — тіла, зв’язків і карми. Це означає, що ми йдемо шляхом звільнення. Ось зараз ми перебуваємо в такому стані.
«Я бачив незліченних істот, які з’являлися з неї та зникали в ній. Ще в одному місці я бачив незвичайну форму хмари, з якої на землю сипалися блискавки. Ще одна дивовижа: усю землю вкривав морок, а цілі села відлітали в напрямку віддалених світів. Я бачив світи без сонця, місяця й зірок, де, проте, не було темряви — всі мешканці самі світилися. Немає такого світу, якого б я не бачив. Одного разу я спав з апсарою в саду. Несподівано прокинувшись, я виявив, що пливу за течією, наче травинка. Я запитав апсару, що це, і вона пояснила: «Неподалік є гора з місячного каменю. Коли сходить місяць, струмки з цієї гори наповнюються водою й затоплюють усе навколо. Вибач, забула попередити».
«Сказавши це, вона взяла мене й злетіла в повітря, потім сім років я жив із нею на вершині гори Мандара. Потім я бачив світ, де не було таких напрямків, як захід і схід, не було днів і ночей, писань і дискусій, різниці між богами й демонами. Потім я став небожителем Амарасомою і чотирнадцять років жив аскетом. Після того як бог вогню пообіцяв виконати моє бажання, я міг літати в космосі з величезною швидкістю. Десь я падав у величезний океан, десь мені здавалося, що я падаю. Польоти в космосі стали моїм єдиним заняттям, від якого я через деякий час утомився й надовго заснув.»
«Уві сні я потрапив до царства снів. Тут я знову побачив безліч світів і різних предметів. Мені хотілося побачити все. Те, що бачили мої очі, в одну мить притягувало мене до себе. Звідти я бачив ще щось і тут-таки опинявся вже в іншому місці, незалежно від відстані. Так, переходячи з одного світу в інший із величезною швидкістю, я провів багато років, але ніколи не бачив кінця прояву нерозуміння, званого «об’єктивним всесвітом».
