Питання: Чому відбувається випадіння з природного стану, нірвани? Адже в нірвану так просто не потрапиш.
Якщо відбувається випадіння, це означає, що ми в ній уже перебували, ми вже в ній перебуваємо. Наша внутрішня сутність — це і є нірвана. Ми ніколи її не покидали. Навіть у моменти найсильніших затьмарень, оман і невідання наша внутрішня сутність завжди перебуває в нірвані.
Інша річ, що якась частина нашої внутрішньої сутності відокремлюється, і ця частина називається ахамкара. Вона складається з понятійного розуму (манаса), сховища розумових тенденцій (читти), інтуїтивної свідомості (буддхі), і ця хибна частина нашої вищої сутності породжує особистісну ідентифікацію, поняття про свою псевдовідокремленість і свою псевдосамодостатність. І таке зародження поняття псевдовідокремленості є падінням. Тобто це не «випадіння», це «ніби випадіння», тому що, незважаючи на те, що псевдовідокремленість як поняття і як відчуття зароджена, проте жодного випадіння не відбувається.
Іншими словами, прямо зараз, перебуваючи в нірвані, ми так переконали себе, що нам повністю здається, ніби ми в ній не перебуваємо, наш розум створив таку сильну ілюзію, що ми загіпнотизували себе, нібито ми в ній не перебуваємо.
Причини випадіння з природного стану
Випадіння з цього стану відбувається, тому що свідомість не має досвіду самозвільнення щільних енергій. Тобто вона перебувала в чистому незайманому стані нірвани, але вирішила розширитися, поглибити свої маніфестації, свої ігри, прояви й почала захоплювати дедалі більші шари хаосу.
Груба, інертна, несвідома матерія уособлює собою світовий хаос, а чисте усвідомлення уособлює собою самоорганізацію. І в процесі зіткнення самоорганізації з хаосом було допущено переоцінку своїх сил і можливостей нами як всевишньою свідомістю, яка локалізувалася, стиснула себе для того, щоб поширити себе в цей хаос і освітити його силою свого усвідомлення, злитися з ним і вести його в мандалу, у поле свого усвідомлення.
І ця локалізована частина вищого «Я» переоцінила свої можливості щодо структурування та самоорганізації хаосу. Оскільки вона ще не мала належного досвіду, вона не змогла самозвільнити щільні енергії. Тому, зіткнувшись з енергією трьох гун матеріальної природи, вона почала втрачати своє внутрішнє світло, свободу, безмежність і розуміння своєї абсолютності. І таким чином, спокусившись динамікою, світлом, сяйвом і різними можливостями трьох фундаментальних енергій, вона втратила свою сутнісну частину і внаслідок цього почала перероджуватися.
Проте її глибинна частина, навіть зіткнувшись із хаосом і мороком, спричиненими щільною матерією, трьома гунами, не втратила свого вищого стану й донині, тобто наша глибинна частина, як і раніше, чиста й самозвільнена. Вона вже перебуває в нірвані.
І питання в тому, щоб ми могли возз’єднатися з цією вищою глибинною частиною. Усе, чим ми займаємося, — практикуємо ці три знамениті правила: ми намагаємося цю глибинну частину намацати, здобути до неї довіру й постійно на неї налаштовуватися.
Відданість Богові в недвоїстому розумінні
Ця глибинна частина — це і є відданість Богові. Відданість Богові вранці, відданість Богові в обід, відданість Богові ввечері, відданість Богові вночі уві сні, відданість Богові в розмові, відданість Богові у взаєминах, відданість Богові в роботі, відданість Богові в медитації, відданість Богові в любові, відданість Богові в ненависті, відданість Богові в чому завгодно.
Оскільки ми не практикуємо двайта-бхакті (двоїсту), то в нас відданість Богові — це щось цілком специфічне, ніж відданість Богові в традиційній бхакті-йозі, якщо вже говорити про логіку вчення. Це відданість без відданого.
У дуалістичних ученнях бгакти кажуть, що хочуть «їсти цукор». Тобто можна «бути цукром» — зливатися з Богом, а можна «їсти цукор» — поклонятися Йому, насолоджуватися. Компроміс такого роду цілком прийнятний на шляху двайти. Кажуть, що для людей, чий розум не здатний вмістити бездонну, лякаючу его істину адвайти, для них приписується двайта. Але для щасливців, наділених безмежною геніальністю, тонкою інтуїтивною свідомістю, високим інтелектом, віра-бгавою або навіть дів’я-бгавою, яким несказанно пощастило зустріти недвоїсте вчення, недвоїстого вчителя й розвинути власне недвоїсте усвідомлення, рекомендується лише адвайта як прямий і найвищий шлях до звільнення.
Тому, коли ми говоримо про відданість Богові з погляду адвайти, ми говоримо: «Відданість без відданого». Відданість Богові поза концепціями «Бог» і «диявол».
Самозвільнення від концепцій
Щоб розвинути таку відданість, потрібні здібності, які на порядок вищі за звичайні здібності. І насамперед — це здатність перебувати в стані самозвільнення, у споглядальній неконцептуальній присутності, де самозвільняються поняття зовнішнього атрибутивного Бога, наділеного якісними характеристиками, де звільняється поняття прив’язаності до форми, імені, ритуальних дій, фіксованої зовнішньої саддхани поклоніння, і поняття внутрішнього, тобто поняття «я» як обмеженої особистості, яка віддана Богові, поклоняється Богові або виконує приписану саддхану.
Щойно ми створюємо хибне поняття «я», ми загортаємо себе в кокон, подібно до шовковичного черв’яка, і потім дуже важко з нього розгорнутися. І цей кокон може бути як мирським, так і духовним. Наприклад, багато людей дуже успішно загортають себе в кокон саттви — кокон духовних ідей. Але цей кокон, навіть якщо він золотий, усе одно створює обмеження. Неважливо, мирське це обмеження чи релігійне, все одно це кокон — обмеження, двайта (дуальність).
Наприклад, людина на шляху дуальності, бгакта, припускає, що вона є як певна особистість, що вона є незмінна особистість. Вона поклоняється Богові, їй усе зрозуміло: «Це я — людина, обмежена душа, а це ти — Бог. Ти великий, а я маленький, я тобі поклоняюся, щоб позбутися обмежень». Усе дуже просто, шлях зрозумілий.
Трансформація особистості на шляху до Абсолюту
Проте реальність така, що не існує постійної незмінної особистості. Ми — це безперервно мінливий потік, наша особистість теж змінюється. У процесі духовного самоусвідомлення ми змінюємо уявлення про самого себе. Зрештою ми маємо сильно змінити уявлення про самого себе з людини на Абсолют і нарешті повністю злитися з Абсолютом.
Тобто Абсолют усвідомлює себе в тілі живої істоти, людини. За допомогою такого усвідомлення перетворюється на майстра йоги, на сиддха, на святого, на божество, потім на велике божество — махамандалешвар, потім божество розкриває себе аж до Бога-творця, починає творити власні мандали й власні всесвіти, відбувається розширення, поширення творчої сили цього божества й брунькування цих нових мандал.
Це процес поширення, самоорганізації та захоплення дедалі нових рівнів хаосу, тобто неусвідомленої, інертної матерії.
