Коментар до тексту «Йога Васіштха», «Історія Манкі»
Васіштха продовжує давати настанови царевичу Рамі. Він каже:
«Ясно, що існує лише реальність, або нескінченна свідомість, або Брахман. Для того, хто піднявся вище почуття его, увесь всесвіт здається менш значущим, ніж травинка під ногами. Таку людину нічим не спокусити в усіх трьох світах. І навіть становище божеств цінується нею менше, ніж волосина, що випала. Для неї подвійність і різноманіття нереальні й фальшиві.
Коли весь всесвіт порожній в очах мудрого, як може виникнути в його серці бажання? Для нього навіть життя і смерть однакові. Після дослідження навіть тіло тощо бачиться як нереальне й фальшиве. Коли навіть розум припинився разом із припиненням понять про тіло і світ, тоді залишається лише вище «Я» як нескінченна свідомість.
Почуття его здається існуючим лише за відсутності дослідження його природи. Коли ж його природа досліджується, почуття его припиняється, залишається чиста нескінченна свідомість».
Ілюстрація природи его
Є ілюстрація, яка пояснює природу его. Одна родина з великою кількістю родичів вирішила зіграти весілля. Родичів нареченої поселили в одному будинку, а сім’ю нареченого — у будинку навпроти. Весілля мало тривати багато днів, і до нього готувалися. З’явився якийсь чоловік, який із вельми поважним виглядом приходив до родичів нареченої й казав, що їм не слід запізнюватися, щоб вони належним чином виконували все згідно з ритуалом. Усі вважали, що цей важливий чоловік — родич або друг сім’ї нареченої, тому ставилися до нього з великою пошаною, садили його за стіл, годували. Потім цей самий чоловік із поважним виглядом приходив до родичів нареченого й казав їм, що вони поводяться так, що, мовляв, ставлять родичів нареченої в незручне становище. Він давав їм поради, скільки платити грошей, як покрити витрати на весілля. І всі вважали, що це важлива персона зі свити нареченої, що це хтось із родичів, тому його також частували й з великою увагою вислуховували всі його настанови. Але потім хтось вирішив дослідити це питання і почав питати, що ж це за людина. І коли почали розбиратися, то з’ясувалося, що жодного стосунку ні до родичів нареченого, ні до родичів нареченої він не має, що він просто прийшов, щоб тут взяти участь, добре поїсти, повеселитися тощо. Що він узагалі нікого тут не знає. Таким чином з’ясувалася повністю ілюзорна важливість цієї людини. Насправді він був просто волоцюгою, якому треба було перекусити й повеселитися, скориставшись нагодою.
Так само, коли ми за допомогою дослідження з’ясовуємо природу его і те, що нам здається таким важливим, насправді виявляється повністю неіснуючим, позбавленим власної значущості, як той чоловік на весіллі. Якщо ж таке дослідження не проводиться, існує ототожнення з ним, і всі пропозиції цього важливого чоловіка сприймаються як щось реальне. І коли ми сприймаємо це як щось реальне, тоді ми самі вводимо себе в оману через це ототожнення.
Є інша історія про індійського солдата, який вирушив на війну, але довго не писав листів ні тестеві, ні дружині. І тоді тесть, розгніваний тим, що він не пише листів, написав такого листа: «Як ти можеш так забувати про нас?! Навіть якщо ти воюєш, ти повинен щось написати. Я і моя донька, твоя дружина, вже почали вважати тебе мертвим. Від тебе немає жодних звісток. Вона на знак жалоби поголила собі голову і вважає себе вдовою».
Коли цей солдат прочитав листа, він почав думати: «О, моя дружина стала вдовою, який жах, як це сумно!» І він теж дуже сильно засмутився, але потім інша людина підійшла до нього й сказала: «Ну, ти й простолюдин! Хіба ти не розумієш, що твоя дружина не може стати вдовою, доки ти живий?! То чого ти сумуєш?»
Так само, коли ми ототожнюємося з якимись поняттями его, ці поняття сильно вражають нашу свідомість, а тим часом за ними взагалі немає жодної реальності. Часто майстри дуже радикально викладають уроки учням, щоб натякнути на те, що в усьому цьому немає жодної реальності.
Святий Мукшаджі Махарадж жив у домі одного свого відданого учня. Коли учні-миряни приходили до нього з якимись запитаннями, він мав звичку кидатися в них випорожненнями. Усі в жаху тікали. Вони ніяк не могли зрозуміти таку поведінку святого. Вони чули, що святі іноді можуть діяти невмотивовано, але щоб так — їм це ніяк не було зрозуміло. Але один зі старших учнів їм роз’яснив: «Він хоче цим сказати, що всі ваші запитання, як і проблеми, мають ту саму природу, що й те, чим він у вас кидається, що вони абсолютно несуттєві, що це все повні ілюзії, від яких треба звільнитися».
Наприклад, часто в людини є певна точка зору, сформована думка, певний досвід, оціночне судження, і вона вважає це чимось справжнім, реальним. А насправді це подібне до сну або міражу. Але насправді це велика ілюзія. Нічого цього не існує реально. І щоб це зрозуміти, потрібно виконати дуже велику духовну роботу, оскільки це дуже сильно в’їлося в нас і визначається зсередини. Це наше минуле, з чим ми просто так не розстанемося.
Я по собі таке знаю. Приблизно у віці 19 років я зібрався вчитися в одного вчителя магії. Коли я прийшов до нього, то побачив, що він товстий, не просто товстий, а великий, як слон. Я подумав: «Чого може мене навчити цей товстун?» У мене були фіксовані ідеї, що маг або факір має бути виснаженим і худим, у чалмі тощо. Тобто я спроєктував на нього свої уявлення і побачив, що він зовсім не відповідає моїм уявленням, тому дуже сильно розчарувався. Але він справді був видатною людиною, однак до мене це дійшло набагато пізніше, коли всі мої уявлення про те, як має бути, розвіялися.
Таким чином, ми маємо різні набори уявлень про реальність, але ці набори уявлень — це не більш ніж уявлення зі сну.
Звільнення від его і божественне життя
Васіштха про це говорить:
«Коли природа досліджується, почуття его припиняється і залишається чиста нескінченна свідомість. Розум звільняється від об’єктифікації. Щоденне життя перетворюється на життя божественне. Що б ти не робив, чим би не насолоджувався, усе стає божественним. Без бажань, вільний від оман, залишайся в самоусвідомленні. Оскільки немає інших мотивацій, нехай писання керують твоєю поведінкою.
У кому завіса невігластва була відкинута і в кому немає бажання, той сяє світлом чистого інтелекту. Усі його сумніви припинилися, і він освітлює все навколо себе. Хто приходить до нього, вільного від сумнівів і незалежного (вільного від усіх залежностей), той сам очищається і просвітлюється».
Насправді не існує жодної точки зору, не існує жодної стійкої думки, не існує жодних концепцій, усе це приймається лише заради навчання. Саме чисте усвідомлення не містить у собі нічого.
Часто минають роки на те, щоб ми переоцінили свої уявлення. Коли ми переоцінюємо свої уявлення, розум повністю очищається. Для цього має бути велика віра і рішучість. Рішучість така сама, як в однієї людини з історії про Вішвамітру і Сулагіту.
Історія про Вішвамітру і Сулагіту
За часів Вішвамітри якийсь цар вирішив здійснити жертвоприношення. Брахмани вирішили принести в жертву жертовну тварину — корову. Коли церемонія почалася у великій залі палацу, корова раптово зникла. Брахмани вирішили, що виправити цей гріх можна лише якщо в жертовний вогонь замість корови зійде людина. Але було висунуто таку умову: це має бути маленький хлопчик, який сам зійде на цей жертовний вогонь, його ніхто не повинен примушувати. Усюди оголосили, що держава перебуває в небезпеці через те, що ритуал може бути осквернений таким непередбаченим випадком, тому потрібна така практика. Звісно, ніхто не приходив. І коли звістка про це дійшла до маленького хлопчика Сулагіти, він із радістю вирішив зійти в жертовне вогнище, подумавши так: «За допомогою жертовного вогню я вирушу до богів». Інші мудреці й сам Вішвамітра були проти цього. Вішвамітра, зустрівшись із цим хлопчиком, відмовляв його. Він говорив:
— Це просто дурне марновірство. Людина не може замінити жертовну тварину, тому ти не повинен цього робити.
Хлопчик сказав:
— Можливо, людина й не може замінити жертовну корову, але коли я дивлюся на людей, на їхній рівень усвідомлення, я не бачу великої різниці між людиною і коровою, тому що людина, яка не усвідомлює себе, ненабагато її перевершує.
І як не відмовляв його Вішвамітра, хлопчик вирішив зробити таке підношення добровільно і самостійно. І він переконав батька.
Коли він із великою рішучістю прийшов до зали жертвопринесень, то навіть мудреці здивувалися його вірі. Але в ту мить, коли він уже був готовий піднести себе на жертовний вогонь, із цього вогню з’явилася постать божества Індри. Ця постать божества торкнулася чола Сунагіти й дала йому благословення. Усе довкола осяялося, і розум Сунагіти також просвітлився. У цей час жертовну корову було повернуто.
Потім з’ясувалося, що це був майстерний засіб, хитрість Індри, щоб привабити Сунагіту й дати йому шактипат. Іншими словами, ніхто не розумів, що це за гра і заради чого вона. Але все це було з єдиною метою — привабити Сунагіту до місця жертвопринесення й дати йому пробудження. Але якби Сунагіта не мав такої рішучості, безстрашності й самопожертви, то він не зміг би його отримати.
Так само, якщо в нас не буде такої рішучості, безстрашності й готовності піднести своє его на жертовне вогнище Дхарми, ми не отримаємо благословення, оскільки не прийдемо до цього.
Нереальність світу та істинний спокій
Васіштха далі говорить:
«Уявлення про реальність об’єктів цього світу виникає лише в невігластві. Якщо усвідомлюється, що ці об’єкти нереальні, як може виникнути бажання їх? Навіть «створення» і «звільнення» — беззмістовні слова.
Справжній спокій досягається, коли людина не розуміє почуття его і всього, що до нього належить, включно зі стражданнями.
У стані глибокого сну немає сновидінь, і цей стан не відчувається під час сновидінь. Так само й розуміння почуття его, страждань (породжених уявленням про видимий світ) і спокою (породженого нірваною) не можуть існувати одночасно».
Тобто або одне, або інше.
Є історія про Нараду і гопі. Гопі були пастушками, відданими Крішни, які постійно перебували в бхаві. Вони були занурені в споглядання, не будучи при цьому на інтелектуальному рівні знавцями Дхарми. Нарада, побачивши неграмотність пастушок у Дхармі, вирішив дати їм настанови з джняна-йоги. Коли він прийшов і почав спілкуватися з ними, то побачив, що вони реалізували всю джняна-йогу без його настанов. Він дуже здивувався. Коли пастушки продавали товар, вони, замість того щоб кричати на ринку «молоко, сметана, сир», кричали Говінда, Нараяна, Говінда, Нараяна. Вони навіть забували називати товар, бо повністю перебували в трансцендентному стані. А потім, коли розпродаж уже закінчився, вони ходили вулицею, занурені в бхаву, в усвідомлення, самадхі. Для них не існувало дня, ночі, вечора, проданий був товар чи не проданий — усе це для них було єдиним. І коли Нарада побачив рівень сахаджа-самадхі гопі, він зрозумів, що йому немає сенсу давати їм настанови з джняна-йоги, бо вони вже реалізували джняна-йогу.
Перебування у вищому «Я»
Васіштха говорить:
«Коли людина відходить від своєї власної справжньої природи, її переслідують страждання, а коли вона залишається у своєму вищому «Я», свідомості, настає безмежний спокій і самоконтроль».
Багато хто має неглибокі уявлення про перебування у своєму вищому «Я», але деякі, спираючись на свій досвід і читання настанов, вважають це уважністю, невеликою ясністю. Інші вважають це пригадуванням медитативного досвіду, який допомагає самозвільняти проблеми. Треті вважають це невеликим переживанням внутрішнього почуття божественної гордості. Четверті працюють із внутрішнім спостерігачем, вважаючи, що це і є справжні переживання «Я». П’яті мали досвід порожнечі; вони вважають, що перебувати в порожнечі, не пов’язуючись із цим світом, не сприймаючи нічого всерйоз, усе самозвільняючи, фіксуючи свідомість лише на порожнечі, — це і є найвищий досвід. Шості нічого такого взагалі не переживали і навіть цього не відчувають. Різноманітні ілюзії та омани щодо вищого «Я», оскільки ця тема надзвичайно тонка. Навіть боги й мудреці, які не досягли пробудження, часто в ній плутаються.
Однак перебування у вищому «Я» подібне до того, що ви відкриваєте у своєму серці дорогоцінний алмаз. І сказати, що цей дорогоцінний алмаз усуває страх сансари або знецінює всі бажання, оцінки й судження, – це лише початок. Справді, йому притаманні і властивості внутрішнього спостерігача, і ясність, і усвідомлення, і порожнеча, і велич. Однак усе це – лише невеликі функції цього дорогоцінного алмаза. Коли ми по-справжньому починаємо наближатися, ми виявляємо, що цей дорогоцінний алмаз має приголомшливу здатність – він може дарувати нам усе, чого б ми не побажали, він може змінювати час і простір, спрямовувати події, дарувати чудотворні сили, виконувати бажання, дарувати мудрість, зцілення, приваблювати духів і богів. Навіть здатність творити всесвіт міститься в ньому, а не лише можливість розв’язати наші невеликі проблеми.
Усе це залежить від того, наскільки правильно ми вміємо обертати цей дорогоцінний алмаз. Переживання порожнечі, розчинення відчуття его – це лише початок, а подальша реалізація полягає в тому, що ми вчимося керувати цим алмазом, обертати його акуратно, дбайливо і в потрібний бік. Зрештою, керуючи цим алмазом, ми повністю очищуємо енергію нашого існування, наш зовнішній світ, наші прани, наше тіло, нашу підсвідомість, усі образи й усе, що є взагалі, доки все це не розчиниться в мандалу чистого бачення.
Шлях до божественності
Наше майбутнє як йогінів – це становлення божествами, такими як святі, сиддхи, від’ядхари, Брахма, Вішну і Шива. Тими, хто має не одне тіло, а безліч тіл. Тими, хто живе не в одній реальності, а в безлічі реальностей, будучи незалежним від них. Тими, хто живе не в колективній історії, не в кармі, а в персональній, суб’єктивній історії, не у зовнішній. Ті, хто не підвладні зовнішньому ходу подій, причинно-наслідковим зв’язкам.
Чи станемо ми такими істотами, чи створимо ми таку реальність, мандалу, залежить від того, наскільки ми обертаємо цей дорогоцінний алмаз, наскільки правильно ми вчимося з ним працювати. Кожен із вас, відкривши цей алмаз, колись обов’язково створить таку реальність. Він обов’язково стане божеством, обов’язково почне поширювати своє «Я» у вигляді безлічі тіл, обов’язково відкриє безліч реальностей замість однієї і обов’язково приступить до створення мандали, внутрішнього персонального всесвіту. Це природний закон еволюції кожної живої істоти, яка рухається в бік божественності. Зараз ми як людські істоти перебуваємо на найпершій сходинці до цього оволодіння.
Кожен із нас приступає до такого величезного, великого будівництва. Основою цього будівництва і є цей дорогоцінний алмаз – споконвічне усвідомлення, яке розкривається в результаті практики. Це будівництво за межами логіки, причинно-наслідкових зв’язків і суб’єкт-об’єктного діяння, як це відбувається у світі людей. Це зовсім інше. Тому, коли я кажу: «Ми приступаємо до будівництва», це треба розуміти не зовсім на звичайному рівні. Але саме так усе це й відбувається.
Безмежна свідомість і розчинення світу
Далі Васіштха говорить:
«Вище «Я», або безмежна свідомість, не чинить нічого і не залучене до дій. У мені існує чисте усвідомлення єдиної космічної свідомості, і навіть дії світу здаються невідмінними від нього, як рух не відрізняється від вітру.
Навіть ці слова виникають лише для тебе. У серці того, хто знає істину, немає ні бажання насолод, ні бажання звільнення. Ні звільнення, ні багатство тощо не потрібні тому, хто усвідомив, що «мене» немає, і немає «світу».
О Рамо, те, що називається «тобою», знає зовнішні форми і внутрішні психологічні стани. Коли послаблюється те, що не є тобою, і дедалі краще бачиться твоя власна природа, у його світлі світ відчувається як просте відчуття. Коли людина утвердилася у свідомості, цей видимий світ зникає, як сновидіння у стані глибокого сну».
Іншими словами, завдання практики споглядання полягає в тому, щоб настільки утвердитися в спогляданні, і щоб воно настільки набуло сили, аби той світ, у якому ми зараз перебуваємо, повністю розвіявся без сліду і проявився в чистому вимірі, у вимірі мандали.
Світ як такий не існує як зовнішня фізична реальність. Це сновидіння Брахми – творця цього всесвіту. А оскільки сила його свідомості запаморочливо велика, це сновидіння має для нас велику силу. У цьому сновидінні ми самі беремо участь у колективному кармічному баченні. Ми творимо спільно з іншими живими істотами своїм кармічним баченням це сновидіння, беручи в ньому участь. Коли ж ми змінюємо статус свого усвідомлення, то й реальність, відповідно, також починає змінюватися.
Перетворення реальності силою свідомості
Перетворення реальності силою свідомості, перетворення світу фізичного, нечистого кармічного бачення, на світ чистого виміру, мандалу, – це і є показник того, що наша свідомість набрала сили й повноти. Це відбувається природно, мимовільно, само собою, так само як промені сонця випромінюються і нагрівають воду. Це не те, що ви думаєте: «Так, зараз закачу рукави й буду будувати мандалу». Це, звичайно ж, ілюзія. Тому що в цьому стані немає причинно-наслідкових зв’язків, немає діяча, немає планування, це все випромінюється спонтанно, проте це відбувається.
Це подібно до того, як Сонце не думає: «Я буду нагрівати воду на Землі, буду гріти людей, що засмагають на пляжі». Воно просто випромінює свої промені, і тоді всі люди гріються в його променях, усі води нагріваються. Так само, коли наш споконвічний стан проявляє свої енергії, світ зовнішніх форм трансформується в мандалу.
Природа мандали
Що означає мандала? Це означає світ, який ви самі створили зі своєї свідомості. І оскільки ви його створили силою своєї свідомості, це світ поза подвійністю, коли суб’єктивне (внутрішнє) і об’єктивне (зовнішнє) не мають відмінності, коли внутрішній і зовнішній простір повністю суміщені.
Наприклад, коли ви граєте й видобуваєте прекрасні мелодії, ці мелодії звучать усередині, але, коли ви їх награєте, вони звучать і зовні. У момент суміщення, синхронізації внутрішніх відчуттів і зовнішньої мелодії, відбувається об’єднання внутрішнього і зовнішнього простору, ваша внутрішня реальність проєктується назовні. Приклад випромінювання мелодії – це приклад, який ілюструє принцип мандали. Мандала – це реальність, яка подібна до такої мелодії, але вона охоплює всі прояви життя, усі елементи, і триває 24 години.
Цю реальність можна проявляти лише тоді, коли ми перебуваємо в глибокому стані присутності, оскільки вона виходить із цього внутрішнього алмаза усвідомлення. Якщо ж ми відволікаємося від внутрішнього алмаза усвідомлення, цю реальність ми проявити, звичайно, не можемо.
Васіштха говорить:
«Коли людина утвердилася у свідомості, цей позірний світ зникає, як сновидіння у стані глибокого сну.
Знаючи, що задоволення є жахливими хворобами, що родичі – це прив’язаності, багатство – джерело нещасть, слід залишатися зі своїм вищим «Я». Неусвідомлення є сансарою, а буття у власній свідомості – величезне благо. Тому людина повинна залишатися собою, як порожнеча свідомості».
Залишатися собою
Часто ми не розуміємо, як це – «залишатися собою». Ми весь час хочемо бути з кимось, у чомусь, зовні, ми хочемо забути себе. Усі дії людини, коли вона читає книгу, дивиться фільм, хоче поспілкуватися з ким-небудь, просто на щось подивитися, – це різні хитрощі, щоб забути себе й на щось відволіктися, зануритися в щось. Але якщо ми занурюємося в щось, роблячи це неусвідомлено, то це форма самозабуття, форма сну. І люди, що перебувають у сансарі, постійно шукають, у що б їм зануритися, щоб увійти в таку форму самозабуття. Це може бути все, що завгодно: від наркотиків і алкоголю до цікавих книжок, цікавих фільмів, взаємин з іншими, розмов, балаканини. Але коли ми не прагнемо кудись зануритися, ми відкидаємося до внутрішнього «Я», до центру, який є порожнім.
Я знав одного мирянина, який говорив так: «Я навіть боюся залишатися сам у кімнаті, коли всі йдуть. Мені навіть стає не по собі, коли я залишаюся сам удома. Виникає така порожнеча в душі, що я прагну вискочити назовні й піти куди-небудь у натовп, на ринок, у кіно, куди завгодно, аби лише не бути наодинці з внутрішньою порожнечею». Ця внутрішня порожнеча є шокуючою для его, якщо его до неї не підготовлене.
Практикуючий же не шукає нічого такого, у чому міг би себе забути, у що міг би зануритися. Навпаки, він намагається зануритися саме в цю внутрішню порожнечу, зробити її домінуючою, зробити її головним тлом у своєму житті. Він прагне триматися подалі від усіх об’єктів, які його прив’язують, відволікають, занурюють у сон.
Єдина проблема
Коли ми можемо підтримувати цю внутрішню порожнечу, для нас уже в принципі немає проблем. Ми можемо написати собі десь великими літерами «ПРОБЛЕМ НЕМАЄ». Жодних проблем немає. Є лише одна проблема — втратити внутрішню порожнечу. А якщо вона не залежить ні від чого, крім нашого рішення, то, згадавши про це, можемо повернутися до внутрішньої порожнечі.
Часто багато хто не розуміє цього й думає, що проблеми гніздяться зовні. Вони можуть бути в іншій людині, у соціальному устрої, взаєминах, ще в чомусь, але насправді зовні проблем ніколи немає. Будь-які проблеми полягають у тому, що сталася втрата цієї внутрішньої порожнечі, виник акт забуття. Акт забуття привів до ототожнення. Ототожнення привело до безлічі розростаючихся ілюзій. Розростаючіся ілюзії вкрили нас коконом концепцій, ідей і взаємин. А цей кокон створив навколо нас такий непроникний світ, крізь який ми вже не можемо пробитися.
Васіштха говорить:
«Неусвідомлення є сансарою, а буття у власній свідомості — величезне благо. Тому людина повинна залишатися собою, як порожнеча свідомості».
Бути в порожнечі свідомості не означає заперечувати щось зовнішнє або уникати зовнішніх об’єктів, або нічого не робити. Це означає, що можна робити те саме, але при цьому все перебуває на іншому рівні сприйняття. Тепер об’єкти не дошкуляють, до них немає прив’язаності. Тепер дії не сковують. Его, думки, оцінки не вводять в оману. Тепер немає жодних проблем, усе стає грою, виставою.
Часто людина, яка не розуміє принципу гри й принципу вистави, починає всерйоз сприймати якісь речі. «Всерйоз» означає, що вона робить це з егоїстичних позицій. І тут у неї починаються напруження, труднощі, тому що вся ситуація згущується й стає жорсткою. Однак усе це здається не більш ніж грою, щойно змістити свою свідомість у порожнинність.
Космічний танець безмежної свідомості
Васіштха говорить:
«Я — ні я, ні об’єкти, ні видимий світ; я є Брахман, найвищий спокій, у який я увійшов.
Брахман-свідомість не знає створення-свідомість і навпаки, як той, хто бачить сновидіння, не бачить стану глибокого сну, а той, хто глибоко спить, не бачить снів. Просвітлений бачить і Брахмана, і світ як стани неспання й сну, тому він знає все це таким, яким воно є.
Як там, де є сонячне світло, є й освітлення, так і там, де є відчуття неіснування об’єктів світу, там виникає духовне пробудження. Єдина реальність — це те, що ця вища сутність космічної свідомості танцює в кожному атомі існування. Хто може виміряти невимірне або порахувати безкінечне? Цей прекрасний космічний танець, який ти бачиш перед собою, о Рамо, є лише грою безмежної свідомості».
