У «Йога Васіштсі» Васіштха так наставляє принца Раму:
Що розум найбільше любить, на те він і перетворюється; що розум найбільше любить, тим він і стає. Ти стаєш таким, яким ти задумуєш себе в думках.
Наше життя протікає на кількох планах одночасно: частина нашого життя протікає на фізичному плані, коли ми підтримуємо стабільність свого світу у фізичному тілі, наприклад варимо їжу або прибираємо сніг, а частина нашого життя протікає на внутрішньому плані, і цей внутрішній план дуже важливий для душі. На внутрішньому плані ми постійно робимо якісь вибори, кудись спрямовуємо свою душу, малюємо якийсь образ майбутнього, якось оцінюємо себе та інших, увесь час ідуть мікро-вибори, мікро-взаємодія, мікро-візуалізація, мікро-опора на щось.
Васіштха дає Рамі настанови саме щодо цього внутрішнього плану. Він говорить: будь пильним, стеж за собою, стеж за своїми виборами, візуалізаціями, за своїми вподобаннями, що ти любиш, що ти не любиш, якось оцінюєш, тому що те, що твій розум любить найбільше, тим ти й стаєш у житті.
Мистецтво любити Бога
Садху – це той, хто розуміє цей тонкий процес і усвідомлено вчиться любити Бога, Абсолют, абсолютну істину. Любов до Бога – це відданість розуму абсолютній, безкінечній істині, це спрямованість і поглинутість нею, і це не те, що приходить одномоментно й одразу, це мистецтво, у якому ми повинні вдосконалюватися все життя, і в якому також удосконалюються всі боги та сиддхи.
Коли ми починаємо вивчати це мистецтво, ми виявляємо, що наша душа не вміє любити Бога, вона не знає Бога, як Його любити, натомість вона любить те, як її навчили, до чого вона звикла в минулих життях. І вона постійно любить тисячі речей, усе що завгодно, крім Бога.
Вона любить щось вигадувати, у деяких душа любить постійно інших оцінювати, порівнювати із собою і своє місце визначати, або змагатися; в інших душа любить дивитися телевізор; у третіх – безкінечно читати новини в інтернеті; у четвертих душа любить мріяти: піти туди чи туди; у п’ятих душа просто любить прасад, поїсти. Є ті, хто медитують: так, що там у нас завтра буде? У шостих душа перебуває в такому напівтамасному простраційному стані, вона сама ще не знає, що любить; у сьомих душа любить жінок, дружин, дітей, сім’ю, стосунки, заможність, стабільність; у когось іще душа любить владу, силу, вплив, усім показати, яка вона крута душа, що, якщо що, то всі зрозуміють, який у неї характер. І вона постійно доводить це, самостверджується, кидає виклик, вона постійно тримає себе в тонусі через це.
У когось душа любить спокушати: чоловіків або жінок, зайнята якимись іграми, інтригами – закохати в себе, прив’язати, зманіпулювати, кинути, залишити, погратися, через це душа самостверджується, вона вважає, що вона найчарівніша, найпривабливіша, найхитріша. І дуже багато душ грають у всьому світі в ці ігри. Є також душі, які люблять свою Батьківщину, свій народ і думають, як зробити йому краще, щоб він був розумнішим, щоб процвітав, тобто душі вже не думають про себе, про своє его, а думають у національних масштабах, такі душі стають національними лідерами, видатними політиками. Є душі, які люблять інтелектуальні концепції, намагаються зрозуміти закони цього всесвіту (душі вчених). Є безліч душ, які люблять творити: малювати, грати, співати й радувати інших. Є також безліч душ, які люблять нехороші речі, які люблять жити за рахунок інших. Є душі, які люблять чаклунство, магічні практики та збільшення життєвої сили за рахунок інших цими практиками.
І коли ми подивимося, то побачимо, що є величезний спектр того, що люблять душі, але небагато душ уміють любити Бога. І оскільки всі душі люблять щось таке, то тим, що вони люблять, вони й стають. Є душі, які люблять дітей, є душі, які люблять воювати, є душі, які люблять виступати в концертних залах і зачаровувати собою інших своїм голосом, своєю зовнішністю. Є душі, які люблять гроші. І ось усе, що любить душа, тим вона й стає. Це така безконтрольна область. Є душі, які люблять наркотики, сигарети, алкогольні напої, різні таблетки, екстазі, гриби та кактуси. Така цікавість розширити свідомість: а що там таке буде? Тобто незліченні форми любові душ, які перебувають в омані.
Але садху живе так, щоб навчитися усвідомлено любити Бога, він усвідомлено спрямовує свою душу до Божественного джерела, усвідомлено тренує себе, щоб любити Бога і тільки Бога. Він розуміє, що любити Бога – це мистецтво і в ньому треба досягти майстерності. Спочатку душа дуже невправна в любові до Бога, вона ніколи не бачила Бога, нічого не знає про Нього і не розуміє: а як це взагалі? Як можна любити те, що невидиме, нечутне, ні всередині, ні зовні, не має запаху, неосяжне. Для неї спочатку Бог – абстракція. І оскільки душа має досить приземлену свідомість, вона завжди перебуває в пошуках: як це – любити Бога?
Щоденне тренування душі
Садху – це той, хто усвідомлено тренує душу любити Бога. Коли ми тренуємося в тому, щоб любити Бога, ми виконуємо поклоніння, практики Бхаджан-мандали, сатсанги, даршани, це дуже важливі практики, які розвертають душу від її неправильної любові до егоїстичних, матеріалістичних об’єктів. Ми повинні тренувати душу щодня, тому що щодня на душу впливає карма, щодня душу намагається щось збити в цій любові, це також відбувається щодня. І також ми повинні вправлятися щодня в мистецтві любові до Бога.
Мистецтво любові до Бога плекається щоденними зусиллями, щоденним тренуванням. Коли ми постійно повинні долати бажання любити щось іще, окрім Бога. Ми повинні постійно нагадувати душі про це мистецтво і говорити: ось тут, якщо ти хочеш любити Бога, тобі треба займати таку позицію. А ось тут тобі треба так поводитися, а тут – так. Ми повинні поміщати душу в різні обставини, різні ситуації, і що складніше, то краще. У всіх таких ситуаціях душа повинна навчитися любити Бога.
Наприклад, ті, хто займається бойовими мистецтвами, мають багато різних методів, і сутність цих методів – навчитися битися в різних обставинах. Наприклад, вони прив’язують обтяження (гирі, гантелі) і бігають із ними, потім стають під водоспад, коли ллється холодна вода, і відпрацьовують удари, потім занурюються під воду й завдають ударів. Щоб навіть у таких обставинах діяти. Потім їм зав’язують очі, і на них нападає противник, коли вони із зав’язаними очима: ззаду і де завгодно, вони вчаться реагувати на звук, обходитися без очей. Потім учень спить, а майстер (тренер із бойових мистецтв) підкрадається з палицею, і бабах! Що таке, за що? Інтуїцію треба відпрацьовувати, ти не маєш права спати, як бабак, ти повинен спати, як воїн. А воїн одним оком спить, а другим – пильнує, його не можна застати зненацька. Такі методи існували в давнину в бойових мистецтвах.
Так само ми повинні навчити свою душу в будь-яких обставинах, у будь-яких ситуаціях: удень, уночі, в холод, у спеку, в радості, в любові, під час хвороби, під час їжі, роботи, у кожній ситуації ми повинні бути таким духовним воїном, коли ми знаємо, як саме правильно любити Бога, коли ми постійно тренуємо нашу душу.
Мистецтво розпізнавання Бога
Що означає любити Бога? Це означає на тлі будь-якого сприйняття знайти свою любов. Це як закохана людина знайде свою кохану дівчину серед тисяч людей у місті, вона її обов’язково знайде серед усіх. Так само наша душа повинна навчитися знаходити Бога серед тисяч об’єктів, серед сотень об’єктів сприйняття.
Коли ми поклоняємося Даттатрейї, ми повинні знайти Бога через Його образ. Коли ми дивимося на зображення святих, ми повинні знайти Бога через зображення святих. Коли ми слухаємо бхаджан, ми повинні Бога знайти через бхаджан. Коли дивимося на Гуру, спираючись на ідею Гуру, ми повинні побачити Бога. Коли ми дивимося на брата по дхармі, спираючись на чисте бачення, самайю, ми повинні побачити Бога. Коли ми робимо що-небудь, спираючись на Учення про недіяння, ми повинні в дії побачити Бога, за межами дій. Коли ми їмо прасад, ми повинні розпізнати в прасаді Бога. Коли ми обходимо храми, поклоняємося статуям, ми повинні побачити Бога в статуях, ми не повинні думати: так, це якийсь гіпс, позолота, коштує шістдесят тисяч, зробив у Нижньому Новгороді якийсь мирський скульптор. Якщо ми будемо думати так, ми ніколи не знайдемо Бога. Ми повинні проявити всю свою концентрацію, всю свою уважність, прибрати всі наші світські фіксовані уявлення і спробувати побачити Бога в тому, чому ми вклоняємося, у цьому полягає наше тренування.
Статуя складається з таттв, а таттви створив Брахма, а Брахму створив Вішну, Вішну походить від Шиви. Брахма, Вішну, Шива — це Парабрахман, Абсолют. Отже, статуя — це не просто шматок гіпсу, це сутність, гра самого Абсолюту перед нами, просто нам треба виховати в собі правильні очі, саме так ми повинні дивитися.
І ми не повинні дивитися на людину так: а, такий самий, як я, дурний, нічого не розуміє, він просто прийшов сюди, старший за мене, довше за мене тут. Ми повинні дивитися так, щоб знайти в цій душі Божественну іскру, побачити її й уклонитися, саме в цьому сенс жесту намасте, у своєму браті по дгармі, таким самим чином, і в тому, хто молодший за нас. Ми не повинні думати так: а, тут ходить матаджі, щось збирає, щось робить на кухні, варить борщ. Ми повинні зародити таку здатність, щоб побачити Бога в ній і в тому, що вона робить, незалежно від наших оцінок, незалежно від нашого оцінювального розуму.
Ми повинні проникнути крізь буденне сприйняття, відкинути астральний світ, як непотрібне, старе взуття, і проникнути в саму сутність недвоїстості, щоб побачити Бога без імені, без форми, без атрибутів, без якостей, як Безкінечність. Ми повинні побачити цю Безкінечність, висловити їй свою пошану і знайти свою любов. У всьому ми повинні знайти свою любов: ми повинні знайти її в колоні, у собаці, у дереві. Це означає: з чим би ми не зустрічалися, ми повинні її шукати.
І в процесі пошуку ми повинні відкидати те, що нашою любов’ю не є: біжить собака, Сева, собака як собака, інтереси теж собачі, їжа, сон і так далі. Але сама по собі Сева — це просто собаче тіло, собачий розум, тонке тіло, але всередині неї є Бог — Божественна свідомість. Ми повинні побачити Бога в собачому тілі й також висловити йому пошану, але пошану не тілу, не собачому розуму і не собачим бажанням, а тому, що грає в цьому тілі, будучи позамежним. Так навчитися розпізнавати Бога в кожній сніжинці, у кожній ялинці, навчитися любити Його в кожній людині, у кожній колоні.
Коли ми зможемо це робити, коли ми навчимося бачити, що Бог, Абсолют незалежний від імені, форми, п’яти елементів, тоді ми зрозуміємо, що справа не в усьому цьому, справа не в зовнішньому, а справа в Бозі. Уся суть у тому, щоб розпізнавати цього Бога, знаходити свою любов завжди і всюди, що не треба надто звертати увагу на об’єкти, імена й форми, що наше завдання — розкривати те, що за об’єктами, за іменами й формами. І це значною мірою залежить від нас, це тренування душі в любові до Бога.
Утвердження в мистецтві споглядання
І спочатку ми повинні це робити, постійно привчаючи свою душу, тому що вона не привчена до цього, занадто інші в неї категорії, занадто інший досвід. Знову і знову ми повинні спрямовувати свою душу розпізнавати Бога. Усе це і є мистецтво споглядання, мистецтво Брахма-вічари, Атма-вічари.
Нарешті, коли ми утвердимося в цьому мистецтві, ми нічого, крім Бога, по суті бачити не будемо. Звичайно, цей матеріальний світ не зникне, і ми будемо продовжувати бачити все те, що й бачили раніше, але ми зрозуміємо принципову ілюзорність цього порівняно з Богом, ми зрозуміємо, що Бог важливіший. Це як якщо подивитися на хмари, і в хмарах можуть іноді привидітися різні фігури, і батьки показують дітям: дивись, там — овечка, а це — пташка. Дитина каже: так, точно. Але дорослий добре розуміє, що які б фігури не виникали в хмарах, це передусім хмари, і фігури — це нереальні речі. Таким самим чином і матеріальний світ: які б фігури матеріального світу не виникали, Бог є важливішим, фігури не настільки важливі, як важливий Бог.
Розпізнати Бога, спрямувати свою душу до Нього — це і є мистецтво виховання відданості, любові до Бога, мистецтво самовіддачі. І коли ви навчилися бачити Бога завжди, всюди і в усьому, у вас виникає найбільша спрямованість, відданість і бажання завжди бути в цій любові до Бога, виникає бажання її зберегти і страх Його втратити. Ви розумієте: я раніше був у невіданні, не вмів бачити Бога, не вмів любити Бога, постійно звертав увагу на різні дурниці, як дитина, якій здається, що стоїть привид, а це стоїть дерево. Але тепер я зрозумів, у чому суть цього світу, суть цього світу — це Бог, який ховається всюди. І у вас виникає бажання зберегти таке бачення, захистити його, тому що воно ще не стійке. Тоді садгу стає пильним, завжди і всюди намагається розвивати в собі цю любов.
Це може бути сильним духовним досвідом, а може й не бути жодним містичним досвідом, може бути лише досвідом розуміння, усе залежить від вашої карми. Може бути досвідом відданості й любові, може бути досвідом переживання простору Ясного Світла та нереальності світу, а може бути переживанням любові й порожнечі, це переживатиметься індивідуально відповідно до структури вашого внутрішнього апарату – антахкарани, але в будь-якому разі ви знатимете, що вам вдалося побачити стопи Божественного.
У вас виникає відданість і любов до цього стану, і тоді те, що раніше було важливим, перестає бути важливим. Воно стає неважливим: ніби ви виросли, і ваше старе взуття стає вам непотрібним, ви його викидаєте. У дитинстві ви носили взуття, вам купували дитяче взуття, маленькі сандалі, ви в них ходили, але якщо вам зараз запропонують їх взути, ви лише посмієтеся, вони на вас не налізуть, та й зараз такого не носять, їх можна викинути або віддати до музею.
Так само те, що вас раніше хвилювало або притягувало, стає таким непотрібним взуттям, ви просто смієтеся з цього. З чого ви смієтеся? З прив’язаності, з гордості, з егоїзму, з матеріальних прив’язаностей, з неприйняття різних речей, коли ви кажете: ось цього терпіти не можу, ненавиджу, це теж ілюзія, її ви відкидаєте. З прив’язаності до скандх, оболонок: фізичного тіла, енергетичного, астрального, ментального, причинного, ви долаєте всю цю прив’язаність, ви розумієте, це просто функції, їх не треба знищувати, ними треба просто користуватися. Але це – не я, я не збираюся до цього прив’язуватися, любити, віддавати цьому свою душу.
Узагалі іноді є дивні люди. За кордоном, я читав, одна жінка вийшла заміж за великий залізничний міст, ось таке бажання, оформила шлюб. В Індії буває, люди оформляють шлюб, щоб поліпшити свою долю, вони заручаються або одружуються з коровою, одна жінка вийшла заміж за «Бгаґавад-ґіту», за дерево, але вони це роблять за рекомендацією астролога з містичних міркувань, в Індії культура цього не забороняє, але коли в Америці світська жінка виходить заміж за залізничний міст, а раніше вона ще разів тринадцять виходила заміж за великі об’єкти.
Часто, коли ми чіпляємося за якісь речі, ми схожі на таку жінку. Коли ми надаємо значення чомусь: кошам, скандхам, оболонкам. Вівека приходить, коли ми сміємося з цього, ми бачимо: це нерозумно, це не моя сутність. Коли ми сміємося, це означає, що наша душа зріє, росте, і вона розуміє: так, істинний об’єкт любові завжди лише один, це – Бог, Божественне, це найголовніший об’єкт.
І ось тоді ми починаємо утверджуватися в любові до Бога, і любов до Бога супроводжує наше життя завжди, ми розуміємо: ні кроку без любові до Бога, ні кроку без відданості Богові, ні кроку без самовіддачі. І це перестає нас напружувати, якщо раніше це треба було тренувати, пильнувати щосекунди, то тепер це стає природним, ми набуваємо здатності бути поглиненими любов’ю до Бога природно, без напруження, без зусиль. Є ритуали чи немає, є зовнішнє поклоніння чи немає, є зовнішня самодисципліна чи немає, це вже не так важливо. Це триває природно, чим би ви не займалися, що б ви не робили.
Таку стійку любов до Бога ми називаємо нідидг’ясана. Перебування в природному стані, сахаджа, це перебування у стійкій любові до божественного. І така стійка любов до Бога змінює наші уявлення, звільняє нас від стереотипів карми, знищує причину майбутніх тіл, які ми могли б отримати в сансарі.
Життя в блаженстві
І душа під впливом цієї любові починає розквітати, вона починає пурхати, як метелик, усі її якості розквітають, усі чесноти розквітають. І замість похмурого поглинання своєю кармою, своїми турботами, вона починає ставати дуже радісною. І ось ця радість стає новим життям для душі, де карми немає, а є лише гра, божественне благословення, божественна милість, сходження Ануґрахи, чисте бачення, яке саме виникає, і це все безперервна ананда, блаженство, блаженство, блаженство...
Тобто душа, яка навчилася любити Бога, йде від одного блаженства до іншого, від цього блаженства — до ще більшого блаженства. Вона не переживає якихось буденних мирських станів, або якщо переживає, то вони просто на периферії, як гра. Вона ніколи не переживає похмурих станів, вона переживає блаженство, Брахма-ананду. Вона прокидається і думає: як добре! А наступного дня прокидається і думає: сьогодні ще краще, ніж учора! А наступного дня вона прокидається і думає: оце так, це просто неймовірно, як добре! Ананда, маха-ананда, парам-ананда, різні ступені ананди, вона йде від ананди до ананди. Але вона не тоне в ананді, тому що потонути в ананді — це теж перешкода, вона розпізнає в цій ананді Бога в чистому баченні, без атрибутів, без об’єктів.
Чотири форми звільнення
Коли вона звикає безперервно жити в такій ананді, її життя стає грою, душа стає тим, що вона любить, а вона любить Бога і сама стає Богом. Нам потрібно вправлятися так, щоб навчитися любити Бога і щоб ми стали тим, що наш розум любить найбільше. Коли ми навчилися так любити Бога, ми стаємо якоюсь формою Бога, ми стаємо якоюсь формою єдності з Богом.
І такі чотири форми традиційно називаються чотирма формами мукті:
Саюджья-мукті — коли душа любить бути розчиненою в Богові, вона досягає єдності з Абсолютом
Сарубья-мукті — коли душа любить грати як форма ілюзорного тіла, любить Бога в проявленій формі, вона має тіло в образі божества
Салокья-мукті — коли душа любить чисте бачення, любить божественні локи, вона народжується в божественній лоці. Але це не означає, що за життя вона любить кудись відлітати, це означає, що цей фізичний світ вона розпізнає в чистому баченні
Саміпья-мукті — коли душа любить жити в оточенні садху, божественних істот, і святі, боги, яких вона закликає, стають її друзями, оточенням, і в них вона вчиться розпізнавати Бога
Мистецтво любові до Бога означає, що ми повинні знайти в собі цю любов, ми повинні знайти те місце, куди ми маємо спрямувати цю любов, а потім вирощувати її й вирощувати, ігноруючи всі інші любові нашої душі, ігноруючи її любов до клеш, любов до его, ігнорувати всі ці типи любові.
І як їх можна ігнорувати?
Метод сутри приписує взяти їх і жорстко припинити, ніби взяти таким уявним мечем і відрубати
Метод тантри говорить так: перетворюй уподобання своєї душі на божественні, не відсікай, а перетворюй
Метод ануттара-тантри говорить: не звертай уваги, люби тільки Бога, а все інше за цим підтягнеться, сама любов до Бога, вона сама все розчинить
Іноді ми використовуємо метод сутри, іноді — метод тантри, іноді — метод ануттара-тантри, але зрештою все розчиняється в цій здатності любити Бога.
Іноді в нашій душі загострюються бажання, ось ці старі види любові починають бунтувати. І ми повинні тоді навчити свою душу, як усе одно обирати любов до Бога і ці старі тенденції здолати. Ми повинні це зробити, як сильний перемагає слабкого, або як хитрий перемагає дурнішого, обдурити ці старі тенденції душі, подолати їх і все одно перемогти. Іноді буває, виповзає егоїзм, ми повинні перемогти наш егоїзм смиренням і самовіддачею. Іноді виповзає клеша: який-небудь практикуючий карма-саньясі говорить: так, ось стреси на роботі, доводиться розслаблятися, пити пиво. Треба обирати: або пиво, або Бог. Любити Бога в стані сп’яніння, мабуть, тільки Даттатрейя вміє. Потрібно щодня перемагати в собі клеші, щодня перемагати в собі тенденції нечистого розуму, щодня перемагати прив’язаності, потроху відвойовувати простір для Бога, тоді ми досконало опануємо мистецтво любові до Бога.
Виховання любові до Бога
Коли ми чимось займаємося, дуже важливо перебувати в стані любові до Бога. Ось служіння, воно призначене для того, щоб виховати в нас любов до Бога. Звичайно, через служіння ми вирішуємо життєві завдання, це теж потрібно: якщо ніхто не буде варити прасад, прибирати сніг, то жити буде важче, медитувати теж буде важче. Але все-таки це не головне в служінні: якщо вже так призвичаїтися, найняти найманих людей, вони б усе це робили. Все-таки через служіння ми ще й самі правильно вирішуємо своє завдання. Ми вирішуємо завдання навчитися мистецтва любові до Бога.
Коли ми щось робимо, нам потрібно пам’ятати, що я проводжу Божественну волю, я це роблю не для себе, я це роблю як служіння Божественній волі. Чому? Тому що я прагну навчитися цього мистецтва любові до Божественного, тоді служіння буде нас виховувати. Коли ми віддаємо себе служінню, розуміємо цей процес: усе це я роблю для Бога, а для Бога я просто не маю права робити погано, не маю права робити безвідповідально. Якщо для господаря на фірмі іноді можна схалтурити, так? Гроші отримаємо, нічого страшного. Якщо для себе працюю, то я – не така вже важлива особистість, можна й для себе зробити абияк. Але для Бога я не маю права робити абияк, я не маю права схалтурити, для Бога я можу робити з відкритим серцем, з повною самовіддачею, з повною віддачею себе. Навіть маленьку, неважливу справу я намагаюся робити добре, майстерно, вкладати в неї свою віру, свою відданість, своє старання. Якщо ми можемо так діяти, то служіння буде вихованням нашої душі.
Іноді, коли ми виконуємо служіння, нам потрібно замислитися над цим: ми повинні робити його ретельно, старанно, вкладаючи в це всю душу, тому що через це ми служимо Богові. Якщо ми у світі працюємо, то у світі служить оцінка у вигляді зарплати або кар’єри. Добре працюєш, правильно виконуєш якусь волю, відповідаєш інтересам споживчого ринку, ти отримуєш бали, тобі дають зарплату, ти робиш кар’єру, ти отримуєш від всесвіту сигнали, що тут ти правильно все робиш; погано, навпаки: тобі всесвіт посилає сигнали, що був неправий, у цій системі відносин ти неправильно робив. Але в духовному житті ми служимо Богові, ми робимо все для Бога. Іноді, коли роблять щось, я оцінюю приблизно так, але у світі так не роблять, і я кажу: у світі вам за таке гроші не заплатять, так не працюють у світі, а Богові так не служать.
Мирський критерій оцінки для нас не годиться, ми не працюємо за зарплату, ми не працюємо за кар’єру, ми служимо Богові. Тоді ми повинні поставити собі запитання: а як ми повинні служити Богові? І відповіддю буде: із самовіддачею, з вірою і відданістю, віддаючи себе, розглядаючи свою працю як служіння, як маха-яг’ю, як підношення Божественному. Це означає: у те, що я роблю, я вкладаю свою любов, навіть якщо це незначна, мала річ, я вкладаю свій дух.
Якщо ми чинимо таким чином, то ми навчимося любити Бога через служіння, через те, що ми робимо, відбудеться інтеграція природного стану з дев’ятьма діями тіла, мови й ума. Часто багатьом не вдається досягти інтеграції з діями. Вони можуть споглядати, перебувати в споглядальній любові до Бога, але коли вони щось роблять, вони не вміють поєднати своє споглядання і дію. Скажімо так: вони не вкладають душу в те, як вони ходять, не вкладають душу в те, як вони говорять, їдять. Вони відокремлюються, намагаються бути відреченими: мовляв, я люблю абстрактного Бога, а Бога в русі, Бога в дії, Бога в запаху, Бога в роботі віником, Бога в тарілці, Бога в розмові я не люблю, не розумію, як він там може бути. Він там – Бог, а тут Його немає, ось така позиція.
Це позиція сутри, але позиція ануттара-тантри та інтеграції природного стану така, що Бог усюди. Ось ви ведете рукою, і він у цьому русі є. Ви підносите виделку до рота, і в цьому русі виделки до рота він уже є, ви відчуваєте смак прасада, і він є в цьому смаку прасада; ви малюєте, і він є у вашому малюнку, ви говорите, і в цей момент говоріння він є. Ви дивитеся, куди поставити паркан або альтанку, і саме в акті вашого розглядання, планування, мисленнєвих операцій є Бог. І якщо ви вмієте Його так привнести, це буде мистецтво усвідомленої дії в недіянні, мистецтво любові до Бога в повсякденному житті. Саме це ми у Вченні Лайя-йоги називаємо нідидг’ясана.
