Думки як сяйво ума
Думок, що є сяйвом ума, не слід уникати.
У махашанті, звичайно, бажано досягти бездумності. Однак слід зрозуміти, що ми повинні відсікати в махашанті думки й проникати в бездумність лише для того, щоб відкрити найтонший світлоносний шар ума. Блокування думок саме по собі не є самоціллю. Згодом, коли ми відкриємо світлоносний найтонший шар ума, ми можемо більше не турбуватися про думки, дозволивши їм виникати так, як їм заманеться, і просто не звертати на них уваги. Тоді, виникнувши, вони втрачають свою силу й зникають самі.
Добре досягти глибокої бездумності й самадхі в медитації. Однак коли ви вийдете з медитації, все одно неможливо підтримувати повну бездумність, бо вам, принаймні, потрібно подумати, як приготувати прасад тощо. Якщо ви захочете бути повністю в бездумності, вам не вдасться це у відносному вимірі. Тому ми говоримо, що думок не слід уникати, а слід уникати залученості в них.
Якщо взяти ум мирської людини, то її думки подібні до липких ниток павутини або дуже довгих ланцюжків, які виходять із її природи Ума. Вони переплітаються, змінюються, у них створюються нові ланки, які, з’єднуючись у складні конфігурації, джгути й канати, зрештою її ж саму й обкручують. І коли вона обкручена ними, то відчуває, що не може навіть поворухнутися. Усі думки ніби скручуються у своєрідний тугий кокон. І звичайній людині, яка перебуває в цьому коконі, взагалі важко зрозуміти, що таке неконцептуальне мислення, як можна бути незалежним від думок.
У випадку ж із практиком, який досяг звільнення, відбувається інше. Його думки дуже тонкі, вони нематеріальні й виникають легкою цівкою. Вони грайливо струменять, на мить виникають і знову входять назад, вони навіть не встигають якось серйозно сплестися й утворити якийсь довгий ланцюжок. Вони миттєво спалахують, подібно до легкої імли, і знову зникають. Можна сказати, що думки практика, який досяг звільнення, подібні до блискавки: вона спалахнула, щось освітила, а потім знову зникла, втягнулася в небосхил. Тому практик ніколи не зв’язується думками, він їх не уникає. Іноді він дозволяє їм спалахнути, а потім вони знову зникають у небосхилі. І тоді, які б учення він не вбирав, про що б він не думав, думки не стають мотузками, що зв’язують його, тобто його небосхил не закривається.
Часто можна бачити, що ті, хто виконує складні служіння, кому треба багато вигадувати, вираховувати, спілкуватися, будувати багатоходові комбінації, обплутують себе такими мотузками. Вони так старанно концентруються, їхня голова настільки обплутується цими думками, що вони відчувають, як їхній небосхил тьмяніє. І тоді в них на душі стає тоскно, бо вони втрачають зв’язок із фундаментальним Джерелом самого себе й починають нагадувати звичайних людей. Через це в них змінюється настрій.
Але для йогіна, який осягнув секрет звільнення, це взагалі неможливо, тобто він знає, що небосхил над головою неможливо втратити, і він про це завжди пам’ятає. А думки не можуть зв’язати йогіна. Оскільки вони не субстанціональні, він не надає їм жодного значення, тобто вони не змінюють його свідомість.
Ігровий простір йогіна
Припустімо, якщо лаяти когось із вас, то спочатку ви не надаватимете цьому значення, але потім це проникатиме в того, кого лають, усе глибше й глибше, і через деякий час його свідомість може змінитися. У випадку ж із практиком, який відкрив цей великий простір, для нього лайка буде підстьобувальним чинником для посилення присутності, оскільки він миттєво перетворюватиме її на амброзію, тобто отруту він перетворюватиме на нектар. Він бачитиме, що все це подібне до жорсткої психологічної гри, яка підстьобує усвідомленість.
Коли ви перебуваєте в цьому стані небесної присутності, усе бачиться нереальним, усе сприймається як гра; іноді як божественна гра, іноді як більш жорстка. І коли ви перебуваєте в цій грі, ви ніколи не забуваєтесь. Тому істинний практик не живе у звичайному сенсі, тобто як усі люди, він живе у вимірі гри. Іноді його штрафують, але він усе одно розуміє, що це штраф за порушення гри, що це все одно частина гри, її важливий елемент, але він не ототожнюється з цим. Іноді йому вішають медалі на шию, але він усе одно знає, що це просто важливий елемент гри, це як кубок за перемогу в забігу на сто метрів. Це вже інший вимір, не мирський, не субстанціональний.
Коли йогін перебуває в ігровому просторі, духовне життя також виявляє свою ігрову природу. Сансара перестає виявляти свої жорсткі кармічні закони, а проявляє свій стан грайливості. Коли ви перебуваєте в такому вимірі, то для вас усе є грою Абсолюту, і як би ця гра вас не розгорнула, загалом усе в ній сприятливе, у ній не буває переможених, бо гра сама по собі – це творчий, приємний, радісний процес. Навіть ті, хто програє, все одно отримують велику кількість задоволення від самої гри, від самого процесу. Тому кажуть, що коли йогін увійшов в істинне споглядання, він у принципі не може програти.
Думки й форми як одкровення реальності
Думок і форм, що є одкровенням реальності, не слід уникати.
Тут маються на увазі тонкі думки, які певним чином прояснюють сутність природного стану. Завдяки таким тонким думкам можна прояснювати різні нюанси духовної практики. Хоч вони самі не виражають природного стану, проте їх не слід уникати, бо, спираючись на них, можна дещо осягнути. Тому ми й читаємо сутри, настанови святих.
Дві крайнощі: етерналізм і нігілізм
Завжди є дві крайнощі. Перша – етерналізм, коли за чисту монету приймається судження, думка або об’єкт, тобто не розуміється їхня ілюзорність. Друга крайність – нігілізм, коли ми багато разів почули, що все є порожнеча, що все не має незалежного існування, і думаємо: «Тоді треба все відкидати. Навіть чути не хочу всі ці вчення, адже всі вони є ілюзією. Адже вчення поза концепціями, усе є порожнеча. Нічого немає, і я хочу бути тільки там». Нігілізм – це своєрідний різновид юнацького максималізму, дитяча хвороба лівизни у свідомості. Святі чудово знали про це й залишили безліч настанов із цього приводу майбутнім учням, щоб уберегти їх від цих двох крайнощів.
Чому це дві крайнощі? Тому що в першому випадку ми потрапляємо в крайність прийняття, у другому випадку – відкидання. І у випадку нігілізму ми чіпляємося вже не за думки й об’єкти, а за своє нігілістичне бачення. Тобто іноді ми боїмося думок, тому відразу їх відкидаємо. Це відбувається тому, що наше споглядання ще дуже нестійке, і ми відчуваємо, що щойно починаємо думати, нашій порожнечі приходить кінець, тому ми й відкидаємо думки. Але це ще поки стан нестійкого практика.
Коли ж ми зміцнилися в спогляданні, нам однаково, виникають думки чи ні, тому ми їх не приймаємо й не відкидаємо, а отримуємо від них лише користь. Вони слухняні й підпорядковані нам як інструмент. Припустімо, людині, яка тримає інструмент, сказали: «Ти не є цей інструмент. Ти є це тіло». Вона подумала: «Ах, ось у чому річ! А я думав, що я є і цей інструмент, і тіло. Раз я не є цим інструментом, треба знищити його, викинути». Але той, хто досвідченіший, знає, що інструмент не треба викидати, його можна використовувати.
Правильне ставлення до пристрастей
Затьмарення пристрастей, що нагадують людині про божественну мудрість, яка дає визволення від них, не слід уникати. Якщо правильно використовувати, це дає людині можливість випробувати життя повною мірою і тим самим досягти руйнування ілюзій.
Це складний для коментаря опис практики. Хто може прокоментувати? Хто великий фахівець із пристрастей? Кому вони так набридають, що він постійно думає про те, як би їх використати?
Запитання: Просто не те щоб використовувати, а боротися з ними, відчувати, що це припинення в доброму сенсі. Використовувати їх ти ще не можеш, і водночас не йдеш у них на поводу.
Ці рядки завжди важко зрозумілі навіть для досвідчених практиків. Зрозуміло, затьмарення пристрастей слід уникати й очищатися від них, особливо якщо ви в них заплутані. Наприклад, якщо людина постійно переїдає і схильна до надмірної ваги, їй можна сказати: «Нічого, ти можеш не змінювати себе, а просто будь уважним. Це головне». Ви дасте їй правильну пораду, однак це буде неефективно. Тобто в поведінці йогін має всіляко уникати затьмарення пристрастей. Проте, коли ми споглядаємо, практика споглядання не пов’язана ні з прийняттям, ні з відкиданням, тому на рівні погляду ми не розглядаємо пристрасті як щось гріховне чи низьке. Тобто ми взагалі не допускаємо думки, що у Всесвіті може бути щось гріховне, низьке чи нечисте, що ми повинні відкидати на рівні розуму або якось викликати до нього певне панічне ставлення. Це дуже важливий момент. Доти, доки йогін цього не зрозуміє, він завжди стикатиметься з переживаннями, з якими не знатиме, що робити. Тому тут говориться, що затьмарення пристрастей не слід уникати.
Це означає, що замість того, щоб якось оцінювати пристрасті й почуття провини, яке при цьому виникає, або вступати в непримиренну боротьбу з ними й програвати через неправильний підхід, йогін застосовує мудріший підхід – підхід природного стану. Коли пристрасть виникає, він сприймає її як частину природного стану і, замість того щоб дозволити своїй свідомості стиснутися від сприйняття пристрасті, він дозволить свідомості, навпаки, розширитися. Коли ми щось відкидаємо або до чогось прив’язуємося, розум однозначно стискається. Однак, коли ми перебуваємо в стані без вибору, не приймаючи й не відкидаючи, розум розширюється, і раптово ми відчуваємо, що можемо впоратися з пристрастю, не стискаючи розум. Люди, не розуміючи цього, бачать сенс самоконтролю в тому, щоб просто сильно стиснути розум у якійсь ділянці. Але принцип природного стану полягає не в стисканні розуму, а в ще більшому розширенні розуму. Коли ми, розширивши розум, спостерігаємо якусь клешу, пристрасть або бажання, ми її ніби знецінюємо, і вона втрачає енергію, тому що наш розум сильно розширений і має велику силу.
У тантрі описуються методи, в яких затьмарення пристрастей використовується як шлях. Однак у тантрі також дається багато застережень, щоб цей підхід не використовували новачки або недосвідчені люди, оскільки між Майстром і звичайною людиною різниця така сама, як між небом і землею, і те, що перетравить один, для іншого може бути отрутою, якщо він використовує це, не будучи підготовленим. Проте, коли ми застосовуємо такий погляд на рівні поведінки, рекомендується, наскільки це можливо, очищати клеші й обмежувати пристрасті, оскільки існує різниця між поведінкою та поглядом.
Практичні приклади роботи з пристрастями
Наприклад, якщо виникає якась пристрасть або емоція, ви не думаєте, що це погано, ви знаєте, що це частина природного стану, тому не слід панікувати з цього приводу або вважати це брудним, гріховним, нечистим. Ви намагаєтеся розглядати це в чистому баченні. Ви об’єднуєте це зі своїм спогляданням і в момент зіткнення з пристрастю перебуваєте в присутності. Але при цьому на рівні поведінки ви знаєте, що вам краще не торкатися цього, що вам краще дотримуватися своєї лінії поведінки й практики, берегти свою енергію. Тобто ви чините як істинний практик.
Наприклад, на вокзалі ви зустрічаєте людину відразливого вигляду з нижчої касти, яка намагається з вами заговорити або торкнутися вас. Якщо ви подумаєте, що це жахлива деградована істота пекла, і розлютитеся на неї, то це не зовсім правильно. З погляду чистого бачення, ви маєте подумати, що це якесь гнівне божество або авадхута, і подивитися на нього очима чистого бачення, щоб у розумі не було відштовхування. Потім слід подумати, що Брахман грає і поширюється через усі форми, тому свідомість не повинна стискатися. Проте ви відчуваєте, що поруч із ним вам краще не перебувати довго, тому що, поговоривши хвилин десять, ви відчуєте клубок у вішуддха-чакрі, в анахата-чакрі й у маніпура-чакрі. Ви подумаєте, що це, звичайно, гнівне божество грає, але аж надто воно гнівне; що це авадхута, але аж надто його енергії відрізняються від моїх; що якщо довго тут перебувати, то ваші прани не витримають такого. Це означає, що на рівні розуму ви бачите чисто, але на рівні поведінки знаєте свою міру. Це основний принцип, як ставитися до будь-яких затьмарювальних пристрастей.
Наприклад, якщо виникає сексуальне бажання, то хіть, з погляду християнства, – це гріх, який вкидає у почуття провини. Але якщо ви його просто розглядаєте, перебуваючи в присутності, не намагаючись його якось оцінювати, то ви розумієте, що це просто енергія, і вона не може бути поганою чи доброю. Це подібно до того, як ваша права нога не може бути ні поганою, ні доброю, це просто частина тіла. Так само й сексуальна енергія – це просто частина вашої життєвої енергії, яка у свадхістана-чакрі проявляє себе певним чином. У вас немає щодо цього жодних оцінок, але ви знаєте, що піддатися і слідувати їй, дозволити собі втратити енергію – це шлях, який вам не підходить, оскільки ви повинні берегти енергію. Тобто ви не повинні піддаватися і потурати своїй свідомості, поступатися, визнаючи, що ця енергія походить із природи Ума. За великим рахунком це просто енергія, проте ви контролюєте сексуальне бажання, ви контролюєте ум, щоб не підпадати під вплив цього бажання.
Це приклад того, як поводитися з пристрастями з абсолютної точки зору і як діяти з відносної точки зору, щоб не заблукати.
Правильне ставлення до добробуту
Добробуту, що є добривом і водою для духовного зростання, не слід уникати.
Прив’язаності до матеріальних благ слід уникати, але самі матеріальні блага слід обертати на користь дхармі.
Був один святий, який усі підношення, які йому робили, просто кидав за спину в печеру. Гроші, золото, тканини, які вже навіть гнили, накопичувалися таким чином там роками. Інший Гуру дізнався про те, що цей святий так використовує підношення, і сказав: «Цей безмозкий відлюдник не знає, як правильно використовувати підношення». Святий почув це і почав віддавати підношення, щоб їх використовували для створення статуй, будівництва храмів, пошиття одягу для монахів, друкування сутр та інших дхармічних справ. Таким самим чином і ми ставимося до матеріальних засобів.
Якщо ви прив’язуєтеся до чогось матеріального, то ви забули, хто ви і на який шлях стали. Якщо у вас є можливість, але ви не використовуєте це для просування дхарми, то це означає, що ви повністю не проявляєтеся в матеріальній енергії.
Ідеалом є чернеча громада, коли всі матеріальні засоби можуть бути спрямовані на допомогу в практиці дхарми, але особистих прив’язаностей не може виникнути, тому що монахи використовують дуже обмежену кількість речей, а все інше їм ніби не належить.
Хвороби і горе як учителі
Хвороб і горя, що є вчителями благочестя, не слід уникати.
Коли виникають хвороби або страждання, слід думати так: «О, це найсильніше наставлення, яке я коли-небудь отримував. Це найбезкомпромісніший Гуру, який таким чином дає мені даршани». Непостійність, бездоганність у спогляданні, відсікання надії та страху – саме так їх слід сприймати. Треба думати так: «Це найсуворіше тренування, яке мене просуває».
Зрозуміло, не слід думати: «От би захворіти, і я тоді перевірю своє споглядання, відсічу надії та страхи». Оскільки ви служите сангхі, ви не повинні думати, як зіпсувати майно сангхи – своє тіло. І оскільки для досягнень у тантрі потрібне міцне фізичне тіло, яке не страждає від хвороб і не має перешкод, краще мати сіддхи здоров’я і довголіття, жити понад сто років. І взагалі краще думати про те, як стати безсмертним, щоб реалізувати найзначніші досягнення, оскільки йогін повинен дуже багато пройти у своєму духовному житті. Але буває так, що цього уникнути неможливо, тому не слід впадати в паніку, коли це проявляється, а думати, що це цінні наставлення і чудовий спосіб відсікти надію, страх і чіпляння за «я», оголити своє споглядання і неприв’язаність.
Ворогів і нещасть, що є засобом схиляння людини до духовного просування, не слід уникати.
Прийняття викликів як духовна практика
Якщо ви забуваєтеся, коли трапляються неприємні речі, коли ви стикаєтеся з так званими ворогами, із сильним протидіянням, образами чи погрозами, то ви впадаєте у звичайне сансарне бачення. Якщо ви думаєте: «Як це погано, які ж вони негідники! Та як вони взагалі могли так учинити?!», то у вас просто сансарне мислення звичайної людини. Коли ж ви перебуваєте в глибокому усвідомленні, то бачите, що це та сама гра, лише на жорсткіших енергіях, що треба гідно прийняти цю гру, не втративши усвідомлення.
Така гра – найкращий спосіб тренування вашого усвідомлення, тому в той момент, коли ці речі відбуваються, треба думати: «Оце чудово! У мене з’явилася відмінна можливість поспостерігати свої реакції щодо гніву, прив’язаності до себе, зарозумілості, гордості, почуття власної важливості, комплексу маленької бідолашки, ущемленого самолюбства». Усі ці комплекси відразу вискакують один за одним. Тому справжній практик подібний до моржа, що пірнає в ополонку. Чим холодніша вода, тим моржеві краще, це його тільки бадьорить, а якщо вода не дуже холодна, він навіть засмучується і думає: «Ну, це щось несерйозне». Так само й справжній практик, коли стикається з грубими проявами, думає: «Оце чудово! Це перевірка мене на схильність до ототожнення». Тому він ніколи не впадає в якісь образи, гордість, емоційні оцінки ситуацій. Він у ці ігри вже не грає, бо вийшов із цих вимірів.
Розсудливість як прояв природного стану
Того, що є само собою, що є божественним даром, не слід уникати. Розсудливості, яка в будь-якому вчинку є найкращим другом, не слід уникати.
Розсудливість – це ваш адекватний відгук на ситуацію, коли глибина вашої присутності проявляється як мудрість у відносному житті. Це відносна ясність у відносному вимірі. Наприклад, є пилка, але двадцять людей за допомогою цієї пилки не можуть розпиляти дім, тому доводиться замовляти дрова. Я бачу, що бракує звичайної ясності, яку потрібно докласти до цього служіння. Навпаки, коли йогін у споглядальній присутності творить шедеври в музиці, живописі, літературі, у видавничій групі за комп’ютером, коли він бездоганно керує монастирем, то це можна назвати наслідком ясності, що проявляється як природний стан. Усе це є відблиском його природного стану.
У міру того як ваш природний стан зростає, таких відблисків стає дедалі більше, і ви можете бездоганно проявляти себе в багатьох галузях. Ви стаєте подібними до багаторукого божества, у кожній руці якого знак, що веде в якийсь світ: тут – музика, тут – література, тут – живопис, тут – управління, тут – ясність щодо мирських наук, тут – ясність у відносному служінні, тут – пластика, тут – жести, тут – артистизм. І все це спонтанно розквітає само собою. Тобто ви стаєте просто фонтаном сприятливих якостей, які розквітають у вас із каналів і чакр. І навпаки, якщо дається служіння нарізати банан і розкласти його, а ви не знаєте, з якого боку до нього підійти, очевидно, що у відносному вимірі у вас є якийсь розрив між присутністю та буденним життям.
Справжня допомога іншим
Таких благочестивих вправ тіла й ума, які роблять людину здатною допомагати іншим, не слід уникати.
Тут ідеться про відносний вимір. Накопичення заслуг, очисних практик і того, що розвиває ясність, не слід уникати. Думок про допомогу іншим, якою б не була обмеженість, і можливості допомогти іншим не слід уникати. При цьому в абсолютному сенсі завжди слід дотримуватися погляду, тобто перебувати в недвоїстості, де немає ні «я», яке допомагає, ні інших, яким потрібно допомагати.
Якщо ви допомагаєте в двоїстому стані, то це просто чергова частина сансари. Коли ж у вас є думки про допомогу іншим і водночас немає жодної думки про допомогу іншим, тільки тоді ваша допомога буде чимось справжнім. Це означає, що у вас є співчуття, не зумовлене двоїстим баченням, і ви допомагаєте іншим не в сенсі мирських фіксованих ідей, а проявляєте істинний природний стан у відносному вимірі.
Насправді допомога іншим – це певний концептуальний ярлик для вираження сходження світла. Що таке співчуття, допомога іншим тощо? Це сходження світла з каузального світу в астральні тіла людей; світло торкається поверхневого ума того, хто допомагає, а потім проявляється у вчинках його тіла і вже бачиться як допомога. Але від початку за цією допомогою стоїть енергія Ясного Світла. Тому, говорячи про допомогу іншим, ми маємо розуміти це як сходження присутності в щільні шари матерії та поширення її на інших.
Наприклад, у мене немає відчуття, що я комусь допомагаю. Я знаю, що взагалі мати будь-які стійкі думки й серйозно їх сприймати — це означає заблукати в природному стані, бачити інших і себе діячами. Проте я знаю, що процес сходження Ясного Світла у відносному вимірі триває, що у відносному сенсі це є найкращою допомогою, яку я можу робити іншим.
Так само ми завжди повинні думати про те, як допомагати іншим, не маючи при цьому думок про допомогу собі чи іншим. Це подібно до того, як світить сонце. Коли світить сонце, деякі моляться: «О, Господи! Дякуємо, що ти посилаєш нам сонце». Однак саме сонце, коли воно світить, не думає: «Я посилаю світло живим істотам, щоб вони грілися, щоб їм було тепло». Саме сонце перебуває за межами таких обмежувальних думок. Воно в принципі не має таких думок. Суть сонця — світло, а його завдання — світити, тому абсолютно кожен може купатися в його променях.
Недвоїсте сприйняття добра і зла
Так само відбувається з допомогою і співчуттям. Коли ви здобуваєте природний стан, його світло сходить саме по собі, тому що йому від початку притаманна світлоносність. Людям, які дякують Богові за те, що Він посилає їм сонячне тепло, а коли потрібно — дощ, не спадає на думку дякувати Богові за страждання, хвороби, старість, непостійність, війни й катастрофи. Вони кажуть, що все це посилає диявол. Тобто в їхньому баченні Господь посилає тільки все хороше, а диявол — усе погане. Тоді виникає запитання: «Чому Господь це допускає? Невже диявол такий самий сильний, як і Господь?» Тоді виходить, що можна й дияволу поклонятися, щоб він захищав від різних напастей. Виходить, що Бог не може захистити нас від диявола. Ці люди кажуть так: «Ні, не так. Це попущення зроблене Господом з особливою метою. Дияволу дозволено діяти так, тому що в людей є свобода волі, і треба, щоб люди постійно відчували страх Божий». Однак виникає наступне запитання: «Невже Господь такий садист, що він це допускає?» Навіть у світі людей нормальний люблячий батько не дозволить бити й ображати свою дитину. Отже, тут якась інша проблема.
Виявляється, Господь не ділить на чисте й нечисте, погане й хороше. Виявляється, для нього і те, і інше позитивне, дивовижне, і немає якогось іншого диявола, який усе це посилає. Виявляється, Господь посилає і хороше, і погане. Тоді можна поставити наступне запитання: «Чому Господь посилає погане, якщо Господь — це тільки хороше, це і досконалість, і чистота, і краса, і доброта. Як він може робити такі капості?» І тоді ми приходимо до висновку, що те, що погано для людей, Богові зовсім не погано, що в нього зовсім інша шкала цінностей. Ми вважаємо якісь речі чимось поганим, а він зовсім так не вважає, навпаки, з його точки зору і за його задумом усе це нормально. Він має зовсім інші масштаби мислення, тому земля для нього — це не більше ніж порошинка, і почистити землю від накипу, прибравши мільярд людей, — це для нього звичайний робочий процес. Однак для людей це не так, для людей усе це дуже важливо. І ми приходимо до висновку, що нам треба просто змінити шкалу цінностей і систему мислення, щоб це зрозуміти. Потрібно мати таке саме глобальне мислення, щоб навчитися не розділяти світ на добре і зле, чисте й нечисте, погане й хороше, а спробувати увійти в споглядання.
Коли ми споглядаємо, ми дивимося на світ такими самими очима, як і Господь. Принаймні ми наближаємося до цього. І коли ми подивимося такими очима, то побачимо, що все має єдиний «смак», усе рівнісне. По-перше, усе ілюзорне, а тому й страждань немає, оскільки страждання — це ілюзія. По-друге, усе, що проявляється, має єдиний «смак». Проявляється хороше — це Господь, проявляється погане — це теж Господь, це теж добро, тільки в більш лютому варіанті, це просто жорсткіші енергії. І тоді раптово цей поділ на щастя й нещастя, Бога й диявола відпадає. Ми перестаємо ставити собі такі запитання, тому що знаємо, що вони абсурдні й є результатом того, що наш ум просто захоплений логікою. А поза концепціями все це ясно видно як частину природного стану. Природному стану притаманні як чисті божественні енергії, так і люті, нечисті, знищувальні тощо.
Знаючи це, ми просто сприймаємо все як енергію. Тим не менш без потреби ми не намагаємося входити в контакт із якимись сильними або збивальними енергіями та пранами, знаючи, що ми ще недосвідчені практики, тому нам потрібно оберігати себе.
