Коментар до тексту «Кодекс Майстра»
Глава 64. Пам’ятання себе.
Пам’ятати себе — найтонше мистецтво Майстрів, якого Майстер навчає учня, коли той уже зрозумів суть речей.
Не пам’ятаючи себе щомиті, ніхто не може здобути повну свободу, навіть якщо суть речей стала йому відомою.
Істинний Майстер пам’ятає себе вдень і вночі, у спеку й у холод, у радості й у горі, під час ходьби й розмови. Немає у всесвіті такої речі, яка могла б змусити Майстра забути себе. Бо Майстер готовий віддати все, крім пам’ятання себе.
Пам’ятання себе є ключем, що відчиняє учневі двері в Безмежне. Пам’ятання себе — це таємний вхід до скарбів Духа. Лише пам’ятаючи себе, Майстри минулого здобували свободу. Лише забувши себе, істоти її втрачали.
Той, хто пам’ятає себе, стає єдиним із Безмежним. Тому пам’ятання себе називають «слуханням голосу Духа».
Пам’ятати себе завжди й усюди — таким є правило учня, дане Безмежним.
Ви всі прийшли до монастиря, щоб досягти просвітлення й стати безсмертними, щоб здобути абсолютну свободу. Звісно, якщо ви прийшли до монастиря з іншими цілями, то вам краще в ньому не перебувати. Жодних інших цілей тут не переслідують, тому ви рано чи пізно вступите в суперечність із поглядами інших, якщо маєте інші цілі. Зазвичай тих, хто переслідує інші цілі, просять залишити монастир, оскільки вони не відповідають спільній меті інших. Побудова людських взаємин, задоволення особистих прихильностей, здобуття влади, накопичення багатства тощо — ці цілі тут не можуть переслідуватися. Лише коли ви дотримуєтеся принципів учення, ви можете досягти своєї істинної мети.
Правила монастирського життя
Коли ви приходите до монастиря, ви повинні ознайомитися з його правилами. Насправді цих правил дуже багато, і вам слід досить добре їх вивчити, майже напам’ять, щоб дотримуватися їх у своєму житті. Ці правила такі: віная, принципи самаї та єдина самая споглядання. Слід ретельно розібратися в них, щоб не припускатися помилок. Правила — це не просто данина формальності, це не просто щось, що полегшує вам життя. Від того, наскільки ви їх зрозумієте й зумієте виконувати, залежить реалізація вашого подальшого життя. І навпаки, якщо ви припуститеся помилки в розумінні правил, у взаєминах, в ученні, у практиці, то це також може коштувати вам дуже дорого. Слід знову й знову прояснювати правила, які описують, як ставитися до тих чи інших речей в ученні, у повсякденному житті, у медитативних досвідах.
Одне з таких правил полягає в пам’ятанні себе. Це правило практики, яке ще називають «єдина самая споглядання». Пам’ятання себе означає, що ви постійно спрямовуєте свідомість на тонкий принцип усвідомленості, практикуєте атма-вічару. У ширшому сенсі пам’ятання себе означає перебування в усвідомленості без фіксації, перебування в належному стані споглядальної присутності.
Я вам скажу, що серед вас є ті, хто пам’ятає себе безперервно, а є ті, хто не пам’ятає себе безперервно. І хоча їхні тіла перебувають в одному місці, їхні уми перебувають у різних всесвітах. Це так. Дуже велика різниця між тими, хто пам’ятає себе, і тими, хто себе не пам’ятає. Це істоти різних видів, різних класів, навіть якщо вони мають однакові тіла. Це подібно до того, наскільки незмірною є різниця між австралопітеком і гомо сапієнс. Різниця між тими йогінами, які пам’ятають себе безперервно, і тими, хто цього рівня поки що не досяг, величезна. Між ними мільярди кальп еволюції. І хоча вони в один і той самий час ходять на прасад, виконують одне й те саме служіння, різниця в їхній свідомості колосальна. Ті, хто пам’ятає себе глибоко й по-справжньому, більше не народяться в цьому світі, оскільки перестали марити, звільнилися від снів розуму.
Від людського до безмежного
Учень спочатку не розуміє, думаючи, що пам’ятати себе — означає пам’ятати свою людську частину.
Тому спочатку він пам’ятає себе як людину.
Спочатку наша ясність і спостережливість пов’язані з нашим его, з тим, що ми маємо, з нашим «я». Ми зосереджуємося на своєму маленькому відчутті «я», на притаманному нам усвідомленні. Однак у міру практики ми починаємо виявляти, що такого індивідуального відчуття «я» не існує, оскільки від самого початку воно — фікція, а за індивідуальною свідомістю приховується безмежна Свідомість. Раптово ми розуміємо, що пам’ятати треба не маленьке відчуття «я», а безмежне, що вся суть практики полягає саме в тому, щоб пам’ятати це безмежне.
Пам’ятання себе є внутрішньою роботою монаха. І це слід постійно прояснювати. Буває, що ми забуваємо настанови й принципи практики, навіть ідучи духовним шляхом. Нас цікавить багато сторонніх речей: ким ми були одне одному в минулому житті (дружиною, чоловіком, сином тощо), що думає про нас сусідка, що ми бачили вчора уві сні та інше — усе це святі однозначно називають «духовним матеріалізмом». Ці псевдодуховні переживання не мають справжньої цінності, якщо немає пам’ятання себе. А якщо пам’ятання себе є, то вони тим більше не мають цінності, адже єдине, що має значення, — це ваше світло ясності, яке виникає внаслідок такого пам’ятання себе.
Коли учень приходить до вчителя, він має переймати від нього мистецтво пам’ятати себе, адже вчитель — це той, хто оволодів цим мистецтвом. І саме тоді процес навчання набуває чинності. Коли ми пам’ятаємо себе, ми бачимо, що є речі важливі, а є неважливі. Для нас дуже важливо прояснити такі моменти:
- у чому полягає суть самозвільнення;
- як відбувається самотрансценденція;
- як зростити первісну уважність;
- як позбутися відволікання й здобути «таємного друга» на шляху;
- як відсікти надію і страх;
- як відпустити себе;
- як поєднати принцип усвідомленості з чакрами, каналами, елементами в каналах;
- як набути гнучкості усвідомлення, щоб воно могло бути не лише всередині, а й проявлятися та квітнути в повсякденних ситуаціях;
- як поєднати відносне сприйняття реальності та пам’ятання себе, пов’язане з абсолютним сприйняттям;
- у якій точці утримувати розум: при зупинених концепціях чи за межами концепцій;
- якщо утримувати розум за межами концепцій, то чи дозволяти думкам рухатися.
Усе це вкрай важливі речі, які є наріжним каменем учення. Ці питання справді важливі для практикуючого, який по-справжньому навчається мистецтва споглядання. Якщо ми вловимо ці ключові точки у вченні, то наша дхарма просуватиметься щодня, ми йтимемо шляхом святих. Якщо ми їх упустимо, то звертатимемо увагу на те, кому вчитель усміхнувся, а кому ні, що старший монах сказав не так, а що — так, хто взяв наші капці після обіду тощо. Нас турбуватимуть тисячі цілковито тривіальних речей, убогих навіть зі світської точки зору. Є миряни, які запускають супутники в космос або ризикують життям заради якихось великих ідей, пишуть літературні шедеври, створюють дивовижну музику, а ми, навіть перебуваючи в монастирі, можемо цілковито тривіально занурюватися в якісь банальності. Але справжній практик ніколи собі цього не дозволить. Зробивши свій вибір, він знає, що прийшов сюди вчитися дуже тонкого мистецтва, з яким жодне світське мистецтво навіть близько не зрівняється. Це мистецтво усвідомленості, яке важкодоступне навіть для богів.
Ставлення до людської частини
Коли Безмежне відкривається йому, він бачить, що те, про що слід безперервно пам’ятати, не стосується людини, адже воно — Безмежне.
Тоді він пам’ятає Безмежне в собі, а до людського ставиться з гумором.
У міру поглиблення нашої практики ми виявляємо, що існує наша людська частина, яка називається «ахамкара», і наша безмежна частина. І пам’ятати слід не людську частину, а безмежну. Лише на безмежну частину потрібно сподіватися, а до людської слід ставитися з гумором, адже сама по собі вона нереальна. Людська частина з її емоціями, почуттями й думками подібна до шоумена, актора, який надягає на себе певну личину.
Сіддхи від самого початку давали зрозуміти своїм учням, як і на що слід спрямовувати свідомість. І до людської частини вони ніколи не мали великої пошани, тому що вона цілковито ілюзорна. Думки та почуття для сіддхів не мають значення, вони дивляться одразу в корінь, у безмежне, і допомагають учневі проявити це безмежне. Для того щоб безмежна частина учня проявилася, його людська частина повинна перестати сприймати себе надто серйозно. Вона має навчитися смирення й повністю капітулювати перед безмежною частиною, тому що наші емоції чи думки, які стосуються людської частини, не мають жодного значення з погляду недвоїстості.
Людське — дуже незначна частина Безмежного.
І якщо ми не зробимо її у своїх очах такою ж незначною, то не зможемо по-справжньому перейнятися духом такого безмежного.
У Криму був випадок, коли керівник дав одній черниці якесь завдання. Але вона цього завдання не виконала. Коли її запитали про причину, вона сказала: «Він мені на вішуддсі сказав». Тобто її людській частині не сподобалося, яким тоном він дав їй це завдання. Але коли ми пам’ятаємо себе, для нас зовсім неважливо, хто, кому і на якій чакрі щось сказав. Для нас неважливо, як ставляться до нашої людської частини: з пошаною чи ні. Для нас важливі дух практики й дотримання обраних принципів.
Шлях до природного споглядання
Проте Майстер не відкидає її, знаючи, що вона також є дорогоцінним даром Безмежного Духа.
Починаючи з пам’ятання про себе як про людину, Майстер із часом пізнає себе й починає пам’ятати себе як Безмежне. Тоді кажуть, що він «споглядає природне», «має бачення» або «знає».
Різниця між тим, хто пам’ятає себе, і тим, хто не пам’ятає себе, колосальна. Ці люди можуть перебувати поруч, але їхні уми перебувають у різних вимірах.
Коли ми тривалий час тренуємося в пам’ятанні себе, наше пам’ятання витончується, стає гнучким, проникає з понятійного розуму (манас) у тоншу інтуїтивну свідомість (буддхі), а потім іде ще глибше — у те, що називають Атманом, самістю, найтоншою свідомістю. Потім це пам’ятання себе сходить назад, і цю низхідну силу називають «імпульсом просвітлювальної сили» (Ануграха). Цей імпульс, подібний до лавини, поширюється в минуле й майбутнє, відсікаючи надії та страхи йогіна. Коли надії та страхи йогіна відсічені, його пам’ятання себе переростає в перебування в чистому просторі свідомості. І коли таке перебування виникло, це називають «природною споглядальною присутністю», «природним станом», «пізнанням свого ума до народження». І подальшим завданням йогіна є тренування в такому пізнанні.
Справжнє життя починається лише після того, як ми відкрили таке пам’ятання й утвердилися в ньому. Після відкриття свого ума до народження, звісно, сприйняття не припиняється. Навпаки, лише тоді воно по-справжньому починає розквітати, оскільки ви нарешті знаходите істинне «Я», вас перестають обманювати ваш ум, почуття та его.
Часто, заднім числом аналізуючи себе і своє сприйняття, ви можете бачити, яким вузьким був ваш розум, як він був зациклений на собі, на своїх думках і проблемах, він немов був сліпий, немов узагалі нічого не бачив. Він був настільки поглинутий перемелюванням своїх внутрішніх даних, що не бачив речей, які впадають в око: чеснот ближнього поруч, краси квітки, величі сходу сонця тощо. Він не бачив простого дива, яке існує щосекунди. Він узагалі нічого цього не бачив, тому що був зайнятий безперервною саморефлексією. Він постійно споглядав свої внутрішні списки, які склав його розум. Він постійно переглядав ці списки, коригував і намагався щось із них пов’язати, але відчайдушно не хотів бачити реальність такою, якою вона є. Для нього ці списки й були життям, але насправді це було псевдожиття. Він надавав значення власній саморефлексії, тому завжди був відірваний від буття, від світу. Він завжди дивився на світ крізь саморефлексію і намагався навісити на нього власні ярлики, що складалися з оцінок. Зрозуміло, усі його оцінки походили з минулого. Але і минуле, і майбутнє — це сни розуму, це функції людських мрій. Тільки коли ми вкорінюємося в такому пам’ятанні себе, ми по-справжньому починаємо сприймати себе і цей світ.
Перешкоди й пастки на шляху
На шляху пам’ятання себе йогін зустрічає безліч пасток і перешкод. Іноді вам може здаватися, що вчитель вас обманює, іноді вам може здаватися, що ви живий будда, що тільки ви знаєте Дхарму, а решта її зовсім не розуміють. Іноді ви можете бачити духів, які кажуть вам: «Я забрав духовну силу твоєї самаї. Я забрав усю твою життєву силу, тому в тебе нічого не вийде». Іноді, навпаки, ви можете бачити чудесні образи богів або святих, які можуть казати вам, що ви є втіленням Матсієндранатха, що вам потрібно відкрити свою місію, що всі знаки свідчать про те, що для цього саме настав час.
Досвідчений монах ніколи не клюне на такі речі. Він скаже: «У мене вже є гуру, я отримую від нього настанови у фізичному тілі, тому мені поки що не потрібні ваші настанови». Якщо це ще досвідченіший монах, він просто шукає того, хто все це бачить. Він запитує себе: «Хто все це бачить?» — «Я». — «А хто такий “Я”?» І в момент постановки запитання «Хто такий “Я”?» його відкидає до чистого простору недуальності, тому всі видіння зникають.
Іноді вам може здаватися, що вас недолюблюють у чернечій громаді, що до вас якесь особливо упереджене ставлення. Іноді вам може здаватися, що Дхарма не звільняє. Іноді ви можете відчувати просто банальну зневіру й розчарування. Усе це — звичайні речі, які переживають мільйони духовних шукачів. Завдання духовної практики полягає в тому, щоб не дозволити своєму розуму зачаруватися всіма цими речами. Чим би ви не займалися, завжди ставте собі запитання: «А хто все це відчуває?» Коли ви знайдете суб’єкта, який це відчуває, ви виявите первісну порожнечу. А в первісній порожнечі всі пережиті відчуття нічого не означають. Іноді у вас можуть бути сновидіння, де ви побачите, що якась черниця в минулому житті була царицею, а ви — царем, або ви побачите щось інше на кшталт цього. Іноді вам снитимуться сни з дивовижними знаками, і ви «ламитимете голову», намагаючись зрозуміти, що ж вони означають. Але якщо ви правильно займаєтеся спогляданням, пам’ятанням себе, то все це багаторазово приходитиме й відходитиме, як міраж, знову приходитиме, а потім розсіюватиметься. У святих є така приказка: «Коли твій дух спокійний, то й духи спокійні». Тому я часто кажу таким учням: «Не турбуйте духів».
Простота і глибина істинної свідомості
Істинний йогін бездоганно прозріває чисте дзеркало розуму. Він бачить, що все первісно досконале, ніде немає проблем чи труднощів, ніде немає сум’яття, а якщо щось і виникає, то це просто помутніння на дзеркалі його розуму.
Раптово він починає розуміти свідомість досвідчених монахів. Він бачить, що ця свідомість настільки проста, що в це навіть важко повірити. Вона дуже легка й відкрита. У ній немає ані дуальних оцінок, ані суджень, ані складнощів у тлумаченні чого-небудь. Вона справді легка й проста, але водночас має вражаючу глибину. Її простота виникає завдяки зв’язку з Джерелом, а її легкість виникає внаслідок самовіддачі. Поки немає самовіддачі, наш розум дуже важкий, він схильний шукати асоціації, вдаватися до оцінок і робити висновки. А коли відбувається самовіддача, легкість виникає сама собою.
