Коментар до тексту «Трипура-рахасья», глава 10
Як завдяки настановам своєї дружини Хемачуда досяг самадхі, попри тривалу зовнішню діяльність, і перебував у стані звільнення вже за життя.
Вузли карми та насіння майбутніх народжень
«Цих вузлів мільйони, і вони створені путами омани, яка є не чим іншим, як незнанням Вищої Сутності. Ці вузли породжують хибні уявлення, головне з яких – ототожнення тіла з Вищою Сутністю, яке, своєю чергою, викликає безперервний потік щастя і страждань у формі циклу народження і смерті».
Що таке ці вузли? Це насіння майбутніх народжень, що перебуває в каузальному тілі. Їх називають біджі. Вважається, що доки це насіння не буде випалене інтенсивною медитацією та спогляданням, людина прийматиме нове народження в тілі.
Що це за насіння? Можна сказати, що це інформація на рівні найтонших інтенцій свідомості. Це дуже тонкі рухи свідомості з дуже великою швидкістю, що перебувають у нашому каузальному тілі. Коли таке насіння набуває форми, в астральному тілі воно постає у вигляді конкретних образів. Це насіння ми самі створили в минулих втіленнях якимись сильними переживаннями, волями або намірами.
Усе, що ми думаємо, рано чи пізно проявляється. Те, про що ми мріємо, чого ми хочемо, обов’язково проявиться. Навіть якщо ми необережно про щось подумали, але ця думка була доволі сильною, колись це проявиться в нашому житті, ми з цим обов’язково зіткнемося. І уявіть, що таких мрій було дуже багато.
Санкальпа-відья: мистецтво керування наміром
Практик навчається мріяти односпрямовано, перебуваючи у спогляданні. Він мріє: «Ахам Брахмасмі» – «Хай стану я божеством! Хай стану я махасіддхом! Хай здобуду я Божественне Тіло Світла! Хай стану я безсмертним! Хай здобуду я божественну гордість! Хай проявлюся я як божество, що танцює в центрі мандали! Хай розпізнаю я все як ігри всевишнього Ума! Хай розпізнаю я світ як мандалу, а всіх як божеств, свої дії як ліли, усі звуки як мантри!» Знову і знову він створює таку санкальпу силою свого наміру. Коли така санкальпа плекається тривалий час, йогін силою свого наміру притягує з простору маха-акаші всесвіту енергії, які відповідають його санкальпі. Ці енергії замінюють ті старі енергії, які були накопичені ним у минулих життях. Так діє санкальпа-відья – мистецтво керування наміром.
Ми знову і знову породжуємо такий односпрямований намір. Зрештою, наша медитація – це намір возз’єднатися з Абсолютом. Наше споглядання, усвідомлювання – це не що інше, як санкальпа «Ахам Брахмасмі». Ми не дуже багато уваги приділяємо розумовому наміру, ми говоримо, що істинний намір позаконцептуальний, він виходить на рівні бхави. Проте у вас завжди має бути така спрямованість свідомості, тобто ви маєте бути подібні до стріли, що летить в одну ціль – «Ахам Брахмасмі», «Хай стану я безсмертним божеством! Хай стану я безсмертним махасіддхом! Хай возз’єднаюся я з Брахманом!»
Водночас, коли ви породжуєте санкальпу, ви не мрієте про це, пристрасно бажаючи результату й засмучуючись від того, що не виходить, бо так виражати санкальпу – це найгірший вид практики. Саме коли ми так породжуємо санкальпу (з надією, страхом, із чіплянням і побоюваннями за майбутнє), будьте певні – вона не реалізується.
Істинна санкальпа: від бажання до впевненості
Істинна санкальпа – це коли ви не породжуєте пристрасного бажання щось мати, а визнаєте це як абсолютний факт на кшталт: «Я не бажаю, а я впевнений. Я не просто хочу, а я маю намір». Це і є вища дхарма самовпізнавання та перебування в присутності. Ви не мрієте про те, як стати Брахманом, а ви впевнені – «Я є Брахман». У вас немає жодних сумнівів у цьому, просто потрібен час, щоб ці енергії повністю проявилися, просто потрібен час, щоб це розкрилося у вашій свідомості. Ви не мрієте колись бути в цьому стані, а ви вже прямо цієї ж миті перебуваєте в цьому стані й позиціонуєте себе як божество в мандалі. Можливо, цього нікому не видно, зокрема й вам, але це не привід для засмучення. Якщо ви односпрямовано перебуваєте в цій упевненості, це відчуття накопичуватиметься і з часом проявиться, не відразу. Саме так діє дхарма прямого шляху.
Позиціонувати себе «Я є божество, Я є Брахман» – це і є бути в природному стані, тому що це справді для вас природний стан. Повторюю: ви не сподіваєтеся, не палко бажаєте, а ви вже це усвідомлюєте як доконаний факт, як даність, ви вітаєте себе й розквітаєте від радості у зв’язку з доконаним фактом. Зрозуміло, від вас вимагається знову і знову утверджуватися в цій санкальпі, щоб не втрачати її. Це і є присутність. Саме так практикує справжній майстер природного стану.
Той, хто практикує в подвійності, сподівається, бажає, палко прагне, побоюється й засмучується, коли не виходить. Що більше він сподівається, то більші в нього надії та страхи. Але справжній практик не прагне, не сподівається, не бажає; він є, а будучи, безперервно утверджується в цьому статусі.
Зрозуміло, щоб справді проявити всі якості, недостатньо один раз заявити: «Я є». Мається на увазі, що, прийнявши рішення «Я є Ахам Брахмасмі», ми пам’ятаємо про це постійно, будучи кожної секунди. Коли ми таким чином практикуємо, усі вузли карми розв’язуються.
Мали: обмеження свідомості
«Другий вузол – відокремлення світу від Вищої Сутності, чия свідома суть – дзеркало, у якому явища просто відображаються. Аналогічно і з іншими вузлами, включно з уявленням про розділеність істот між собою та їхню відокремленість від всеосяжної Вищої Сутності».
Тут ідеться про мали, про вузли загалом, про стани обмежень.
Отже, перша мала (обмеження) – це коли ми ототожнюємо тіло з Вищою Сутністю, а друга мала – коли ми відокремлюємо світ від Вищої Сутності. Дивлячись на світ, ми вважаємо його купою розрізнених об’єктів, хоча насправді світ – це незліченні вібрації, які виходять із простору Всевишнього Джерела. Ці вібрації невіддільні від єдиної Сфери, вони є грою цієї самої єдиної Сфери.
Коли ви бачите кішку, собаку, камінь, дерево, дім, людину, це, насамперед, вібрації, що виходять із єдиної Сфери, проявляючись у вигляді кішки, собаки, дому й людини. А по-друге, це, зрозуміло, живі істоти.
Також є інший вузол – це уявлення про розділеність істот між собою. На рівні людського бачення істоти всі розділені, кожна існує сама по собі. І ви точно можете сказати: «Він – це не я, я – це не він». І коли у вас виникає відчуття «Він – це не я», то з’являються різні взаємини, які можна звести до прив’язаності або, навпаки, неприязні.
Коли ви відчуваєте «Він – це не я», це омана. В абсолютному сенсі розділеності живих істот не існує, хоча у відносному сенсі, зрозуміло, відносні відмінності є. В абсолютному сенсі ви знаєте, що «він – це я». Наприклад, є якась людина, яка вам не подобається або з якою у вас дисгармонія. Якщо ви перебуваєте в невіданні, ви думаєте так: «Яка ж це погана людина! Навіть немає сенсу з нею контактувати». А якщо ви знаєте: «Він – це я», то розумієте: «він – це якась частина моєї свідомості, і ця частина не задоволена, вона сигналізує мені про те, що я з нею колись неправильно побудував взаємини. Немає сенсу на неї ображатися, злитися або оцінювати її як погану. Треба послати їй свою усвідомленість, свою любов і гармонію, тому що це ж я сам, це інша частина мене, з якою я, можливо, у минулих життях або в цьому житті обійшовся неправильно».
Це зовсім інший погляд на життя, неегоїстичний.
Отже, тут говориться:
«Ці уявлення виникли ще в незапам’ятні часи, і вони спливатимуть знову і знову доти, доки не зникне невігластво».
Завдання практика полягає в тому, що коли ці уявлення спливають, він має розсіювати їх силою нового бачення. Його нова санкальпа повинна стерти всі ці уявлення, скільки б їх не спливало.
Говориться, що людина не здобуде остаточного спасіння доти, доки не звільниться від цих незліченних вузлів невігластва.
Інтеграція споглядання в повсякденне життя
«Не можна задовольнятися тим станом, який настає після заплющення твоїх очей, оскільки насправді він – чистий розум і споконвічна істина, що перевершує все інше, і водночас служить чудовим дзеркалом, яке відображає явища, що виникають у ньому самому. Доведи, якщо зможеш, що бодай щось не міститься в ньому, і ти зазнаєш невдачі, бо в ньому – все».
Одного разу до великого імператора Акбара прийшов його радник Бірбал.
Акбар, бажаючи перевірити його на кмітливість, запитав його:
– Скажи, хто величніший – Бог чи я?
Бербал замислився. Акбар був відомий своєю непередбачуваною вдачею. Якщо сказати, що Бог величніший, то хто знає, як він відреагує? Але, з іншого боку, сказати, що Акбар величніший за Бога, – це теж нісенітниця. Тоді Бербал сказав так:
– О, володарю! Звичайно, ти величніший за Бога.
Але Акбар був доволі мудрим, він запитав:
– Чому ти так вважаєш? Це такі грубі лестощі?
Бербал відповів:
– Ні. Наприклад, ти можеш вигнати зі свого царства кого завгодно, якщо захочеш, але Бог не може вигнати когось зі свого царства, тому що він всюди. Куди б він не вигнав, ця людина не покине його царства.
Акбар замислився. Така відповідь дуже сильно вразила його.
Таким самим чином, що б ви не сприймали, усе це завжди занурене в істинну Сутність. А для практика споглядання, кажуть, що з чим би він не зіткнувся, він повинен об’єднуватися з цим, інтегрувати у свій природний стан, об’єднувати це в присутності.
Тут говориться, що практик не повинен задовольнятися медитативним зануренням у стан медитації із заплющеними очима. Коли він рухається, відчуває, сприймає, його медитативний стан має тривати. У нього немає альтернативи, окрім як навчитися об’єднуватися в момент такого руху й сприйняття.
«Об’єднуватися» – це означає, що я дивлюся на світ очима недвоїстості. Я не оцінюю його подумки, не розділяю світ і себе, не проєктую на світ свої стереотипи. Я дивлюся на світ просто: без оцінок, без розумових інтерпретацій, без досвіду погано-добре, правильно-неправильно, без прихильності чи відрази. Коли я так дивлюся на світ, це і є інтеграція, об’єднання. І тоді я знаю, що світ – це прояв енергій первісного Джерела, в яке я занурений.
