Шукач: Що таке безумовна віддача?
Махарші: Якщо людина віддає себе, то не буде того, хто ставить запитання, або того, хто думає про них. Усувати думки, утримуючи увагу на корінному — «я», або безумовно віддати себе вищій Силі — є лише два шляхи до реалізації.
Ви благословенні тим, що дотримуєтеся вчення пратьякша-адвайти (прямої адвайти). Вам немає потреби плутатися в тантричних хитросплетіннях, у розпізнаванні мантр, тлумаченні знаків духів і богів, ритуальних церемоніях, численних очищеннях і всьому іншому. Пратьякша-адвайта має унікальну властивість вказувати на реальність безпосередньо. Пратьякша-адвайта, або сиддха-адвайта, або шуньята махасиддхів — усе це однакові терміни. Це вчення призначене для людей із великими духовними та інтелектуальними здібностями, і ті, хто ними володіє, можуть скористатися силою пратьякша-адвайти.
Пратьякша-адвайта завжди повертає нас до усвідомленості, оминаючи складність форм організованих релігій, церемоніальність ритуалів і тантричних закликань, надії на реалізацію, застосування якихось засобів і все інше. Усе це, звичайно, існує на своєму рівні, але не це головне; це так звані методи-гілки, методи-квіти та методи-листя. А якщо ти хочеш проаналізувати якесь учення, то одразу поцікався, якою є мудрість цього вчення і яким є метод-стовбур. Якщо мудрість — це необумовлений стан, а стовбур — це недвоїста присутність усвідомленості, то це і є пратьякша-адвайта, ануттара-тантра махасиддхів.
Перші роки практики
У традиції вчення пратьякша-адвайти ми спочатку виявляємо принцип усвідомленості, але зустрічаємося з ним лише після років тяжкої праці споглядання. І що робить людина приблизно перші десять років? Усуває пута й прив’язаності до сансари, що залишилися, змиває свої гріхи, позбавляється внутрішньої заплутаності, клеш, нерозуміння та забитості в наді. Тому перші десять років практики завжди важкі. Як сказав один генерал солдату: «Тримайся, важко лише перші двадцять п’ять років», а служба триває приблизно стільки ж. Але в Дхармі все трохи інакше.
У перші роки йогин бореться з внутрішньою заплутаністю, кармічними боргами, клешами й затьмареннями, необробленими кутами свого характеру, власною неконтрольованістю та несвідомістю, старими звичками, які не бажають його відпускати, із застарілими перешкодами, які відчайдушно намагаються заявляти на нього свої права. Він має боротися з ними день у день, причому не жартома. Навіть буває так, що, залишивши світ, ти виявляєш, що світ тебе ще не залишив, навіть коли ти вже перебуваєш у сангхаті послушника або монаха.
Проте якщо ти стійкий, упевнений у своїй перемозі й не підтримуєш у собі це, рано чи пізно ти виявляєш, що світ тебе залишив, що замість клеш, затьмарень і прив’язаностей з’являється нове бачення світу крізь призму усвідомлення. Завдяки роботі із санкальпою, уважності в русі та сидячи це усвідомлення починає пробиватися. І ти бачиш, що був сліпим, доки не став усвідомленим, тому піддавався різним смислам цієї сансари, а коли з’явилася усвідомленість, ти почав трохи прозрівати.
Зустріч із безоднею усвідомлення
І далі постає питання про те, якими є взаємини его, розуму, особистості та цього усвідомлення. Що глибше рухаєшся до усвідомлення, то більше відчуваєш, що наближаєшся до величезного океану, до чорної діри, до безодні, і це може неабияк бентежити его, тому що воно відчуває розгубленість перед цією безоднею, відчуває, що втратить усе, зробивши ще хоча б один крок. Воно відчуває, що втратить контроль, втратить себе, свої смисли, пріоритети й цілі, тому боїться цієї безодні. З іншого боку, воно знає, що ця безодня — це і є його мета та шлях.
Ця стадія означає, що йогин не лише опанував самозвільнення, а й наблизився до самовіддачі, до самотрансценденції. Це стадія, коли починається «божий страх», коли его починає бачити необхідність смирення, тотальної самовіддачі та слухняності цьому усвідомленню. І дуже важливо правильно виробити тактику й стратегію такої самовіддачі, щоб не було крайнощів.
Рамана Махарші говорить, що коли ти наближаєшся до цього усвідомлення, починаєш перепідпорядковувати его, то там, у глибині, не буде того, хто ставить запитання, не буде того, хто думає, оскільки самовіддача означає постійно віддавати его, манас, ахамкару світлу вищого «Я», постійно перебувати у стані «я не свій, я Божий!»
Природа світла усвідомленості
Коли людина приходить до мене, то я бачу, що це й не людина зовсім, а всередині неї, наче сонце, є це безмежне світло. Це світло через канал буддгі дає команди манасу, манас обробляє його, оперуючи читтою, і дає команди тонкому енергетичному тілу та фізичному тілу, немов якомусь біокіборгу. Тобто я бачу, що до мене прийшло це світло, яке намагається пробитися в цьому тілі й діяти через це тіло.
Це світло генерується безперервно, його неможливо відібрати в людини або погасити, тому що людина зроблена з цього світла. Це світло посилає команди буддгі, які сприймаються у вигляді потоків бхави, тонкої ясності, і ця ясність дає команди манасу, який переводить усе це в думки, а думки дають команди тонкій нервовій системі, енергетичному тілу й виражаються вже у словах. Коли людина розмовляє, я бачу, що це світло намагається пробитися. І залежно від того, наскільки розкрита буддгі, як манас сприймає її інтуїтивні посили та наскільки вправно оперує думками й логікою, наскільки вішуддха-чакра очищена, а язик може переводити все це у вібрації майстерного мовлення, це світло може проявлятися чисто або не дуже.
По суті, відповіді на всі запитання полягають у тому, щоб дати цьому світлу проявити власну ясність. Якщо є засмічення, енергетичні затори в тонких тілах, блокування в ментальному тілі, це світло спотворюється, тому буддгі передає вже спотворене світло, а манас охоплює лише невелику його частину, далі воно вже переходить у знижене мовлення, у знижену прану, у знижене бачення та у знижену дію.
І навпаки, якщо таких заторів, ментальних блокувань, самскар, затьмарень немає або їх мало, це світло виливається чисто, воно проходить через манас у чистому прояві. Тоді:
- Буддгі самося звільнена, проявляючись як тонка інтуїтивна свідомість, сиддгі, ясновидіння
- Манас самося звільнений, фонтануючи Дгармою, ясністю, творчістю
- Читта самося звільнена, проявляючись як бездоганне бачення власних самскар, пам’ять минулих життів
- Дії самозвільнені, проявляючись як чиста ліла, на благо інших живих істот, цілковита гармонія
- Прани самозвільнені, проявляючись як чисті елементи в тілі
Завдання вчителя та природа самовіддачі
Це світло в моєму тілі й у тілі іншої людини однакове, тільки манас у її тілі не зовсім розуміє, як намацати шлях цього світла. І своє завдання я бачу в тому, щоб, використовуючи мову й терміни, вказати манасу шлях до цього світла через буддгі, вибудувати певний правильний тунель, коли поєднуються Атман, буддгі, манас, п’ять елементів, п’ять пранів, коли світло ніде не спотворюється і ніде не блокується.
І коли таке поєднання відбувається, то кажуть, що на фізичному рівні прани входять у центральний канал, а на духовному рівні відбувається входження в природний стан. І тоді настає момент, коли потрібно сказати: «Не я, а Ти. Не моя воля, а Твоя». Хто має це сказати? Це має сказати розум (манас) і хибне его (ахамкара), тобто комплекс індивідуальної особистості, що представляє саму себе. Вони всі, побачивши це світло, мають сказати: «Так, я буду Тебе слухатися, я буду Тобі підкорятися. Я не зроблю жодного кроку, не послухавши Тебе».
Тому самовіддача — це повне смирення й повний послух цьому світлу. Щойно его та розум діють не смиренно й не мають послуху, вони виходять із підпорядкування цьому світлу й намагаються діяти самостійно, тому ясність одразу падає, і тому, крім проблем і страждань, людина нічого не здобуває.
Діяти в послуху й смиренні — це не означає обмежувати себе та діяти скуто, забито, затиснуто. Навпаки, вся свобода, сила й творчість его (ахамкари) та розуму (манасу), відносних частин, полягає в такому послуху. Це світло споконвічного споглядання подібне до великого царя, який обдаровує кожного незліченними багатствами. Він не бажає від когось рабського підкорення, а намагається делегувати повноту своїх функцій усім іншим частинам, тому в результаті такого правильного послуху й смирення інші частини також розквітають і перебирають на себе функції цього світла.
Той, хто це розуміє, щосекунди знає: «Так, собі дорожче не слухатися цього світла». Адже воно може дати так багато, що кожна секунда поза цим світлом — величезна втрата. І, навпаки, кожна секунда перебування в цьому світлі — величезне благо, оскільки воно розкриває перед тобою безмежні можливості та перспективи. Але на стадії, поки самовіддача ще не відбулася, існує розділеність: є ти як розум і особистість, і є це світло, якому треба віддаватися.
Досконала віддача та відсутність бажань
Шукач: Хіба повна, або досконала, віддача не вимагає, щоб людина залишила навіть бажання звільнення чи Бога?
Махарші: Досконала віддача справді вимагає, щоб у вас не було власних бажань. Ви маєте радіти всьому, що дає Бог, а це і означає відсутність власних бажань.
Досконалість самотрансценденції (прапатті) означає, що ми перестаємо будувати плани й цілі, боятися, сподіватися та покладатися на щось зовнішнє, гнатися за досягненнями в майбутньому. Ми визнаємо це світло прямо зараз і миттєво в теперішньому віддаємося йому. Звичайно, на відносному рівні бажання розуму існують, на відносному рівні ми продовжуємо прагнути звільнення й робити різні речі, але все це вже підпорядковане цій великій самовіддачі.
Внутрішньо, на рівні погляду, на рівні недіяння ми вже розуміємо, що наше завдання — намагатися бути тим, а не прагнути до того, оскільки сам факт прагнення до того — це відхід від центру та втрата теперішнього. Це подібно до спроби собаки вкусити свій хвіст, якого вона ніколи не досягне, або до спроби осла бігти за морквиною та вкусити її, хоча морквина прив’язана до дишла й рухається разом з ослом. Коли ми це розуміємо, вектор прагнення розгортається всередину, і тепер це прагнення означає перебувати в теперішньому та віддаватися теперішньому, тому й кажуть, що стадія самовіддачі пов’язана з входженням у недіяння.
Входження в недіяння
Входження в недіяння означає, що немає жодної справи, яку вам потрібно зробити, немає жодного зобов’язання, яке потрібно виконати, немає жодного боргу, який у вас не сплачений. Тобто все вже є, і все, що є, уже досконале. Є лише ігри, у які ви граєте, ви повністю звільнилися від усього, а те, що з’являється у відносному, проявляється само собою, природно й спонтанно, воно вже завершене та цілісне.
Ви більше не метушитеся, не ототожнюєтеся, не втрачаєте свого центру, тому що ви завжди в центрі й вростаєте в нього. У вас немає ні прив’язаностей, ні цілей, ні планів, ні надій, ні захопленостей, ні ілюзій, ні очікувань, ні страхів, ні впевненості, тому що ви вже набули цієї центрованості. Єдине, що вам потрібно, — вростати в цю центрованість, а потім шукати способи проявляти різні ігри, щоб виховувати й надалі відточувати цю центрованість. Але вже більше не йдеться ні про яку гонитву, ні про які брехливі надії та ілюзії.
Цей глибинний спокій, мир і цілісність у душі — це і є стадія початку самовіддачі, коли ви відчуваєте так: «Я не свій, я Божий. Дію не я, а діє Всевишнє Джерело через мій розум, мовлення й тіло. Моє завдання — безперервно залишатися в контакті з цим Джерелом».
Ми, звичайно, надто звикли бачити себе й інших як тіло, але це велика помилка. Як у комп’ютерній грі люди на деякий час приймають ніки, ілюзорні імена й аватари, спілкуючись одне з одним, а потім виходять із них, так само ми приймаємо ілюзорні фізичні тіла, які мають певні імена та форми, але те, що в нас приймає це, і є світло усвідомлення, саме воно й діє.
Два шляхи до реалізації
Шукач: Я хочу знати кроки, завдяки яким зможу досягти віддачі.
Махарші: Існують два шляхи. Перший — дослідження джерела «я» та занурення в нього. Другий — відчуття: «Сам по собі я безпорадний, лише Бог всемогутній, і повністю покластися на Нього — це єдине, що забезпечить мені безпеку». Застосовуючи останній метод, людина поступово переконується, що існує лише Бог, а з его не варто рахуватися. Обидва шляхи ведуть до однакової мети. Досконала віддача — інша назва джняни, або Звільнення.
Запитання: Як на рівні прояву не плутати відносний вимір і абсолютний, але водночас виявляти чисте бачення? Тобто чисте бачення вже більше належить до абсолютного аспекту. І, з одного боку, ти починаєш просочуватися цим, з іншого боку, важливо ж не заплутатися, щоб не було втрати здорового глузду. Як набути цієї тонкої мудрості?
Сам здоровий глузд — це теж свого роду прояв нечистого бачення. Йогін адже діє вже не виходячи зі здорового глузду. Він самозвільняє здоровий глузд, віддаючи його своєму вищому «Я», а потім вище «Я» як низхідний відгук, як благословення дарує йому ясність, і тоді він діє вже не на основі здорового глузду, а на основі ясності, яка спонтанно відгукується, інтегруючись з обставинами.
І така ясність може здаватися іншим здоровим глуздом, але це зовсім не мирський здоровий глузд, а здоровий глузд, що перевершує мирський; це гнучка інтегрована ясність, яка з’являється цілком спонтанно, як гра. Проте ця гра не поступається здоровому глузду, а перевершує його, вона ще глибша, оскільки її корені перебувають у чистому світлі первісної усвідомленості.
Вона все бачить споконвічно чистим, але в собі вона виробляє ще окрему частину, яка допускає нечистий погляд, але вже як ліл́у. Виходячи з цього нечистого погляду як ліли, вона приймає звичайний здоровий глузд, так зване мирське бачення, розглядаючи його вже як частину свого абсолютного бачення, але цей нечистий ігровий погляд здорового глузду є повністю підпорядкованим. І в цьому випадку ти нічого не втрачаєш, тому в тебе немає жодної плутанини у відносному, а все є абсолютно чистим і самозвільненим, усе споконвічно рівне.
Запитання: Скажіть, це все стосується лише людини, яка реалізувала чисте бачення? А якщо вона його ще не реалізувала, вона може спиратися на такий погляд чи ні?
Навіть якщо вона його не реалізувала, нехай спирається на такий погляд. Як каже Васіштха, чим би свідомість не задумалася, тим вона й стає. Якщо у вас не реалізоване чисте бачення, але ви працюєте з ним, з часом воно стає реалізованим. Тільки є різниця між поглядом чистого бачення шляху і поглядом чистого бачення плоду.
Тобто чисте бачення шляху — це коли ви утримуєте санкальпу чистого бачення, а чисте бачення плоду — це коли насправді з’явилися божества й мандали, і вам немає потреби утримувати санкальпу, оскільки це вже і так є. Наприклад, є золото, але ви бачите його просто як камінь, а потім до вас приходить людина й каже: «Спробуй! Це ж золото! Ти навіть можеш продати його й отримати з цього користь». Ви їй не вірите, і тоді ця людина каже: «Ну гаразд. Я зрозумів — тобі спочатку ще потрібно його побачити. Повторюй: “це золото, це золото” — і намагайся побачити його як золото». Це і є приклад чистого бачення шляху.
Шукач: Віддача здається мені легшою, і я хотів би обрати цей шлях.
Махарші: Незалежно від шляху ви повинні втратити себе в Абсолюті. Віддача буде повною лише після досягнення стадії: «Ти є все» і «Нехай буде воля твоя».
Істинна природа самовіддачі
Дуже важливо правильно розтлумачити цей текст. Дійсно, віддача відбувається, коли поєднуються погляд і усвідомлення. Усвідомлення — це тонкий спостерігач. Погляд — це безмежне первісне Джерело, ясне світло поза гунами, якостями та категоріями. Поєднання з ним відбувається лише тоді, коли ми залишаємо чіпляння на рівні свідомості. Щойно є якісь незначні чіпляння, возз’єднання зі світлом всевишнього Джерела не може відбутися.
Однак залишення чіплянь і повна віддача не означають, що наша індивідуальність втрачається, повністю зникаючи. Це помилкова думка. Той, хто так думає, захоплений тенденціями ав’якти, яка не схвалюється сиддхами.
Також віддача передбачає, що наші відносні якості розквітають, а не пригнічуються, наша воля отримує імпульс творчої сили (санкальпа-шакті), наші здібності, розум, пам’ять, намір, сила самопрояву, могутність енергій і трансформації (айшвар’я-шакті) — усе це розквітає, а не пригнічується. Той, хто думає, що це пригнічується, буде більше схильний до традиції подвійної бгакті.
Але на шляху сиддхів важливо те, що у стані повної віддачі відбувається сходження світла у відносній частині (це дуже важливо!), і ці відносні частини в результаті розквітають у вигляді творчих сил, сиддх, енергій тощо. Зрештою вони мають розквітнути до повної мандали, до повного розквіту, який трансформує навколишній світ і власні прани всередині, тобто завжди є активна творча функція цих відносних частин, їхня трансформуюча сила. Якщо ж усе це не розквітає, то це означає, що ми не даємо світлу проявитися, ми його кудись не впускаємо, не даємо йому цвісти, танцювати, грати й перетворювати.
Шукач: Віддача здається мені легшою, і я хотів би обрати цей шлях.
Махарші: Віддача здається легкою, оскільки люди уявляють, що стануть вільними й робитимуть, що хочуть, щойно пробурмотять: «Я здаюся» — і перекладуть свій тягар на Господа. Але річ у тому, що після віддачі у вас немає ні симпатій, ні антипатій. Ваша воля має повністю померти, і її посяде воля Господа.
Егоїстична воля малого «я» має відмерти, але це не означає, що має відмерти воля як функція, як вселенська енергія. Просто егоїстична воля малого «я» має поступитися місцем вселенській іччха-шакті. Тобто ваша егоїстична індивідуальна воля має возз’єднатися із вселенською волею й проводити світло вищого «Я». Воля може проявлятися, але тепер вона проявляється як вселенська сила, яка більше не служить подвійним егоцентричним цілям і намірам.
Така смерть его спричиняє стан, який не відрізняється від джняни. Тому, яким би шляхом ви не пішли, ви все одно маєте прийти до джняни, або єдності.
Шукач: А якою є спрямованість розуму після віддачі?
Махарші: Невже розум того, хто віддав себе, поставить запитання?
Річ у тому, що коли віддача відбулася, то запитання від розуму вже не існує. Існує відповідь найвищого Джерела.
Шукач: Постійно бажаючи віддатися, я сподіваюся отримати більшу милість.
Махарші: Віддайте себе раз і назавжди та покінчіть із бажанням. Воно зберігається лише доти, доки є відчуття діяча, тобто особистість. Якщо воно йде, то виявляється Атман, що сяє чистотою. Обмеженням є відчуття діяча, а не самі дії.
Механізм самовіддачі та розквіт функцій
Віддача відбувається тоді, коли усвідомленість, відкрита завдяки самодослідженню, спостереженню та самоспогляданню, стала певним безперервним тлом, яке є більшим за его, манас і сприйняття.
Що таке самовіддача? Це означає, що відбувається перепідпорядкування его, манасу та всіх тонких частин цьому тлу усвідомлення, при цьому ніщо з них не втрачає своїх функцій, а навпаки, функції лише розквітають. Ці функції, розквітаючи, піднімаються до рівня чистого бачення, і це цвітіння нарощується у відносному вимірі доти, доки повністю не буде здійснено перехід у чистий вимір. Функції пран розквітають, стаючи п’ятьма мудростями, функції манасу розквітають, стаючи мандалою інтелектуального ментального тіла, функції дії розквітають, стаючи мандалою поведінки. Усі функції, відносні елементи розквітають, одухотворені та запліднені цією самовіддачею.
Однак така самовіддача може бути лише на тій стадії, коли є безперервне утримання, яке називається «залізний ланцюг». Якщо у вас є безперервне утримання усвідомленості під назвою «залізний ланцюг», то ви перебуваєте на стадії, близькій до самовіддачі. Тобто ваш розум наче посаджений на залізний ланцюг, ніщо не здатне ані відволікти, ані похитнути його. Вам залишається лише відпустити все, що ще залишилося, розслабитися, усунути зусилля, гонитву за майбутнім, надії та страхи, щоб дати цій усвідомленості повністю перебрати владу над відносними частинами вашого «я». Той, хто споглядає в дусі невідволікання, у дусі «залізного ланцюга», є чудовим практиком. Однак лише самовіддача й усунення останніх чіплянь здатні зробити з нього істинно пробудженого.
Парадокс самовіддачі для его
Самовіддача в певному сенсі — це велике розчарування для его. Це навіть не розчарування, а повний крах егоїстичних надій, коли все, що его думало, виглядає інакше. Его думало, що воно має перемогти, воно уявляло себе таким, що досягне успіху в майбутньому, а йому кажуть: «Ти можеш перемогти лише тоді, коли віддаси свою перемогу Всевишньому». І коли его це розуміє, то безмежно дивується. І парадокс у тому, що, якщо воно зуміє програти, тобто здатися, воно почне перемагати. Для его це завжди є великим шоком, оскільки воно сподівалося здобути таку перемогу й одноосібно привласнити її собі.
Проте, коли цей шок минає, его бачить, що насправді воно починає перемагати завдяки цій самовіддачі, оскільки саме по собі воно нічого не може і його самого по собі ніколи не існувало. Его, як і особистість, індивідуальність, є чимось тимчасово вигаданим, функціональним.
Одного разу, коли я зайшов до своєї хатинки, то побачив, що на столі в мене лежить пакет кефіру. Я подумав: «О, пакет кефіру». І ця думка була розпізнана, але коли я підійшов ближче, то побачив, що це скручений рушник. До цього моменту я був повністю впевнений, що це пакет кефіру, але виявилося, що це ганчірка, тобто жодного пакета кефіру насправді там не було, а була лише моя інтерпретація, моя уява та уявлення. І я подумав: «Адже пакета кефіру не було від самого початку, але для мене він зник лише зараз. То що ж зникло тоді?» І якщо хтось запитає: «Ну, як зник пакет кефіру?», то це питання саме по собі абсурдне, воно не має абсолютно жодного значення. Можна запитати: «Про який пакет ідеться? Що зникало? Адже його тут ніколи й не було». Зникла омана, яка вважала одне іншим.
І его подібне до такого пакета кефіру. Це омана, тобто хибне уявлення, яке вважає себе тим, чим воно не є: «я особистість», «я індивідуальність», «я монах», «я послушник», «я чоловік», «я жінка» тощо. Але насправді все зовсім не так. І коли ви це розумієте, ви бачите, що всевишнє Джерело постійно вас розігрує, називаючи себе: «Я такий-то. Ну, як тобі?», потім воно перевдягається в іншу ідентифікацію: «Ні, я ось цей. Я проявлятимуся в таких-то ситуаціях. Ну, що скажеш?»
Природа зусилля та делеговані повноваження світла
Запитання: А як же тоді щодо особистого зусилля? Виходить, що немає особистого зусилля, якщо немає того, хто його докладає. Якщо спочатку все це фікція, то й особисті зусилля — це фікція.
Особисті зусилля — це не фікція, це делеговані повноваження світла індивідуальності. Скажімо так, це світло, яке віддало частину своїх повноважень і частину своїх функцій для того, щоб краще усвідомити самого себе.
Запитання: Тобто кефір усе-таки існував?
Ні, не існував від самого початку. У тому й річ, що зусилля докладається, але его не існує. Скажімо так, смак кефіру існує, а самого кефіру немає — ось що таке его. Це гра споконвічного світла в особисту волю індивідуальності, якої насправді ніколи й не було.
Запитання: У мене часто виникає таке питання. Ми всі тут зібралися як учні одного Вчителя, ми сидимо й слухаємо одну й ту саму лекцію. Але одні — монахи, а другі — миряни. Здавалося б, після прослуховування лекції потрібно було б бігти й на ходу зривати мирський одяг, принаймні прийняти Прихисток і говорити, що немає сенсу в іншому житті. Ще в залі під час лекції час це робити. Чому так відбувається? Усі, з ким я говорив, розуміють: так, справді, Абсолют, Бог, Гуру... Такі красиві слова говорять на Вьяса-пуджу (24 жовтня). Але водночас, коли справа стосується серйозного вибору, якось усе це не по-справжньому.
Не все так просто, думаю. Річ у тому, що світло і в поведінці діє не одноманітно, не лінійно, не прямо. У нього є безліч різних ігор, його принцип — квітуча складність. І ці ігри складні в різних варіантах і мандалах, вони зумовлені різними самскарами, причинами та наслідками. Тобто це споконвічне світло проявляється по-різному в різних ситуаціях. У кожній ситуації лише сам господар цих карм і самскар може визначити, наскільки бездоганно й сприятливо проявляється це світло.
Іншими словами, зовнішній статус — це вже певний вибір ясного світла, опосередкованого через індивідуальність і самскари. Він завжди має бути зумовлений існуванням індивідуальних самскар і такого вибору. Якщо ж цього немає, він має бути зумовлений санкальпою, наміром, а якщо немає і їх, то це буде просто лінійний підхід. Тому миряни можуть не зривати із себе одяг одразу в залі. Допускається, що первісне світло може грати в різні ліли, у нього є багато різних мандал, багато різноманітних варіацій, і все ж воно може розвиватися через них і далі.
Принцип парасаттарка-логіки та умовність его
Запитання: Я хотіла б уточнити щодо кефіру. Тобто існує багато варіантів прояву всесвіту. Існує парасаттарка-логіка. Чому ж тоді, якщо ти бачиш кефір і повністю ототожнюєш себе з Джерелом, цей кефір у якийсь момент стає рушником? Чому він не залишається пакетом кефіру?
Якби був намір утримати цей погляд, якби ти застосовував санкальпа-видью та знання парасаттарка-логіки, то так би це й сталося. Питання в тому, скільки часу це зайняло б. Але в цьому випадку такого наміру не було, а був намір розібратися. І цей приклад більше пов’язаний із принципом его, тобто з його реальністю чи нереальністю.
У цьому випадку ми говоримо, що его, яке ми зараз усвідомлюємо, — це умовний погляд, заснований на тимчасовому сприйнятті й такий, що не має під собою основи, як і кефір, який ґрунтується на умовній омані. Тобто его — це умовність, заснована на омані. Проте ми не говоримо, що нам необхідно якось зруйнувати его, нам необхідно щосили грати цією умовністю, застосовувати її, використовуючи як інструмент, але ця умовність повністю підпорядкована абсолютному погляду. Тоді в нас одночасно проявляються і свобода волі, і повна реалізація.
Багато хто вважає, що потрібно знищити его, заблокувати його творчі сили, індивідуальну волю та здатність проявляти намір, вважаючи це егоїстичним проявом. Але це підхід сутри, пов’язаний із незрілим зреченням. Насправді потрібно знищити егоїстичне ототожнення, повністю підпорядкувавши його всевишньому Джерелу, тому що знищити его, заблокувавши його, — це все одно що знищити інструмент ясного світла, інструмент для його служіння та прояву. Це подібно до того, як зіпсувати майно сангхи або не дати йому примножитися. Адже властивість світла — посилювати свій прояв, цвітіння та гру в усьому.
Виходить так, що ми знищуємо его повною віддачею та перепідпорядкуванням, а потім дозволяємо цьому світлу танцювати в усіх ділянках цього его. Тобто первісне світло має право породжувати ілюзорні смисли й грати в ці смисли.
Вселенська воля як джерело всіх зусиль
Запитання: Скажіть, якщо его взагалі немає, то звідки взятися зусиллю? Звідки воно може взятися? Хто тоді це?
Як зусилля діє вселенська воля іччха-шакті. Те, що здається індивідуальним зусиллям, насправді не є індивідуальним зусиллям, а є проявом вселенської сили, шакті, яка, стикаючись з індивідуалізованою свідомістю, проявляється як особистий намір. Проте кажуть так: «Копни особистий намір глибше — і побачиш волю самого Брахми». Тобто, коли ви підносите ложку до рота, лише здається, ніби це ви самі робите; це момент дії вселенської волі (іччха-шакті) у вас.
Те, що ми називаємо особистою волею, — це індивідуалізована свідомість, яка приписує собі деякі функції та якості. Іншими словами, уявіть, що в безплідної жінки ніколи не народжувався син, а її запитують: «Як же ти дала йому таке ім’я?» Але суть у тому, що спочатку не було кому давати ім’я, тому що сина немає.
