Коментар до тексту «Історія звернення Нанди»
Шіраватті, вельмишановний Нанда, привселюдно говорив багатьом монахам: «Не задоволений я, любі, брахманським життям. Не можу я витримати брахманського життя. Полишу я учнівство і повернуся до гіршого». Один монах розповів про це Благословенному. Благословенний звелів покликати до себе Нанду й запитав його, чи правда це.
– Так, шановний.
– Але чому?
– Коли я виходив із дому, шановний, моя кохана з роду Шак’їв, ще не встигла до кінця нафарбувати проділ, вона подивилася на мене й сказала: «Повертайся якнайшвидше, мій пане». Ось я все й згадую її.
І тут Благословенний обійняв вельмишановного Нанду рукою і так само швидко, як сильний чоловік зігнуту руку випрямить або пряму руку зігне, зник разом із Нандою з гаю Джетти й миттєво перенісся в небесну обитель тридцяти трьох (мається на увазі обитель тридцяти трьох богів). А там у той час приблизно п’ятсот апсар прийшли до Шатри, тобто до Шиви, предводителя богів, його потішити, і ступні їхні, нафарбовані червоною фарбою, були схожі на лапки голубок.
«Апсараса» буквально перекладається як «та, що ковзає по воді», тобто це напівбожественні істоти жіночого роду, пов’язані з елементом води – свадхістана-чакрою. Це дуже чуттєві артистичні істоти, які завдяки своїй шакті володіють прабгава-сіддхі – сіддхі чарування, привабливості й навіть заворожування. Часто апсар пов’язують саме з танцями, із сексуальною спокусою, тобто саме з такою енергією. Вважається, що апсари є танцівницями в палаці Індри. Вони дуже вправні в танцях, у мистецтві чарування, зваблення, спокуси тощо. Вони перевіряють духовну силу й стійкість йогінів, з’являючись їм і демонструючи свою енергію. Для них це своєрідна забава, тобто вони бачать, що якийсь йогін або монах набрався певної зарозумілості, і думають: «Зараз подивимося, чого ти вартий. Нам розвага – монахові урок». Вважається, що в них немає приписаних правил поведінки, тобто вони належать до такого класу істот, які самі собі вибудовують правила поведінки. Вони дотримуються якихось власних критеріїв того, що добре, а що погано.
Божества – це незбагненні істоти, а апсари – це істоти напівбожественної природи. Бувають випадки, коли йогін або ріші своїм аскетизмом чи тапасом проявляє таку потужну енергію, що світи починають тремтіти, тобто цей тунель реальності зазнає сильних коливань, тому навіть боги непокояться. Індра своїм божественним поглядом вираховує таких подвижників. І якщо йогін якось неправильно або негармонійно здійснює тапас, через що його свідомість проєктувала сильні духовні хвилі, Індра каже: «У світі людей є такий-то йогін, від тапасу якого тремтить наш світ. Треба збити його запал, послати йому спокусу або звабу». Тоді він закликає одну з апсар і посилає її до цього ріші або йогіна, щоб вона звабила його й тим самим зруйнувала силу його тапасу. Є подібна історія про ріші Каш’япу й апсару Менаку. А тут Будда взяв учня на небеса тридцяти трьох богів, щоб показати йому небесних танцівниць, оскільки той тужив за жінкою, залишеною в мирському житті.
І ось Благословенний звертається до Нанди:
– Бачиш ти, Нандо, цих апсар?
– Так, шановний.
– Як ти гадаєш, Нандо, хто красивіший? Хто прекрасніший? Хто миловидніший? Твоя кохана з роду Шак’їв чи ці п’ятсот апсар із червоними ніжками?
– Моя кохана проти них, шановний, усе одно що підпалена мавпа, безноса й безвуха. Вона й до рахунку не йде, і в порівняння не йде, і малої частки їх не варта, настільки ці п’ятсот апсар за неї красивіші, прекрасніші й миловидніші.
– Радій, Нандо, радій, Нандо! Ручуся тобі, твоїми будуть ці п’ятсот апсар із червоними ніжками.
– Якщо Благословенний сам мені ручається, я буду задоволений у монашестві.
І ось Благословенний обійняв Нанду рукою й перенісся з ним назад у гай Джетти. Почули монахи про це й стали вони вельмишановного Нанду називати найманим і продажним:
– Купили тебе, Нандо. Продажний ти, Нандо. Заради апсар живеш у монашестві.
І вельмишановний Нанда, принижуваний, мучений, терзаний цими прізвиськами, усамітнився й був вдумливий, ревний, старанний і став одним зі святих.
Іншими словами, у час його душевної слабкості Будда підтримав його, давши такий досвід. Він ніби уклав із ним таку угоду: станеш монахом і святим — усі п’ятсот дівчат стануть твоїми. І Нанда подумав: «Ось заради цього варто практикувати». Але коли про це дізналися інші монахи, вони почали з нього глузувати в буквальному сенсі. Згодом, зрозуміло, він зрікся подібних бажань і здобув справжню святість.
Урок про справжню мотивацію в духовній практиці
Ми завжди повинні розуміти, коли практикуємо в чернецтві, заради яких апсар ми практикуємо, наскільки наша духовна мотивація щира, чиста й незаплямована. І ми завжди повинні прояснювати свою істинну мотивацію, пам’ятаючи про те, що спокуси не завжди зовнішні у вигляді апсар, вони можуть бути й внутрішніми: почуття самовдоволення, бажання здобути душевний комфорт, бажання сховатися від невдач у мирському житті, потреба перебувати в певній обстановці тощо. Але насправді все це хибні види мотивації. Для справжнього йогіна справжня мотивація в садхані — це абсолютна відданість Дхармі, шляху пробудження, шляху святих. Для когось апсарами (спокусами) можуть бути навіть сиддхи (надприродні сили). І на шляху практики ми завжди повинні відтинати хибну мотивацію й пробуджувати справжню мотивацію, тому що рано чи пізно настане час, коли йогіну доведеться віч-на-віч зіткнутися зі своєю хибною мотивацією. А оскільки хибна мотивація не витримує перевірки на міцність, йому або доведеться здобувати мотивацію заново, змінюючи її на ходу, або він матиме серйозні духовні проблеми.
